asyan.org
добавить свой файл
1






МОДУЛЬ ІІ.

КУЛЬТУРА ВЗАЄМИН

Лекція 5. Мистецтво спілкування

1. Форми спілкування між людьми, культура спілкування.

2. Мовленнєвий етикет.

3. Вітання.

4. Знайомство й представлення.

5. Спілкування по телефону
1. Форми спілкування між людьми, культура спілкування

Найважливішими формами спілкування у людей є вербальне та невербальне спілкування. Перше властиве людині. Розвиток вербального спілкування спирається на невербальні засобі комунікації. Роль цього виду спілкування важко переоцінити, бо в його основі лежить засвоєння мови, яка є умовою розвитку людини. На думку М.О.Фаєнової, “понятием, более точно и полно отражающим способность говорящего/пишущего осуществлять эффективное речевое воздействие на адресата, является культура вербального общения”.

Невербальне спілкування – за допомогою міміки, жестів, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Більшість невербальних форм та засобів спілкування у людини є вродженим. Завдяки невербальному спілкуванню людина має можливість психологічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла та навчилася користуватися мовою. Крім того, цей вид спілкування сприяє розвиткові та вдосконаленню комунікативних здібностей людини, яка стає більш здібною до міжособистісних контактів.

Культура – це здатність людини мислити, пізнавати себе і своє оточення. Саме наявність культури перетворює нас на гуманних, розумних, критично мислячих істот із моральними зобов’язаннями. За допомогою культури ми розрізняємо цінності і робимо вибір, шукаємо сенс існування.

Сукупність відповідних знань та вмінь в лінгвістичній та методичній літературі визначають як культуру мови. Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації до яких належать, наприклад, кінесіка и проксеміка. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного/вербального спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками “мовних стратегій” чи “стратегій спілкування”.

Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культура мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.

Під культурою мовного спілкування ми розуміємо високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох “рівнів”. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань.
2. Мовленнєвий етикет.

Чи знайома вам ситуація, коли зустрічаємо гарних молодих людей, милуємося ними до того моменту, поки вони не почнуть говорити? Таку ситуацію можна, на жаль, спостерігати щодня як в суспільному транспорті, так і на вулиці, тощо. Це трапляється тому, що молоді люди не вміють чи не бажають гарно спілкуватися. Тому слушним є коротка фраза: "заговори, щоб я тебе побачив".

Автор "Маленького принца", відомий французький письменник і льотчик та й просто вихована та інтелігентна людина Антуан де Сент-Екзюпері слушно помітив, що найбільша розкіш - це розкіш людського спілкування.

Від уміння спілкуватися залежить дуже багато в нашому житті. Спілкування є містком до набуття справжніх друзів, отримання бажаного, роботи, кар'єри, досягнення мети. Зрештою від вміння спілкуватися залежить те, чи будеш ти взагалі цікавим для людей, а значить чи зможеш ти завоювати їх повагу та авторитет. Тому слушно вказують, що спілкування - це ціле мистецтво.

Спілкування починається із звертання. Дуже неприємно, коли незнайома людина звертається до нас на "ти". Це не тільки свідчить про її невихованість, а й викликає в нас самих відразу зневагу до цієї людини, небажання з нею спілкуватися.

На "ти" звертаються, як правило, один до одного родичі, друзі, колеги, приятелі, діти. Перш, ніж перейти у спілкуванні на "ти" слід поцікавитися, що це за людина і чи цей "місток" буде на вашу користь. Пропозиція перейти на "ти" повинна виходити від більш літньої, поважної людини, чи особи, що займає вище службове становище. Молодші можуть попросити звертатися до них на "ти", хоча самі продовжують звертатися на "ви". Жінкам дозволено відмовитися від переходу на "ти" з чоловіком, без будь-якого пояснення причин.

Мистецтво спілкування полягає також і у загальній інтелігентності, освіченості, а звідси - вибору та підтримання теми розмови та правильного тону бесіди. Не слід кричати, тріскотіти, зловживати увагою іншої чемної людини. А інколи ще більшим мистецтвом, ніж мистецтво спілкування, є мистецтво в слушним момент помовчати.

Коли ви розмовляєте з ким-небудь у товаристві, важливо зосередитися на темі розмови, взяти в ній участь, підтримати її і внести в неї якийсь цікавий момент, щоб ви, як співрозмовник, запам'яталися іншим. Це буде свого роду "зеленим світлом" для подальшого підтримання стосунків з цими людьми. Розмова повинна бути ненав'язливою, невимушеною. Розповідаючи якісь жарти чи історії, подумайте, чи не скривдять вони когось з ваших співрозмовників прямим чи непрямим чином.

Негарним тоном вважається не відповідати на питання, поставлені Вам. Це допускається лише в тому випадку, коли питання, на вашу думку, було некоректним чи недоречним. В такому разі слід залишити його без уваги і постаратися перевести розмову в інше русло.

Коли у розмові висловлюються різні точки зору чи погляди, слід дослухатися і взяти участь в розмові, коли ви твердо знаєте, про що говорите. Відстоювати свою точку зору, не будучи повністю впевненим в правильності думки, виглядає немудро.

У спілкуванні не слід допускати суперечок, у яких вже, як правило, ніхто не перемагає і які відбуваються просто заради суперечки. В цьому разі співрозмовники вже зовсім не чують і не хочуть чути одне одного, дозволяють собі різкі висловлювання, вияви зневаги, що є недопустимим для вихованих людей не лише в часі посту.

Не слід бути у розмові нав'язливим, а дотримуватися принципу по черговості висловлювання. Не слід перебивати співрозмовника, а почекайте, коли він закінчить думку і ви зможете донести до нього свою точку зору.

Якщо ви погано почули звертання до себе, то слід перепитати, а не старатися відповісти будь-що. Бо це може бути розцінено, як ваша неуважність або й зневага до іншого. Старайтеся висловлюватися повними фразами, а не уривками з одного чи кількох коротких слів.

Якщо в процесі розмови до вас приєднується ще хтось, то слід йому коротко пояснити, про що саме велась мова. Якщо це його зовсім не стосується, то можна сказати, що тема була приватна, сімейна, тощо. Але чемна людина, яка бажає приєднатися до розмови, насамперед переконається, чи доречним буде її участь в цій розмові.

Здавна в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Власне цими чеснотами здавна славився український народ. Це відмічали завжди мандрівники, подорожуючі, офіційні особи, котрі бували в наших краях.

Саме український мовний етикет презентує повний спектр ввічливості та ґречності у спілкуванні: це слова привітання, прощання, звертання, подяки, прохання, відмови, поздоровлення, вибачення, побажання, запрошення, похвали тощо. Саме ввічливість вважається основою спілкування. І не дивним є походження цього слова, його первісне значення. Ввічливий - це той, хто дивиться саме у вічі. А ментальність українського народу є саме виразом його етикетних знаків - миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Адже очі - це дзеркало душі. Тому, спілкуючись, співбесідники дивляться у вічі один одному. Відвертають очі лише ті, хто говорить неправду або старається щось скрити чи є нечесним. З часом прикметник "увічливий" переосмислився і набув переносного значення: "той, хто дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб'язність". Вищим проявом ввічливості є ґречність і чемність. Ґречний - "шанобливо ввічливий у поводженні з людьми". Цей прикметник уживається в українській мові з XVII ст. можливо, запозичений з польської.

На жаль сьогодні ми стикаємося все частіше з молодіжним сленгом у спілкуванні, який пересипаний нав'язаними нам з інших мов, нечемними, часто навіть і брутальними словами, словами іноземного походження, які вживаються в прямому чи переносному значенні, злиттям слів, які чужі українській мовній традиції та спілкуванню. Чомусь деяка молодь вважає таке спілкування модним чи сучасним, в той час, коли свідомі молоді люди, які мають національну свідомість та гідність і дорожать нею, відроджуючи національні та етнічно-мовленнєві традиції українського народу, стараються спілкуватися чемно та поводитися гречно, чим викликають значну симпатію до себе та наслідування.

Тому наш обов'язок нині - відродити втрачене у спілкуванні людей, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав'язане нашому народові або бездумно перейняте чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію у нашого народу склалася своя власна система мовленнєвого етикету, що є свого роду феноменом та відображенням загальної культури українського народу.

3. Вітання

«Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування»,- стверджував французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері.

А спілкування починається з привітання. За традицією українського села люди вітаються незалежно від близькості знайомства, здоровкаються навіть із незнайомими. Адже у привітанні втілене побажання здоров’я, добра та всіх гараздів. І в усталеній формі прощання вживається: «Бувай здоровий!». То ж не треба соромитися вітати навіть малознайомих людей, чи тих, хто з вами часто зустрічається. Ваша вихованість відплатиться добром! Справедливо кажуть у народі : «Яке «помагайбі», таке й «доброго здоров’я».

Щоб вас не запідозрили у нещирості, тому, кого вітають, доброзичливо дивляться в очі. Недопустимо «дивитися вовком», чи «басом», чи «оскілками», тобто сердито, неприязно; набагато краще поглянути приязним оком, демонструючи прихильність і теплоту в ставленні до людей. Походження слова «ввічливість», його первісне значення пов’язується з формою « у вічі» - «той», хто дивиться у вічі».

Зверхнє чи зневажливе привітання можна нейтралізувати іронічною відповіддю. Тай, наприклад, учинив відомий байкар І. Крилов.

Одного літа царська сім’я проживала в Анічковому палаці. Крилов жив у будинку імператорської публічної бібліотеки. Якось цар зустрів байкаря на Невському проспекті. «А! Іван Андрійович! Як поживаєте? Давно вже ми не бачилися», - сказав цар. «Давненько, Ваша величносте, - відповів письменник, - а, здається. Сусіди!»

Чоловік вітається легким трохи поклоном, жінка – плавним нахилом голови. Молоді люди трохи нижче вклоняються старшим.

Походження етикетного поклону пов’язане зі схиленням голови, яка з давніх часів вважалася важливою частиною тіла як людини, так і тварини.

У багатьох народів голова вбитого звіра належала мисливцю чи дарувалася почесному гостю, вона ще підносилася найвищій особі в соціальній ієрархії.

У даному випадку – це своєрідна метонімія: частина заміняє собою ціле і розцінюється як головне.

«Голова» метонімічно означає і людину. Вона є втіленням самого життя («скласти голову» - загинути, «голову за голову» - відплатити кому-небудь за чиюсь смерть).

Не випадково в соціальній ієрархії слово «голова» означає «перша особа» (міський голова), та й саме слово «головний» пов’язане зі словом «голова».

Схиляючи в поклоні голову, людина начебто виносить її назовні, пропонуючи її ( а значить і себе, своє життя) іншому.

Цей жест має й інше значення: приниження себе перед тим, хто має вищій статус. Схожий жест спостерігається і в поведінці тварин, особливо в ситуаціях визначення лідерства: перед ватажком схиляють голову.

Поклони – обов’язкова частина молитви. Ще й за різні провини служителів церкви карали поклонами.

У давнину поклін як жест активно використовували при вітанні. Глибина поклонів залежала від статусу партнерів і характеру ситуації. Поклоном до землі вітали духовну особу чи багатого. Фразеологічне словосполучення «бити чолом» означало шанобливо вклонятися, вітаючи кого – небудь. Існувала й форма вітання: «Чолом тобі (вам)!» В Україні такої ввічливої форми вчили змалку, про що писав Т. Шевченко:

Старий батько

Сидить коло хати

Та вчить внука маленького

Чолом оддавати.

Серед ритуальних поклонів є своєрідний уклін землі. Кланялися землі та цілували її з різною метою: просили врожаю, приплоду тощо.

Від ритуальних поклонів сакральному об’єктові (землі, божеству) до етикетного поклону – такий шлях еволюції відповідного жесту.

Вітання, особливо вчителю, треба вимовляти чітко і ясно: «Добридень, доброго дня, здрастуйте, здорові будьте, доброго ранку, доброго вечора».

Форма вітання «Як ви поживаєте?» повинна сприйматися не як питання, яке потребує відповіді. Тому краще сказати: «Спасибі, добре». Друзям можна жартівливо відповісти: «Вашими молитвами».

При вітанні не варто допускати тавтологій (повторень): почувши від учня чи студента «добридень!», підберіть – «здрастуйте!»

Молодь інколи використовує лаконічні форми вітання, чи запозичені з інших мов: «Привіт», «Салют», «Хелло», «Хай».

Старшим, за винятком учителів, які опинилися у молодіжній компанії ( наприклад, серед друзів своїх дітей), краще використовувати загальноприйняті у цьому середовищі форми вітання.

Близьких знайомих, педагогів вітають на ім’я та по батькові. Народна мудрість учить: «Шануй учителя, як родителя».

Вітання не повинно бути дуже голосним, якщо воно може заважати іншим людям ( у школах, бібліотеках, установах, приймальнях тощо). Коли ваш колега перебуває на далекій відстані (наприклад, на другому боці вулиці), не варто кричати, вітаючи його, - обмежтеся посмішкою чи помахом руки.

Здоровкаються з тими. Хто йде назустріч, за три чотири кроки до того, як порівнюються з ним.

За певних обставин з близькими вітаються нахилом голови й посмішкою (наприклад, коли знайома людина перебуває на далекій відстані, у вас зайняті руки, в театрі, в бібліотеці).

Коли здоровкаються, чоловік виймає руку з кишені, цигарку – із рота.

Дорослі не повинні вітати дітей зверхньо. Учитель мусить пам’ятати, що підліток боляче реагує, якщо з ним вітаються, як із малим.

Якщо ви зустрічаєтесь з однією людиною декілька разів протягом дня, то вітати її, звичайно, треба, але постарайтеся це робити різноманітно: вранці – побажати доброго здоров’я, пізніше – просто усміхнутися, в їдальні – побажати смачного, потім –уклонитися.

Краще на знак вітання кивнути головою, чиє обличчя здається вам знайомим. Зважте на те, що колегу можна не впізнати в іншому вбранні. Учитель повинен урахувати те, що з ним може вітатися багато людей, яких він особисто не знає.

Часто зустрічаються випадки «нечемності без умислу» ваших знайомих.

Зважте на те, що вони можуть бути занурені у власні думки чи проблеми, або в них поганий зір, і пробачте їм. Адже і з вами таке може трапитися.

Але якщо ваш знайомий дивиться вам прямо в очі і не відповідає на привітання, це свідчить про свідомий розрив взаємин. Тоді вам краще підійти до нього і коректно вияснити стосунки.

Різними є й форми прощання, що завершують зустріч: «До побачення; до наступної зустрічі; продавайте, друзі; бувайте здорові; на все добре; усього найкращого; бувайте; щасливо; до неділі; вибачте, мені час іти; на жаль, я поспішаю; вітайте ваших батьків; на добраніч».

Ще змалку треба привчати дитину до того. Щоб вона членам своєї родини кожного дня говорила «доброго ранку» і «на добраніч».

Першим вітає молодший старшого, чоловік – жінку, підлеглий – керівника, начальник – підлеглу співробітницю, молода дівчина – чоловіка, старшого за неї.

Старшого за віком чи ветерана праці може привітати першим його начальник.

Той, хто заходить, вітається першим із присутніми; виходячи, - першим прощається з тими, що залишаються. Це стосується й жінок.

Прийшовши в гості, перш за все вітаються з господинею, потім із господарем і лише після того з рештою жінок і чоловіків. Із гостями можна вітатися в тому порядку, в якому вони сидять.

Людина, що запізнилася, вітає тих, хто знаходиться поблизу, потім можна привітати й інших.

Той, хто обганяє знайомого, вітається першим, порівнявшись із ним, але так, щоб не злякати його.

Незалежно від віку й статі той, хто проходить мимо, здоровкається першим. Так роблять і вчитель, який проходить повз гурт учнів. У такому випадку не годиться й школярам першими привітатися з педагогом. Той, хто стоїть, повертається обличчям до того, хто вітає.

В однакових умовах першою вітається більш вихована людина. Інколи старший може привітатися першим ( наприклад, коли учень не помічає вчителя, педагог першим вітає свого вихованця). Якщо виникає пауза вичікування, люди почувають себе ніяково. Наступного разу молодший повинен бути уважнішим.

За українською традицією перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, бажано привітатися.


4. Знайомство й представлення

Представлення при знайомстві дає офіційне право на спілкування з новим знайомим.

Під час представлення слід дотримуватися двох принципів:

  • чітко вимовляти ім’я, прізвище та іншу інформацію;

  • використовувати форму представлення у відповідності до ситуації.

Представляються чи просять представити себе особі, з котрою вам довелося надалі спілкуватися.

Окрему людину представляють товариству. Аудиторії представляють лектора, класу – нового вчителя, зборам – того, хто виступає.

Представляючи старшого за віком, називають його титули та звання.

Якщо вас забули представити, попросіть про це самі.

Коли ви приходите на нове місце роботи, треба представитися самому або попросити, щоб вас представили новим товаришам по службі (а в школі – учням).

Підлеглі встають, коли представляють керівника. Якщо людина призначається на керівну посаду, то начальникові представляють його заступників та найближчих помічників. Обов’язково називають їх посади та напрямки роботи.

У дорозі ( у поїзді, автобусі, літаку тощо) необов’язково представлятися один одному. Але якщо в розмові згадані спільні знайомі, виявляються загальні інтереси, можна представитися.

У гуртожитку. Таборі, санаторії і там. Де живуть тривалий час, обов’язково представляються.

Зупиняючись на короткий час у готелі, зустрічаючись за столом у кав’ярні чи ресторані, знайомитися необов’язково.

На вулиці не представляють свого супутника під час короткочасної чи випадкової зустрічі. Ваш супутник повинен трохи відійти вбік і почекати. Якщо розмова затягується, треба залучити до неї свого супутника, представити його.

Незручно зненацька підійти на вулиці для незнайомства.

Щоб познайомитися, потрібен посередник. Який може бути спільний знайомий.

Знайомлячись, дивляться у очі, бажано ще й усміхнутися.

Представляють молодшого старшого. Чоловіка – жінці, підлеглого – начальнику.

Той, хто представляє, спочатку називає їм’я молодшого, потім старшого, спочатку ім’я чоловіка, потім жінки, спочатку ім’я підлеглого, потім начальника.

Знайомство найчастіше починається словами: «Дозвольте відрекомендувати Вам ...» Той, хто знайомить, жестом руки показує на людей і називає імена та прізвища тих що знайомляться, вимовляючи їх голосно і чітко.

Коли представляють когось жінці або літній людині, то питають її дозволу: Дозвольте, Ганно Іванівно, представити Вам Володимира Петровича Чернетка».

Офіційне представлення вимагає назвати титули та звання людей, яких знайомлять. Учений ступінь теж є титулом. Але майже на увазі. Що у більшості країн учений ступінь кандидата наук відсутній. Тому його або не називаються, або називають як доктор. У багатьох країнах професорське звання означає, що людина працює в університеті.

При представленні треба вставати. Сидіти може літній чоловік або жінка, коли їх знайомлять із молодою дівчиною. Сучасні правила етикету надають право жінці вирішувати самій, коли вставати, а коли ні. В окремих випадках, щоб не образити чоловіка, підкресливши вставанням його вік, жінка може сидіти.

Із двох осіб одного віку першою називають більш близьку чи знайому вам людину.

Учні та студенти можуть представлятися тільки по імені.

Одна людина представляється групі першою (навіть якщо група складається з двох осіб).

Не можна переривати розмову двох людей, щоб відрекомендувати їм третього.

Якщо вас відрекомендувати неправильно, потрібно відразу ж виправити помилку, зробивши це делікатно.

Будьте стримані, не виявляйте емоції, коли вас представляють людині, знайомство з якою вам не до вподоби.

Делікатність при знайомстві, особливо з відомою людиною, вкрай необхідна. Настирливість і зайва допитливість можуть призвести до конфлікту.

Так, один допитливий іноземець, якого відрекомендували Олександрові Дюма, почав одразу розпитувати знаменитого романіста про його походження: «Ви квартерон ( особа, один із предків якої у третьому поколінні був негром), месьє?» « Так, сер», - відповідав Дюма, який ніколи не приховував свого родоводу. « А ким був Ваш батько?» - продовжував іноземець. «Був мулатом», - відповів Дюма. « А Ваш дід?» «Був негром», - відповів письменник, починаючи втрачати терпіння. «Ага! – зрадів іноземець. –А можу я запитати, ким був Ваш прадід?» «Мавпою, сер! –спалахнув від гніву письменник. – Мавпою! Мій родовід починаєтьсь там, де Ваш закінчується».

Коли вам представляють кого-небудь, то відмовляючись від знайомства, ви ображаєте людину.

Будь-яке знайомство зобов’язує вас попрощатися під час зустрічі чи по телефону, коли ви від’їзжаєте.

Членів сім’ї представляють так: «Моя дружина Олена Василівна. Мій брат Олег».

Молоді господарі своїм батькам першими представляють гостей, а потім називають імена рідних людей.

Якщо у членів сім’ї інше прізвище, то називають і його.

Господарі дому, приймаючи гостей, знайомлять їх одне з одним. Якщо присутніх багато, то знайомлять їх з тими, хто стоїть найближче до вас, а також із почесними гостями.

Коли представляють і знайомлять, доцільно додати кілька слів, що характеризують людину (особливо коли приймають гостей): «Микола Петрович любить музику, чудово грає на гітарі». Цим дається перша тема для розмови між щойно познайомленими людьми.

Якщо гості приходять зі своїми знайомими (звичайно, за погодженням із господарями), знайомого представляють, у першу чергу, господарям.

Коли гостей (наприклад, однокласників) зустрічає юнак чи дівчина, вони обв’язково представляють їх своїм батькам.

Щойно прибулого гостя ніколи не знайомлять із тим, хто збирається йти.

Якщо ви не чітко пам’ятаєте чи були прізвища людей, яких маєте познайомити, використайте такий варіант: «Знайомтесь, будь ласка». І потім покладіться на чужу ініціативу.

Ви можете забути ім’я свого знайомого. Тоді вийдіть із такого скрутного становища за допомогою непрямих запитань: запропонуйте йому власноручно записати адресу, телефон, ім’я та прізвище; запитайте. Як краще запросити його до телефону.

Коли ви зустріли свого знайомого, який, можливо, забув ваше ім’я, ніколи не починати розмову фразою: « Ви мене, певно, не пам’ятаєте?» Якщо ви здогадалися, що ваше ім’я вилетіло з голови знайомого. Слід прийти йому на допомогу і нагадати, як вас звуть, де ви зустрілися.

Не варто перевіряти пам’ять інших, щоб потрапити у таку ситуацію, в якій опинився знайомий Шоу. «Містер Шоу, - сказав несміливий юнак, - б’юсь об заклад, Ви мене не пам’ятаєте». «Ви виграли», - відповів Бернард Шоу.
Знайомство без посередника потребує великого такту. Воно має велике значення у житті людини і навіть може вплинути на її подальшу долю. Особливо це стосується молодих людей, оскільки зустріч дівчини з хлопцем, їх знайомство, спілкування, дружба можуть перерости в кохання. І саме на першому етапі стосунків – знайомстві – закладаються підвалини подальшого подружнього життя.

Яскравою ілюстрацією цього моменту може слугувати давній епізод знайомства Ольги з молодим князем Ігорем. Якось на полюванні Ігор вийшов до річки і побачив на протилежному березі звіра. Він попросив парубка, що саме плив у човні, щоб той переправив його туди. Коли ж човен пристав до берега і молодий мисливець умостився в нім, то побачив перед собою не парубка, а прекрасну дівчину. Зачарований її молодою вродою, Ігор «уязвися серцем и разгореся к ней похотію и начать глаголати словеса любодейная, к скверному смешенію прелщая».

Дівчина ж на його залицяння мовила: Чого баламутишся, княже, марно намисливши»? По словам твоїх чую негідне жадання твоє вчинити наругу наді мною. Не бути тому. І чути про те не хочу.

Та благаю тебе, господарю, послухай мене і відкинь свої нісенітні й негідні помисли, яких треба соромитися. Згадай же та сам розваж: ти ж бо є князь, князеві ж належить бути наче отой світильник, що дає всім взірець учинків добрих. Бути верховником і суддею, котрий стоїть на сторожі законів людських. То як же ти сам тепер пориваєшся впасти у беззаконня? А як здолає тебе хтивість нечиста і сам почнеш коїти зло, чи зможеш тоді заборонити іншим учиняти зле і чи згоден будеш справляти правдивий суд у державі своїй? Відступися од своєї негідної хтивості, що нею чесні люди гидують. Нехай ти і князь, а й тебе можуть зненавидіти й посміятися з негідної хтивості твоєї. Знай же, хоч я й сама-одна проти тебе і не годна силу твою побороти, та не подужаєш ти мене. Коли б ти почав був мене пересилювати. То оборонить мне оця глибінь річкова, бо лучче мені у цноті померти, ці води обравши замість гроба, аніж дівство своє на наругу віддати».

Князь був глибоко вражений словами цієї надзвичайної дівчини: «Он же, се слишав, прійде в чувство и устідеся свого безумія и ничтоже противу отвешали могій, молчаше срамляяся. И так реку переплівши, разлучистася. И удивишися князь таковому благоразумію онія девицы».

Вражений не стільки красою Ольги, оскільки її чесно тами, князь Ігор одружився з нею.

Поведінка цнотливої дівчини 900-х років має стати взірцем для сучасних слов’янок. Адже про таких у народі кажуть: « І воза Не возила, та двір украсила».

У сучасному етикеті приводом до знайомства може стати будь-яка послуга, своєчасно виявлена увага тощо.

Якщо ви часто зустрічаєтесь з кимось, то маєте право представитися.

Молодший завжди відрекомендовується старшому, підлеглий – керівникові, жінка першою не відрекомендовується чоловікові. Як вийняток, студентка називає себе, якщо хоче щось з’ясувати у виклидача

При виконанні службових обов’язків жінка першою представляється чоловікові (наприклад, учителька під час час проведення конференції).

Якщо представляється. То своє ім’я називаєте так, як хочете, щоб до вас зверталися( на ім’я чи на ім’я по батькові).

Прийнято називати вчені або спортивні титули, коли представляється.

Жінці, яку супроводжує чоловік, інший чоловік не може представлятися. Спочатку потрібно познайомитися з її супутником.

Якщо ви не дочули або не запам’ятали прізвище людини, то непомітно про це запитання у знайомих або, вибачившись, попросіть повторити прізвище.

Сказане при знайомстві « Дуже приємно» чи «Дуже радий» часто звучить формально. Якщо ви вже сказали це, необхідно пояснити, чому знайомство вам приємне: Дуже радий познайомитися! Ваші методичні рекомендації допомагають мені в роботі!»

Слова «Мені про вас багато Розповідали» або «Я про вас чув» можна тлумачити по-різному. Вони часто ставлять людей у незручне становище. Їх теж потрібно прокоментувати.
5. Спілкування по телефону
Розмову по телефону краще означити словом «телефонувати», ніж багатозначним в українській мові – «дзвонити».

При спілкуванні по телефону враження про вас складається за тоном вашого голосу і здібностями коротко та ясно висловлювати свої думки, адже співрозмовник не бачить виразу вашого обличчя, міміки та жестикуляції.

Важливе значення у телефонній розмові має перше слово, що створює відповідний настрій, тому проаналізуємо такі варіанти:

«Слухаю» або «Я Вас слухаю» - звучить дещо поважно і пихато;

« Да » - це русизм;

«На дроті» - має жартівливий відтінок;

«Біля телефону» - і так зрозуміло, де ви перебуваєте;

«Алло» - найкращий варіант відповіді міжнародного зразку.

Слухавку краще піднімати між дзвінками, щоб не зіпсувати апарат, і класти її після розмови акуратно.

Не кричіть у слухавку, особливо під час міжміських розмов. Мікрофон повинен розташовуватися на відстані 3см від губ. Якщо ви погано чуєте свого абонента, потрібно поцікавитися, як він чує вас. Можливо, вам і не потрібно голосно говорити.

Коли спілкуються по телефону, то вітаються і прощаються навіть із незнайомими людьми. Обов’язково зробіть паузу, щоб і співрозмовник мав змогу привітатися з вами.

Той, хто приймає телефонну розмову, повинен сказати, хто слухає.

Той, хто телефонує, мусить, одержавши відповідь. Зразу ж відповісти, хто говорить. Не відрекомендовуються лише тоді, коли спілкуються з працівниками довідкових служб, магазинів тощо.

Коли той, хто телефонує. Забув назвати своє ім’я, можна запитати: «Вибачте, з ким я розмовляю?» або « Чи можу я йому передати, хто телефонував?»

На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти слухавку.

Ви вчините тактовно, якщо на початку телефонної розмови з’ясуєте, чи не задавали своїм дзвінком чомусь важливого.

Не варто на початку розмови використовувати фразу : « Вас турбує Гаврилюк», бо вона в деякій мірі принизлива. Краще використати такий варіант: « Іване Петровичу, з Вами говорить Гаврилюк. Я вирішив звернутися до Вас з такого приводу».

Тривалість розмови та її завершення визначає той, хто зателефонував або старший за віком чи жінка. Якщо один зі співрозмовників поспішає, він може закінчити розмову достроково. Але повинен обов’язково вибачитися, пояснити причину, чому він більше не може говорити, і, в разі необхідності, домовитися про час наступного зв’язку.

Той. Хто перервав розмову і переніс її на більш зручний час, як правило, поновлює її сам.

Коли телефон механічно відключився, зв’язок відновлює той, хто телефонував.

Якщо вас неправильно з’єднали, не можна запитувати: «А який це номер?», краще уточнити: «Це номер 12-36-34?» Коли почуєте заперечну відповідь, потрібно вибачитися перед абонентом за турботу. Негоже кидати слухавку, не сказавши ні слова. Той, до кого помилково телефонували, теж не повинен виявляти нечемність або грубість.

Розмова по телефону в учительській мусить бути приглушеною. Щоб не заважати колегам. Ті, в свою чергу, дають змогу поспілкуватися без перешкод: голосно не розмовляють, не друкують, по можливості відходять від телефонного апарата.

Якщо в момент розмови вам необхідно відволіктися, треба вибачитись і відкласти на хвилинку слухавку. Робіть це обережно. Бо різкий звук може оглушити співрозмовника.

Коли на п’ятий – шостий сигнал вам не відповідають, покладіть слухавку.

Номер чужого телефону без дозволу його володаря не дають. Це можна зробити лише в особливих випадках.

Етикетні слова в телефонній розмові – вибачення за турботу, подяка за дзвінок і фрази прощання.

Справедливе твердження: якщо театр починається з вішалки. То установа з телефону.

Якщо дзвінок службовий, то треба назвати не лише своє прізвище, ім’я та по батькові, а й посаду та організацію, яку ви представляєте: «Доброго ранку! Вам телефонує директор школи №2 Василевський Олег Володимирович».

Перебуваючи на роботі, треба назвати установу – «Школа», «Учительська» тощо.

Якщо хочуть поговорити не з тим, хто підняв трубку, то кажуть6 «Добрий день! Це завуч школи №10 Запорожець Ірина Василівна. Запросіть будь ласка, до телефону Миколу Григоровича. Дякую ». Зверніть увагу, саме Запросіть...», а не «Покличте...» Покликати можна хіба що дитину, підлітка. До того ж тому, хто погодився зробити вам цю послугу. Краще наперед подякувати.

Не слід виявляти цікавість і докладно розпитувати про причину дзвінка іншій людині.

Якщо покликаний до телефону дуже поспішає, він може, тактовно вибачитися, попросити закінчити розмову. Балакучому співрозмовникові, використавши паузу, допустимо сказати: «Перепрошую, у мене невідкладна справа» або «на жаль, ми повинні обірвати розмову, до кабінету зайшли мої співробітники».

Службовий телефон не призначений для особистих розмов. Якщо у вас виникла негайна потреба зателефонувати додому з учительської, зробіть це дуже оперативно.

Коли вам телефонують додому, ви маєте сказати: «Квартира Коваленка» або «Алло».

По можливості, не телефонувати до 9 ранку у будній день, до 10 – у вихідний та після 21 години. Тим, у кого є малі діти, не варто телефонувати після 21 години. Тільки у випадках крайньої потреби користуються телефоном уночі. За несвоєчасну телефонну розмову необхідно вибачитися.

Якщо ви телефонуєте додому незнайомій людині, потрібно повідомити, хто вам дав її номер телефону, і без дозволу абонента виходити на зв’язок більше не можна.

Той, хто зробив вам подібну люб’язність, повинен до вашого дзвінка повідомити про це свого знайомого, пояснити причину такого вчинку і вибачитися, адже він порушив етикет.

Коли ви взяли номер з телефонного довідника, про це теж потрібно сказати.

Подальше спілкування по цьому телефону допустиме лише за дозволом його господаря.

За погодженням із хазяями помешкання гість може зателефонувати: за одну – дві розмови в межах міста можна не платити, але за міжміські –обов’язково. Покладіть біля телефону необхідну суму грошей, розрахуйте, щоб їх було не менше, ніж необхідно буде оплатити вашу розмову.

Гостю не варто піднімати слухавку в чужому приміщенні, якщо господар не просить це зробити.

«Попереджувальний дзвоник» дає можливість швидко вас знайти (наприклад, вашим дітям, що самі залишилися вдома). Однак необхідно запитати дозволу господарів, чи вони не проти. Щоб вас принагідно запросили до телефону.

Телефонні розмови у чужому помешканні повинні бути короткими та діловими.

«телефонним хуліганам2, які набридають анонімними дзвінками, краще відповісти таким чином: почувши лайку чи образу, краще одразу покласти слухавку. Ніж сваритися. Коли подібні дзвінки повторюються, зніміть слухавку, короткі гудки кому швидко набриднуть. Якщо подібні випадки трапляються регулярно, потрібно звернутися за допомогою у телефонну станцію.

Якщо є домашній автовідповідач, господарю треба записами на ньому короткий текст: «Ви зателефонували Вербенкам ( або вкажіть номер свого телефону). Будь ласка, залишіть повідомлення після довгого сигналу і вкажіть дату і час дзвоника. Спасибі!» Говорити, що зараз вас нема вдома чи ви не зможете підійти до телефону, не варто, це і так зрозуміло. Записана дата і час дзвоника дають вам можливість зорієнтуватися і оперативно відповісти. Автовідповідач забов’язує вас зателефонувати по залишеному номеру телефону.

Учіть дітей спілкуватися по телефону, не дозволяйте їм займатися тривалими розмовами. Поясніть, що в цей час вам можуть зателефонувати у справах.

Не бажано, щоб слухавку знімали маленькі діти, вони, захопившись своїми іграми, можуть забути покликати дорослих до телефону.

Ні за яких обставин дитина не повинна повідомляти незнайомій людині, що вона в оселі сама. Якщо питають батьків, яких немає вдома, малюку краще відповісти: «Зараз вони не можуть підійти. Що передати?» Поясніть дитям, що ця неправда – задля безпеки.

Абонента не варто інтригувати загадковими питаннями: «А ти здогадуєшся, хто говорить?» особливо такі своєрідні ігри полюбляють діти.

Не зловживайте тривалістю розмови по телефону –автомату.

Якщо ви стоїте в черзі до телефону автомату, тримайтеся на відстані від того, хто, говорить, щоб не чути змісту розмови чи відверніться, показуючи, що ви не прислуховуєтесь до його слів.

Тоді, коли розмова затримується, треба вибачитися перед тими, хто чекає, і якнайшвидше закінчити її. А ще краще не затягувати розмови по телефону –автомату.

Коли ви поспішаєте, а розмова по телефону автомату кимось затримується, коректно поясніть, що вам ніколи. Подякуйте за виявлену люб’язність.

Якщо номер не відповідає, треба вийти із кабінки й поступитися місцем іншому, після чого можна зателефонувати знову.

Телефоном не користуються тоді, коли ввічливість потребує безпосереднього спілкування (наприклад, не вітають поважних людей, не висловлюють співчуття, не звертаються із серйозним проханням тощо). Мова, зрозуміло, йде про спілкування в одному населеному пункті.

Учитель на телефонує батькам, щоб поговорити про успішність та поведінку їхніх дітей. Для цього краще побачитися з ними, попередньо домовившись про зустріч по телефону.

Приватні розмови незручно вести присутності інших.

Якщо ви можете відразу відповісти на дзвінок, не вимушуйте свого співрозмовника довго чекати, сказавши йому: «Хвилинку!» Краще попросіть зателефонувати через деякий час.

Коли ви не хочете або не можете підтримати розмову в присутності сторонніх, треба сказати: «Вибачте, я зараз не можу відповісти, поговоримо про це пізніше».

Розмова по телефону повинна закінчитися, якщо до кабінету директора школи зайшов відвідувач або до вашого дому завітали гості. У такому випадку потрібно сказати: «Я перепрошую, у мене відвідувач, дайте, будь ласка, номер Вашого телефону, я зв’яжусь з Вами пізніше» чи «Вибачте», до мене прийшли гості, я Вам зателефоную потім». І обов’язково зателефонувати після завершення своїх справ.

Ділові розмови, як правило. Не ведуться по домашньому телефону, особливо у вихідний день. Директор школи, який телефонує вчителю додому, відволікає його від особистих справ чи заважає відпочинку. Службові справи потрібно вирішувати на роботі.

Не слід зловживати люб’язністю сусідів, у яких телефон.

Незнайомим людям, як правило. Додому не телефонують.

З’являтися в театрах, приходити в гості з мобільними телефонами є свідченням невихованості їх володарів. Коли такі телефони з вами, їх краще вимкнути.

А взагалі по телефону не варто говорити про те, чого б ви не хотіли, щоб почули сторонні.