asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 11 12
3

Вступ

Політологія є нормативною (обов’язковою) навчальною дисципліною

для студентів усіх спеціальностей. Теоретичний матеріал, який треба засвоїти

в цьому курсові, вважається досить складним. Ось чому для успішної

підготовки до іспиту неодмінно буде потрібним цей посібник.

Даний посібник:

- створено на основі багаторічного досвіду викладення цього предмету;

- автор урахував найновіші досягнення з науково-методичного

забезпечення політології, а також концептуальні підходи та методики,

які зібрані в базових підручниках з політології.

(Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник/ За ред.

Ф.М. Кирилюка. – К.; Центр навчальної літератури, 2004.

Політологія / За ред. А. Колодій /. – К.; Ельга, Ніка – Центр, 2003.

Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К.;

Либідь, 2002.

Політологія. Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.;

Академія, 2001.

О.М. Рудакевич. Політологія. – Тернопіль, Астан, 2006.)

- підручник є стислим, але разом з тим охоплює всі необхідні теми;

- містить багато цікавої інформації;

- визначається оптимальним поєднанням складності викладання й

легкості сприйняття.

За нашим посібником вивчення політології буде цікавим, а підготовка до

іспиту – ефективною!

Бажаємо успіху!

4

І.ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

навчальної дисципліни "Політологія" для заочної форми навчання

Кількість годин

Лекції

Практичні

Індивідуальна

робота

Самостійна

робота

1. Сутність і роль політики та

політології як науки у житті

суспільства

2 - 1 8

2. Політична діяльність і влада 2 - 2 8

3. Історія світової політичної думки - 1 3 8

4. Сучасні ідейно-політичні течії - 2 3 8

5. Розвиток політичної думки в

Україні.

- 1 2 8

6 - 7. Політична система

суспільства.

- - 3 16

8. Особистість і політика. Політичне

лідерство.

- - 1 8

9. Політична культура - - 1 8

10. Міжнародні відносини та

світовий політичний процес.

- - 1 8

Разом 4 4 17 80

5

ІІ. Конспект лекцій

ЛЕКЦІЯ 1

Сутність і роль політики та політології як науки у житті

суспільства.

План лекції:

1. Сутність політики, її складові та соціальна роль.

2. Етапи становлення політичної науки.

3. Інструментарій та функції політології.

4. Структура політичних знань. Становлення політичної науки в

України

1. Сутність політики, її складові та соціальна роль.

Термін «політика» походить від слова рolis, яким стародавні греки на-

зивали міста-держави. У той же час, «поліс» має корінь «роli» - багато, в

даному випадку - скупчення, спільне проживання багатьох людей. Поняття

«політика» отримало поширення завдяки відомому творові Арістотеля «По-

літика», в якому під політикою розумілося управління полісом, державними і

суспільними справами. Отже, етимологічно й історично політика, її поява та

існування пов'язані з формуванням та розвитком держав, з переходом

людства до державного способу організації суспільного життя.

Політику у сучасній літературі визначають через такі філософські та

загальнонаукові поняття як «суспільна сфера», «суспільні інтереси», «суспільна

діяльність», «суспільні відносини», «влада», «управління», «мистецтво», «наука»

та ін. Класик новітньої політичної думки М. Вебер означив політику як «праг-

нення до участі у владі чи здійснення впливу на розподіл влади». Серед дефініцій

терміну політика є й інші: це - «організаційна, регулятивна і контрольна сфера

суспільного життя», «мистецтво владарювання», «відносини між класами і

націями», «концентрований вираз економіки» тощо. Розмаїття визначень

свідчить про складність та багатогранність феномену політики.

6

Особливостями політики є її універсальність (здатність впливати на всі

складові суспільного організму), інклюзивність (проникнення у різні сфери

суспільного життя) та атрибутивність (органічне поєднання, злиття з

неполітичними феноменами).

Структуру політики як суспільної сфери складають різноманітні явища та

процеси, а саме: первинні суб'єкти політики (великі суспільні групи), політичні

інститути, політична свідомість, політична діяльність, політичні відносини,

політична культура та ін. Типологію політики можна здійснювати за різними

критеріями. За суб'єктом вона є класовою, національною4()22.04, державною, пар-

тійною; за об'єктом - внутрішньою та зовнішньою, економічною, соціальною,

правовою, екологічною та ін.

Соціальне призначення політики подібне до ролі центральної нервової

системи людського організму: забезпечує скоординовані та цілеспрямовані дії

усіх суспільних суб'єктів. Політика виражає корінні життєві інтереси суспільних

груп та суспільства в цілому, визначає його стратегічну мету, інтегрує соціум,

регулює його життєдіяльність. У сучасних умовах роль політики зростає. Проте

окремі ідеологічні доктрини (комуністична та анархістська4 стверджують, що у

майбутньому держава і вся політична сфера відімре, а її місце займе

самоврядування людських колективів за місцем їх праці та проживання.

2. Етапи становлення політичної науки.

Політика стала об'єктом осмислення інтелектуальної еліти в період пе-

реходу людства до державної форми організації суспільного життя. Філософи

стародавнього світу пояснювали політику з точки зору появи та

функціонування держави, взаємодії влади і суспільства. Спершу уявлення

про політику мало міфологічну та теологічну форму, але згодом почало

набувати рис наукового знання, яке розкривало об'єктивні причини та

закономірності політичних явищ. Вчення про політику мало різний

характер: етичний, започаткований Арістотелем (мета політики -

справедливість, спільне благо); цинічний (коли вважалося, що політика

немає нічого спільного з мораллю і здійснюється за принципом «мета

7

виправдовує засоби») та ціннісно-нейтральний (політична діяльність

базується на раціональних, прагматичних засадах і не має вочевидь заданого

ідеалу).

Знання про політику тривалий час розвивалось у лоні таких наук як

історія, філософія та правознавство. Лише наприкінці XIX ст. спеціалісти з

конституційного права США запропонували виділити політичні знання в

окрему галузь - науку про політику. Приклад науковців США наслідували

вчені Європи та інших континентів. Проте, наприклад, в СРСР до кінця 80-х

рр. XX ст. ця наука не культивувалася, оскільки вважалося, що сформована на

Заході «наука про політику» має ідеологічний, буржуазний характер.

Якщо до 40-х рр. XX ст. вчені головну увагу приділяли дослідженням

політичної влади, то в середині століття (40-70 рр.) відбувся поворот до про-

блем лібералізації та демократизації політичного життя. В останній третині

XX ст. увага зосереджувалася на формуванні концепцій постіндустріального

суспільства, розробці теорії демократичного елітизму, національних інтересів

тощо.

3. Інструментарій та функції політології.

Основою будь-якої науки є понятійний апарат і методи дослідження як її

інструментарій. У категоріях та поняттях політології відображені найіс-

тотніші властивості політичної сфери. їх можна поділити на такі групи: 1) за-

гальні поняття (політика, влада, демократія тощо); 2) поняття структури (дер-

жава, партія, політична організація, політична система та ін.); 3) поняття

функціонування (політична діяльність, політичний процес, вибори тощо); 4)

поняття розвитку (політична реформа, революція, модернізація та ін.). Крім

власних понять, політична наука використовує загальнонаукові терміни

(суспільство, культура, прогрес тощо) та категорії наук, які перебувають на

стику з політологією (громадянське суспільство, приватна власність, свобода,

право та ін.) Використовуючи понятійний апарат, науковці формулюють

закономірності та тенденції політичної сфери.

8

Серед методів дослідження політичних явищ можна виділити загальні

методи, чи, як кажуть, підходи - системний, функціональний, історичний,

психологічний, поведінковий (біхевіористський) та ін.; логічні методи - аналіз

і синтез, поєднання логічного та історичного, моделювання тощо; емпіричні

методи - спостереження, соціологічне опитування, контент-аналіз,

лабораторний експеримент та ін. Якщо у першій половині XX ст. особливої

популярності у дослідженні політики набув біхевіористський підхід (аналіз

емпіричних фактів поведінки суб'єктів політики), то наприкінці 60-х рр. від-

булася постбіхевіоральна революція. За словами авторитетного американ-

ського політолога Девіда Істона, проблеми біхевіоризму в тому, що він несе в

собі ідеологію емпіричного консерватизму, що базується на методології

природничих і точних наук, а соціальна наука не є і не може бути оцінно-

нейтральною. Отже, дослідники повинні зважати на ціннісні передумови

знання і нести відповідальність за гуманістичні вартості цивілізації.

Роль політології у сучасному суспільстві є вагомою і вона постійно зро-

стає. Це засвідчують такі функції політичної науки як методологічна, світо-

глядна, інноваційна, інструментальна, прогностична та ін

4. Структура політичних знань. Становлення політичної науки в

Україні.

Політологічні знання мають три рівні: емпіричний - аналіз і узагаль-

нення емпіричних даних політичного життя; конкретно-теоретичний - роз-

робка теорії і методології дослідження окремих політичних явищ і процесів

(політичної влади, функціонування політичних інститутів, політичної сві-

домості та ін.); теоретично узагальнюючий. Макрополітологія, а отже і курс

політології у вищих навчальних закладах України, включає такі розділи як

історія політичних вчень, теорія політичної влади та політичної діяльності,

теорія політичних систем та інститутів, теорія демократії, концепції полі-

тичних еліт та лідерства, закономірності функціонування політичної свідо-

мості і культури, теорія етнополітичних процесів та міжнародних відносин.

9

За більш ніж 100 років розвитку самостійної політичної науки сформува-

лося понад два десятки відносно самостійних політичних дисциплін, серед

яких: політична філософія, політична соціологія, політична психологія та ін.

Особливо інтенсивно прогресують такі нові політичні науки як політичний ме-

неджмент, політичний маркетинг та виборча інженерія.

У сучасній Україні швидкими темпами розвиваються усі політичні науки.

Ще до проголошення її суверенітету, у березні 1991 р. була створена Українська

асоціація політологів. Згодом, у 1992 р., постала Асоціація молодих українських

політологів і політиків, а у 1993 р. - Українська академія політичних наук, діє

Асоціація політичних психологів та Асоціація паблік рілейшнз, які входять у

відповідні міжнародні наукові структури. У системі Національної академії наук

України функціонує Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. В умовах

демократії створено чимало недержавних (корпоративних, приватних) по-

літологічних дослідницьких інститутів, центрів та фондів: Інститут політології,

Київський центр політичних досліджень та конфліктології, Український центр

економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Фонд «Демократичні

ініціативи» та ін. У багатьох вищих навчальних закладах відкрито політологічні

факультети та відділення, які здійснюють підготовку фахових політологів.

10

Лекція 2

Політична діяльність і влада.

План лекції:

1. Сутність та концепції політичної влади. Суб'єкти, джерела, ресурси та

засоби політичної влади, типи її легітимності.

2. Закономірності структури та функціонування політичної влади.

Типологія політичної влади. Особливості владних відносин в Україні.

3. Поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі, засоби. Аспекти, рівні та

види політичної діяльності.

4. Політична взаємодія та політичні відносини. Характер взаємин по-

літичних сил сучасного українського суспільства. Політичний процес.

Його етапи, види, форми.

1. Сутність та концепції політичної влади.

Політична влада - один із видів суспільної влади, поруч з

адміністративною, економічною, релігійною, сімейною та іншими. Владу взагалі

можна визначити як здатність суб'єкта (людини, групи осіб чи інститутів)

здійснювати визначальний вплив на об'єкт (інших людей, їх об'єднання) за

допомогою певних засобів: авторитету, переконання, примусу тощо. Отже, логічна

модель влади включає такі компоненти: суб'єкт і об'єкт влади, волю, засоби та

виконання волі суб'єкта. Політична влада є основним, домінуючим видом

суспільної влади (суверенність політичної влади). її об'єктом виступає весь

народ (всезагальність __________політичної влади), а в арсеналі засобів допускається

використання примусу (авторитарність влади). Політична влада виконує такі

важливі суспільні функції: стратегічну, управлінську, організаційну,

координаційну, інтеграційну, мотиваційну, стабілізаційну та контрольну.

Влада - складне суспільне явище, тому не дивно, що існують різні тлу-

мачення її походження та суті, а саме: психологічне, біхевіористське, телео-

11

логічне, системне, структурно-функціональне, реляціонастське, соціально-

економічне, конфліктне.

М. Вебер, враховуючи психологічні, вольові чинники, стверджував, що

влада передбачає ймовірність вольового перетворення суспільних відносин

усупереч опорові об'єкта впливу. Б.

Рассел вважав, що в основі влади лежить прагнення до певної мети;

влада, на його погляд, може бути визначена як реалізація конкретних цілей.

Біхевіористи трактують владу як особливий тип поведінки.

Р.Даль, наприклад, дав таке визначення влади: «Влада А над Б є здатністю

А домогтися того, щоб Б зробив те, чого він ніколи би не зробив без впливу А».

Г.Лассуел визначав владу як контроль над ресурсами, їх розподіл у

суспільстві.

К.Маркс пояснював існування політичної влади економічним чинником:

політичну владу формують і реалізують імущі класи для увіковічення свого

панівного становища.

Суб'єкти, джерела, ресурси та засоби політичної влади, типи

її легітимності.

Модель політичної влади розкриває джерела, ресурси, та засоби якими

користується суб'єкт, характеризує феномен її легітимності. Влада має різні

джерела: фізичну силу, капітал, статус у суспільстві, організованість,

володіння інформацією. Серед ресурсів політичної влади, що характеризують

конкретні соціальні чинники, на які опирається суб'єкт, слід виділити

політичні, правові, демографічні, інформаційні, економічні та силові. Вони

вказують, зокрема, на те, що влада повинна опратися на існуючі громадсько-

політичні формування (партії, рухи), конституцію і закони, достовірну

інформацію, фінанси__________, інститути силового впливу тощо. Безпосередніми

інструментами (засобами) влади є право, авторитет, переконання, традиції,

маніпуляція, примус та насильство. Отже, ще однією особливістю політичної

влади є багатоманітність ресурсів і засобів, які використовуються у тій чи

іншій ситуації.

12

Слід зазначити, що суб'єкти влади в політиці поділяються на первині, які

є джерелом владної волі (особа, клас, нація, народ) та вторинні, покликані

виконувати волю первинних (політичні інститути). Суб'єкт влади формулює

свою волю у законах, указах, директивах, посланнях тощо. Конкретними

формами здійснення політичної влади є панування, керівництво, управління,

організація, координація і контроль. Суб'єкти влади мають набути ознак

легітимності в очах громадян, тобто останні повинні визнавати владу

законною, справедливою, ефективною, чи, як зазначав М. Вебер, -

«раціонально визнаною цінністю».

У політології виділяють ряд способів легітимації влади: традиційний,

харизматичний, раціонально-правовий, національно-патріотичний, на

засадах участі та соціально-евдемонічний. В рамках останнього основною

причиною визнання існуючої влади вважається задоволення населення

умовами свого життя, яке є щасливим за такої влади («ЄУСІЄШОПІЗ» з грецької -

щастя). Харизматична легітимація базується на визнані у владоможців

харизми - божого дару - особливого інтелекту, волі, фізичної сили тощо.

Національно-політична легітимація ґрунтується на твердженні, що при владі

перебувають істинні патріоти, які ніколи не зрадять національні інтереси.



следующая страница >>