asyan.org
добавить свой файл
1
Павленко Антоніна

студентка

Прилуцького гуманітарно – педагогічного

коледжу ім. І.Я.Франка

м. Прилуки, Україна
Місце дидактичної гри в навчальному процесі початкової школи
Успіх навчання учнів початкових класів забезпечується шляхом цілеспрямованого формування й розвитку їхньої пізнавальної активності й самостійності. Метою сучасної початкової школи  є не просто передача знань, а формування особистості, яка вміє і хоче вчитися, яка займає позицію активного суб'єкта діяльності. Перед вчителем постають завдання вибору ефективних і оптимальних засобів навчання молодших школярів, одним із яких є дидактична гра.

Вивчення розвитку дітей доводить, що у грі ефективніше, аніж в інших видах діяльності, розвиваються усі психічні процеси, формуються відповідні вміння і навички. Л. Виготський відзначав: «У шкільному віці – гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці…» [1, с. 76].

Проблему використання дидактичних ігор в навчальному процесі почали досліджувати давно. Ще давньогрецькі натурфілософи (Арістотель, Сократ) обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями, яке відбувається у процесі гри. Платон першим почав розглядати дитячі ігри як засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності учнів, формування у них соціальних якостей і бажання систематично трудитися.

Продовжив ці думки Я. А. Коменський зазначаючи, що гра – це необхідна діяльність дитини, яка відповідає її природі і уподобанням; гра- це серйозна розумова діяльність, в якій розвиваються всі види здібностей дитини, її мова, коло уявлень про світ [4, с. 100].

Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена система дидактичних ігор Ф. Фребеля, пізніше М. Монтессорі.

На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський вважав гру найважливішим видом діяльності дитини, зазначаючи, що  через гру дитина пізнає всі таємниці світу. Він надавав грі як методу навчання і виховання величезного значення, вказуючи , що завданням початкового навчання є «зробити серйозне заняття для дитини цікавим». “В грі, - продовжує вчений - дитина живе, і сліди цього життя глибше залишаються в ньому, ніж сліди дійсного життя, в яке він не міг ще ввійти по складності її явищ і інтересів... В грі дитя, вже зріюча людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж створіннями” [2, с. 100].  

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової, яка вказувала, що «за методами нової школи кожна наука в початковій школі наближається до гри, але не тому, що до неї (науки) ставляться недбало, а тому, що вона таким чином зможе захопити дітей, як захоплює їх гра…» [5, с.214].

Ефективність застосування дидактичних ігор у навчанні молодших школярів сьогодення переконливо доведено в роботах Ш.Амонашвілі, Н.Бібік, М.Вашуленка, Б.Друзя, Ю.Калинецької, С.Короткова, Н.Кудикіної, М.Микитинської, Р.Осадчук, Н.Підгорної, О.Савченко, Г.Цукерман, Н.Чканікова, Т.Шмакової та інших учених

На думку О.Я.Савченко, вихідним для вчителя має бути прагнення досягти того, щоб усі учні неодноразово пережили почуття справжнього успіху. Вчений зазначає: «Дитина 6 – 7 років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної. Можна сказати, що чим сильніше розвинена в дитини до школи ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі. [3] 

У сучасній теорії навчання існують різні підходи до визначення дидактичного статусу ігор. Одна група науковців відносить гру до методів навчання (О.О. Вербицький, О.І. Коваленко, Я.А. Коменський та ін.).

М.Г. Стельмахович, розкриваючи сутність гри, відносить її до методів навчання і виховання. Дослідник зазначає, що дидактичні ігри розвивають допитливість, кмітливість, сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм. А відтак, визначаючи значну роль гри у народній педагогіці, він відносить її до методів навчання і до методів виховання.

Інша група вчених категоризує гру як прийом навчання (П.І. Абалкіна, А.В. Зоріна ).

На думку А.К. Бондаренко, М.Л. Вайсбурд, А.А. Венгер, К.А. Родкіна та інших дослідників гра - форма навчання .

З точки зору О. Я. Савченко та інших учених, дидактична гра це засіб навчання, оскільки спрямована на засвоєння й використання конкретних знань, умінь, навичок і є механізмом навчання, основний педагогічний зміст та призначення якого - навчати діяти. Дидактична гра є засобом цілеспрямованого керівництва викладачем розумовою діяльністю учнів, а також засобом формування таких пізнавальних структур, які забезпечують можливість самостійно регулювати свою розумову діяльність. Окрім того, Л.В. Артемова, Л.І. Божович, Т.І. Олійник та інші вважають дидактичну гру видом навчальної діяльності.

Таким чином, дидактична гра є і методом, і формою навчання, і самостійною ігровою діяльністю, і засобом виховання дитини.В ній навчальне завдання пропонують дітям у вигляді ігрового завдання, яке обумовлюється і контролюється ігровими правилами.

Складним питанням в теорії дидактичної гри є питання її класифікації. Класифікація ігор - це розподіл їх за спільними ознаками з утворенням певної системи. Дидактичні ігри відрізняються за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю дітей, ігровими діями та правилами, організацією та взаємовідносинами дітей, за роллю вчителя. Перераховані ознаки притаманні всім іграм, проте в одних чіткіше виступають одні, а в інших – інші, що і обумовлює труднощі систематизації дидактичних ігор за визначеною ознакою.

Недаремно в різних збірниках вказано близько 500 дидактичних ігор, але чіткої класифікації, групування ігор по виду ще нема. Вчені продовжують розробку цього питання.

Наведемо приклади класифікацій дидактичних ігор деяких науковців.

М. В. Кларін, визнаючи труднощі у розробці єдиної класифікації, пов’язував це з тим, що дидактична гра поєднує дві ознаки діяльності: гру й навчання. Автор пропонував класифікувати види ігор за кількома ознаками, зокрема:

1.За дидактичними завданнями:

  • ігри на повідомлення нових знань;

  • ігри на закріплення;

  • ігри на перевірку;

  • ігри на повторення.

2. За ступенем пізнавальної самостійності учнів:

  • репродуктивні;

  • конструктивні;

  • творчі.

3. За джерелами навчальної інформації:

  • словесні;

  • наочні;

  • практичні.

Класифікація дидактичних ігор за О. Я. Савченко:

  • Сюжетно – рольові.

  • Ігри – вправи.

  • Ігри – драматизації.

  • Ігри – конструювання.

К. О. Баханов в основу класифікації дидактичних ігор взяв дидактичну мету і шляхи її досягнення.Автор виокремлював такі групи дидактичних ігор:

1. За методикою проведення:

  • сюжетні;

  • рольові;

  • ділові;

  • імітаційні;

  • ігри – змагання;

  • ігри – драматизації.

2. За дидактичною метою:

  • актуалізуючи;

  • формуючі;

  • узагальнюючі;

контрольно – корекційні

Дидактичні ігри нараховують велику кількість видів та підвидів і залежно від ознак, які вважалися дослідниками основними, розроблялися відповідні класифікаційні групи.

На нашу думку, належність однієї дидактичної гри до різних класифікаційних груп підкреслює її специфіку і можливості різнопланового застосування. І це підтверджує шкільна практика, адже реально вчитель початкової школи використовує, так чи інакше, всі зазначені в класифікаціях дидактичні ігри.

Недаремно В. О. Сухомлинський зазначав, що «без гри немає і неможе бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це іскорка, яка запалює вогник допитливості і пізнання».

Література:

1. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966. – №6. – С. 64–76.

2. Дидактичні погляди та принципи навчання К. Д. Ушинського: реферат.-[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://referatu.net.ua/referats/27/5221

3. Дидактична гра як засіб формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок: дипломна робота. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bestreferat.ru/referat-188640.html

4. Коломенских Я.Л., Панько Е.А. Детская психология., Мн. «Университетское», 1988. – с. – 223.

5. Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори. Упорядник О. В. Проскура. – К.: Освіта, 1996, с. - 304.