asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Вступ
З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні.

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі – все це потребує створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Мета, пріоритети і принципи розвитку освіти, що окреслені в Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”), в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті мають за основу гуманістичну парадигму. У зв’язку з цим серед актуальних проблем удосконалення навчально-виховного процесу важливе місце посідає гуманізація та гуманітаризація як основа організації навчально-виховного процесу в школі.

Зросли вимоги до особистості педагога. Це має бути, насамперед, особистість людяна, яка розуміє, що немає учня, якого не було б за що любити і поважати. А це означає, що педагог повинен бути гуманітарієм, володіти гуманітарною культурою, незалежно від того, який предмет він викладає. Без цього освіта не може бути гуманною. Гуманітарна культура характеризує, по-перше, внутрішнє багатство особистості, рівень розвитку її духовних потреб і , по-друге, рівень інтенсивності їх виявлення у творчій практичній діяльності. Щоб оволодіти цією культурою, педагог повинен мати повні знання про гуманізацію та гуманітаризацію освіти. Все це обумовлює актуальність обраної теми.

Мета роботи: висвітлити проблеми гуманізації і гуманітаризації як основи

організації навчально-виховного процесу в школі.

Завдання роботи

  1. Розкрити проблеми сутності гуманізму і гуманітаризму, їх історії, генези гуманістичних ідей на основі аналізу психолого-педагогічної літератури, праць з філософії і соціології.

  2. Ознайомити з відповідним понятійним апаратом сучасної філософії і соціології для розуміння гуманістичної освітньої парадигми.

  3. Звернутися до досвіду роботи шкіл з даної проблеми.

  4. Сприяти підвищенню гуманітарної культури читачів.

Дана тема широко висвітлюється в літературі. Викликають цікавість роботи психолога Т. Грінінга. У статті „Історія і задачі гуманістичної психології” він досліджує історію розвитку гуманістичної психології з 60-х років 20-го сторіччя до сучасності. Вважає, що „гуманістична психологія, що виникла в США в 60-ті роки під керівництвом Ролло Мея, Абрахама Маслоу і Карла Роджерса, переживає в наші дні справжнє відродження... Гуманістична психологія, що одержала назву „третьої сили”, об’єднала філософів, соціологів і педагогів – усіх тих, хто шукав більш позитивні і життєстверджуючі методи аналізу і вивчення цілісної природи психічного життя людини”¹.

Еволюцію життя від зародження до трансформації в екогуманізм, ноосферний гуманізм простежує О. А. Ціхоцька у статті „Становлення і розвиток гуманізму як ціннісної орієнтації”. „Стрижнем у визначенні гуманізму, - відзначає вона, - має бути визначення людини самодостатньою цінністю, утвердження права особистості на унікальність як наслідок її

__________________________________________________________________

¹ Грининг Т. История и задачи гуманистической психологии // Вопросы психологии. – 1998. - №4. – С.161.

вільного розвитку на основі внутрішньої необхідності”¹.

О. Б. Орлов у статті „Перспективи гуманізації навчання” рецензує розширене і перероблене видання монографії Карла Роджерса „Свобода навчатися” (1969), присвячену різним аспектам гуманізації навчання. Автор пише: „Карл Роджерс розрізняє два типи навчання: несвідоме і свідоме; перше примусове, безособистісне, інтелектуалізоване, оцінюване ззовні, спрямоване на засвоєння значень, друге, навпаки, - вільне і самостійне ініціююче самим учнем, спрямованим на засвоєння смислів як елементів власного досвіду. Основна задача вчителя – стимулювання свідомого навчання”².

Е. М. Мирський у статті „Замітки про гуманітарну освіту” окреслив проблеми, задачі гуманітарної освіти і пропонує шляхи їх вирішення. Перспективу гуманітарної освіти він вбачає у „ ... її особливій ролі – вона, по-перше, систематична і неперервна, а по-друге, може спиратися на потужну культурну традицію, зафіксовану в самій демократичній формі – в тексті. Сучасні технології не обезцінюють цю особливість гуманітарної освіти, а навпаки, дозволяють зробити її зміст більш доступним і наочним для учнів”³.

О. В. Рубцов і Б. Г. Юдін в статті „Нові орієнтири гуманітарної освіти” висувають ідею гуманітарного універсуму: „Гуманітарний універсум являє собою по можливості компактну (в основному на рівні рубрикаторів) систематизацію основних блоків і компонентів змісту гуманітарних знань” .

¹ Ціхоцька О. А. Становлення і розвиток гуманізму як ціннісної орієнтації // Освіта на Луганщині. – 1998. – С. 88.

² Орлов А. Б. Перспективы гуманизации обучения // Вопросы психологии. – 1988. - №6. – С.142.

³ Мирский Э. М. Заметки о гуманитарном образовании // Человек. -1995. - №4.- С.93.

 Рубцов А., Юдин Б. Новые ориентиры гуманитарного образования // Человек. – 1995. - №4. – С.93.

Наявність універсуму дозволила б у практичному плані:

„ 1. Виходити на складання базових навчальних планів і мінімальних стандартів...

  1. Здійснювати планування складу навчальних текстів...

  2. Проектувати, оцінювати і коректувати склад основних змістових блоків навчальних текстів...

  3. Відстежувати і опрацьовувати міжпредметні зв’язки” ¹.

О. В. Толстих у статті „Гуманітаризація освіти і актуальні проблеми естетичної освіти” відзначає: „ Гуманітаризація освіти – не що інше за своєю суттю, як перетворення навчальної діяльності в усіх загальноосвітніх і професійних навчальних закладах на основі іншої логіки – логіки, орієнтованої на знаходження і реалізацію нерозчленованої цілісності розвитку духовних і духовно-практичних здібностей людини, перетворюючої

і тим самим пізнаючої предметність свого буття. Мета і завдання гуманітаризації освіти полягають у поверненні її історичної і змістовної – до людини зверненої – основи кожному навчальному предмету”².

До висвітлення проблем гуманізації і гуманітаризації освіти зверталися

Г. А. Балл, І. Д. Бех, С. І. Гончаренко, І. Ю. Мальований, М. Н. Берулава,

О. В. Бондаревська, Ю. О. Кусий, Т. І. Черниш і багато інших авторів. Таким чином тему можна вважати достатньо дослідженою. Потребує детальної розробки практичний аспект її реалізації.

Структура роботи має такий вигляд: зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел. Робота призначена для вчителів загальноосвітніх шкіл.

__________________________________________________________________

¹ Рубцов А., Юдин Б. Новые ориентиры гуманитарного образования // Человек. – 1995. - №4. – С.93.

² Толстых А. В. Гуманитаризация образования и актуальные проблемы эстетического воспитания // Педагогика. – 1996. - №4. – С.11.
Розділ 1. Сутність гуманізації сучасної освіти


    1. Становлення гуманізму як ціннісної орієнтації

Гуманізм (лат. humanus – людяний, людський) – світогляд, в центрі якого як найвища цінність і мірило всього перебуває людина. Почуття любові до людей і окремої особи, глибока повага до людської гідності, позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати і допомагати іншому, намагання робити добро і піклуватися про благо людей є основними засадами гуманізму.

Гуманізація – впровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів. Проблема гуманізму, як і проблема людини, є споконвічною і разом з тим завжди новою. До кінця другого тисячоліття людство, пройшовши крізь диктатури, війни і насилля, наблизилося до розуміння самоцінності людської особистості, до необхідності наповнення реальним змістом того принципу, який був проголошений в античні часи Протагором (людина – мірило всіх речей). Як наслідок такого розуміння – утворення в 30-50-ті роки гуманістичного напрямку у психології. Виникла, як альтернативна, „третя сила” у психології, така, що протиставила себе маніпулятивним тенденціям у психології; гуманістична психологія стала квінтесенцією багатьох впливових концепцій людини у сучасній філософії.

Будучи практичним втіленням нового бачення людини, гуманістична парадигма стала і практичною філософією, і духовною практикою, істотно змінивши способи психологічної роботи з людиною, баченням самої людини та її психологічної проблематики. Викликавши свого часу досить багато докорів щодо суб’єктивізму, буржуазності, ненауковості й тому подібних вад, гуманістичний напрямок сьогодні отримав широке визнання в усьому світі.

Гуманістичні ідеї мають тривалу передісторію. Вони висловлювались і усній народній творчості, в літературі і мистецтві, в релігійних вченнях,

починаючи з сивої давнини.

Виділяють такі етапи в розвитку гуманізму. Перший – це період зародження гуманістичних уявлень про гідність людини (Стародавня Греція, Стародавній Рим). Другий етап розвитку гуманізму пов’язаний з середніми віками (ІІІ-ХІІІ ст.). Якщо на першому етапі античні філософи (Платон, Сократ, Сенека, Епікур) адресували гуманістичні ідеї вузькому колу людей, то на другому етапі сфера гуманізму поширилася і на вільних виробників.

Гуманізм як цілісна система поглядів на людину досяг найвищого розвитку в епоху Відродження. Цей період можна назвати третім етапом у розвитку гуманізму як в народному середовищі, так і його віддзеркаленні в філософії, літературі, прозі, мистецтві, педагогіці.

В Україні початок зародження і формування елементів ранньогуманістичної культури більшість дослідників відносять до другої половини п’ятнадцятого –початку шістнадцятого сторіччя.

Четвертий етап в розвитку гуманізму збігся з новим часом. Це період сімнадцятого і вісімнадцятого сторіччя. Особливістю даного етапу було поширення демократичного гуманізму. В ХІХ сторіччі К. Маркс і Ф. Енгельс проголосили народження пролетарського гуманізму, який мав підстави для свого існування і був підтверджений практикою.

В ХХ сторіччі пролетарський гуманізм трансформувався в соціалістичний.

Новий зміст освіти повинен визначатись характером зміни техногенно-індустріальної цивілізації інформаційно-екологічною ноосферною цивілізацією з властивим їй новим, ноосферним типом гуманізму, що передбачає відмову від класичного антропоцентризму і акцент на збереженні біосфери, природи взагалі.

Отже, можна зробити висновок, що, зародившись в античні часи, отримавши подальший розвиток в середні віки, епоху Відродження і Просвітництва животворні ідеї гуманізму еволіціонують у наш час в ноосферний тип гуманізму як „нову всепланетарну свідомість”.

    1. Гуманізація освіти та проблеми індивідуалізації навчання


Сучасна соціокультурна ситуація та нові тенденції, що відбуваються в освіті, потребують нового, більш сучасного, погляду на проблему гуманізації освіти. Гуманізація педагогічного процесу полягає в його спрямованості на особистість учня, в його удосконаленні на основі саморозвитку, розумінні дитини як найвищої цінності, неповторної, унікальної особистості, якій притаманні свої особливості, здібності, інтереси.

Діагностико-прогностичний підхід дозволяє перейти до наступного етапу гуманізації освіти – індивідуалізації навчання. В основу програми індивідуалізації навчання покладена гуманістична теза: основою змін у поведінці людини є її спроможність рости, розвиватися, спираючись на власний досвід.

Індивідуалізація навчання – це створення умов, сприятливих для інтелектуального, духовного, фізичного розвитку дитини; створення таких умов, в яких учень не може не навчатись, не може навчатись нижче своїх можливостей, не може залишатись байдужим спостерігачем виховних справ, бурхливого шкільного життя. Технології індивідуалізації мають за основу гуманістичну парадигму, бо характеризуються зміщенням пріоритетів на розвиток психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сфер особистості замість опанування обсягу інформації і формування певного кола вмінь і навичок.

Гуманістичну педагогіку можна назвати іноваційною в повному розумінні цього слова: вона не вимагає зовнішніх ін’єкцій для педагогічної системи, ефект підвищеного навчально- виховного впливу досягається внаслідок внутрішньої перебудови системи.

    1. Демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу

Одним з аспектів гуманізації навчально-вмховного процесу є його демократизація. Демократія – народовладдя. У широкому розумінні це одна із форм державного устрою, при якому декларуються, і, по можливості, забезпечуються права і свободи кожного і всіх громадян.

Демократизація – впровадження демократичних засад, розвиток спільноти людей на демократичній основі.

Демократизація виховної діяльності школи передбачає широкий спектр напрямків формування активної особистості: пробудження національної самосвідомості вихованців, розвиток самостійності, готовності займати активну позицію в колективній діяльності й приймати на себе відповідальність, виховання, вміння обстоювати власні інтереси, розвиток здатності до розв’язування нестандартних проблем тощо.

Реаліація цих виховних завдань можлива при налагодженні раціонального управління діяльністю школи, яка передбачає впорядкування управлінських організаційних структур, розвиток колегіальних форм управління, єдність і самоврядування, раціональний розподіл функціональних обов’язків між членами колективу, активне включення до процесу управління вчителів, учнів, батьків, громадськості, формування нових економічних стосунків між школою та іншими юридичними та фізичними особами.

Демократична організація управління і школі має відповідати таким вимогам:

координація і взаємозв’язок різних ланок системи освіти і виховання;

всебічна демократизація освіти в плані розвитку самостійності та відповідальності керівників шкіл і кожного члена колективу:

органічне поєднання в управлінні школою державних і суспільних начал, відмова від командно-адміністративних методів управління;

гласність, виборність і періодична зміна управлінських органів і керівників шкіл;

урахування регіональних особливостей розвитку освіти;

орієнтація управлінських рішень на кінцевий результат, послідовне здійснення системно-цільового підходу в управлінні;

забезпечення глибокого аналізу стану освіти;

упорядкування системи планування, організації і контролю;

створення умов для творчої роботи керівників шкіл, учителів щодо організації навчально- виховного процесу;

колегіальність, гласність у прийнятті рішень;

співпраця колегіальних органів різних рівнів та дирекції школи.

Питання демократизації управління школою знаходять свою практичну реалізацію через розвиток і вдосконалення різних форм самоврядування.

Учнівське самоврядування має двоступінчату структуру – загальношкільну і класну з визначеними зв’язками і керівництвом.

Учнівське самоврядування в школі має на меті:

включити учнів у різноманітну, змістовну, цікаву діяльність колективу класу, школи; створити умови масового прилучення учнів до організаторської роботи, до управління справами колективу;

забезпечити реалізацію прав і обов’язків учнів. Там, де розвинене шкільне самоврядування, виникають сприятливі умови для згуртування учнівського колективу, розвитку громадської думки.



следующая страница >>