asyan.org
добавить свой файл
1 2

реалізація захисної функції соціального педагога в умовах закладів освіти

Методичні рекомендації

Тетяна Войцях, методист ОЦППСР Черкаського ОІПОПП, соціальний педагог-правник, магістр соціальної педагогіки

З початку XX століття людство все більше уваги звертає на проблему захисту прав дитини. Раніше вважалося, що інтереси дітей природним чином співпадають з інтересами батьків, більше того, батьки краще знають чого потребує дитина.

Будь-яка згадка про права дитини обов’язково пов’язується з такими міжнародними документами, як Конвенція ООН про права дитини 1989 р. В Україні Конвенція ООН про права дитини набрала чинності з 1991 року. У законотворчій діяльності щодо захисту, підтримки і допомоги дітям наша держава намагається виходити з гуманістичних принципів і вимог цієї Конвенції та інших міжнародних договорів та угод, спрямованих на захист прав та інтересів дитини. Разом з тим є потреба приведення національного законодавства у відповідність до міжнародно-правових актів стосовно прав дітей. На жаль, нині законодавство України про охорону дитинства має більш декларативний, ніж практичний характер. Це не дає можливості державі гарантувати повне дотримання та реалізацію встановлених прав дітей.

Внесені останнім часом доповнення до Сімейного Кодексу, Кримінального Кодексу, Законів України «Про охорону дитинства» та «Про попередження насильства в сім’ї» набули важливого значення для захисту дитячих прав.

Функцію захисту конституційних прав та свобод громадян, у т. ч. і дітей, покладено на судову владу. Приміром, батьки, які ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, чи є хронічними алкоголіками або наркоманами, за рішенням суду можуть бути позбавлені батьківських прав. Крім вищезазначених судових, існують ще й позасудові методи захисту прав дитини через звернення (у т. ч. й самих дітей) до опікунських рад при місцевих держадміністраціях, органів і службах у справах дітей з усіх питань захисту прав та інтересів, до відділів освіти – у випадках порушення права дитини на освіту.

У зв’язку з цим в сучасних умовах відбувається становлення та розвиток теорії й практики соціально-педагогічної діяльності в освітніх та інших установах, організаціях, об’єднаннях, в яких перебуває дитина. Соціально-педагогічна діяльність спрямована на надання допомоги дитині в соціалізації, самореалізації в суспільстві, передбачає створення оптимальної освітньо-виховної ситуації, якій передує глибока пізнавально-діагностична та прогностично-моделююча робота педагога.

Одним із способів вирішення питання забезпечення дотримання законодавства щодо захисту прав дитини та раннього виявлення випадків порушення прав дитини стало введення в штат педагогічних працівників закладів системи освіти України посади соціального педагога, якій сьогодні виступає посередником між дитиною, сім’єю, школою та державою у вирішенні багатьох питань, в тому числі в питанні захисту прав дитини.

Серед кола функціональних обов’язків соціального педагога однією із головних функцій в його діяльності визначена захисна, що передбачає забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Захисна функція спрямована на відстоювання прав, інтересів дітей і молоді на основі міжнародних і державних нормативно-правових документів, з метою забезпечення для неповнолітніх гарантованих їм прав та умов життєдіяльності. Державною правовою базою соціального захисту дитинства виступає Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Закон «Про охорону дитинства», Закон «Про освіту», Закон «Про попередження насильства в сім'ї», інші нормативно-правові акти державного та місцевого рівня, які регулюють діяльність соціального педагога в напрямі соціального та правового захисту дитини.

Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини (1991 р.) в українській правовій системі та в державній соціальній політиці почала формуватись нова концепція соціально-правового захисту і допомоги дітям, що зумовлює: визнання необхідності ставлення до дитини як до особистості, що є самостійним і важливим суб’єктом правових відносин; створення державної системи, яка б була гарантом захисту та дотримання прав і законних інтересів дітей у сім’ї, в навчальній, професійній діяльності, в соціальних стосунках; необхідність вияву дітей, які через певні фізичні або психічні вади, проблеми в розвитку або у зв’язку з перебуванням в особливих умовах існування потребують соціально-правової підтримки і захисту.

Соціально-педагогічний захист дитинства в діяльності соціального педагога закладу освіти має свої особливості й закономірності.

Мета діяльності соціального педагога щодо захисту дитинства – сприяння реалізації та дотримання в освітньому середовищі прав і законних інтересів дітей, їх фізичному, інтелектуальному, психічному, духовному і моральному розвитку, самореалізації та реабілітації.

Визначена мета висуває перед соціальним педагогом ряд завдань щодо покращення соціально-правового захисту дітей, рівня знань ними своїх прав, а саме:

- освоєння положень конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного, кримінального, процесуального права в частині охорони дитинства;

- сприяння процесу соціалізації дитини через налагодження співпраці педагогів, громадськості, батьків та активного залучення до цього процесу працівників соціальних служб, правоохоронних органів та інших установ і організацій;

- здійснення безпосереднього виховного впливу, спрямованого на допомогу дитині в її самореалізації, самоствердженні;

- навчання дітей користуватися своїми правами;

- усунення перешкод у процесі соціалізації дітей;

- реалізація соціально-педагогічного та психологічного підходу, організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на подолання недоліків у формуванні особистості дитини.

У діяльності соціального педагога безпосереднє виконання поставлених завдань щодо реалізації прав дітей вимагає наявність таких професійних знань, вмінь та навичок:

1) знати та впроваджувати державну політику, спрямовану на захист дітей в усіх сферах їх життєдіяльності. Державна політика в галузі охорони дитинства базується на міжнародних положеннях у цій сфері, оскільки нашою державою ратифіковано Конвенцію ООН про права дитини, виконуються інші міжнародні нормативи з питань охорони дитинства. Тому соціальний педагог повинен знати основні права дитини.

2) вміти використовувати всі реальні можливості законодавча бази щодо захисту прав дитини в освітньому середовищі. В Україні за роки незалежності прийнято закони та врегульовано нормативно-правову базу з метою захисту прав й інтересів дітей.

3) орієнтуватися у функціональному призначенні установ, організацій та закладів, діяльність яких спрямована на захист прав дітей та забезпечення їх законних інтересів. На сьогодні в Україні створена розгалужена система охорони дитинства, яка охоплює діяльність як державних установ і закладів, так і недержавних (громадських) організацій.

4) сприяти реалізації прав дітей, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України, обумовлює необхідність знати механізм захисту прав дитини. Процедура його реалізації потребує урахування важливих елементів:

- особливості звернення неповнолітнього, його батьків чи педагогів про необхідність соціально-правового захисту;

- шляхи залучення до охорони прав дітей працівників відповідних установ, організацій та закладів;

- форми співпраці та взаємодії фізичних осіб, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, різних суспільних інститутів з питань, що стосуються захисту законних інтересів і прав дітей;

- методи соціально-педагогічної роботи в сфері охорони дитинства;

- засоби контролю за правильною реалізацією та дотриманням прав дітей різними соціальними структурами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, фізичними особами.

5. Забезпечувати дотримання гарантованих державою правових норм щодо захисту дитинства. Надзвичайно необхідною є робота соціального педагога в конкретній ситуації з дитиною, її батьками, безпосереднім мікросоціальним середовищем, що її оточує. Слід забезпечити широкий спектр соціальних, педагогічних, психологічних, організаційних послуг. Це також передбачає організацію діяльності з державними та недержавними інститутами, фізичними особами, діяльність яких пов’язана із захистом прав дітей.

6. Підвищувати рівень правових знань як особистий, так і учасників навчально-виховного процесу. Потрібна систематична робота з покращення професійної культури педагогічних працівників та правової культури всіх учасників навчально-виховного процесу, складовою частиною якої виступає правова обізнаність, висока правосвідомість. Це сприятиме підвищенню авторитету та довіри до соціальних педагогів й зростанню бажання батьків, дітей звернутись по захист і допомогу.

7. Вміти застосовувати у практичній діяльності нормативно-правову базу з питань захисту прав дитини, технології захисту прав дитини, застосування заходів із забезпечення законності в сфері охорони дитинства, в т.ч. у галузі міжнародного співробітництва (проектна діяльність) з питань, що стосуються захисту прав дитини.

Необхідними вміннями соціального педагога для реалізації прав дітей є:

- використовувати правові норми в інтересах дитини;

- володіти механізмами та технологіями надання допомоги неповнолітньому при порушенні його прав;

- здійснювати просвітницько-інформаційну та правовиховну роботу серед дітей, батьків, педагогів, громадськості;

- сприяти соціалізації дитини шляхом налагодження співпраці з суспільними і державними інститутами;

- здійснювати профілактичну й координаційну роботу з питань, що стосуються попередження порушенням й відновлення прав дитини.

Принципами здійснення соціально-педагогічної діяльності з питань охорони дитинства є:

- принцип клієнтоцентризму – розгляд соціальної ситуації, в якій перебуває клієнт, з точки зору його інтересів і прав;

- принцип «ненанесення шкоди» – заходи з охорони прав та інтересів дитини ні в якому випадку не повинні призводити до негативних наслідків для неї;

- принцип обґрунтованості – рішення повинні бути валідними, відповідати положенням законодавчих та нормативно-правових актів;

- принцип ефективності – соціально-педагогічна робота з питань захисту прав та законних інтересів дітей не повинна призводити до небажаних чи непередбачуваних наслідків;

- принцип системності й всебічного підходу – вирішення проблеми неповнолітніх у діяльності соціального педагога потребує аналізу мікросоціального та сімейного оточення, особливостей умов проживання, виховання й розвитку особистості, урахування всіх факторів у життєдіяльності кожного індивіда;

- принцип зв’язку теорії з практикою суспільного життя – урахування особливостей системи охорони дитинства, організації та управління соціальною, правовою сферами в державі;

- принцип інтеграції – здійснення діяльності шляхом об’єднання зусиль й скоординованої роботи усіх осіб, причетних до охорони дитинства.

Основний зміст соціально-педагогічної діяльності з охорони дитинства включає технологію соціального діагнозу, забезпечення різних видів соціально-педагогічної діяльності, використання форм і методів роботи з питань захисту прав дітей, профілактику негативних проявів щодо дитини в освітньому та сімейному середовищі, підвищення рівня правосвідомості та правове виховання дітей, просвітницько-інформаційну роботу серед батьків та педагогічних працівників, найближчого соціального оточення дитини загалом та у кожній конкретній ситуації щодо дитини.

Змістом діяльності соціального педагога в сфері охорони дитинства повинні забезпечуватися:

- стабілізація становища дітей та зниження рівня порушень прав дітей;

- підвищення правосвідомості дітей, їхніх батьків;

- забезпечення гарантій прав дітей, а отже дієвості права в суспільстві;

- підвищення потенціалу сім’ї, суспільних інститутів у соціально-правовому захисті дітей.

Соціально-педагогічна діяльність базується на використанні основних педагогічних, психологічних та соціологічних методів, проте, у діяльності соціально педагога закладу освіти вони мають деяку специфіку.

Найчастіше в роботі з учнями, а також з їх батьками, застосовується метод бесіди, тому варто зупинитися на характеристиці особливостей проведення соціально-педагогічної бесіди.

1. Використовується протягом всього процесу соціально-педагогічної роботи з учнем. Налагодження співпраці, контакту можливе тільки за умови проведення ефективної бесіди, з урахуванням усіх вимог, які її підвищують. Допомагає тактовність, ініціативність, комунікабельність, професіоналізм соціального педагога

2. Особливо значущою є перша бесіда. Під час її проведення встановлюються дані, інформація, якими необхідно буде володіти протягом часу, потрібного для вирішення проблеми.

3. Метод бесіди застосовується стосовно дитини, її батьків, а також усіх осіб, задіяних до профілактичного процесу.

4. Результативною буде та бесіда, тема, план, мета, завдання якої продумані попередньо.

5. Місце, час, умови проведення мають також особливе значення для ефективності бесіди. Вони повинні бути відповідними цілям її тематики.

Важливим є правильне застосування і методів формування суспільної свідомості в діяльності соціального педагога.

В роботі з учнями серед методів формування досвіду суспільної поведінки у сфері охорони дитинства в межах компетенції навчального закладу найчастіше застосовуються вправа, привчання, попередження, доручення.

Вправа передбачає засвоєння дитиною вимог та норм правової поведінки і застосовується до тих пір, поки дотримання правил та застосування цих норм не набуває автоматичності.

Привчання як профілактичний метод повинен застосовуватися, починаючи з раннього віку дитини, а також мати місце у всіх сферах життєдіяльності дитини. Тому соціальному педагогу слід проводити роз’яснювальну та інформаційно-просвітницьку роботу з батьками про важливість дотримання єдиних вимог сім’ї і навчального закладу у формуванні правової свідомості та суспільної поведінки дитини.

Доручення у соціально-педагогічній діяльності застосовується в індивідуальній роботі з учнями і повинне характеризуватися відповідністю їх віковим, фізіологічним та психологічним особливостям, стимулюючим впливом.

Попередження застосовується у випадку неправомірної поведінки самої дитини чи з метою застерегти від порушення нею правових суспільних норм.

Серед методів стимулювання і оцінки поведінки при захисті прав і законних інтересів дітей слід назвати методи заохочення і покарання, що в основному застосовуються до самої дитини. Вони сприяють активізації поведінки особистості, вироблення власної позиції у тій чи іншій ситуації, адекватності у ставленні до оточуючих, до суспільних моральних норм. Заохочення має на меті формування, активізацію, закріплення та підтримку правомірної поведінки особи, покарання – припинення асоціальної, антигромадської поведінки шляхом накладення певних стягнень, обмежень. Попри різні зовнішні прояви, обидва ці методи формують погляди, переконання, позицію особистості, сприяють покращенню якості її соціалізації.

Важливу групу складають методи перевірки та оцінки ефективності проведеної роботи.

Параметричний метод полягає в зіставленні двох ключових параметрів: вихідного соціального стану клієнта і його стану після застосування форм і методів соціально-педагогічної роботи. Різниця між цими двома параметрами є результатом, що свідчить про ефективність проведеної роботи.

Аналіз опитування – один з найбільш часто використовуваних методів в соціально-педагогічній роботі за досліджуваною проблемою. Даний метод дозволяє оперативно одержати дані про заходи, які застосовувались стосовно дитини, прийняті рішення і стан їх виконання, а також результативність цих заходів у вирішенні питань щодо захисту прав дитини та забезпечення її законних інтересів.

Технологічність соціально-педагогічного захисту дитинства передбачає правильне дотримання принципів, алгоритму процедур і способів перевірки ефективності різних методів роботи. Охорона дитинства у діяльності соціального педагога включає мету, діагноз, план і програму, їх реалізацію, аналіз. Алгоритм процедур типової технології захисту прав дитини має такий загальний вигляд:

- ознайомлення з проблемою клієнта, визначення мети і завдань соціально-педагогічної роботи;

- виділення предмету, вибір основних показників або критеріїв;

- розробка плану роботи та реалізація форм і методів соціально-педагогічної діяльності;

- визначення ефективності соціально-педагогічної роботи, соціального стану клієнта;

- корекція процесу виховання й розвитку дитини у відповідності до внесених змін;

- формулювання висновків, прогнозування.

Отже, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей характеризується рядом особливостей.

1. Необхідною є постійна діагностика рівня правосвідомості дітей. Це вимагає аналізу розуміння ними окремих понять, глибини сформованості їх поглядів та суспільного досвіду. Потрібне постійне психолого-педагогічне вивчення кожної дитини.

2. Дуже важливим є урахування факторів зовнішнього впливу на дитину, їх рівня і якості (формального і неформального оточення, членів сім’ї).

3. Захист прав дітей потребує диференційованого підходу в кожній конкретній ситуації, тобто, урахування: специфіки категорії особи, яка потребує соціально-правового захисту і допомоги; особливостей життєдіяльності дитини у різних сферах; специфіки впливу на кожного індивіда залежно від умов його виховання й проживання, психолого-педагогічної характеристики, очікуваних результатів профілактично-корекційної роботи.

4. Варіативним є самий механізм охорони прав і законних інтересів дітей у державі. Це потребує знань шляхів захисту індивіда з урахуванням його вихідного соціального стану та форм, методів надання соціально-правової й психолого-педагогічної допомоги.

5. Технологія, механізм захисту прав особи повинні бути прозорими, чіткими, доцільними, обґрунтованими і зрозумілими як для самої дитини, так і для її батьків.

6. Соціально-педагогічний захист дитинства вимагає здійснення соціально-педагогічного прогнозу, що свідчить про професіоналізм, високий фаховий рівень соціального педагога.

7. Як правило, соціально-педагогічна діяльність у сфері захисту прав дітей має комплексний характер, спрямована на нормалізацію стосунків неповнолітнього, його соціально-правового статусу, корекцію відхилень у правосвідомості, налагодження взаємодії усіх осіб, причетних до його виховання й організації життєдіяльності.

В практичній діяльності соціальний педагог як спеціаліст психологічної служби системи освіти України в першу чергу забезпечує дотримання та захист прав дітей соціально незахищених категорій, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, дітей-напівсиріт, дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, а також дітей із сімей соціально-незахищених категорій. Щорічно, з метою виявлення дітей зазначених категорій, в навчальних закладах проводиться громадський огляд та соціальна паспортизація класів. За їх результатами складається соціальний паспорт школи.

Розглянемо визначення соціальних статусів дітей і сімей відповідно до чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про охорону дитинства», щодо яких здійснюється соціально-педагогічний та психолого-педагогічний супровід спеціалістами психологічної служби закладів освіти. Деяким з цих категорій дітей на законодавчому рівні встановлено соціальні пільги та гарантії, в тому числі обов’язкові для забезпечення і в закладах освіти.

Дитина-сирота1дитина, в якої померли чи загинули батьки. Основним документом, що засвідчує статус дитини та надає право користування пільгами і гарантіями є Єдиний квиток встановленого законодавством зразка. В закладі освіти діти-сироти забезпечують безоплатним гарячим харчуванням, про що щорічно в закладі освіти на початку навчального року видається наказ. Також дітям-сиротам надається матеріальна допомога для придбання шкільної або спортивної форми, для цього опікунами/піклувальниками подаються необхідні документи інспектору (методисту) з охорони дитинства управління/відділу освіти. Щорічно діти-сироти забезпечуються безоплатними путівками для оздоровлення в літній період. На рівні органів соціального захисту населення дітям-сиротам оформлюється та оплачується соціальна допомога по опіці до досягнення ними 23-річного віку незалежно від їх сімейного стану чи працевлаштування. Діти-сироти при наявності Єдиного квітка мають право на безоплатний проїзд всіма видами транспорту та на відвідування музеїв, виставок, театрів.

Дитина, позбавлена батьківського піклування2дитина, яка залишилася без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинута дитина, дитина, батьки якої невідомі, дитина, від якої відмовились батьки, та безпритульні діти.

Статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та опіка/піклування над дитиною встановлюються за рішенням суду. Основним документом, що засвідчує статус дитини та надає право користування пільгами і гарантіями також є Єдиний квиток встановленого законодавством зразка.

Діти, позбавлені батьківського піклування, в закладах освіти користуються таким ж пільгами, що і діти-сироти.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Крім того, для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, статтею 8 цього Закону передбачені додаткові пільги. Такими пільгами, зокрема, є:

- стипендія, розмір якої на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплата 100 відсотків заробітної плати, нарахованої в період виробничого навчання та виробничої практики;

- виплата щорічної допомоги для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій до завершення навчання. Виплата зазначеної допомоги здійснюється впродовж 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, передбачених для навчальних закладів у відповідних бюджетах;

- збереження за особами з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що навчаються, при наданні академічної відпустки за медичним висновком на весь період академічної відпустки повного державного забезпечення та виплати стипендії;

- забезпечення випускників за рахунок навчального закладу одягом та взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Розрізняють такі форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка над дитиною віком до 14 років, піклування над дитиною віком з 14 до 18 років, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Прийомна сім’я3 (ПС) – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання і спільне проживання.

Дитячий будинок сімейного типу4 (ДБСТ) – окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

У разі неможливості влаштування дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування у сім’ю, вони розміщуються у школи-інтернати, де перебувають на повному державному утриманні.

Під соціально-педагогічним супроводом в закладах освіти знаходяться також діти наступних соціально-незахищених категорій.

Діти, батьки якої загинули при виконанні службових обов’язків5діти працівників МВС, військовослужбовців і т.д., батьки яких загинули при виконанні службових обов’язків.

Дитина-інвалід6дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Документом, що підтверджує статус дитини, є пенсійне посвідчення дитини-інваліда.

Дитина з обмеженими можливостями здоров’я7дитина, що має фізичні та (або) психічні недоліки8, які перешкоджають засвоєнню навчальних програм без створення спеціальних умов для отримання освіти (без встановлення

За медичними показниками та за заявою батьків, дітям-інвалідам та дітям з обмеженими можливостями надається індивідуальна форма навчання.

Дитина, яка постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС9дитина, яка зазнала впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи та згідно ст. 27 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Діти, постраждалі від наслідків аварії на ЧАЕС, при наявності посвідчення категорії А чи Б, а також вкладки дитини-інваліда, інвалідність якої є наслідком впливу аварії на ЧАЕС, забезпечуються в закладі освіти безоплатним харчуванням.

Під супроводом соціального педагога знаходяться також сім’ї соціально-незахищених категорій або сім’ї, які потребують посиленої педагогічної допомоги та підтримки.

Малозабезпечена сім’я10сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї та є отримувачем державної соціальної допомоги згідно Закону України « Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 01.06.2000 р. № 1768-III. Діти з малозабезпечених сімей, при наявності відповідної довідки з відділу соціального забезпечення, мають право на безоплатне гаряче харчування в закладі освіти.

Сім’ї трудових мігрантів11трудовий мігрант – громадян України, який на тимчасовий термін виїжджає до іноземної країни займатися, займається або займався оплачуваною діяльністю в іноземній країні тривалий (не менше 6 місяців12) час.

Діти з сімей трудових мігрантів потребують особливої уваги соціального педагога щодо захисту своїх прав, адже вони залишаються без своїх офіційних юридичних представників – батьків. Тому, щоб запобігти випадків порушення прав дітей цієї категорії, соціальному педагогу необхідно проводити роз’яснювальну роботу з батьками, які збираються виїздити за кордон або з особами, які будуть опікуватися дітьми на час відсутності батьків, щодо необхідності оформлення відповідних документів, які закріплювали б за особами, з якими залишається дитина, право бути їхніми юридичними представниками та тимчасовими опікунами. Раніше таким документом було судове рішення про встановлення опіки/піклування над дитиною (копія; при наявності документа). Сучасне національне законодавство спростило процедуру вирішення цього питання, зараз достатньо оформити доручення на виховання дитини та представництво її законних інтересів, завірене нотаріусом у встановленому законодавством України порядку. Ці документи не надають дитині з сім’ї трудових мігрантів ніяких соціальних пільг, проте є важливою гарантією дотримання прав дитини та забезпечення її законних інтересів.

Багатодітна сім’я13сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. Відповідно до змін, внесених до Закону України «Про охорону дитинства», до складу багатодітної сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років (Абзац одинадцятий статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції Закону № 3525-VI від 16.06.2011р. Друге речення абзацу одинадцятого статті 1 набирає чинності з 1 січня 2012 р.).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства», дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги:

1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров’я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування;

3) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація;

4) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;

5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей».

Батькам і дітям з багатодітних сімей видаються відповідні посвідчення. Зразок посвідчення, порядок виготовлення і видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення реалізації та дотримання прав дітей з багатодітних сімей, соціальному педагогу необхідно проводити інформаційно-просвітницьку, роз’яснювальну, консультативну роботу з батьками та дітьми з багатодітних сімей про необхідність своєчасного оформлення відповідних документів, які дають право на отримання пільг.

Неповна сім’я14 сім’я, що складається з матері або батька і дитини або дітей. Серед неповних сімей вирізняють:

- сім’ї, де дитину (дітей) виховує одинока мати15 – жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9). Документом, що підтверджує статус одинокої матері є Посвідчення одинокої матері або Довідка з РАЦСу або Витяг з реєстру РАЦСу про те, що запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

- сім’ї, де помер чи загинув один з батьків (дитина або діти з таких сімей мають статус напівсиріт);

- сім’ї, де батьки офіційно розлучені.

Діти з неповних сімей, при наявності місць, виділених за рішенням відповідного органу освіти за Програмою додаткового пільгового харчування, та за результатами розгляду заяви матері чи батька, можуть бути забезпечені безоплатним гарячим харчуванням в шкільній їдальні.

Сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах16. До них належать:

  • сім’ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх самостійно, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і негативними стосунками в сім’ї, безробіттям одного з членів сім’ї, якщо він зареєстрований в державній службі зайнятості як такий, що потребує працевлаштування;

  • сім’ї, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

  • неповнолітні одинокі матері (батьки), яким потрібна підтримка;

  • сім’ї, члени яких перебували чи перебувають на державному утриманні.

Відомості по цій категорії сімей зазначаються в соціальних паспортах класів та школи відповідно до інформації, наданої батьками та за їх згодою, із дотриманням положень Етичного кодексу психолога.

Також під соціально-педагогічним та психолого-педагогічним супроводом знаходяться діти з девіантною поведінкою (схильні до правопорушень, до бродяжництва, до проявів адиктивної поведінки тощо) та діти, які перебувають на обліку у відділі кримінальної міліції у справах дітей. В роботі з цією категорією дітей здійснюється не тільки захисна, а й профілактична та соціально-перетворювальна робота.

Одним із найважливіших напрямів захисної діяльності соціального педагога є профілактична робота з батьками щодо дотримання норм законодавства по захисту прав та законних інтересів їх малолітніх і неповнолітніх дітей, оскільки згідно вимог законодавства головним завданням сімейного виховання є забезпечення гармонійного всебічного розвитку дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах та реалізація творчих задатків. Держава покладає на батьків обов’язок і відповідальність за виховання дітей, за створення в сім’ї умов для повноцінного фізичного, психічного розвитку, формування її інтелектуальних здібностей, моральних якостей, організації життєдіяльності дитини відповідно суспільних вимог та до законодавчих документів, які охороняють її права. Сімейним вихованням повинні забезпечуватися дії батьків, спрямовані на влаштування побуту, організацію навчальної діяльності, позитивного впливу школи, соціального оточення, забезпечення дитині гармонійного всебічного розвитку.

Під порушенням законодавства щодо захисту прав та законних інтересів дітей батьками мається на увазі: а) незабезпечення умов для гармонійного розвитку й виховання; б) відсутність належної уваги й зусиль для усунення причин, що заважають їх вихованню; в) упущення в залученні неповнолітнього до навчання чи праці; г) ведення батьками антигромадського чи аморального способу життя; д) фізичне, психологічне, емоційне насильство.

Батьками не завжди забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності і розвитку дитини. У разі злісного невиконаннями батьками своїх обов’язків по вихованню, утриманню та забезпеченню умов для навчання і всебічного розвитку дитини, порушується питання про притягнення батьків до адміністративної відповідальності; а у разі виявлення випадків насильства над дітьми в сім’ї із ставиться питання про позбавлення батьків їх прав стосовно дітей або про тимчасове відібрання дітей від батьків у зв’язку з неналежним ставленням батьків до своїх обов’язків щодо виховання дітей.

Вибір форми та тематики роботи соціального педагога з батьками залежить від того, які недоліки сімейного виховання були виявлені спеціалістами психологічної служби навчального закладу під час проведення дослідження проблем дитячо-батьківських стосунків. Одні батьки потребують поради, інші – конкретної допомоги, треті – роз’яснювально-профілактичної роботи, четверті – застосування заходів примусового впливу.

Соціально-педагогічна робота в закладах освіти з батьками учнів (вихованців) передбачає здійснення:

  1. діагностики проблем родинно-сімейного виховання або дитячо-батьківських стосунків;

  2. консультування з питань захисту прав дитини в сім’ї, в школі, в суспільстві;

  3. просвітницько-інформаційних заходів;

  4. профілактичних заходів, спрямовані на попередження та усунення негативних явищ в сім’ї щодо дітей з боку батьків або у їх найближчому оточенні з боку друзів, однолітків або старших за віком осіб, у формальних колективах і неформальних об’єднаннях;

  5. корекційно-відновлювальних та профілактичних заходів, спрямованих на досягнення позитивних змін у відновленні конструктивних сімейних взаємостосунків; формування сімейного середовища, сприятливого для особистісного розвитку дитини; відновлення прав та законних інтересів дітей, які були порушені через неналежне чи недбале ставлення батьками до виконання своїх обов’язків щодо малолітніх/неповнолітніх дітей або внаслідок дій осіб із соціального оточення дитини чи сім’ї.

Слід враховувати, що робота з батьками з питань охорони дитинства проводиться і на загальному рівні соціально-педагогічної діяльності. Це передбачає реалізацію усіх доступних і доцільних форм просвітницько-інформаційної роботи серед населення. У цьому напрямі також одним із важливих шляхів підвищення правової свідомості і відповідальності батьків за виховання і розвиток їхніх дітей є батьківські збори, перегляд і проведення теле-, радіопередач, індивідуальних консультацій та зустрічей батьків з фахівцями соціальної сфери, працівниками правоохоронних органів, організація культурно-масових заходів.

Серед форм і методів роботи соціального педагога з батьками, спрямованих на попередження порушення батьками законодавства в галузі охорони дитинства, слід виділити:

- інформаційні (бесіди, консультації, роз’яснення, рекомендації);

- посередницькі (сприяння наданню соціальної допомоги членам сім’ї як форми захисту неповнолітньої особи та консультації щодо отримання соціально-правової допомоги);

- соціально-педагогічні (організаційні заходи, педагогічний вплив, психологічна підтримка).

Організація індивідуальної роботи соціального педагога з батьками дітей здійснюється за такими напрямами:

1) соціально-організаційний – спрямований на забезпечення права дитини на житло, нормальні умови проживання й виховання, навчання та отримання спеціальності, захист від морального і фізичного насильства тощо.

Формами і методами соціально-організаційного напряму забезпечується активізація діяльності самих батьків. Ще раз наголосимо на тому, що як доводить практика здійснення соціально-педагогічної роботи з батьками, важливо врахувати наступне:

а) порада, рекомендація, консультація надається тільки після глибокого і всебічного вивчення системи виховання дітей в сім’ї, стилю взаємовідносин між батьками і дітьми, індивідуальних особливостей кожного з її членів;

б) відвідування сім’ї за місцем проживання застосовується з метою з’ясування, корекції відносин та стилю спілкування між батьками і дітьми;

в) дієвим методом запобігти порушенню батьками прав дітей в ситуації необхідності термінового реагування є індивідуальна бесіда з батьками за місцем проживання та (чи) через виклик їх у державну установу чи заклад;

г) ефективною є спільна робота соціального педагога з батьками задля сприяння у залученні дитини до навчання чи праці, організації життєдіяльності у різних сферах.

До батьків, які не виконують належним чином обов’язків з виховання дітей, застосовують примусові заходи впливу. Серед них:

- попередження;

- розгляд питання про неналежне виховання батьками своїх дітей за місцем їх праці;

- звернення до органів місцевого самоврядування, державної виконавчої влади з проханням вплинути на батьків, які не займаються вихованням дітей, не забезпечують їм належних умов для розвитку й соціалізації;

- притягнення до відповідальності через правоохоронні органи;

- порушення клопотання перед службою у справах дітей, органами опіки й піклування про відібрання дітей від батьків чи позбавлення батьків їх прав стосовно дітей.

2) психолого-педагогічний – має на меті організацію і здійснення морально-психологічного впливу на батьків малолітніх/неповнолітніх дітей. Вибір форм і методів обумовлений необхідністю надання дитині соціально-організаційної чи соціально-психологічної допомоги та типом сім’ї, в якій вона виховується, зокрема:

- налагодження взаєморозуміння між батьками і дітьми;

- профілактика та корекція недоліків стилю сімейного виховання та взаємостосунків;

- допомога у виборі технології захисту прав дитини;

- організація самостійної роботи батьків з питань захисту прав дитини;

- посилення відповідальності батьків за умови виховання й розвитку дітей;

- залучення до організації виховання дітей у сім’ї працівників органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування;

- ізоляція дитини від батьків шляхом направлення її в інтернат, влаштування на проживання в гуртожиток професійно-технічного закладу, в якому вона навчається тощо;

- посередництво у вирішенні питання про встановлення опіки над малолітніми/неповнолітніми дітьми з боку інших членів родини, які утримують їх, допомагають ізолювати від негативного впливу батьків, або щодо інших форм влаштування дитини, яка з певних причин залишилась без піклування батьків;

- співпраця із службами у справах дітей у вирішенні питання про доцільність взяття сім’ї, де проживає малолітня/неповнолітня дитини на облік як таку, в якій батьки не виконують своїх обов’язків щодо дитини або перебування в якій може становити загрозу для життя та здоров’я дитини тощо з метою застосування до батьків заходів примусового характеру або притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Так, будь-яке насильство над малолітніми/неповнолітніми в сім’ї чи їх соціальному оточенні є небезпечним для їх розвитку і соціалізації. До роботи з деякими батьками слід залучати працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, суду. У таких випадках мають місце примусові заходи виховного впливу щодо батьків. Окрім коректного втручання, методів і прийомів педагогічного впливу, консультування, попередження, можуть застосовуватися суворіші міри покарання, такі як відібрання дітей від батьків, позбавлення їх батьківських прав стосовно своїх дітей та інші, згідно чинного законодавства України.

Отже, індивідуальна робота з батьками здійснюється у випадках порушення основних прав і законних інтересів дітей, передбачених міжнародним і національним законодавством. Вона спрямована на відновлення порушених прав дітей, забезпечення їх законних інтересів, нормалізацію стосунків між батьками і дітьми, сімейного виховання дітей загалом.

Таким чином, створення ефективної системи захисної, превентивної та профілактичної роботи соціального педагога з учнями, та їх батьками передбачає:

  • тісну співпрацю спеціалістів психологічної служби з усіма суб’єктами навчально-виховного процесу в закладі освіти та в його мікрорайоні на рівні суб’єкт-суб’єктних стосунків;

  • використання інтерактивних форм роботи та інноваційних технологій;

  • послідовність рівнів соціально-педагогічної діяльності та системність роботи.



следующая страница >>