asyan.org
добавить свой файл
1
“ З А Т В Е Р Д Ж У Ю ”

Начальник ДПЧ-21 ВОНПР на з/о

підполковник внутрішньої служби

О.В.Мартинов


“_____” _____________ 200__ р.


ПЛАН-КОНСПЕКТ


проведення заняття із ___________________________

(вид підготовки)

з працівниками ________________________________________________

(найменування органу управління, підрозділу)
Тема: ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ОЧЕВИДЦЯМ ТА ПОСТРАЖДАЛИМ
Навчальна мета: Навчатись оказувати психологічну допомогу постраждалим від техногенних катастроф.
Час: 45хв.
Місце проведення: учбовий клас
Навчально-матеріальне забезпечення: план-конспект
Література: Католик Г.В., кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Львівського національного університету їм. Івана Франка, заступник Голови Асоціації практикуючих психологів Львівської області, член УСЯ.

Корнієнко І.О., завідувач Обласним центром практичної психології і соціальної роботи Львівського обласного інституту пїслядипломної педагогічної освіти, Голова Асоціації практикуючих психологів Львівської області.


Порядок проведення заняття:
1. Організаційний момент - ______ хв.

перевірка присутніх;

оголошення теми і мети заняття, питань, які мають вивчатися.

2. Контроль знань - _______ хв.

перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.

3. Викладення матеріалу теми - ______ хв.

Питання, які вивчатимуться:

3.1._________________________________________________________________

3.2._________________________________________________________________
3.3._________________________________________________________________
3.4._________________________________________________________________


Уся Історія людства пов’язана з переживанням більших або менших катастроф. Природні та техногенні катастрофи, соціальні зрушення та війни - головна причина масової загибелі та страждань населення, патологічних та непатологічних психічних розладів, значних економічних втрат.

За даними ООН, протягом десятиріччя трапляється близько 70 техногенних та природних катастроф, в яких гине понад 100 тис. осіб, а матеріальні збитки від них перевищують 400 млрд. доларів СИТА. У наш час особливу загрозу несуть техногенні катастрофи, наслідком яких є невпинне зростання кількості жертв аварій на транспорті та на виробництві, злочинність, тероризм, соціальні заворушення, війни. Вони особливо небезпечні, тому що завдають великої шкоди довкіллю, мають небезпечні віддалені наслідки для здоров'я, добробуту та життя людей. Щодо психічного стану потерпілих в таких катастрофах, то йдеться про гострий або хронічний стрес, перевантаження механізмів адаптації, виснаження, депресію, психічні розлади, зростання конфліктності, поширення неконструктивних засобів психічного захисту та подолання життєвих труднощів, втрату життєвої перспективи, агресивність одних І пасивність, споживацтво інших.

Екстремальні події останнього десятиліття (залізнична катастрофа поблизу Уфи, вибух в Армавірі, землетрус у Вірменії, міжнаціональні конфлікти та воєнні дії) свідчать, що сучасний стан розвитку прикладних галузей науки не дозволяє по­вною мірою задовольнити потребу потерпілих від катастроф у психологічній допомозі. Це стосується не тільки психологічної допомоги потерпілим на гострому етапі катастроф. Особливо відчутна нерозробленість підходів до вирішення концептуальних, ор­ганізаційних, методичних проблем соціально-психологічної допомоги па віддалених етапах масового лиха. Зовнішні ознаки складної композиції психотравмуючих особистісних та соціальних чинників в багатьох випадках можуть виявлятися віддалено у часі; особливо це стосується дітей та підлітків.

Ефективність допомоги потерпілим залежить, насамперед, від глибини розуміння механізмів впливу на поведінку людини екстремальних ситуацій, їх патологічних та непатологічних наслідків. Окрім цього, слід мати розвинену інфраструктуру практичної психології (наявність відповідних установ, кваліфікованих кадрів), застосування ефективних методів психокорекції.

Наслідки катастроф традиційно знаходилися у центрі уваги медиків, зусиллями яких була створена медицина (психіатрія) катастроф, то вирішує завдання лікування тілесних та душевних травм потерпілих. Надто вузьке розуміння наслідків катастроф може призводити (як це видно на прикладі аварії на Чорнобильській АЕС) до помилок в оцінці їх соціально-психологічних аспектів. Не розроблений чіткий понятійний апарат наук, що вивчають наслідки катастроф, гострі суперечки щодо кількості потерпілих, прогнозів на майбутнє, пропозицій стосові но стратегії ліквідації наслідків катастрофи та характеру допомоги потерпілим - все це може стати перешкодою для розробки науково обгрунтованої концепції комплексної мінімізації наслідків катастрофи, значно знизити ефективність соціальної і психологічної реабілітації потерпілих.

Пропоновані науково-методичні матеріали містяті унікальний досвід роботи психотерапевтів і практичі них психологів з дітьми, які були очевидцями авіакаї тастрофи. Наведене інтерв'ю з батьками, діти який знаходяться в стані посттравматичного стресу тренінги для батьків та ігрові корекційні заняття д.» дітей допоможуть фахівцям у проведенні комплексної психологічної корекції дітей та підлітків, які прямо або опосередковано постраждали від техногенний катастроф.

Посттравматичний стрес: симптоматики, вплив на здоров'я людини

Ситуативні реакції людини на життєві ускладнене активно вивчалися у 40-50-ті роки минулого століття. Дослідження показали, що складні життєя ситуації є більш чи менш стресогенними у тій мірі, в якій вони порушують рівновагу між індивідом та середовищем; вимагають мобілізації резервів, пошуки постановки нових цілей і трансформації системи єн зистенційних цінностей (Ф.Фігер) та вироблення нових. більш досконалих форм поведінки (В. Франю]! Ці ситуації характеризуються як несподівані й таки що загрожують головним життєвим цінностями цілям, викликають почуття тривоги, безпорадносте неспроможності, неповноцінності. Вони поділяються на складні, параекстремальні (такі, що ставлять людину у жорсткі умови, пов'язані з ризиком невдаЯ високою ціною помилки) та екстремальні (тобто такі що ставлять під сумнів саме існування індивіда).

Аналізуючи скрутну ситуацію, слід брати до уваги лише її об'єктивні властивості, але й відображення ситуації у свідомості людини, значущість потреб, задоволене яких є під загрозою, її оцінку здатності впоратися з ситуацією, подолати її на основі попереднього досвіду або ви} робленім нових, інноваційних форм поведінки. Проте будь-яка спроба пояснити характер стресової реакції тільки на основі аналізу погрожуючих стимулів, була й марною внаслідок індивідуальних відмінностей у псшв логічній конституції окремих осіб.

Вивчення «посттравматичних психічних рін Іадв< розпочинається з 40-х років у США, де цей напрямок розробляється досить продуктивно. Е. ЛІндеман (1944 р.) Запропонував використовувати для позначення розладів, що виникали через тяжкі психічні травми, термін «патологічне горе». На думку дослідника, під це визначення підпадають: аномальна реакція суб'єкта на нещастя, внаслідок якої виникають різні психічні та психосоматичні розлади, зокре­ма «звичайні неврози».

Відповідно до клінічної картини, «патологічне горе» - це відмінний від інших станів синдром, який має специфічну психопатологічну та соматичну симпто­матику, яка дається взнаки безпосередньо після нещастя або через деякий час, може виявлятися в ек­зальтованій або прихованій формі. При відповідному лікуванні цей патологічний синдром може бути успішно трансформований у «нормальну реакцію горя», а у подальшому зовсім зникнути.

Всі розлади, що спостерігаються після нещасних випадків, Е. ЛІндеман відповідно класифікував:

  1. Соматичні, психогенні прояви (почуття стискання гортані, задуха, почуття порожнечі у шлунку, фізична слабкість, млосність, головний біль, неприємний присмак їжі тощо).

  2. Надмірна концентрація, фіксація на подіях минулого (смерті когось з рідних і т.ін.).

  1. Почуття туги.

  2. Ворожість до оточуючих, роздратованість.

5. Руйнування звичних стереотипів поведінки.
Окремо було виділено групу «викривлених реакцій», для яких характерні:

  • Неадекватна гіперактпвність без почуття втрати.

  • Відчуття в собі симптомів захворювання померлого родича іпохондричного чи істеричного походження.

  • Загострення хронічних соматичних захворювань.

  • Зміни у стосунках з рідними, друзями.

  • Виникнення ворожого ставлення до певних осіб.

  • Психічний стан, типовий для шизоїд них осіб.

  • Зміна звичних стереотипів поведінки.

  • Аутоагресивна поведінка, яка завдає шкоди здоров'ю, соціальному чи економічному статусу.

  • Тривожно-депресивний стан (ажитація, розладисну. відчуття нікчемності, бажання бути покараним, думки про самогубство).

Типи реакцій на екстремальні ситуації

  1. Непатологічні (нормальні) реакції, що виявлялися в значному психічному І фізичному напруженні, а симптоматично у треморі, пітливості, нудоті, частом сечовиділенні, тахікардії, при збереженні здатності до критичної оцінки ситуації і доцільних дій;

  2. Невротичні реакції, що, зазвичай, супроводжуються астенією, депресією, істеричними та панічними реакціями, зниженням критичності і здатності до цілеспрямованої діяльності;

  3. Психопатичні реакції гіпер- або гіпоактивності, що виявляються у таких фізіологічних реакціях, як блювання, параліч, перверзії із втратою критичності і можливості до цілеспрямованої діяльності;

  4. Гострі або хронічні реактивні психози, афективно-шокові стани, що супроводжуються розладами свідомості, внаслідок чого потерпілі становлять загрозу для себе і оточуючих;

  5. Віддалені (посттравматичні) розлади, що супроводжуються зниженням загальної активності адаптивних можливостей людини, нав'язливими станами.

Віддалені психічні розлади

При психічних розладах, віддалених у часі від екстремальної ситуації, яка їх викликала, найчастіше спостерігаються:

- нав'язливі пригадування найбільш неприємних епізодів, які супроводжувались почуттями пригніченості, страху, соматичними розладами;

  • стан відчуження, почуття провини, втрата звичайних інтересів;

  • нічні кошмари, пов'язані з подією;

  • підвищена збудливість, дратівливість, яка могла призвести до емоційного вибуху.

Узагальнення даних багатьох досліджень дало підстави для висновку щодо наявності спільних симптомів при різних за походженням психічних травмах. Оскільки ці симптоми не відповідали жодній нозологічній формі, М. Горовіц запропонував згрупувати їх в синдром під назвою «посттравматичний стрес» (РТ80), який можна визначити як «нормальну реакцію на ненормальну ситуацію».

У випадках, коли в людини немає можливості розрядити внутрішнє напруження, її тіло і психіка зна­ходять спосіб якось пристосуватися до цієї напруги. Саме в цьому і полягає механізм посттравматичного стресу. Його симптоми - які в комплексі виглядають як психічне відхилення - насправді не що інше, як глибоко укорінені способи поведінки, пов'язані з екстремальними подіями в минулому. При РТ5П спостерігаються такі клінічні симптоми:

  1. Тіевмотивована„ пильність. Людина пильно стежить за усім, що відбувається навколо, немов їй постійно загрожує небезпека.

  2. Вибухова реакція. При найменшій несподіванці людина робить стрімкі рухи (кидається на землю, зачувши звук низько пролітаючого літака, різко обертається і приймає бойову позу, коли хтось наближається до неї з-за спини).

  3. Притупленість емоцій. Часткова або повна втрата здатності до емоційних проявів.

  4. Агресивність. Прагнення вирішувати проблеми за допомогою грубої сили.

  5. Порушення пам'яті І концентрації уваги. Важко сконцентрувати свою увагу, коли потрібно зосередитися, щось згадати.

  6. Депресія.

  7. Підвищена тривожність. Виявляється на фізіологічному рівні (ломота в спині, спазми шлунку, головні болі), у психічній сфері (постійне занепокоєння і заклопотаність, «параноїдальні» явища - наприклад, необґрунтований страх переслідування), в емоційних переживаннях (постійне почуття страху, непевність у собі, комплекс провини).

  8. Приступи люті.

  9. Зловживання наркотичними і лікарськими речовинами.

10. Раптові спогади. У пам'яті людини раптово спливають моторошні, потворні сцени, пов'язані з подією, що травмує.

  1. Галюциногенні переживання.

  2. Розлади сну (труднощі із засинанням і перерив частий сон).

  3. Схильність до суїцидальної поведінки.

14. Почуття провини того, хто вцілів. Епідеміологічна оцінка поширеності РТЗО. що ґрунтується на результатах численних масових психіатричних обстежень жертв екстремальних ситуацій (катастроф, війн тощо), свідчить, що ним може охоплюватись від 15 до 40% потерпілих залежно від рівня їхньої соціальної захищеності. Негативні зміни у етапі здоров'я після екстремальної події можуть спостерігатися протягом десятків років і виявлятися у зростанні смертності з різних причин, збільшенні кількості онкозахворювань, захворювань печінки, нирок. а також зростанні кількості психічних захворювань у два рази.

Діти та підлітки виявилися не такими вразливими, як очікувалося. За даними Е. Деблінгера, посттравматичні стресові розлади спостерігалися у 6-20% дітей, що потерпіли від сексуальної агресії, хоча тепер ці дані вважаються заниженими. Згідно даних К. Нідер, посттравматичні стресові розлади спостерігалися у 72-х із 100 школярів, які перебували під обстрілом і були обстежені через 14 місяців після інциденту.

Узагальнення даних багатьох дослідників дозволило Халзеру дійти висновку, що кількість хворих на РТ8В серед громадян СІЛА в 1987 р., звичайному за кількістю екстремальних подій, становила 1-2% всьо­го населення країни, тобто 2,4 - 4,8 млн. осіб.

На думку більшості дослідників РТЗО, цей розлад психічної діяльності є наслідком якоїсь конкретної надзвичайної події, яка перевищує адаптаційні можливості людини і супроводжується переживанням страху та безпорадності. Така психотравмуюча подія може стосува­тися окремої людини (через смерть близького, зґвалтування тощо), групи людей або навіть всього населення певної місцевості (через землетрус, війну).

Певні психічні травми завжди викликають РТ5П (тортури, знущання), інші тільки в окремих випадках (при великих пожежах, аваріях на транспорті, які при­звели до загибелі людей)- Чим довше триває травмуюча ситуація, тим більша ймовірність розвитку РТЗВ. Природні катастрофи - найбільш поширена причина виникнення РТЗВ. Найбільш тяжкі психічні наслідки спос­терігаються при землетрусах - через масований вплив на всі органи відчуття та наявність інстинктивного жаху на рівні генетичної пам'яті. Епідеміологічні дані свідчать, що при землетрусах силою понад 8 балів у 10-25% потерпілих, незалежно від віку, виникають реактивні психози, а невротичні прояви стають масовими й можуть спостерігатись впродовж кількох років.

За даними американського центру з вивчення психічних розладів, що виникли через катастрофи, вони мають таку динаміку:

• Перша, «героїчна» фаза триває кілька годин. Для неї найбільш характерні масовий альтруїзм, сподівання на порятунок, безкорисна взаємодопомога.

* Друга фаза «медового місяця» триває від тижня до 3-6 місяців. ТІ, хто вижив, відчувають гордість від того, що їм вдалося перебороти лихо. Вони сподіваються на те, що все минеться, прийде до норми.

  • Третя фаза - «розчарування», може тривати від двох місяців до двох років, оскільки сподівання попередньої фази можуть не виправдатися.

  • Четверта фаза - «відновлення», починається після усвідомлення того, що життя продовжується й треба влаштовувати побут, розв'язувати поточні проблеми.

Дослідження психологічних наслідків стихійних лих у Західній Європі дають підстави для визначення дещо інших фаз переживань потерпілих:

  • фаза «переддії» - відчуття загрози, що насувається за декілька днів чи годин до початку стихійного лиха;

  • фаза безпосередньої події - від ЇЇ початку до моменту організації рятувальних робіт. В цей період домінуючою емоцією є жах;

фаза післядії, коли безпосередня загроза зникає, а рятувальні роботи йдуть повним ходом, здійснюється евакуація потерпілих

  • При цьому відбувається руйнація звичних соціальних зв'язків, що спричиняє «вторинну психічну травматизацію».

Після землетрусу в м. Скопле (Югославія, 1963р.) силою в 10 балів психологами було виділено три фази змін психічного стану населення:

1) перші дві-три доби поширені пригнічення, депресія, апатія, масова дезорганізація поведінки:

2)5-12 доба - зниження рівня депресії, виникнення проявів надмірного збудження;

3) від 10 - 12 доби до 2 - 3 місяців - фаза відновлення нормального психічного стану, адаптації до наяв­ної ситуації.

Гострі реактивні стани спостерігалися у всіх мешканців м. Скопле, яке було зруйновано за 20 сек. на 80%, а 170 тис. потерпілих втратили житло та майно. Реактивні стани у 20% зникли спонтанно через кілька годин, а у 70% потерпілих - протягом 2-3 діб, але 10% довелося скерувати до психіатричних лікарень.

Наприкінці 80-х років стає загальновизнаною по­зиція, згідно якої наслідки екстремальних подій та катастроф не можна зводити тільки до патопсихологічних розладів (за критеріями психіатрії катастроф). Переконливо доведено, що більшість потерпілих страждає від непатологічних психічних розладів у широкому розумінні цього слова, які треба, адекватно кваліфікувати та надавати потерпілим відповідну психологічну та соціальну допомогу.

Таким чином, потерпілі внаслідок катастроф різноманітного походження, потребують комплексної медичної, психологічної та соціальної допомоги. Це вимагає, в свою чергу, специфічних, нетрадиційній підходів для реалізіції корекції непатологічних наслідків психічної травматизації особистості.





4. Закріплення вивченого матеріалу - _______ хв.

Питання для закріплення:

4.1._________________________________________________________________

4.2._________________________________________________________________

5. Підведення підсумків - ______ хв.:

вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;

оголосити оцінки;

відповісти на запитання.

План-конспект склав:

________________________

(посада)

________________________ _______________ _____________

(спеціальне звання) (підпис) (ініціали та прізвище)

“__”______________200__ р.