asyan.org
добавить свой файл
1
Позакласний захід до дня пам’яті жертв голодомору

«Запалимо свічку пам’яті»

Мета: усвідомити трагізм голодомору 1932 – 1933 рр. на Україні;

вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей;

вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм;

розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

познайомити учнів з творами українських письменників, у яких висвітлена тема голодомору.

Обладнання: Свічечка, свідчення очевидців, факти Голодомору, запис пісень, ілюстрації, брошури, література, на стіні – панно із двох чорних хусток, уквітчаних калиною, пшеничні колоски, перев’язані чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;розламана хлібина і склянка з водою, зверху напис: «Ціна йому – життя», книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»; записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена)

Запис 1
Ведучий 1 Не сьогодні сказано:

«Час народжуватися і час помирати. Час руйнувати і час будувати . Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити.»

На сцені перед Матір’ю Божою на колінах змучена жінка в білому. Вона молиться. Звучить молитва (« Молитва за убієнних голодом 1932 – 1933рр.» Катерини Мотрич)
Жінка Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика сарана забрала все до зернини.

Богородице! Матір наша небесна! Свято Покрово , покровителько люду свято руського! Куди ж ви всі відійшли? Чи ж не бачити криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що на Україні вже , а велетенська могила? Де ж ви сили небесні?

Діточки мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген жита зеленіють, сади біліють, Івани , Марії, Тараси ! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?

Господи , страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині прісно й навіки вічні відведи! Амінь.
Ведучий 2 Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.
Вірш «Свічка пам’яті».


Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?

Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.

Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!

Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.

Гончар Т.А.

Ведучий 3 Усі люди на земній кулі живуть під одним небом і всім світить одне сонце. Не буває чужого горя і чужої біди. Мільйони померлих від голоду дивляться з минулого в сучасне і застерігають бути пильними та пам’ятати про їхню гірку долю. Пам’яті Голодомору 1932–1933 рр. в Україні

Ведучий 4 Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується цей захід-реквієм.
У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзами – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок помер чоловік.

У той рік і гілля , і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна.

Як скорботна німа край могил.

Д. Головко

Ведучий 1Ці скорботні рядки присвячує Д. Головко тим, яких давно не має. Яких спопелив найстрашніший злочин сталінського тоталітарного режиму – штучний голод 1933 року. Майже вісім десятиліть тому сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонам людей. Зотліли і стали попелом з’їдені голодом тіла людей, стали попелом їхні надія і віра.
Але перед тим жорстока доля, мабуть, щоб болючішим був удар, віковічну мрію перетворила майже на дійсність.
Ведучий 3 1923-1929-ті були найщасливішими роками для України за останні століття. Більшовики почали свою діяльність з «Декрету про землю», який дав селянам найголовніше – землю, про яку вони мріяли віками. Селяни повірили у вільне, заможне життя, з любов’ю обробляли землю, отримуючи добрі врожаї. Але незабаром була запроваджена продрозкладка – у селян силою забирали хліб. По селах нишпорили продзагони.

Ведучий 2 X з’їзд РКП(б) замінив продрозкладку продпо- датком. Щоб жити краще потрібно було єдине – трудитися. Та цим не злякаєш українського хлібороба. Працювати, хай навіть каторжно, але бути господарем на своїй землі – тільки цього він прагнув віками. І земля-годувальниця своїм дітям-хранителям віддячувала сторицею. Жити стало краще. Вчорашні незаможники відчули себе господарями.
Ведучий 4 Економічна довідка: середньорічний врожай в країні перевищував рівень 1901-1910 років на 22%.

Ведучий 1 Але над непом нависла загроза. XVI парткон- ференція ВКП(б) у квітні 1929 року проголосила початок масо- вої колективізації. У селян забирали все: реманент, тягло, у багатьох навіть дрібну худобу і птицю. В результаті селяни стали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів’я майже на 15 млн. голів. Це була одна з передумов майбутнього голоду.

Ведучий 2 Найуміліших хазяїв, які повсякденною працею досягли певного достатку, «розкуркулили», тобто фактично пограбували. Людям, яких не розкуркулили, було не легше. їх перетворили, по суті, на рабів, примусивши працювати в колгоспах від сходу до заходу сонця. В 1930 р. Москва збільшила хлібозаготівлі в Україні на 11,5% порівняно з 1926-1927 роками. З урожаю у 23,1 млн. т було забрано 7,7 млн. т зерна. Такий же план було покладено й 1931 року, хоча колективізація зменшила врожай до 18,3 млн. т.

Ведучий 3 Керівництво України буквально благало Москву про зниження плану заготівель, попереджаючи, що Україна в критичному стані. В 1932 році на III Всеукраїнську конференцію КП(б)У прибувають Каганович і Молотов. У відповідь на скарги М. Скрипника, що в селян «вже нема чого більше забирати, тому що все вичищено під мітлу», сталінські емісари заявили: «жодних поступок чи сумнівів щодо виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом не буде». І щоб упокорити селян мерзенна кліка зважилась на сатанинський злочин – планомірне винищення за одну зиму мільйонів людей.

Ведучий 4 Законом від 7 серпня 1932 року вводилася смертна кара за розкрадання державної власності, яка каменем падала на голову саме голодних людей. Варварський «Закон про колоски» підняв небачену досі хвилю репресій проти українського селянства, збільшив смертність серед мільйонів селян.

Ведучий 2 Осінь 1932 року не віщувала великої біди. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки. Здали селяни державі запланований податок. Але раптом оголосили другий, а потім і третій податки. Почали їздити по селах спеціальні продзагони з комуністів та комсомольців і забирати все до нитки. Люди ховали зерно, картоплю в ямах, у криницях, у скиртах сіна, на горищах, замуровували в піч. Але що-небудь зберегти в той лютий час було неможливо. Великими металевими щупами особливо оскаженіло шукали продукти харчування у дворах ще не опухлих господарів. І спалахнув в Україні другий, не бачений ніколи раніше, великий Голод 1933 року, а за ним прийшла повальна смерть.

Відео 2 «Піщані розповіді»

Ведучий 1Вимирали сім’ями, хатами, селами. Виснажені люди падали на вулицях, під тинами, де їх заставала смерть. По селах їздили підводи, підбираючи померлих, а деколи забирали ще живих людей (щоб не приїздити за ними вдруге), хоронили заживо у спільних, братських могилах, без домовин, просто засипали землею. Рятуючись від смерті, щоб затамувати страшні голодні муки, люди їли м’ясо дохлих коней, після чого тяжко хворіли і все-таки помирали. Порпалися в гнилій картоплі, вишукуючи в ній щось їстівне. Харчувалися бур’яном-лободою, калачиками, цвітом акації. З листя липи пекли коржі. Їли горобців, ворон, котів, собак. Полювали на ховрахів. Від голоду нещасні втрачали розум. Були випадки, коли матері вбивали свою дитину, щоб звареною з неї їжею погодувати себе і залишених живими решту дітей, поки черга не дійде і до них. Людоїдство стало явищем розповсюдженим.

Ведучий 3 Україну перетворюють на гігантську резервацію , в якій почав містично владарювати Голод.

Ведучий 4 Розпочалась тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не рубали, не стріляли у них просто забрали всю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках помирають із голоду.

Ведучий 3

То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…
Запис «Пісня про голод»

Ведучий 1 Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів.

Ведучий 2Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Ведучий 3 Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліптичні видива, співмірні хіба що з картинами страшного суду.

Вірш „Українська нестерпна сюїта"

Українська нестерпна сюїта...

А навколо - одна сон-трава.

Умирать почали... у квітні.

Коли всюди і все ожива.

Ні живої води... ні порому,

Що єднає життя на порі.

Чи ж то легко смеркать молодому

На ранковій веселій зорі?!

Вже і проліски, і блавати...

Ще би трохи - і сад же зацвів!

Як було тим очам закриватися

Під лункий солов'їний спів?!

...Умирать почали у квітні.


Ведучий 4 А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше.

Ведучий1 Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитися 10 ро- К1В. Якою була доля дітей у страшні тридцяті роки XX століття?

Ведучий 2На світі весна. А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом :назад – вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти. Їсти… ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.

Ведучий 3 Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер»
Запис «Остання молитва»
На сцені лежить дитина.

«Реквієм» Моцарта
Вірш «Вічний монолог».


Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає,
В четвер пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки,
У колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер…
А небо стрімко падає до долу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
… А житечко моє таке густе.
… А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Ведучий 4 Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.
ий    учень. Звинувачують свідки запис
Голос. Хто це?,Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!


Сценка Маленький хлопчик простягає руки до ікони.
Хлопчик Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи-бо дай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я – пташенятко прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їнку дай. Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці!..


Звучить соната Бетховена.
Ведучий 1 Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закрила ляду мати. І на ранок усі діти мертві.
1-ий читець

Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просипайтесь!
Вже не буде мучить згуба,
Забере вас пташка райська
Спіте міцно, спіте, діти
Янгол Божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись
і не будуть пухнуть нозі. 

2-ий читець
Натопила маковинням,
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно-синім
Заспівала колискову.
3-ий читець
Спи, синочку, горе-паску,
Засинай навіки, доню.
То моя остання ласка,
З материнської долоні.
Ще пограймось навперейми
В піжмурки з бідою
Лельки?
Заховаємось від неї
у сиру земельку.

Колискова 33 СПОГАДИ Запис 1
Учень1 «Їли кішок, собак. Одного разу знайшли в соломі цілий виводок їжаків, їх теж поїли . А сусіди померли всі..»

Учень2 «…Батька вбили на моїх очах за те, що виступив проти тих, хто забирав зерно у людей…

Пустіли села, заростали бур’яном поля. Голодомор стер із пам’яті все хороше з дитинства…»

Учень3 «… Пекли хліб із гречневої полови, їли гнилу та мерзлу картоплю, крис, кору з дерев…»

Учень1 « У моєму рідному селі у людей забирали зерно і вивозили на пустир, заривали в землю, щоб згнив. Навмисно підпалювали потяги з хлібом, щоб не дістався голодним…»

Учень2 « Наша односельчанка після смерті чоловіка залишилася одна із трьома дітьми, які спухли з голоду, стали слабкими, надії на те, що вони виживуть, не було. Тоді мати, щоб врятувати хоч когось із діток, зарізала 10-річного Петрика, а його м’ясо зварила. Після цього бідна жінка втратила розум. В такому стані її забрали невідомо куди.»

СПОГАДИ Запис 2

Запис 2

Вірш „Ні труни, ні хрестів"

Ні труни, ні хрестів,

І ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів.

Ні віночка. Ні навіть барвінку...

Наче падалиць - під вітрюган

То причастя твоє, Укранко.

Українцю, то твій талісман.

Ні могили, ні хресного знаку.

Щоби пам'ять розтерти на дерть!

Це тобі, Україно, подяка.

Щоб на всі покоління.

Ущерть!

Ведучий1 Які наслідки голодомору? Скільки людей загинуло? Чи все встановлено?

Ведучий 2 Голод послав у сиру землю від 3,5 до 13 млн. селян. Третина померлих – діти, які не дали нащадків.

Ведучий 3 Наслідки голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда – прадіда, відсахнулись від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!

Ведучий 4 І ще одна гірка істина. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні Хазяї, яким «пришивали» куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і протестувало, - все це винищувалося з корінням.


Вже в безлюдді повнім погасла

Донечка, надія удовина.

І сама вдова її вдягала.

І сама поклала в домовину.

У візку скрипливому із двору

Дотягла насилу до могили,

Що її у цю недобру пору

Вирила, аби земля покрила.

А як дощ заструменів цівками,

Цвинтарі оплачуючи втрати,

Босими опухлими ногами

Танцювала у багнюці мати,

Чорний - чорний та недобрий сватав.

І дивись: таки зумів узяти.

І тепер весільну перед зятем

Гірко витанцьовувала мати,

Засихала на литках багнюка –

Отакі – то переди й халяви.

Босі п’яти нелюдську розлуку

Світові оглухлому жбурляли:

…Дочку взяв…

…Д-о-ч-к-у…
Ведучий 2Україна гинула, культурний світ мовчав. Перші згадки про голод з’явилися у західній пресі одночасно з першими людськими жертвами. Дослідження голодомору 1932-1933 років в Україні розпочалося наприкінці 80- х років.
Вірш „Жалива правда"

В жахливий час зникає раптом жах

Аби не збожеволіти завчасно!

Збирає Пам'ять на гірких полях

Людську зневагу, що вродила рясно!

І каменіє з нелюдського страху!

Куди не глянеш - скривджені мерці.

А як же ті живі?! Під смертним дахом.

...На цвинтарі розкажуть чебреці

Та цвинтарів якраз-то і нема.

...Ні сповіді, ні навіть домовини.

Без тризни поховала всіх зима.

Ніхто, ніде - і кущика калини.

І півстоліття правдоньки - ні з вуст.

Чи, Господи, то не страшна крамола?!

Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,

Щоби не повторилося ніколи!
Ведучий 3 Тяжко повертає собі народ України духовне здоров'я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.

Ведучий 4Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Ведучий 1 Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні в 1932-1933 роках

1. Причини голодомору:

вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;

колективізація;

розкуркулювання;

денаціоналізація;

геноцид.

Ведучий 2

2. Наслідки голодомору:

внаслідок повного виснаження організму від глоду вмерло 12 мільйонів чоловік;

вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб;

щохвилини помирало 17 людей, а щодоби - 25 тисяч.

Ведучий 3 Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощених катів, уже мертвих, а особливо – ще живих.

Повільно гасне світло, плавною ходою до образу Божої Матері зі свічкою в руках рухається жінка в білому, стає на коліна й застигає в молитві.

Прости, народ, Боже!

Прости Цю Прокляту землю,

Цей милий рай, в якому оселився диявол.

Усіх нас грішних прости, що мовчали,

за упокій твій молебнів не справляли,

поминальних свячок не світили,

обідів за тебе не робили.

І ми покарані за безпам’ятство.

Прости ж нас, роде наш замордований,

лише сирою землею зігрітий.

Царствіє небесне вам, душі убієнні!

Запис «Голодомор»

1-й учень Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

2-й учень З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.
Учениця підходить до столика і запалює свічку.

Звучить «Реквієм»

3-й учень
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну… запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки – твердині, не храми
Зкам’янілий чорнозем -
Потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З долини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивлюсь:
Вкраїна, XX століття.
І не рік, а криваве клеймо – «33″. Запалює свічку



Ведучий 4 Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить . земля обертається . як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми , єдині спадкоємці всього , що було.

Ведучий 1 Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих.

Ведучий 2 Тож пом’янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть , великомучеників нашої трудної історії. Пом’янемо і знайдемо всобі силу, пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно. А нам. Все , що вони могли сказати світові , вони вже сказали. Тепер наша черга.Тож запалімо свічки.


Запалюють свічки.
Ведучий 3 Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які згуртують нас – «пам’ять та віра». Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями (запалює свічку).


Учні і всі присутні запалюють свічки.
Відео 2 Оксана Білозір «Свічка»

Ведучий 4 Пам’яті померлих від голоду в 1922, 1932-1933, 1946-1947 рр., не захоронених по-людськи, безмогильних, забутих владою, по-християнськи не відспіваних і не пом’янутих протягом 50-80 років ОГОЛОШУЄТЬСЯ ХВИЛИНА МОВЧАННЯ. ПРОШУ ВСІХ ВСТАТИ.

Звучить метроном – хвилина мовчання.

Запис 1

Ведучий 1 На   десятиліття   можна   засекретити   архіви. Можна  приховати  в  глибинах  спецсховищ  викри­вальні  документи.   Можна   замести   сліди   злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю на­роду нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Прав­ду про ті страшні роки, про ті страшні події.

Ведучий 2 Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.

Звучить пісня «Молитва за Україну»

Ведучий 1 Відкривайтесь, небеса!

Ведучий 2 Зійдіть на землю

Ведучий 3 Всі українські села, хутори,

Ведучий 4 Повстаньте над планетою, невинні душі,

Ведучі всі разом Збудуйте пам 'яті негаснучий собор!