asyan.org
добавить свой файл
1
ВСТУП

Зобов'язання (obligatio) з часів римських юристів і до наших днів завдяки своєму значенню в регулюванні майнових відносин завжди було предметом пильної уваги не лише законодавця, але й представників науки як цивільного так і господарського права. Здійснено чимало наукових досліджень, присвячених окремим аспектам зобов'язального права, видано фундаментальні праці, стосовно питань сучасного зобов'язального права, що постали у зв'язку з набранням чинності новим Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Так, у певній мірі, цим питанням присвятили свої роботи такі радянські та вітчизняні представники юридичної науки: В.В. Лаптєв, М.І. Брагінський, М.М. Агарков, І.Г. Побірченко, В.К. Мамутов, О.М. Роїна, І.А. Сухомлін, В.С. Щербина, В.М. Мілаш, О.М. Вінник, Т.В. Боднар, М.М. Сивільов та ін.

Питаннями колізій у регулюванні зобов’язальних відносин між Цивільним та Господарським кодексами займались В. Мамутов, Г. Знаменський, О. Подцерковний, Н. Саніахметова та інших фахівців у галузі господарського права. Крім того, методологічною базою дослідження цієї проблеми можуть слугувати роботи Н.  Власенка в галузі теорії права, праці А. Мірошниченка чи інші міжгалузеві дослідження колективів авторів.

В межах даної роботи, опираючись на дослідження видатних науковців ми спробуємо здійснити порівняльний аналіз такого важливого інституту приватного права як зобов’язання, а саме порівняємо між собою господарські зобов’язання та цивільні зобов’язання, шляхом характеристики їхніх спільних ознак та відмінностей, а також наведено приклади деяких окремих колізій, які можуть виникнути в правозастосовній діяльності.

Перш за все, варто визначитись, що ж собою являє зобов’язання загалом. В науці вже усталено визначати зобов’язання як правовідношення, у якому сторонами виступають кредитор/боржник, або ж управнена/зобов’язана сторона (за термінологією Господарського кодексу України).

До головних особливостей зобов'язання як правовідносин, що дозволяють відрізнити його від інших приватних правовідносин, загалом належать:

  1. майновий характер правовідносин на відміну від немайнових правовідносин;

  2. протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб), що обумовлює відносний характер зобов'язальних правовідносин на відміну від речових прав, передусім права власності, в якому управненій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (абсолютний характер правовідносин).1

Як зазначає М.М.Сибільов, з огляду на те, що зобов'язання – це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю2.

  1. зобов'язання закріплює (опосередковує) переміщення матеріальних благ (майна, майнових благ), тоді як речові правовідносини закріплюють присвоєння матеріальних благ. Якщо виходити з того, що нормами зобов'язального права оформлюється економічний обіг майна і майнових благ, що мають характер товару (товарообмін), тобто оформлюється динаміка правовідносин, то в найконцентрованішому вигляді тим рушійним важелем, що приводить у ці правовідносини, є виконання зобов'язань;

  2. для зобов'язання притаманний активний характер поведінки зобов'язаних осіб (обов'язок боржника вчинити певні дії на користь кредитора), тоді як для речових правовідносин характерною є пасивна поведінка (обов'язок утриматися від порушення речових прав);3

  3. зміст і характер суб'єктивних прав у зобов'язанні обумовлений підставами його виникнення, видом зобов'язання, тоді як у речових правовідносинах суб'єктивні права спираються лише на норми законодавства, якими прямо передбачено види і зміст цих прав.4

Перелічені ознаки, які притаманні такій правовій категорії як «зобов’язання» іншими словами можна також назвати спільними ознаками, які притаманні як господарським, так і цивільним зобов’язанням.

З іншої сторони, у зв'язку з набранням чинності Господарським кодексом України, що поряд з Цивільним кодексом також вживає термін "зобов'язання", щоправда, іменуючи його господарським зобов'язанням, останнє потребує аналізу з позиції його порівняння і зіставлення з договірним цивільним зобов'язанням. Таке порівняння необхідне, зокрема, для з'ясування меж застосування положень ЦК до господарських зобов'язань.

Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню має завдячувати науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене у ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання:

  1. особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання.

Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання – зобов'язана сторона і управнена сторона – це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських – за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-господарських повноважень. Цивільні відносини, як відомо, характеризуються юридичною рівністю та автономією волі їх учасників, а в господарських відносинах автономія волі ослаблена впливом держави, що захищає публічні інтереси (в тому числі шляхом введення ліцензування, митного та валютного контролю тощо)5. Окрім цього, існує і структурна нерівність учасників відносин у сфері господарювання, зокрема між підприємцем і споживачем. Саме така нерівність поставила вимогу про додаткові заходи правового захисту споживачів у відносинах із суб’єктами господарювання, що знайшло відображення у прийнятті спеціальних актів, спрямованих на захист їх прав.

  1. особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання – сфера господарювання;

  2. особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Господарське зобов'язання виникає з підстав, передбачених ст. 174 ГК, які відрізняються від підстав виникнення цивільних зобов'язань, установлених ст. 11 ЦК;

  3. особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру. Господарський характер дій полягає у виконанні робіт, наданні послуг, інформації, переданні майна, сплати грошей тощо чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятись, зокрема, у прийнятті рішень про створення суб’єкта господарювання, поданні визначених законом документів та інших дозволів тощо;

  4. мета, для досягнення якої суб’єкти господарювання вступають у зобов’язальні правовідносини, а саме – досягнення господарських цілей, тобто обслуговування господарської діяльності6 ;

  5. держава стимулює певні дії підприємців через введення економічних пільг, квот та ін7.

Господарські зобов'язання поділяються на два основні види:

  • майново-господарські зобов'язання;

  • організаційно-господарські зобов'язання.

Але, в контексті досліджуваного питання особливої уваги заслуговують саме майново-господарські зобов’язання, так як другим основним видом господарських зобов'язань ч. 2 ст. 173 ГК називає організаційно-господарські зобов'язання, якими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК). Зазначені зобов'язання не є цивільно-правовими, вони не регулюються нормами цивільного законодавства, а тому в цій роботі не розглядаються.

Отже, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, у силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Частина 3 ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарським і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК). Тобто, співвідношення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України стосовно майнових зобов’язань, які виникають між учасниками господарських відносин будуються за схемою «загальна-спеціальна норма», де загальною нормою виступають положення Цивільного кодексу України, а спеціальною – Господарського кодексу.

Отже, наразі, ми визначились з тим, що ж собою являють майново-господарські зобов’язання та можемо зробити попередній висновок про те, що у разі колізії між положеннями ЦК України та ГК України, відповідно до принципу тлумачення норм права «lex spesialis degorat lex generali» (спеціальний норма має перевагу над загальною)8 застосовуватись буде ГК України до відносин, що виникають у сфері господарювання.

Але, проаналізувавши, як норми Цивільного кодексу, так і норми Господарського кодексу щодо зобов’язальних відносин, можемо відмітити тенденцію, що не завжди застосування принципу тлумачення «lex spesialis degorat lex generali» буде обґрунтованим та доцільним.

В межах даної роботи ми не зможемо дати ґрунтовного аналізу всім проблемним колізійним питанням, які випливають з положень ЦК та ГК, тому зупинимось на одному прикладі. Так, низка норм Цивільного кодексу, що поширюються на зобов'язання з купівлі-продажу (а саме:ч. 1 ст. 665 «Правові наслідки відмови продавця передати товар»; ч. 2 ст. 666 «Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару»; ч. 2 ст. 678 «Правові наслідки передання товару неналежної якості»; ч. 2 ст. 695 «Особливості оплати товару з розстроченням платежу»), надають стороні договору право на відмову від нього, тобто право на розірвання договору шляхом учинення одностороннього правочину. Ці положення поширюються й на відповідні майново-господарські зобов'язання. За таких умов виникає колізія між правовими нормами, встановленими названими статтями Цивільного кодексу та статтями Господарського кодексу. Так, правовою нормою, встановленою ч. 1 ст. 188 «Порядок зміни та розірвання господарських договорів» Господарського кодексу, передбачено, що «зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором» (тобто відсилає нас до спеціальних норм, які повинні регулювати вужчу сферу відносин, наприклад, якийсь окремий вид договору). Якби в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу не містилося застереження «якщо інше не передбачено законом…», перевагу під час правозастосування належало б надати ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу (яка з іншої сторони є спеціальною нормою, бо регулює відносини, що виникають у сфері господарювання), а не ч. 1 ст. 665; ч. 2 ст. 666; ч. 2 ст. 678; ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу. Але ж у ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу таке застереження є. Воно не може відсилати до правових норм, які є загальними щодо норми, встановленої ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу, але відсилає не тільки до спеціальних норм,що містяться в ГК, а й до тих правових норм, гіпотези котрих частково збігаються з гіпотезою правової норми, встановленої ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу та місяться в інших актах законодавства, зокрема і ЦК.9

ВИСНОВКИ

Таким чином, ми проаналізували законодавство України, а саме Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України та з’ясували спільні та відмінні риси цивільного зобов’язання та господарського зобов’язання. Так ми визначились, що ці інститути є суміжними інститутами приватного права, що за загальним правилом, при регулюванні господарських відносин надає можливість обмежуватись закріпленими у Господарському кодексі спеціальними нормами, з посиланням у разі необхідності до положень Цивільного кодексу, які є загальними як для регулювання цивільних відносин відповідно до предмета і цілей цивільного законодавства, так і відносин господарських. Тобто, іншими словами, норми суміжних інститутів Господарського і Цивільного кодексів у їх практичній реалізації будуть співвідноситися відповідно як спеціальні й загальні. Разом з тим, в даній роботі ми наголосили на тому, що при співвідношенні даних інститутів, керуватись правилом «загальної-спеціальної» норми не завжди буде коректно. Для правильного їх тлумачення, а відповідно і застосування необхідно застосовувати дещо інший «методологічний інструментарій». Це є надзвичайно складним процесом і потребує ґрунтовного дослідження, чим самим, в черговий раз підкреслює те, що проблема співвідношення господарського і цивільного зобов’язання є однією із найскладніших у вітчизняній юридичній науці.

Використана література:

  1. Віхров О. Щодо співвідношення Цивільного та Господарського кодексів України

  2. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула, 2001. – 367 с.

  3. Кодифікація приватного (цивільного) права України. – 465 с.

  4. Зобов'язальне право: теорія і практика. – С.8-9; Гражданское право. – Т. І. / Отв. ред. М.К.Сулейменов, Ю.Г.Басин. – 578 с.

  5. Цивільне право України: У 2 т. / За ред. Я.М.Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К., 2003. – 540 с.

  6. Господарський кодекс України: Наук.-практ. Коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін..;за ред. О.І. Харитонової. – Х., 2006. – 687 с.

  7. Иоффе О.С. Договоры в социалистическом хозяйстве. – М., 1964. – 124 с.

  8. Капелюх М.В. Зміст господарських зобов’язань та підстави їх припинення

  9. Коваль В. Вирішення колізій між загальними положеннями Господарського кодексу про договори, зобов'язання та відповідальність і положеннями Цивільного кодексу про окремі види зобов'язань // Електронний ресурс: http://www.viche.info/journal/2707/



1 Цю ознаку Г.Ф.Шершеневич називав визначеністю осіб зобов'язального правовідношення. Див.: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула, 2001. – С.346; С.К.Май виділяв зобов'язання з позитивним змістом (їхнім змістом є дії в прямому розумінні) і зобов'язання з негативним змістом, які полягають в обов'язку боржника утриматися від вчинення тієї або іншої дії. Май С.К. Очерк общей части буржуазного обязательственного права. – М., 1953. – С.21-22.

2 Див.: Кодифікація приватного (цивільного) права України. – С.218.


3 Зобов'язальне право: теорія і практика. – С.8-9; Гражданское право. – Т. І. / Отв. ред. М.К.Сулейменов, Ю.Г.Басин. – С.561-562.


4 Див.: Цивільне право України: У 2 т. / За ред. Я.М.Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К., 2003. – С.458.


5 Господарський кодекс України: Наук.-практ. Коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін..;за ред. О.І. Харитонової. – Х., 2006. – С. 332

6 Иоффе О.С. Договоры в социалистическом хозяйстве. – М., 1964. – С. 10, 11

7 Капелюх М.В. Зміст господарських зобов’язань та підстави їх припинення

8 Коваль В. Вирішення колізій між загальними положеннями Господарського кодексу про договори, зобов'язання та відповідальність і положеннями Цивільного кодексу про окремі види зобов'язань // Електронний ресурс: http://www.viche.info/journal/2707/




9 Коваль В. Вирішення колізій між загальними положеннями Господарського кодексу про договори, зобов'язання та відповідальність і положеннями Цивільного кодексу про окремі види зобов'язань // Електронний ресурс: http://www.viche.info/journal/2707/