asyan.org
добавить свой файл
1
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ
Хорошилова М.В.

Студентка групи ПВШ-10Б

ІПО ІПП УМО (м. Донецьк)
На даний момент компетентнісний підхід є основоположним у підготовці професіоналів будь-якої сфери діяльності. Не менш значущий це питання в сфері підготовки фахівців педагогічного напряму. Це питання виникло сьогодні через професійну непридатність величезної маси випускників педагогічних вузів. Професійна компетентність включає в себе не тільки оволодіння загальними професійними знаннями, вміннями і навичками, але й високий рівень розвитку комунікативної компетентності. Це, на наш погляд, є неодмінною умовою здійснення педагогічної діяльності, яка ведеться в умовах безпосереднього спілкування з суб'єктами освіти.

Поняття «компетентність» у сучасній психології знаходиться в стадії активної розробки.Незаперечний внесок у дослідження даної проблематики внесли такі вчені як Дж. Дорівнює, А.К. Маркова, Ю.М. Ємельянов, Ю.М. Жуков, Л.А. Петровська, Г. С. Миролюбова та ін. Відбувається уточнення, доповнення і розширення поняття, досліджуються шляхи формування.Поряд з поняттям «компетентність» у науково-практичних дослідженнях автори часто використовують поняття «компетенція», часом підміняючи одне іншим. У вітчизняній науково-практичній літературі обидва поняття в більшості випадків вживаються для вираження достатнього рівня кваліфікації та професіоналізму фахівця, проте мають різне змістовне наповнення.Компетенція характеризує вимоги середовища, а компетентність відображає відповідність людини цьому середовищі.

Тобто, поняття «компетенція» в основному застосовується для характеристики зовнішніх по відношенню до людини функціональних обов'язків, а «компетентність» - на позначення внутрішніх, особистісних проявів [3, с.6].

Комунікативна компетентність, ставлячись до групи ключових, є важливою та невід'ємною складовою професійної, соціальної та міжособистісної компетентності. Комунікативна компетентність виступає в якості провідного чинника ефективного спілкування [2, 4;5] і багато в чому визначає успішність і конкурентоспроможність особистості [8].

Розгляду різних аспектів комунікативної компетентності присвячені праці Ю. М. Ємельянова, Ю. М. Жукова, Л.А. Петровської, В. А. Кан-Каліка, В. А. Лабунської, Є. В. Сидоренко, О. І. Муравйової, І. В. Макарівської, О. В.Ванновський, Н. Б. Буртовий та ін.

У сучасних дослідженнях триває теоретичний аналіз і осмислення даної категорії, розширюється її змістове наповнення.Якщо до недавнього часу досить поширеним було визначення комунікативної компетентності як «сукупності навичок і вмінь, необхідних для ефективного спілкування» [11],то в даний час категорія «комунікативна компетентність» розглядається значно ширше і включає в себе і особистісний аспект.Проте до цих пір немає однозначного погляду на змістовне наповнення цього поняття, на те чим є комунікативна компетентність: здатністю, властивістю, сукупністю знань, умінь і навичок.

На наш погляд, комунікативна компетентність являє собою цілісне, інтегративне, психічне утворення, що визначає ефективність спілкування.При спробі виділити структурні компоненти комунікативної компетентності дослідник також стикається з відсутністю єдиного підходу до даної проблеми. Зокрема, автори виділяють наступні компоненти комунікативної компетентності:

  • Знання та вміння (Петровська, 1989);

  • Знання, вміння, навички і способи (Мітіна, 2004.; Макарівська, 2003);

  • Знання, вміння, позиції, якості (Маркова, 1993);

  • Комунікативні здібності, комунікативні уміння і комунікативні знання, адекватні комунікативним завданням і достатні для їх вирішення (Сидоренко, 2003);

  • Комунікативну спрямованість, комунікативну інформованість (знання, вміння, навички), комунікативні здібності. (Попова, 2003);

  • Сплав знань, умінь і диспозицій (установок і ціннісних орієнтацій) (Жуков, 2003);

  • Когнітивні (орієнтованість, психологічні знання і перцептивні здібності), емоційні (соціальні установки, досвід, система відносин особистості) і поведінкові (уміння і навички) складові (Макарівська, 2003.);

  • Поведінкові, афективні, когнітивні, регулятивні, інформаційні складові (Буртовий, 2004);

  • Понятійно-операціональні блок (знання та вміння) і особистісний (якості, позиції) (Нестерова, 2007).

Нам близькі позиції А. К. Маркової [7], І. М. Нестерової [9], які розглядають комунікативну компетентність як інтегративну здатність, що включає в себе знання, вміння, якості, а також позиції, які відіграють значиму мотиваційну роль.

Однак для більш обгрунтованого виділення складових комунікативної компетентності педагога ми у своєму дослідженні використовували метод експертної оцінки. В якості експертів виступили 90 викладачів вищої школи зі стажем викладацької діяльності не менше 5 років.Основне завдання, що стояло перед експертами, - це виділення складових комунікативної компетентності педагога на основі наявних загальних уявлень про педагогічну діяльність і синтезі власного педагогічного досвіду.

Узагальнивши результати експертної оцінки, у структурі комунікативної компетентності ми виділили три блоки: понятійний (знання), операційний (уміння) і мотиваційно-особистісний (мотиваційна спрямованість, позиції, якості).

Виділення декількох блоків у структурі комунікативної компетентності узгоджується з класичним уявленням про структуру спілкування, де, як відзначає В.А.Лабунська, "вирізняються основоположні елементи структури спілкування: внутрішня, мотиваційна, сторона спілкування і зовнішня, інструментальна, сторона» [6, с.51]. В. А. Лабунська вказує на важливість розвитку всіх складових для незатрудненного спілкування.

На основі теоретичного аналізу робіт, присвячених вивченню комунікативної компетентності, а також практичних даних, ми приходимо до висновку, що комунікативна компетентність, є складним інтегративним, цілісним психічним утворенням,визначає успішність у соціальній та професійному середовищі.У структурі комунікативної компетентності можна виділити три складові: понятійну, що включає в себе знання про ефективне спілкуванні; операциональную, що включає в себе комунікативні вміння, адекватні конкретним комунікативним ситуацій;мотиваційно-особистісну, що містить позиції і якості, необхідні для здійснення ефективного спілкування.

Крім того, враховуючи, що комунікація - це процес спілкування, безпосередньої взаємодії, справедливим було б згадати роботи А.А. Бодалева, М.М. Обозова, в яких розвивається уявлення про трикомпонентної структурі міжособистісної взаємодії.У рамках даних уявлень дослідники виділяють поведінковий (практичний, регулятивний), емоційний (афективний) та когнітивних ¬ ний (гностичний, інформаційний) компоненти.До поведінковому ком ¬ Поненте відносять зовнішні виражаються прояви взаємодії: ре ¬ зультати діяльності, вчинки, міміку, жести і мова. Емоційний компонент відображає емоційні стани, що виникають у людей в процесі взаємодії.Когнітивний компонент включає всі психічні ¬ ські процеси, пов'язані з пізнанням навколишнього середовища і самого себе (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява) [1, 10].

Узагальненням результатів теоретичного аналізу та емпіричних даних нашого дослідження є модель комунікативної компетентності педагога (табл. 1).
Таблица 1

Структурна модель комунікативної компетентності педагога

складаю-

щие

аспекти

Понятійна

складова

Операциональная складова

Мотиваційно-особистісна складова

 Когнітивний

- знання про техніку ефективного спілкування;

- Усвідомлення можливих реакцій партнера;

- Аналіз конкретної ситуації спілкування

- вміння застосовувати знання про техніку ефективного спілкування;

- Вміння передбачати реакції партнерів на ситуацію взаємодії;

- Врахування позиції партнера

- діалогічна спрямованість у спілкуванні;

- Схильність до конструктивного вирішення конфліктної ситуації (схильність до співпраці);

- Здатність до децентрації;

- Емпатічность (здатність до емпатії);

- Розвинена

рефлексивність;

- Прогностичні здібності;

- Високий рівень комунікативної толерантності

Афективний

- усвідомлення власних почуттів та емоційних переживань в ситуації спілкування;

- Розуміння емоційного стану партнера

- вміння управляти власним емоційним станом, контролювати емоції;

- Співчуття, співпереживання партнеру;

Поведінковий

- вибудовування спілкування на основі знань про вікових, індивідуальних, емоційних особливостях партнера;

- Вибір оптимального ситуації стилю спілкування - взаємодія на основі співробітництва;

- Вміння стати на бік партнера;

- Вміння компетентного вирішення конфліктів


Визначення поняття комунікативної компетентності, змісту її складових - це перші кроки на шляху вирішення проблеми формування та розвитку компетентності майбутніх професіоналів, зокрема, педагогічної спрямованості. Як підкреслює Ю.Г.Татур, компетентність, по суті, потенційна, вона проявляється в діяльності і має особливість розвиватися в діяльності [12]. Саме в процесі професійного навчання є можливість цілеспрямованого і планомірного розвитку комунікативної компетентності майбутнього фахівця.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бодальов А.А. Психологія спілкування. - М.: Інститут практичної психології, В.: НВО МОДЕК, 1996. - 256 с.

2. Братченко С.Л. Розвиток у студентів спрямованості на діалогічне звернення в умовах групової форми навчання: Автореф.дисс. канд.псіх.наук. Л., 1987. - 16 с.

3.Варданян Ю.В., Кільмяшкіна Т.А. Модель вузівської освітньої системи становлення психологічної компетентності педагога / / Психологія у вузі. 2008. № 2. С. 5-16.

4. Ємельянов Ю.М. Теорія формування і практика вдосконалення комунікативної компетентності: Автореф.діс.докт.псіх.наук.-Л., 1991 .- 38 с.

5. Жуков Ю.М., Петровська Л.А., Растянников П.В. Діагностика і розвиток компетентності у спілкуванні. - М.: Моск. ун-т, 1990. - 104 с.

6. Лабунська В.А., Менджеріцкая Ю.А., Бреус Є.Д. Психологія утрудненого спілкування: Теорія. Методи. Діагностика. Корекція .- М.: Академія, 2001. - 288 с.

7. Маркова А.К. Психологія професіоналізму. М., 1996.

8. Мітіна Л.М. Психологія праці та професійного розвитку вчителя. - М.: Академія, 2004. - 320 с.

9. Нестерова І.М. Формування комунікативної компетентності у студентів педвузу засобом вирішення ситуативних комунікативних педагогічних завдань: Автореф. дис. канд. псих наук. СПб., 2007. - 170 с.

10. Обозов М.М.Про трикомпонентної структурі міжособистісної взаємодії / / Психологія міжособистісного пізнання / Под ред. А. А. Бодалева. М.: Педагогіка. 1981. С. 80-92.

11. Петровська Л.А. Компетентність у спілкуванні: Соціально-психологічний тренінг. М.: МГУ, 1989. - 216 с.

12. Татур Ю.Г.Компетентність у структурі моделі якості підготовки фахівця / / Вища освіта сьогодні. 2004. № 3. С.20-26.
Аннотация. В статье рассмотрен вопрос куммуникативной коммпетентности будущих педагогов. Коммуникативная компетентность, относясь к группе ключевых, является важной и неотъемлемой составляющей профессиональной, социальной и межличностной компетентности. Коммуникативная компетентность выступает в качестве ведущего фактора эффективного общения и во многом определяет успешность и конкурентоспособность личности .

Анотація. У статті розглянуто питання куммунікатівной коммпетентності майбутніх педагогів. Комунікативна компетентність, ставлячись до групи ключових, є важливою та невід'ємною складовою професійної, соціальної та міжособистісної компетентності.Комунікативна компетентність виступає в якості провідного чинника ефективного спілкування і багато в чому визначає успішність і конкурентоспроможність особистості.
Ключевые слова: коммуникация, компетентность.
Ключові слова: комунікація, компетентність