asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 30 31

Розділ I
ІНФОРМАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ У СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ

1.1. Загальні аспекти визначення понять інформації та управління


Ми живемо у світі, що швидко змінюється та ускладнюється. Усе більш численними, різноманітними і взаємозалежними стають фактори, що доводиться враховувати під час прийняття будь-яких рішень. Все більш розсунутими в часі й просторі, часто несподіваними виявляються їх наслідки. За образним виразом академіка А.І. Берга, “інформація проникає у всі пори життя людей і суспільства, а життя неможливе в інформаційному вакуумі” [1, с.259-260].

Що ж слід розуміти під терміном “інформація” ? В перекладі з латинської мови informatio — це роз'яснення, виклад; тобто йдеться про відомості (або їх сукупність) про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Сьогодні немає усталеного і вичерпного тлумачення цього терміну. Тому розглянемо еволюцію цього поняття, починаючи з аналізу досліджень деяких філософів.

Відомо, що в певний період існувала конфронтація між представниками матеріалізму та ідеалізму щодо проблеми визначення поняття “інформація”. Так, в кібернетиці матерію вчені намагаються “розчинити” в інформації, наголошуючи в той же час, що інформація — це виявлення “чистого руху”. Л.Кершнер запевняє, що поняттям інформації охоплюється “одна третина світу”, що вона не є ні матерією, ні енергією [2, с.55-56]. Більш витончену ідеалістичну інтерпретацію поняття інформації дає відомий дослідник К. фон Вайцзекер, розкриваючи його з допомогою іншого поняття — форми, тобто стверджує, що маса й енергія еквівалентні інформації[3, с.342-365].

Після Н.Вінера більшість західних авторів, що прямо або побічно займаються філософсько-методологічними дослідженнями кібернетики, заговорили про інформацію як про чинник, що нібито вказує на можливість відійти від існуючої дотепер дилеми “матеріалізм — ідеалізм”. Типовим виразом “третій зайвий” у філософії, яка, на думку А.Блона, Г.Гюнтера, П.Шнайдера та ін., не зводиться ні до матеріалізму, ні до ідеалізму, а існує так звана тризначна метафізика, що оголошує інформацію якимось третім, “нейтральним”, “проміжним” між духом і матерією [4, с.278].

Деякі філософи, котрі дотримуються позицій марксистсько-ленінської філософії, зробили спробу співвіднести інформацію з поняттям відображення, розкриваючи в той же час необхідність єдності відображення і взаємодії як діалектичної єдності полярних категорій. Тобто йдеться про першу концепцію інформації, що має місце і дотепер [5, с.114].

Природознавство XIX ст., як відомо, дійсно всі взаємозв'язки між речами зводило до взаємодії, причому до однієї відомої тоді формули взаємодії — фізичної, а у багатьох випадках навіть до механічної, або силової взаємодії. У квантовій теорії відкрит особливий тип зв'язку, що не зводиться до силової взаємодії, хоча В.А.Фок, наприклад, і називає її взаємодією, додаючи епітет “несилова” [6, с.250]. Ось цей невідомий природознавству XIX ст. зв'язок, або несилова взаємодія, і лежить в основі тих явищ, що описуються поняттями відображення та інформації.

Дослідженнями про те, як пов'язано поняття несилової взаємодії з поняттям відображення, а потім інформації, займалися багато вчених. Так, відомий болгарський філософ-марксист Т. Павлов писав: “Коли зникає зовнішній реальний предмет, який у процесі взаємодії з тим предметом, що відображає, відбив себе в останньому, відображення не знищується відразу й абсолютно, а продовжує існувати в тому, що відображає, або як “слід”, або як проста можливість, або як схильність”[7, с.149-150].

Звідси вже не так далеко і до сучасного адекватного трактування поняття відображення. Мова йде про додатковість (щодо ідеї додатковості Бора) двох способів опису фізичної реальності: причинно-динамічного та інформаційного. Вперше на додатковість у цьому плані звернув увагу Л.Г.Антипенко: “Насправді, щоб висловити специфіку несилової взаємодії, треба мати на увазі не просто стохастичний процес, а особливий процес, що супроводжується виділенням інформації, за яку слід розплачуватися ціною зростання ентропії у відповідних неповоротних процесах” [6, с.250-251].

Існує і друга концепція інформації, що є, на думку багатьох вчених, більш плідним підходом до вирішення проблеми інформації, — “різноманітніснаконцепція інформації. В рамках даного підходу інформацію можна трактувати як “зняту” нерозрізненість, як розмаїтість. “Інформація , — підкреслює Б.В. Бірюков, — в наявності там, де є розмаїтість, неоднорідність. Інформація “виявляється” тоді, коли хоча б два “елементи” у сукупності різняться, і вона “зникає”, якщо об'єкти “склеюються”, “ототожнюються”[8, с.243].

У подальших дослідженнях перша і друга концепції інформації ще будуть аналізуватися під час розгляду питання про природу управління.

Багато авторів використовують у своїх дослідженнях ті визначення інформації, які наведені в енциклопедичному словнику: “інформація — це відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом” [9, с.304]. У той же час тут розглядається і більш узагальнене системне поняття: “інформація — це загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами у тваринному і рослинному світі; передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму” [9, с.304]. Зауважимо, що для цих двох визначень характерна єдина внутрішня сутність, що дає підставу застосовувати їх для різноманітних систем.

Розвиток науки та її комп'ютеризація обумовлюють еволюцію і самого поняття інформації. Одне з перших визначень інформації, що стосується “комп'ютерної ери”, належить Н.Вінеру: “Інформація — це позначення змісту, що одержується з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів. Процес одержання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадковості зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цій сфері” [10, с.31].

Дослідники даної проблеми вважають, що в цьому визначенні не відбито, змістом чого є інформація, яка її природа і матеріальна основа виникнення. У зв'язку з цим варто зауважити, що саме “категорія відображення виявилася тим ключем, що дозволив відкрити таємницю природи інформації; саме ця філософська категорія виявилася методологічно плідною для проникнення в її сутність” [5, с.114]. Таким чином, у даній філософській концепції інформація розуміється як засіб, що дозволяє “зняти невизначеність” (ентропію) тієї або іншої події, того або іншого об'єкта пізнання.

Подальший розвиток науки був також пов'язаний з успіхами статистичної теорії інформації і стрімким зльотом кібернетики. Тому закономірним при цьому є процес трансформації поняття інформації, яке набуло статусу у загальнонаукового поняття і водночас підпало під певний процес “інфляції”. Спочатку інформація пов'язувалась з мірою усунення невизначеності щодо заданої кількості можливих виходів або подій. Вона визначалася із співвідношення апріорного та апостеріорного знання індивіда про цю кількість у зв'язку з повідомленням відносно виходів.

Потім у літературі затвердилося і більш широке тлумачення інформації як деякого знання взагалі. Слід припустити, що воно зменшує невизначеність, але не завжди можна встановити, про яку кількість виходів або подій йде мова, яким є співвідношення апріорного й апостеріорного знання, з якими повідомленнями зв'язується надана інформація. У тих випадках, коли розглядаються повідомлення незалежно від того, як вони змінюють знання індивіда, може вживатися і термін “дані”. Отже, дані є відображенням стану деякого об'єкта; чи несуть вони інформацію для індивіда чи ні, чи поповнюють його знання про об'єкт, але це вже інше питання. Нарешті, ні поняття “інформація”, ні поняття “дані” не дозволяють визначити, наскільки відповідні знання важливі для індивіда, тобто встановити цінність або корисність інформації. Її прагматична оцінка можлива тільки в зіставленні з внутрішнім станом або поведінкою індивіда, його цілями.

Помилково було б вважати, що тільки наукова складова дійсності детермінує розвиток поняття інформації. Об'єктивним є той факт, що цей процес діалектично пов'язаний із розвитком певного суспільства. В Україні розвивається і зміцнюється демократичне, соціальне, правове суспільство, тому це не могло не відбитися в уявленнях про інформацію. Так, в Законі України “Про інформацію” у ст. 1закріплене таке визначення цього поняття: “інформація — це документовані або привселюдно оголошені відомості про події або явища, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищі” [11]. Досягнутий рівень демократії в нашій державі потребує захисту й упорядкованню інформації, визначення її видів, джерел, режиму доступу до неї і т.ін.

Вважаємо за доцільне, що методологічно вірним буде визначити такий етап дослідження поняття інформації: аналіз її структури, змісту й особливостей. Цілком доречним і зручним, на нашу думку, розкрити це на основі інформаційної моделі індивіда, що ставить соціально-економічне завдання і здійснює наступне його вирішення (див. малюнок). Назвемо індивідом систему (людина, колектив, установа, автомат і т.д.), яка має певну ціль, ставить і вирішує відповідні завдання. Запропонована інформаційна модель індивіда відбиває результати численних психологічних і соціальних досліджень у цій галузі таких вчених, як Л.С. Виготський, Д.Н. Узнадзе, О.Н. Леонтьєв, Н.М. Амосов, Ю.А. Лєвада, Д. Гедімін, Р.Л. Акофф і Ф.Є. Емері, А. Моль, Д. Міллер, Є. Галантер і К. Прибрам, Д. Лесурн [12-21].

Як видно на малюнку, всі сектори моделі взаємодіють один з одним і сполучені з зовнішнім середовищем. Суворо не розділено і середовище, оскільки з усіх його частин усі види інформації, переплітаючись один з одним у потоку повідомлень, надходять до різноманітних блоків моделі.

Індивід постійно заглиблений в інформаційне середовище, і увесь час у нього накопичується, видозмінюється й удосконалюється базова інформація — так будемо називати інформацію, яку має індивід незалежно від даного процесу прийняття рішення (ППР). Вона поповнюється й у зв'язку з реалізацією прийнятих ним рішень, оцінкою отриманих результатів.

Крім того, з кожним ППР пов'язаний особливий потік поточної інформації. Вона може бути регулярною, що надходить систематично у визначені моменти часу; як правило, регулярна поточна інформація живить стандартні періодично повторювані ППР. Поточна інформація може носити й разовий характер. Тоді вона спеціально збирається для даного конкретного ППР і або поповнює регулярну інформацію у випадку достатньо серйозної зміни умов, що не охоплені стандартними даними, або пов'язується з унікальними ППР.
Слід зазначити, що в багатьох дослідженнях про інформацію, у системах планування та управління, як правило, головна увага приділяється поточній регулярній інформації, причому лише тій, яка фіксується в документах. У кращому випадку розглядається також разова інформація, що збирається за типом “запитання-відповідь” у різноманітних базах даних. Недокументована поточна інформація (телефонні розмови, особисті контакти, наради і т.ін.), а також уся базова інформація по суті залишається поза полем зору фахівців з інформаційних систем управління. При цьому слід зазначити, що в інформаційних системах управління базова і поточна недокументована інформація повинна грати першорядну роль у ППР.

Для більш повного й глибокого аналізу поняття інформації доцільно докладніше висвітити питання, які пов'язані з базовою і поточною інформацією.

Базова інформація формується в індивіда і надзвичайно різноманітна за своїм змістом. Вона виступає, насамперед, як інформаційне відображення всіх соціальних зв'язків, у яких індивід виступав колись і виступає в даний час. Тому в ній переплітається соціально-політична, економічна, етична і естетична, науково-теоретична і техніко-технологічна інформація, відомості про природне середовище тощо. Визначальну роль у комплексі відносин, перехрещення яких визначає соціальну позицію даного індивіда, його місце в системі суспільного виробництва, відіграють виробничі відносини. Визнання головної ролі соціально-економічних і в цілому соціогенних чинників у формуванні базової інформації не заперечує значенню біо- і психогенних елементів особистості, насамперед як чинників індивідуального “переломлення” та інтерпретації соціальної інформації, ступеня конформності даного індивіда.

Базова інформація формується й інтегрується з трьох головних джерел. По-перше, вона надходить із суспільних макросистем (держава, партійні та інші громадські організації, засоби масової комунікації, система освіти і т.ін.) у вигляді масивів знань, світоглядних настанов, юридичних норм, державних директив і т.п. По-друге, вона надходить з малих груп, з якими індивід безпосередньо пов'язаний різноманітними лініями зв’язку (сім'я, трудовий колектив, референтна група, школа, громадська робота, коло друзів тощо); шляхом втілення приватних норм поведінки, певних інтересів, а також поповнення знання. По-третє, психофізіологічні чинники й особливості самого індивіда обумовлюють його темперамент, сприйнятливість, структуру емоцій. Таким чином, у тимчасовому аспекті базова інформація індивіда так би мовити синтезує загальнолюдський і колективний історичний досвід, індивідуальний досвід і спадкову генетичну інформацію.

Будемо вважати, що інформація, яка одержується індивідом, відображається як би в деяку “енциклопедію”. Варто зауважити, що до аналогічного висновку прийшов учений А. Моль, який вважав, що така інформація проектується на “екран знань” індивіда, котрий має різний обсяг і продуктивність у різних людей [19, с.406]. Поняття “екран знань” по суті аналогічно поняттю тезаурусу в тому значенні, в якому його використовує Ю.Ф. Шрейдер [22, с.15-47]. Варто зауважити, що обсяг “екрану знань” визначається числом елементів, а продуктивність — спроможністю до асоціацій, до змін структури знань (згідно з першою характеристикою пов'язується ерудиція, а з другою — творчі здібності особистості). Всебічне врахування цих чинників є найважливішим під час аналізу базової інформації, що використовується для вирішення складних соціально-економічних завдань.

Соціальні програми поведінки глибоко різнорідні не тільки за змістом, але і за своєю внутрішньою структурою. Ю.А. Левада виділяє два типи: традиційні і раціональні програми [16]. Ці програми — результат навчання, але в першому випадку — нормі, а в другому — адаптивній поведінці.

На етапі одержання даних орієнтація індивіда “споруджує” своєрідний бар'єр — фільтр для потоку зовнішньої інформації, щоб не потонути в цьому потоці. Тобто вони обумовлені обмеженою пропускною спроможністю індивіда як каналу інформації. Тому до кожного ППР надходить далеко не вся інформація, що може виявитися корисною під час розробки завдання і відповідного рішення. В цьому плані багато що залежить від якості фільтру.

Що стосується поточної інформації, то в основному саме вона актуалізує постановку конкретних соціально-економічних завдань як стимулятор такої постановки. При цьому активізується та мобілізується і базова інформація, яку поточна інформація як би “притягає”, групує навколо ситуацій і проблем, що виникають. Як правило, виділяються два головних типи поточної інформації: “об'єктний” і “суб'єктний”.

Об'єктна” інформація надходить регулярно або в разовому порядку від об'єкта спостереження (в широкому розумінні, включаючи не тільки безпосередньо контрольований об'єкт, але й інше зовнішнє середовище). У соціально-економічній інформації поки що переважає регулярна інформація, хоча дані про відхилення і за запитами значно економніші з погляду завантаження каналів інформації та ефективніше сприяють концентрації уваги плановиків і управляючих. Це не скасовує необхідність одержувати і регулярну інформацію, але в обсязі, що достатній для постановки і вирішення планових завдань. У цілому “об'єктна” інформація, як правило, детермінується, можна навіть сказати “програмується” спостерігачем — за обсягом, змістом, терміном надходження тощо. Вона відображує характеристики об'єкта, але має і стимулюючий вплив на індивіда, наприклад, збуджуючи його до прийняття рішень в екстремальних ситуаціях.

Суб'єктна” ж інформація орієнтована на визначення або зміну будь-яких характеристик самого індивіда, його мотивів, настанов, дій. Як правило, вона “програмується” (за обсягом, терміном, змістом) не індивідом, а зовнішніми блоками, що впливають на нього. Навіть у тому випадку, коли “суб'єктна” інформація містить нормативні характеристики контрольованого індивідом об'єкта (наприклад, директивні планові завдання), вона звернена не до цього об'єкта, а до індивіда або колективу, який зобов'язаний забезпечити дотримання заданих характеристик. Вказана особливість дуже важлива, оскільки обумовлює стимулюючий характер будь-якої “суб'єктної” інформації. На практиці іноді не враховується ця особливість адресних планових завдань, які повинні бути узгоджені з іншими стимулюючими впливами.

Суб'єктна” інформація, насамперед, надходить у вигляді обов'язкових для виконання і дотримання директив (планові завдання, накази, інструкції, юридичні норми та їх обов'язкові тлумачення і т.п.). Як правило, вона заснована на адміністративному або іншому виді підпорядкування індивіда відповідному формальному соціальному інституту і припускає чітко встановлені санкції за девіанту поведінку. В плані своїх неформальних зв'язків індивід також одержує значний обсяг “суб'єктної” інформації (наприклад, думки авторитетних для нього людей про якусь ситуацію або проблему). Засоби масової інформації різко збільшують частку і значення цього потоку у формуванні не тільки базової, але й поточної інформації. Більш того, вони не тільки її передають, але й створюють авторитети, особливо для конформного типу поведінки. Існує також третє джерело — власні внутрішні наміри і спонукання індивіда. Як правило, вони носять другорядний, індуцирований характер і виступають як результат актуалізації відповідної базової інформації (мотивів, емоцій, настанов індивіда) під впливом поточних подій. Однак в окремих випадках вони можуть виникати і спонтанно або, принаймні, істотно відхилятися від загальної структури даного стереотипу. Подібні явища іноді зустрічаються в так званих екстремальних стресових ситуаціях з дуже високим для конкретного індивіда “больовим” потенціалом.

Зупинимося ще на такому важливому аспекті, як інформаційні особливості соціалізації індивіда. Проблема соціалізації індивіда є однією з центральних у соціології і соціальній психології. “Індивід є суспільною істотою. Тому будь-який прояв його життя — навіть якщо воно і не виступає в безпосередній формі колективного, що відбувається разом з іншими, прояву життя — є проявом і ствердженням суспільного життя”, — писав К.Маркс [23, с.590]. Процес включення індивіда в мережу суспільних зв'язків, відображення його соціальної позиції в їхньому комплексі здійснюється за різноманітними комунікаційними каналами. У класовому суспільстві цей процес у широкому значенні носить яскраво виражений класовий характер, що визначає зміст інформації, яка забезпечує соціалізацію індивіда. Деякі важливі її типи було охарактеризовано раніше — базовий і поточний. Мотиви й настанови, стереотипи поведінки не тільки традиційні, але і раціональні програми в базовій інформації індивіда, комплекс оцінок і критеріїв — усе це є результатом соціалізації індивіда, вирішальною мірою визначається його соціальною позицією в суспільстві.

Обмежимося стислою характеристикою трьох головних способів інформаційного впливу в процесі соціалізації для подальшого аналізу процесів управління, зокрема прийняття рішення. Такі впливи можна було б, на нашу думку, звести до двох типів сигналів: “больових” і “нейтральних”. Д. Корнаї пише з цього приводу про “монополії наказу” і “монополії на інформацію”, які можна інтерпретувати власне як концентрати “больових” і “нейтрально” — інформуючих впливів на індивіда [24].

Вважаємо за доцільне спробувати розрізнити способи впливу на три види: наказ, апеляція до інтересу і нейтральна інформація. Однак вони не відділені непрохідною гранню одне від одного, більш того, у кожному конкретному повідомленні, що надходить до індивіда, у різноманітному співвідношенні сполучаються всі три способи. Тому повідомлення (документ, що названий “наказом”) в дійсності містить і імпульси, що апелюють до інтересу виконавця (за порушення наказу, як правило, передбачаються цілком визначені “болючі” санкції; його своєчасне виконання пов'язується з певним заохоченням). У тому ж повідомленні, як правило, є і різноманітні відомості, які необхідні виконавцю для розуміння і реалізації окремих положень наказу, тобто нейтральна інформація.

Різниця названих трьох способів інформаційного впливу пов'язана зі структурою суспільних зв'язків, в яку вписується індивід у процесі соціалізації. Наказ припускає наявність формальної організації з внутрішніми відносинами влади і підпорядкування. Ці відносини формуються і регулюються певним контролюючим блоком, який ідентифікує себе з цілями організації. Отже, наказ конкретизує “вертикальні” відносини і підпорядкування в рамках організації. Подібний наказу вплив може чинити і неформальний вплив морального або наукового авторитету, що виділяється К.Боулдінгом в окремий спосіб, і навіть внутрішнє спонукування особистості [25]. Природно, що забезпечення монополії наказу, при якій не існувало б суперечливих або протилежних директивних впливів, підвищує ефективність цього способу.

Апеляція до інтересу (“стимулювання”), не обмежена організаційною вертикаллю влади і підпорядкування. Вона може передаватися і “зверху вниз”, і від інших індивідів та організацій, що діють автономно, і певною мірою “знизу вверх” від підлеглих. Істотно, що стимулююча інформація завжди припускає внутрішню ідентифікацію індивіда і його інтересів з тими діями, що явно або неявно стимулюються відповідними повідомленнями. У всякому разі генератор і передавач цієї інформації “намагається” моделювати реакцію індивіда на стимули і виходить із цієї моделі.

До нейтральної інформації віднесемо всі інші повідомлення, що не припускають ні влади, ні інтересу як чинника, що його породжує. Якщо накази і стимули розраховані на визначеного, конкретного адресата (індивід або група), то нейтральні повідомлення можуть бути явно неспрямованими. Прикладом служать фактичні повідомлення, що публікуються “до відома”, статистичні звіти, патенти, метеорологічні зведення тощо. Але це все ж таки лише теорія. У дійсності ця інформація часто стає аж ніяк не нейтральною для процесу управління, особливо при наявності “монополії на інформацію” — не важливо, чи закріплена така монополія формальною організацією, чи вона склалася неформально (скажімо, шляхом концентрації засобів масової інформації). В такому випадку нібито нейтральна інформація формує орієнтацію індивіда і може грати першорядну стимулюючу роль.

Характеристика наказу, стимулу та нейтральної інформації пов'язана із зовнішніми чинниками соціальної активності індивіда, що спостерігаються, і які вирішальною мірою обумовлені його соціальною позицією в суспільстві і формуються під певним впливом соціального генотипу [26, с.171-185], про який мова йтиме нижче.

Необхідно відзначити, що були розглянуті і проаналізовані не всі особливості інформації. Розвитку цього процесу будуть сприяти дослідження, що стосуються уявлень про природу управління.

Поняття “управління” сьогодні настільки органічно увійшло в мовну практику, що мимоволі складається враження про наявність у сучасній науці досить чіткого, однозначного розуміння природи управління, високого ступеню її визначеності і вивченості. Однак критична оцінка реального становища справ показує, що говорити про існування єдиного, надійно розробленого образу аналізованого явища, тобто узагальненої моделі управління, що задається на рівні його найбільше суттєвих ознак, поки що не припадає. Все це робить завдання прояснення функціонуючих у сучасному науковому пізнанні уявлень про природу управління дуже актуальним, особливо з урахуванням багатозначності поняття управління, що затвердилося в науці. В яких же випадках питання про використання поняття управління виникає сьогодні?

Поняття “управління” об'єднує в собі декілька різних значень. Так, добре відомим, але з наукової точки зору найменш цікавим, є використання поняття управління для позначення суб'єкта (організації, установи), що здійснює управління. Більш цікавим є випадок, коли під управлінням розуміють вид синтаксичного зв'язку, при якому “стрижневе” слово обумовлює форму підпорядкованих слів. Подібне розуміння, яке розглядається деякими дослідниками як “традиційне” [27, с.7], звісно ж, необхідно мати на увазі в процесі подальшої розробки управлінської проблематики.

У сучасній науці затвердилося уявлення про управління, як про дуже специфічний вплив одного об'єкту на інший, яке спостерігається у Всесвіті не повсюдно, а лише серед об'єктів живої природи, в технічних системах і в суспільстві. З урахуванням спільності особливостей, що властиві усім таким системам, їх стали відносити до єдиного класу “систем управління”, що розглядаються як складені з “керуючих” і “керованих” підсистем (в іншому варіанті “керуючих систем” і “керованих об'єктів”), у взаємодії котрих і реалізуються процеси управління. Звернемося до значення, що вкладається саме в дане тлумачення поняття “управління”, тим більше, що без деякого “довизначення” цього поняття виявляється практично неможливим виділення досліджуваного типу впливів із усього різноманіття типів, що зустрічаються.

Ознайомлення з науковою літературою, у якій порушуються проблеми управління, показує, що на сьогодні досить повне прояснення змісту поняття управління пов'язано з вирішенням двох завдань. По-перше, із визначенням повного набору суттєвих ознак, що відрізняють процеси управління від інших процесів; по-друге, з уточненням самих цих ознак. Постановка першого завдання обумовлена тим, що поки немає загально визначеного поняття управління в категоріальному значенні. До того ж вирішення даного завдання ускладнюється тією обставиною, що висловлення про зміст процесів управління, які зустрічаються, як правило, носять недостатньо чіткий характер, фіксуючи окремі ознаки управління, що у першу чергу цікавлять відповідного дослідника. Для одних фахівців управління уявляється процесом переробки інформації [28, с.15]; для інших — це процес перетворення інформації в дії [29, с.82]; нарешті, треті вважають, що поняття управління може бути розкрите як “вплив на об'єкт, систему з метою зберігання існуючого стану або переведення з одного стану в інший, незалежно від того, чи відбувається це в природі або в суспільному житті” [30, с.7].

Зіставлення поширених визначень поняття, яке аналізується, приводить до висновку, що принциповими характеристиками процесів управління сьогодні визнаються такі їх особливості: керуючі впливи обов'язково цілеспрямовані, мають інформаційний характер і здійснюються за схемою зворотного зв'язку. Звичайно, повнота виділених ознак залишається під сумнівом, проте уявлення про управління як цілеспрямований інформаційний вплив керуючої підсистеми на керовану підсистему, між якими є зворотний зв'язок, у принципі дозволяє привести численні відомі визначення поняття управління до єдиного “знаменника”, правда, після відповідної корекції змісту, що вкладається в кожне поняття, яке використовується у визначенні. Останню обмовку слід робити у зв'язку з тим, що єдність у розумінні головних ознак властива лише в тім, що стосується феномена зворотнього зв'язку.

Як вже зазначалось, відносини керуючої і керованої підсистем не зводяться лише до впливу першої на другу. Більшості вивчених систем управління властивий більш складний зв'язок її підсистем, при якому на формування керуючих впливів безпосередньо впливає стан відповідного керованого об'єкта. Подібний ефект досягається за рахунок наявності в системі не тільки прямих зв'язків, за якими здійснюється власне керований вплив, але і так званих “зворотних зв'язків”, що роблять можливим вплив керованої підсистеми на керуючу. Відповідно до того, чи викликає зворотний зв'язок стимулювання змін, що відбуваються в керованому об'єкті, або “придушує” їх, став визнаним розподіл усіх зворотних зв'язків на “позитивні” і “негативні”.

Точність виділення керуючих впливів виявляється пов'язаною з точністю наших уявлень про їх цілеспрямування та інформаційність. На цьому етапі вивчення процесів управління наштовхується на достатньо серйозні труднощі. На нашу думку, слід почати з того, що згадування про “цілеспрямованість” у визначенні поняття управління по суті виявляється “не працюючим” за рамками аналізу доцільної діяльності людини. Це пов'язано з тим, що філософська традиція припускає використання поняття “ціль” і похідних від нього тільки у відношенні людської діяльності.

З погляду деяких вчених, є корисним введення поняття домінантного процесу”, тобто процесу, характер якого визначений сутнісними особливостями системи, у якій він здійснюється. При цьому з'являється так би мовити можливість побудови єдиної логіки процесів управління в об'єктах різноманітної природи без штучного розширення сфери визначення понять цілі і цілеспрямування. Подібну роботу, з нашої точки зору, доцільно розгорнути за двома напрямками. По-перше, варто проаналізувати поняття, що виражається такими фактично синонімами, як “спрямованість”, “прагнення” і “тенденція”. Поки можна говорити лише про дуже попереднє, в основному інтуїтивне розуміння природи явищ, що відображається ним. По-друге, бажано намітити такий шлях аналізу численних визначень поняття управління, що зустрічаються, який створив би можливість визначення стійких рис процесів управління в об'єктах різноманітної природи, що характеризують атрибут спрямованості саме керуючих впливів. Даний підхід сьогодні виглядає особливо плідним, оскільки дозволяє одержати ряд цікавих висновків.

Так, відповідно до майже загального переконання виявляється, що всі відомі на сьогодні системи управління, як правило, характеризуються двома стійкими ознаками: негентропійністю, тобто спроможністю не руйнуватися і навіть прогресивно розвиватися, і тенденцією до оптимізації (екстремізації) внутрішніх процесів, тобто спрямованістю на досягнення системою стану, який відрізняється значеннями параметрів, що максимально сприяють її підтримці і розвитку. Інакше кажучи, негентропійність та оптимальність на сьогодні по суті розглядаються як визначальні домінанти процесів управління, що зустрічаються в природі і суспільстві. З цього приводу можна навести дуже авторитетні висловлення як кібернетиків, так і філософів, які розробляють філософські питання науки про управління. Як відзначається в цих свідченнях, у цілому, сьогодні вже ясно, що єдність різнорідних процесів управління полягає в тому, що “усі вони характеризуються точною кількісною мірою — зменшенням ентропії” [31, с.5], що “процес управління і є антиподом процесам дезорганізації” і що “вищою, кінцевою метою управління, що виражається в самій загальній формі, є оптимізація функціонування системи, одержання якнайбільш корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах” [32, с.25].

Відзначені особливості процесів управління в принципі достатньо добре відомі. У науковій літературі навіть закріпилося запропоноване І.Б.Новиком [33, с.61] визначення управління як процесу упорядкування системи, а кібернетика стала розглядатися як наука не просто про цілеспрямоване, а й про оптимальне управління складними системами і процесами. Проте, існують дослідники, які або недооцінюють, або переоцінюють таку домінантність процесів управління. Щоб вирішити питання про можливість зведення двох виділених вище домінант до рангу аксіоматичних, тобто вважати їх фундаментальними в науці про управління, прийдеться розглянути сутність детермінації реальних процесів управління більш детальніше.

При обмежених і односторонніх підходах із поля зору дослідників випадає той факт, що керуюча система і керований об'єкт утворюють яскраво виражену цілісність — самокеровану систему” [34], що тільки в абстракції може бути розчленована на частини. Саме в зв'язку з даною обставиною можна стверджувати, що домінанта управління задається всією системою управління, а не якоюсь однією з її підсистем. Саме нечітке засвоєння цього положення науки про управління призводить до того, що в практиці управління соціально-економічною системою зустрічаються такі негативні явища, як місцевісний і вузьковідомчий підходи до справи.

З урахуванням відмінності детермінації процесів управління на рівні всієї самокерованої системи і на рівні окремих її підсистем вважається доцільним введення понять “інтегральне управління” і “локальне управління”. Локальні впливові дії обумовлюються особливостями відповідних підсистем, але у кінцевому рахунку визначальними для них виявляються властивості інтегральної системи. До “інтегральних” будемо відносити системи, що не є підсистемами якоїсь однієї з ними природи систем. З усієї множини соціальних систем до інтегральних можуть бути з певною мірою наближення віднесені лише соціальні організми, тобто конкретні окремі суспільства, оскільки саме дані системи прийнято розглядати як самостійні одиниці соціальної реальності [35, с.55]. Фактично ж на статус вихідної для аналізу соціальних процесів управління інтегральної системи може претендувати лише така соціальна спільність, як людство.

Зроблені вище уточнення дозволяють дійти висновку, що орієнтація на негентропійність і оптимізаційність впливу дійсно можуть вважатись суттєвими домінантами процесів управління, що визначають загальну спрямованість цих процесів, насамперед на рівні інтегральних систем управління. Виділення негентропійності і оптимізаційності як домінант процесів управління цілком рельєфно виражено в соціальних самокерованих системах. Спрямованість зміни подібних систем, що переглядається в історії людського суспільства, саме і свідчить на користь обговорюваної тези.

Немає підстав вважати, що дві розглянуті домінанти вичерпують всю повноту навіть самих загальних уявлень про спрямованість процесів управління в системах різноманітної природи. Зроблений аналіз поняття домінантності управління не торкався принципового питання про конкретні форми детермінації процесів управління, в яких здійснюється управління в реальних самокерованих системах, і цю обставину треба мати на увазі, як тільки дослідження виходитиме за рамки звичайного підходу до вивчення природи явища.

Зауважимо, що негентропійність і оптимізаційні явища зустрічаються й у таких об'єктах, які ми не схильні пов'язувати з наявністю механізмів управління. Як приклад, можна було б згадати про свавільне зростання кристалів. Якщо ми хочемо відокремити власне кібернетичні процеси управління від таких процесів (що показані вище), які такими не є, потрібно використовувати ще одну істотну ознаку, що обумовлена терміном “інформаційний характер управління”.

Саме цей термін, як правило, мають на увазі фахівці, коли говорять, що “управління — це таке упорядкування, що здійснюється завдяки переробці інформації” [36, с.241], або “процес управління завжди являє собою інформаційний процес” [37, с.14]. У зв'язку з цим принципово важливим для розуміння суті процесів управління є адекватне розуміння інформації, інформаційно-керуючих впливів. Це пов'язано з тим, що у питанні про інформаційність управління є реальні розбіжності точок зору дослідників.



<< предыдущая страница   следующая страница >>