asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 19 20


Міністерство освіти і науки України

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра українознавства


Г.Г.Кривчик, С.Г.Руденко

Дистанційний курс

Історія України



Дніпропетровськ

-2003-


  • Дисципліна “Історія України” спрямована на отримання студентами певного комплексу знань з соціально-політичної історії нашої Вітчизни. Значна увага зосереджена на особливостях розвитку політично-правової системи українського суспільства, державного та адміністративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зовнішньої політики, державної атрибутики та символіки, політичних процесів і ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації, політичної свідомості та політичної культури українського народу.

Головні завдання курсу


Дізнавшись з навчального плану і розкладу занять, що у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, як і в інших вузах, доведеться вивчати курс історії України, вчорашній абітурієнт, а наразі студент–першокурсник, можливо поставить під сумнів доцільність цієї навчальної дисципліни. Мовляв, ми ж її вже вивчали в школі, та й взагалі для чого майбутньому інженеру-будівельнику, архітектору або економісту марно витрачати час на вивчення речей, що будуть не потрібні у майбутній професійній діяльності.

І дійсно, історія України вивчається в середній школі, причому у значно більшому обсязі годин, ніж у ВНЗ. І знання історичних дат чи характеристик історичних персонажів навряд чи можуть безпосередньо вплинути на міцність архітектурної споруди, чи надійність залізобетонної конструкції або на визначення економічної користі управлінського рішення. Проте фахівець з вищою освітою має бути не тільки знавцем техніки та технології виробництва, йому доведеться бути й організатором виробництва, керівником виробничого колективу, вихователем і наставником підлеглих йому людей. А люди, як відомо, не машини, не роботи, і будь-яке управлінське рішення повинно прийматися з урахуванням психології кожної людини, зокрема, і трудового колективу в цілому. Відтак людині з дипломом про вищу освіту слід обов’язково мати, окрім спеціальної, ще й гуманітарну підготовку. Йому слід володіти навичками організаторської роботи і громадської діяльності, знанням людської психології, зрештою бути загально освіченою, культурною, інтелігентною людиною. Без цього неможливо здобути справжній авторитет у своїх колег і підлеглих, ефективно керувати колективом, займатися бізнесовими справами.

Не буде зайвим також зауважити, що в провідних країнах Заходу суспільні (політичні) науки давно вже займають важливе місце в підготовці спеціалістів. Наприклад, в технічних коледжах США на їх вивчення відводиться до 30 процентів навчального часу. До того ж, багато хто з керівників фірм, зокрема будівельних, мають взагалі гуманітарну освіту – юридичну, філософську, історичну тощо. І, до речі, непогано справляються зі своїми професійними обов’язками.

Кожна людина, незалежно від того, є у неї диплом про вищу освіту чи ні, мусить бути справжнім громадянином своєї країни, тобто володіти політичною культурою, вміти розбиратися у складних проблемах суспільного життя, свідомо обирати своїх представників до органів влади всіх рівнів, а при наявності відповідних власних вольових та інтелектуальних якостей – і бути готовим самому зайняти ту чи іншу державну посаду. До речі, в академії (колишньому Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті) отримали перші навички роботи з людьми колишній прем’єр–міністр України В.П.Пустовойтенко, голова обласної Ради М.А.Швець, міський голова І.І.Куліченко, заступник міського голови Є.І.Заєць, голова Амур–Нижньодніпровської районної ради А.О.Біжко, Народні депутати України С.А.Бичков, С.А.Касьянов, багато інших державних і політичних діячів. Тож суспільні знання їм знадобилися бодай не меншою мірою, ніж професійні. Ясна річ, гуманітарні знання студента нашої академії отримують упродовж усього навчання, в процесі вивчення всіх навчальних дисциплін гуманітарного профілю. Однак підвалини цих знань закладає саме вивчення вітчизняної історії на першому курсі.

Вивчення історії своєї країни має особливе значення у формування людини і громадянина. Давайте спитаємо у себе: чи може будь-яка людина відчувати себе щасливою або принаймні задоволеною життям, якщо не любить країну, в якій живе? Звичайно, ні. І тоді постає запитання: чи можна полюбити країну, якщо не знаєш її минулого, традиції прийдешніх поколінь? Запитання також риторичне. Традиції слід не тільки поважати, але й знати. Причому важливо зауважити: від того, що в історії твого народу були не тільки перемоги і досягнення, але були й біди, і негаразди, поразки і невдачі, любов не може стати меншою. Навпаки, вона стає більш зрілою, усвідомленою. Адже об’єктивне і повне знання про своє минуле робить людей мудрішими, досвідченішими, допомагає людям запобігти багатьох помилок у вдосконаленні суспільства. Україна не матиме майбутнього, якщо у її громадян не буде любові до неї. Вона не матиме майбутнього, якщо її еліта не буде володіти знанням минулого, історичним мисленням.

Безумовно, на кафедрі українознавства, яка забезпечує викладання історії України на першому курсі, взятий до уваги той факт, що наші студенти вже вивчали історичні дисципліни в середній школі (як і те, що реальні знання випускників шкіл, а наразі наших студентів, м’яко кажучи, не завжди відповідають оцінкам в атестаті про середню освіту), а тому ми не ставимо собі за тему протягом лише одного семестру, у 16–20 лекціях, що відводяться на викладання курсу, переказати увесь фактичний матеріал. В курсі історії України ми виділяємо лише її етнополітичні аспекти, тобто аспекти, що пов’язані з традиціями української державності, історією формування української нації, визвольними змаганнями на різних історичних етапах, розбудовою сучасної Української держави. Відповідні вимоги до знання основних проблем етнополітичної історії нашої країни висуваються й перед студентами.

Разом з тим вивчення історії України вимагає від студентів значно більшої глибини знань, ніж від школярів. Тут мало просто знати фактологічний матеріал, слід вчитися аналізувати історичні джерела і порівнювати різні точки зору, робити власні судження, узагальнення і висновки, застосувати історичні знання щодо сучасних подій в Україні і світі. У загальноосвітній школі історія викладається так, як її розуміли ще стародавні греки – слово „історія”, як відомо означає розповідь про минуле. У вищій школі мусять оволодіти історією як наукою, що має свої закони й принципи. Студенти мусять навчитися історичному мисленню, без якого неможливо осягнути і сьогодення, і майбутнє.


  • сформувати уявлення студентів про основні етапи історичного розвитку українських земель з прадавніх часів до сьогодення;

  • ознайомити з основними подіями політико-соціального, економічного характеру, особливостями духовного розвитку суспільства, взаєминами України з сусідами, динамікою боротьби за державність, звершеннями та втратами на цьому шляху;

  • прищепити любов до рідної Вітчизни, прагнення пізнати суть і наслідки подій минулого українського народу;

  • навчитися науково-історичному ставленню не тільки до минувщини, але й до сьогодення, певної політичної культури.

Поряд із вивченням теоретичного матеріалу пропонується виконати практичні завдання, для чого визначені теми для рефератів, контрольні запитання, тести, термінологічний словник, література і методичні матеріали.

Цей курс допоможе глибше познайомити з багатовіковою історією нашої землі як процесу боротьби її народу за національну незалежність, за відродження і створення власної держави.

Мета і завдання дистанційного курсу – засвоєння основних етапів історичного розвитку українського народу, закономірностей історичного процесу, вміння орієнтуватися в головних проблемах та поняттях історії України, бути здатним урахувати історичний досвід при вирішенні політичних і соціально-економічних проблем.

Навчальна дисципліна сприятиме формуванню політичної культури, вихованню любові до Вітчизни і національного патріотизму студентів.

Тривалість вивчення курсу – один семестр, 17 тижнів.

Форми контролю – тестування, реферат, іспит.

Працювати з дистанційним курсом згідно з методичними рекомендаціями інституту заочної та дистанційної освіти ПДАБА.
ЗАВДАННЯ КУРСУ

(для чого викладається курс історії України у вищій школі)
Дізнавшись з навчального плану і розкладу занять, що у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, як і в інших вузах, доведеться вивчати курс історії України, вчорашній абітурієнт, а наразі студент–першокурсник, можливо поставить під сумнів доцільність цієї навчальної дисципліни. Мовляв, ми ж її вже вивчали в школі, та й взагалі для чого майбутньому інженеру-будівельнику, архітектору або економісту марно витрачати час на вивчення речей, що будуть не потрібні у майбутній професійній діяльності.

І дійсно, історія України вивчається в середній школі, причому у значно більшому обсязі годин, ніж у ВНЗ. І знання історичних дат чи характеристик історичних персонажів навряд чи можуть безпосередньо вплинути на міцність архітектурної споруди, чи надійність залізобетонної конструкції або на визначення економічної користі управлінського рішення. Проте фахівець з вищою освітою має бути не тільки знавцем техніки та технології виробництва, йому доведеться бути й організатором виробництва, керівником виробничого колективу, вихователем і наставником підлеглих йому людей. А люди, як відомо, не машини, не роботи, і будь-яке управлінське рішення повинно прийматися з урахуванням психології кожної людини, зокрема, і трудового колективу в цілому. Відтак людині з дипломом про вищу освіту слід обов’язково мати, окрім спеціальної, ще й гуманітарну підготовку. Йому слід володіти навичками організаторської роботи і громадської діяльності, знанням людської психології, зрештою бути загально освіченою, культурною, інтелігентною людиною. Без цього неможливо здобути справжній авторитет у своїх колег і підлеглих, ефективно керувати колективом, займатися бізнесовими справами.

Не буде зайвим також зауважити, що в провідних країнах Заходу суспільні (політичні) науки давно вже займають важливе місце в підготовці спеціалістів. Наприклад, в технічних коледжах США на їх вивчення відводиться до 30 процентів навчального часу. До того ж, багато хто з керівників фірм, зокрема будівельних, мають взагалі гуманітарну освіту – юридичну, філософську, історичну тощо. І, до речі, непогано справляються зі своїми професійними обов’язками.

Кожна людина, незалежно від того, є у неї диплом про вищу освіту чи ні, мусить бути справжнім громадянином своєї країни, тобто володіти політичною культурою, вміти розбиратися у складних проблемах суспільного життя, свідомо обирати своїх представників до органів влади всіх рівнів, а при наявності відповідних власних вольових та інтелектуальних якостей – і бути готовим самому зайняти ту чи іншу державну посаду. До речі, в академії (колишньому Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті) отримали перші навички роботи з людьми колишній прем’єр–міністр України В.П.Пустовойтенко, голова обласної Ради М.А.Швець, міський голова І.І.Куліченко, заступник міського голови Є.І.Заєць, голова Амур–Нижньодніпровської районної ради А.О.Біжко, Народні депутати України С.А.Бичков, С.А.Касьянов, багато інших державних і політичних діячів. Тож суспільні знання їм знадобилися бодай не меншою мірою, ніж професійні. Ясна річ, гуманітарні знання студента нашої академії отримують упродовж усього навчання, в процесі вивчення всіх навчальних дисциплін гуманітарного профілю. Однак підвалини цих знань закладає саме вивчення вітчизняної історії на першому курсі.

Вивчення історії своєї країни має особливе значення у формування людини і громадянина. Давайте спитаємо у себе: чи може будь-яка людина відчувати себе щасливою або принаймні задоволеною життям, якщо не любить країну, в якій живе? Звичайно, ні. І тоді постає запитання: чи можна полюбити країну, якщо не знаєш її минулого, традиції прийдешніх поколінь? Запитання також риторичне. Традиції слід не тільки поважати, але й знати. Причому важливо зауважити: від того, що в історії твого народу були не тільки перемоги і досягнення, але були й біди, і негаразди, поразки і невдачі, любов не може стати меншою. Навпаки, вона стає більш зрілою, усвідомленою. Адже об’єктивне і повне знання про своє минуле робить людей мудрішими, досвідченішими, допомагає людям запобігти багатьох помилок у вдосконаленні суспільства. Україна не матиме майбутнього, якщо у її громадян не буде любові до неї. Вона не матиме майбутнього, якщо її еліта не буде володіти знанням минулого, історичним мисленням.

Безумовно, на кафедрі українознавства, яка забезпечує викладання історії України на першому курсі, взятий до уваги той факт, що наші студенти вже вивчали історичні дисципліни в середній школі (як і те, що реальні знання випускників шкіл, а наразі наших студентів, м’яко кажучи, не завжди відповідають оцінкам в атестаті про середню освіту), а тому ми не ставимо собі за тему протягом лише одного семестру, у 16–20 лекціях, що відводяться на викладання курсу, переказати увесь фактичний матеріал. В курсі історії України ми виділяємо лише її етнополітичні аспекти, тобто аспекти, що пов’язані з традиціями української державності, історією формування української нації, визвольними змаганнями на різних історичних етапах, розбудовою сучасної Української держави. Відповідні вимоги до знання основних проблем етнополітичної історії нашої країни висуваються й перед студентами.

Разом з тим вивчення історії України вимагає від студентів значно більшої глибини знань, ніж від школярів. Тут мало просто знати фактологічний матеріал, слід вчитися аналізувати історичні джерела і порівнювати різні точки зору, робити власні судження, узагальнення і висновки, застосувати історичні знання щодо сучасних подій в Україні і світі. У загальноосвітній школі історія викладається так, як її розуміли ще стародавні греки – слово „історія”, як відомо означає розповідь про минуле. У вищій школі мусять оволодіти історією як наукою, що має свої закони й принципи. Студенти мусять навчитися історичному мисленню, без якого неможливо осягнути і сьогодення, і майбутнє.
Теми навчального курсу



  1. Стародавні народи й держави на території сучасної України (І тис. до н.е. ІХ ст. н.е.

1.1. Найдавніше населення на території України.

1.2. Грецькі міста-колонії в Північному Причорномор’ї і в Криму.

1.3. Тюркські держави на території України.

2. Київська Русь.

2.1. Виникнення і становлення Київської Русі.

2.2. Піднесення та розквіт Київської держави.

2.3. Особливості політики великих київських князів.

2.4. Володимир Великий. Соціально-політичний портрет.

3. Галицько-Волинська держава.

3.1. Боротьба Русі з монголо-татарською навалою.

3.2. Галицько-Волинська держава - спадкоємниця Київської Русі.

3.3. Князь Данило Галицький. Соціально-політичний портрет.

4. Україна під владою Литви і Польщі.

4.1. Реформа “Устава на волоки”.

4.2. Битва у Синіх Вод та її наслідки.

4.3. Литовські статути.

4.4. Становище українських земель у складі Речі Посполитої.

5. Запорозьке козацтво на чолі національно-визвольної боротьби

українського народу.

5.1. Дмитро Вишневецький (Байда).

5.2. Внутрішній устрій українського козацтва.

5.3. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний.

5.4. Козацько-селянські повстання і війни кінця ХVI - першої третини

XVII ст.

5.5. Ординація 1638 р.

6. Українська національна революція середини XVII ст.

6.1. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет.

6.2. Військове мистецтво козаків під час національно-визвольної

боротьби.

6.3. Зовнішня політика Б. Хмельницького.

6.4. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність.

7. Занепад козацької держави. “Руїна”.

7.1. Кошовий отаман І. Сірко.

7.2. Причини невдачі боротьби українського народу за державну

незалежність.

8. Україна у XVIII ст.

8.1. Обмеження і ліквідація самоврядування України.

8.2. Гайдамацький рух в Правобережній Україні.

8.3. Заснування Катеринослава.

8.4. Історична географія України в XVIII ст.

8.5. Задунайська Січ.

9. Україна в першій половині ХІХ ст.

9.1. Розвиток товарно-грошових відносин у Російській Україні.

9.2. Декабристи і Україна.

9.3. Т.Г. Шевченко - духовний батько українства.

9.4. Устим Кармелюк і Лук’ян Кобилиця – борці проти феодального

гніту.

9.5. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель в

першій половині ХІХ ст.

10. Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХІХ ст.

10.1. Селянська та інші реформи 60 - 70-х рр. ХІХ ст. Особливості їх

проведення в Україні.

10.2. Специфіка формування буржуазії і робітничого класу в Україні.

10.3. Розвиток промисловості на Катеринославщині в другій половині

ХІХ ст.

11. Формування українського народу, становлення нації.

11.1. Соціальний склад українського народу в кінці ХІХ ст.

11.2. Населення Катеринослава та Катеринославської губернії в

другій половині ХІХ ст. (етнічний та соціальний склад).

11.3. Переселенські рухи українців за межі України.

11.4. Німецькі, грецькі, болгарські та інші колоністи в Україні.

12. Активізація суспільно-політичного життя в Україні в другій половині

ХІХ ст.

12.1. Життя і діяльність П.П. Чубинського.

12.2. Життя і діяльність М.П. Драгоманова.

12.3. Діяльність “Південо-російського союзу робітників”.

12.4. Марксизм на Катеринославщині.
13. Україна на початку ХХ ст.

13.1. Соціально-політичний портрет М. Міхновського.

13.2. Початок масової еміграції Українців.

13.3 Діяльність загальноросійських політичних партій в українських

землях у 1905-1907 рр.

13.4. Українські політичні партії у роки першої революції в Росії.

13.5. Січові стрільці.

14. Національно-демократична революція та громадянська війна (1917-

  1. 1920).

  2. 14.1. М.С. Грушевський – перший президент України.

14.2. В.К. Винниченко про причини поразки Центральної Ради.

    1. Взаємовідносини УНР з Радянською Росією.

    2. Роль Н. Махна в боротьбі за владу в Україні.

    3. Політика “воєнного комунізму” в Україні.

  1. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921 - 1939).

15.1. Впровадження нової економічної політики в Україні та

сучасність.

    1. Українізація: здобутки і проблеми.

    2. Стаханівський рух в Україні.

    3. Політичні репресії 30-х рр. ХХ ст.

    4. Виникнення ОУН.

    5. Індустріалізація та колективізація населення на Дніпропетровщині.

  1. Українська РСР в роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни.

    1. Герої Радянського Союзу – дніпропетровці.

    2. Історія ОУН-УПА.

    3. Політичний портрет С. Бандери.

    4. Союз держав і народів у боротьбі проти фашизму.

    5. Битва за Дніпро.

  1. Україна у складі радянської супердержави (1946-1965).

    1. Утворення воєнно-політичних блоків НАТО і ОВД.

    2. Політичний портрет М.С. Хрущова.

    3. Участь української молоді у освоєнні цілинних земель.

    4. Розвиток освіти в Україні у 50 – 60-ті рр.

    5. Перетворення в західних областях України.

    6. ХХ з’їзд КПРС і його значення.

    7. Історія входження Криму до складу України.

  2. Загострення протиріч (1965-1990).

    1. Соціально-політичний портрет Л.І. Брежнєва.

    2. Соціально-політичний портрет В.В. Щербицького.

    3. Економічна реформа 1965 р. і її наслідки для України.

    4. Гельсінська міжнародна нарада 1975 р.

  3. Україна – незалежна суверенна держава.

    1. Декларація про державний суверинітет України.

    2. Акт проголошення незалежності України.

    3. Президент України Л.М. Кравчук.

    4. Президент України Л.Д. Кучма.

    5. Помаранчева революція. Президент України В.А.Ющенко.

    6. Українсько-російські відносини (1991-2003 рр.).

    7. Конституція України: історія прийняття.

    8. Основні положення Конституції України 1996 р.

    9. Політичні партії на виборах 2002 і 2006 рр.

  4. Українці у зарубіжному світі.

    1. Життя українців у США та Канаді.

    2. Українці в Російській Федерації.

    3. Життя українців в Європі, СНД та Балтії.

    4. Зв’язки України з українською діаспорою.





следующая страница >>