asyan.org
добавить свой файл
1 2 3



Наукова робота

«ПЛАНУВАННЯ КАР'ЄРИ В РОБОТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ЗНЗ»

2014

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………...3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА……………………………............6

1.1. Зміст профорієнтаційної діяльності соціального педагога………….6

1.2. «Планування кар’єри» як інноваційний напрям профорієнтації…..10

Розділ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВЛЕНЬ УЧНІВ ЗНЗ ПРО МАЙБУТНЮ КАРЄРУ……………………………………………...…17

2.1. Програма дослідно-експерементальної роботи…………………..….17

2.2.Аналіз результатів дослідження…………………………………..…..22

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ………………………………….……26

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………………..29

ДОДАТКИ………………………………………………………………….32

Вступ

Профорієнтаційна робота є пріоритетним напрямом діяльності соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу. Для ефективної профорієнтації важливо, щоб використовувані засоби і методи відповідали потребам учнівської молоді та сучасним суспільним вимогам. Зокрема, зараз стали актуальними ідеї організації системи профорієнтації з урахуванням запитів ринку праці та виховання конкурентоздатної особистості майбутніх фахівців. Наразі на ринку праці стали потрібними активні, креативні, компетентні, рішучі люди, які захоплюються власною роботою.

Н.Л. Отрощенко зазначає, що кардинальне реформування українського суспільства закономірно супроводжується змінами традиційних цінностей, ідеалів, взаємовідносин; втрачено минулі зв’язки між професійною освітою й професійною працею; зникла налагоджена система просвітницько-виховної роботи школи щодо трудового напряму виховання [15, с.194].

У здійсненні профорієнтаційної роботи спостерігається заміна постійної цілеспрямованої роботи епізодичним проведенням взаємно неузгоджених заходів, особливо на завершальному етапі навчання у старшій школі. Саме тому стає важливим планування кар’єри учнями ще під час навчання в ЗНЗ. А соціальний педагог – це фахівець, однією з функцій якого є профорієнтаційна діяльність, тому він повинен знати, яким чином допомогти учневі це зробити.

Сьогодні в суспільстві існують протиріччя, які роблять дослідження цієї теми актуальним, а саме:

  • сучасний ринок праці вимагає підготовлених фахівців, котрі максимально швидко та легко можуть адаптуватися та стати корисними працівниками, але методи, форми та засоби профорієнтації, які використовуються в школі, не є особистісно-орієнтованими і не враховують потреб й інтересів учнів;

  • у старшій школі існує поділ навчальних класів за напрямами підготовки (профілізація), проте діагностика професійних нахилів і пізнавальних інтересів не проводиться;

  • профорієнтаційна система включає в себе роботу і з молодшою ланкою школи, але методів і форм профорієнтаційноїроботи з молодшими школярами недостатньо, тому профорієнтаційна робота не є багаторівневою та комплексною.

Охарактеризовані суперечності визначають актуальність теми наукової роботи «Планування кар'єри в роботі соціального педагога ЗНЗ».

Мета дослідження: проаналізувати уявлення учнів ЗНЗ про майбутню кар’єру як результат профорієнтаційної роботи.

Завдання дослідження:

  1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу щодо соціально-педагогічних аспектів проблеми планування майбутньої кар’єри учнями ЗНЗ.

  2. Побудувати критеріально-показникову систему емпіричного дослідження уявлень про планування кар’єри.

  3. Здійснити емпіричне дослідження уявлень про планування кар’єри учнями ЗНЗ.

Об’єкт дослідження: профорієнтаційна діяльність соціального педагога ЗНЗ .

Предмет дослідження: планування кар’єри як інноваційна технологія профорієнтаційної діяльності соціального педагога ЗНЗ.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукової літератури з проблеми дослідження; аналіз і синтез базових категорій дослідження – кар’єра, планування кар’єри, успішна кар’єра, соціально-педагогічна технологія; проектування профорієнтаційної системи, що відповідає потребам ринку праці; моделювання системи критеріїв і показників вивчення уявлень учнів про майбутню професію; аналіз та синтез причинно-наслідкових зв’язків у контексті дослідження; узагальнення висновків дослідження); емпіричні (анкетування, проективний малюнок, аналіз документів).

Теоретичні засади дослідження: поняття кар’єра досліджується з позицій багатьох галузей знань, а саме: психології (мотивації вибору професії присвячено чимало наукових праць Н.Г. Алексєєв, В.В. Барабанова, Д.Ю. Грищенко, Н.А. Дунайцева, Е.Ф. Зеєр; теоретичні та практичні аспекти проблеми вибору професії досліджували Н.Н. Захаров, Є.О. Клімов, М.С. Пряжніков), педагогіки (аспекти впливу батьківської родини виявлялися Е.К. Зав’яловою, В.І. Крюковою), соціології (М.П. Лукашевич, Д. Сьюпер, Я. Щепанський), менеджменту (М.В. Удальцова, М.В. Туленков, Л.В. Балабанова).

Наукова новизна дослідження: вперше побудовано систему протиріч, які існують в сучасній профорієнтаційній системі; спроектовано критеріально-показникову систему визначення уявлень учнів про майбутню професію та кар’єру; подальшого розвитку набули положення про технологізацію профорієнтаційної системи; значення соціального педагога в профорієнтаційній роботі.

Практичне значення дослідження: висновки роботи доцільно використовувати при організації профорієнтації в ЗНЗ; при реалізації тренінгових програм, спрямованих на підвищення уявлень учнів про кар’єру.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (26 найменування, 4 з яких іноземною мовою), 5 додатків. Основний зміст роботи розкрито на 30 сторінках. Загальний обсяг роботи – 45 сторінка.


Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

1.1. Зміст профорієнтаційної діяльності соціального педагога

Місце профорієнтації у системі освіти визначено такими нормативно-правовими документами: Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття) [4], Законах України „Про загальну середню освіту”[5] та „Про зайнятість населення” [6], Концепції державної системи професійної орієнтації населення [12], Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається. Аналіз нормативно-правової бази свідчить про те, що профорієнтацію виділено як одну з найактуальніших у суспільстві проблему підготовки підростаючого покоління до свідомого й адекватного професійного самовизначення, до майбутньої творчої й продуктивної праці.

Відповідно до посадових інструкцій соціальний педагог – фахівець, котрий крім цілої низки функцій, ще й виконує профорієнтаційну функцію, сприяє соціальному і професійному визначенню особистості, дбає про професійне самовизначення. Н.А. Сейко зазначає, що соціальний педагог повинен виявляти інтереси та потреби дітей у різних видах діяльності, в тому числі і в професійній сфері [21, с.75]. А це означає, що основні обов’язки профорієнтації учнів ЗНЗ покладені на соціального педагога, саме тому важливо, щоб у арсеналі фахівця мають бути форми і методи, відповідні вимогам часу та суспільства. О.В. Безпалько зазначає,що соціальний педагог в своїй діяльності повинен ще й прогнозувати її можливі результати [2, с.79], а значить і навчати учнів планувати своє професійне життя та кар’єру.

Дослідниця А.Й. Капська говорить про те, що соціальний педагог0. виконує соціально-перетворюючу діяльність, що забезпечить підготовку учнівської молоді до життя в умовах швидкозмінних ситуацій, в тому числі в професійній сфері [7, с.28].

Завдання соціального педагога − познайомити учнів з освітніми, професійними установами міста й регіону, переліком пропонованих професій; вивчити потреби ринку праці з обраної професії, допомогти учневі визначити свої індивідуальні схильності, здібності, траєкторію подальшого освітнього шляху [22, с. 54].

Виходячи із завдань соціального педагога в ЗНЗ можна вивести завдання, які ним вирішуються. Професійна орієнтація в умовах основної школи спрямована на вирішення таких завдань:

  • ознайомлення з світом професій;

  • вивчення інтересів, здібностей, схильностей і мотивів діяльності;

  • ознайомлення з правилами вибору професії;

  • мотивація й рефлексія свого професійного майбутнього.

У зміст роботи соціального педагога з проблем професійної орієнтації включені наступні форми і методи роботи:

  1. Бесіди на теми: «Що значить правильно вибрати професію?», «Як готувати себе до майбутньої професійної діяльності?», «Рівень освіти і вибір професії», «Вибір професії в умовах ринку» та ін.

  2. Зустрічі з представниками різних професій, екскурсії на виробництво та в професійні навчальні заклади.

  3. Участь школярів у конкурсі «Хто більше знає про професію», написання і захист рефератів про професії, колективна творча справа «Захист професій».

  4. Включення кожного школяра в сферу, що сприяє розвитку інтересів і схильностей: гурткові і факультативні заняття, громадська діяльність, шефська робота.

  5. Організація суспільно корисної праці школяра як проба сил для вибору майбутньої професії.

  6. Вивчення читацьких інтересів школярів. Спільне з бібліотекою складання індивідуальних планів читання, обговорення книг, що мають профорієнтаційне значення.

  7. Оформлення на кожного учня профорієнтаційного «справи», в якому збираються його твори про вибір професії, заповнені ним анкети, опитувальники, що виявляють інтереси і схильності, документи, що відображають результати спостереження за учнем.

  8. Рекомендації школярам про подальшу освіту і професійну підготовку. Надання допомоги у виборі профілю навчання.

  9. Участь у роботі учнівських трудових об'єднань.

  10. Доповіді на батьківських зборах на теми: «Що означає правильно вибрати професію», «Роль сім'ї в підготовці школярів до вибору професії».

  11. Координація діяльності вчителів, які працюють у класі, психологів та інших фахівців, що вирішують завдання профорієнтаційної роботи з учнями [13, с.112].

Крім цього, важливою при реалізації соціально-педагогічної функції є організація зв’язків з громадськістю. Соціальний педагог має виконувати координуючу функцію у профорієнтаційній роботі в середніх навчальних закладах, залучаючи до співпраці: служби зайнятості, освіти, виробництва, громадськості тощо. Для додержання наступності профорієнтаційної роботи вона повинна мати «наскрізний» характер, що охоплюватиме навчальних і позанавчальний час учнів [20, с.34].

Узагалі, сучасна школа покликана навчити дитину, як скласти життєву програму (самопрограмування), як пізнати себе (самопізнання), як справедливо оцінювати себе (самооцінка), як бачити світ (пізнання світу), як визначити мету власного життя (цілепокладання), як здійснити самоаналіз (рефлексія). Виходячи з цього, С.Н. Ярошевська вбачає місію соціального педагога в такому:

а) допомогти освітнім установам, завдання яких в умовах сучасного проблемного стану середовища соціалізації дітей і підлітків в Україні ускладнилися, забезпечити формування в учнів комплексу соціальних знань й умінь, необхідних для самопізнання, формування нормативної соціальної поведінки, оптимального вибудовування їх стосунків з оточенням;

б) проявляти творче терпіння, допомагати дитині в самопізнанні та самореалізації [1, с.18].

Школа має забезпечувати виконання таких напрямів розвитку, а виконавцем стає соціальний педагог, як компетентний фахівець з цих питань.

Соціальний педагог сам створює середовище своєї діяльності, організовуючи учнів і педагогічно підтримуючи процеси їх соціалізації й розвитку.

При цьому діяльність власне соціального педагога також перебуває в постійному розвитку та зміні – це стосується постійного оновлення її змісту, появи нових методів, удосконалення форм організації соціально-педагогічної діяльності. Ця діяльність не витримує за своєю суттю непрофесіоналізму, тому що ціна цього — це життя дітей, їх соціальна захищеність [15, с.195].

Діяльність соціального педагога – це складова виховання, яке А.В. Мудрик розглядає як складову частину соціально-контролюючої соціалізації, для створення умов цілеспрямованого розвитку й духовно-ціннісної орієнтації учня. Ці умови створюються у виховних організаціях, соціально-педагогічних системах у процесі взаємодії індивідуальних, групових, соціальних суб’єктів у трьох сферах: освіта, організація соціального досвіду, індивідуальна допомога (допомога у вирішенні проблем, стимулювання саморозвитку) [11, с. 184].

Індивідуальна допомога дитині в процесі формування й розвитку особистості, її соціалізації вкрай необхідна, це одна з найбільш значущих форм діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи. Професіоналізм у роботі соціального педагога залежить від особистісних якостей людини, яка обрала цей вид діяльності як унікальну сферу довіри між людьми, що створює основу для їх взаєморозумінь, взаємодопомоги й взаємної відповідальності [15, с.196].

Аналіз соціально-педагогічної літератури дав можливість виявити місце соціального педагога в профорієнтаційній системі діяльності ЗНЗ.
1.2. «Планування кар’єри» як інноваційний напрям профорієнтації

Для проведення емпіричного дослідження стану профорієнтаційної роботи у ЗНЗ щодо уявлень учнів про побудову кар’єри, вважаємо за необхідне провести категорійно-понятійний аналіз проблеми. Для цього є необхідним проаналізувати зміст категорій: «кар’єра», «успішна кар’єра», «планування кар’єри», «мотиви кар’єри» у різних сферах наукового пізнання (педагогіці,психології, соціології, філософії); виділити фактори побудови успішної кар’єри; визначити їх соціально-педагогічний зміст і значення.

Аналіз літератури показав, що наукове вивчення проблеми професійної кар’єри знайшло відображення у працях зарубіжних авторів (Д. Сьюпер, Е. Шейн, Д.Халл). В українській науковій думці вивчення цієї проблеми розпочалось лише протягом останніх років та знайшло відображення у працях таких дослідників, як Н. Проскурки, В. Огаренко, Ж. Малахова, М. Морозова, Ю. Пачковський, Я. Щепанський та ін.

Разом із тим, попри наявність виконаних досліджень, низка важливих проблем планування й реалізації професійної кар’єри особистості залишаються недостатньо вивченими. До них, зокрема, належать визначення сутності кар’єри, розкриття особливостей професійної кар’єри та аналіз чинників, що впливають на її успішне здійснення.

Слово «кар'єра» (франц. сarriere) означає успішне просування в суспільній, службовій, науковій й інших видах діяльності; рід занять; професію [19, c.28].

Критеріями успішної кар'єри є: задоволеність життєвою ситуацією (суб'єктивний критерій) і соціальний успіх (об'єктивний критерій). Тобто об'єктивна, зовнішня сторона кар'єри – це послідовність займаних індивідом професійних позицій, а суб'єктивна, внутрішня сторона – це те, як людина сприймає свою кар'єру, який стан і спосіб її професійного життя і усвідомлення власної ролі в ній [19, c.28].

Термін «кар'єра» трактується по-різному. Традиційні визначення обмежують кар'єру в розумінні професійної діяльності, що має на меті просування, проте деякі дослідники запропонували розширити це концептуальне визначення. Зокрема, В. Паттон дає таке визначення: кар'єра – це різноманітність професійних ролей, які люди здобувають протягом усього життя. Вона включає в себе: роботу на організацію і самозайнятість; різні професії, які людина може мати протягом багатьох років і також періоди безробіття; неоплачувані заняття, такі як: навчання, волонтерство, батьківство [25, p.28].

Кар’єра як соціальне явище – це особистий механізм відтворення, удосконалення або зміни соціальної структури певного соціуму шляхом просування особистостей вгору сходами соціальної ієрархії [14, c.156].

Кар’єру розглядають у широкому та вузькому значеннях. Широке тлумачення: кар’єра – це загальна схема життя, яка складається з епізодів і дій, що включають не лише просування, але й вагу значення зміни життєвого шляху в цілому. Вузьке трактування кар’єри – це просування ієрархічною драбиною [14, c. 157].

Згідно з неструктурованим підходом, кар’єру розглядають як розгорнуту в часі послідовність трудового досвіду людини і вважають, що кожен, хто працює, має кар’єру. Синонімами кар’єри тут є «професійне просування», «просування службовими сходинками», «професійне зростання», «кар’єрна стежка». Значною мірою тут кар’єру пов’язують із процесом соціальної мобільності (П. Сорокін). При цьому кар’єру розглядають як динамічний аспект соціальної мобільності. На думку Я. Щепанського, дослідника проблеми кар’єри, насамперед важливим є аналіз проходження певних щаблів індивідом у будь-якій ієрархічній системі. Серед сучасних визначень кар’єри звертають на себе увагу такі:

  • кар’єра – це індивідуально-усвідомлена послідовність відносин і поведінки, пов’язаних із просуванням у службовій діяльності (В. Лук’янихін);

  • кар’єра − це поступове службове переміщення індивіда, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагород, пов’язаних із діяльністю працівника (В. Савельєв, О. Єськов) [17, c.592].

Поняття «кар’єра» трактується з позицій багатьох дисциплін, які визначають сферу досліджень в цій темі. У соціології найпоширенішими є два підходи до визначення кар’єри. Згідно з першим підходом, кар’єра ототожнюється зі соціально визнаними зразками послідовності професійних занять, упорядкованих за ієрархією, престижем, владою та винагородами. Тут кар’єра – це послідовність видів праці, які виконує індивід у процесі трудового життя. Вона може бути стуктурованою, тобто становити впорядковану послідовність пов’язаних між собою видів праці, і неструктурованою. У першому випадку види праці вибудовуються в ієрархію відповідно до зростання доходів і престижу [19, c. 28].

У кожної людини є особиста концепція життя, таланти, мотиви та цінності, якими вона не може поступитися, здійснюючи вибір кар'єри. Життєвий досвід формує у кожної людини певну систему ціннісних орієнтацій, соціальних установок по відношенню щодо кар'єри зокрема і до роботи взагалі [19, c. 28]. Саме тому виділяють таке поняття як «успішність кар’єри».

Ознаками кар’єрної поведінки як досягнення успіху служать:

  1. усвідомлений, цілеспрямований характер просування вгору;

  2. прагнення до зміни (підвищення) соціального статусу;

  3. досягнення суспільного визнання у певній соціальній сфері.

Здійснення кар’єри передбачає визначений соціальний просторово-часовий континіум, який не безмежний, оскільки має свідомий початок і не завжди усвідомлене завершення, що означає або досягнення, або вичерпність життєвих ресурсів особистості. Кар’єра здійснюється завдяки особистим вмінням з доланням перешкод і труднощів на шляху до успіху, зміни статусу і самоствердження [14, c.154].

Можна виділити фактори, що визначають спрямованість і швидкість кар’єри: рівень і якість освіти, умови первинної соціалізації індивіда, стаж роботи, надбані навички та досвід, життєва мудрість. Не виключений вплив на кар’єру і випадкових факторів: родинні зв’язки, взаємовідносини з вищим керівництвом, збіг обставин, суб’єктивна думка окремих осіб та ін.[14, c.154].

Слід зауважити, що кар’єра – це не завжди влада, багатство чи просування службовими сходами, але це завжди успіх, зростання: творче, професійне, службове чи просто економічне у вигляді підвищення заробітної плати [3, c.3].

Для розкриття питання важливим є розуміння поняття «планування кар’єри». Планування кар’єри – це процес визначення мети, якої людина хоче досягнути у процесі професійної діяльності. Головним завданням планування кар’єри є досягнення об’єднання цілей, інтересів, формування критеріїв просування і обґрунтованої оцінки реального кар’єрного потенціалу.

Е. Шейн зазначає, що планування кар’єри – це процес повільного розвитку професійної самоконцепції і самовизначення відповідно до власних здібностей, мотивів, потреб та цінностей. Дослідник стверджує, що оскільки особа знає себе краще, ніж інші, то вона сама формує пункти своєї кар’єри і рухається відповідно до цих планів [17, c. 605].

Дитинство знаменує початок професійного розвитку, включаючи його завдання, переходи і зміни. Діти повинні отримати навички планування кар'єри, уявити собі кар'єру, спланувати освіту та прийняти професійні рішення, досліджувати себе і потенційні професії [26, p.4]. Саме систематична та продумана робота фахівця з дитиною може стати підґрунтям для планування кар’єри особою в свідомому віці.

Зрозуміло, що життя не стоїть на місці, існує багато факторів, які особа не може передбачити заздалегідь, щоб зазначити це у своєму плані, проте базові віхи зазначаються і це є орієнтири у векторі зростання особи.

На процес планування кар’єри впливає низка факторів, серед яких:

  • соціально-професійні фактори (загальні та спеціальні знання, кваліфікація, виробничі успіхи, професійні здібності);

  • особисті якості (працездатність, трудова й соціальна активність, орієнтація та установки, соціально-психологічні властивості);

  • випадкові обставини (вдалий збіг обставин, походження, добрі стосунки з керівником);

  • демографічні фактори (стать, вік, природні дані).

Факторами успішної кар’єри можуть бути: випадок, що надає людині шанс; реалістичний підхід до вибору напряму діяльності; можливості, які створює соціально-економічний статус родини (освіта, зв’язки); рефлексія власних сильних і слабких сторін; чітке планування. Внутрішня оцінка успішності і неуспішності кар’єри відбувається шляхом зіставлення реального становища з особистими цілями і домаганнями людини, а зовнішня – ґрунтується на думці навколишніх, наявній посаді, статусі, впливовості. Ці оцінки можуть і не відповідати одна одній, що є чинником розвитку внутрішнього конфлікту.

Кар’єра, її ефективність та стабільність містяться на перетині багатьох чинників, які або перешкоджають її розвитку, або, навпаки, сприяють їй. Проте не підлягає сумніву, що центральною ланкою в процесі побудови кар’єри є особистість як носій тих чи інших психологічних, особистісних, соціальних якостей, які визначають успіх в соціальному просуванні [17, c.610]. 

Важливо назвати протиріччя, які змушують людину змінювати своє становище в професійному плані, працювати над просуванням кар’єри. Впродовж життя люди намагаються взяти необхідне для кар’єри з нової інформації і досвіду, який щодня отримують. Наприклад, усвідомлення нових можливостей, нереалізованого потенціалу, незадоволеність сьогоднішньою роботою, або дисбаланс між оплатою роботи та сімейним життям може спонукати осіб переглянути свої плани на кар'єру і домагатися змін [23, p.6].

З позицій психології важливими є мотиви, котрі примушують людину будувати кар’єру, прагнути до покращення свого становища в професійній сфері. Мотиви побудови кар’єри можна вказати такі:

  • мотиви самовираження;

  • мотиви виконання певних зобов’язань;

  • мотиви досягнення більшої свободи, самостійності;

  • професійні мотиви;

  • мотиви людинолюбства;

  • матеріальні (майнові) мотиви [14, c.157].

Н.Ф. Наумова у процесі проведених соціологічних досліджень виявила три основні групи життєвих прагнень особистості:

  • робота − головне, у неї вкладаються усі сили, думки, здібності;

  • робота – необхідність для досягнення матеріальної незалежності;

  • робота поступається місцем іншим цінностям – вихованню дітей, поліпшенню здоров’я, різним захопленням (хобі) [16, с. 18].

На кар’єрний процес можуть діяти і фактори гальмування (чинники стримування й опору). За джерелом їх формування виділяють індивідуальні та середовищні чинники. За природою походження чинники гальмування діляться на фізичні, психологічні, соціальні й ідеальні. Фізичними чинниками є: стан організму, дефекти органів відчуття, мовлення, зовнішність, хвороба. Психологічні чинники – це нерішучість, застереження й інші форми страху, проблеми інтелекту, неправильна орієнтація, девіація поведінки. Фактори соціальної поведінки зумовлені дезорганізацією на рівні соціального устрою: політичному, державному, організаційно-адміністративному, правовому, економічному, неформально-груповому. Ідеальні чинники гальмування – девіації у сфері кар’єри, моральності, ідеології [14, c.158].

Для забезпечення стійкості кар’єрного процесу доцільно було б орієнтуватися на такі загальні принципи:

  • безперервності – досягнута мета не може бути кінцевою і стати приводом для зупинки;

  • осмисленості – будь-яка кар’єрна дія повинна бути обґрунтованою;

  • пропорційності – успішна кар’єра − просування у групі лідерів, а тому швидкість пропорційна загальному руху;

  • маневрування – не можна рухатися лише по прямій, оскільки можливі зіткнення, а слід вміти йти на компроміс, рухатися зигзагом, обходити перепони, знати обхідні шляхи;

  • економічності – забезпечувати найбільший результат за найменших затрат ресурсів;

  • зайнятості – щоб забезпечити кар’єрний ріст, треба, щоб особистість помітили [14, c.159].

Для трудової кар’єри мають значення різні соціальні умови старту особистості і, звичайно ж, різне ставлення особистості до свого професійного росту, службової кар’єри. Знання щодо планування кар’єри необхідно кожній людині, якщо вона не байдужа до свого майбутнього, до становлення її як особистості, успішного просування у житті [14, c.159].

Теорія конструювання кар'єри обумовлює спосіб мислення про те, як люди вибирають і використовують роботу. Визначена теорія представляє ​​модель розуміння професійної поведінки людини, а саме: інструменти, які консультанти з питань кар'єри використовують, щоб допомогти клієнтам зробити професійний вибір і підтримувати успіхи робітників. У моделі реалізовано 3 перспективи професійної поведінки: індивідуальність, розвиток та динамічність. З точки зору індивідуальних відмінностей перевіряється вміст професійних типів в особистості і що різні люди воліють робити. З точки зору психології розвитку, розглядається процес психологічної адаптації і як людям вдається впоратися з професійно-технічними завданнями. З точки зору динаміки, розглядаються зміни в трудовій кар’єрі. Три перспективи дозволяють консультантові й дослідникові простежити, як люди будують свої кар'єри за допомогою життєвих цілей [24, p.2].

Отож, аналіз літератури щодо питання кар’єри та її планування дає підстави вважати, що цей процес можна спланувати і діяльність цю можна провести в умовах ЗНЗ кваліфікованим фахівцем.


следующая страница >>