asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8
Зміст

Лекція І. Культурологія в системі гуманітарного знання. Культура праслов'ян.

  1. Культурологія в системі гуманітарного знання.

  2. Історія культури України.

  3. Періодизація історії української культури.

  4. Український народ — корінне населення України.

  5. Релігія слов'янських племен. Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств.

  6. Особливості трипільської культури.

Лекція II. Концепції культури в історії філософії та науки. Культура Київської Русі IX—XII ст.

  1. Концепції культури в історії філософії та науки.

  2. Витоки культурного процесу Київської Русі.

  3. Вплив запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі.

  4. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.

  5. Літературні пам'ятки Київської Русі.

  6. Музичне мистецтво Київської Русі.

Лекція III. Визначення та сутність культури. Культурні процеси напередодні і в добу козаччини.

  1. Визначення та сутність культури.

  2. Іван Федоров — першодрукар України.

  3. Характерні особливості архітектури XIV ст.

  4. Братства і розвиток культури.

  5. Полемічна література XVI ст.

  6. Внесок Києво-Могилянської академії у розвиток освіти України. Петро Конашевич-Сагайдачний.

  7. Особливості реформаційного руху в Україні. Культурологічна та просвітницька діяльність Івана Мазепи.

Лекція IV. Культура- цивілізація- менталітет. Культура України XVII-XVIII ст.

  1. Культура- цивілізація- менталітет.

  2. Феофан Прокопович — видатний діяч просвітництва і культури.

  3. Козацькі літописи.

  4. "Українське" бароко. Григорій Сковорода — просвітитель, філософ, поет.

  5. Театральне мистецтво та музичне життя України XVIII—XIX ст.

  6. Освіта в Україні у XVIII ст.

  7. Архітектура й образотворче мистецтво другої половини XVIII ст.

Лекція V. Сутнісні характеристики культури. Пробудження національної свідомості українського народу XIX – поч. ХХ ст.

  1. Сутнісні характеристики культури.

  2. Культурний процес другої половини XIX ст.

  3. "Театр корифеїв".

  4. Недільні школи, клубні заклади та бібліотеки в Україні. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі. Навчальні заклади для жінок.

  5. Музейна справа в Україні. Меценати та колекціонери.

Лекція VІ. Основні функції культури. Відродження української культури в період національно-демократичної революції (1917-1920 рр.) та становлення радянської влади.

  1. Основні функції культури.

  2. Освіта та вища школа 1917-1920 рр.

  3. Наука, література, пресса та книгодрукування 1917-1920 рр.

  4. Театр 1917-1920 рр.

  5. Українізація та національні меншини у період становлення радянської влади.

  6. Освіта та наука у період становлення радянської влади.

  7. Театр та кіно у період становлення радянської влади.

Лекція VIІ. Типологія культури. Культура України у роки ІІ світової війни та повоєнного часу.

  1. Типологія культури.

  2. Наука та освіта у 1941-1945 рр.

  3. Преса та радіо у 1941-1945 рр.

  4. Театр та кіно у 1941-1945 рр.

  5. Освіта та наука у повоєнні часи.

  6. Література та музика у повоєнні часи.

  7. Театр та кіно у повоєнні часи.

  8. Архітектура та образотворче мистецтво у повоєнні часи.

  9. Культосвітні заклади та засоби масової інформації у повоєнні часи.

Лекція VIІІ. Культура в умовах кризи радянської системи, періоду перебудови та становлення незалежності української держави.

  1. Освіта та наука в умовах кризи радянської системи.

  2. Література та музика в умовах кризи радянської системи.

  3. Кіно та театр в умовах кризи радянської системи.

  4. Архітектура та образотворче мистецтво в умовах кризи радянської системи.

  5. Культосвітні заклади та преса в умовах кризи радянської системи.

  6. Національно-культурне відродження 2 пол 80-90 рр. ХХ ст.

  7. Освіта та музика 2 пол 80-90 рр. ХХ ст.

  8. Наука 2 пол 80-90 рр. ХХ ст.

  9. Театр та кіно 2 пол 80-90 рр. ХХ ст.

  10. Культурний внесок діаспори.

Лекція ІX. Історико-регіональні типи культури. Сучасний стан української культури.

  1. Історико-регіональні типи культури.

  2. Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи.

  3. Сучасний стан літератури та релігії .

  4. Театральне та музичне мистецтво сучасності.

  5. Сучасні образотворче мистецтво, архітектура та історико-культурні заповідники.

  6. Стан кінематографу та відео культури на сьогодення.

  7. Відродження забутих імен та державна підтримка української культури.

Вступ

Національна культура — це осмислення місця нації у загальному процесі розвитку людства, а для українського народу — історичне відкриття, яке утверджує його як самодостатню структуру у співдружності етнічних спільностей і визначає належне місце, роль і значення в історичному контексті, без міфологізації, на діалектичних засадах.

Демократизація суспільства, його трансформація гостро поставили проблему вивчення та осягнення своєї історичної спадщини, в якій культурні набутки посідають чільне місце. Сьогодні питання розвитку культури не тільки культурологічне, а й політичне, адже це один із вагомих чинників утвердження державності й відповідно визнання світовою спільнотою молодої держави — України, яка щойно починає свій шлях.

Ідеологи переважно розуміють і намагаються реалізувати культуру як засіб владного управління культурно-мистецьким процесом, а через нього — суспільством, виокремлюючи її з реального життя. Сучасна українська суспільна думка розглядає культуру як нагальну потребу і дієвий аспект самоусвідомлення і самоутвердження себе як народу, нації. що має глибокі історичні корені і зробила великий внесок у загальний розвиток історично-культурного процесу Європи. Адже культура — це національний світ буття, який надає значущості всім подіям розвитку історії.

До цього часу матеріали з історії культури України розпорошені по багатьох першоджерелах, що утруднює роботу з ними, тому автори зосередили увагу на ключових питаннях розвитку культурних процесів українського народу, щоб дати можливість читачеві, і насамперед молоді, глибше і ґрунтовніше осягнути історію культури України.

Лекція І. Культурологія в системі гуманітарного знання. Культура праслов'ян

План

  1. Культурологія в системі гуманітарного знання.

  2. Історія культури України.

  3. Періодизація історії української культури.

  4. Український народ — корінне населення України.

  5. Релігія слов'янських племен. Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств.

  6. Особливості трипільської культури.



  1. Культурологія в системі гуманітарного знання.

У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Основні завдання культурології:

1. аналіз культури як системи культурних феноменів;

2. виявлення ментального змісту культури;

3. дослідження типології культури;

4. розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

5. вивчення культурних кодів та комунікацій. 

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їх секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.

Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не дивлячись на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини.

Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні».

Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми.

Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства.

Одвічно людина і людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду «людина» та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид в природі, людина свої вітальні потреби може задовольнити лише способами принципово відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя, або другої природи.

Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним.

Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного.

Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає у тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі.

Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказала.

Таким чином, суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, совість і честь, які народжувались лише у процесі спілкування.


  1. Історія культури України.

Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об'єктом дослідження і вивчення є пам'ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Пам'ятки розглядаються по історичній вертикалі як цілісне явище, а також за регіональними ознаками, враховуються взаємозв'язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватися в ізоляції, поза загальним історичним процесом.

Історія культури вивчає та аналізує пам'ятки духовної культури, зафіксовані усною формою: казки, міфи, легенди, билини, пісні, думи, прислів'я, приказки, анекдоти, де фіксуються історичні події, мудрість народу, узагальнюються явища і зберігаються для прийдешніх поколінь. Український народ залишив у спадок незліченну кількість об'єктів матеріальної культури, які посіли гідне місце у скарбниці світового мистецтва. Це пам'ятки зарубинецької, трипільської, черняхівської, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять комплекси містобудівництва, ділової та побутової архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський та ремісничий реманент, твори декоративно-ужиткового мистецтва та ін.

Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов'яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи "Влесова книга" і "Повість минулих літ", козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам'ятки літератури — від славетних "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Слово о полку Ігоревім" до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.

Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури. Зокрема, вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду діяльності в усій Європі.

Історія культури вивчає традиції, свята, обряди, релігії і вірування народів, а також особливості міжособистісного спілкування.

Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов'язаної з духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Історія культури — одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища в загальному контексті розвитку історичного процесу.



следующая страница >>