asyan.org
добавить свой файл
1

Київські книги тисячу років тому

Валерій ЛИСЕНКО
Остромирове та Реймське Євангелія – найстаріші вітчизняні книги, які в оригіналах збереглися до наших часів. Нещодавно до них приєдналася Троїцька псалтир, знайдена новгородськими археологами. 14 лютого – день пам’яті Святого Кирила, упорядника слов’янської абетки, а 25 лютого – Святого Прокопа, гаданого автора Реймського Євангелія.




Зображення сторінок Остромирового Євангелія з сайтів: nlr.ru, character.webzone.ru, edu.ru/files/bins/103.html, library.tver.ru/rarebooks/c-0534.htm
Спадок богатирського роду

Остромирове Євангеліє писалося київським дияконом Григорієм з 21 жовтня 1056 по 12 травня 1057 р. – дуже швидко, зважаючи на обсяги та якість роботи. Згодом за цим зразком створювались інші подібні книги. 294 аркуші високоякісного, білого, тонкого пергаменту розміром 35 х 30 см мають яскраве оформлення: орнаменти, заставки на золотому тлі, різноманіття мальованих ініціалів, у які вписано стилізовані зображення людей та звірів. Наприклад, буквиця “В” зустрічається 135 разів, жодного разу не повторюючись в обрисах! Зображення євангелістів Івана, Луки та Марка виписані на тому ж пергаменті, інкрустованою емаллю з накладним золотом, як тоді уміли виключно візантійські майстри.


Буквиці Остромирового Євангелія.
З сайту character.webzone.ru





Замовник роботи Остромир, з роду билинного богатиря і державного діяча Добрині. У 945 р. батько Добрині, древлянський князь Мал, під стінами Коростеня розбив військо варяга Ігоря Рюріковича. Удова Ігоря княгиня Ольга одружила свого сина Святослава з сестрою Добрині Малушею.

У 980 р. Добриня разом зі своїм племінником Володимиром Святославичем очолили державу і стали центральними героями народного епосу, що зокрема свідчить про сприяння мистецтвам. Під їх керівництвом було здійснено хрещення Русі – приєднання до європейської культурної спільноти. У 1018 р. новгородський посадник Костянтин Добринич, подібно до свого батька, очолив ополчення і привів до київської влади Ярослава – сина померлого Володимира. Остромирів син Вишата та онук Ян Вишатич також були воєводами. Костянтином і Остромиром було укладено об’ємні літописи.

По смерті Остромира коштовне Євангеліє п’ять століть перебувало у Софійському соборі – головному храмі новгородської торговельної республіки. У 1570 р. війська Івана Грозного вивезли новгородські церковні скарби до Москви. У 1700 р. згадка про Остромирове Євангеліє з’явилася в описі майна Воскресенської церкви Московського кремля. Петро І повелів перевезти його до Санкт-Петербургу.

Наступного разу раритет був віднайдений по смерті Катерини ІІ у її гардеробі. Олександр І передав Євангеліє до Імператорської публічної бібліотеки, про унікальну знахідку з’явилась публікація у журналі "Ліцей". До її вивчення заходився відомий філолог акад. О. Востоков (Остенек), результатом його копіткої праці стали фундаментальні "Роздуми про слов’янську мову". У 1843, 1883 та 1898 рр. "Остромирове Євангеліє” було перевидане. Нині рукопис знаходиться в Російській національній бібліотеці у Петербурзі (nlr.ru), чергове його видання було здійснене до 1000-ліття хрещення Русі, у 1988 р.

В середині ХІХ ст. для книги була зроблена срібна палітура, прикрашена самоцвітами, проте у 1932 р. вона була брутально викрадена.
Подарунок королівській нареченій

Володимир Великий, будучи багатоженцем, пошлюбив доньок усіх сусідніх правителів, а його син Ярослав здобув славу “тестя всієї Європи”. Одну з доньок – Єлизавету – він видав за Харальда Жорстокого, що незабаром став норвезьким королем. У почті нареченої був руський вояк Іван. У 1066 р. він прийняв участь у захопленні Англії, за що новий король Вільгельм Завойовник удостоїв його лицарства. Його правнук Айвенго зі своїм другом Річардом Левине Серце стали героями роману Вальтера Скотта.

Іншу князівну – Анну – взяв до шлюбу французький король Генріх І. До її посагу увійшла чимала книгозбірня, у тому числі особистий молитовник з 16 аркушів пергаменту. Словниковий ряд свідчить про його українське походження, у художньому оформленні переважають синій, жовтий і малиновий – геральдичні барви Київської держави, а згодом і козацької України. За вишгородською легендою, молитовник князівни було освячено у першому на Русі Спасо-Преображенському храмі, заснованому в 955 р. княгинею Ольгою у Межигір’ї над Дніпром.

Це Євангеліє увійшло до європейської історії під назвою Реймського. Що ж це за місто таке – Реймс? У 476 р. скинув останнього римського імператора і півтора десятиліття правив Римом слов’янський вождь Одоакр. Пам’яттю цього героя часів легендарних князя Кия та короля Артура закликав до бою козаків Богдан Хмельницький. А незабаром по розпаді Римської імперії, у 496 р., коли на місці Парижа і Києва ще були невеличкі поселення, у Реймсі охрестився і започаткував традицію коронування перший король франків Хлодвіг. Відтоді символами влади стали корона, жезл, меч і перстень, що уособлював союз владики з народом. З 1050 р. у Реймському соборі при коронуванні стали користуватися слов’янським Євангелієм – дарунком київського князя Ярослава. Воно зберігалося у соборі, й набуло імені міста.

Внесок західного слов’янства

У Реймському Євангелії є французький напис: "Літа Господня 1395. Це Євангеліє... слов'янською мовою.... відповідає руському обряду, написане власною рукою св. Прокопа, ігумена... цей руський текст був дарований покійним Карлом IV, імператором Римської імперії, для увічнення Святого Ієроніма і Святого Прокопа..." Хто ж ці люди?

Король Чехії Карл IV – палкий прихильник об’єднання Європи. Він вивіз Реймське Євангеліє до Праги, де його було доповнено, оправлено і прикрашено дорогоцінним камінням. Незабаром заново народжений молитовник, вже загальним обсягом 45 аркушів, повернувся до Реймса.




Мініатюра з другої, глаголичної, частини Слов’янського Євангелія, із зображенням Святого Різдва. Сайт муніципальної бібліотеки м. Реймс. Bm-reims.fr/ integration/REIMS/pages/evangeliaire_slavon.htm


Святий Ієронім (жив наприкінці IV ст.) – слов’янин, що народився на межі Далмації та Паннонії, один із засновників християнства, гаданий упорядник давньослов’янської абетки глаголиці, небесний покровитель перекладацької справи. Пам’ять його вшановують 1 жовтня як Всесвітній день перекладачів. Серед його подвигів перший переклад Біблії латиною, що увійшов до історії під назвою Вульгати. Значно менш відомі його слов’янські переклади, писані глаголицею. У 1499 р. в Новгороді, в укладенні першої повної руської Біблії (відомої під назвою Генадіївської) приймав участь хорватський чернець Веніамін. Він надав важливі розділи зі спадщини Святого Ієроніма, яких дотоді не було у руській книжній традиції.




Святий Ієронім.

Гравюра Альбрехта Дюрера (Німеччина).
Святий Ієронім вважається покровителем перекладачів. День вшанування його пам’яті – 1 жовтня – Всесвітній день перекладачів.


Святому Прокопу, покровителю бідних (помер 25 лютого 1053 р.), названому автором Реймського Євангелія, у Златій Празі поставлено кілька монументів. У заснованому Прокопом Сазавському монастирі, де він служив літургії слов’янською мовою, і писав кирилицею, зберігаються частки мощей княжичів-мучеників Бориса і Гліба, привезені з київського Вишгорода.

Прокопа згадують як освіченого, швидкого думкою, кремезного чолов’ягу. Можна припустити, що з Києва до Праги він прибув і монастир заснував для підтримання зв’язку королеви Анни з батьківщиною. До його образу чудово пасує роль резидента, бо всього за три роки з місцевою аристократією у нього склались приязні стосунки, які згодом обросли барвистими легендами. Як і личить святому, Прокіп уславився чудесами. Один з його подвигів: примусив чорта орати землю. Чи не є це відгомоном давньої київської билини про богатиря, що спорудив Змієві вали довкола Києва, запрігши у плуг змія-людожера? Прокіп і воду на вино обертав, і з дикими звірами спілкувався, словом – на всі руки!

Сторінки Реймського Євангелія у експозиції Сазавського монастиря поблизу Праги.

photo.knedlik.ru/details.php?image_id=2346
Книги гинули, як люди

Минали століття. Занепав Київ; на місці селища Лютеція виріс Париж, а на руських землях постали Москва й Петербург. З підкоренням Новгорода і Києва Московська держава проголосила себе спадкоємницею Русі та Візантії.

Непосидючий реформатор Петро І під час відвідин Франції оглянув Реймське Євангеліє, про що було зроблено пам’ятний напис. На цій освяченій часом реліквії присягала більшість французьких королів, а інші книги королеви Анни майже вісім століть зберігались у заснованому нею абатстві Сан-Ліс. І були б вони там по сьогодні, якби не Велика французька революція, що охопила країну у 1793 р. Короля й королеву було гільйотиновано, повсталі громили маєтки й монастирі. На щастя, Євангеліє не постраждало, і нині зберігається у Національній бібліотеці Франції.





Пам’ятник Анні Київській

Фото Миколи Лазаренка



З революційного виру чимало цінностей вихопили співробітники російського посольства у Парижі. Серед вивезеного ними до Петербурга знайшлися рукописи, що походили з Русі. Деякі були передані до скарбниць Ермітажу, решта розійшлась серед приватних колекціонерів. Зокрема, дещо придбав Олександр Сулакадзев, власник великого зібрання старожитностей. Повертаючись у 1918 р. з охопленого смутою Петербурга, історик Микола Макаренко вивіз деякі рукописи до Києва і на їх основі у 1928 р. опублікував статтю: “Молитвенник великого князя Владимира и Сулакадзев”.

В середині 30-х рр. у Києві почали облаштовувати урядовий майдан. Тут мала постати похмура анфілада громіздких споруд, на кшталт колонади нинішнього Міністерства закордонних справ. У центрі плац-параду, на місці пам’ятника княгині Ользі, вище величезних будинків, мав постати гігантський монумент Вождя народів. Все, що трапилось на перешкоді цього безумства, підлягало знесенню. Було підірвано Михайлівський золотоверхий собор, на черзі була Софія Київська.

Микола Макаренко виступив на захист київських святинь. За це його спершу було заслано до Казані, куди вдалось виїхати з власною бібліотекою, і навіть влаштуватись на роботу до музею. Проте у 1936 р. його було вислано до Томська, а через рік розстріляно, як “ворога народу”. Архів же пропав безвісти.

Ще один відомий літературознавець і захисник української культури, акад. Володимир Перетц, помер у Саратові в 1935 р. На астраханському базарі його учень бачив, як селянин продає віз старих паперів. Серед всякого непотрібу там виявилось декілька рукописних збірок, в тому числі список “Слова о полку Ігоревім”! Якийсь казах купив увесь віз і подався з ним у степи.

У 30-ті роки на захист Софії Київської виступив французький уряд, нагадавши Кремлю, що це пам'ять про велику королеву Франції Анну Руську, і про скарб європейської культури – Реймське Євангеліє. На їх вшанування, у 2005 р. в місті Сан-Ліс, за участі Президента України Віктора Ющенка, генерального директора ЮНЕСКО та близько п’ятисот представників української громади було встановлено пам’ятник королеві Анні.
Дослідження слов’янської прадавнини

Згадаймо драматичну долю ще одного дослідника наших старожитностей. Сергій Парамонов (1898-1968) народився у Харкові, у 1917 р. закінчив Київський університет з дипломом біолога, згодом захистив докторську дисертацію і став директором Зоологічного музею АН України. У 1941 р., перед фашистською навалою, рятуючи музей, не евакуювався разом із колегами. Окупанти відправили музейні фонди до Німеччини. Знаходячись під арештом, Парамонов зберіг колекції від пограбування, завдяки його старанням вони були згодом повернені до Києва. Чотири роки вчений провів у концтаборі Мюнден, був звільнений британською армією, жив у Парижі, Лондоні, а зрештою став професором університету Канберри. Під псевдо “Сергей Лесной” випустив чотири книги, присвячені історії походження слов'ян. Зокрема, йому ми завдячуємо дослідженням “Велесової книги” – гадано, руського доаскольдового літопису на дерев’яних дощечках, який таємничо з’явився і зник у воєнному вирі ХХ ст., подібно до рукопису “Слова о полку Ігоревім”.



Гаданий вигляд дощечки з “Велесової книги”.


Троїцька псалтир


13 липня 2000 р. у Новгороді археологи відкопали три вощені липові дощечки, списані псальмами зі Старого заповіту. Зовнішні сторони розміром 20 х 16 см оформлені як обкладинки з орнаментом. Знахідку орієнтовно датовано 1006-м роком, часом княжіння Володимира Великого, що підтвердили також і шведські експерти. Псалтир, що археологи назвали Троїцькою, вважається найдавнішою кириличною книгою нашого часу. Автором же її визнано киянина. Ймовірно, він був учителем, про що свідчить професійний почерк і напис на обкладинці. Отже, цього року маємо тисячолітній ювілей цієї історичної пам’ятки.

Давні руські книги в зібранні Російської національної бібліотеки у Петербурзі (nlr.ru)
Не можна не подивуватись, що російські дослідники, радіючи цій непересічній знахідці, називають її найдавнішою книгою всієї слов’янської культури. Але ж навіть наш короткий екскурс у історію незаперечно свідчить, що до нас, завдяки щасливим випадковостям, дійшли лиш крихітні часточки від культурних скарбів наших попередників. Уперто заплющуючи очі на давніші писемні спадки південно-західних слов’ян, офіційна промосковська наука офірує великодержавній ідеології незручні для неї факти. Відтак, у полеміці щодо найдавніших пам’яток, зокрема, щодо “Велесової книги”, ідеологічні міркування значно переважають чисто наукові.

Нині, щоб запобігти безповоротній втраті культурних цінностей, по всьому світі, включно з Україною, шириться електронна публікація архівів. Налагодженню співпраці у цій галузі присвячений, зокрема, міжнародний проект minervaplus.ru міністерств культури країн Європейської Спільноти, Росії та Ізраїлю щодо оцифрування культурних та наукових спадків. Відтак, навіть унікальні раритети стають доступнішими не лише для обраних, а й для широких верств культурних людей.
Взнати більше:

  1. М. Тимошик. Книгописання в давньоукраїнській державі після прийняття християнства. Е-бібліотека ІЖ КНУ імені Тараса Шевченка. journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1019

  2. Я. Сингаївський. Анна Київська – королева Франції. // Обрій. Газета АКБ «Промінвестбанк» №27 (240) 14 - 20 липня 2005. obriy.pib.com.ua/2005/27_05/08.shtml

  3. Н. Ионина. 100 великих сокровищ. Москва: «Вече 2000», 2005. a-nomalia.narod.ru/100sokr

  4. Т. Литовченко. Загадкове Остромирово Євангеліє. // Політика і Культура, 2003.

tim-lit.narod.ru/PiC/2003/2003-Evangelie.htm

  1. О. Сулейменов. Аз и Я. Алма-Ата: «Жазушы», 1975. geocities.com/plt_2000plt_us/azia

  2. С. Лесной (Парамонов). Откуда ты, Русь? РнД: «Донское слово», 1995.

kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_527.htm

  1. А. Членов. По следам Добрыни. М.: «Физкультура и спорт», 1986. 1000years.uazone.net/dobryn.htm

  2. М. Веллер. Баллада о доблестном рыцаре Иване Гуеве (Айвенго). В кн.: Легенды разных перекрестков. Харьков: «Фолио», 2004. orda2000.narod.ru/books/ivangue.htm

  3. В. Янин. Древнейшая русская книга. // Природа № 10, 2000. vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/NATURE/10_00/YANIN.HTM

  4. Володимир Ричка. Парадокси містифікаційної історіографії. Критика № 6, 2005 рік. krytyka.kiev.ua/articles/s.5_6_2005.html


Лисенко Валерій Миколайович Valery_Lysenko@mail.ru т. (044) 440-2518

автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” 1000years.uazone.net