asyan.org
добавить свой файл
1
Зала святково прибрана. На сцені столик з калиною і колосками. На авансцені символи україни: рушники, калина, лелеки. Написи:

Плекаймо рідну мову – душу українського народу.Учні заходять під музику «Козацький марш»

Ведуча: Дорогі діти,шановні гості! Ми раді вітати вас на нашому святі. Щасливі ми , що народилися і живемо у такій чудовій, мальовничій землі - в нашій славній Україні. Тут живуть наші батьки, тут жили наші прадіди – тут корінь роду українського, що сягає історією не на сотні, а на тисячі років. Історія України, як держави, розпочинається (спираючись на останні наукові дослідження) близько 7 тисяч років назад. Тому ми можемо вважати, що саме на Україні існувала найдавніша цивілізація, яка дала початок більш пізнішим. Історія України – ц історія мирного хлібороба, закоханого у свою землю. Це українці першими обробили землю, приручили коня. Українці жили у двоповерхових білених і прикрашених орнаментами будинках в той час, як всі інші європейці ще жили у печерах. І ми маємо усі підстави вважати, що на нашій землі вперше виникло письмо, а українська мова є прадавньою мовою. Про це свідчить її досконалість, точність, краса, мелодійність.

Сьогодні свято української мови і писемності. Воно має величезне значення для виховання підростаючого покоління. Адже мова – це душа народу. Хай це свято відкриє перед вами, юні друзі української мови, розум, гумор і мудрість нашого талановитого народу.

Учні: Є багато країн на землі, в них озера, річки і долини.

Є країни великі й малі, та найкраща завжди – Батьківщина!
Є багато квіток запашних. Кожна квітка красу свою має.

Та гарніша завжди поміж них та, що квітне у рідному краю.

Моя Батьківщина – це вишеньки цвіт, і верби над ставом й калина.

Моя Батьківщина – це мрії політ. Це рідна моя Україна.
Моя Батьківщина – це злагода й мир, та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір, й дитинство моє світанкове.


Моя Батьківщина – ліси і поля. Від них в нас і радість і сила.

Це та найсвятіша і рідна земля, що кожного з нас народила.
Пісня : “Це моя Україна»
Дівчатка: Я народилась в Україні і почала життя своє.

Тут небеса високі й сині. На що не глянеш – все моє!
Трава для мене зеленіє, для мене світлі дні ясні.

І сонце пестить і леліє, летять до серденька пісні.
Тут кожна квіточка співає, струмочок ніжно жебонить.

І краю кращого немає, де я могла б так вільно жить!

Любіть Україну у сні й на яву. Вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну!
Мова кожного народу неповторна і своя.

В ній гримлять громи в негоду.

В житі - трелі солов’я.
На своїй природній мові і потоки гомонять.

Зелен – клени у діброві по – кленовому шумлять.
Соловїну, барвінкову, колосисту на віки

Українську рідну мову в дар дали мені батьки.
Берегти її, плекати будем всюди й повсякчас.

Бо ж єдина так, як мати, мова в кожного із нас.
Пісня: «Ми з дитинства чуєм рідну мову»
Ведуча: Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос, більш нічого.

А серце бється – ожива, як їх зачує!...

Знать, од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди...

Але чого ж тоді ми інколи цураємося рідної мови? Чому засмічуємо її різними словами – паразитами? Напревеликий жаль, так склалася доля нашого багатостраждального народу, що його мова, його дух довгий час не могли розвиватися вільно й незалежно. І от до чого це зрештою призвело...
На сцену виходить дівчинка в українському вбранні. Вона - сумна, зажурена. Втирає сльозу. Важко зітхає, стомлено опускається додолу. Діти, здивовані появою дівчини, оточують її та розпитують.
- Що сталося, дівчинко?

- Тобі зле?

- Ти захворіла?

- У тебе якесь горе, біда?

- Скажи нам, ми тобі допоможемо.
Дівчина: Я йду – мандрую сотні літ...

Уже мені не милий світ.

Притулку сотні літ шукаю, але його ніде не має...

Чому усюди - там і тут мене якісь людці женуть,

Зі шкіл, із вулиць, з дому – хати...

Скажіть, де правдоньки шукати?

Ведуча: Боюсь помилитися, але я , мабуть, вже здогадалася, хто є насправді ця славна дівчина насправді. А ви, діти, здогадалися?

То, може, скажеш, що ж з тобою трапилось А ми тобі неодмінно допоможемо!
Дівчина: Тут навкруги земля моя, та все навколо мов чужинське.

Скажіть, де опинилась я? Чи в Україні я, чи ні,

Чи, може, десь на чужині ? А ваша мова українська?
Ведуча: Ти помиляєшся, дитино. Твоя земля це – Україна!

Утри сльозу з блакитних вічок! Нам із тобою жити вічно!
Дівчина: Ну, якщо так, то з вами я! Нехай цвіте земля моя!
Ведуча: Я переконана, що ніхто ніколи в житті не образить цієї славної дівчини – нашої рідної мови! А зазнала вона за століття чимало знущань. Послухайте про її життя – буття, а точніше про постійні поневіряння, і зробіть належні висновки,аби таке ніколи більше не могло повторитися.
1 - й учень: 1720 рік. Російський цар – імператор Петро I забороняє своїм указом друкувати книги українською мовою.
2 – й учень: Видано розпорядження провилучення у населення України українських букварів і книг.
3 – й учень: 1775 рік . Зруцновано Запорізьку січ і закрито українські школи.
4 – й учень: 1862 рік. Закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
5 – учень: 1884 рік. Закрито всі українські театри.
6 – й учень: 1908 рік. Вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской Империи».
7 – й учень: 1938 рік. Сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови.
8-й учень. 1983 рік. Видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах, що призвело до нехтування рідною мовою багатьма українцями.
9 –й учень: 1989 рік - видано постанову. Що закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.
10 – й учень: І лише за часів незалежності українська мова посіла належне їй від роду – племені місце у своєму народі.
11 – учень: Стаття десята Конституції України: «Державною мовою в Україні є Українська мова».
О, слово рідне! Пращура молитво, Громи Перуна, Велеса поля.

Софіє Київська – творіння Ярослава. Слов’яномовна праведна земля!
О слово рідне! України слава! Богдана мудрість і Тараса заповіт!

І гул століть, і сьогодення гомін. Втобі злились як духу моноліт.
Пісня: «Рідна мово!»
Ведуча: Мова – це показник культури людини. Недаремно кажуть «Заговори, щоб я тебе побачив». Нажаль, сьогодні є небагато людей, які володіють рідною мовою досконало. Причиною цієї прикрості стало те, що в результаті злиття української і російської утворився так званий «суржик», який є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу. Вчені довели, що мова впливає на свідомість людини і є своєрідним генетичним кодом. Крик новонародженого українця відрізняється від крику дитини іншої національності. А постійне вживання і сприймання чужої мови пригнічує розумовий розвиток дитини. Незнання власної мови призводить до деградації, морального і культурного зубожіння народу. Тож давайте розмовляти своєю мовою і знати, хто ми, а не бути мовчунами, про яких говориться у врші:

Ганна Черінь «Мовчуни»

Є на світі мовчуни. Що не кажуть, хто вони:

Чи китайці, чи бельгійці, а чи може українці?
Інші діти дуже раді похвалитись на параді:

  • Онде наша йде колона, там наш прапор і ікона,

Наша пісня наша мова, наша ноша кольорова.

Наші звичаї найкращі! А чому? Тому що наші!
Діти кожного народу до свого належать роду.

Тільки наші мовчуни не розкажуть, хто вони.

Не покажуть й не розкажуть, хто й чиї вони сини.
Любі діти, не мовчіть! Вчітеся ще й інших вчіть!

Про батьків і предків славних, лицарів змагань державних,

Про культуру нашу й мову – рідну, гарну, пречудову.
Нам потрібні оборонці, щоб зростали ми на сонці,

А не ниділи в пітьмі. Бо не будуть нас любити

Інші люди, ні хвалити, як не будуть наші діти

Шанувать себе самі.
Нам потрібні козаки, за Вітчизну вояки.

Не потрібні мовчуни, що не кажуть, хто вони.
Ведуча: Я можу з упевненістю заявити, що в нашому класі є багато дітей, які називають своїм улюбленим предметом українську мову. Адже вивчати її цікаво і весело. Щоб це довести, давайте пограємо у мовні ігри.

(Клас ділиться на дві команди. Обирається капітан, який отримуватиме фішки за правильні відповіді. Перемагає та команда, яка набере більше фішок.)


  1. Гра «Четвертий зайвий». ( Від кожної команди обирають по чотири учасники. Їм дають картки з буквами або словами. Діти вибирають зайвого, пояснюють свій вибір.

Матеріал для гри:

А У П И ( приголосний)

Ш С К Щ ( позначає два звуки)

Р Н М Ь ( не позначає звука)

І Р Н Л (голосний)


  1. Бліц – турнір. (Ведучий задає питання, команди повинні дати правильні відповіді. Яка команда першою дасть правильну відповідь, та отримує фішку).

  • Що таке речення?

  • Що таке підмет?

  • Придумайте слово, у якому один звук позначається двома буквами.

  • Складіть речення, у якому всі слова починаються на одну букву.

  • Назвіть слово, у якому другий склад –ка- .

  • Що таке синоніми?

  • Які бувають речення за метою висловлювання?




  1. Анаграми. ( Діти розшифровують анаграми. За кожне правильне слово команда отримує фішку).

Підручник дникпіруч

Зошит шиозт

Словник волсник

Дошка кадош

Парта атрап

Школа лакош

Пісня ясніп

Задача дазаач
4. Мовні перегони. (Обирають по одному учаснику від команди. Вони стають на одному рівні. Вчитель називає слово, а учасники повинні швидко назвати до нього синонім або антонім. Хто назвав перший, робить крок уперед. Перемагає той, хто зробив більше кроків.)

Назвати синоніми до слів:

Дорога

Веселий

Малята

Школярі

Працювати
Назвати антоніми до слів:

Новий

Короткий

Початок

Веселий

Мир
Перекладачі. (Перекласти слова з російської на українську)

Ландыш Колокольчик

Крыжовник Резиновый




  1. З групи слів скласти речення. (Яка команда швидше)




Ведуча: А яке ж свято без щирого українського гумору ? ( Виконуються гуморески).

П. Глазовий

Старшина бабусю лає:

- Сорому не маєте! Ви чого ото з трамвая на ходу стрибаєте?

А бабуся з переляку, як дитя, захлипала:

- Та хіба ж то я стрибала?

Я, синочку, випала!


В українській мові є букви, які відрізняють її з – поміж інших мов. Це букви «Ї» та «Є». Буква є порівнюється з тоненьким серпиком молодого місяця, а буква ї - зі свічечкою. І як свічечку треба берегти від вітру і негоди, так треба берегти і шанувати рідну мову. Ви, діти, покликані захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви ї, а також, витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви є. Кажуть, що наша мова – солов’їна. Правильно кажуть, але затямте, що можуть настати такі часи, коли нашої мови не буде пам’ятати навіть найменший соловейко. Тому не треба покладатися тільки на солов’їв.

Мова.

ВалентинаКаменчук.
На білому світі, на чорній землі

Є мова у квітів, є мова в зорі,

Є мова у бджілки, метелика й клена,

В бузкової гілки, в любистку зеленого.

Є мова в калини, в зеленого лісу,

У річки й стежини, осіннього листу.

Та тільки тому, хто цурається рідної мови,

Не промовлять вони ані слова!
Рідна мова. Степан Жупанин
По-своєму кожна пташина співає.

По-своєму кожен народ розмовляє.

У мене й народу мого – українська

Є мова чудова, своя, материнська.

По світу її, як святиню нестиму.

Допоки живу, в чистоті берегтиму.

З любов’ю сердечною, вірністю сина.

Ця мова для мене, як мати, єдина.
О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.
Пісенно- танцювальна композиція «Нене, Вкраїно моя».
Ведуча: Багато чудових слів сказано сьогодні про мову. Але закінчити наше свято я хотіла б «Молитвою до мови» Катерини Мотрич.

«Мово! Пресвята Богородице народу мого!

З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан – зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово наша! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на олімпі волелюбності, слави і гордого духу!

Мово! Велична молитва у своїй нероздільній трійці, що єси ти Бог Любов, Бог Віра і Бог Надія! Мово, що устояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму і не впустила туди злого духа скверни, виродження , ганьби та висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не замілів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський, люд хрещений невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто – небесним, бо то кольори духовності й Господнього знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така! Тож зцілювала ти втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вік і, навіть, безсмертя.

Мово наша! Страднице! З козацьких степів піймана, в дикий ясир ординцем погнана, предчасно постаріла, на хресті мук розіп’ята, в соловецьких ямах згноєна, за моря і океани розвіяна, голодомором викошена, стонадцять раз розстріляна але не скорена.

Прости! Воскресни! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку святоруську землю, Русь – Україну, порятуй і возвелич народ її навіки!