asyan.org
добавить свой файл
1
Краєзнавчий музей, смт. Тиврів

тывровский краеведческий музей

Тиврівський районний краєзнавчий музей створений в 1978 р. місцевим вчителем малювання Леонідом Петровичем Панкошею, який і очолив його. За допомогою краєзнавців В. Очеретного, С. Безтелесного, Р. Гріх та багатьох інших зібрано колекцію, що стала основою експозиції. Впродовж 1989-1991 рр. музей був відділом Вінницького обласного краєзнавчого музею. Справу батька продовжив його син Валерій Леонідович, який був директором у 1991-2000 рр. Сучасну експозицію розміщено на другому поверсі адміністративної будівлі селищної ради.

Колекція музею нараховує майже 3 000 музейних предметів. Щорічна кількість
відвідувачів - 4 000 осіб. 

Серед колекцій музею треба відзназначити зібрання трипільської кераміки, фалеристики та нумізматики, народних ікон, зброї XVII-ХХ ст., предметів побуту та документів ХІХ-ХХ ст.  Етнографічна колекція репрезентує вишивку, ткацтво, гончарство, різьблення, писанкарство Тиврівщини, а також знаряддя праці  бондаря, шевця, кравця. Особливо цікавою є збірка зразків рекламної продукції промислових підприємств Тиврівщини кін. ХІХ - поч. ХХ ст., що належали Ярошинським, Гейденам.

Башта Черленківського замку(XVI ст.) с.Селище

http://i021.radikal.ru/1202/01/c6f7be751e52.jpg

Селище (колишній Черленків) – село поруч з містом Гнівань всього в десяти кілометрах від Вінниці. Відомо завдяки руїнам Черленківського замку, одна з башт якого гордо підвищується над крутим берегом Південного Бугу.

У 1624 році містечко було спалено в результаті нападу Буджацької орди. Мешканці Черленкова після зруйнування міста заснували поруч нове поселення з назвою Новий Черленків. А старе поселення отримало назву Старий Черленків, яке згодом трансформувалося на безлике Селище.


Від замку залишилися руїни двох веж, які розташовані на високій терасі нам меандрами річки. Збереглися і залишки замкових фундаментів, а також підземні ходи із скарбами, які, за переказами, вели аж до Вінниці.

Найкраще збереглася двоярусна шестигранна вежа з відштукатуреним фасадом і рустованими кутами. З початку 1800-х років вона була перетворена на родинний склеп Щеньовських. Її прикрашав купол зі шпилем, а про колишній оборонних характер вежі нагадували амбразури у нижньому ярусі. Цинкові труни у склепі, як у казці, висіли на ланцюгах. Всі поховання знищили більшовицькі окупанти після революції, труни були викинуті з башти.

Садиба Ярошинських (XVII-XIX ст.), смт.Тиврів
http://tivrovrada.org.ua/upload/gallery/large/25a5676d6d67ed31cebe95669538fb3e.jpg

1944 році село Тиврів отримало статус містечка. Пізніше місто з навколишньої місцевістю належало Ярошинським, про що нині свідчить назва села Ярошинка, що нині разтошаване у Тиврівському районі. У 1590 р. на власниці Тиврова Маріанні Ярошинської оженився Севастян Калитинський, який таким чином став новим власником міста.

Коли згасла пряма лінія їхніх спадкоємців, на Тиврів почали претендувати як рід Ярошинських, так і рід Калитинських. Але коли останній прямий нащадок роду помер, то між родичами Калітинських і Ярошинськими, які претендували на ці місто виникла запекла боротьба. У 1754-му році Ярошинські перемагають: у 1756 р. Захарій Ярошинський з військовим загоном у 200 чоловік напав на маєток М. Калитинського. Запереказами, у містечку розгорівся справжній бій: стріляли гармати, палали будинки, мордували людей (підпалювали бороди, вуса, чуприни, підсмажували п’яти).

Тиврів майже весь був спалений. Залишилися тільки ратуша і чотири будинки біля костьолу. У відповідь пані Калитинська без останку спалила Василівку і Шершні – села Ярошинського. Після перемоги Захарій Ярошинський будує палацову садибу на схилі недалеко від Південного Буга. Палац мав величезний парк, який нині має вигляд ліса різних порід дерев.

Палац було виконано у стилі класицизму. Зберігся рисунок Наполеона Орди на якому палац не дуже відрізняється від нинишнього стану споруди, хоча у ХІХ ст. палац згорів. На рисунку зображена довга будівля з ризалітами, з яких центральний є найбільшим, також із зворотнього боку на ньому було влаштовано півкруглий ризаліт. Палац обернений до річки своїм зворотнім фасадом, а головним обернений до костелу. Парк палацу був розташований на північ від палацу (тобто на пологому схилі до річки) та на південний захід від нього. Ніні на фасаді майже відсутні прикраси, однак первісно вони могли існувати у більшій кількості, однак на центральному ризаліті з парадного боку зберігся ряд іонічних пілястрів.

Садиба Гейдена (ХІХ ст.), смт. Сутиски

http://photos.wikimapia.org/p/00/00/26/87/56_big.jpg

Колишня садиба маєтку графа Д. Ф. Гейдена, вибудована в другій половині дев’ятнадцятого століття. Сам палац не зберігся, лишилися лише флігелі, які були зведені колись „під готику”. Разом з новими будинками та непродуманою посадкою дерев флігелі приховують колись чітке планування парку. Зараз у цій садибі розміщується школа-інтернат.

Могила Д.Нечая(1651), пам’ятник(1951),

с.Черемошне – с.Красне

http://from-ua.com/upload/969da9d8b13f4d6.jpg

В лютому 1651 р. 40-тисячне польське військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, М. Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая.

Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм.

За переказами, Нечая було поховано у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва і там поховали (очевидно, в одному з київських монастирів).