asyan.org
добавить свой файл
1
Менi здається, це свiдчить про те, що вiршi легко складалися автором. Копiя першого «Кобзаря» може розповiсти, де й за яких умов видавався цей твiр, дає змогу побачити, який вигляд мали друкованi книги першоi половини XIX столiття. У бiблiотецi моiх родичiв є видання «Кобзарiв» рiзних перiодiв нашоi iсторii. Здебiльшого це видання пiслявоєннi, бо довоєннi, на жаль, були знищенi фашистами. Коли бабуся розповiдала, як фашисти топили плиту книгами з нашоi сiмейноi бiблiотеки, у неi на очах завжди були сльози.

«Кобзаревi» видання 1943 року належить особливе мiсце, бо це мiй прадiд привiз його з фронту. Вiн розповiдав, що книгу цю читали на передових фронтiв, черпали з неi силу й мужнiсть нашi бiйцi. «Кобзар» видання 1947 та тритомник 1949 року Ї це вже дарунки моiм бабусi та дiдусевi вiд iхнiх батькiв до Дня народження. Є в нашiй бiблiотецi й «Кобзар» 1956 року Ї це велике, красиве, з iлюстрацiями до творiв Т. Шевченка видання було подаровано вже моiй матусi. Я люблю гортати й перечитувати цю книгу й тому що iх сторiнок торкалися руки моєi матусi, й тому що подобаються вiршi Т. Шевченка, й тому що в нiй є чудовi iлюстрацii I. Їжакевича та В. Касiяна.

Отже, «Кобзар» Т. Шевченка був i, сподiваюся, буде особливою книгою для украiнцiв. I що незважаючи на науково-технiчний прогрес i лазернi диски iз записом творiв письменникiв, «Кобзар» Ї книга, яка завжди буде в кожнiй украiнськiй родинi.

Тарас Шевченко Ї вiрний син Украiни. Вiн любив свою Батькiвщину, мрiяв про ii свободу й незалежнiсть. Де б вiн не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рiднi мiсця, прагнув швидше полинути в Украiну, зустрiтися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вiтчизни, туга й печаль за нею на чужинi висловленi в багатьох творах. У далекому вiд Украiни Петербурзi, в казематi в уявi Шевченка виникали картини рiдного краю, вiн згадував вишневi садки, облитi бiлим цвiтом, наповненi пiснями дiвчат.

I все це вiдтворив у невеличкому вiршi «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любовi автора до народу, до природи свого краю. Не сподiваючись бiльше побачити Украiну, вiн намалював чудову картину: Садок вишневий коло хати, Хрущi над вишнями гудуть. Плугатарi з плугами йдуть, Спiвають iдучи дiвчата, А матерi вечерять ждуть. На засланнi всi помисли поета були зверненi до поневоленого народу Украiни. Поезiя Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рiдному краєвi, як iх сприймають украiнцi. У поезii «Хiба самому написать…» вiн ставить такi проблеми: Для кого я пишу? для чого? За що я Вкраiну люблю? Чи варт вона огня святого? Поет постiйно вiдчуває зв’язок iз рiдним краєм, виявляє до Украiни синiвську любов. Перебуваючи в далеких степах, вiн прагнув, щоб вiтер принiс хоч «крихiтку землi iз-за Днiпра». Шевченко мрiє ще повернутися в Украiну, подивитися на ii чарiвну природу: Може, ще я подивлюся На мою Украiну… Ї писав Т. Шевченко в поезii «Лiчу в неволi днi i ночi…» Кожним рядочком своiх творiв великий Кобзар засвiдчував любов до Украiни, непереможне бажання бачити ii вiльною й незалежною. З якою силою i впевненiстю було сказано: Я так люблю мою Украiну убогу, Що проклену святого Бога, За неi душу погублю. Поет був упевнений, що поневоленi люди скоро звiльняться, настане страшний суд над панами, i на оновленiй землi щасливо житимуть украiнцi. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилi серед степу рiдноi Украiни.

У поезii «Заповiт» автор, нiби забувши про особистий мотив, яким розпочав вiрш, мрiє про те, щоб Днiпро понiс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тiльки одним словом: поховайте, пiсля чого йде заклик до повстання. У поезii «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гiмн вiльнiй i щасливiй людинi. Любов i вiра у свiтле майбуття украiнського народу допомагали Шевченковi вистояти, перенести злигоднi й поневiряння. Минуло багато часу, але поезii великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасникiв, вчать вiдданостi краiнi й безмiрноi синiвськоi любовi до матерi-Украiни.