asyan.org
добавить свой файл
1







24 листопада -1 грудня 2006 р.

Теофіл Карабай

НАЦІЯ

ДІAСПOРНОГО ТИПУ

"Погубила нас нещасли­ва наша географія і невдала наша історія", — писав гені­альний Олександр Довжен­ко. Прикметно, що географію метр назвав передусім. Так, наша географія — це патоло­гічне зависання поміж Росією та Європою — часто здається карою Божою. То чому ж ми боїмося бодай помислити про те, що Україна можлива й поза цією територією? Не­хай свою невдалу історію не зміниш, але з географією усе не так глухо.

Проект "Нація діаспорного типу" має на меті передис­локувати народ, буквально втіливши гасло Миколи Хви­льового "Геть від Москви!". Зрештою, тільки так ми зі­стрибнемо з газової голки лукавого північного сусіда, розірвемо зачароване коло культурної колонізації та по­літичного васальства своїх еліт.
Перша фаза проекту — ма­сована еміграція. У зарод­ковому стані вона спосте­рігається вже нині, проте її інтенсивність недостатня. Звісно, змушувати населен­ня до виїзду не слід. Той, кого влаштовує геополітична поза вітчизни, матиме мож­ливість залишитись і зайняти спорожнілі помешкання (усе одно комунальні послуги те­пер дороге задоволення). Свідома ж частина суспіль­ства завдяки всенародній змові та грамотній агітації організовано полишить гео­графічні межі України. Для фінансування цього Велико­го Виходу можуть бути задія-ні як державні, так і приватні кошти. Перша фаза проекту матиме наслідком розпоро­шення народу по різних кон­тинентах і створення розга­луженої грибниці діаспор.
Друга фаза — освоєння чу­жих країн. На те, аби зіп'ятися на ноги в нових умовах, зна­добиться 5 — 10 років. За цей час визначаться зони най­більшої соціальної лояль­ності щодо українців. Із—по­між них треба буде вибрати одну велику країну з низь­кою густиною населення, бе­ручи до уваги такі чинники, як наша ментальна сумісність з аборигенами, тип місцевої культури та релігії тощо.

Третя фаза — злиття дріб­них діаспор в єдину цілість на території однієї кон­кретної країни, а відтак — виборювання автономії. Фаза найскладніша, оскіль­ки може наштовхнутися на спроби регулювання емігра­ційного потоку і політичний спротив. Втім, немає нічого неможливого для українця, котрому осточортіли сусі­ди. Усі зовнішні перепони впадуть, якщо ми подолає­мо перепони внутрішні. Для цього треба лишень при- тлумити в собі прадавню рослинну ментальність, що змушує жити закорінено, без кочівного пориву. Є від­чуття, що нація вже дозріла до того, аби відірвати зад від насиджених Дніпрових круч і закаляних кримських пляжів.

У виборі точок народної дислокації вже сьогодні мож­на визначити деякі пріорите­ти. Звернімо увагу на Канаду. Населення другої за величи­ною країни світу становить усього 32 мільйони чоловік. Густина — 3,3 чол./км2.

Порівняймо з 80 чол./км2 України — цифри промовис­ті. Може, це й не той край, що тече молоком та медом

— північ Канади надто холод­
на. Однак енергоносії в на­
явності є! Стати новою канад­
ською провінцією — таким
собі українським Квебеком

  • було б некисло. Важлива
    деталь: газу в Канади виста­
    чає і на експорт у США. Ще
    один пристойний майданчик
    для нашого "приземлення"

  • гігантська Австралія з її
    19-ма мільйонами мешкан­
    ців (густина просто райська

  • 2 чол./км2). Плюс мільяр­
    ди їстівних диких кроликів,
    екзотична фауна та флора!
    До емігрантів в Австралії
    єтавляться ліберально — ма­
    терика стане всім. Нарешті
    як кризовий варіант можна
    розглядати африканську На­
    мібію. За територією вона
    співмірна з Україною, про­
    те народу тут живе всього
    ■1,8 млн. (густина — 2,2 чол./

км2). Абсолютна більшість населення — християни.

Клі­мат тут сухий тропічний і суб­тропічний — принаймні,

на опаленні в Намібії зможемо зекономити.

Практика до­водить, що з діаспори мало хто бажає повертатися.


  • Нос-
    тальгувати за рідним краєм
    звіддалік вельми затишно.
    Надто коли перебуваєш у те­
    плі соціальної захищеності
    й стабільності. Велике- пере­
    селення піде українцям на
    користь як своєрідний струс
    свідомості, дасть можливість
    вливання свіжої крові.

  • Зрештою, той, хто не має під ногами жирного ро­дючого чорнозему, просто змушений розвивати мізки.

Пам'ятаймо біблійну на­уку: коли нації конче треба втекти з єгипетської не­волі, перед нею розступа­ються моря. Будьмо сві­домі й того, що жертви під час національного Виходу неминучі. Проте, якщо в підсумку, після переселен­ня, отримаємо бодай кількамільйонний вільний на­род — проект слід вважати успішним.
Україна — в на­ших серцях, то якого ж біса ми тут сидимо!?