asyan.org
добавить свой файл
1


Тема. Мотиви туги за минущістю краси, гармонією світу і людини в ліриці Євгена Плужника.

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Є.Плужника, допомогти учням усвідомити глибину й красу лірики митця, особливості образу ліричного героя його творів; розвивати навички аналізу поезій, їх виразного читання, висловлення власних думок і вражень з приводу прочитаного, порівняння творів з віршами П.Тичини, М.Рильського; сприяти виховуванню гуманістичних почуттів, любові до мистецтва, естетичного смаку.

Тип уроку. Вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Вступна частина.

1. Організаційний момент.

2. Перевірка домашнього завдання: визначити тему та ідею поезії «Київ з лівого берега» М.Зерова. Визначити ознаки неокласицизму.

Тема: зображення колись могутнього міста Києва, яке втратило свою значущість і вплив, але яке потенційно здатне до відродження.

Ідея: утвердження думки про можливість відродження колись могутнього міста, а разом з тим і держави – її духовності, культури.

Ознаки неокласицизму: інтелектуалізм, звернення до історії, тяжіння до філософських узагальнень, звернення до форми сонету.

3. Оголошення теми уроку.

Сьогодні ми говоритимемо про оригінального митця, поезія якого «одночасово і сильна, і філігранна, і печальна, і оптимістична, і глибоко індивідуальна, і соціально значуща» за словами Миколи Бажана. Сподіваюсь, і ви в цьому переконаєтесь.

ІІ. Основна частина.

  1. Евристична бесіда:

  • як ви розумієте поняття гармонія? (злагодженість, відповідність якостей певним критеріям)

  • за яких умов людина/митець досягає душевної гармонії? (за умови порозуміння із собою, із людьми, які її оточують; за умов внутрішнього і зовнішнього комфорту).

  • Чи міг досягнути такого стану письменник в роки СРСР? Чому? (це не було можливим, адже митець в СРСР фактично не мав свободи у творчості, а насильство, як правило, не дає розквітнути таланту. Тому стан гармонії був недосяжним ідеалом).

  1. Розповідь учня/учениці про життя і творчість Євгена Плужника:

«Та це ж розмова лиш! — Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!» – Так говорив сам Євген Плужник про добу в якій жив. Весь його творчий шлях зводиться фактично до 10 років активної літературної праці, які пройшли в передчутті «грози», адже всі митці фактично ходили по краю прірви. «Минуло всім, але не всім минулось» – так можна підсумувати долю чи не кожної талановитої особистості, думки якої йшли врозріз з ідеологіїю партії.

Майбутній поет, драматург, перекладач народився у слободі Кантемирівка (Східна Україна).

Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше – у Ростові-на-Дону. 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є.Плужник працює вчителем мови та літератури. Згодом навчався у Київському зоотехнічному інституті, де працював чоловік його сестри, навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 – у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В.Осєєвою. Попри успіхи у навчанні був змушений покинути його через туберкульоз. 1926 року хвороба загострилася. Однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…») → постійні пошуки себе, прагнення пізнати світ.

Першi украïнськi вiршi Є.Плужника (в гiмназiйний перiод вiн писав росiйською)
були опублiкованi 1923 року в киïвському журналi "Глобус" пiд псевдонiмом
Кантемирянин (вiд назви рiдного села) – Плужник ще не наважився першi поетичнi
спроби пiдписати власним прiзвищем.

1926 року завдяки дружинi поета, Галинi Коваленко, вийшла в свiт перша книжка
вiршiв Євгена Плужника пiд назвою "Днi". Євген "все писав, писав, - розповiдала
вона, - а ми бiдно жили, на шостому поверсi, одна кiмнатка, а вiн все писав i засував то в пiч, то пiд матрац. Одного разу вiн вийшов. Викликали його
. Я собi подумала так: якщо я не зможу оцiнити його поезiю, то викраду. Понесу я Юрiєвi Меженковi, хай вiн скаже - вiн же фахiвець, чи це чогось варте. Потiм Меженко викликає мене до телефону i каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вiршi такого поета, якого ми в життi будемо довго чекати i дай нам Бог, щоб ми дочекалися".

Поезію Є.Плужника високо оцінив М.Рильський. М.Зеров, М.Бажан. Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція».

1927 – збірка «Рання осінь». Ці збірки остаточно утверджують за ним репутацію першорядного поета, попри постійну критику, дошкульні випади в партійній пресі, котрій не подобався ані його «песимізм», ані «аполітичність», ані, звичайно, глибока людяність, затаврована згодом лайливим терміном «абстрактний гуманізм». Як ви можете витлумачити таке поняття? ( у літературознавстві – особливий вид світогляду, який абсолютизує свободу, культивує людинолюбство; приписується традиційно європейській інтелігенції).

Суспільний клімат не сприяв розквітові таланту, проте Плужник працює саме як професійний літератор: пише роман «Недуга», створює кілька п’єс (жодна не побачила сцени), багато перекладає – із Чехова, Гоголя, Горького, Шолохова; разом із Валер’яном Підмогильним укладає «Російсько-український словник ділової мови», що витримав кілька перевидань.

Третя збірка поезій Євгена Плужника «Рівновага» (1933 р.) так і не побачила світу в радянському видавництві, куди була подана, проте рукопис її зберігся і врешті з’явився друком в Авсбургу (1948 р.) та разом із двома іншими збірками в Мюнхені (1979 р.)

1988-го побачив нарешті світ весь його поетичний спадок у серії «Бібліотека поета».

4 грудня 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г.Епіком, М.Кулішем, В.Підмогильним, О.Ковінькою та ін. засуджений до розстрілу. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. 4 серпня 1956 року постановою Вiйськовоï колегiï Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано i справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину".

В українську поезію середини 1920-х років Євген Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.


  1. Елементи текстуального аналізу віршів.

Пригадаймо поняття ліричний герой – в літературознавстві умовне поняття, що визначає носія думок та почуттів, виражених у ліричному творі. Це образ, що виникає в уявi читача пiд враженням висловлених у творi почуттiв, переживань, роздумiв. Лiричний герой не обов'язково тотожний з автором.

«Великий поет, кажучи про самого себе, про своє я, говорить про загальне — про людство, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство. І тому в його смутку кожен пізнає свій смуток. У його душі кожен пізнає свою і бачить у ньому не тільки поета, а й людину, брата свого по людству». (В. Бєлінський)

Засоби відтворення стану ліричного героя: через описи природи (художній паралелізм); фіксацію окремих вражень; використання особливих синтаксичних конструкцій (неповних, називних речень); звернення до кольористики; використання різних художніх засобів (емоційно навантажених).

«Для вас історики майбутні…»

  1. Підготовка до сприйняття змісту:

За жанром це є медитаціяжанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами буття, схиляючись до філософських узагальнень. Об’єктом аналізу медитації є душа, внутрішній світ людини у співвідношенні зі світом. Тому в медитативних віршах переважають інтонації-роздуми.

Спробуйте довести цю тезу.

  1. Читання твору.

  2. Обмін враженнями (настрій твору, які емоції викликає).

  3. Повторне читання твору.

  4. Евристична бесіда:

  • до кого звертається ліричний герой? (до молодшого покоління, до істориків, які створюватимуть праці про сучасність автора).

  • Про що згадує він? (ліричний герой емоційно переживає картини своєї сучасності: «золоті, далекі будні», «вистраждані свята», які відлунюють у його серці болем).

  • які емоції переживає ліричний герой? Зверніть увагу на епітети, яку роль вони виконують у відтворенні його стану? (сум від того, що між старшим і молодшим поколінням завжди стоятиме прірва – минуле, яке для перших є реальним, болючим, а для інших – стародавньою казкою, що вже віджила своє).

  • Кого протиставляє історикам ліричний герой? (людей, які насправді пережили події, описані літописцями; себе, як очевидця і учасника «сьогодні»).

  • Зважаючи на жанр вірша, яку думку виловлено в ньому?

Ліричний герой не може змиритись із «емоційною скупістю» історії, яка часто не здатна передати справжніх переживань, болю реального життя. Ліричний герой протиставляє холодному фактажу історії почуттєву розкутість поезії.

Отже, яким перед нами постає ліричний герой?

Емоційний, відкритий, чутливий; це людина, яка прагне до діалогу зі світом, яку турбують філософські проблеми буття.
«Ніч... а човен - як срібний птах...»

  1. Виразне читання твору вчителем.

  2. Обмін враженнями.

  3. Евристична бесіда:

  • який центральний образ вірша? (човен)

  • що традиційно (у романтизмі, наприклад) уособлював човен? (Такий образ наявний в «Абідоській нареченій» Джорджа Байрона, «Парусі» Михайла Лермонтова, «Човні» Євгена Гребінки, у поезії «Вітер з гаєм розмовляє» Тарас Шевченка, в яких він є символом свободи самотньої людини).

  • Що ж символізує човен у даному творі? Яким є це човен? (духовні пошуки ліричного героя; епітети «малий, ненадійний» – виражають хисткість суджень людини, складність її пошуків у бурхливій стихії життя ).

  • До чого прагне ліричний герой? (до пізнання, до широти мислення)

  • Чому, на вашу думку, ліричний герой порівнює човен зі срібним птахом (човен → вільне плавання = птах → політ, ширяння в небі, потяг до високого, до мистецтва – дух свободи і творчості).

  • Зверніть у вагу на час і простір твору. Де і коли перебуває ліричний герой? (ніч – загадкова, таємнича → процес пізнання; просторова вертикаль, об’єднана світлом – таким постає довколишній світ, непізнаним, привабливим, магічним).

  • Як можна сформулювати ідею твору?

Ліричний герой закликає бути сміливими, активними у власних життєвих пошуках, адже світ навколо є привабливим, прекрасним і неповторним

Як ми можемо схарактеризувати образ ліричного героя?

Ліричний герой є відкритим до навколишнього світу, до нових відкриттів перетворень емоційним, щирим, по-юнацьки романтичним; у його світовідчутті домінує життєствердний пафос.
ІІІ. Заключна частина.

  1. Підсумки уроку.

  2. Домашнє завдання: підготуватись до контрольної роботи.

  3. Оцінювання.