asyan.org
добавить свой файл
1
Казки на лінгвістичну тему

  1. Казка про Мову.

  2. Казка про країну Морфологію.

  3. Казка про частини мови.

  4. Іменник. Відмінки іменників.

  5. Власні і загальні назви іменників.

  6. Казка про Числівник.

  7. Казка про Займенник.

  8. Зворотній займенник СЕБЕ.

  9. Неозначені і заперечні займенники.

  10. Казка про Доконаний та Недоконаний Види Дієслова.

  11. Казка про Дійсний, Умовний та Наказовий Способи Дієслів.

  12. Казка про прислівник.

  13. Казка про написання часток.

  14. Вигук.

  15. Казка про Антоніми.

  16. Незвичайна пригода (про О та А).

  17. Казка про Петрика, який потрапив до міста Простого речення.

  18. Як виник Алфавіт.

  19. Казка при вивченні слів іншомовного походження.

  20. Чому А перша?

  21. Будова слова.

  22. Словотвір.

  23. Про користь розділових знаків.


Казка про Мову

Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем'я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею - Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них., забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.

Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова - добре. А дві - краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

Казка про країну Морфологію

За синіми морями, за темними лісами, за високими горами пролягли межі країни Морфології, у якій правила королева. Країна була невеличка за розмірами - усього 10 князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук. Але багата була Морфологія. Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об'єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на їх ознаки. Числівник міг швидко і чітко перелічити все населення країни. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, енергійно і з готовністю завжди виконували будь-яку справу. А якщо хтось втомлювався, Займенник його замінював, а тому що, він був дуже тактовний, то не називав тих, кому була потрібна допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці.

А таки князівства, як Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук були ледарями, працювати самі не хотіли, ніякої дії не виконували.

Королева країни Морфології розсердилася - вона не любила ледарів - і зробила їх слугами, примусила допомагати жителям усіх князівств.

Казка про частини мови

Зібралися якось частини мови на раду — яка з частин мови найважливіша. Довго сперечалися: доводили правоту одна одній. Іменник говорив, що він найважливіший, бо без нього не змогли б знайти жодного предмета. Прикметник говорив, що він найважливіший, бо означає ознаку кожного предмета, як можна визначити ознаку без нього. Числівник і собі не мовчить: «А я число означаю. Та ви без мене ні числа, ні порядку не мали б». Займенник, хоч і не називає нічого, але теж важливий, бо вказує на предмет, особу, кількість.

Довго слухало Дієслово ці суперечки, слухало, мовчало. А потім написало на листку ось що:

«Юра і Сашко,., в школу. Вони добре.... Хлопці багато ... книг. їм подобалося ... фізкультурою. Вони ... гарними друзями.»

Ходили, навчалися, читали, займатися, були.

Дієслово все це запропонувало прочитати кожній частині мови. Коли вони почали читати, то нічого не зрозуміли. І тоді Дієслово запропонувало поставити замість крапок слова, що в рамці. І, дійсно, все стало зрозумілим. І тоді всі частини мови загомоніли, що, мабуть, дієслово є найважливішою частиною мови.

Але Дієслово сказало, що кожна частина мови важлива по-своєму, бо кожна має свої ознаки, свої властивості, своє місце в реченні, своє значення.

Ось давайте у першому реченні заберемо іменник

«школу». Що залишиться? Невідомо. Або в третьому реченні — займенник «їм». Чи буде відомо, кому подобалося? Ні. Отже, чи правильно все пояснило частинам мови Дієслово?

Іменник. Відмінки іменників

Жили на світі шість братів. Кожний займався своєю справою, кожний знав своє місце. Перший називав предмет, другий говорив про те, кого чи чого немає, третій віддавав усе, що мав, четвертий знаходив, п'ятий керував усім, шостий на місце ставив.

Посварилися одного разу брати, не помирилися за місце у ряду. От і вирішив той, що на місці ставить, питання так: дав братам слово, поміняв їх місцями і загадав виконати звичну роботу — провідміняти слово. Та не тут то було. Бо ж перший брат, який дає початок, зійшов аж на кінець ряду. От і не йде справа. І тоді брати зрозуміли, що у кожного з них є своє місце, є свої питання, завдання. У першого — Н.в. — називати, у другого — Р.в. — говорити про те, кого чи чого немає, у третього — Д.в. — віддавати все, що має, у четвертого — З.в. — знаходити, у п'ятого — О.в. — керувати, у шостого — М.в. — на місце ставити. Що ж це за брати?

А є ще у братів знайомий — Кличний відмінок. Який закликає братів до порядку. І вони цей порядок підтримують.

Власні і загальні назви іменників

Жили собі букви. Всі вони були малими. Жили — поживали, горя не знали.

Та одного разу сталося так, що дехто з букв захотів стати Великими буквами, щоб панувати над іншими. І розгорілася між буквами сварка, бо ніхто не хотів підкорятися іншим. І тоді взяла слово буква А, оскільки вона найстаріша і стоїть перша у ряду букв.

От вона і сказала, що сварок не повинно бути. Треба робити все так, щоб усім було добре, щоб все обійшлося мирно.

От і вирішили:

—З великої букви будуть писати імена, прізвища, по батькові, бо це для людини одне з найголовнішого. Так?

—Так!

—Назви сіл, міст, річок, книг, кінофільмів писатимуться з великої букви, бо не матиме місто чи село назви, то воно ж не існуватиме.

На цьому і порішили писати великі букви у названих вище словах.

Сварка закінчилась, живуть собі букви мирно і спокійно; А іменники і з великої, і з малої букви пишуться. Тобто, за правилом.

Казка про Числівник

Було це дуже давно. Трапилося не передбачуване: сперечалися діти однієї матері - Мови.

Кожен поважно і гордовито хвалився, доводив, що саме він є найважливішим із них.

У розмову втрутився Числівник: „Сидіть усі тихо. Не сперечайтеся. Ви без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану спробуйте без мене купити в крамниці морозива, цукерок чи чогось іншого. Як бачите, серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом".

Казка про Займенник

Давно це було. У країні Морфології стало неспокійно: зав'язалася суперечка між її мешканцями - частинами мови. Всі кричали, розмахували руками, доказували свої переваги над іншими.

Уперед поважно й гордовито виступив Іменник, його перебив Прикметник, доводячи своє право. У розмову втрутився Числівник, кажучи що без нього не можна обійтися.

Слухав, слухав цю суперечку ще один житель країни, та урвався терпець, і він мовив: „ Не тільки ви, а і я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику. І тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їхню кількість та ознаки. Але я не називаю жодного з вас". Усі частини мови притихли.

ЗАЙМЕННИК. Зворотний займенник СЕБЕ

Чудова країна Мовознавства. Живуть у ній різні і давно відомі нам частини мови. Живуть дружно, організовано. У кожної частини мови є рідні, знайомі. Є вони і у Займенника. Це його сини — Розряди. їх аж дев'ять. Вісім братів люблять один одного, поважають, буває, що й сперечаються, але справа завжди кінчається мирно. Та ось між ними є один такий, який ні в чому не поступається братам.

Завжди говорить тільки про Себе, вихваляється тільки про Себе, намагається звернути увагу тільки на Себе.

Розгнівались брати і вирішили, що брат відділиться від них і буде жити сам собі, один.

Залишився цей займенник сам. Немає у нього тепер роду, а раз сам, то і числа немає. Та найбільша біда — не має він свого повного імені, тому що не має Називного відмінка. Задумався займенник. Та що поробиш. Отак і живе сам собі. Про себе думає, собою зайнятий. Діти, що це за займенник? Допоможіть йому! Назвіть його.

Неозначені і заперечні займенники

1. Зустрілися два товариші. Один запитує іншого:
н — Ти вже завдання з математики виконав?

є — Та дещо.

о — А вірш уже вивчив?

з— Та, якийсь.

н — А ще що будеш робити? а — Що-небудь.

а — Та як же це так?

че — А так, будь-що.

н — А хто до вас сьогодні приходив?

і — Казна-хто.

Здивувався товариш. Здвигнув плечима і пішов додому, нічого не дізнавшись. А як ви думаєте, чому? Який розряд займенників хлопчик використовував при відповідях?

2. Вийшов хлопчик із магазину, мама послала по
хліб, рушив іти і... заблукав. Розгубився. Що ж роби ти? Став і стоїть. Перехожі помітили, що щось стало ся. Запитують:

з

а - Ти чий?

п - Нічий.

є - Ти хто?

Р - Ніхто.

є - Яка тобі допомога

ч - Ніяка, спасибі.

Н

Хлопчик вирішив, що він обов'язково сам знайде дорогу додому. І знайшов.

А яка частина мови та який її розряд допоміг коротко відповісти хлопчикові на запитання?

Казка про Доконаний та Недоконаний види Дієслова

Жили-були у королівстві Морфологія батько і два сини. Батька звали Дієслово. А синів - Види. Вони були близнюки, і зовні їх майже ніхто не міг розрізнити, але характером і вдачею вони були були різні.

Один Вид був працьовитий, завжди доводив діло до кінця, все робив вчасно.

А другий Вид не завжди доводив „_ діло до кінця, взагалі був не такий завзятий, як його брат.

Батько Дієслово давав їм якусь роботу. Потім запитував: „Сини мої, чи справились ви із своїм завданням?"

Перший відповідав: „Я вже виконав, тату."

А другий казав: „Я ще виконую."

З того часу працьовитого сина стали називати Доконаним Видом, а другого, який любив уникати від роботи і не доводив її до кінця, Недоконаним Видом.

Але не можна хвалити тільки Доконаний Вид. Недоконаний Вид теж виконую свою роботу, але не так швидко, як його брат.

Якщо перший син радісно повідомляв: „Я зробив уже це завдання", то другий син, ухиляючись відповідати, мимрив собі під ніс: „Я робив це завдання". А чи довів це діло до кінця, так ніхто і не знав.

Казка про Дійсний, Умовний та Наказовий

Способи Дієслова

За тридев'ять земель, в тридев'ятому царстві жив був багатий і добрий цар, звали його Дієслово. Всі його любили і поважали. Мав він трьох синів: молодих, гарних царевичів, які звалися Способи.

Хлопці дуже любили батька, завжди слухалися у всьому. Але мали вони різну вдачу.

Найстарший син - улюбленець батьки, бо був працелюбним. Своїм трудом радував усіх. Звали його Дійсним способом. Він відрізнявся від своїх молодших братів. Цар завжди ставив його за приклад іншим двом синам.

Середній брат працював лише тоді, коли йому батько щось обіцяв та давав. Звали його Умовним способом, бо працював лише при якійсь умові. От за це й недолюблювали його, тому що він не користувався таким авторитетом у царстві, як старший брат Дійсний.

А молодший брат, Наказовий, був найхитріший у батька. Поки його старші брати працювали по господарству, він відпочивав. Мабуть, увесь час отак лежав би, та батька дуже боявся. Коли цар щось наказував - царевич одразу виконував. Не вмів він батька ображати, хоча й робив усе тільки за його наказом.

Отак вони живуть і по сьогоднішній день, не знаючи ні біди, ні горя.

Прислівник

Розкажу вам пригоду, у якій одна частина мови допомогла зрозуміти дітям їх помилки.

Ви ж повинні слухати уважно, запам'ятовувати слова, які використовуються героями пригоди, а потім дати відповідь на поставлене у кінці пригоди запитання.

Жили три сестрички. Тато з мамою день у день працювали. Отож, дітям і доводилося часто господарювати одним. Та не всі сестрички до цього охочі.

Старша сестричка вчора, сьогодні і в кімнаті прибрала, і сніданок зготувала, на грядках працювала.

Середня знехотя взялася до роботи, а до кінця її не довела. їй би в ліжку полежати і ні про що не думати.

А найменша зовсім про роботу не думає. Вона гойдається на гойдалці то вгору, то вниз. От і вся робота.

Важко старшій сестрі самій все робити, але вона не розповідає це мамі й татові, бо знає, що вони прийдуть з роботи втомлені, хай краще відпочинуть. Вона просто часто говорить сестричкам, що гуляти можна тоді, коли робота зроблена. Адже можна так розлінитися, що коли і хотітимеш щось зробити, то не зможеш. Лінь не дозволить. Та сестрички тільки сміялися і продовжували лінуватись.

Спостерігав за цим маленький іграшковий добрий гномик, який жив на книжковій поличці у старшої сестрички. Часто, вночі, вона розповідала йому про свої образи.

Одного разу гномик тихенько зліз з полички і вирішив допомогти своїй добрій господарці. Він вирішив провчити ледачих дівчаток. Як? А ось як.

Написав віршика на великому аркуші паперу і прикріпив його над ліжком дівчаток, бо спали вони вдвох. А було там написано таке:

Ой, ледачі Ж ви, дівчата.

Не збираєтесь допомагати,

Лелейте тихенько-тихо,

Чи не накоїть це вам лиха?

Скоро встати буде важко,

їсти буде самим тяжко.

Ліньки буде вийти з хати

Раннє сонце зустрічати.

Не радітимете ранку,

пташці, квітці, зайченятку,

І залишитесь назавжди

В царстві ліні проживати.

Отже, думайте швиденько

Про те, що прочитаєте уважненько.

(Підпис — Мудрий Гном).

Повісив написане, а сам знову забрався на своє місце і почав спостерігати, що буде далі. Старша сестричка, як і завжди, встала і пішла працювати, а середня і найменша спали собі спокійно. Потім прокинулися, а вставати не спішили. Але що це? їх зацікавив аркуш паперу над ліжком. Дівчатка почали читати. А коли ще дізналися, хто підписався під віршем, то й зовсім не знали, що робити та гадати.

Потім вони швидко прибрали ліжко, одяглися, вмилися і побігли до старшої сестри. Вони їй сказали, що все зрозуміли. Що будуть допомагати їй сьогодні і завтра, вдень і ввечері, влітку і взимку, працювати будуть уважно і добре, тут і там, старанно і залюбки.

А гномик радісно посміхався на книжковій поличці, слухаючи обіцянки дівчаток. Сміявся так тихо, що ніхто його не чув. Та був задоволений своєю витівкою.

Завдання: Назвіть слова, які говорили дівчатка, обіцяючи все робити добре. Яка ж частина мови допомогла дівчаткам бути чемнішими?

Казка про написання часток бо, но, то, от, таки.

Не за морями глибокими, не за лісами дрімучими, а у чудовій країні Морфології давно-давно жили частки бо, но, то, от, таки. Жили вони, поживали, біди не знали. І от захотілося їм знайти собі друзів серед інших частин мови. Щоб це зробити, треба обов'язково бути чемними, дотримуватись відповідних правил. Без цього аж ніяк не можна. Походили частки по світу, познайомилися в містечку з різними частинами мови.

Знайшли собі друзів серед них. Хороших, надійних, які ніколи не підведуть, а допоможуть, порятують. І частки вирішили, що вони теж будуть добрими, справедливими, чесними щодо своїх Друзів.

Але для цього треба багато чого знати і вміти. Одного разу, щоб повеселитися, друзі запросили частки бо, но, то, от, таки у похід. У поході треба знати, як себе поводити, де чиє місце у ряду. Тому часткам, оскільки вони були вперше в поході, сказали, щоб вони зайняли свої місця у ряду.

Коли частки стали після слів, до яких відносились, то вони з ними ніби взялися за руки (тобто між ними з'явився дефіс. Частки з того часу стали писатися через дефіс).

Коли ж частки не стали після слів, до яких вони відносилися, а стояли попереду, або через слово від слова, до якого відносилися, то писалися окремо.

Похід пройшов чудово. Всі були задоволені, бо знайшли спільну мову, зрозуміли один одного. Частки знайшли собі друзів серед інших частин мови і живуть з ними у злагоді.

Як ось, наприклад, такі: іди-бо, скажи-таки, візьми-но, ще ж таки, таки зробив.

Завдання: Які правила написання часток бо, но, то, от, таки заховані у казці?

Вигук

У одній незвичайній країні жили незвичайні жителі. А були вони незвичайними тому, що виражали то захоплення, то бажання, то задоволення, то оклик, то спонукання до дії. Жили вони дружно. І інколи заміняли навіть один одного. Як саме? А так: один і той же житель цієї країни міг виконувати різні справи; різні жителі цієї країни могли виконувати одну і ту ж справу. Жили вони дружно. Та одна біда — не було в них імені, яким би називали всю їхню країну. І от одного разу зібралися вони на раду. Довго радилися, лементували, кричали, а справа ні з місця. І тоді знайшовся один серед них найсміліший ОИ і закричав: «І чого вигукуєте? Чути тільки вигуки, а діло не робиться!»

Всі затихли, а АЙ сказав: «А мені сподобалось слово вигук, давайте так і назвемося».

«Ура! Тепер і наша країна має назву!» — знову всі залементували, загукали з радості. А ОХ сказав: «Ну й кричать, ну справжні тобі вигуки». З того часу і стали називати такі слова як О, ОИ, ОХ, АХ, А-АИ... вигуками. Бо виражають вони почуття, переживання, настрій людини, спонукання до дії. Живуть вони у країні вигуків.

Завдання: Розкажіть, про що ви дізналися з казки про вигуки.

Казка про Антоніми
Два брати жили на світі,

Був один з них працьовитий,

А другий ледачий дуже.

Слухай казку про них, друже.

Той хоробрий і правдивий,

Той брехливий, полохливий,

Той розумний, той дурний,

Той великий, той малий.

День і ніч брати сварились

І ніколи не мирились.

Все, що перший будував,

Другий миттю руйнував.

Кожен рать повів свою,

Стрілись вороги в бою.

Із високим стрівсь низький,

На товстого йшов тонкий

Стрів білявого чорнявий,

Огрядного - худорлявий.

На сумного йшов веселий,

На тендітного - дебелий.

Ця кривая війна

-Нині сива давнина.

Хоч брати вже помирились,

Після них слова лишились,

Дуже горді, незалежні,

Абсолютно протилежні.

В мові ці слова живуть,

їх антонімами звуть.

Незвичайна пригода

Жили у казковому королівстві Фонетика два брати, королевичі О та А. Жили в мирі, злагоді та взаєморозумінні. Кожен знав свої функції і поважав роль свого брата.

Одного разу О запросили в гості, і він звернувся до свого брата:

  • Брате, мені потрібна твоя допомога. Мене сьогодні товариш У запросив до себе на день народження. То я тебе хочу попросити, щоб ти замінив мене всього на один день.

  • Із задоволенням, - відповів А. - Певен, за один день нічого жахливого не станеться.

День пройшов спокійно. А ввечері хтось голосно постукав у двері. Біля казкового палацу стояв воїн - велетень, а біля нього бив копитами землю красивий вогнегривий кінь.

А радо привітав гостя:

- Дорого вечора, багатирю] Щиро вітаю тебе у нашому палаці, -
вклонився господар.

Чоловік здивувався.

- До сьогоднішнього дня усі цінували мою силу, відвагу та вірну
службу, а не гроші. Що тут відбувається?

А розгубився...

Казка про Петрика, який потрапив до міста Простого речення

"Мабуть, я заблукав", - подумав Петрик, опинившись перший раз у місті Простого речення. Через свою цікавість (а саме це привело його сюди) він опинився біля болота Відокремлених членів речення.

Правда, за допомогою можна було звернутись до ком (вони тут жили і добре знали місцевість), але Петрик здавна був з ними не в ладу. На щастя, зустрівся Дієприслівниковий зворот, але він тільки насміявся з хлопця, завівши у непрохідні зарості. А Обставина (тільки її тут не вистачало) уточнила, що саме тут у болоті йому і місце, щоб знав, як друзів цінувати. Дієприкметниковий зворот, розгніваний на хлопчика ще з 7 класу, запропонував відвести його до правителів міста на суд.

Підмет і присудок жили далеко, і Петрик ще мав надію врятуватися. На вулиці Односкладних речень він чкурнув (це він навчився робити ще на уроках) за будиночки його жителів і мав намір сховатися тут. На жаль, втікачеві не пощастило: Односкладні речення добре знали, як він зневажав їх на уроках української мови, й самі взялися доставити його на високий суд.

Вийшовши на центральну вулицю, втікач з надією подивився у бік Однорідних членів речення. Але ті байдуже відвернулися від нього, можливо, теж дещо пригадали.

Не врятував Петрика і густий та темний парк

Означень. Щоправда йому вдалося на мить зникнути з очей розгніваних мешканців міста, але він тут же влетів з усього розгону в озеро Прикладка. Плавав він (про це вже говорилося раніше) прекрасно, проте радість була передчасною.

Сюди збіглися всі жителі, прийшли Підмет і Присудок і в один голос заявили: "Покарати! Покарати!"

Петрик здригнувся і прокинувся. На щастя, це був лише сон.

Як виник алфавіт
Було це дуже давно. Жили собі у незвичайному царстві звуки. Все було б добре, коли б у їхньому царстві панував закон, порядок. Але звуки були незадоволені тим, що вимовляли їх так, як кому заманеться, а букв тоді ще не було.

От і вирішили звуки обрати собі царя. Голосні обрали А, а Приголосні - Б. Кому ж них бути царем? Почалися суперечки. Приголосних було більше, тому вони перемогли. Царем став Б. Він сильніше любив Приголосні, догоджав їм. коли збирав звуки на раду, то Приголосні садив на найпочесніші місця. А Голосні завжди сиділи десь у куточку.

Не хотіли Голосні терпіти приниження. Змовилися й утекли. У царстві стався переполох, замість слів виходили якість дивні звукосполучення.

Зрозуміли Приголосні, що без Голосних їм не обійтися. Пішли вони на розшуки. Багато царств обійшли, та все даремно. Приголосні розділилися на групи, продовжували пошуки. Одного разу втомлені Л, Ф, В, Т сіли перепочити. Раптом вони почули дивні слова, складені тільки з голосних. Зрозуміли Л, Ф, В, Т, що у цьому маленькому царстві проживають Голосні.

Тоді звуки вирішили намалювати себе і своїх друзів на папері.
Вийшли такі слова: „Ш...н...вн... Г...л...сн...! Пр...с...м в...б...ч...нн... .
П....в...рт...йт...сь. Ч...к м... ."

Листочки з дивним текстом розвішали по всьому царству. Коли Голосні побачили написи, то відразу здогадалися, що мало бути на місці пропусків. Кожен Голосний намалював себе. Всі разом Голосні вирішили повернутися.

Щоб жити у злагоді, звуки придумали створити склад букв, який вони назвали Алфавітом. З того часу звуки стали позначатися певними літерами. Але одна букви могла виражатися двома звуками (щ) або дві букви могли означати один звук (дз, дж). Букви і звуки про все мирно домовились і видали чіткі закони-правила. Царем обрали звук А. А царицею стала літера А. В алфавіті ця буква стоїть на найпочеснішому першому місці.

Казка при вивченні слів іншомовного

походження
Немов живі поставали перед хлопчиком учасники дерев'яної війни, герої захоплюючих шахових пригод.

Ось чітко по-солдатськи карбують крок гарні, круглоголові пішаки. На квадратному полі бою вони найменші. Але відважні пішаки нікого не бояться і нікому не дають дороги. "Ні кроку назад, тільки вперед!" - ніби говорять ці безстрашні бійці. Навіть могутній ферзь у хвилину небезпеки ладний сховатися за маленькими, сміливими пішаками.

А ось мчать швидкохідні тури. їм потрібен простір, вільні лінії. Тури - сильні фігури, та особливо сильні вони, коли підтримують одна одну. Коли вже дві тури, об'єднавшись захопить відкриту лінію аба прорвуться в тил до ворога- стережися! Все зметуть на своєму шляху!

З'ясувати значення слів шахи, фігури, ферзь, тура.

Чому А перша?
У кімнаті робилося щось незрозуміле. Усі букви вийшли із азбуки і голосно сперечалися, допитувалися одна в одної про те, чому буква А перша в алфавіті.

  • Ми хочемо бути першими! - кричали О та У.

  • Що ж робиться? - шипіли шиплячі. - Буква, з якої починаються такі слова, як ангіна, акула, стоїть на чолі цілої азбуки!

  • Таки все правильно, - мовчки думали приголосні букви. - Адже недаремно найдобріші фрукти апельсин, абрикос, ананас -починаються з букви А.

Але голосніше всіх кричала Я:

  • Чому ж таки перша А, а не Я?

  • А тому, - спокійно сказала буква А, яка мовчала до цього часу, -що я найстаріша між вами, що найперше слово кожної маленької дитини починається на А.

  • Що ж це за слово таке? - не вгавалася Я.

  • Агу. - сказала А. - І, крім того, я схожа на капітана, що стоїть на своєму містку. А всім відомо, що капітан повинен бути завжди попереду всіх.

  • Так, це правда, - сказав тихо і м'яко м'який знак. Всі подумали над тим, що говорили, поділились ще думками і згодилися. А і до цього часу перша в алфавіті.


Будова слова
Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і називаються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право змінюватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того, щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивчають розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

  • (Що ви дізналися з казки про будову слів?).

Словотвір
Жили собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.

Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства. Всі у цій країні поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жила країна мирно і спокійно.

Але недалеко від країни Мовознавства була інша країна, країна Двієчників і Невстигаючих. Там жителі країни постійно сварилися, ворогували між собою і дуже були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.

Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.

Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони увесь час охороняють свої рубежі 1 от Слова запідозрили незрозумілий шелест. З мурів своєї країни вони побачили, що до стін мурів підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи жителів країни Мовознавства до боротьби з ворогом.

Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і шикувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.

А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.

Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.

Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального.

Воїни гинуть, а перемога на боці ворога І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З великими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата. Бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.

Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі військ. І посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.

У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксально-суфіксального способу. А потім ударили разом ворога.

Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мовознавства Двієчників і невстигаючих, прогнали їх далеко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли більше брати у руки зброю, а бралися за розум, працювали, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.

Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання, Перехід однієї частини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситуаціях, при творенні слів.

(Про які способи словотворення ви дізналися з казки? З якою метою використовуються різні способи творення слів?)

Олександр Канівський

Про користь розділових знаків

Чоловік загубив кому і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб простіші. За нескладними фразами прийшли нескладні думки.

Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, рівно, з однією інтонацією. Його вже ніщо не бентежило, не радувало. Він до всього ставився без емоцій.

Потім він загубив знак запитання і перестав запитувати, жодні події не викликали в його цікавості, де б вони не відбувалися: в космосі, на землі чи навіть у власній квартирі.

Ще через кілька років він загубив двокрапку і перестав пояснювати людям свої вчинки.

Нарешті у нього залишилися одні лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, весь час тільки когось цитував - так він зовсім розучився думати і дійшов до крапки.

Бережіть розділові знаки!