asyan.org
добавить свой файл
1


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ЛЬОТНИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Циклова комісія «Облік і аудит»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Державне регулювання економіки»

Виконав(-ла) студент(-ка)

Групи ________________________

______________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

__ . __.2012р. __________________

(підпис)

Номер залікової книжки _______

Варіант роботи № _____________

Роботу перевірив

викладач _______________________

Результат перевірки: __________
___. ___.20___р. _______________

(підпис)


Кременчук 20 __

ПЛАН
1 Соціальне страхування і соціальне забезпечення населення як форми реалізації державної соціальної політики……………………………….3

2 Розвиток кредитно - банківської сфери та її регулювання в Україні……………………………………………………………………………10

3 Задача………………………………………………………………….17

Список використаної літератури

1 Соціальне страхування і соціальне забезпечення населення як форми реалізації державної соціальної політики.

Проблеми раціоналізації соціального навантаження на економіку є актуальними для України. Сьогодні стоїть завдання побудувати таку систему соціального захисту, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціально незахищених груп населення і в той же час не гальмувати розвиток економіки. Вирішити це завдання можна тільки шляхом формування гнучких, адаптованих до нових економічних умов систем управління соціальними ризиками, які рівняються на найкращі світові досягнення та зважають на національні особливості.


Сучасні держави активно використовують соціальне страхування для захисту населення на випадок захворювання, зниження працездатності, смерті годувальника, допомоги багатодітним сім'ям тощо. Принцип, згідно з яким держава в рамках соціального страхування піклується про тих, хто потребує захисту, діє всюди і сьогодні.

Питома вага соціального страхування у внутрішньому продукті розвинутих країн набагато перевищує питому вагу комерційного (недержавного) страхування (табл. 1).

Таблиця 1

Питома вага соціального та комерційного (недержавного) страхування у внутрішньому продукті розвинутих країн Європи,% (за даними INSSE, Франція)

Країна

Соціальне страхування

Комерційне страхування

Великобританія

20,6

9,9

Німеччина

26,9

5,6

Італія

23,6

2,6

Франція

28,0

5,9


Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Об'єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування - це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, сплачуваних працюючими громадянами та роботодавцями, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

Соціальне страхування — найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.

Організаційні принципи соціального страхування визначаються національними, історичними, та політичними традиціями суспільства. Організаційні режими соціального страхування зображено на рис. 11.1.



Для кожного режиму соціального страхування характерні свої організаційні структури. Основні відмінності організаційних структур національних систем соціального страхування полягають у виборі страховиків, тобто тих установ, які здійснюють функції збирання, акумуляції та витрачання коштів. Класичним прикладом інфраструктури основних режимів соціального страхування є національний страховий фонд Великобританії і каси взаємного страхування в Німеччині. Окрім централізованої і децентралізованої структур соціального страхування функціонують змішані моделі, в яких і ті, й інші форми мають приблизно рівне значення (Японія, Франція, Швейцарія).

Функціональну структуру соціального страхування оцінюють за структурою страхових виплат і страхових внесків. Структура страхових виплат характеризує реальний рівень відшкодування ризиків як за рахунок страхування, так і за рахунок державної бюджетної участі у компенсації соціального збитку.

Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов'язкове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту й охоплює матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, відповідно до "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", надають такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування:

— пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

— пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

— медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

— допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

— діагностика та амбулаторне лікування;

— стаціонарне лікування;

— надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

— профілактичні та освітні заходи;

— забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.

Обсяг послуг, що надається за рахунок коштів обов'язкового медичного страхування, визначається базовою та територіальними програмами обов'язкового медичного страхування, які затверджують у порядку, встановленому законодавством;

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до Конституції України, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

— допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

— допомога по вагітності та пологах;

— допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

— допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

— забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

— профілактичні заходи щодо запобігання нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

— допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;

— пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсія у зв'язку з втратою годувальника, який помер унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

— допомога по безробіттю;

— відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

— матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

— дотація роботодавцю для створення робочих місць;

— допомога на поховання безробітного.

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:

— тимчасова непрацездатність;

— вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

— інвалідність;

— хвороба;

— досягнення пенсійного віку;

— смерть годувальника;

— безробіття;

— соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

— нещасний випадок на виробництві;

— професійне захворювання.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їхні види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страховики у своїй діяльності співпрацюють у проведенні заходів, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, і мають право спільно в кожному конкретному випадку приймати рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, то виплату проводить страховик, до якого звернулася застрахована особа. Неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2 Розвиток кредитно-банківської сфери та її регулювання в Україні
Під банківською системою розуміється сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надається клієнтурі різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам:

  1. У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ.

  2. У системі не повинно бути зайвих елементів.

  3. У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

  4. поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб

  5. У країні діють банки й кредитні установи, як не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

  6. Банківська система є складовою більш широкої системи – економічної системи держави.

Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк України (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ – центральний банк держави, її емісійний центр є власністю держави і підзвітний Президенту України та Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організовує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банком, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організовує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.

Другий рівень банківської системи України – це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансових інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:

  • закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

  • здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;

  • забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;

  • підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків НБУ;

  • зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

  • стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;

  • подальше скорочення частини готівки в обігу;

  • підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

  • поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

  • ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.

Для успішного розв’язування завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання.

Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на кілька етапів. Перший з них – становлення цієї системи (1991-1993 рр..) – характеризувався власною концепцією розвитку. Особливістю даного етапу в тому, що, з одного боку, було формально проголошено ринкову ідеологію, в більшості секторів економіки відбувалася лібералізація цін, було постановлено контроль за оплатою праці, а з іншого – урядові структури гальмували трансформаційні процеси.

В основу практичної макроекономічної політики в 1992-1993 рр.. було покладено принцип повної відмови від використання монетарних інструментів у регулювання економіки. При здійсненні грошово-кредитної політики НБУ використовував командно-адміністративні методи, і зокрема – централізований розподіл кредитних ресурсів, пільгове кредитування, встановлення кредитних обмежень. До 1994 р. в Україні взагалі не діяли такі інструменти рефінансування, як кредитні аукціони. Політика рефінансування банків проводилася тільки через єдиний механізм – прямі кредити, що направлялися через колишні державні банки переважно до державного сектора економіки.

Економічна і грошово-кредитна політика 1993 р. не відрізнялася принципово від політики 1992 р. Продовжувалися спроби відновити економічну стабільність на основі реанімації державного сектора за рахунок емісійного доходу, а також бюджетно-дотаційної, податково-пільгової та кредитної підтримки.

Державний бюджет України на 1993 рік було затверджено з дефіцитом у 7,7% ВВП, єдиним джерелом покриття якого був кредит НБУ. Пряме кредитування НБУ бюджетного дефіциту неухильно зростало і на кінець року досягло 99% усієї кредитної емісії, що створило фінансову і правову основи для “заморожування” трансформаційних процесів у тих секторів економіки, де вони розпочалися. Міжбанківські кредитні ресурси переважно зосереджувалися в колишніх державних банках.

У 1994 р. НБУ почав впроваджувати нову монетарну політику – це стало початком другого етапу у становленні грошово-кредитної системи України. Із березня 1994 р. норма обов’язкових резервів зменшується до 15%, на що ринок міжбанківських кредитів відреагував негативно – падіння своїх обсягів.

У 1995 р. відбувся перерозподіл кредитних ресурсів у бік реальної економіки. За рік кредитні вкладення комерційних банків у народне господарство зросли на 1202 млн. до 3029 млн. грн., тобто в 2,5 рази [1. c.58]. НБУ відмовився від практики централізованого розподілу кредитних ресурсів на пільгових умовах, про що свідчить повна заміна прямих кредитів як механізму рефінансування на кредитні аукціони, де кредитні ресурси розподіляються на ринкових умовах. За рік обсяг кредитів, виданих НБУ Урядові, підвищився в 2,2 рази [2. ст. 57].

Станом на 15 березня 2000 р., обсяг коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків становив 2629 млн. грн., що значно перевищує показник кінця 1999 р. (2055 млн. грн.) [3. ст. 15]. При цьому обсяг грошової маси також значно збільшився.

Протягом 1995 р. було розміщено три випуски ОВДП. З 1996 р. ці облігації стають одним з головних джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Одним з основних недоліків здійснюваної грошово-кредитної політики було те, що великі внутрішні резерви було спрямовано не на розвиток виробництва, а на покриття дефіциту державного бюджету.

Тому вже в 1997 р. ситуація істотно змінилася. До середини року доходність ОВДП значно знизилася. На початку 1998 р. ринок державних облігацій характеризувалася великими боргами по виплатах і практично повною відсутністю попиту. На кінець 1998 р. ринок ОВДП досяг завершальної стадії стагнації, оскільки єдиним покупцем державних облігацій залишився НБУ, для якого їх доходність не відігравала ніякої ролі. Держава не здатна була погашати кредити з процентами, з огляду на що було вжито заходів щодо конверсії ОВДП.

Практичний досвід реалізації жорсткої грошово-кредитної політики за останні 5 років показав, що Україна не розв’язала головних економічних завдань – не зупинила падіння виробництва і не подолала фінансову кризу.

Грошово-кредитна політика, пов’язана з крайніми напрямами, не дасть позитивного результату і може бути ефективною лише в екстремальних умовах або на короткий проміжок часу.

Ще восени 1998 р. Президент України запропонував скоригувати грошово-кредиту політику в напрямі переорієнтації емісійних ресурсів НБУ з безпосередньо спекулятивної сфери в реальну економіку. Відбувся певний трансформаційний розрив, коли кредитно-банківська система функціонує сама собою, а економіка – сама собою. Тим часом грошово-кредитну політику необхідно проводити паралельно з структурною.

2000 р. можна вважати початком третього етапу в розвитку грошово-кредитної системи України, який покликаний подолати крайні підходи, розглянуті нами. В 1999-2000 рр. дисконтна ставка в кілька разів перевищувала рівень інфляції, що, природно, було гальмом у кредитуванні економіки. Протягом І кварталу 2000 р. дисконтна ставка НБУ знижувалася двічі та з 24 березня впала до 32% річних. Тим часом інфляція за січень і лютий досягла всього 8,1%. При такому рівні інфляції дисконтну ставку можна знизити до 15-20%.

Можна сформувати основні напрями діяльності держави в галузі фінансово-банківської системи. Це збалансована політики у сфері кредитування пріоритетних галузей національної економіки; відмова НБУ від кредитування Уряду шляхом своєї участі в аукціонах первинної емісії ОВДП; створення умов для становлення ФПГ, а також систем суспільної участі в капіталі банків і нефінансових організацій.


  1. Задача

Визначити темп приросту загального обсягу і структуру (%) виробництва товарів народного споживання у прогнозному році:


Товари народного споживання (ТНС)

Структура виробництва ТНС у базовому році, %

Темп приросту виробництва ТНС у прогнозному році, %

Структура виробництва ТНС у прогнозованому році, %

Продовольчі

50

5




Непродовольчі

43

-5




Горілчані вироби

7

0




УСЬОГО











Розв’язання:

Визначаємо темпи приросту загального обсягу:

- по продовольчим товарам:

((50*105)/100%)+((43*95%)/100) + 7 = 52,5+40,85 + 7-100=0,35

Визначаємо структуру виробництва за допомогою пропорції:

- продовольчі товари

Структура виробництва дорівнює:

(52,5*100%)/100,35=52,3%

- непродовольчі товари

Структура виробництва дорівнює:

(40,85*100%)/100,35= 40,7%

- горільчані вироби

Структура виробництва дорівнює 7%.
Відповідь: структура виробництва продовольчих товарів дорівнює 52,3%, непродовольчих – 40,7%, та горілчаних – 7%.

Список використаної літератури:


  1. Конституція України.

  2. Орлюк О.П. Банківське право. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – ст. 376.

  3. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси. Навч. Посібник. – К.: ЦУЛ. – 2002. – 300 с.

  4. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: Вид-чий центр „Академія”, 2001. - 320 с.

  5. Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України // Фінанси. Податки. Кредит. – 2001. - №15. ст. 8-13.

  6. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Товариство "Знання", КОО, 2002. - 203 с.

7. Економіка України: десять років реформ/ За ред. 3. Ватаманкжа та С. Панчишина. — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. — 496 с.