asyan.org
добавить свой файл
1
ПАМ'ЯТІ НАШОГО ЗЕМЛЯКА І. С. ЇЖАКЕВИЧА

Переклад літературного тексту на мову образотворчого мистецтва, саме так, робив Іван Сидорович Їжакевич, ілюструючи літературні твори.

На скільки вдається нам зробити сьогодні навпаки: образотворче мистецтво перекласти на мову літературного тексту, інсценізувати, втілити в образ літературний живописне полотно.

Славна Вишнопільська земля своїми земляками: серед них поети і художники, військові і вчителі, люди хліборобської праці. Іван Сидорович Їжакевич народився 18. 01. 1864 року в с. Вишнопіль Київської губернії в сім'ї селянина-бідняка. Мабуть, не мріялось малому Іванкові, що матиме таку славу, в той час, коли батьки в 12 - річному віці віддавали до Києва в духовну науку. Ось як сам згадує про це Їжакевич.

В 1876 році на одній із околиць села готувався віз із запряженими в нього кіньми. Вся сім'я вийшла проводжати підлітка років 12-ти в Київ. Кожен намагався щось сказати. Першою заговорила мати: « Якщо будеш слухняний, то будеш попом, а коли ще краще будеш вчитись, то й благочинним, а коли Господь не тебе зверне увагу, то й архієреєм або й митрополитом, навіть...» Раптом материні напутні слова перервав брат Прокіп, хлопчик років 5-6: «А він, мамо, як зробиться архієреєм чи митрополитом, тоді вже свині не буде пасти?» Цей спогад, як ви зрозуміли, з іскринкою гумору.

Але материнським мріям про духовну кар'єру сина не судилось здійснитись. У хлопчика не було ні голосного голосу, ні цікавості до монастирських співань.

Недовго пробув у Братському монастирі, куди його прилаштували.

Щасливий випадок допоміг визначити справжнє покликання хлопчика. Живучи біля Києво-Печерської, у двоюрідного дядька - псаломщика, він спостерігав за учнями Лаврської іконописної школи. Виконавши малюнок візника, який спав, якого Їжакевич спробував намалювати, коли малюнок майже було завершено, дядько, побачивши роботи, вирішив віддати його в Лаврську школу.

Так як Лаврська школа в той час уже не давала учням художньої освіти, тут займались ікономалюванням. А між іншим серед учнів цієї школи було багато талановитих, які мріяли про навчання в Петербурзькій Академії мистецтв,

Такі можливості відкривала перед ними Київська художня школа і Мурашком організована в 1875 році. Микола Іванович Мурашко близький товариш Іллі Рєпіна. Дехто із учнів Лаврської школи, згадував Їжакевич, таємно ходили в Київську художню школу Мурашка на вечірні заняття і після занять у театр. Чому? Щоб непомітно пізно вночі, коли монастирські ворота знову відкривались для богомільних, можна було повернутись у школу.

Їжакевич, звернувся до Мурашка з проханням зарахувати його учнем художньої школи. Але, залишивши Лаврську школу, талановитий юнак, залишився без даху над головою і засобів існування: батьки ні чим не могли допомогти синові.

І Мурашко, як завжди, коли справа стосувалась обдарованих людей із народу, швидко знайшов вихід: він зарахував Їжакевича на посаду репетитора замість Пимоненка, який в 1882 р. поїхав до Петербурга в Академію Мистецтв. Учні - репетитори жили при школі на повному утриманні.

Так, поєднуючи навчання з роботою, Їжакевич продовжував свою освіту.

1884 р. Зарахований вільним слухачем Академії Мистецтв у Петербурзі.

1888 р. Залишає навчання через відсутність коштів, захоплюється ілюстрацією.

Хоч і короткочасним було навчання Їжакевича в Академії Мистецтв, вже ж воно багато дало йому, розширило кругозір.

На початку 90-х років, Їжакевич має можливість здійснювати поїздки на Україну, їде на Полтавщину, Київщину, відвідує місця, де колись була Запорізька Січ. Так відбувалося творче становлення Народного художника України. Справжній талант розвивається від тісного внутрішнього зв’язку з народом. Він наглядний у творах Їжакевича. Тут портрети косарів, пастухів, чумаків, кобзарів. Колористично, етнографічно виразно подано життя і побут рідного народу. Більшість героїв – цікаві типи, серед яких можна впізнати людей села, рідних митця. Це покійний Сидір Ряботінь з ілюстрації до твору Шевченка «І виріс я на чужині». Батько художника з малюнку «Перебендя» сам митець у «Наймичці», околиця села в «Рано-вранці новобранці». Та не так легко творилося. Критика не раз насідала на художника за зображення старовини, мовляв це відхід від насущних завдань. Але минувшиною він показував шлях у прийдешнє. Те, за що дорікала критика, принесло славу Івану Сидоровичу, заслужило повагу у багатьох народів світу і довічну вдячність сучасників і нащадків. Все створене ним увійшло в скарбницю української культури.

Уряд високо оцінив діяльність нашого земляка, нагородивши його двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани». У 1951 році присвоєно звання Народного художника України.

Мистецький потяг і принадність до пензля були настільки великими, що вже не маючи сил втримати, він прив’язував його до руки і творив. У барвах талановитого художника живе широкий розмах народного і національного буття.

І тому підсумовуючи свій творчий шлях, Іван Сидорович мав право просто і глибоко сказати: «Я відчував себе краплиною рідного народу, рядовим митцем реалістичного національного мистецтва»

Саме про такі біографічні відомості і ще багато цікавого почули учні Вишнопільської школи на годинах класного керівника, виховних годинах, присвячених 145 річниці з дня народження І. С. Їжакевича. Школою заплановано цілий ряд заходів: оголошено конкурс на кращу екскурсію по тематичному розпису фойє серед учнів 5-11 класів, конкурс малюнків та конкурс кросвордів „Як я знаю життєвий і творчий шлях художника-земляка”.
Н. П. Руснак,

директор Вишнопільської школи