asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Весна

Твiр-опис природи

Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.

Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.

Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна! А вам?

 

Улюблена пора року

Найбільше я люблю весну. Це, по-моєму, найпрекрасніша пора року.

Весною все на землі пробуджується до нового життя. Розтає сніг, з’являється молода зелена травичка. На деревах і кущах розпускаються листочки. Весною повертаються до нас перелітні птахи: шпаки, граки, лелеки. Вони починають вити гнізда, готувати житло для майбутніх пташенят.

Я люблю спостерігати за весняною природою. Бачити, як усе навколо оновлюється, прикрашається після зимового сну. Весело співають струмочки, на всі голоси прославляють прихід весни пернаті музиканти. Повітря наповнюється духмяним запахом рослин. Весна — це оновлення у природі. Саме за це я її люблю. Весняні квіти

Закінчувалися суворі морози, на всьому відчувався подих весни. У лісі вже розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями сонця запарувала земля. Сонячні зайчики заграли на галявині, вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що час прокидатися.

Цінна окраса наших лісів і дібров — конвалія. Її ніжні пахучі дзвіночки втілюють у собі радощі весни. Вона є однією з улюблених ранніх квітів. А скільки казок, легенд, повір’їв та міфів складено про цю чарівну квітку!

А онде між деревами під першим сонячним промінчиками з’явилися проліски. Вони були зовсім маленькі і тендітні. Вперто і наполегливо пробивали вони товстий килим торішнього листя. Ніжні блакиті пелюстки, наче усміхаючись, тягнулись до сонечка. Від їхньої блакиті в лісі затишно і тепло. Квіти були такі ніжні, що навіть шкода було їх зривати.

Проза

Усі драматичні твори й повісті Шевченко написав російською мовою. Після Шевченкової смерті рукописи повістей і деяких драматичних творів перейшли на збереження до М. М. Лазаревського, який надрукував у журналі «Основа» (1862. – № 3. – С. 142–143) таке повідомлення про них:

«Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке.

По смерти украинского поэта, Т. Гр. Шевченка, осталось одиннадцать рукописей, в которых заключаются литературные (довольно слабые) сочинения поэта, писанные на великорусском языке, прозою.

Из этих рукописей девять переписаны рукою Шевченка вполне, – одна – наполовину, а другая ее половина и еще одна рукопись только исправлены автором. Все они переписаны на серой плохой бумаге большей частью не сшиты в тетради, а только сложены в четверть и поллиста.

Сочинения эти как редкость продаются все вместе и каждое отдельно (но без права издания, которое остается за наследниками) по следующей цене:

1) Наймичка, написанная 25 февраля 1844 года, в Пере-яслове, на 15 1/2 листах, сложенных в 1/4 листа – 50 р.

2) Варнак, 1845 г. в Киеве, 13 1/2 листов – 1/4 л. – 40 р.

3) Княгиня, 1853 г. Подписано Дармограй (псевдоним Шевченка); без конца, 3 листа – 1/4 л. – 10 р.

4) Музыкант, 28 ноября (начата), 15 января 1854 г. (окончена), 10 лист. – 1/4 л. – 30 р.

5) Несчастный, 24 января и 20 февраля 1855 г., 7 3/4 л. – 1/4 л. – 25 р.

6) Капитанша, 15 марта, 4 1/4 – 1/4 л. – 15 р.

7) Близнецы, 10 июня и 21 июля, 13 l/З л. – 1/4 л. – 40 р.

8) Художник, 25 янв[аря] и 4 октяб[ря] 1856, 10 л. – 1/4 л. – 30 р.

9) Драматическое произведение, без названия и конца, неизвестно какого времени, 3 л. – 1/2 л. – 10 р.

10) Прогулка с удовольствием и не без морали, в двух частях. Первая часть на 22 1/2 листах, переписана не Шевченком, а только им исправлена (30 ноября 1856 года); вторая же часть, на 23 листах, переписана самим Шевченком. Под обеими подпись Дармограй – 1/2 л. – 100 р.

11) Повесть о безродном Петрусе, неизвестно какого времени, переписанная не Шевченком, а им только исправленная, 23 1/2 л. – 1/2 л. – 25 р.

Желающие приобресть эти рукописи могут адресоваться к доверенному от наследников Шевченка, Михаилу Матвеевичу Лазаревскому, в Москву, на Сивцовом Вражке в доме Дымковой, с приложением денег, для доставления их наследникам покойного поэта.

Мы были бы весьма благодарны за перепечатку этого извещения и в других изданиях.

М. Лазаревский».

Рукописи опинилися у М. I. Костомарова і пролежали у нього без руху майже двадцять років. Протягом 80-х років XIX ст. драматичні та прозові твори Шевченка друкувалися окремо в різних виданнях (див. коментар до кожного твору), а незабаром з’явилися окремим виданням: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. Деякі з них, що вперше побачили світ на сторінках журналу «Киевская старина», подані тут за набором першодруку.

Публікація окремих творів і видання збірки супроводжувалися преамбулами, з яких довідуємося, що редакція «Киевской старины» мала в своєму розпорядженні автографи. Проте в усіх публікаціях припущено багато відступів од Шевченкового тексту. Наукова публікація повістей за автографами почалася у середині XX ст.: Шевченко Т. Повна збірка творів у п’яти томах (К, 1939); Шевченко Т. Повне зібрання творів у десяти томах (К., 1939–1957); Шевченко Т. Повне зібрання творів у шести томах (К., 1963–1964).

Після видання російськомовних творів Шевченка «Киевской стариной» деякі повісті публікувалися у перекладі українською мовою:

Княгиня: Повість присвячена Б. Залеському / Переклад Перебенді (псевдонім О. Кониського. – Ред. ) // Правда. – 1889. – № 2. – С 312–337;

Варнак: Оповідання / На мову українсько-руську переложив Перебендя // Зоря. – 1893. – Ч. 5. – С. 81–90;

Художник: Автобіографічна повість / На мову українську переложив О. Я. Кониський. – Львів, 1894, та ін

 

Повість «Наймичка» написана на засланні. Документальних свідчень про роботу Шевченка над цим твором не збереглося. 19 лютого 1844 р. Шевченко перебував у Москві, на що вказує авторське датування вірша «Чигрине, Чигрине…» в альбомі «Три літа»: «19 февраля 1844. Москва». Повертаючись 1844 р. з України до Петербурга, він приїхав до Москви не пізніше 10 лютого і загалом пробув у місті понад тиждень. 23–24 лютого поет, імовірно, вже дістався Петербурга (див.: Жур П. Літо перше: з хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. – К., 1979. – С 239–245). До Переяслава Шевченко вперше приїздив у серпні 1845 р. 13 листопада 1845 р. він написав там поему «Наймичка». Можливо, саме цей факт і спричинився до того, що в автографі однойменної повісті Шевченко назвав Переяслав місцем, де начебто її було створено.

У повісті докладно описуються археологічні пам’ятки Полтавщини, які Шевченко вивчав восени 1845 р. за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії). Опис давніх курганів у «Наймичці» відповідає археографічній нотатці «Миргород», складеній у жовтні 1845 р.:

«Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены – народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений – это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец».

Шевченко вперше побував на Миргородщині 1845 р.

У повісті згадано про відновлення Густинського монастиря, який мала намір відвідати Лукія: «…Она хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся». Офіційне відкриття Густинського монастиря відбулося 15 травня 1844 р. (Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. – М., 1948. – № 8. – С. 71), отже, у лютому 1844 р. Шевченко не міг би цього написати. Поет відвідав Густиню наприкінці червня 1845 р. й виконав три малюнки монастирських споруд («В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколи», «В Густині. Трапезна церква»), які свідчать, що й через рік після відкриття цієї пам’ятки архітектури відбудова її була ще далекою від завершення.

Фіктивність поставленої Шевченком дати створення «Наймички» підтверджується наявністю в ній місць, в яких відбилися враження і настрої поета, безпосередньо пов’язані із засланням. Такою є згадка про «необитаемые бесплодные и безводные степи киргизские», близька за змістом до описів степу в написаній 1847 р. в Орській фортеці поезії «А. О. Козачковському» й особливо природи та рельєфу біля Новопетровського укріплення в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.: «Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо – ничего нет» та 16.07.1852 р. До А. І. Лизогубадо А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р.: «Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень».

Інший характерний для Шевченкових творів та листування часів заслання мотив зустрічається наприкінці повісті. Розповідаючи про чумакування з батьком в дитячі роки, він пише:

«Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, мое детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда».

Сповнена непідробної щирості безпосереднього почуття, ця згадка не мала жодного реального підґрунтя 1844 р., після подорожі Шевченка по українських містах і селах 1843–1844 рр. і перед задуманими ним новими подорожами, пов’язаними з реалізацією замислу «Живописной Украины», проте цілком відповідала тяжкому душевному стану засланого поета. «…Пришли Кониського, добрее зробиш діло, – просив Шевченко О. М. Бодянського в листі від 3 січня 1850 р., – нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу!» (див. також лист до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р., вірші «Ой гляну я, подивлюся…», «Заросли шляхи тернами…», «Лічу в неволі дні і ночі…» та ін.).

Про фіктивність датування «Наймички» 1844 р. свідчить також зауваження Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну навесні 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, Шевченко відзначив: «В то время я повестей еще не сочинял».

Непрямим підтвердженням того, що «Наймичка», як і інша Шевченкова повість «Варнак», датована з конспіративних міркувань 1845 р., були написані на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні поета та його сучасників 1840-х років, у мемуарній літературі про цей період його життя. В листі до О. Я. Кониського зі спогадами про Шевченка А. О. Ускова зазначала, що він читав у Новопетровському укріпленні повість «Наймичка» «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854» [йдеться про Різдвяні свята; лист А. О. Ускової не розшукано, цитується за книжкою: Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – Львів, 1898. – Т. 1. – С. 114].

Про те, що «Наймичку» написано на засланні, свідчать характерні для цього періоду Шевченкової творчості почерк та папір автографа, в якому трапляються аркуші того самого гатунку, що й в автографах повістей «Близнецы» і «Художник», створених у Новопетровському укріпленні відповідно в 1855 і 1856 рр.

Спробу довести, що авторське датування перших повістей Шевченка не є фіктивним і «Наймичка» та «Варнак» справді були написані до арешту їх автора, зробив С. Дмуховський у книзі: Повести Т. Г. Шевченко «Наймичка» и «Варнак»: К вопросу о времени написания повестей. – Днепропетровск, 1958. Його аргументи не були підтримані більшістю дослідників. Критичний розгляд роботи С. Дмуховського див. у книзі: Кодацька А. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. – К., 1968. – С. 86–124.

Час роботи Шевченка над повістю «Наймичка» визначається орієнтовно 1852–1853 рр. Прибувши до Новопетровського укріплення 17 жовтня 1850 р., поет поступово встановлює добрі стосунки з комендантом А. П. Маєвським, а після його смерті в грудні 1852 або січні 1853 р. – з І. О. Усковим, призначеним 1853 р. на посаду коменданта. Перший відомий нам лист Шевченка з Новопетровська датовано 12 січня 1851 р.; поет просив адресата В. М. Рєпніну писати йому на ім’я А. П. Маєвського. В травні – вересні 1851 р. він брав участь у Каратауській експедиції. Найімовірніше, Шевченко почав працювати над російськими повістями після повернення з неї. Авторські дати – «1844» і «1845» – під першими повістями «Наймичка» і «Варнак» мали запобігти можливим звинуваченням на адресу поета у порушенні царської заборони писати і малювати в разі, якби у нього виявлено рукописи, наступна повість «Княгиня» створена, очевидно, відразу після «Наймички» та «Варнака» (вже при І. О. Ускові, який дав негласний дозвіл на працю Шевченка – письменника і художника), хоч і підписана псевдонімом «К[обзар] Дармограй», має точну дату – 1853 р.

Вперше згадано про «Наймичку» в повідомленні М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142), де описано автограф, який зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Вперше повість надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1886. – № 8. – С. 577–612; № 9. – С. 1–36). Публікація містить значну кількість неточностей. Певна частина їх виникла внаслідок неправильного прочитання окремих слів, наприклад, в автографі: «школа вещь, коли ты хочешь знать, не малая» (арк. 74), в «Киевской старине»: «школа возня, коли ты хочешь знать, не малая» (№ 8, с 594); в автографі: «какая за тебя, безусого, выйде. Разве какая бессережная!» (арк. 282_3), в «Киевской старине»: «какая за тебя без усего выйде, разве какая бесприютная!» (№ 9, с. 31) та ін. Нерозбірливо написану в автографі частину речення після слів «жандарм на тройке» (арк. 19) в першодруці випущено беззастережно (№ 9, с 10).

Більшість відмін від автографа повісті в публікації «Киевской старины» спричинена довільним редагуванням Шевченкового тексту. Правка мала переважно стилістичний характер і виявилась у заміні порядку слів, заміні, доповненні й, навпаки, опущенні окремих слів у реченні, наприклад

в автографі

в «Киевской старине»

«Виха означает конюшню» (арк. 24)

«Вихи означают конюшню» (№ 8, с. 582)

«зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской (красно сказано!)» (арк. 34)

«зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской» (№ 8, с. 584)

«потом села на ковер» (арк. 92)

«потом села на килим» (№ 8, с. 597)

«Дытыну розбудиш своим проклятым хохотом» (арк. 16)

«Дытыну разбудишь своим проклятым смехом» (№ 9, с. 3)

«– На, забавляй его по-своему, – и он передал Марка Марте» (арк. 17)

«– На, забавляй его по-своему, – сказал он, обратясь к Марте, и передал ей Марка» (№ 9, с. 6)

«И она выбежала из хатки» (арк. 20)

«сказала она и выбежала из хаты» (№ 9, с. 18) і т. д.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 63–132. Текст подано за першодруком; використано його набір. Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 1–82, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

У повісті використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену в світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (С. Річардсон, Д. Крабб, У. Вордсворт, Г. Бюргер, М. Карамзін, Є. Баратинський, Г. Квітка-Основ’яненко). Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша») – тема покритки в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство.

Найближче за фабулою до Шевченкової повісті стоїть «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка, проте героїня Г. Квітки сама виховує свого сина, отже, у побудові головної сюжетної ситуації Шевченко був цілком оригінальним. Безперечною є ідейна відмінність «Наймички» від близьких їй за темою творів інших письменників. Соціальна знедоленість покритки, її моральна вищість над офіцером-спокусником, що уособлює чужий українському народові національно-етичний світогляд, життєвість зображуваних явищ у Шевченка розкриті набагато переконливіше, ніж у творах Карамзіна, Баратинського, Квітки-Основ’я-ненка. Є певна генетична і типологічна спорідненість між образами заможного хуторянина Якима Гирла й позитивних героїв наступних повістей Шевченка та «богобоязливими, людинолюбними, смиренними, але такими, що вміють «берегти свою копійку», героями Квітки-Основ’яненка» – Наумом Дротом («Маруся»), Тихоном Брусом («Добре роби – добре й буде») (Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка // Зібр. творів: У 5 т. – К., 1965. – Т. 2. – С 229).

Скромність, доброта Якима і Марта, ідеальні взаємини між цим подружжям нагадують гоголівських «старосвітських поміщиків». На зв’язок між героями прямо вказав Шевченко в повісті:

«До прибытия Марка из школы старый Яким был похож на Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны, с той разницею, что в доме и вообще в хозяйстве не было заметно того печального запустения, какое было видно в доме Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны».

Проте герої «Наймички» від героїв Гоголя відрізняються тим, «що поєднують із зовнішньою добродушністю здатність до діяльного добра»

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Музыкант, 28 ноября (начата), 15 января 1854 г. (окончена), 10 лист. – 1/4 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142). В оголошенні йдеться про автограф, який нині зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, в його описі припущено помилку: дата закінчення роботи над повістю – замість «15 генваря 1855» (як в автографі) подана «15 января 1854 г.».

Вперше надруковано за цим автографом 1882 р. у київській газеті «Труд», № 19, додаток 19; № 20, додаток 20; № 23, 24, 27, 29, 32, 38 (публікація В. П. Горленка). Вона містила значну кількість довільних виправлень і помилок. З метою приховання від читачів справжніх місць подій, що відбуваються в повісті, та прізвищ героїв – реальних осіб, деякі географічні назви (міст і сіл тощо) та прізвища позначено першими буквами або замінено, наприклад, замість Прилуки – П., Лубны – Л., Дигтяри – Д., Сокирынци – С., Иваныця – И., Качановка – Кленовка, Удай – У., монастир Густыня – Г., Арновский – Кленовский (під іменем Арновського Шевченко вивів власника маєтку Качанівка Г. С. Тарновського).

Певна частина відхилень від автографа виникла внаслідок неправильного прочитання слів, наприклад, в автографі:

в автографі

в газеті «Труд»

«а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилася кое-как» (арк. 34)

«а мелочь (в том числе и нас, Господи, устрой) поместилась в киосках» (додаток 19, с. 1)

«то были нехорошие слова. – Такие скверные» (арк. 52)

«то были нехорошие слова. – Такие крупные» (додаток 19, с. 2)

«пришла в свой чулан, или, лучше сказать, стойло в стодоле» (арк. 83)

«пришла в свой чулан, или, лучше сказать, в стойло с стадом» (додаток 20, с. 1)

«борщ с сушеными карасями» (арк. 17)

«борщ с сушеными корнями» (№ 32, с. 1).

Інші відміни від автографа повісті – наслідок довільного редагування Шевченкового тексту, наприклад:

в автографі

в газеті «Труд»

«то были чудные божественные звуки, в которых отразились стоны рыдающего, непорочного сердца» (арк. 42)

«то были божественные звуки, в которых отразились стоны страдающего, непорочного сердца» (додаток 19, с. 1)

«Пройдя несколько шагов вслед за арестантом» (арк. 74)

«Пройдя несколько шагов вслед за артистом» (№ 20, с. 2)

«После двадцатилетнего моего странствования по нечужим краям» (арк. 10)

«После двадцатилетнего моего странствования по чужим краям» (№ 23, с. 1) тощо.



следующая страница >>