asyan.org
добавить свой файл
1
Зоря Полин


  1. Нарешті - квітень. Земля в цвіту, а сумно на душі. Мимоволі подумки оглядаєшся назад, у такий самий сонячний весняний день, як сьогодні. І якось знову запахло свіжістю молодої зеленої трави, ароматом квітучих верб, свіжо побілених хат, сліпучих вишиваних рушників над образами. Спокій... Тиша...

  2. Здавалося, що буде так завжди:

Зелене листя, і блакитне небо,

І чистота джерельної води - Всього доволі, стільки, скільки треба.

Здавалось людям, що ось так весь час Земля ділитись щедро буде з ними Всім тим, що відкладала про запас - Скарбами невичерпними своїми.

Та час минає, все ясніш стає:

Робити треба висновки належні.

І треба правильні шляхи знайти,

Щоб те, що є у людства, зберегти.

( Демонстрація через проектор весняних краєвидів України. Звучить музика Веснянка)

«Реквієм» Моцарта.

І раптом... Раптом життя розкололося на чорне і біле... На розпач і надію...

(Демонстрація фільму. Кадри зруйнованого реактора. Вірші читають учні)

  1. 26 квітня!.. В ніч із забуття

Йде страшне ст.воріння - атомне дитя Суть його безкровна і зіниць нема,

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долю і батьків, й дітей Виродок створіння ціль страшну таїть,

Поглина сумління, душі нам двоїть Простяга до серця щупальця страшні І вселяє муки, муки неземні,

Присипляє мозок посвистом глухим,

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня! Люди, не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з ним на прю,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю!

  1. Не пізнаю - ні зблизька, ні здаля,

Це ти, Маріє, знову йдеш за гробом?

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

Була моя хата - біла

Прийшли і вогнем кадили,

І хату, й мене убили...

А була моя хата - біла,

Із очками голубими.
(Виходить дівчина у чорному і танцює танець Розпачу)

  1. Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть?

Я вже знаю, хто - Чорнобильська мадонна.

Вкрутила нас у чорну круговерть - Смерть вихопила з молодого лона?!

Вона дивиться, дивиться в душу,

Вона палить очима до дна А я все це дотерпіти мушу,

Бо в душі - не душа, а вина.

Ну чого ти, чого ти, чого ти,

Одкараскайся геть, відійди.

Вона ж стала затято навпроти І пильнує очима біди.

Вона йде вже, прямує до тебе,

Одчинила вже двері - й тобі Нахиляє це атомне небо У своїй потойбічній журбі.

( Звучить тривожна музика).

  1. Хто ж там сиву посміє займати?

Сіль пізнання - це плід каяття.

Несе сива чорнобильська мати Цю планету... - це хворе дитя!

Зойкнула Земля чаїним криком:

  1. Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати з іконним ликом:

  1. Йди, синочку, хто, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнемб

  1. Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

  1. Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

... І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зоряні поля...

Та пліч-о-пліч Біль і Мужність, Дух і Воля, Небо і Земля.

Голос із-за сцени. Проте в у саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу був уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1-й годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. (Звуки метронома)

( Демонстрація фільму про тепловий вибух)

Відбувся перший тепловий вибух. Почалася хімічна реакція води з ядерним паливом. Тиск газів у реакторі стрімко зростав, кришка реактора вагою 1000 т піднялася, обриваючи всі трубопроводи. Гази з реактора прореагували з киснем, створюючи гримучий газ, який миттєво вибухнув.

Відбувся другий вибух. Кришка реактора підлетіла вгору, повернулася на 90° і знову впала вниз. Зруйнувалися стіни й покриття реакторної зали. Із реактора вилетіло 1Л всього графіту, уламки розжарених ТВЕЛів. Ці уламки упали на дах машинної зали та інші місця, створивши близько ЗО осередків пожежі.
Ведучі.

Учень 1. У цю квітневу ніч не було часу дошукуватися причини вибуху, шукати винних. Це зроблять пізніше, а тоді треба було будь-що ліквідувати наслідки аварії. Наш народ уперше зіткнувся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Учень 2. Першими до палаючого четвертого реактора прибули пожежники караулу на чолі з 24-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком.

А вогонь уже перекинувся на покрівлю машинної зали. Потрібно було гасити. Навколо - розбурхане море вогню, дим і кіптява. Та пожежники невдовзі збагнули - перед ними значно небезпечніший, підступний ворог, якого не можна побачити, почути. Він не має ні кольору, ні запаху - це потужне гамма-проміння. (Звучить набатний дзвін.)

Із усіх можливих рішень Правик вибрав найкраще - направив свій загін на дах машинного залу, адже в ньому були всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися на бікфордів шнур. Через 5 хвилин із міста Прип’яті прибув 23-річний лейтенант Віктор Кибенок. Але ще понад дві години обов’язки керівника гасіння пожежі виконував Володимир Правик. Одну годину двадцять хвилин він перебував у зоні підвищеної радіації.
Учень 3. Із доповідної записки: «Тієї ночі на зміні було 50 осіб. Всі до одного з честю виконали свій громадянський та службовий обов’язок. Підкреслюю: всі вони перебуваючи в зоні високої радіації, не покинули свої робочі місця, ризикуючи власним життям, зробили все можливе і навіть не можливе, щоб попередити поширення аварії, врятували станцію від руйнувань. При цьому ті, хто був на ногах, своєчасно допомогли постраждалим, яких евакуювали з аварійної зони. Виділити когось просто не можливо. Всі поводилися достойно.» (Демонструється фото Володимира Правика та інших пожежників)
Учень 1. Віктор Кибенок зі своїм караулом гасив вогонь з середини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кибенок не пам’ятав, як прибула допомога, як дістався до драбини і зійшов донизу. Він знепритомнів, його винесли у безпечне місце. Коли прийшов до тями, перше, що він запитав: «Як там?». Почувши «Загасили», Віктор полегшено зітхнув.

Учень 2. Через два тижні після аварії красивий юнак, ставний і відважний офіцер Віктор Кибенок помер у московській лікарні, так і не побачивши сина, народженого вже після аварії. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: «Був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці...»

Шестеро з двадцяти двох осіб з караулів невдовзі померли:

- Начальник караулу військової пожежної частини з охорони Чорнобильської АЕС міста Прип’яті лейтенант Правик Володимир Павлович, 24 роки.

- Начальник караулу спеціалізованої військової пожежної частини з охорони міста Прип’яті Кибенок Віктор Миколайович, 23 роки.

- Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини з охорони міста Прип’яті сержант Ващук Микола Васильович, 27 років.

- Старший пожежник спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Тишура Володимир Іванович, 27 років.

- Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Ігнатенко Василь Іванович, 25 років.

- Пожежник спеціалізованої пожежної частини старшина Титенок Микола Іванович, 24 роки.

Загинули, рятуючи людство від катастрофи на Чорнобильській атомній станції 26 квітня 1986 року. Вічна їм пам'ять і вічна слава!

( Демонстрація фільму пром. м.Припять після аварії)

Вірш «Ге роям Чорнобиля»

Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп’ялась,

І опалила ваші лиця,

І в танці дикому зайшлась,

Коли вже й хмари спопеліли

У знавіснілому вогні,

- Ви смерть приборкати зуміли

На тім, останнім рубежі.

Не віддали їй на поталу

Світанків наших ніжний щем,

Ви, як один супроти стали,

Пекельним січені дощем.

У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій

І пронесли свої надії

Крізь вогнецвіт своїх надій.

Шумлять жита, як і раніше,

Пливуть у небі літаки...

За вас історія допише

Суворі подвигу рядки.
Учень 3. Коли молоді пожежники, які першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації, були ще живими, журналісти запитували їх: „У вас була можливість повернутися, ви могли відступити?” Так, у цій ситуації вони могли відійти, чекаючи на підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не думав, тому що вони - воїни, бійці з пожежею. Тому що у низ підвищена відповідальність. Тому що вони дали присягу на вірність народу. І вони вступили у вируюче полум’я, в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Згадує колишній військовий Микола Мартинов.

«26 квітня 1986 року я повертався з відрядження і саме пролітав над територією ЧАЕС. Виразно було видно неприродне сяйво, ореол іонізації атмосфери. А оскільки я за характером служби мав найбезпосередніше відношення до ядерних боєприпасів, відразу зрозумів: на землі щось трапилося. Щось жахливе. Зовнішні ознаки були схожі на ті, які доводилося спостерігати на ядерних полігонах. А тут - ось воно, поруч, удома! Моторошне відчуття. То що це було? Ядерний вибух чи щось інше? Я відповідав за об’єкт, який під час вибуху міг не те, що область - усю Західну Європу спопелити. Чорнобиль порівняно з цим - цвірінчання горобця. Але такі само арсенали ядерних боєприпасів зберігалися й неподалік Чорнобиля. У разі детонації наслідки вибуху важко навіть уявити. Тож обійшлися ми на той час дорогою ціною, але не найдорожчою порівняно з тим, що могло статися».

(Демонструється фото Л.П.Телятникова через проектор.)

Учень 1. Начальник пожежної частини майор Леонід Петрович Телятников був на той час у відпустці. Та дізнавшись про пожежу, він негайно викликав машину і в чому був - у сорочці з коротенькими рукавами - помчав до товаришів. Ніколи в житті, скаже він потім, не було у нього дороги більш тривалої і важкої, ніж ця... Він прибіг до станції через прохідну, побачена картина приголомшила: відкритий реактор, а зверху над його смертоносним диханням на величезній висоті метушилися маленькі постаті. Драбиною майор Телятников піднявся до пожежників, керував рятуванням третього реактора. Згодом було підраховано: його підрозділ перебував на станції майже три години. їх вивезли о 5-й ранку, коли пожежу було практично ліквідовано. Опромінених героїв рятували найкваліфікованіші медики Києва і Москви, зокрема радіолог Ангеліна Костянтинівна Гуськова - спеціаліст світового масштабу. їй завдячує своїм порятунком і майор Телятников. Після лікування та відпочинку він знову почав працювати. Думками часто повертався в ту жахливу ніч.

Учень 2. У вогні пожежники намагалися врятувати чергових атомників, які потрапили у смертельну небезпеку. Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. Його товариша - Володимира Миколайовича Шатенка, обпаленого й опроміненого, винесли на руках пожежники і лікарі, і він устиг ще простогнати: «Там...Валера...» Втратив свідомість. Більше до тями не приходив. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському цвинтарі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього могилою і пам’ятником. Як сказав письменник Володимир Яворівський, можливо, н тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

До київських лікарень надходили перші хворі із Прип’яті. Це були переважно молоді хлопці-пожежники та працівники АЕС. Усі вони скаржились на головний біль та слабкість. Головний біль був нестерпним настільки, що двохметровий хлопець бився головою об стіну і казав: «Мені так легше, так голова менше болить». Медики-онкологи до сьогодні не знають, чого чекати від «йодного удару» - так називають потужне опромінення радіонуклідами йоду.
Поверхня Землі зазнала забруднення радіонуклідами в 400 разів більшого, ніж після вибуху бомби в м. Хіросіма.

В Україні радіоактивного забруднення зазнала територія в 50 тис. км з населенням 2,5 млн. чол..

Учень 3. Вранці в суботу 26 квітня всі шляхи Чорнобиля були залиті водою і якимось білим розчином. А люди гуляють, скрізь діти. Стояла спека, люди на пляж їдуть, на дачу, на риболовлю, сидять на березі річки, біля ставка-охолоджувача. У Прип’яті в школах відбулися всі уроки.

( Кадри фільму про евакуацію людей із Чорнобиля)

Радіо мовчить. І газети поніміли.

По телевізору - концерти та кіно.

А ми по воду до криниць ходили,

Дітей поїли теплим молоком.

Город садили, босими ногами Збивали роси з ніжної трави,

Про радіацію на знали й не гадали,

І страх у душах ще не оселивсь.

27 квітня було передано інформацію: «Товариші, у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС оголошується евакуація міста. З собою мати документи, необхідні речі та, якщо можливо, пайок на 3 дні. Початок евакуації 0 14.00». Уявіть собі колону в тисячу автобусів із запаленими фарами, що рухається по трасі в два ряди і вивозить із зони багатотисячне населення Прип’яті - жінок, старих, дорослих людей та новонароджених, «звичайних» хворих та тих, хто постраждав від опромінення. Сам Чорнобильський район був евакуйований пізніше, 4-5 травня.

Голос із-за сцени. Люди виїжджали з Прип’яті з надією, не знаючи, що більше ніколи не повернуться до рідних домівок.

... Йдуть колони, колони, колони..

Розминаються. Повні - порожні.

Незбагнення процесів болю,

У автобусах тих порожніх їдуть,

Наче із долі в недолю,

На вокзал, у лікарні, у безвість...

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч - ,

Невидимого стишені свідки.

( Демонстрація кадрів з зображенням карти забруднених областей)
Практично все паливо масою майже 200 т було викинуто із реактора. Невелика частина миттєво випарувалася, частина була розкидана навколо реактора, частина впала знову в реактор і стала плавитися від власного тепловиділення. 8 із 140 т ядерного палива (радіоактивні) були викинуті вибухом в атмосферу. Розповсюдження перших порцій радіоактивності відбувалося в північно-західному та західному напрямках. Та особливого забруднення зазнали такі області: в Україні - Київська, Житомирська, Рівненьська, Чернігівська, Вінницька; в Білорусі - Гомельська, Могильовська, Брестська, Мінська, Гродненська; в Росії - Брянська,
Калузька, Тульсчька, Орловська. На забруднених територіях продовжують проживати понад 5 млн. осіб, в тому в Україні - 1 млн 800 тис., у Білорусі - 2 млн 400 тис., в Росії - 1 млн осіб.

Пройшовши територію СРСР, 26-27 квітня вони досягли Польщі, Фінляндії, Швеції. 27-29 квітня — Центральної Європи. Сильні дощі ЗО квітня і 1 травня утворили радіоактивні опади у Франції, Австрії, Угорщині, Чехословаччині. Потім радіоактивні маси повітря досягли Голландії, Великобританії, перетнули територію Югославії, Італії, Греції. Підвищення радіаційного фону спостерігалося також у КНР, Японії, Індії, Канаді та США.
Учень 1. Та робота на атомній станції не припинилася. Тут були і міністри, і вчені зі світовими іменами, і воєначальники. І всі певною мірою ризикували. За перші дні, тижні, які минули після аварії, проведено величезну роботу, завдяки чому і вдалося вирішити питання технічної складності, які до Чорнобиля ніхто в світі не вирішував.

На атомну станцію в перші дні прибули унікальні машини - автомати, якими керували на відстані. Вони мали замінити роботу людей в екстремальній ситуації. Але яка б розумна техніка не була, всім зрозуміло, що людину, її мужність, самопожертву і героїзм ніхто і ніколи не замінить.

Учень 2. Народ бачить усе. І тяжка його в карі десниця,

І в пам’яті запише усіх, не питаючи націй,

Від юних солдатів до вчених найвищих інстанцій,

- Хто з нас в Страхоліссі закрив от чуми радіацій,

І гори навпіл розділив, і омився з Дніпра.
Учень 3. На одній із прес-конференцій у Москві іноземні журналісти запитали академіка Веліхова: «А ви впевнені, що знайдуться люди, які охоче працюватимуть на Чорнобильській станції?» Незабаром у зону стали прибувати люди з різних куточків держави.
Учень 1. Цю «зорю-полин» немов надіслано як грізне попередження - опам’ятатися, задуматися а усім ходом цивілізації, дійти, поки не пізно, серйозних висновків.

Учень 2. А в тім, перші серйозні сигнали, перші попередження були ще у XIX столітті, у книжках Достоєвського, Толстого, Жуля Верна, наукових працях Вернадського. Кожен із них по своєму застерігав нас. Не слухали... Не вірили... Думали, вони нічого не розуміють. Ми - переможці, нам усе доступно, ми все переможемо! Можемо забути про совість і 10 Божих заповідей, можемо швидко за планом створити нове суспільство і нову людину. А прийшли до Чорнобиля. Прийшли до кризи віри. Прийшли до краю прірви.

Учень 3. Лікар і письменник Юрій Щербак наводить такий факт: «Прийшов Великдень 1988 року. І Богдана вирішила зробити подарунок хворій бабусі, людині глибоко віруючій. За давньою українською народною традицією розмалювала їй

великодні яйця - писанки. Світлий, прекрасний звичай, що сягає ще язичницьких часів: яйце - це символ життя, весни, сонця. Який же охопив батька жах, коли серед інших він побачив одну писанку із зображенням атома, силуетом Чорнобильської АЕС, колючим дротом і написом «Заборонена зона!».

Що переможе у душах дітей, народжених після цієї аварії?

Учень 1.Міністерство охорони здоров’я України підвело підсумки: більше 125 тис. людей померли до 1994 року. Результатом Чорнобильської катастрофи є підвищення рівня захворюваності дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення та дихальних шляхів
( Демонстрація слайдів Чорнобиль – сьогодні”
Є багато уроків Чорнобиля. Один із них - навчитися співіснувати з ядерною енергією. Питання не стоїть - входити чи не входити нам в ядерний вік. Ми вже живемо в ньому. Тому необхідна відповідальність та обережність при використанні ядерної енергії. Якщо проаналізувати причини аварій в США та СРСР, то вони виникли не від самої ядерної енергії, а через людські помилки. Ще один урок аварії полягає в тому, що аварії, подібні до Чорнобильської, зачіпають не тільки ту державу, в якій вони сталися, а й сусідні держави.

Учень 2. Чорнобиль - останнє попередження людству.

( Звучить музика “ Веснянка”)

Настав Великдень - 2011 рік. За давнім українським звичаєм розписують яйця - світлий радісний звичай - це символ життя, весни, сонця. Але погляньте! Що це? На одній із писанок - зображення атома, силуету Чорнобильської АЕС, колючий дріт і напис «Заборонена зона»...

Чорнобильська писанка моєї України.

Я хочу, щоб трава була чистою, небо ясним, щоб мої мрії збулись, я хочу, щоб не було болю і гіркоти. Я хочу жити! Я хочу, щоб моя Україна воскресла, щоб жити. А це залежатиме від мене, від тебе, від кожного з нас.

( Дівчина і українському костюмі виконує танець під звуки пісні “ Боже Україну збережи ” )
Чи вижити, чи всім нам помирати

Сама людина визначить повинна,

А в нас ще є на виживання шанс

І часу є в нас аж одна хвилина.

Тож треба вміти використати час,

Щоб врятувати рідну Україну,

І всі народи світу від біди.

Відчули ми тепло звізди Полин,

Невже вона усіх нас спопелить?
Тривожно дзвін гуде,

Вставайте, люди.

Своїх дітей і внуків не проспіть!

Бо за годину, може, пізно буде.

Життя ви для нащадків збережіть.
Дзвони