asyan.org
добавить свой файл
1
Модуль 1. Становлення системи державного казначейства на Україні, її структура та функції. Платіжна система виконання бюджетів.

Тема. Становлення та розвиток системи казначейства в Україні
Питання для самостійного опрацювання


  1. Передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні.

  2. Етапи створення та розвитку ДКСУ.


Методичні рекомендації до самостійного вивчення питань

Традиції Державного казначейства України зародилися ще за часів Київської Русі. Опрацьовуючи дані питання визначте передумови виникнення Казначейства, з’ясуйте необхідність його створення. Дізнайтеся про сутність банківської системи виконання бюджетів та причину переходу до казначейської системи.

Визначте основні етапи у розвитку Державної казначейської служби, з’ясуйте особливості кожного з них.
Література:

1. Галушка Є.О., Охрімовський О.В., Хижняк Й.С Казначейська справа: Підручник, 2-ге видання: доповнене та перероблене / Львів: «Магнолія 2006», 2012 - ст.19-36.

2. Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. Казначейська система:Підручник - Тернопіль : Карт-бланш. - 2002р. - 8-22 с.

3. Казначей, спецвипуск журналу "Все про бухгалтерський облік"№38 від 23 квітня 2010р. - 4-9 с.
Питання для самоконтролю

  1. Що означає термін "казначейство"?

  2. Охарактеризуйте період зародження традицій казначейства.

  3. Який орган здійснював касове виконання державного бюджету в СРСР?

  4. Поясніть передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні.

  5. Коротко охарактеризуйте період утворення Казначейства і становлення його організаційної структури (1995-1997 рр.)

  6. Коротко охарактеризуйте період розбудови і удосконалення роботи Казначейства (1998-2000 рр.)

  7. Коротко охарактеризуйте період оптимізації управління бюджетними коштами (2000-2004 рр).

  8. Коротко охарактеризуйте роботу ДКУ з 2005 р. по 2011р.


Тема. Становлення та розвиток Державного казначейства України
1. Передумови створення казначейської системи виконання бюджетів в Україні.

Термін «казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейство (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Традиції Державного казначейства України зародилися ще за часів Київської Русі. Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого і його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей князівств. Тут також писалися укази, складалися грамоти, велося поточне листування.

Княжа казна московських великих князів знаходилась у Кремлі, на казенному дворі. Вже до середини п'ятнадцятого століття княжа казна набула значення центрального фінансового відомства.

Фінансова система Запорозької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби в Україні. В Запорозькій Січі скарбниця була сховищем не лише грошей, а й цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорозького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стягували доходи. До службових обов'язків січового скарбника – шафаря – входило приймання доходів, видача грошей і речей, ведення обліку касових сум i матеріальних цінностей, складання звітів кошовому та козацькій Раді.

Фінанси України за часів гетьманщини (середина XVII ст.) у цілому були добре організовані. Державна скарбниця, успішно долаючи труднощі, виконувала покладені на неї важливі функції. Проте державна скарбниця не була відмежована від приватної скарбниці гетьмана.

Одним із перших у світі конституційне визначення державної казни (військової скарбниці) зробив Пилип Орлик (1710-1742) у так званій Бендеревській конституції. Статтею 9 цієї конституції передбачалось, що військова скарбниця (генеральний скарб) - то є державний скарб і фінанси у гетьманській державі.

Конституцією відокремлювався державний скарб від особистих коштів гетьмана і передавався в розпорядження генерального підскарбія. На цю посаду могла бути обрана лише "людина значна й заслужена, маєтна і добросовісна".

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д.Апостол (1727–1734). 1728 року у день коронації Петра I гетьман Д. Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх прав і вольностей згідно з угодою 1654 року. Натомість одержав так звані «Решительные пункты», за якими: гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв – росіянина та українця; мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну.

Таким чином, Державну скарбницю було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, які передбачали керівництво збиранням грошових і натуральних податків, їх витратами, контроль над підлеглими їм органами та фінансами магістратів.

Казначейство як спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі Міністерства фінансів Росії було створено Департамент державного казначейства. Декретом Ради народних комісарів від 4 травня 1919 року Департамент державного казначейства було скасовано і злито з Народним банком РРФСР.

З утворенням у 1922 pоці СРСР було створено єдиний бюджет, до складу якого включались бюджети союзних республік. Казначейство було ліквідовано, оскільки касове виконання державного бюджету здійснював Держбанк СРСР. Отже, застосовувалась банківська система касового виконання бюджетів.

При банківській системі касове виконання бюджету, а саме прийом та зарахування надходжень на відповідні рахунки, ведення обліку доходів та видатків державного та місцевих бюджетів, складання у встановлені строки звітів про касове виконання бюджетів та інші операції, пов'язані з касовим виконанням бюджету, здійснювались банками.

Практика касового виконання Державного бюджету банками була розрахована на систему єдності банків і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Використання такої системи, за умов здійснення ринкових реформ, спричинило зростання інфляційних процесів у країні. Це пояснюється тим, що фінансування видатків здійснювалося шляхом так званого “відкриття кредитів” без урахування доходів, які реально надходили і мали емісійний характер. На суму емісії оформлювалась заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України.

Зміни в 1993 році функцій Національного банку України, закріплення його незалежності від уряду України ускладнили процес касового виконання державного бюджету через банківську систему, призвели до некерованості бюджетним процесом, розпорошення бюджетних коштів на рахунках, відкритих в установах комерційних банків, для яких виконання бюджету не було пріоритетним напрямком діяльності. В багатьох випадках безпідставно затримувалося перерахування коштів через банківську систему, внаслідок чого до Державного бюджету України кошти надходили із запізненням, або зовсім не надходили. Питання видаткової частини державного бюджету також були не врегульовані. Практично контроль зі сторони держави за виконанням державного бюджету та управлінням наявними коштами не здійснювалися. З іншого боку, реалізація принципу самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання державного бюджету фінансовими органами.

Ситуація змінилася із запровадженням з 1 липня 1993 року єдиної системи касового виконання бюджету. Згідно з Указом Президента України від 18 червня 1993 року №219/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» фінансування витрат здійснювалося в межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком України Міністерству фінансів України.

Усі кошти державного бюджету, які надходили до установ комерційних банків, почали акумулюватися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, відкритому в Національному банку України на балансовому рахунку №100 «Кошти Державного бюджету України». Аналогічні рахунки відкривалися також в установах комерційних банків на ім’я місцевих фінансових органів. Суми доходів, що надходили на ці рахунки, комерційні банки щоденно перераховували відповідним обласним управлінням Національного банку на транзитний балансовий рахунок №100 обласного управління НБУ, звідки кошти зараховувались на централізований рахунок, відкритий в НБУ на ім’я Міністерства фінансів.

По мірі надходжень суми доходів, акумульовані на рахунку №100 перераховувались на рахунок №124 “Видатки Державного бюджету України”, відкритий на ім’я Міністерства фінансів України. З цього рахунку здійснювалось фінансування витрат з державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у бюджеті відповідним міністерствам, відомствам (головним розпорядникам коштів) і залишку коштів на рахунку №124.

Перерахування коштів державного бюджету здійснювалося Міністерством фінансів України на поточні рахунки головних розпорядників коштів. Суми бюджетних коштів, що надходили на рахунки розпорядників коштів вищого рівня, підлягали перерозподілу між їхніми підвідомчими структурами у дводенний термін.

Таким чином, забезпечувалось розмежування функцій банківської та фінансової систем, а, отже, мала місце змішана система касового виконання бюджету за видатками.

При такій системі касового виконання бюджету, коли кошти концентрувалися на централізованому рахунку МФУ, проходячи довгий шлях по вертикалі, і здійснювали зворотній шлях надходження коштів на рахунки розпорядників, значно знижувалась оперативність в управліннями бюджетними коштами.

Таким чином, виникли об’єктивні передумови для створення у державі окремого органу виконавчої влади, який би забезпечив:

– прозорість бюджетного процесу на стадії його виконання;

– створення системи ефективного управління бюджетними коштами;

– здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів;

– надання користувачам достовірної інформації про виконання Державного бюджету України.

Тому 27 квітня 1995 року Указом Президента України за № 335/95 було створено Державне казначейство України.

2. Етапи створення та розвитку ДКУ.

Створення Державного казначейства України відбувалося у складних економічних та політичних умовах, які переживала країна на той час, при суперечливій нормативно-правовій базі і у достатньо короткий термін.

У своєму розвитку Казначейство пройшло такі основні етапи:

1) 1995-1997 рр. – період створення організаційної структури органів Державного казначейства, забезпечення їх ефективної діяльності.

Уже в 1996 році остаточно завершено формування структури Державного казначейства, яка отримала три рівні. Кількість працівників Казначейства склала близько 13 000 чоловік.У 1997 році запроваджено казначейську систему виконання бюджету за видатками, що передбачала відкриття реєстраційних рахунків розпорядникам коштів у Казначействі та відкриття Єдиного казначейського рахунку (ЄКР) в НБУ та уповноважених банках. На кінець року через органи Державного казначейства здійснювалось 45% операцій щодо виконання Державного бюджету.

2) 1998 –2000 рр. – період розбудови і удосконалення роботи Казначейства.

1998 – рік завершення переведення на казначейську систему виконання Державного бюджету майже всіх міністерств і відомств. Запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів. Переведення на казначейське обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій. 1999 рік - в порядку експерименту у 2-х областях запроваджено касове обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства. Надання Державному казначейству статусу учасника Системи електронних платежів Національного банку України. 2000 рік - консолідація всіх коштів Державного бюджету на рахунках Казначейства у Національному банку України.

3) 2000-2004 рр. – період оптимізації управління бюджетними коштами.

2001 рік - фактична зміна статусу Держказначейства: із клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів Національного банку України. Запровадження обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах казначейства. Розпочато процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахунками міжбюджетних трансфертів.

Розпочато впровадження єдиного програмного забезпечення автоматизованої системи ”Казна”.

2003 рік - переведення на повнофункціональне казначейське обслуговування (як за доходами, так і за видатками) місцевих бюджетів.

4) з 2005 рр. - період подальшої розбудови ДКСУ, покращення обслуговування розпорядників бюджетних коштів, реформування системи обліку та звітності тощо.

В 2005 році Указом Президента України перетворено ДКУ в урядовий орган державного управління у складі міністерства фінансів України з метою забезпечення провеження єдиної збалансованої державної фінансової політики.

2007 рік був відзначений початком реформи системи бухгалтерського обліку у секторі державного управління, підтвердженням чого стало прийняття у січні 2007 року постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки". Основними напрямами якої є:

- модернізація системи бухгалтерського обліку в секторі державного управління;

- удосконалення системи фінансової та бюджетної звітності;

- створення уніфікованої організаційно-інформаційної облікової системи.

В 2011 р. ДКУ перейменовано на Державну казначейську службу України.

Сьогодні ДКСУ продовжує забезпечувати якісне обслуговування державного та місцевих бюджетів, удосконалює технологічні процедури і нормативно-правову базу своєї діяльності тощо.

Казначейська справа

Роздатковий матеріал до теми

"Організаційні основи діяльності Державного казначейства України"


Мал. 1. Територіальна структура Державної Казначейської служби України

Управління розвитку, міжнародного співробітництва та зовнішніх зв`язків


Мал. 2. Структура центрального апарату Державної казначейської служби