asyan.org
добавить свой файл
1


Міністерство освіти і науки України

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права
Факультет лінгвістики і права
Кафедра права України

Реферат

З дисципліни: "Кримінальний процес"

На тему: "Доказування і докази"


Студент: Кузьменко С.М.

Спеціальність: Правознавство

Курс 4 група ЗПТ-071

Викладач: Шутяк О.І.


Чернігів

2009

Зміст

  1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування…………………………..3

  2. Класифікація доказів та їх джерел………………………..6

  3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел…………………………………….7

  4. Особливості процесу доказування на окремих стадіях кримінального судочинства………………………………10

  5. Задачі……………………………………………………….11

  6. Список використаної літератури…………………………13


1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування.

Одним з найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд України держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді – це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування – це формування, перевірка та оцінка і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття предмета доказування. Наприклад, Р. Г. Добровський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності – криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної – доказування. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що неврегульована норма права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження – це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов’язані, тісно та нерозривно переплітаються. Їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Отже, можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елемент процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку доказів, так і їх джерел. Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обґрунтування. Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отримання обґрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.

Розглянемо докладніше елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями. Збирання доказів проводиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об’єктивно перевірити особа, яка проводить дізнання – слідчий, прокурор і суд. Перевірка доказів проводиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того,перевірка доказів проводиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази – означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів – це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується КПК, в якому зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі.

Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

  • подія злочину;

  • винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

  • обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;

  • характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрати закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

2. Класифікація доказів та їх джерел

Кримінально-процесуальні докази – це фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Чітке й послідовне розрізнення доказів, як відомостей про факти, обставини, та їх процесуальних джерел є, на мою думку, теоретично обґрунтованим, таким, що повність відповідає закону і потребам практики.

Найбільш поширеною є така класифікація доказів:

  1. залежно від відношення до обставин, що підлягає доказуванню:

    • прямі;

    • непрямі.

  2. залежно від обставин, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність:

    • обвинувальні;

    • виправдувальні.

  3. за джерелом відомостей:

    • первинні;

    • похідні.

Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.

Непрямі докази також мають важливе значення, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов’язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга.

Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні ж докази свідчать, що самої події злочину не було, або що особа до неї не причетна.

Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа. Якщо ж свідок дав показання з чужих слів, це – похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути допитані.

Згідно з чинним кримінально-процесуального законодавства джерелами доказів є:

  • показання свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого;

  • висновок експерта, речові докази;

  • протоколи слідчих та судових дій;

  • протоколи відповідних додатків, що складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

  • інші документи.

3. Способи збирання, перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел.

Збирання доказів – необхідний елемент процесу доказування. Хоч термін «збирання доказів» є процесуальним і прямо згадується в КПК, процесуалісти ним користуються значно рідше, ніж криміналісти, загалом оперуючи значно ширшим поняттям процесу доказування. Збирання доказів – поняття комплексне. Воно включає дії з розгляду, процесуального закріплення та оцінки.

Виявлені докази передбачають їх оцінку. Ця оцінка має попередній характер, бо остаточно судити про доказове значення факту можна тільки після його дослідження.

Способи збирання доказів передбачені в КПК, в якій зазначено, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, мають право викликати в порядку, передбаченому КПК, будь-яких осіб як свідків і потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати проведення ревізій. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинуваченим, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями.

Отже, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові дії, інші процесуальні дії, а також подання доказів з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями. Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі та судові дії мають найбільшу питому увагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит підозрюваного, допит свідка, потерпілого, обвинуваченого і підсудного, експерта, очна ставка, ексгумація трупа, пред’явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, розвідування, відтворення обстановки та обставин події, призначення експертизи тощо.

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством зібрані по кримінальній справі ті чи інші фактичні дані повинні перевірити та оцінити орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя. Перевірка фактичних даних полягає в детальному дослідженні властивостей кожного окремого доказу та його джерел, в підтвердженні або навпаки, в їх запереченні шляхом отримання нових матеріалів, а також у зіставленні всіх наявних по справі доказів та їх джерел з метою визначенні їх дійсності. Перевірка доказів – це діяльність, спрямована на підтвердження інформації, що міститься в них. Перевірити доказ – означає зібрати дані, на основі яких можна зробити висновок про його достовірність та допустимість. Докази можуть бути перевірені тільки за допомогою інших доказів. Предметом перевірки доказів є, по-перше, встановлення достовірності інформації, що міститься в них і, по-друге, визначення їх допустимості. В ході перевірки можна прямо чи побічно підтвердити правильність доказової інформації, встановити справжність джерел цієї інформації, законність способів її отримання тощо.

Як правило, перевірка починається з визначення надійності джерел інформації по справі. Перш за все встановлюється, чи входить дане джерело фактичних даних до переліку, який міститься в процесуальному законі, і чи може воно згідно з цим бути джерелом доказів по кримінальній справі. Потім з’ясовуються умови формування доказів, з тим, щоб ці умови могли бути враховані при визначенні достовірності фактів, що перевіряються. Перевірка здійснюється у ході провадження слідчих дій, збирання інших доказів, що підтверджують чи заперечують доказ, який перевіряється.

Найважливішою складовою процесу доведення і пізнання істини в кримінальній справі є оцінка судових доказів. Вона невідривно пов’язана з усією процесуальною діяльністю слідчих органів і суду з доведення та виявлення обставин вчинення злочину. Докази оцінюють при їх виявленні. Отже, оцінка доказів відбувається на всіх стадіях протягом всього процесу доведення, і відокремлюється тільки як логічна операція, коли на основі вже встановлених фактів виникає знання про обставини, що підлягають доведенню. Оцінка доказів – одна з найважливіших проблем кримінального судочинства.

Кожний доказ по справі повинен бути оцінений щодо його допустимості, належності та достовірності. Оцінка доказу щодо його допустимості полягає у вирішенні питання, чи є даний доказ засобом встановлення обставин справи.

Принципами оцінки доказів у кримінальному судочинстві є ті найважливіші положення процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання. До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об’єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя вільні в своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка проводить дізнання, не має наперед визначеної сили.

Найважливішим принципом оцінки доказів у кримінальному процесі є всебічна, повна та об’єктивна їх оцінка. Цей принцип вимагає від органів дізнання, досудового слідства і суду повного розгляду всіх обставин справи, перевірки всіх можливих і передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, глибокого аналізу всіх наявних доказів.

4. Особливості процесу доказування на окремих стадіях кримінального судочинства.

На кожній стадії кримінального судочинства деякі елементи процесу доказування мають свої особливості, що обумовлено в основному завданнями тієї чи іншої стадії.

Основними завданнями стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також передбачених у законі обставин, які виключають порушення кримінальної справи, і прийняття на цій основі рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи. Оцінка зібраних доказів та їх джерел на стадії порушення кримінальної справи проводиться за загальними правилами. Суб'єктами є тільки органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, тобто ті державні органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію розгляду заяв і повідомлень про злочини.

На стадії досудового слідства кримінальної справи проводиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому реалізується всі його елементи, широко застосовуються науково-технічні засоби для збирання, закріплення і перевірки доказів та їх джерел. На цій стадії слідчий у процесі виконання державно – правової функції розслідування кримінальної справи здійснює кримінально-процесуальну функцію обвинувачення і вирішення кримінальної справи по суті. Тут починається захист від обвинувачення, який здійснюють обвинувачений, його захисник чи його законний представник.

На стадії судового розгляду справи суддя, як правило, не збирає нових або додаткових доказів та їх джерел, хоч за необхідності він має право витребувати документи або приєднати до справи предмети, які надані учасниками процесу, або витребувати нові докази. На стадії судового розгляду здійснюється кримінально процесуальне доказування і найбільш повно реалізується всі принципи кримінального процесу, зокрема, безпосередність, усність і змагальність. На цій стадії, як і на всіх наступних судових стадіях, суд виконує свою державно правову функцію здійснення правосуддя та кримінально процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор – державно правову функцію нагляду за точним і неухильним додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, та кримінально-правову і кримінально процесуальну функцію підтримання державного обвинувачення в суді.

Значні особливості має процес доказування на стадії виконання вироку. Слід зазначити, що єдиним процесуальним джерелом доказів тут є офіційні документи. Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які займаються виконанням вироків, прокурором, засудженими, їх захисниками, витребуються самим судом.

5. Задачі

Задача 1

У судовому розгляді справи у відношенні Мокренко брали участь Томаш М.М., як народний засідатель і Томаш В.М., як обвинувач. В апеляційній скарзі батьки засудженого неповнолітнього Мокренко, указали, що народний засідатель Томаш М.М. і обвинувач Томаш В.М. – брати.

Чи є підстави для скасування вироку?


Задача 2

Колобків при здійсненні крадіжки з кіоску був захоплений сторожем і доставлений у відділ внутрішніх справ. Після порушення кримінальної справи по даному факту Колобків був затриманий у порядку ст. 115 КПК України. У протоколі затримання в графі «Підстави для затримання» було зазначено: «За здійснення крадіжки».

Чи відповідає вимозі закону такий запис?


6.Список використаної літератури.

  1. Тертышник В.М. Уголовний процесс. – Харьков, 2000.

  2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К., 2001.

  3. Тертышник В.М. Научно-практический комментарий к Уголовного-процесуальному кодексу Украины. – К.: А.С.К., 2001.

  4. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательства. – Харьков, 1998.

  5. Михеєнко М.М., Мор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К., 1999. – с. 138 – 139.

  6. Коваленко Є.Г., Гончар М.М., Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: Поняття та зміст // Науковий вісник. – 1996. - №1. – с. 244 – 251.

  7. Бакин В.А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе. – Саратов, 1981. – с. 19.

  8. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М., 1973. – с. 139.

  9. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. – М., 1966. – с. 78.

  10. Салтевський М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України. – 2000. - №11. – с. 64 – 66.

  11. Закон України №2533 – ІІІ від 21.06.2001 «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» // Урядовий кур’єр. – 2001.-№120.

  12. Тертышник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і перероблене – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.

  13. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.

  14. Тертышник В.М. Уголовний процесс. – Издание 3-е, дополненное и переработанное. – Харьков, 2000.

  15. Уголовний процесс/ Бобров В.К., Божьев В.П., Бородин С.В., Кобликов А.А., Москалькова Т.Н., Николюк В.В., Чувилев А.А., Щерба С.П. – М., 1998.