asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 11 12
Лекція 1.

Тема: Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту.




План:


1. Роль гумусу в родючості грунту.

2. Показники родючості грунту.

3. Основні фактори ґрунтоутворення.

4. Характеристика грунтів України.

Лекція № 2.

Тема: Наукові основи системи землеробства, та її

складові частини.
ПЛАН:

1. Поняття про систему землеробства.

2. Ланки системи землеробства.

3. Принципи побудови і класифікації сівозмін.
Лекція №3

 Тема:  Зональні системи землеробства та сівозміни. 

План 

1.     Наукові основи системи землеробства, та її складові частини.

2.     Поняття про сівозміни її практичне значення та економічна оцінка.

3.     Принципи побудови і класифікація сівозмін.

4.     Впровадження і освоєння сівозмін.

 

 

Лекція 4.

ТЕМА: Добрива та їх застосування.
План:

1.Роль добрив, мінеральні добрива, їх класифікація та коротка характеристика.

2. Органічні добрива, строки і способи внесення.

3. Строки і способи внесення добрив.

4. Система застосування добрив.

ЛЕКЦІЯ:5.

Тема. Система насінництва в Украіні.
ПЛАН:
1.Понятя про насіння і сорт.

2.Технологія посіву с\ г культур.

3. Строки сівби і норми висіву насіння.

Лекція. 6

ТЕМА: Прогресивні технології вирощування зернових с/г культур.

 План

1.     Основи класифікації с/г культур.

2.     Значення зернових культур, стан і перспективи розвитку зернової галузі.

3.     Загальна характеристика зернових культур.

4.     Поширення, врожайність та біологічні особливості озимих зернових культур.

5.     Технологія вирощування с/г культур

а) загальні принципи побудови інтенсивної технології;

б) місце в сівозміні, удобрення, сівба озимої пшениці

в) догляд за посівами та збирання врожаю

РОЗДІЛ: 2 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА.
Лекція.1

Тема: Породи ВРХ, їх характеристика і районування.
ПЛАН


  1. Продуктивність сільськогосподарських тварин.

  2. Породи молочного напряму продуктивності.

  3. Породи комбінованого напряму продуктивності.

  4. Породи м’ясного напряму продуктивності.



ЛЕКЦІЯ:2
Тема: Породи свиней різних напрямів продуктивності.

ПЛАН:

  1. ВИРОБНИЦТВО СВИНИНИ.

  2. ПОРОДИ УНІВЕРСАЛЬНОГО НАПРЯМУ ПРОДУКТИВНОСТІ. САЛЬНОГО НАПРЯМУ ПРОДУКТИВНОСТІ. ПОРОДИ МЯСНОГО НАПРЯМУ ПРОДУКТИВНОСТІ.

  3. СТРУКТУРАІ ОБОРОТ СТАДА.

  4. ВІДГОДІВЛЯ СВИНЕЙ.


ЛЕКЦІЯ:3.

Тема: Породи овець, їх вовнова і м’ясна продуктивність.

ПЛАН

1.Основні напрями вівчарства в Україні.

2. Породи овець їх характеристика.

3. Вовнова і мясна продуктивність овець.
РОЗДІЛ № 3.ОСНОВИ МЕХАНІЗАЦІЇ ТА ЕЛЕКТРИФІКАЦІЇ С/Г ВИРОБНИЦТВА.

ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕМА: Енергетика та агротехнічні основи використання її в сільському господарстві

 ПЛАН 

1.     Класифікація тракторів і автомашин за їх конструкцією та використанням.

2.     Умови експлуатації технічного обслуговування, ремонту та  зберігання техніки.

3.     Енергетика, її визначення. Енергетичні засоби с/г.

4.     Роль спеціаліста бухгалтерсько – економічної служби в ефективному використанні машинно-тракторного парку.

ЛЕКЦІЯ № 2

 ТЕМА: Комплекс машин для вирощування і збирання зернових і зернобобових культур

  ПЛАН

 1.     Характеристика, комплектування і використання машин і агрегатів для обробітку грунту.

2.     Використання агрегатів для приготування, навантаження та внесення добрив. Сівалки.

3.     Класифікація   зернозбиральних машин. Технологія збирання зернових культур.  

 

РОЗДІЛ: 1 ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА.
Лекція 1.

Тема: Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту




План:


1. Роль гумусу в родючості грунту.

2. Показники родючості грунту.

3. Основні фактори ґрунтоутворення.

4. Характеристика грунтів України.

Література: Основна:1.Карасюк І. М. Технологія виробництва продукції сільського господарства,  ст.  11-23

2. Ярош Ю. М. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції, ст.. 60-67

 Додаткова:   3.Єщенко В. О. Загальне землеробство – К.: Вища освіта, 2004

  4.Кравченко М.С., Злобін Ю. А., Царенко О. М. Землеробство. – К.: Либідь, 2002.

5.     Гудзьо В. П. та ін. Землеробство. – К.: Урожай, 1996.

Теорія грунтотворного процесу розроблялась В.В. Докучаєвим, П.А. Костичевим, Н.М. Сібірцевим, В.Р. Вільямсом, П.С. Колосовичем,

К.К. Гедройцем та іншими.

Грунтом називають верхній шар земної кори, що утворюється і змінюється в результаті вивітрювання гірських порід і безперервного впливу фізико-хімічних і біологічних процесів, а також діяльності людини, який на відміну від гірської породи набув основної своєї ознаки - родючості.

Грунтотворним процесом називають сукупність всіх явищ, які зумовлюють зміни грунтотворних порід і пов’язані з перетворенням та переміщенням речовин і енергії.

Розглядаючи загальну схему грунтотворного процесу і взаємовідношення процесів механічного і фізико-механічного вивітрювання з процесами біохімічного грунтоутворення, В.Р. Вільямс визначив два природних кругообіги речовин у природі: великий геологічний і  малий біологічний.

Суть великого геологічного кругообігу він пояснював так. Вода, безперервно випаровуючись з поверхні океанів, у вигляді дощу надходить на поверхню суші і насичує кору вивітрювання, розчиняючи всі розчинні сполуки і забираючи їх в океан. Частина продуктів вивітрювання, що зноситься в море, є поживою для представників рослинного і тваринного світу і разом з виловлюванню рибою, морськими тваринами і рослинами повертається знову на сушу. Однак більшість елементів живлення, що зноситься в океан, залишається там у вигляді простих мінеральних сполук, відмерлих морських організмів та продуктів їх життєдіяльності і бере участь в утворенні простих осадочних порід. Лише після закінчення геологічних віків і епох ці породи знову братимуть участь в утворенні суші. Описаний процес є чисто абіотичним (без участі організмів) процесом вивітрювання і вилуговування верхніх пластів земної кори і нагромадження їх на дні морів із зворотним поверненням на материк у процесі рухів земної кори. Загалом він призводить до збіднення материків на елементи родючості.

Малий кругообіг речовин у природі сприяє нагромадженню родючості грунтів на материках. Малий біологічний кругообіг зольних елементів та азоту здійснюється в результаті синтезу і руйнування органічної речовини за допомогою зелених організмів і безхлорофільних мікроорганізмів. Ці процеси є основою грунтотворного процесу. Зелені рослини, засвоюючи корінням воду і розчинені в ній зольні речовини (мінеральні солі), а листям та іншими своїми зеленими частинами вуглекислоту повітря, синтезують органічну речовину, яка після їх відмирання відкладається у верхніх частинах земної кори у вигляді їх решток. Органічні речовини лише в процесі мікробіологічного руйнування перетворюються в розчинні і доступні для рослин форми. Саме це і є суттю малого біологічного кругообігу в природі.

Під родю­чістю розуміють здатність грунту задовольнити потребу рослин її елементах живлення, воді, теплі, повітрі. Грунту властива певна природна родючість як загальна сума елементів життє­діяльності, якими грунт потенційно може забезпечити рослину. Ця родючість стає ефективною після того, як людина за допо­могою знарядь діє на грунт, перетворює його в засіб вироб­ництва. Діючи на грунт прийомами обробітку, внесенням  добрив, меліорацією землі, людина створює додаткову, тобто штучну родючість.Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості грунту і використання його у виробництві.

2. Показники родючості ґрунту. Родючість грунту визначається багатьма показниками, які умовно можна поділити на такі групи:

біологічні;

агрохімічні;

агрофізичні.

Біологічні показники:

—вміст органічних речовин у грунті та їх якісний склад;

—вміст гумусу;

—біологічна активність грунту;

—засміченість грунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, шкідниками та збудниками хвороб сіль­ськогосподарських культур.

Органічні речовини — важливе джерело елементів живлення для рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом, значною частиною фосфору та сірки, а також незнач­ною кількістю калію, кальцію, магнію та іншими поживними елементами.

Гумус є основним джерелом поживних речовин та енер­гетичним матеріалом для більшості ґрунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару, підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим грунту. Продукція, вирощена на збагачених гумусом грунтах, має вищу якість, рослини харак­теризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників.

Вміст гумусу в грунтах коливається в широких межах. Най­більше його в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново-підзолистих грунтах.

Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу у грунті є залишені на полі рештки рослин (корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива.

Агрохімічні показники:

—вміст поживних речовин;

—ємність вбирання;

—суми увібраних основ;

—реакція ґрунтового розчину (рН).

Агрофізичні показники:

—гранулометричний склад;

—будова і структура    грунту;

—зв’язність;

—пластичність;

—прилипання;

—спілість.

Від гранулометричного складу залежить будова і структура грунту, водопроникність та вологоємкість, ємність вбирання, повітряний, тепловий і поживний режими. Ґрунти з легким гранулометричним складом мають вищу водопроникність та повітроємкість і нижчу вологоємкість та ємність вбирання. Це природний фактор, і його важко регулювати. Внесенням в орний шар глини чи піску можна дещо змінити гранулометричний склад грунту, але через трудоємкість виконання цей захід має обмежене застосування.
3.Основні фактори грунтоутворення.



В.В. Докучаєв уперше встановив, що грунт як природне тіло формується в результаті тісної взаємодії таких факторів: клімату, рослинності, грунтотворних порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу). Сукупна дія цих факторів у конкретних природних умовах – це комбінація екологічних умов для розвитку процесів грунтоутворення та утворення грунтів.

Наявність різних грунтів у природі – це результат тривалого природного розвитку основних процесів грунтоутворення: підзолистого, дернового, болотного, солонцевого, ферралітного та ін. Різноманітність грунтів пояснюється тим, що інтенсивність розвитку процесів грунтотворення та їх комбінацій залежить від розвитку у часі факторів грунтотворення за певних природних умов. Процеси грунтотворення розвиваються одночасно і взаємообумовлено. В наслідок процесу грунтотворення в грунтах формуються різні генетичні горизонти залежно від природних умов, характеру грунтотворної породи, типу рослинності, рельєфу і т.д. Різні напрямки розвитку процесу грунтотворення зумовлюють неоднакову будову профілю для різних типів грунтів.

До основних факторів грунтотворення належать:

- грунтотворні породи (материнські ) – їх механічний і хімічний склад впливає на всі процеси формування органічної і мінеральної частини грунту, а отже, й на його будову, склад і родючість. Від нього залежать особливості розкладу органічної речовини, що надходить у породу, і, як наслідок,  нагромадження  в грунті перегною. Тому на одних і тих же грунтотворних породах в умовах однакового клімату, рослинності та рельєфу формуються різні грунти. Грунтотворні процеси значною мірою пов’язані з біохімічними і хімічними реакціями перетворення мінеральної та органічної частини грунту. ці перетворення пов’язані з температурою і вологістю, які визначаються кліматичними умовами. Тому в різних кліматичних умовах утворюються неоднакові грунти.

-     тип рослинності визначає не тільки особливості та напрям процесів синтезу та розкладу органічної речовини і нагромадження перегною, а й водно-повітряний, тепловий і поживний режим грунту. Тому під різною рослинністю за інших однакових умов формуються різні грунти.

-   рельєф  впливає на грунтотворний процес через перерозподіл світла, тепла, вологи, які надходять  на поверхню грунту.

Від рельєфу залежить і склад грунтотворних порід. Як правило, зміна порід за механічним складом спостерігається зверху вниз по схилу.

В.Р. Вільямс відмічав, що при цьому по схилу зверху вниз цей показник стає більш глинистим.

Розрізняють три форми рельєфу:

Макрорельєф- це така будова поверхні, коли окремі елементи займають більш-менш великі території і найчастіше розрізняються значними коливаннями висот.

Мезорельєф- коли на невеликих площах ( у заплавах річки) трапляються нерівності з різницею висот у кілька метрів.

Мікрорельєф- якщо нерівності поверхні землі вимірюються сантиметрами.

Відповідно до форм рельєфу формується і комплексність грунтів.

- вік країни або території – один із основних факторів грунтоутворення. грунтотворний процес, як і всі інші явища природи, відбувається не лише в просторі, а й у часі. За В.Р. Вільямсом,  грунтотворний процес на території України почався з моменту відходу льодовика і поселення на поверхні, яка звільнилась, болотно-тундрової рослинності. Оскільки відхід льодовика з південних і північних територій почався в різні періоди (на півдні раніше, на півночі – пізніше), початок і тривалість грунтотворного процесу доля різних територій не однакові.

Період, що минув з початку грунтотворного процесу на певній території і до наших днів, є абсолютним віком грунту. Виходячи з сказаного вище, грунти південних широт мають більший абсолютний вік, ніж грунти північних. Абсолютний вік грунту залежить від рельєфу. Грунти вододілів у районах, які не зазнали зледеніння, мають більший абсолютний вік, ніж грунти на схилах. При цьому абсолютний вік грунтів на схилах більший, ніж грунтів  річкових заплав.

Розрізняють також і відносний вік грунтів. в міру переміщення південної границі льодовика на північ на утворення болотно-тундрових грунтів накладався підзолистий грунтотворний процес, який характерний для тундрової зони. Потім він змінювався дерновим, і ,нарешті, напівпустельним і пустельним, характерним для зони сучасних сіроземних грунтів. Отже, грунти еволюціонують не тільки в просторі, а й у часі. Відносний вік грунту зумовлюється періодом грунтотворного процесу і особливостями інших факторів грунтотворення. Відповідно до поєднання цих факторів на різних частинах абсолютно одновікової території в грунтовому покриві є кілька різних за своїм стадійним розвитком або віком грунтів. Це і визначає комплексність грунтового покриву будь-якої грунтової зони.

Розглянувши основні фактори, можна виділити ще такі наступні чинники, які значно впливають на процес грунтотворення:

-      тваринні організми – це грунтова фауна, яка по – різному впливає на мінеральну і органічну частини грунту (черв’яки, комахи, хребетні). Вони здатні розпушувати грунтові породи, перемішувати, що сприяє хімічному і біологічному вивітрюванню, поліпшення повітряного і водного режиму, збагачення на органічну речовину.

- мікроорганізми – сюди входять бактерії, азотофіксуючі мікроорганізми, гриби, актиноміцети  ( променисті грибки – проміжне місце між бактеріями та грибами), водорості, лишайники. Їх роль полягає у розкладі рослинних решток.

Вплив господарської діяльності на процеси грунтотворення накладає також значний відбиток на формування різних типів грунтів і їх властивостей. Розорюючи степи і розкорчовуючи ліси, людина змінює не тільки рослинність, а й інші умови, які визначають водний, повітряний і тепловий режими грунту. Зміна цих умов призводить до зміни мікробіологічної діяльності в грунті, посилення біохімічних процесів мобілізації поживних речовин, що, в свою чергу, змінює поживний режим і родючість грунту. Зміна природної рослинності впливає не тільки на родючість грунтів, а й на процес грунтоутворення.

Грунтоутворення змінюється під впливом:

1)механічного обробітку грунту,                 2) вирощування багаторічних трав, 3) внесення добрив, 4)осушення заболочених і зрошення недостатньо зволожених грунтів і т.д.

4. Класифікація грунтів. Грунти України та їх якісна оцінка.

На території України розрізняють три грунтово-кліматичні пояси: Полісся, Лісостеп і Степ.

На Поліссі переважають підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти, які залягають на вирівняних елементах рельєфу. В низинах поширені болотно-опідзолисті з оглеєним нижнім горизонтом, а на заплавах річок – торфово-болотні ґрунти. Ґрунти Полісся бідні на гумус і рухомі форми поживних речовин, мають високу кислотність. Для їх окультурення і підвищення родючості треба застосовувати вапнування, органічні і фосфорно-калійні та мікродобрива, впроваджувати сівозміни з посівами багаторічних трав і люпину. На болотах і торфоболотних ґрунтах необхідний штучний дренаж.

У Лісостепу поширені сірі опідзолені гранти, які сформувалися під покривом широколистих лісів. Трапляються також чорноземи, що утворилися на великих просторах під багаторічною степовою рослинністю. Там, де трав’яниста рослинність змінювалася лісовою, посилився підзолистий процес ґрунтоутворення, в результаті якого з’явилися чорноземи вилугувані і опідзолені. На вирівняних елементах рельєфу, де лісова рослинність не розвивається, сформувалися глибокі чорноземи. Родючість грантів Лісостепу підвищують внесенням добрив, своєчасним і якісним обробітком ґрунту, додержанням правильного чергування культур у сівозміні.

У Степу переважають чорноземні ґрунти. У північному і центральному Степу поширені чорноземи звичайні і південні середньо гумусні з високим вмістом поживних речовин. У південному Степу в умовах більш сухого клімату утворилися менш гумусова ні чорноземи південні. На узбережжі Азовського і Чорного морів, а також на рівнинах Криму поширені темно-каштанові і каштанові ґрунти, часто солонцюваті, серед яких трапляються солонці і солончаки.

У гірських районах Карпат і Криму поширені бурі лісові ґрунти, які утворилися в умовах м’якого вологого клімату під впливом лісової рослинності. Безлісі вершини Карпат вкриті гірсько-лучними ґрунтами та торфовищами. У передгір’ях поширені коричневі, дерново-карбонатні, гірсько-лісові та сірі лісові ґрунти. В горах Південного Криму на висоті до 400 м над рівнем моря переважають коричневі та червоні ґрунти напівсухих субтропіків.

Ерозія грунту – що це?

Ерозія” – це процеси  руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів грунту і підґрунтя талими та дощовими водами або вітром. Вона виникає під впливом природних і антропогенних (зв’язаних з господарською діяльністю людини) факторів.

Розрізняють два основних види ерозії: водну і вітрову.

Водна ерозія буває: краплинною – руйнування агрегатів грунту ударами дощових крапель, внаслідок чого пори забиваються дрібними   частинками грунту, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік та змив грунту; площинною (або ерозія поверхневого   змиву) – більш-менш рівномірний змив грунту невеликими струменями талих та дощових вод; лінійною – (глибинною, яружною), що спричиняє розмиви грунту, підґрунтя, материнських порід концентрованими потоками води; іригаційною, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є здатні до розмивання схили.

Вітрову ерозію поділяють: Повсякденна вітрова ерозія – найбільше проявляється на легких і карбонатних суглинкових грунтах без пилових бур. Пилові, або чорні, бурі - характеризуються найбільшою руйнівною дією. Механічне руйнування та переміщення грунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища відносять до так званої пасовищної ерозії. Переміщення грунту на схилах  вниз під час оранки, культивації, боронування, сівби називається агротехнічною ерозією.         Руйнування, засипання грунту під час добування відкритим і підземним способами різних копалин, засипання його шаром будівельного сміття під час будівництва житлових та промислових приміщень, використання грунту для утворення насипів під час прокладання транспортних шляхів називають технічною ерозією.

Характеризуючи ерозійні  процеси, розрізняють нормальну і прискорену ерозію.

Нормальна, або геологічна, ерозія проявляється в природних умовах (без втручання людини) і відбувається повільніше, ніж формування профілю грунту під час процесів ґрунтоутворення. Вона спостерігається на цілинних землях, у лісах, на луках і, як правило, це призводить до утворення еродованих грунтів.

Прискорена, або антропогенна, ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності людини і відбувається інтенсивніше процесів ґрунтоутворення. Вона призводить до утворення еродованих грунтів.

Фактори,  які впливають на виникнення та інтенсивність ерозійних процесів, ділять на дві групи:

-природні (клімат, рельєф, грунт, рослинність);

-соціально-економічні (пов’язані з господарською діяльністю людини).

Сучасна ерозія, як правило, проявляється при поєднанні обох груп факторів. Природні фактори створюють умови для виникнення ерозії, а неправильна виробнича діяльність людини  основною причиною виникнення ерозії.



Лекція № 2.




следующая страница >>