asyan.org
добавить свой файл
1 2
Лекція 1. Злочини проти власності

  1. Загальний механізм кримінально-правової охорони власності в Україні.

  2. Систематизація злочинів проти власності.

  3. Корисливі посягання на власність:

  1. Розкрадання як типова юридична конструкція у кримінальному праві України.

  2. Особливості юридичних складів злочинів передбачених ст.. 185-187, 189-191 ККУ.

  3. Загальна характеристика кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак злочинів проти власності.

  4. Корисливі злочини проти власності за відсутності ознак розкрадання.

  1. Некорисливі посягання на власність.

Джерела:

  • ППВСУ від 06.11.2009;

  • Матишевський П.С. «Преступления против собственности и смежные с ними преступления» - К., - ЮрІнком- Інтер, 1996р.

В чинному ККУ дотримано принцип рівності всіх форм власності – встановлено єдиний підхід до правового захисту кожної з цих форм. У зв’язку з цим предмет більшості злочинів проти власності описаний ознакою «чуже майно» (замість термінів індивідуальне, колективне, державне майно як у КК 1960р.).

Кримінально-правова охорона власності в Україні здійснюється трьома шляхами:

  1. Шляхом існування норм р. 6 ОЧ ККУ.

  2. Через існування норм, які, поряд з посягання на основний об’єкт, передбачають обов’язкове посягання на власність (спеціальні види розкрадань: ст.. 262, 308 ККУ).

  3. Через існування ряду норм, які передбачають відносини власності як факультативний об’єкт кримінально-правової охорони (ст. 258).

Систематизація злочинів проти власності

Підставою для класифікації злочинів проти власності є:

  1. Наявність або відсутність в діях особи корисливого мотиву і мети:

  1. Корисливі посягання на власність.

  2. Некорисливі злочини проти власності (ст. 194-197, 198).

  1. Корисливі злочини поділяються на види за наявності в діях особи юридичної конструкції розкрадання:

  1. Розкрадання (ст.185,186, 187*,188-1, 189*,190*,191).

  2. Корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання (ст.192-193,197-1).

*віднесення цих складів до розкрадань є дещо умовним:вимагання (ст.. 189) і шахрайство (ст..190) мають більш широкий предмет ніж традиційні розкрадання, до того ж вимагання є злочином з формальним складом. Розбій (ст..187) може взагалі не мати предмету злочину і має усічений склад. Виділення предмету у ст.. 188-1 також є до певної міри умовним.

Загальна характеристика розкрадання

В чинному ККУ не вживається термін розкрадання який є узагальнюючим для певної групи злочинів проти власності. Водночас у науці цей термін продовжує використовуватися для позначення загальний ознак більшості корисливих злочинів проти власності.

  • Ознаки розкрадання

  1. Безпосередній об’єкт – відносини з приводу володіння, користування та розпорядження об’єктами права власності. Такий безпосередній об’єкт характерний для більшості злочинів за ст..185-191 ККУ. Разом з тим об’єкт вимагання (ст.. 189) є ширшим, оскільки предметом вимагання визнають дії майнового характеру, які за своєю юридичною природою не є об’єктами права власності.

  2. Предмет розкрадання – в більшості злочинів за ст..185-191 ККУ – «чуже майно» (термін є некоректним з юридичної точки зору; більш вдалим було б формулювання «майно яке належить на праві власності фізичній чи юридичній особі»). Предметом окремих форм розкрадання може бути не лише майно, а й право на майно (ст..189-190), дії майнового характеру (ст..189), електрична та теплова енергія

(ст..188-1). Терміни «право на майно» та «дії майнового характеру» є не дуже коректними з точки зору ЦКУ, зокрема відповідно до ст.. 190 ЦКУ майном вважаються майнові права та обов’язки. Вживання в ККУ термінів «чуже майно» і «право на майно» виглядає надмірним. Дії майнового характеру за ст.. 189 ККУ очевидно слід вважати різновидом «послуг» від до ч.1 ст.191 ЦКУ. З огляду на вимоги законодавчої техніки термін «дії майнового характеру» слід замінити на термін «послуги майнового характеру».

Юридичні склади злочинів розбою та вимагання (ст..187,189 ККУ) можуть не мати предмету злочину, оскільки передбачені цими статтями дії можуть бути не пов’язані з посяганням на майно, правом на нього чи дією майнового характеру. По суті у цих статтях терміни «чуже майно», «право на майно» і «дії майнового характеру» визначають не предмет злочину, а є характеристиками мети (напад з метою заволодіння майном… у ст..187) та змістом діяння у ст.. 189.

Не можуть бути предметом розкрадання:

  • Природні об’єкти, які не вилучені з природного стану і перебувають у виключній власності народу України. Посягання на такі предмети можуть розглядатися як злочини проти довкілля – ст.. 239-1, 246, 248, 249 ККУ.

  • Майно, яке не має вартості (номерки від гардеробу, банківські картки, товарні чеки), а також зіпсоване майно або речі, які становлять речі виключно для конкретної людини.

На думку окремих науковців (Матишевський) документи, які є еквівалентами грошей, можуть бути предметом розкрадання.

  • Вогнепальна зброя, вибухові речовини […], наркотичні засоби […], військове майно […], транспортні засоби: заволодіння цими предметами передбачене спеціальними статтями ККУ.

  • Майно, часткове право на яке має суб’єкт (якщо річ перебуває у сумісній власності).

  1. Об’єктивна сторона включає:

  1. Діяння. Змістом дії в межах розкрадання за теорією КП є незаконне безоплатне обернення майна, що належить іншій особі на свою користь чи на користь третіх осіб. Як у ККУ, так і в теорії зміст дії позначається різними термінами – «викрадення», «вилучення», «заволодіння». В усіх випадках дія у конструкції розкрадання передбачає перехід майна (від власника або законного володільця) у фактичне володіння суб’єкта або інших осіб, які одержують певні майнові вигоди за рахунок цього майна. Додатковими характеристиками дії у межах розкрадання є протиправність та безоплатність обернення.

  2. Наслідок.

  3. Причиновий зв'язок між діями і наслідками

  4. Спосіб розкрадання (залежно від способу відбувається поділ розкрадання на форми).

Лекція 2.

Наслідки у розкраданні. В теорії КП наслідками розкрадання прийнято вважати пряму дійсну майнову шкоду (реальні збитки).

Упущена вигода не є наслідком розкрадання і характерна для злочину за ст. 192 КК.

На думку деяких теоретиків (Шапченко), наслідок у конструкції розкрадання є умовністю (юридичною фікцією), оскільки момент визнання злочину закінченим традиційно пов’язується не з моментом заподіяння реальних збитків, а з моментом виникнення у особи можливості розпоряджатися чи користуватися чужим майном.

Особливості визнання розкрадання закінченим в окремих кримінально-правових ситуаціях

  1. Розкрадання вчинене з охоронюваної території (сховище огороджена ділянка) вважається закінченим з моменту переміщення майна за межі цієї території.

Виняток – коли особа розпорядилась майном на свій розсуд в межах сховища і таке розпорядження охоплювалось її умислом (хоча б альтернативним умислом).

  1. Розкрадання з проникненням у житло – багатоквартирний будинок - вважається закінченим, якщо майно переміщене за межі підїзду.

  2. Розкрадання з житла – приватних будинків – з моменту винесення за межі будинку, а не навколишньої території. Те саме стосується нежитлового приміщення.

  3. Розкрадання без проникнення у формі крадіжки і грабежу на практиці кваліфікують як закінчене з моменту фактичного заволодіння майном (див. для порівняння абз.1,2 п.4 зазначеної ППВСУ).

  4. Певними особливостями характеризується момент закінчення таких «розкрадань» як розбій і вимагання.

Розбій – закінчений з моменту насильницького нападу; вимагання – з моменту вчинення двох дій: застосування фізичного чи психічного насильства і пред’явлення майнової вимоги.

  1. Особливості має також момент закінчення привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК): для цих складів формулювання «коли винна особа вилучила майно» є некоректним, оскільки вилучення може взагалі не відбуватися.

  2. У випадку вчинення продовжуваного розкрадання, моментом його закінчення слід вважати закінчення останнього епізоду злочинної діяльності.

  1. Причиновий зв'язок у розкраданні

Приновий зв'язок повязується до прямої дійсної майнової шкоди. Якщо орієнтуватися на позицію Шапченка (наслідки - фікція), то причиновий зв'язок має місце між дією особи і фактичним позбавленням власника можливості здійснювати свої правомочності щодо майна, яке є предметом розкрадання.

Спосіб є обов’язковою ознакою розкрадання (не має розкрадання «взагалі», а є розкрадання, вчинене визначеним у законі способом). Саме спосіб є підставою для поділу розкрадання на форми.

  1. Субєктивна сторона розкрадання

Субєктивна сторона у розкраданні передбачає 3 обовязкові елементи – вину, мотив, мету. Вина у розкраданні завжди має форму прямого умислу. Зміст умислу: суб’єкт усвідомлює, що незаконно безоплатно обертає на свою користь чуже майно, передбачає, що внаслідок цього буде заподіяна пряма дійсна майнова шкода власнику майна (або з позиції Шапченка - передбачає, що власник майна буде позбавлений можливості реалізовувати свої правомочності щодо майна) і бажає настання таких наслідків. У ст. 187, 189 зміст умислу прив’язаний до конструкції формальних ЮСЗ.

Мотив і мета корисливі, зміст користі широкий. Мета – бажання розпорядитись чужим майном на власний розсуд.

  1. Субєкт розкрадання

Субєкт - фізична осудна особа, яка досягла 14 р. – ст. 185,186,187,189, або 16 р. для всіх інших статей. За ст. 191 субєкт спеціальний.

Крадіжка - ст.185 КК

Особливістю ЮСЗ за цією нормою є таємний спосіб. Викрадення вважається таємним, якщо воно вчинене:

  1. За відсутності власника і сторонніх осіб (всіх, крім співучасників).

  2. У присутності власника або сторонніх осіб, але непомітно для них.

  3. У присутності власника або сторонніх осіб, помітно для них, якщо такі особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.

  4. На думку проф. Матишевського, яку підтримує практика, - коли викрадення вчинене у присутності сторонніх осіб, на потурання яких розраховує винний.

Якщо сторонні особи висловлять незгоду з викраденням, то воно, на думку Матишевського, стане грабежем.

З точки зору теорії ставлення сторонніх осіб до факту викрадення до конструкції складу злочину не входить і не повинно впливати на кваліфікацію.

Лекція 3.

Відмежування крадіжки від злочину за ст. 191:

  1. Якщо суб’єкт, який має певні повноваження відносно чужого майна, викрадає таке майно, не використовуючи в жодній мірі свої повноваження, він має нести відповідальність за крадіжку.

  2. Якщо особа взагалі не має повноважень щодо чужого майна, а має лише доступ до нього у зв’язку із здійсненням службових обов’язків, заволодіння таким майном кваліфікується як крадіжка.

Відмежування крадіжки від грабежу:

  1. Викрадення у присутності осіб, на потурання яких розраховує винний, насамперед у присутності родичів злочинця, на практиці кваліфікується як крадіжка – позиція Матишевського. Якщо такі особи виражають хоча б найменшу незгоду з викраденням, вчинене кваліфікується як грабіж.

«Переростання» крадіжки у більш суспільно-небезпечні посягання

Особливості кваліфікації - див. абз. 3 п. 4 + абз. 3 п.24 ППВСУ.

«Переростання» має місце якщо:

  1. Дії по викраденню майна були розпочаті таємно.

  2. Виявлені потерпілим чи сторонньою особою на етапі незакінченого замаху (на практиці як «переростання» кваліфікуються відповідні дії суб’єкта, виявленого при винесенні майна з під’їзду будинку).

  3. Дії по заволодінню або утриманню майна продовжуються, при цьому суб’єкт діє відкрито, або навіть застосовує насильство з метою заволодіння чужим майном.

Т.ч. крадіжка, переростає у грабіж, а за наявності насильства – грабіж чи розбій залежно від характеру цього насильства.

Відповідно до тенденцій практики таке «переростання» кваліфікується як одиничний злочин – за ст. 186 або за ст. 187.

При цьому кваліфікуючі ознаки, характерні для крадіжки, «переносяться» на грабіж чи розбій (див. абз.3 п. 24 ППВСУ).

З теоретичної точки зору є заперечення проти «перенесення» ознак «група осіб за попередньою змовою», оскільки ця змова стосувалася саме крадіжки. Так само «з проникненням»: якщо переростання крадіжки у більш небезпечні посягання відбуваються у приміщенні, то сумнівним видається інкримінування ознаки проникнення для грабежу чи розбою.

Грабіж ст. 186

Особливості ЮСЗ складу злочину пов’язані з відкритим способом викрадення майна. Викрадення є відкритим, якщо воно вчинене у присутності власника або сторонніх осіб, помітно для них, при цьому такі особи усвідомлюють факт протиправного вилучення чужого майна.

У теорії виділяють 2 види грабежу:

  • Простий (ненасильницький);

  • Насильницький (ч.2 ст. 186), при якому відповідне психічне або фізичне насильство розглядається як спосіб заволодіння майном. На практиці проблемним питанням є віднесення до того чи іншого виду грабежу заволодіння майном шляхом т.зв. «ривку». Якщо такий ривок супроводжується фізичним болем (див. ст. 126) або поєднується з подоланням опору потерпілої особи, вчинене має кваліфікуватися як насильницький грабіж.

Розмежування насильницького грабежу і розбою

Насильство у грабежі визначене за допомогою формулювання «таке, що не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого, а у розбої – «що є небезпечним». Характеристику таких видів насильства – див. п. 5, 9, 10 ППВСУ.

Критерії відмежування:

  1. За наслідками застосованого насильства:

  • Якщо такими наслідками є лише фізичний біль, синці, подряпини чи інші скороминущі наслідки, аж до легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я (до 6 днів лікування включно), насильство не є небезпечним для життя чи здоров’я.

  • Якщо такі наслідки – ЛТУ з розладом здоров’я, СТТУ, ТТУ або смерть – насильство є небезпечним для життя чи здоров’я.

  1. За відсутністю або наявністю небезпеки для життя або здоров’я в момент заподіяння. Про таку небезпеку можуть свідчити:

  • втрата свідомості,

  • придушення шиї,

  • скидання з висоти,

  • застосування електроструму,

  • зброї (п. 9 ППВСУ),

  • небезпечних наркотичних, психотропних, отруйних речовин (п. 10 ППВСУ);

  • цей перелік не є вичерпним.

  1. За змістом погрози:

  • При грабежі суб’єкт виражає погрозу побити, викрутити руки тощо, тобто застосувати насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я.

  • Погроза при розбої – див. абз.1 п. 12 ППВСУ.

Розбій ст.187

Особливості ЮСЗ:

  1. Розбій є двообєктним злочином: додатковим об’єктом є тілесна недоторканість або здоров’я потерпілого.

  2. На відміну від традиційних розкрадань, розбій взагалі не має предмету злочину.

  3. Обєктивна сторона розбою визначена в законі як поєднання 2х взаємопов’язаних дій: напад + насильство або погроза.

Оскільки у теорії під нападом розуміють застосування фізичного насильства або погрози з метою досягнення злочинної мети, то об’єктивна сторона розбою фактично включає дві насильницькі дії, які, як правило, не виокремлюються. Отже розбій вважається закінченим з моменту застосування фізичного насильства або погрози з метою заволодіння майном.

  1. Розбій прийнято називати злочином з усіченим складом, оскільки жодна дія по посяганню на основний об’єкт - власність, до складу об’єктивної сторони не входить. Насильство може розглядатися як створення обстановки усунення перешкод для подальшого заволодіння майном, тобто дія, яка традиційно розглядалася б як підготовча.

  2. Суб’єктивна сторона розбою передбачає умисну вину, проте на практиці ст. 187 охоплюють необережні наслідки застосованого насильства.

Кваліфікація насильства при розбої

Зміст або наслідки насильства

Формула кваліфікації

Обґрунтування за правозастосовними орієнтирами

Обґрунтування по теорії

Побої, позбавлення волі, інші насильницькі дії, небезпечні в момент заподіяння.

ч.1 ст.187

абз.1 п.11 ППВСУ

Конкуренція частини і цілого.

ЛТУ з розладом здоров’я, умисні СТТУ

ч.1 ст.187

абз.1 п.11 ППВСУ

Конкуренція частини і цілого.

Необережне СТТУ

А) ч.1 ст. 187

Б) ч.1 ст.187; ст.128

А) на практиці обирається, щоб не погіршувати кваліфікацію дій суб’єкта порівняно з тим, хто заподіяв умисні СТТУ.


Б) з точки зору теорії необережні наслідки умисної дії – насильства не повинні охоплюватися умисним ЮСЗ розбою.

Умисні або необережні ТТУ

ч.4 ст. 187 (за ознакою «розбій поєднаний з ТТУ»)

абз. 2 п.11ППВСУ

Ч.4 ст. 187 не вказує форму вини щодо ТТУ, отже вона може бути як умисною, так і необережною.


Умисне ТТУ, що спричинило смерть потерпілого

ч. 4 ст. 187; ч.2 ст.121

абз.3 п.11

Переростання конкуренції частини і цілого у сукупність – смерть не охоплюється складом розбою.

Умисне вбивство

Ч.4 ст. 187; п.6 ч.2 ст.115

абз.3 п.11

Переростання конкуренції частини і цілого у сукупність – смерть не охоплюється складом розбою.

Вбивство через необережність

Ч.4 (? або ч.1) ст. 187; ч.1 ст.119

абз.4 п.11

У ППВСУ не зазначена частина ст. 187, яку потрібно інкримінувати в цій ситуації, оскільки ця ситуація відрізняється від попередньої лише психічним ставленням до наслідку – смерті, який виходить за межі ЮСЗ розбою, кваліфікація повинна бути однотипною.

Погроза вбивством

Ч.1 ст.187

Абз. 5 п. 12

Конкуренція частини і цілого

Лекція 4.

Вимагання ст. 189

  • Особливості ЮСЗ

На відміну від традиційних розкрадань, вимагання має більш широкий предмет – крім майна, предметом може бути право на майно або дії майнового характеру.

Оскільки за ст. 316 ЦКУ право власності – це право особи на річ (а не на послуги, тобто на дії майнового характеру), об’єкт вимагання є ширшим за об’єкт розкрадання.

За конструкцією об’єктивної сторони ч.1 ст.189 передбачає вчинення 2х, поєднаних між собою дій: вимога + погроза.

Обєктивна сторона тих кваліфікованих видів вимагання, які включають застосування фізичного насильства (ч.3 та ч.4 ст.189), може змінюватися:

  • Традиційний варіант – об’єктивна сторона включатиме 3 дії: (вимога + погроза) + насильство.

  • Нетрадиційний варіант – зміст погрози втрачає самостійне значення, кваліфікуюча ознака приєднується безпосередньо до вимоги.

За конструкцією об’єктивної сторони, вимагання є злочином з формальним складом – вважається закінченим з моменту пред’явлення майнової вимоги, поєднаної з насильством. Це не стосується деяких кваліфікованих видів вимагання, в яких обов’язковим є настання наслідків (абз.3 п. 8 ППВСУ).

Психічне насильство (погроза) при вимаганні може стосуватись як самого потерпілого, так і його близьких родичів (це безпосередньо випливає з тексту ч.1 ст.189 + див. абз.2 п.8 ППВСУ).

Очевидно, фізичне насильство при вимаганні також може застосовуватися не до самого потерпілого, а до його близьких (визначитись з кваліфікацією такого насильства).

Зміст погрози при вимаганні є широким і включає:

  1. Погрозу насильства;

  2. Погрозу обмеження прав, свобод або законних інтересів;

  3. Погроза знищення чи пошкодження майна;

  4. Погроза розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці.

До особливостей ЮСЗ належить також зв'язок між діями при вимаганні.

  • Відмежування вимагання від насильницького грабежу і розбою

  1. За предметом злочину:

  • При грабежі та розбої – це тільки чуже майно,

при вимаганні – чуже майно, право на майно, дії майнового характеру.

  1. За моментом закінчення злочинів:

  • Грабіж – матеріальний ЮСЗ, закінчений з моменту настання наслідків у вигляді майнової шкоди.

Розбій – усічений ЮСЗ, закінчений з моменту насильницького нападу з метою заволодіння майном.

Вимагання – формальний ЮСЗ, закінчений з моменту вчинення двох дій – вимоги і погрози.

  1. За зв’язком дій, які утворюють об’єктивну сторону:

  • При грабежі і розбої насильство або погроза спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування.

При вимаганні можливі 3 варіанти зв’язку дій, які утворюють об’єктивну сторону:

  1. Вимога негайної передачі майна + погроза на майбутнє.

  2. Фізичне насильство або погроза негайно + вимога на майбутнє.

  3. І вимога, і погроза спрямовані на майбутнє (абз. 6 п.12 ППВСУ).

В окремих випадках можлива сукупність насильницького грабежу чи розбою і вимагання – йдеться про ситуації, коли суб’єкт застосовує фізичне насильство або погрозу з метою негайного заволодіння майном, проте у зв’язку з відсутністю такого майна у потерпілого вимога про його передачу переноситься на майбутнє. Загальний підхід до оцінки таких ситуацій закріплений в абз.7 п. 12 ППВСУ: відповідно до ППВСУ, замах на певну частину ст. 186; ст. 189 або частина ст.187; ст.189 (це незакінчений замах на грабіж). Чи потрібно в цій ситуації вважати вимагання повторним?

Проблемним є питання інкримінування ознаки «повторно» для вимагання. З точки зору теорії, злочини за будь-яких умов розпочинаються неодночасно, а тому вимагання має кваліфікуватись як повторне.

Шахрайтсво ст.190

  • Особливості ЮСЗ

На відміну від традиційних розкрадань предметом шахрайства може бути не тільки чуже майно, але й право на майно.

Спосіб заволодіння майном (…) визначений у законі за допомогою 2х ознак: обман (див. абз.2 п.17 ППВСУ) та зловживання довірою (див. там само). При шахрайстві незалежно від способу потерпілий добровільно передає майно або право на нього суб’єкту злочину або не заперечує проти його заволодіння. Добровільність передбачає наявність дорослої осудної особи, яка усвідомлює характер і значення своїх дій (воля повинна керуватись свідомістю). Підхід до кваліфікації випадків, поєднаних з обманом малолітніх, психічно хворих – див. лекцію до ст.185. Одержання права на майно від таких осіб взагалі не утворює складу злочину.

Шахрайство та інші злочини: розмежування та кваліфікація за сукупністю

Якщо обман або зловживання довірою при шахрайстві самі по собі містять склад іншого злочину (наприклад використання підроблених документів, самовільне присвоєння влади […]), вчинене кваліфікується за сукупністю – ст. 190 та ст.357,358,353 […], див. абз.1 п.19 ППВСУ.

Шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, за загальним правилом охоплюється ч.3 ст. 190 (див. абз. 3 п.19 ППВСУ). Якщо ж таке втручання призвело до витоку, втрати, підробки інформації […], такі шкідливі наслідки для електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерних мереж електронно-обчислювальної техніки

Проблемним на практиці є питання про кваліфікацію дій службової особи, яка вчинює шахрайство водночас зловживаючи владою або службовим становищем.

Очевидно, тут наявна конкуренція ст.190 (яка більш точно визначає спосіб) і ч. 2 ст.191 (яка конкретизує специфіку суб’єкта), отже конкуренція двох спеціальних норм. Така конкуренція повинна вирішуватися на користь більш небезпечного складу - ч.2 ст.191.

Якщо ж службова особа зловживаючи владою (…) заволодіває правом на майно, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – ст. 190; ст.364 КК (ст. 191 не передбачає як предмет право на майно).

Шахрайство слід відмежовувати від хабарництва. Отримання майна службовою особою з умовою виконання будь-якого зобов’язання (по службі), яке винна особа і не збиралась виконувати, слід кваліфікувати як шахрайство (абз.1 п.18 ППВСУ).

Якщо службова особа отримує незаконну винагороду за дії, які виходять за межі її компетенції, вчинене не може кваліфікуватися як одержання хабара, і за наявності обману чи зловживання довірою становить шахрайство.

Підхід до кваліфікації дій службової особи, яка отримує винагороду начебто для передачі будь-кому як хабара і не має наміру її передавати див. абз 1,2 п.18.

Якщо особа заволодіває майном свідомо скориставшись помилкою потерпілого, то вчинене не можна кваліфікувати як шахрайство. У деяких випадках (коли майно становить особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) вчинене може кваліфікуватись за ст.193.

Ст. 191 Особливості ЮСЗ

  1. У ст. 191 передбачено два відносно самостійних склади злочинів: у ч.1 – привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі, або перебувало у її віданні; у ч.2 – привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання (…) службовою особою.

  2. З об’єктивної сторони дії, описані як «розтрата» і «привласнення» є дуже подібними і важко розмежовуються. У теорії таке розмежування ще з радянських часів відбувалося з використанням двох термінів: для привласнення – «удержание имущества», а для розтрати – «издержание имущества». Такий підхід є не дуже вдалим, оскільки момент закінчення розкрадання повязувався з характером викраденого майна (за цією теорією при привласненні майно чи його еквівалент можна було виявити у винного на момент закінчення злочину).

Відповідно до позиції ПВСУ (абз.2 п.23) привласнення – це обернення майна на свою користь, а розтрата – на користь інших осіб. З точки зору теорії такий підхід видається необґрунтованим, оскільки пов'язаний з обставинами, які виходять за межі складу злочину (розпорядження майном).

  1. Заволодіння шляхом зловживання службовим становищем на практиці інкримінується у тих випадках коли суб’єкт не був наділений певними повноваженнями щодо майна, яке розкрадається, але використав своє службове становище для заволодіння таким майном (наприклад шляхом дачі вказівок).



  1. Проблемним на практиці є питання – чи є визначальним для кваліфікації за ст.191 сам факт наявності у суб’єкта спеціальних ознак, чи потрібно встановити хоча б найменше використання цих ознак при вчиненні розкрадання. Для 3ї форми злочину таких проблем не виникає, а для привласнення і розтрати потрібно довести хоча б «незначне» використання повноважень для заволодіння чужим майном.



  1. Субєктом злочину за ч.1 ст.191 є особа, якій майно ввірене, або у віданні якої воно перебуває – це особа, з якою як правило укладається договір про повну матеріальну відповідальність, проте в окремих випадках повноваження щодо майна можуть визначатись трудовим договором чи посадовими інструкціями.



  1. За ч.2 ст. 191 субєктом є службова особа. Поняття службової особи - див. прим. до ст.364 і абз.2-6 ППСВУ від 26.04.2002 р. №5.

Ст. 191 та інші злочини

  1. Ч.2 ст.191 співвідноситься зі ст.364 як ціле та частина, тому заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем кваліфікується лише за ст.191. Очевидно проблема при цьому може виникати з ч.3 ст.364, яка передбачає більш сувору санкцію. Щодо співвідношення ст. 191 та 364-1 і 365-2, питання вирішується так само.

  2. Якщо заволодіння чужим майном спеціальним суб’єктом повязується з підробленням або використанням підроблених документів, вчинене кваліфікується за сукупністю – ст. 191 та ст.358 чи 364.

  3. Якщо предметом розкрадання є військове майно, а суб’єктом - військова службова особа або військовослужбовець, якому майно ввірене (…), перевагу при кваліфікації має спеціальний склад – ст.410.

  4. Не можуть кваліфікуватись за ст.191 випадки самочинного тимчасового запозичення майна службовою особою, з метою його подальшого повернення.

Лекція 5.

Традиційно під повторністю у злочинах проти власності розуміється повторність злочинів як одного виду, так і споріднених злочинів (див. прим. до ст.185).

Проте повторність при розбої наявна, якщо особа раніше вчинила розбій чи бандитизм. Така ознака практикою тлумачиться неоднозначно:

  1. По-перше не визначено, що треба розуміти під словом «розбій» - лише злочин за ст. 187 чи і інші види розбою – ч.3 ст. 262, ч.3 ст. 208, ч.3 ст. 312, ч.3 ст 313. Очевидно за принципом «всі сумніви на користь винного» цю ознаку потрібно тлумачити у вузькому значенні.

  2. Не визначено, чи у всіх випадках бандитизму наявна така ознака чи лише у тих, коли банда створена для вчинення розбійних нападів. Тут практика виходить із широкого тлумачення ознаки.

Водночас якщо банда створюється для вчинення конкретного розбійного нападу, то дії по створенню є одночасно і готуванням до розбою, а отже повторність інкримінуватися не повинна.

Продовжуваний злочин

Визначення продовжуваний злочин проти власності дається в абз.4 п. 20 ППВСУ з урахуванням положення ч.2 ст.32 КК.

Проблемним є питанням про необхідність єдиного джерела вилучення майна або єдиного потерпілого. У літературі радянських часів така ознака називалася обов’язковою для продовжуваного злочину, а в абз.4 п.20 про неї не йдеться. Очевидно підхід практики буде – можливість різних джерел або потерпілих.

Деякі вчені вважають, що спільна мета при продовжуваному розкраданні може характеризуватися не ознаками майна (викрасти 1млн грн. тощо), а наміром вчиняти злочин поки буде можливість. На сьогоднішній день таке тлумачення суперечить роз’ясненню пленуму про намір «на зоволодіння конкретним майном».

Група осіб за попередньою змовою

Зміст цієї ознаки щодо злочинів проти власності роз’яснено у п.24 ППВСУ, і повязується лише з обєднанням співвиконавців (у ППВСУ зазначено, що «кожен з них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину»).

На відміну від тлумачення змісту аналогічної ознаки, ППВСУ від 07.02.2003 тут йдеться лише про вузьке розуміння спів виконавства, хоча і зазначається про можливий розподіл функцій між учасниками. Не виключено, що на практиці при кваліфікації групових злочинів проти власності за аналогією буде застосовуватись підхід ППВСУ 2003р. (людей, які стоять на сторожі під час вчинення крадіжок традиційно визначають як співвіконавців).

Крім того, формулювання у абз.1 ст.24 «безпосередньо виконує діяння» треба сприймати з урахуванням положень ч.2 ст.27.

Проблемним є інкримінування ознаки групи осіб за попередньої змови при переростанні одних злочинів проти власності в інші (крадіжки в грабіж чи розбій, шахрайства у грабіж чи розбій), очевидно домовленість, яка існувала до початку вчинення злочину стосувалися лише першого способу заволодіння майном, проте при переростанні така ознака переноситься на наступне посягання.

Особливості кваліфікації дії групи при переростанні крадіжки чи грабежу у розбій – див. абз.3 п.24 ППВСУ.

Розмір викраденого

Виділяють 4 розміри, які впливають на кваліфікацію корисливих злочинів проти власності:

  1. Дрібне викрадення – до 0,2 нмдг.

  2. Значна шкода – від 100 до 250 нмдг (з урахуванням оціночної ознаки – матеріального становища потерпілого).

  3. Великий розмір – від 250 до 600 нмдг (особливо великий розмір – понад 600 нмдг).

Вчинення викрадення у дрібних розмірах є підставою для кваліфікації дій за ст.51 КпАП (абз.2 п. 25 ППВСУ) – якщо умисел не був спрямований на заволодіння майном у більших розмірах.

Вплив умислу особи щодо вартості майна на кваліфікації вчиненого

(для ст. 185,186,190,191)

Якщо умисел суб’єкта був спрямований на заволодіння майном у розмірі, який визначається як «значна шкода», «великий розмір», «особливо великий розмір», а шкода, яка фактично заподіяна не становить такого розміру, вчинене кваліфікується з урахуванням умислу – як замах на злочин з інкримінуванням тієї ознаки, яка охоплювалася умислом.

Якщо шкода, яку мав на меті суб’єкт і шкода, яку він фактично заподіяв відповідає одній і тій самій ознаці, вчинене належить кваліфікувати лише як закінчений злочин. Умисел завдати більшу шкоду може враховуватися лише при призначенні покарання.

Ст. 187 – кваліфікуючі ознаки розбою, пов’язані з вартістю майна, передбачені у ч.4 ст.187 і характеризують не наслідки у злочині, а зміст мети – розбій, спрямований на заволодіння майном. Тому якщо суб’єкт має умисел на заволодіння майном у великих або особливо великих розмірах, його дії слід кваліфікувати як закінчений злочин за ч.4 ст.187 незалежно від розміру фактично заподіяної шкоди.

Кваліфікованими видами вимагання за ч.2,3,4 ст. 189 є заподіяння «значної шкоди», «шкоди у великих розмірах», «шкоди в особливо великих розмірах». Відповідно до тенденцій судової практики така ознака інкримінується лише у разі завдання реальних збитків, якщо умисел винного був спрямований на заподіяння відповідної шкоди (було вимагання $1 млн.), а фактично така шкода не була заподіяна, вчинене кваліфікується як закінчене вимагання без інкримінування ознаки «шкода» (був закріплений у ППВСУ 1992 р.; абз 3 п.17 ППВСУ №14 від 23.12.2005 р.).

По розміру – див. п.25,26 ППВСУ

Проникнення ст. 185,186,187

Див. п. 22 ППВСУ.

При визначенні проникнення в абз. 2 п.22 під незаконним вторгненням розуміється будь-яка форма вторгнення (з подоланням перешкод, без такого подолання, за згодою власника) за наявності у суб’єкта умислу на вчинення розкрадання, який виник до початку проникнення. На практиці викрадення майна з приміщення або територій, відкритих для вільного входу у робочий час часто кваліфікують без інкримінування ознаки проникнення. Це пов’язано із складністю доведення попереднього наміру.

Лекція 6.

Тема: Злочини у сфері господарської діяльності: характеристика окремих посягань

Ст.199 «Фальшивомонетництво»

ППВСУ від 19.04.1996 р. №6

Безпосередній об’єкт – фінансова, кредитна система України.

Предмет:

  1. Національна валюта України у виді банкнот чи металевих монет; іноземна валют.

Відповідно до абз.1,2 п.2 ППВСУ»96 до таких предметів належать державні казначейські білети (в Україні немає казначейських білетів, в Україні єдиний емітент грошей - НБУ); білети НБУ чи іншої держави; розмінна монета, які перебувають в обігу і є законним засобом платежу на території відповідної країни або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на «нові» гроші.

Підроблення вилучених з обігу грошей з метою їх збуту може кваліфікуватися як готування до шахрайства, а збут – як закінчене шахрайство.

  1. Державні цінні папери (підроблення недержавних цінних паперів цього складу не утворює і може кваліфікуватися за ст.224). Цінні папери як предмет злочину можуть існувати і бездокументарній формі.

До державних цінних паперів відносяться:

  • Державні облігації України;

  • Казначейські зобов’язання України;

  • Векселі державного казначейства;

  • Окремий вид – приватизаційні папери

Не відносяться до державних цінних паперів:

  • Облігації місцевих позик;

  • Облігації державних підприємств.

  1. Білети державної лотереї (за старим кодексом білети лотереї не називалася предметом фальшифомонетництва, тому роз’яснення постанови з цього питання застаріле) ЗУ «Про лотерейну діяльність» 1998р.

Якість підробленого предмету має бути така, щоб він мав змогу брати участь в обігу. Для валюти – п. 5 ППВСУ»96 вимагає:

  • Належне художнє оформлення – відповідність орнаменту, наявність основних реквізитів, їх узгодженість із номіналом купюри.

  • Якість відтворення, котра передбачає належний ступінь графічної та кольорової точності зображення.

Обєктивна сторона злочину

Обєктивна сторона злочину передбачає 7 альтернативних дій:

  1. Виготовлення підроблених предметів – їх створення будь-яким способом (повна підробка) або спотворення реквізитів справжніх предметів.

Що стосується вироблення підроблених грошей, то фактично воно може бути вчинене лише шляхом повної підробки, оскільки при частковій зміні не буде істотності їх фальсифікації, що вимагає п.5 ППВСУ»96. Зокрема підроблення лише цифрового номіналу купюри з метою її збуту має кваліфікуватись як готування до шахрайства – див. п.8 ППВСУ»96.

Неповна імітація грошового знаку можлива якщо злочин вчиняється у співучасті або якщо особа, яка одержала підроблену купюру, зрозумівши це, вносить до неї «покращення» з метою наступного збуту.

При виготовленні цінних паперів, які існують у бездокументарній формі особа може відкривати фіктивні рахунки у депозитарії державних цінних паперів або вносити будь-які зміни до рахунку, які спотворюють зміст зафіксованої інформації (наприклад зміна інформації щодо власника цінних паперів).

Злочин у цій формі вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного грошового знаку чи іншого предмету п.13 ППВСУ.

  1. Зберігання – дії, пов’язані з фактичним володінням підробленими предметами незалежно від місця їх знаходження, в тому числі – тримання при собі.

  2. Придбання – набуття права володіння на підроблені предмети будь-яким способом (купівля, одержання в дарунок, привласнення знайдених).

  3. Перевезення – переміщення предметів транспортними засобами з одного місця в інше на території України або поза її межами. Немає значення, чи є суб’єкт власником транспортного засобу чи пасажиром, в тому числі і в громадському транспорту.

  4. Пересилання – переміщення у просторі шляхом відправлення поштою, кур’єром чи іншими засобами. При цьому злочин є закінченим з моменту відправлення посилки (…) незалежно від того, чи дійшла вона до адресата.

  5. Ввезення в Україну – переміщення предметів через державних кордон України на її територію за допомогою транспортного засобу. Злочин закінчений з моменту перетинання кордону (ця дія не існує без дії по перевезенню).

  6. Збут – умисне відчуження цих предметів будь-яким способом – як оплатне, так і безоплатне (див. абз.2 п.10).

Відповідно до п.11 ППВСУ дії особи, яка на момент одержання підроблених предметів не усвідомлювала цього факту або якщо виявивши підробку збула їх як справжні також треба кваліфікувати за ст. 199 як збут. Враховуючи конструкцію об’єктивної сторони ЮСЗ вчинення декількох дій відносно одного і того ж предмету навіть у різний час множинності злочинів не утворює.

Також вчинення однієї або декількох дій, але не всіх запланованих суб’єктом має кваліфікуватись як закінчений злочин (e.g. суб’єкт вчинив виготовлення і зберігання підроблених грошей з метою їх збуту, а при збуті був затриманий - ФК ч.1 ст.199, додатково писати замах на ч.2 ст. 199 не потрібно).

Також специфіка об’єктивної сторони обумовлює специфіку співучасті у цьому злочині. Як співвиконавство розглядаються дії осіб, які вчинили різні за змістом діяння (один – виготовлення підроблених грошей, а другий - збут) – див. п. 14 ППВСУ.

Субєктивна сторона злочину

Субєктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу, для перших 6 дій обов’язковою є мета збуту підроблених предметів.

Зміст умислу є додатковою розмежувальною ознакою фальшивомонетництва і шахрайства – якщо предмет виготовлений лише з метою обману певного потерпілого і суб’єкт усвідомлює неможливість цього предмету брати участь в обігу, кваліфікація відбувається за ст. 190.

Субєкт – загальний – фізична осудна особа з 16 р.

Кваліфіковані види опрацювати самостійно.

Ст. 201 Контрабанда

ППВСУ від 03.06.2005 р. №8

Предмет – встановлений порядок переміщення товарів через митний кордон України.

Незаконне переміщення товарів через митний кордон може становити і злочин і адміністративне правопорушення.

Контрабанда є злочином, якщо її предметом є історичні та культурні цінності (для визначення цих цінностей – див. ЗУ «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999р.) зброя та боєприпаси (крім мисливської та боєприпасів до неї (ППВСУ від 26.04.2002р. №3)). Радіоактивні матеріали (коментар до ст. 265) Стратегічно важливі сировинні товари (дорогоцінні метали, матеріали для створення зброї, частини військової техніки тощо). Отруйні сильнодіючі речовини – коментар до ст.321. Вибухові речовини – ППВСУ від 26.04.2002.

Контрабанда наркотичних засобів утворює самостійний склад злочину, передбачений ст. 305.

В окремих статтях кримінального закону передбачено відповідальність за дії, які можуть розглядатися як прояви контрабанди (ввезення в Україну, ст. 199,300,301).

За чинною редакцією ст. 301 предметом контрабанди є також звичайні товари, вартість яких в 1000 і більше разів перевищує нмдг.

Відповідно до проекту ЗУ щодо гуманізації відповідальності у сфері господарської діяльності, прийнятому 06.10.2011 у першому читанні, перелік предметів контрабанди змінений: з нього виключені «звичайні товари»; внесені спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; змінено замість історичних та культурних цінностей – лише культурні.

Обєктивна сторона контрабанди включає діяння – переміщення предмету через митний кордон України. Способи переміщення:

  1. Переміщення поза митним контролем – поза місцем розташування митного органу або поза часом роботи митних контрольних органів або з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем (див. п.4 ППВСУ 2005 №8).

  2. Переміщення з приховуванням від митного контролю (див. пп.5,6 ППВСУ). Приховування передбачає:

  • Використання тайників абз 3 п. 5 ППВСУ

  • Надання одним предметам вигляду інших

  • Використання як підстави для переміщення предмету підроблених документів (абз.2 п.6 ППВСУ), незаконно одержаних документів (абз.3 п. 6), документів, які містять неправдиві данні (абз.4 п.6).

Злочин вважається закінченим з моменту перетинання предметами контрабанди митного кордону України, тому дії осіб, затриманих при проходженні митного контролю в Україні при вивезенні товарів слід розглядати як замах на контрабанду, а при ввезені – як закінчений злочин.

На практиці проблемним є питання визначення етапу, на якому можлива добровільна відмова від контрабанди.

Відповідно до абз. 3 п.8 добровільна відмова можлива до моменту прийняття митним органом митної декларації. На практиці як добровільну відмову оцінюють дії особи, яка у відповідь на запитання про повноту заповнення декларації за власною волею «додає» інформацію. Якщо ж товари переміщаються не разом із суб’єктом, добровільна відмова не виключається і після подання документів, але до переміщення товарів.

Субєктивна сторона передбачає вину у формі прямого умислу з обов’язковим усвідомленням ознак предмету контрабанди.

На практиці питання про кримінальну відповідальність сліпих перевізників вирішується неоднозначно. Якщо такі особи, як правило, отримавши винагороду, принаймні допускають, що перевозять заборонені предмети, навіть точно не знаючи їх характеру, вчинене можна кваліфікувати як контрабанду.

Суб’єкт –фізична осудна особа, що досягла 16 р.

Кваліфіковані види – опрацювати самостійно з урахуванням п.п. 9,10,11 ППВСУ.

Особливості кваліфікації контрабанди за сукупністю з іншими злочинами

  1. Контрабанда вчинена службовими особами з використанням службового становища кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 301 та 364.

  2. Якщо йдеться про працівників митниці, винних у сприянні контрабанді, вчинене кваліфікується як службовий злочин (ст. 364,365,366).

  3. Якщо вчинення контрабанди поєднується з використанням підроблених документів, кваліфікація здійснюється за сукупністю злочинів – ст. 201 та ч.3 ст.358, а за умови підроблення таких документів самих суб’єктом – ще й за ч.1 або2 ст.358 чи сь.366.

  4. Якщо метою контрабанди є ухилення від сплати митного збору, дії суб’єкта можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів – ст. 201 та ст.212, якщо сума несплачених платежів досягає або перевищує 1000 нмдг.

  5. Контрабанда наркотичних засобів завжди кваліфікується лише за ст. 305.

  6. Ст. 202, 203 КК у законопроекті декриміналізовано, переведено в розряд адміністративних правопорушень.



следующая страница >>