asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8


Використання блокової технології при

вивченні іменника

Граненко О.В.

Науковий керівник

ст.викладач Дубик А.О.

План

Вступ . …………………………………………………………………………4-8

Основна частина . Використання технології укрупнених одиниць

на уроках української мови в середній школі……………………………9-63

Розділ І Технологія укрупнених дидактичних одиниць

як педагогічна технологія……………………………………………………9-26

    1. Теоретичні основи технології навчання……………………………9-12

    2. Таксономія цілей навчання………………………………………….12-16

    3. Основні компоненти технології навчання…………………………16-17

    4. Інноваційні технології навчання……………………………………17-26

Розділ ІІ Використання блокової системи під час вивчення нового

матеріалу на уроках української мови……………………………………..27-63

2.1Методика вивчення теоретичного матеріалу за укрупненням………27-38

2.2Уроки-практикуми як складовий елемент

блокової системи………………………………………………………...…….39-51

Розділ ІІІ Навчальний експеримент………………………………………..52-63

3.1Застосування блокової системи під час вивчення іменника

в 6 класі…………………………………………………………………………52-63

Висновки……………………………………………………………..64-67

Література……………………………………………………………………...68-70

Додатки

Мета дослідження: на матеріалі вивчення іменника у 6 класі з’ясувати, яку

роль та за яких умов блокова система здатна

виконувати навчальну функцію .

Предмет дослідження: блокова система вивчення навчального матеріалу та

її застосування під час опрацювання теми «Іменник».

Об’єкт дослідження : вивчення іменника в 6 класі.

Гіпотеза дослідження:за певних умов блокова система вивчення

навчального матеріалу сприятиме більш свідомому і

глибокому засвоєнню нового матеріалу.

Методи дослідження: емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез , узагальнення, пояснення, систематизація).

Завдання дослідження:

1.Ознайомитися з методичною літературою з проблеми , що досліджується.

2.Зясувати стан дослідження даної теми .

3.Здійснити аналіз технології укрупнених дидактичних одиниць; визначити її

роль на сучасному етапі розвитку методичної науки.

4.Теоретично обґрунтувати і практично перевірити особливості технології укрупнених одиниць, завдання і переваги блокової системи вивчення навчального матеріалу.

5.На основі спостереження,аналізу мовного матеріалу визначити умови , за яких блокова система вивчення навчального матеріалу у школі буде найбільш ефективною і результативною.

4

Вступ

На початку XXІ століття в сучасному постіндустріальному інформаційному суспільстві відбуваються неоднозначні трансформаційні процеси, тому сьогодення означене складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, яке здатне було б зазирнути в майбутнє .Сучасна освіта покликана осмислити свої здобутки, уроки, освоїти нові цілі. Початок третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури.

Найважливішою педагогічною проблемою нині стало впровадження в освітній процес засобів і методик, які допомагали б дітям «відкривати» себе,розкривати свою особистість. Критерієм успішності підлітка стає не стільки результативність у вивченні шкільних предметів, скільки ставлення людини до можливостей власного пізнання й перетворення природи, історії, самої себе.

«Нині в освіті спостерігаються такі тенденції: удосконалення традиційних методик і методів роботи з учнями та пошуки й розробка нових альтернативних технологій, більш ефективних, оптимальних, результативних, ніж ті, що існували в минулому»[8 ;47].

Згідно із Законом України «Про освіту», Державною національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті,Концепцією загальної середньої освіти «повинен бути здійснений координаційний перехід від традиційно інформаційно-пояснювального навчання, орієнтованого на передачу готових знань, до особистісно-розвивального, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на розвиток творчої особистості учнів»[22;27]. Завдання вчителя на сучасному етапі розвитку школи полягає у створенні умов для реалізації творчості потенціалу кожної дитини.

Реалії сьогодення спонукають учителя творчо підходити до навчального процесу, шукати такі форми проведення занять, які захопили б учнів, сприяли кращому засвоєнню матеріалу, розвитку здібностей і бажання вдосконалювати свої знання та вміння .Ян Коменський стверджував,«що інтерес є рушійною силою навчання, а оригінальна форма пізнання

5

допомагає уникнути одноманітності,сприяє ширшому застосуванню ефективних методів та прийомів засвоєння школярами нових знань»[24,35].

Жан-Жак Руссо писав,«що нецікавий урок нічого, окрім нелюбові до предмета і до педагога, не викликає»[25;171]. Отож ,одне з головних завдань сьогодні –викликати інтерес до навчання.

Освіта сьогодні спрямована на умови демократії ,ринку, новітніх наукових інформаційних технологій. Місія ж школи полягає в тому , щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й накреслити орієнтири власного майбутнього .

«Усі наукові дослідження й педагогічна практика сучасної школи спрямовані на те, щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, а власне життям» [1;17].

Саме такий орієнтир, що обумовлюється особливостями сучасного навчально-виховного процесу, спрямовує діяльність вчителя на вибір інноваційних форм і методів навчання, в основі яких підготовка молодої людини до громадянської активності в суспільстві, усвідомлення своєї національної належності, відчуття причетності до національної спільноти.

Яким має бути сучасний урок української мови й літератури?Насамперед, це урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості учня, весь його творчий потенціал з метою активного розумового розвитку, глибокого й усвідомленого засвоєння лінгвістичних та літературних знань, формування комунікативної компетентності та морально-вольових якостей, відтак-виховання мовної особистості. «Він є поліфункціональним , багатоаспектним явищем у навчально-виховному процесі, який характеризується низкою особливостей» [7; 78].

Найголовніша особливість сучасного уроку–виховання компетентної особистості, національно свідомого громадянина через реалізацію дидактично-розвивальної та виховної мети, що забезпечується комплексним підходом до навчання і виховання.

Розвиток сучасної освітньої системи ставить низку питань щодо змісту й організації навчання української мови і літератури та методичного

6

забезпечення їх викладання.М.Пентилюк зазначає, «що реалізація основного дидактичного принципу єдності змісту і форми уроку, реалізація його цілей і завдань залежить від учителя, що знає, який обсяг інформації можуть сприйняти й засвоїти учні, якими навчальними методами й прийомами при цьому треба скористатися. Якість уроку залежить від особистого підходу до навчального процесу, взаємодії і співпраці вчителя й учнів та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність» [ 34 ;18].Важливою проблемою є пошук оптимальних шляхів зацікавленості учнів до навчання, спонукання до творчості, самостійності, підвищення розумової активності.

Найбільшою проблемою, а може, й позитивним чинником для сучасного учня є величезний обсяг інформації, що, з одного боку, відкриває шлях до реалізації багатьох можливостей особистості, а з іншого боку, збільшує ризик «потонути» в цьому морі фактів , заблудитися в «інтернетрях»(термін Ю.Винничука) життя. Тому головним завданням сучасного вчителя є надання дитині допомоги пізнати себе, відкрити її творчий потенціал, аби згодом вона стала гармонійною особистістю й виконувала «споріднену»(за Г.Сковородою) працю. Зважаючи на це, головним принципом роботи вважаємо відомий вислів: «Учень-це не чаша, яку потрібно наповнити, а факел, який слід запалити», пам’ятаючи , що «в кожній людині є сонце, тільки не потрібно його гасити»(за Сократом).

Отже,розвиток саме креативних здібностей учнів є однією з найважливіших проблем педагогіки , адже сучасне життя потребує молодих людей із багатим інтелектом і творчим потенціалом.

На сьогодні у педагогіці є великий досвід дослідження педагогічних технологій. Цю проблему розглядали російські психологи та педагоги А.Б.Ананьєв,Ю.К.Бабанський, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, М.О.Данилов,

Б.С.Єсіпов,В.І.Загвязинський,О.Г.Ковальов, І.Я.Лернер,М.І.Махмутов,Н.Г.Мо-

розова, С.Л.Рубінштейн, М.М.Скаткін,Г.І.Щукіна та ін..

Поряд розглядаються питання, пов’язані з вивченням проблем розвитку педагогічних технологій. Цим питанням присвятили свої дослідження представники далекого зарубіжжя:Р.Бенуа, Дж.Брунер, Х.Васильєв, У.Джеймс,

7

М.Дональдсон, К.Ізард, С.Карлссон, І.Лінгард, А.Маслоу ,Ж.Піаже, В.Оконь, Я.Рейковський, М.Сміт та ін..

В Україні ж цю тематику, безпосередньо чи опосередковано, вивчали І.Д.Бех, О.В.Бугрій, В.К.Буряк, Н.М.Бібік, В.В.Вербицький, О.В.Глузман, С.У.Гончаренко, Л.А.Гордон, В.І.Євдокимов, О.І.Коричук, Б.С.Кобзар та інш.

Останнім часом у загальноосвітніх закладах ПМР велика увага приділяється новим технологіям , роботам, у яких висвітлюються основні аспекти формування й розвитку пізнавальних інтересів особистості.

В школах з російською мовою навчання , де українська мова вивчається два уроки на тиждень,блокова технологія дозволяє скоротити кількість правил до мінімуму; логічно осмислити зв’язку елементів; довести алгоритм дій до автоматизму.

Існуюче протиріччя між бажанням створити умови, що сприятимуть творчій самореалізації учня ,і недоліком учбового часу для застосування матеріалу на практичному рівні – визначили вибір теми нашої роботи

«Використання блокової технології при вивченні іменника».

Провідною педагогічною ідеєю даної технології є створення умов для розвитку творчого мислення учнів через блоковий метод вивчення, що дозволяє формувати свідоме засвоєння учнями учбового матеріалу;

добиватися розуміння суті лінгвістичних явищ і законів; розширювати кругозір учнів; розвивати здібності мислити і самостійно добувати знання, зіставляти факти і робити висновки, причому, не лише «лінгвістичні», але й «етичні», що є актуальним для сучасної школи.

Метою технології блокового вивчення навчального матеріалу є створення умов для максимально можливого розвитку творчих здібностей учнів через блоковий метод навчання у поєднанні з інтенсивним накопиченням соціального досвіду і формуванням упевненості в своїх силах; виховання особи, здібної до самореалізації в умовах сучасності, громадянина країни-який, вийшовши із стін школи, міг би пояснити з природничонаукової і соціальної точок зору події, що відбуваються довкола нього.

Завдання,що сприяють реалізації даної технології ,це :

8

1)підбір учбового матеріалу (відповідно до освітньої програми) і методів його подачі, осмислення матеріалу, що дозволяє розвивати творчий потенціал учнів;

2)максимальне наближення змісту навчальних занять до інтересів і потреб особи;

3)використовування способів і прийомів педагогічної техніки і засобів, що сприяють вільному розкриттю творчого потенціалу учнів;

4)розробка поетапної системи контролю ЗУН для діагностики досягнення;

5) вироблення корекції ЗУН учнів.

В кваліфікаційній роботі представлено ( як в теоретичному, так і в практичному плані ) методику сучасного уроку з української мови з урахуванням ідеї системно-діяльнісного і проблемно-розвиваючого навчання, а також розроблений і апробований навчальний посібник «Іменник» на основі використання блокової технології. Вони сприяють інтенсифікації навчального процесу,підвищенню наукового рівня,зацікавленості, активізації пізнавальної діяльності та інтелектуальних здібностей учнів. Розроблену методику, навчальний посібник можливо використовувати під час вивчення розділу «Морфологія».

9

Основна частина .Використання технології укрупнених одиниць під час вивчення іменника в школі.

Розділ І Технологія укрупнених дидактичних одиниць як педагогічна

технологія.
1.1 Теоретичні основи технології навчання

В сучасних умовах технологічність стає домінуючою характеристикою діяльності людини, означає перехід на якісно новий ступінь ефективності й оптимальності. Освітня політика держав акцентує увагу на розвиткові особистості, її якостей, талантів і здібностей. Характеризуючи стан освіти, вчені підкреслюють, що в ній мають місце кризові явища, які є наслідком відставання освіти від науки і виробництва. Незважаючи на те, що освіта обумовлює науково-технічний прогрес, вона чинить опір інноваційним явищам у власному середовищі.

«У теорії і практиці середньої школи мають місце протиріччя, які зумовлюють необхідність пошуку нових технологій навчання:

─      між суспільною формою здійснення професійної чи навчальної діяльності, колективним характером праці і спілкування її суб’єктів та індивідуальною технологією оволодіння цією діяльністю;

─      між необхідністю здійснення діяльності на рівні активності і творчості та функціонуванням репродуктивного мислення, пам’яті, індуктивної логіки процесу засвоєння знань під час навчання;

─      між спрямованістю змісту навчальної діяльності на вивчення минулого соціального досвіду та орієнтацією суб’єкта навчання на результативність майбутньої професійної діяльності;

─      між функцією відображення педагогічної реальності у системі психолого-педагогічних понять і категорій і необхідністю реалізації конструктивно-аналітичної функції в процесі вивчення навчальних дисциплін» [31; 32].

Окрім цього, дидактика середньої не завжди оперативно реагує на інноваційні освітні процеси, а іноді й стримує їхнє впровадження в масову практику. Для вчителів і майбутніх фахівців дидактика була і залишається надто теоретичною наукою тому, що на шляху руху від теоретичних знань до їх практичного застосування існує вакуум. Щоб подолати цей розрив, забезпечити синтез теорії і практики, необхідно озброювати суто технологічними знаннями. « Використання нових освітніх технологій передбачає не стільки поповнення теоретико-методологічних знань , скільки формування професійних умінь проектувати, конструювати процес навчання, аналізувати його результати»[14 ;45].

Сам «термін “технологія” грецького походження і означає знання про майстерність»[12; 31]. Учені, користуючись цим поняттям, мають на увазі, з одного боку, сукупність прийомів і способів обробки або виробництва
10
певних продуктів, а з іншого – науку про такі способи. Останнім часом зміст цього поняття значно розширився. Так, наприклад, у сфері обробки інформації (засоби обчислювальної техніки) говорять про інформаційні технології, у фізіології – про технології біологічних систем та ін.

Про технологічні аспекти навчання писав ще Ян Коменський, який прагнув знайти його загальний порядок (ідеальний метод навчання). За такої умови навчання можна характеризувати як “майстерний розподіл

часу, предметів і методу. З часів Коменського було багато спроб зробити навчання подібним на добре відлагоджений механізм. Але вчені і практики поки що далекі до створення ідеального, структурованого навчального процесу. Проблема стабільності в навчанні, а також досягнення кожним учнем високих результатів учіння залишається актуальною.

Уперше термін «технологія» стосовно процесу виховання запропонував А. Макаренко. Він писав: «Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалось за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді… Саме тому в нас просто відсутні всі важливі відділи виробництва: технологічний процес, облік операцій, конструкторська робота, використання кондукторів і пристроїв, нормування, контроль, допуски, бракування» [2 ;24].

«Основною перешкодою на шляху до ідеального “єдиного методу” навчання є багатоваріантність, неоднозначність елементів змісту освіти, видів навчального матеріалу, прояву закономірностей пізнавальної діяльності, взаємовідношень учителя й учнів»[24 ;20].

Запровадження педагогічних технологій у практику розпочинається у 60-х роках ХХ ст. В зарубіжній теорії і практиці воно пов’язане з іменами Б. Блума, Д. Брунера, Дж. Керола, С. Сполдінга, Д. Хамбліна, Ю. Бабанського, В. Беспалька, П. Гальперина, Н. Щуркової, а в українській науці – А. Алексюка, В. Бондаря, В. Вонсович, В. Лозової, І. Підласого, А. Фурмана та ін.

Технологічний підхід характеризує спрямованість педагогічних досліджень на вдосконалення діяльності навчання, підвищення її результативності, інструментальності, інтенсивності. Технологія педагогічної діяльності враховує об’єктивні дидактичні закономірності і, таким чином, забезпечує в конкретних умовах відповідність результату діяльності попередньо поставленим цілям. «Особливістю освітніх технологій є те, що сфера педагогічної діяльності не може бути охарактеризована чітким предметним полем, однозначністю функцій, відокремленістю професійних дій від особистісно-суб’єктивних параметрів»[14; 83]. Крім цього, віддаленість і варіативність результату навчальної діяльності не можуть забезпечити його чітке прогнозування і моделювання.

В педагогічній літературі «поняття “технологія” використовують у таких значеннях: 1) як синонім понять “методика” чи “форма організації
11

навчання” (технологія спілкування, технологія взаємодії, технологія організації індивідуальної діяльності); 2) як сукупність всіх використаних в конкретній педагогічній системі методів, засобів і форм (традиційна технологія навчання, технологія Л. Занкова тощо); 3) як сукупність і послідовність методів і процесів, які дозволяють одержати запланований результат»[18; 11]. В першому і другому значенні використання поняття “технологія” не конкретизує процес навчання, призводить до мовної плутанини. Тільки у третьому значенні вказане поняття зберігає основний

смисл, суть якого полягає в попередньому визначенні діагностичної цілі і засобів її реалізації.

Педагогічний процес являє собою сукупність процесів навчання і виховання. Якщо у навчанні можна чітко визначити діагностичну ціль (тобто ступінь і якість засвоєння навчального матеріалу, способів дій) і здійснювати контроль за її виконанням, то у вихованні це зробити практично неможливо. Це можна пояснити тим, що кожна особистість неповторна, володіє індивідуальними якостями і здібностями, характеризується особливостями психічних пізнавальних процесів. На сучасному етапі педагогіка неспроможна побудувати та реалізувати навчально-виховний процес, який би враховував всі ці аспекти. Крім цього, відсутні засоби діагностики, які забезпечили б однозначне визначення рівня сформованості тої чи іншої психічної й особистісної якості. Тому некоректно використовувати поняття “технологія” до процесу виховання. Отже, викликає сумнів і використання в педагогічній літературі поняття “освітня технологія”, оскільки освіту часто характеризують як сукупність процесів навчання і виховання.

Цей умовивід можна застосувати і щодо поняття “педагогічна технологія”. Як відомо, педагогічний процес забезпечує не тільки навчання і виховання, але й розвиток особистості. Розвиток – ще більш складний і менш вивчений процес, ніж виховання. Тому складно в умовах сучасної школи визначити діагностичну мету розвитку дитини. І виховання, і розвиток не можуть бути організовані на технологічному рівні. На нашу думку, коректним є використання поняття “технологія навчання”.

В педагогічній теорії має місце велика кількість характеристик і визначень педагогічних технологій (ПТ):

1. « ПТ – цілісний процес постановки цілей, постійне оновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій і навчальних матеріалів, оцінювання педагогічних систем в цілому і формулювання нових цілей, як тільки стає відомою інформація про ефективність системи (С. Сполдінг)»[21;30].

2. «ПТ – алгоритмізація діяльності вчителів та учнів на основі проектування всіх навчальних ситуацій (Л. Фрідман)»[21 ;35].

3. «ПТ – опис, проект процесу формування особистості (А. Беспалько)»[21; 40].

12
4. «ПТ – науково обґрунтований припис ефективного здійснення педагогічного процесу (Цвєтков)»[21; 44].

5. «ПТ – сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу (Б. Ліхачов)»[21; 48].

6. «ПТ – опис процесу досягнення запланованих результатів навчання (І. Волков)»[21; 54].

7. «ПТ – комплексний інтегративний процес, який містить ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють всі аспекти засвоєння знань, і планування, забезпечення, оцінювання та управління розв’язанням цих проблем» [21;59].

В подальшому ми будемо оперувати поняттям “технологія навчання”, предметом якої є створення систем навчання .Розуміння сутності технологічного процесу і наявність різних підходів до його визначення вимагає знайти узагальнену інваріантну ознаку технології навчання.

«Серед основних характеристик (критеріїв) технологій навчання учені виділяють такі: системність, науковість, концептуальність, відтворюваність, діагностичність, ефективність навчання, його вмотивованість, алгоритмічність, інформаційність, оптимальність тощо»[2 ;27]. Значну увагу в технологіях навчання приділяють питанням розвитку і максимального використання технічних засобів навчання, їх освітнім можливостям. Часто серед різних ознак як інваріантну виділяють законовідповідність технології. Таким чином, « технологія навчання – упорядкована сукупність і послідовність методів і процесів, які забезпечують реалізацію проекту дидактичного процесу і досягнення діагностованого результату»[2 ;32].

В технології навчання важливе місце належить забезпеченню зворотного зв’язку, який дозволяє в процесі організації контролю постійно знаходити учнів, в яких виникають труднощі із засвоєнням навчального матеріалу. Це дозволяє коректувати недоліки окремих методів і прийомів, з яких складається технологічний процес.

 

 



следующая страница >>