asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 9 10

  1. Перші ранньохристиянські базиліки в Римі. Плани та обємно просторове вирішеня.
    Про базиліку як спорудження, дуже розповсюдженому в римлян, варто відзначити особливо. Тип базиліки (від грецьк. "базиліке" — "царський будинок") — прямокутної витягнутої будівлі для громадських зібрань і рад — виник вже в Греції в III ст. до н. е. Базиліка зводилася в центрі давньоримських міст. Тут відправлялося судочинство, укладалися торгові угоди, крім того, городяни приходили сюди провести час. Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно біля форумів і з'явилися, очевидно, у 2 ст. до н. е. (базиліка Порція, 184 р. до н. е.).
    З цього часу і до початку 4 ст. н. е. (базиліки Максенція – Костянтина в Римі, 307–313 рр.) вони зводилися на всіх скорених римлянами територіях. Коли після видання в 313 р. Міланського едикту про віротерпимість християнам було дозволено відкрито сповідати свою віру, базиліки послужили прототипом для зведення християнських церков.Давньоримська базиліка мала чітко виражені особливості в плані. Перекриття широкого середнього нефа спочивало на двох рядах колон (чи стовпів), по сторонах до нього примикали один чи кілька бічних нефів, що також опиралися на колони. Нартекс, чи вестибюль, був один на всі нефи. На протилежному кінці середнього нефа знаходилася вівтарна частина, чи вима, де був жертовник з нішеобразною апсидою за ним. У базиліках, що служили будинками судів, судочинство відправлялося саме у вівтарній частині, тут малися крісла для суддів, суддівських чиновників і адвокатів ведучих позов сторін. Публіка стежила за ходом розгляду, стоячи в нефах.

Коли в 4 ст. християни зробили базиліку місцем богослужінь, виявилося, що її внутрішній пристрій цілком підходить для здійснення церковних обрядів. Жертовник пересвятили, єпископ зайняв місце судді, а пресвітери – місця навколо. Парафіяни заповнили нефи, що відокремлювалися тепер від передалтарної частини низьким парапетом, що згодом перетворився у вівтарний бар’єр. Незабаром, однак, введення процесій з пісньоспівами, що виконуються на початку і кінці служби при вході і виході духівництва, привело до того, що для них стали використовуватися бічні нефи.Нартекс залишався єдиним місцем у церкві, куди допускалися люди, на яких була накладена покута, а також готуються прийняти водохрещення. З боку вівтарної частини середній неф звичайно завершувався аркою, найчастіше чудово прикрашеної (іноді її називають тріумфальною аркою). Так, поступово, всі елементи язичної базиліки наповнялися християнським змістом.Однією з найбільших у Римі була базиліка Ульпія, побудована архітектором Аполлодором Дамаським для імператора Траяна бл. 107–113 рр. Весь форум Траяна композиційно будувався навколо базиліки Ульпія. Її фасад (довга сторона цієї базиліки) виходив на велику площу, посередині якої була споруджена кінна статуя імператора. Будинок (розміром 117 м на 55 м у плані) мав всього 5 нефів; обидві торцеві сторони закінчувалися екседрами (великими напівкруглими приміщеннями) з вівтарями і місцями для суддів і радників.

2 Ранньохристиянська архітектура Равенни .Впливи візантійської архітектурної традиції.

Спочатку Равенна була поселенням етрусків або умбрів, можливо фессалійцев. Римляни, колонізували всю Паданскую долину з'явилися в Равенні в II столітті до н. е..

У I столітті н. е.. - На місці більш раннього поселення імператор Октавіан Август закладає військовий порт Классіс. Навколо виростає римське місто. Берегова лінія моря поступово відсувалася на схід через мулу і піску, принесеного річкою По. Візантійський історик Йордан в середині VI століття писав, що на місці порту Классіс він побачив не щогли, а яблуні.395 рік - поділ Римської імперії на Західну і Східну. Імператором Західної імперії зі столицею в Мілані стає Гонорій. У 402 році після облоги Мілана вождем вестготів Аларіхом Гонорій переносить столицю Західної Римської імперії в Равенну. Він сам і його сестра Галла Плацидия вибирають місто своєї постійної резиденцією. У Равенні зводяться перші християнські споруди. Равенна з цього часу набула значення економічного, політичного, культурного центру.

450-470-і роки - боротьба за владу над Західною Римською імперією. Змінюються 9 імператорів. Останнього з западнорімскіе імператори Ромула Августула в 476 році скидає варвар Одоакр. Західна Римська імперія перестає існувати. Одоакр править Італією з Равенни.

493 рік - Одоакр убитий Теодорихом, вождем остготів. Східно-римський імператор Анастасій I визнає Теодоріха правителем Італії. Останній робить столицею свого королівства Равенну. Після смерті Теодоріха (526 рік) містом править низка Остготского правителів: його дочка Амаласунта (регентша при його ж сина Аталаріха), Теодахад, Вітігес.

540 рік - Юстиніан (імператор Візантії з 527 року) осаджує Равенну, і Вітігес капітулює. Після смерті Юстиніана до 1-ої половини VIII в. Равенна залишається візантійської, в якості столиці особливої ​​освіти - Равеннського екзархату.

751 рік - Равенна завойована лангобардами, місто сильно постраждало від їх навали, хоча і став другою (поряд з Павіей) резиденцією їх королів. У VIII-XV століттях Равенна то входить до складу різних великих утворень, включаючи імперію Карла Великого, то управляється місцевими феодалами.

3. Ранньохристиянські катакомби в Римі. Види катакомб, планувальна структура.

Катакомби Рима (італ. Catacombe di Roma) — мережа античних підземних ходів, загальною довжиною 150—170 кілометрів, де було зроблено близько 750 000 поховань у період раннього християнства. Більшість з них розташовані вздовж Аппієвої дороги біля Рима. Характерними для вирубаних у туфі катакомбів є висічені в стінах прямокутні ніші (лат. loculi) різної величини, призначені для одного, двох, або декількох померлих. Нині майже усі ніші катакомб відкриті та порожні — проте збереглися по наш час і закриті, як наприклад, у катакомбах Панфіла.

Сама назва «катакомби» (лат. catacomba) не є первісною їх назвою — давні римляни надавали перевагу слову «цеметерій» (лат. coemeterium — «покої»). Лише один цеметерій святого Себастьяна мав назву ad catacumbas (від грец. katakymbos — «поглиблення»). Оскільки в середньовіччі лише ці «катакомби» були відомі та доступні тож усі підземні поховання почали називати катакомбами.[1]

Перші катакомби біля воріт Рима виникли ще в дохристиянську епоху, як наприклад, юдейські катакомби (італ. Catacombe Ebraiche) на Аппієвій дорозі. Відносно їх походження немає єдиної точки зору: існує гіпотеза, що вони по-простому залишки давніх каменоломень і підземних шляхів;[2] проте і поширена гіпотеза Джованні Батіста де-Россі та його послідовників про те, що катакомби виключно християнська споруда, оскільки вузькі ходи несприятливі для виватаження із них каміння — а сама порода аж ніяк не придатна для будівництва.[3]

4 Символіка та стиль виконання катакомбних фресок

Ці катакомбні розписи були виконані водяними фарбами у техніці фрески; сюжети брались зі старозавітних і новозавітних текстів. Саме фресковий живопис багато в чому визначав в.иток християнського мистецтва І-ІV століть. Фрескові зображення вперше з’являються в катакомбах Риму, Неаполю, Гарруці, Сіракуз, Кірен. Найдавнішою пам’яткою християнського живопису визнається дослідниками зображення на зводах катакомби в.. Януарія в Неаполі.На зорі свого існування живопис, створений першими християнами, вже мав свої певні характерні риси.У першу чергу слід вказати на надзвичайну символічність фрескових зображень. Так доволі частими в катакомбах були зображення Ісуса Христа у вигляді різноманітних символів, а саме –агнця, риби, навіть пелікана, і у формі монограми. Зокрема у вигляді монограми зображення Ісуса Христа фігурує на фресковому розписі в катакомбі в.. Каліста в Римі (ІІ в..). Символом Христа були і зображення риби (ixtic – в надгробному написі в.. Аврелія, єпископа Ієрапольського є свідчення про рибу, як про Ісуса Христа) і зображення пелікана, оскільки згідно з уявленнями тих часів пелікан годував своїх дітей своєю плоттю, розриваючи собі груди. Пізніше, з початку ІІІ століття з’являються в катакомбах зображення Христа у вигляді доброго Пастиря (наприклад, у римській катакомбі Доміцілли). Добрий пастир – це ніби втілений Бог, що несе на своїх плечах вівцю, яка заблукала. При цьому ранні християни під образом вівці розуміли, зазвичай, занепалу людську природу, яку Бог у вигляді Доброго Пастиря нібито сполучає зі своєю божественною славою. Згодом, щоправда не так часто, Спаситель зображався у вигляді Орфея, який грав на лірі і співом своїм немов би приборкував диких звірів. Відтак Орфей поставав символом всеперемагаючої сили Церкви. Пізніше, починаючи з V століття з’являються і зображення Ісуса Христа у вигляді юнака.

5Порівняльна характеристика язичницьких храмів і церков

Капище — давньослов'янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщене за олтарем і призначене для місця копів (статуй, малюнків богів) або інших сакральних предметів. Використовується на означення язичницького святилища, часто як протиставлення християнській церкві.

У класичний період капище відокремлювалося від требища (майданчика перед вівтарем) сакральною завісою (в Арконському Храмі це були важкі килимові завіси, вЄрусалимському храмі - завіса на золотих ланцюгах, у сучасному храмі Ясукуні - легка розсувні стінка). Проте, як показали розкопки на горі Богит, завіса встановлювалася не скрізь. Після початку гонінь на язичників у слов'ян завіса використовується рідко.У храмах античної Греції і Риму, а також в етруській традиції капище замінюється целлами - спеціально побудованими критими приміщеннями.У капище має доступ тільки жрець та його помічники.Якщо вівтар поєднується з жертовником (так було в античному світі і в деяких семітів), він розташовується просто неба, інакше він може перебувати під загальною покрівлею з капищем («закриті» храми Скандинавії).В авраамічних релігіях капище відповідає «святая святих» (іудаїзм), «вівтар» (православ'я), «пресвітер» (католицизм).Храм — архітектурна споруда, призначена для здійснення богослужінь і релігійних обрядів.Слово "храм" запозичено українською мовою з церковнослов'янської, в якій воно мало значення "будинок, будівля, житло, дім". Відповідне давньоруське слово з повноголоссям, що й досі збереглося в українській мові — це "хором(и)". У зв'язку з тим, що слово "храм" у значенні "дім" вживалося здебільшого у релігійних текстах, воно набуло значення "Божий дім, церква, храм".начення храмів часто набагато ширше культових функцій, що ними виконуються і релігійних ідей, які він втілює. У символіці архітектури та декоративного оздоблення храмів розкриваються уявлення про Всесвіт, в багатьох епохах (особливо - в середні століття в Європі) храми були місцем громадських зборів, урочистих церемоній, мали меморіальний характер. Монументальні будівлі храми, що розташовані у вузлових точках міста, мали велике мі Типи храмів та історія їх розвитку обумовлені, окрім культових вимог, та загальним розвитком архітектури й будівельної техніки у різних народів у різних країнах. Архітектура храмів (святині, християнської церкви, мусульманської мечеті, іудаїстської синагоги, буддійського храму) історично видозмінювалося відповідно до розвитку зодчества в різних країнах і набувала яскраву національну своєрідність.У багатьох країнах світу, будівлі храмів, що є визначними пам'ятками національного зодчества, знаходяться під охороною держави.Деякі противники традиційних релігійних течій заперечують необхідність особливих культових споруд (храмів, будинків молитви, мечетей тощо).



следующая страница >>