asyan.org
добавить свой файл
1
2.3.

сновою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що

гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система

законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього

конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:

· «Про охорону праці».

· «Про охорону здоров'я».

· «Про пожежну безпеку».

· «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку

на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати

працездатності».

· «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».

· «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».

· «Про цивільну оборону».

· Кодекс законів «Про працю України».

Чинність Закону України «Про охорону праці» поширюється на всі

підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від

форм власності й видів діяльності, що використовують найману працю, і на

всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони

праці.

2.2.

шляхи евакуації

Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення надзвичайної ситуації забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.

Мінімальна ширина шляхів евакуації — не менше 1 м, дверей — 0,8 м.

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:

з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через

коридор, вестибюль, сходову клітку;

з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що

ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові

клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль,

відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

з приміщень в сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, забезпечене

виходами, вказаними вище.

Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їхні конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення незадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення) повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.

Килими, килимові доріжки й інші покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути малонебезпечними щодо токсичності продуктів горіння, а також мати помірну димоутворюючу здатність (за ГОСТ 12.1.044-89).Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, повинні постійно освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).

Не допускається:

- влаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні, підйомні двері, такі двері, що обертаються, та інші пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей;

- захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші і площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують нормативну ширину;

- забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з'єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;

- застосовувати на шляхах евакуації (крім будівель V ступеня вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів та сходових площадок;

- влаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення, у т.ч. кіоски, ларки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати промислові газопроводи, трубопроводи з ЛЗР та ГР, повітроводи;

- робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;

- знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових кліток;

- знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому положенні;

- розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо.

2.1.

Електрообладнання суб’єкта господарювання повинно відповідати вимогам ГОСТ 12.1.019-79 ССБТ “Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты”, ГОСТ 12.1.030-81 ССБТ «Электробезопасность. Защитное заземление, зануление», ГОСТ 12.1.002-84 ССБТ “Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах”, ГОСТ 12.1.038-82 ССБТ «Электробезопасность. Предельно допустимые значения напряжений прикосновения и токов»

Монтаж та експлуатація електрообладнання повинні виконуватися згідно чинних стандартів і нормативно-правових актів з охорони праці, експлуатаційної документації.

Електропроводки, що з'єднують машини з іншим електрообладнанням у місцях, небезпечних щодо механічних пошкоджень, повинні прокладатися в сталевих або пластмасових трубах, металорукавах, коробах, каналах тощо, згідно з ПУЭ.

3.1.

Усі роботи, пов'зані з навантажуванням, вивантажуванням, складу¬ванням і транспортуванням вантажів, мають виконуватися відповідно до ГОСТ 12.3.009-76 «Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.3.020—80 «Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности».

Вантажо-розвантажувальні роботи виконують під керівництвом досвідченого працівника, який повинен пройти навчання і перевірку знань чинних нормативно-правових актів з охорони праці в межах своїх функціональних обов'язків і мати відповідне посвідчення.

Керівник робіт готує розвантажувальну площадку, встановлює порядок і способи навантажування, вивантажування і переміщення вантажів, розподіляє робітників відповідно до їх кваліфікації та досвіду, інструктує робітників з питань технології виконання робіт та дотрима¬ння вимог безпеки й безпечних прийомів праці на цих роботах, забез¬печує місце робіт справними пристроями, механізмами та кранами.

Вантажо-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механі¬зованим способом за допомогою кранів, навантажувачів, розванта¬жувачів та інших машин, а за незначних об'ємів — із застосуванням засобів малої механізації. Механізований спосіб вантажно-розвантажувальних робіт застосовується для вантажів масою більше 20 кг, а також під час піднімання вантажів на висоту більше 3 м.

Діючим законодавством дозволена наступна норма перенесення вантажів: чоловіком — масою не більше 50 кг на відстань, що не перевищує 25 м, і на висоту не вище 3 м; жінкою (віком більше 18 років) — масою не більше 15 кг. Переміщення вантажів на відстань більше 25 м повинно виконуватися на двоколісних візках або інших пристосуваннях малої механізації.

наведена у першому розділі.

З метою забезпечення безпеки та зручності у роботі, площадки для вантажно-розвантажувальних робіт мають бути сплановані, обгорожені з метою обмеження доступу сторонніх осіб, та облаштовані відводом води. Площадки, розраховані на строк служби більше року, повинні мати тверде покриття.

Для забезпечення безпеки у місцях масового переходу людей та під час перевезення вантажів через рейкову колію влаштовуються переїзди з відповідним настилом. При необхідності перенесення вантажів або переміщення механізмів через рейкову колію роблять тверді покриття або переносні настили на рівні головки рейок шириною не менше 1,5 м для проходження вантажників, а для переміщення механізмів — шириною не менше 3 м.

К выполнению погрузо-разгрузочных работ допускаются лица не моложе 18 лет, предварительно прошедшие медосмотр , а также вводный инструктаж по ОТ и инструктаж на рабочем месте, изучившие данную инструкцию и прошедшие обучение безопасным методам труда на рабочем месте.

Перед началом работ работники должны быть проинструктированы. Внеплановый инструктаж должен проводиться при выполнении работ с опасными и крупногабаритными грузами.

Работник должен знать и выполнять требования безопасности при пользовании лифтом. При ходьбе по лестницам держаться за перила.

Погрузо-разгрузочные работы должны выполняться механизированным способом при помощи подъемно-транспортного оборудования и средств малой механизации.

Поднимать и перемещать грузы вручную необходимо при соблюдении норм:

- грузчикам мужского пола – не более 50 кг и при помощи различных приспособлений – не более 80 кг;

- для женщин предельно допустимая масса груза при условии чередования с другой работой (до 2 раз в час) –10 кг, при подъеме и перемещении тяжестей постоянно в течение смены – 7 кг. Суммарная масса грузов, перемещаемых в течение каждого часа смены с рабочей поверхности, - 350 кг; с пола – 175 кг.

- при перемещении грузов в тележках или в контейнерах прилагаемое усилие не должно превышать 10 кг;

- расстояние, на которое перемещается груз вручную, не должно превышать 5м, высота подъема груза с пола ограничивается 2м, а с рабочей поверхности(стол и другое) - 0,5 м.

При погрузо-разгрузочных работах на работника могут воздействовать следующие опасные и вредные производственные факторы:

· движущиеся машины и механизмы;

· повышенная или пониженная температура воздуха рабочей зоны;

· перемещаемый груз;

· физические перегрузки.

Работник обязан:

· выполнять требования охраны труда, правила личной гигиены;

· выполнять требования пожарной безопасности, знать порядок действий при пожаре, уметь применять первичные средства пожаротушения;

· знать приемы оказания первой помощи при несчастных случаях;

· правильно использовать спецодежду и СИЗ.

Работник несет ответственность за нарушение требований настоящей инструкции в порядке, установленном Правилами внутреннего трудового распорядка комбината и действующим законодательством.

3.3.

ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТРАВМАТИЗМУ

Для забезпечення безпеки праці застосовуються засоби захисту, котрі поділяються на дві групи: колективного та індивідуального захисту.

Засоби колективного захисту виключають вплив на працюючого небезпечного виробничого фактора, що зумовлений рухом або переміщенням матеріального тіла.

Засоби індивідуального захисту видаються робітникам індивіду¬ально. Вони забезпечують захист органів людини від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів.До засобів колективного захисту відносять огороджувальні пристрої. О городжу вальні засоби поділяють на дві групи: огороджувальні пристрої рухомих частин, але не різальних інструментів і огороджу¬вальні пристрої різальних інструментів. Запобіжні засоби призначені для ліквідації небезпечного виробничого фактора у джерелі його утворення. За характером дії вони поділяються на блокувальні та обмежувальні. Блокувальні пристрої за конструктивним виконанням поділяють на муфти, штифти, клапани, шпонки, мембрани, пружини, сильфони і шайби.

Блокувальні пристрої призначені для вимкнення або запобігання можливості увімкнення джерела небезпеки при знятому (відкритому) огороджувальному пристрої.

Слід зауважити, що необхідна безпека повинна забезпечуватись гігієнічним нормуванням з встановленням гранично допустимої концентрації (ГДК) або гранично допустимого рівня (ГДР) шкідливих факторів. Цьому сприяє ефективна загальнообмінна та місцева вентиляція, застосування водяного зрошування запиленого повітряного середовища тощо. Спеціальними захисними засобами є протигази та респіратори.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг)

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань охорони праці керівники підприємств, організацій, установ можуть притя¬гатися органами Держгірпромнагляду до сплати штрафу. Макси¬мальний розмір штрафу не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, організації, установи. Штрафи наклада-ються керівниками Держгірпромнагляду та місцевих органів.

3.2.

ПЕРВИННІ ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ

Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також –.ліквідації невеликих осередків пожеж.

До первинних засобів гасіння пожежі належать вогнегасники, як ручні так і пересувні, бочки з водою, відра, сокири, багри, лопати, ящики з піском, азбестові полотна, повстяні мати, шерстяні ковдри, ломи, пилки тощо.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння.

Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конк¬ретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проекту¬вання та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуван¬ням рекомендацій, викладених вище.

Для зазначення місця розміщення первинних засобів пожежога¬сіння слід встановлювати вказівні знаки згідно з чинними державними стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті стандартами. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2–2,5 м від рівня підлоги як всередині, так і поза приміщеннями .

______________________________________________________________________

Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів і безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

- облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;

- пломби на пристроях ручного пуску;

- бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або пе¬ревірку.

Типи вогнегасників

Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:

автоматичнi — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.

ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених стендах.

Вогнегасники різняться за принципом дії:

вуглекислотні,

повітряно-пінні,

порошкові,

водні.

За обсягом корпуса:

ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л;

промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л;

стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

За способом подачі вогнегасного складу:

під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;

під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;

під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;

під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових обладнань:

з вентильним затвором;

із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу;

з пуском від постійного джерела тиску.

Вогнегасники маркіруються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.