asyan.org
добавить свой файл
1
Тема 5: ПРИСТРОЇ КЕРУВАННЯ В ЦСК.

ПЛАН:

1. Принципи керування, які використовуються в комутаційних системах.

2. Способи організації керування з програмним керуванням.

3. Електронно-керуючі комплекси в ЦСК.
1. Принципи керування, які використовуються в комутаційних системах.


Призначення керуючих пристроїв (КП): для організації керування процесом встановлення з’єднання в ЦКП. В ЕАТС в якості КП використовуються спеціалізовані обчислювальні комплекси.

Послідовність обслуговування викликів ЕКК:

  1. Прийом виклику від абонента;

  2. Підключається генератор тональних сигналів до ЦКП щоб дати (відповідь станції);

  3. Прийом адресної інформації (набираємо цифри номеру);

  4. Аналізує, визначає вид з’єднання (внутрістанційне, вхідне, вихідне, транзитне);

  5. ЕКК формує команду для організації з’єднувального тракту в ЦКП. Він аналізує вільний чи зайнятий абонент Б, посилає абоненту Б виклик, а абоненту А – КПВ і відбувається з’єднання.

Існує велика різноманітність видів пристроїв керування, обумовлена різними структурами КП комутаційних систем, різними комутаційними
пристроями використовуваних в КП. Залежно від цього пристрої керування використовувані в комутаційних системах підрозділяються на:

  • індивідуальні, з безпосереднім керуванням, тобто прямий спосіб встановлення з'єднання;

  • загальні, з непрямим керуванням, тобто обхідний спосіб встановлення з'єднання.

У комутаційних системах декадно-крокового типу використовуються індивідуальні пристрої керування з безпосереднім керуванням (див. рис.1)

Як відомо, в АТС типу АТСДК в якості комутаційних пристроїв використовуються КШ і ДКШ. Отже, адресна інформація для організації з'єднувального
шляху подається в електромагніти КШ тому ПК мають розподілені функціональні зв'язки, а алгоритм їх роботи задається маніпуляціями абонента (зняття мікротелефонної трубки, набір номера). Отже, такий спосіб керування,
вважається індивідуальним з безпосереднім керуванням. Індивідуальні тому що кожний комутаційний пристрій має пристрій керування, а безпосередні тому, що імпульси подаються в електромагніт безпосередньо. Як випливає з прикладу, при прямому способі використовується індивідуальні ПК, кожний з
яких жорстко закріплений за певним трактом. При цьому пристрої керування виявляються зайнятими не тільки під час встановлення з'єднання, але і під час
розмови. Перевагою цього способу є простота схем ПК і висока живучість комутаційного пристрою, оскільки пошкодження ПК виводить з ладу тільки
один вхід. Недолік - неекономічність, корисне використовування ПК низьке, всього 8 - 10 % часу.





Рис.1 Структурна схема АТС системи АТСДК

У АТСК, АТСК-У використовується, ПК які побудовані на регістрах і маркерах, оскільки в них як комутаційний пристрій використовується багатократні координатні з'єднувачі (БКЗ) (див. рис.2).

У даній системі комутації регістр і маркер обслуговують всі виклики, що поступають на вхід системи комутації. Отже, регістр і маркер є загальним
пристроєм керування з непрямим керуванням тобто утвориться обхідний шлях встановлення з'єднання. ПК є АРБ та МГШ, вони є загальними пристроями з непрямим керуванням.

Обхідний спосіб встановлення з'єднання широко використовується в АТСК. КЕАТС, ЕАТС в яких застосовується загальні ПК. При обхідному способі пошук з'єднувальних шляхів виконується ПК в обхід комутаційного пристрою. Тому при такому способі ПК займається лише на час встановлення з'єднання. Перевага цього способу в порівнянні з прямим високе
використовування і економічність. Недолік - складність ПК.



Р


Рис.2. Структурна схема АТСК.

2. Способи організації керування з програмним керуванням

Залежно від використовуваного способу керування розрізняють три основні типа ЕКК:
- централізований;

- деценталізований;

- розподілений.

Централізований ЕКК складається з одного центрального ПК (ЦПК), що здійснює, керування встановленням всіх з'єднань в межах всієї комутаційної
системи (рис. 3).

Централізований ЕКК є найпростішим за принципами побудови і дозволяє найекономічніше задовольняти вимогам до продуктивності комутаційної системи заданої ємності. Проте для централізованих ЕКК
виникають проблеми забезпечення потрібної живучості і гнучкості.



Обмежена можливість розширення ємності комутаційної системи. Централізованих ЕКК в основному використовуються в КЕАТС «Квант», «Істок» і «Кварц».

Недоліком є те, що машина дуже завантажена. Її треба розвантажити за рахунок мікропроцесорів.

З метою підвищення живучості ЕКК за рахунок розподілу функцій керування і навантаження між декількома ІІК призвело до створення децентралізованих ЕКК.

Децентралізований ЕКК складається з декількох ПК, в
якості яких використовуються мікропроцесори (МП), кожний з яких виконує тільки певну частину функцій по керуванню встановленням всіх або певної частини з'єднань в межах визначеної ділянки комутаційної системи, а ЕКК
вирішує загальні задачі по керуванню встановленням з'єднувального шляху в системі комутації (рис. 4).

Таким чином, відмінними рисами децентралізованого ЕКК є керування процесом встановлення кожного з'єднання декількома пристроями керування за допомогою МП. Прикладами децентралізованого ЕКК служать пристрої керування ЕАТС ДХ-200 і МТ-20/25.

Перевагою є те що частина функцій ЕКК переноситься на МП.

До недоліків децентралізованих ЕКК можна віднести, складність організації і складність координації спільної роботи багатьох пристроїв керування.

Зокрема, виникають труднощі з раціональним розподілом функцій між МП, що забезпечують їх рівномірне завантаження. Крім того, для систем
комутації великої ємності потрібна велика кількість МП, оскільки їх продуктивність низька, а це приводить до надмірності по загальному об'єму устаткування децентралізованих ЕКК.

У сучасних цифрових системах комутації використовуються розподілений ЕКК, який складається з координаційного пристрою, периферійних пристроїв керування (ППК) і загального запам'ятовуючого пристрою (рис.5).

К
оординуючі і периферійні пристрої керування (ППК) між собою зв'язані за допомогою пристрою зв'язку. МП, що встановлені в ППК, безпосередньо утворюють низький рівень керування, а КрП — найвищий рівень керування. МП вузла керування зв'язаний за допомогою пристрою зв'язку з іншим МП цього ж вузла.

Процес керування на кожному етапі обслуговування викликів проходить в ЕКК через відповідні МП, починаючи з найнижчого до верхнього
рівня і назад. При цьому МП на вищому рівні виконують складніші функції керування Так ППК найнижчого рівня приймає, заздалегідь обробляє інформацію вхідних сигналів, що надійшли, І формує необхідні повідомлення для МП наступного рівня, тоді як КрП, який координує спільну роботу з Іншими МП при встановленні кожного з'єднання І виконує функції, що вимагають найскладнішої арифметико-логічної обробки Інформації про виклики Розподілені ЕКК мають, як правило пірамідальну структуру, при якій чим вище рівень керування, тим менше число МП він містить Розподілені ЕКК поєднують в собі простоту І економічність І дозволяють можливість нарощувати продуктивність, а також забезпечують достатньо високу живучість, ніж децентралізовані ЕКК При збільшенні чиста ПК до декількох десятків І відповідному зменшенні об'єму Інформації, що передається між окремими парами ПК,
організація їх безпосереднього зв'язку через ПЗ стає економічно недоцільною і практично важко реалізуємою. В цьому випадку взаємозв'язки між ПК здійснюються, як правило, за допомогою загальної шини (ЗШ), до якої підключаються всі ПК. За принципами розподілених ЕКК працюють ЕКК в ЦСК ЕWSD, АІсаtеl 1000 Е-10, 5ЕSS, С-32, SI-2000.

3. Електронно-керуючі комплекси в ЦСК

У будь-якій АТС з керуванням за принципом записаної програми функціонування, як пристрій керування використовуються електронно-керуючі комплекси (ЕКК), спеціалізовані на вирішенні задач керування роботою вузлів комутації

Особливостями ЕКК ЕАТС є:

  • зв'язок з великим числом зовнішніх керованих елементів ЦКП і комплектів систем комутації, які досягають на ЕАТС великої ємності до
    десятків тисяч. Це вимагає від ЕКК високої швидкодії до 1 млн. операцій в секунду, продуктивності, тобто число викликів обслуговуваних в ЧНН дорівнює 1 млн. викликів на годину, а також наявність великого об'єму пам'яті;

  • робота ЕКК в режимі реального масштабу часу вимагає особливої організації процесів керування, зокрема, багатопрограмного керування і специфічного програмного забезпечення;

  • відносна постійність програм функціонування визначає доцільність застосування в ЕКК двох видів пам'яті постійної для зберігання програм (ПЗП) і оперативної (ОЗП);

  • переважання в програмах логічних операцій над арифметичними, а також наявність спеціальних операцій, не потрібних в універсальних обчислювальних машинах. Це призводить до необхідності використання в ЕКК специфічної системи команд;

  • цілодобове функціонування протягом десятків років, а це вимагає високої надійності роботи ЕКК і довговічності.

У загальному випадку ЕКК складається з наступних функціональних пристроїв зображених на рис. 6.

Призначення елементів ЕКК:

П
роцесор -
здійснює в процесі обслуговування викликів прийом через ПКП вхідних сигналів від керованих об'єктів через шину Ш-І виконавчої
системи, їх аналіз, арифметико-логічну обробку інформації для переводу викликів пристроїв вузла комутації в новий стан, формування і видачі команд
через ПКП в керовані об'єкти виконавчої системи. Процесор також здійснює прийом через мережевий адаптер повідомлень від інших ПК, їх обробку,
формування і видачу через мережевий адаптер (МА) повідомлення в інші ПК. Окрім цього процесор координує роботу решти пристроїв: всі звернення до ПЗП і ОЗП,

Рис.6. Структурна схема ЕКК
операції обміну інформацією із ЗЗП та іншими ПК
виконуються при його безпосередній участі або ж їм запускаються, тому процесор має інформаційні і функціональні зв'язки з рештою пристроїв: ПЗП,
ОЗП, КВВ, ІІ33П, ЗЗП і ІІВВ.

Робота процесора визначається програмою записаної в ПЗП, яка задає йому послідовність і зміст дій по обробці даних. Процесор може працювати тільки з командами програм і даними, що зберігаються в ПЗП і ОЗП, а також у зовнішніх ЗП.

Основний запам'ятовуючий пристрій. Це ПЗП і ОЗП, які призначені для прийому, зберігання і видачі інформації. Як інформація, що зберігається в основному ЗП, можуть служити як дані, так і команди. При цьому доступ до
команд і даних, що зберігаються в основному ЗП з боку решти пристроїв ЕКК може бути здійснений в довільний момент, і час звертання за необхідними командами і даними не залежить від їх розташування в ПЗП або ОЗП, тому основний ЗП часто називають також ЗП з довільним доступом.

Постійний ЗП (ПЗП) застосовується для зберігання і видачі постійної або напівпостійної інформації. Наприклад, програм, таблиць перерахунку коду станції, номер напряму, інформація про категорії абонентів та інші постійні дані. Програма є набором команд, записаних на мові, зрозумілій машині. При роботі з ПЗП інші пристрої ЕКК можуть тільки зчитувати з нього інформацію, при цьому зчитана інформація з ПЗП не стирається.

Оперативний ЗП (ОЗП) служить для прийому, зберігання і видачі найчастіше використовуваної іншими пристроям ЕКК інформації і змінюється в процесі обслуговування викликів. Наприклад, інформація про стан проміжних ліній пристроїв комутації ЦКП, номера вільних цифрових ліній і каналів, інформації про набираємий номер абонента, що викликається, та ін. дані. В
ОЗП зчитана інформація стирається. Якщо її треба зберегти, то після зчитування вона повинна бути відновлена. Весь об'єм пам'яті ОЗП поділяється на функціональні масиви. У кожному масиві міститься інформація одного функціонального призначення. Масиви ОЗП, а також ПЗП складаються з набору елементів пам'яті. Для звернення до елементів пам'яті, їм
привласнюються впорядковані певним чином адреси.

Зовнішні пристрої (ЗП).

Зовнішні пристрої розширюють функціональні можливості ЕКК. Залежно від виконуваних функцій, ЗП підрозділяються на зовнішні запам'ятовуючі пристрої (ЗЗП), і пристрої введення-виведення (ПВВ).

Функціональні можливості ЕКК системи комутації в значній мірі визначаються тим об'ємом програми І даних, що зберігається в пам'яті ЕКК У сучасних цифрових системах комутації середньої І великої ємності, об'єм
програм І даних великий, тому зберігання значної їх частини в основному ЗП стає неекономічним, тому Інформація, що використовується найчастіше,
зберігається в ПЗП, а та, що рідко використовується, як наприклад діагностичні програми, статистичні дані, зберігаються в найдешевших ЗЗП, тобто на
накопичувачах на магнітних дисках (НМД) і накопичувачах на магнітних стрічках (НМС)

Пристрій введення-виведення призначений для забезпечення обміну Інформацією між обслуговуючим персоналом І ЕКК у процесі налагодження устаткування комутації І програм, його експлуатації І технічного
обслуговування Як основний засіб оперативного зв'язку обслуговуючого персоналу з ЕКК найчастіше використовується дисплей Для документування
дій обслуговуючого персоналу І повідомлень про несправності устаткування вузла комутації застосовуються персональні машини (ПМ)

Необхідно відзначити, що перерахований ЗЗП входить до складу ЕКК з централізованим І децентралізованим ПК, у сучасних цифрових системах комутації ЕWSD, АІсаІеІ-1000 Е-10, 5ЕS5, С-32 ЗЗП входять до складу ТЕ І О

Зовнішні пристрої ЕКК не пов'язані безпосередньо з центральним процесором Інформація між зовнішнім пристроєм І процесором, ОЗП, ПЗП передається через пристрій зв'язку Із зовнішніми пристроями (ПЗЗП) І каналам
введення-виведення Зовнішні пристрої підключаються до КВВ за допомогою уніфікованої системи шин зв'язку, яка сумісна зі складом сигналів, що передаються між ЗП І КВВ І алгоритмами обміну цими сигналами утворює
Інтерфейс введення-виведення

Канали вводу-виводу (КВВ). Виділення КВВ як самостійного структурного елементу ЕКК пов'язане з тим, що в порівнянні з ПР І ПЗП, ОЗП зовнішні пристрої мають швидкодію Для уникнення можливих простоїв процесора при виконанні операції введення-ви ведення І для досягнення високої продуктивності ЕКК прагнуть поєднати за часом роботу ЗП з роботою процесора З цією метою забезпечується можливість передачі Інформації між
ЗП І ОЗП без використання обчислювальних ресурсів процесора Процесор у даному випадку необхідний тільки для запуску операції введення-виведення Він звільняється від керування роботою ЗП у процесі виконання операцій
введення-виведення Всі дії ЗП по керуванню передачею Інформації між ЗП І ОЗП при виконанні операцій введення-виведення покладається на КВВ Канали введення-виведення є спеціалізованими пристроями обробки Інформації у вигляді мікропроцесорів, які працюють автономно під керуванням записаних в основній пам'яті ЕКК програм каналу Вибір тієї або іншої програми каналу
здійснює КВВ по командах програми виконуваної процесором Кожна програма каналу реалізує певну операцію введення-виведення для конкретного типу ЗП
Управляюча Інформація, яка одержана КВВ від програми каналу, перетвориться апаратурою КВВ в послідовність сигналів, що поступають до ЗП
через ПЗЗП, який починає виконувати читання (виведення) або запис (введення) Інформації Надалі робота КВВ протікає спільно з роботою ЗП в
темпі, визначеному швидкістю передачі інформації ЗП.

Для взаємодії пристроїв ЕКК між ними організовані функціональні І інформаційні зв'язки Функціональні зв'язки — зв'язок по керуванню для передачі управляючих сигналів, які виробляє центральний блок керування
процесора Керуючі сигнали забезпечують включення Інформаційних зв'язків по яких передаються команди і дані

До складу устаткування ЕКК входить пульт керування (П), за допомогою якого оператор може контролювати роботу ЕКК. а при необхідності І управляти
його роботою Основними задачами оператора є запуск І зупинка будь-якої програми, читання І запис Інформації в ОЗП, звернення до будь-якого б току процесора.

На рис. 7 приведена скорочена структурна схема процесора І показано його взаємодію з Іншими пристроями ЕКК Процесор містить наступні пристрої: центральний блок керування (ЦБК), арифметико-логічний блок (АЛБ), блок регістрів загального призначення

(
БРЗП), блок сполучення пристроїв проміжного

Рис.7. Структурна схема процесора ЕКК
устаткування комутаційної системи (БС - ППУ), блок
переривання програм (БГШ).

Центральний блок керування формує адреси команд, які підлягають виконанню, приймає і розшифровує ці команди, виробляє послідовність сигналів керування у, (і = 1,2,3 ... т), необхідним для виконання операцій,
передбачених командами. В арифметико-логічному блоці виконується весь набір операцій передбачених системою команд ЕКК. Блок БРЗП є надоперативною внутрішньою пам'яттю процесора, що складається з невеликого числа чарунок, що адресуються, так званих оперативних регістрів
К, в яких можуть короткочасно зберігатись проміжні і підсумкові результати виконання окремих операцій, адреси масивів, ОЗП і деякі інші дані. Взаємодія
процесора ЕКК з комутаційним і проміжним устаткуванням комутаційних систем забезпечує БС — ППУ. Як БС — ППУ може бути використаний
спеціальний процесор, який іноді називається периферійним пристроєм. Роботу ЕКК в багатопроцесорному режимі і реальному масштабі часу забезпечує БПП.

Усі блоки процесора зв'язані між собою системою шин (ША, ШБ, ШВ), по яких ці блоки можуть обмінюватися даними. Для зв'язку процесора з пам'яттю ОЗП і ПЗП використовуються адресна (АШ) і інформаційна (ІШ)
шина. По адресній шині з ЦБК передаються адреси елементів пам'яті ПЗП і ОЗП, до яких необхідно звертатися, а по інформаційній відбувається обмін інформацією (команд і даних) між ЦБК і ЗП. Розподіл інформації по блоках процесора, а також між процесором і запам'ятовуючим пристроєм, здійснюється за допомогою електронних ключів, сигналами керування у які
виробляє ЦБК. Кожна шина є сукупністю електричних ланцюгів з підсилювачами, по яких інформація передається імпульсними струмами паралельним способом. При такому способі для кожного біта інформації
використовується окремий електричний ланцюг.

Високі вимоги до надійності роботи ЕКК систем комутації, а також бажання у низки випадків підвищити його продуктивність для досягнення кращих економічних показників, привели до побудови пристроїв керування
комутаційних систем, які містять декілька ЕКК або мікропроцесорів. У комутаційних системах з централізованим і децентралізованим принципом
керування, використовуються двомашинні керуючі комплекси (ДКК).

Двомашинний керуючий комплекс складається з двох ідентичних ЕКК (ЕКК-А і ЕКК-Б), кожний з яких через БС-ППУ пов'язаний зі своїм периферійним інтерфейсом, до якого підключено всі ПКП. Таким чином, кожен
ЕКК маг доступ до всіх ПКП. Аналогічно через відповідні КВВ і свій інтерфейс введення - виведення кожен ЕКК має доступ до всіх ЗП.

Для організації узгодженої роботи двох ЕКК по виконанню функції керування комутації, необхідно забезпечити між ними функціональні і інформаційні зв'язки. Характер і організація цих зв'язків у значній мірі визначаються режимами роботи ДКК. Застосовуються наступні режими роботи
ДКК:

- автономний;

- синхронний;

- розділення навантаження.

В автономному режимі роботи один з ЕКК (основний) виконує всі функції керування, пов'язані з обслуговуванням всіх викликів, що надійшли, а
інший ЕКК (резервний) знаходиться в стані повної готовності і у будь-який момент може замінити основний ЕКК. При цьому, резервний ЕКК вирішує
задачі по ТЕ і О систем комутації.

При синхронному режимі роботи ДКК обидва ЕКК паралельно обробляють один і той же виклик і на певних етапах обробки пристроєм взаємного контролю (ПВК), контролюється синхронність роботи ДКК.

Проте синхронність роботи ДКК, не дозволяє використовувати наявні обчислювальні можливості ДКК. Це знижує ефективність ДКК, і погіршує його
техніко-економічні показники.

Прагнення усунути цей недолік синхронного режиму роботи привело до розробки ДКК, що працюють в режимі розділення навантаження.

У режимі розділення навантаження обидва ЕКК здійснюють обробку різних викликів паралельно. При цьому вони повністю рівноправні як по виконуваним функціям, так і по відношенню ПКП і ЗП, тобто вони можуть незалежно один від одного звертатися до ПКП і ЗП, з метою передачі і прийому інформації.

Системи команд, що використовуються в ЕКК
Під системою команд ЕКК розуміється структура або, що те саме, формати команд програм, форма надання інформації (даних) в ОЗП, способи адресації даних і набір операції.

Система команд для кожного типу ЕКМ різна і налічує 100-200 різних операцій, зміст яких визначається реалізацією АЛП в конкретному типі ЕКМ. З
функціональної точки зору систему команд будь-якої ЕКМ можна розділити на три групи:

- команди передачі даних;

  • команди керування;

  • команди обробки даних.

Команди передачі даних забезпечують пересилку інформації, не виконуючи при цьому ніяких операцій по їх обробці. У таких командах
звичайно задають напрям передачі, джерело і приймач інформації. До таких команд відносяться, наприклад, команди, що виконують наступні функції:
вміст одного з елементів пам'яті заслати у внутрішній (БРЗП) процесора, вміст одного регістра передати в іншій і т.д.

Команди керування реалізують спосіб розгалуження програм. Команда керування може перевірити результат обчислення в певній точці програми, в
якій відбувається розгалуження. Результат перевірки визначає подальшу гілку програми. Команди керування діляться на команди безумовного і умовного
переходів. Безумовний перехід виконує операцію передачі керування на команду, адреса якої вказана в команді безумовного переходу. Умовний перехід
виконує операцію передачі керування по вказаній в команді умові переходу адреси лише у разі виконання конкретної умови.

Важливим різновидом передачі керування є команди звернення і повернення з підпрограм. Підпрограма - це частина програми, використовувана зазвичай декілька разів у процесі виконання програми. Текст підпрограми
оформляється особливим чином і записується в основну програму тільки один раз. До підпрограми можна звернутися з будь-якої точки основної програми,
використавши команду переходу на підпрограму. У кінці підпрограми ставиться команда повернення, що забезпечує передачу керування основній програмі.

Команди обробки даних в основному визначаються операціями, які може виконувати АЛП. Команди обробки даних, наприклад виконують такі операції, як складання і віднімання вмісту двох регістрів або регістра і елементу пам'яті тощо.

Дані, що обробляються в процесі виконання команд, прийнято називати операндами.

Команди ЕОМ є двійковим кодом певного формату, який повинен містити наступну інформацію:

  • яку конкретно операцію необхідно виконати;

  • де розміщуються операнди, що беруть участь в операції;

  • за якою адресою повинен бути розміщений результат операції;

  • звідки необхідно взяти код наступної команди.
    Отже, структура команд має дві частини:

  • операційну;

  • адресну.

Кожна частина містить декілька полів (рис. 8)

В операційній частині команди виділяється поле для розміщення коду операції (КОП) і поле ознак. В адресній частині виділяється поле А1 і А2 для розміщення кодів адрес операндів або іншої інформації, необхідної для роботи над операндами.

Р
ис. 8 Структура команд.

Кожній операції в системі команд привласнюється певний код операції, який записується в операційній частині команди. Процесор, приступаючи до
виконання команд, розшифровує КОП і виконує послідовність сигналів керування необхідну для її виконання.

Число розрядів п, що відводиться для КОП. залежить від числа операцій, «передбачений системою команд, а в загальному випадку визначається з виразу:

п = [Іоg 2m ]

де : т - число операцій.

Для виконання більшості операцій необхідно знати довжину (Д) команди, спосіб адресації даних над якими буде виконуватися операція, і місце розміщення результату операції. З цією метою вводяться ознаки виконання команди, ознака адреси (ОА) і місце розміщення результату операції (Р), для яких в команді виділяється поле ознак.

Ознака Д визначає довжину команди. Команди можуть бути короткими (16 біт) і довгими (32 біти). Якщо розрядність чарунки ПЗП складає 16 розрядів то коротка команда розміщується в одній чарунці, а довга - у двох. Якщо розрядність чарунки ПЗП складає 32 розряди, то в одній чарунці можна розмістити дві короткі команди або одну довгу. Аналізуючи значення ознаки Д, процесор визначає цикл обробки команд.

При складанні програм абсолютна адреса операнда задається в явному вигляді, якщо ж він невідомий, то його необхідно формувати в процесі виконання команд програм. В ЕКМ використовується різні способи адресації
операндів:

- безпосередня;

  • пряма;

  • непряма;

  • непряма з індексацією;

  • відносна.

Розглянемо ці ознаки адресації операндів.

Безпосередня адресація. При безпосередній адресації операнд, що адресується цим способом, знаходиться безпосередньо в команді, як правило, в
словах, наступних за словом, що містить код операції.



Пряма адресація. Цей спосіб адресації припускає, що виконавча адреса вказується в коді команди. Виконавчою адресою може бути або адреса чарунки ОЗП, або адреса однієї з чарунок БРЗП процесора. У першому випадку
адресацію називають абсолютною, в другому - регістрової.

Непряма адресація. При даному способі адресації в коді команди вказується адреса, адреси операндів (непряма адреса). Наприклад, адреса операнда, поміщається в одну з чарунок БРЗП, адреса якої указується в команді, тобто виконується побічно-регістрова адресація.

Непряма адресація з індексацією використовується в тому випадку, коли необхідно виконати підряд декілька однотипних команд над різними операндами, послідовно розташованих в чарунках ОЗП. Перехід від однієї
чарунки масиву до наступної відбувається шляхом нарощування на одиницю вмісту регістра ОЗП.

Відносна адресація. В цьому випадку адресна частина містить номер базового регістра і ціле число, значення якого називають зміщеним. У базовий регістр поміщається адреса деякого елементу пам'яті (база). Адреса чарунки
при зверненні до оперативної пам'яті визначається шляхом складання вмісту базового регістра і значення «зміщення».