asyan.org
добавить свой файл
1

1.4. Система стандартів якості навколишнього середовища

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст.31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів здорового і сприятливого для життя природного середовища з економічними інтересами суспільного прогресу є екологічні стандарти й нормативи.

Мета екологічної стандартизації й нормування - це встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки (ст. 31).

Якість навколишнього природного середовища орієнтується на певні критерії, функції яких виконує система стандартів. Стандарти якості навколишнього природного середовища - це єдині вимогу правила, нормативи, які висуваю ться державними органами до оцінювання стану середовища і його окремих компонентів, до діяльності виробничо- господарських об'єктів з метою охорони природи, раціонального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища на основі поєднання екологічних та економічних інтересів суспільства.

Державні стандарти визначають поняття й терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров'я людей, інші питання, пов'язані з охоронною навколишнього природного середовища й використанням природних ресурсів (ст.32).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України Про стандартизацію й сертифікацію» (ст.4) нормативні документи із стандартизації за масштабом своєї дії і порядком встановлення діляться на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних й інженерних суспільств і союзів: технічні умови; стандарти підприємств.

Норми, правила, вимоги, які містяться в стандартах та технічних умовах, стають правовими нормами.

Правила застосування стандартів на території України встановлює Державний комітет України із стандартизації, метрології й сертифікації.

Органами Держстандарту визначаються основні напрямки в стандартизації навколишнього природного середовища: терміни, визначення, класифікації; показники якості середовища; правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів; методика визначення параметрів стану природних об'єктів та інтенсивності господарського впливу на Них; вимоги засобів вимірювання, контролю стану природного середовища, апаратів, пристроїв, споруд захисту середовища від забруднення.

Екологічні нормативи розробляються й уводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров'я й інших уповноважених на те державними органами відповідно до законодавства України.

На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» пред'являє до господарюючих суб'єктів екологічні вимоги (ст.51 -56):

до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, уведення в дію і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об'єктів;

при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;

від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого вплив} фізичних факторів і радіоактивного забруднення;

від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами:

до екологічної безпеки транспортних засобів.

Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; стосовно військових, оборонних об'єктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку населених пунктів.

У всіх перерахованих випадках законодавчо передбачається сполучення екологічних інтересів з економічними шляхом установлення відповідних стандартів і нормативів, винятки становлять зони надзвичайних економічних ситуацій і природні території й об'єкти, що підлягають особливій охороні. Екологічні нормативи являють собою систему й включають:

а) нормативи екологічної безпеки - граничнодопустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування;

б)граничнодопустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Законодавством України можуть установлюватися також нормативи використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.

Систему стандартів можна розділити на дві великі групи: підсистема основних і підсистема допоміжних стандартів. Підсистема основних стандартів встановлює вимоги, які відносяться безпосередньо до параметрів якості природних об'єктів у цілому.

Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи ГДК шкідливих речовин в атмосфері, водоймах, грунтах і нормативи ГДВ шкідливих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення.

Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без вказівки джерела виникнення, то другий - визначає конкретне джерело такого виникнення.

Нормативні ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра й шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ГДВ визначаються на рінні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі впливи під конкретного й всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приведуть до перевищення ГДК, що діють у даному районі.

Граничнодопустимі концентрації шкідливих впливів встановлюють порогові величини пилового, газового, теплового, радіоактивного і шумового забруднення навколишнього середовища зі шкідливими для здоров'я людини, рослинного та тваринного світу домішками, викидами та відходами виробничих чи господарських процесів. Граничнодопустима концентрація (ГДК) - це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму чи маси водного, повітряного чи ґрунтового середовища, яка практично не впливає на здоров'я людини.

ГДК єдині на всій території держави. В даний час існує понад тисячу показників ГДК, найбільша кількість яких припадає на концентрації радіоактивних ізотопів. Норми стандартів затверджуються Держстандартом України. Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ін.

Граничнодопустимі навантаження (ГДН) - це граничні значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, встановлені з урахуванням ємності природного середовища, його ресурсного потенціалу, здатності до відновлення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення чи руйнування. Нормуються також гранично допустимі залишкові кількості (ГДЗК) - кількість шкідливих речовин у харчових продуктах та живих організмах, які мають здатність акумулюватися в ланках та ланцюгах харчування.

Санітарно-захисні нормативи використовуються для організації санітарних зон джерел водопостачання, зелених зон міст, промислових підприємств, курортів і т. ін. Санітарні нормативи включають будівельні норми і правила проектування промислових об'єктів і затверджуються Держбудом, Держстандартом та Міністерством охорони здоров'я України.

Екологічні стандарти прямо не регулюють вплив на конкретне джерело забруднення. Такі нормативи встановлюють виробничо-господарські стандарти, які лімітують параметри господарської діяльності конкретного об'єкту з метою екологічної безпеки. Ця група стандартів встановлює нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) в атмосферу, грунт, водоймище. Для кожного джерела викиду шкідливих речовин встановлюється норма ГДВ. Єдиною для всіх є методика розробки ГДВ і порядок їх затвердження згідно з ГОСТом 17.2.3.02 - 78 "Охрана природи. Атмосфера. Правила установлення допустимих вибросов вредних веществ промьшленньши предприятиями».

До групи виробничо-господарських стандартів належать різні технічні нормативи, які висувають вимоги до виробничих процесів, захисних споруд, контрольних пристроїв (ГОСТ 17 1.3.08 - 82 «Охрана природи. Гидросфера. Правила контроля качества морских вод»)

Виробничо-господарські стандарти нормують (2 розділ):

гранично допустимі викиди (ГДВ) - об'єми (кількість) забруднюючих чи інших речовин, які надходять за одиницю часу в атмосферне повітря, водоймища, ґрунти і перевищення яких призводить до негативних наслідків для середовища;

гранично допустимі рівні (ГДР) - вплив на людину факторів навколишнього середовища - шуму, вібрації, забруднювачів, які діють періодично чи протягом усього життя людини і не викликають соматичних чи психічних захворювань чи будь-яких змін стану здоров'я;

гранична допустимі дози (ГДД) - кількість шкідливої речовини, дія якої не викликає згубних наслідків в організмі;

гранично допустимі надходження (ГДН) - кількість речовини - забруднювача, яка надходить на певну площу біоценозу за одиницю часу в кількостях, які не перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК).

Технологічні нормативи встановлюють гранично допустимий скид (ГДС) - максимальну масу забруднюючих речовин, яку дозволено скидати у водний об'єкт зі стічними водами і надалі відводити з нього за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті.

Підсистема допоміжних стандартів встановлює організаційні, правові, термінологічні передумови для розробки і функціонування основних стандартів. Вона включає стандарти екологічної технології, еколого-організаційні і еколого-правові стандарти. До термінологічних стандартів належать: ГОСТ 17.2.1.03 - 84 «Охрана природи. Атмосфера. Терміти и определения контроля загрязнення»; ГОСТ 17.4.1.03 - 84 «Охрана природи. Почвьі Терминьї и определения химических загрязнителей»; ГОСТ 17.4.1.01 - 83 «Охрана природи. Рекультивсщия земель. Терминьї и определения»; ГОСТ 17.6.1.01 - 83 «Охрана природи. Охрана й защита лесов. Терміти и определения». ГОСТ 17.2 1.01 -76 «Охрана природи. Атмосфера. Классификация вибросов по составу» (ГОСТ 17.2.3.01 - 86 «Охрана природи. Атмосфера. Правила контроля качества воздуха населеннях пунктов»),

Еколого-організаційні стандарта диктують вимоги до керівництва та контролю з окремих видів діяльності чи за об'єктами Еколого-правові стандарти об'єднують вимоги до форм правових актів.

Встановлена спеціальна структура позначення стандартів у галузі охорони природи, яка в назві ГОСТу означає: ГОСТ - державний (государственньїй) стандарт; 17 - номер системи стандартів у галузі охорони природи; 2 - шифр комплексу стандартів у галузі захисту атмосфери; 1 - шифр групи термінів та визначень: 01 - порядковий номер стандарту; 76 - рік реєстрації стандарту. Існують наступні шифри комплексів стандартів: 1 - гідросфера, 2 - атмосфера, 3 - ґрунти, 4 - землі, 5 - флора, 6 - фауна, 8 - надра.

Для оцінки відповідності діючих стандартів із сучасним рівнем розвитку науки, техніки, виробництва Держстандарт проводить систематичні перевірки всіх стандартів. У результаті цих перевірок може бути обмежена чи продовжена дія даного стандарту або його відміна. Стандартизація в Україні розвивається з орієнтацією на міжнародну, а саме - на стандарти країн Європейські співдружності, що забезпечує повну узгодженість показників стандартів Інших країн з національними.

Для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України га інших нормативних документів у державі створюються технічні комітети. Сьогодні працює технічний комітет зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України», за яким закріплені такі об'єкти стандартизації: раціональне природокористування; охорона повітря, грунтів, біоресурсів; паспортизація відходів та технологій переробці радіаційна екологія. За час незалежності Україї розроблено і прийнято близько 100 державних стандартів у галузі охорони природи, питань класифікації, паспортизації, методів і правил контролю за станом навколишньої" середовища. Загальна концепція стандартизації в Україні на сьогодні встановлює голови мету - нормативне забезпечення потреб комплексного управління охорони навколишньог середовища та забезпечення екологічної безпеці в усіх сферах діяльності людини.

Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється фінним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, що у Результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя й здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.

1.5. Екологічні проблеми сучасності

Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взаємодії з природою. Цілеспрямовані антропогенні дії на неї мають як Позитивний, так і негативний вплив. Серед негативних наслідків Науково-технічного прогресу дедалі більшого розмаху набуває забруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищені-: запасів біологічних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та багато інши: Військова діяльність також характеризується наявністю постійно діючих на навколишн середовище негативних факторів. Оскільки Земля є спільним домом для усіх люде планети, незалежно від їх расової чи класової належності, людство повинно опікуватись ї сьогоднішнім і майбутнім станом. Життєвими процесами у цьому спільному домі займається наука екологія.

Сьогодні перед людством стоїть ряд важливих глобальних проблем, викликаних дією антропогенних факторів, які вимагають термінового вирішення.

Чимало екологічних проблем носять загальний для всіх країн характер і гостроту. Україну не минули такі глобальні явища, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, на копичення відходів, особливо токсичних і радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Винятковою особливістю України є те, що екологічно гострі локальні ситуації в Придніпров'ї, Донбасі, Кривбасі, Північному Криму, Карпатах, Поліссі, на узбережжі Чорного та Азовського морів поглиблюються екологічними кризами. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

В останні роки в динаміці здоров'я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільною екологічною обстановкою. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. Темпи зростання загальної захворюваності за останні десять років склали близько 35 відсотків. Несприятливі зміни показників здоров'я відбулися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, захворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергічних захворювань тощо.

Значну гаму аспектів екологічних проблем дає аналіз стану природних ресурсів.

Щорічний об'єм забруднюючих речовин, що припадає на 1 км" площі України, в 6,5 раза вищий, ніж у країнах Європи. Про високий рівень техногенного навантаження на середовище України свідчить величина такого інтегрального показника, як модуль техногенного навантаження - річний об'єм стічних вод, твердих відходів, викидів в атмосферу, віднесених до площі України або її окремих адмініс тративних областей.

Максимальний модуль техногенного навантаження визначено на території Донецької (98,8 тис.т/км- рік) і Дніпропетровської (96,8 тис.т/км2 рік) областей.

Забруднення повітря стало великою соціальною та екологічною проблемою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломерацій. У містах забруднення повітря в 15 разів вище, ніж у сільській місцевості, і у 150 разів вище, ніж над океаном. У промислових районах за добу випадає понад 1 т пилу на 1 км2.

Найбільш розповсюдженими агентами забруднення атмосферного повітря є пил, двоокис сірки, окис вуглецю, двоокис азоту (60% обсягу викидів). Високий рівень забруднення повітря в Україні спостерігається у 13 містах, розташованих здебільшого у Донецько-Придніпровському регіоні, а саме: у Донецьку, Краматорську, Єнакієвому, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську. Дзержинську, Кривому Розі, Одесі та Запоріжжі.

Середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин у цілому по містах перевищували санітарні норми по бензапірену - в 5 разів, формальдегіду - в 4 рази, фенолу - в 2 рази, аміаку - в 2 рази, двоокису азоту - 1,5 рази, пилу - в 1,3 рази. Загалом в Україні за рік викидається приблизно 7308,3 тис. т шкідливіших речовин від стаціонарних джерел забруднення. В цілому спостерігається певний спад у щорічній динаміці викидів, що пояснюється загальним спадом промислового виробництва в Україні.

Викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення в середньому складають приблизно 7,3 млн. т. Уловлюється та знешкоджується тільки три чверті шкідливих речовин, які відходять від стаціонарних джерел забруднення, у тому числі газоподібних та рідких - менше третини. Викиди автотранспорту склали 2,7 млн. т (або 27% від загальних викидів). Питома вага викидів від стаціонарних джерел та викидів автотранспорту по Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькі:!. Луганській областях від загальних по Україні вкладає відповідно 68 та 45 відсотків. Основні забруднювачі: енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, а також автотранспорт. У більш ніж половині областей автотранспорт - це основне джерело забруднення повітряного басейну. Високий рівень забруднення залишився у 13 містах України, які знаходяться, в основному, в Донецько-придніпровському Промисловому регіоні: Донецьку, Краматорську, Єнакієве, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську, а також Запоріжжі, Одесі. Кривому Розі. Такий рівень зумовлений, головним чином, підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також вмістом диоксиду азоту і пилу.

Важливо звернути увагу і на такий аспект. В Україні залишається ще великою кількість випадків аварійного забруднення природного середовища. Найбільша кількість аварій виникає на продуктопроводах, нафтопроводах та каналізаційних мережах, де інженерно- технічні споруди фізично та морально застарілі, а також на морських та річкових суднах.

Справжнім лихом для міст стали автомобілі. Вчені підрахували, що загалом 300 млн. автомашин щодня викидають у повітря 800 тис. т окису вуглецю, 1 тис. т свинцю і забруднюють середовище багатьма токсичними сполуками важких металів. Більшість із 200 компонентів вихлопних газів автомобілі негативно впливає на людський організм. Така сполука, як окис азоту бере участь в утворенні смогу, результатом дії якого є підвищена- смертність населення від збільшеної в 3-5 разів кількості озону, що утворюється при цьому.

В Україні в середньому автотранспортом викидається близько 3000 тис. т забруднюючих речовин. Понад як 51% окисів вуглецю та вуглеводнів і понад 21% окисів азоту від загальної кількості цих речовин у державі надходять від засобів автотранспорту. У багатьох містах України - Вінниці, Луцьку, Ужгороді, Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Чернівцях - викиди автотранспорту становлять від 60 до 90% загальної кількості викидів.

В результаті спалювання палива проходить значне забруднення атмосфери вуглекислим газом, пилом, сажею та іншими токсикантами. За підрахунками експертів ООН за останні ЗО років людство використало 45 млрд. т палива (в перерахунку на умовне). Тільки вугілля щорічно спалюється більш ніж 2 млрд. т. Значна кількість вуглекислого газу поступає в атмосферу при спалюванні нафтопродуктів, природного газу, згорянні торфу під час лісових пожеж. Підраховано, що па сьогодні в атмосфері знаходиться 2300 млрд. т вуглекислого газу, а до 2005 року його кількість може зрости до 5000 млрд. т. На думку деяких вчених, накопичення в атмосфері вуглекислого газу може викликати потепління клімату в результаті так званого «парникового ефекту». Суть його полягає в тому, що шар двоокису вуглецю, який вільно пропускає сонячну радіацію до Землі, буде затримувати повернення у верхні шари атмосфери теплого повітря. У зв'язку з цим у нижніх шарах атмосфери буде підвищуватись температура, що, в свою чергу, призведе до танення льодовиків і снігів, піднімання рівня океанів і морів, затоплення значної частини суші.

Загальний викид шкідливих речовин в атмосферу в середньому складає більше 150 тис. т. Величезну небезпеку створюють канцерогенні речовини, які утворюються при згорянні палива. Вони у 4-5 разів збільшують захворювання на рак легень у міських жителів у порівнянні із сільськими. Найбільш небезпечною домішкою є бензапірен речовина першого класу небезпеки. В Україні в 11 містах рівень забруднення цією речовиною перевищує гранично допустимі концентрації в 5 і більше разів. Це Донецьк (у 13,9 рази), Краматорськ (у 8,3 рази), Алчевськ (7,2 рази), Одеса, Маріуполь і Слов'янськ (у 6-7 разів), Кривий Ріг (у 5,3 рази), Дніпропетровськ (у 5 разів).

Сьогодні відбуваються значні викиди в атмосферу хлористих і фтористих сполук, а саме фреонів, які забезпечують дію холодильних установок та аерозольних упаковок. Фреони каталітично руйнують озон, який, перебуваючи у верхніх шарах атмосфери, перешкоджає доступу до поверхні землі ультрафіолетового опромінення. При сучасних темпах викиду фтористих сполук передбачається в 2005 році зменшення кількості озону на 15%. Глобальною проблемою людства є утворення так званих «озонових дір».

Порівняльний аналіз даних спостережень наземної озонометричної мережі Держкомгідромету України та Росгідромету свідчить, що зменшення озонового шару за останні 10 років над територією України складає 4,3 % від загального. Особливу загрозу становить зменшення вмісту озону в повітрі у весняно-літній період, причому, спостерігається значне підвищення ультрафіолетового опромінювання.

Відбувається зростання вмісту фтористих і хлористих сполук в атмосфері над Україною. Найбільші середньорічні концентрації фтористих сполук відмічаються в Україні у Слов'янську (3,4 рази вище ГДК), Краматорську (3,2), Константинівці (3,0), Вінниці і Одесі (2,4). Контроль вмісту хлористого водню у містах України показав його перевищення гранично допустимих норм: у Дніпродзержинську і Рівному (4,5), Києві (4,0), Красноперекопську (3,5).

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на споруди, людей, врожаї і т. ін

Так, у м. Києві спостерігались кислі опади (рН нижче 5,5) в 21% від загальної кількості опадів, у Волинській області - 90%, Республіці Крим - 36%, Дніпропетровській обл. - 8%. На решті території України кислі дощі спостерігались не більше як у 1-3%. Значний вміст сірчаної кислоти в опадах відмічається в Горлівці.

З атмосферними опадами в ґрунт та води потрапляє багато забруднюючих речовин - сульфатів, нітратів, амонійного азоту, хлоридів, гідрокарбонатів, а також мікроелементів: натрію, калію, магнію. Найбільші значення вмісту сульфатів (в 2 рази більші, ніж в середньому в Україні), виявлені в Донецькій, Харківській. Херсонській, Львівській областях. Найбільший вміст хлоридів відмічено в Житомирській і Херсонській областях. Значну шкоду спричиняють опади, які містять сполуки сірки. Максимальне випадання сірки з опадами спостерігалось у теплий період року у Львівській області за рахунок Транскордонного західного переносу, а в Харківській та Донецькій областях - за рахунок промислових викидів.

Глибоке занепокоєння викликає сучасний стан земельного фонду України, який становить 60 млн. га і представлений, в основному, різновидами чорноземів, що займають 57% всіх сільськогосподарських угідь і становлять 68% орних земель. Площа сільгоспугідь на одного жителя становить 0,8 га.

За останні 30 років з сільськогосподарського обігу вилучено понад 3,0 млн. га земель, 65% з яких складають високородючі ґрунти. При цьому забезпеченість земельними ресурсами основних виробничих галузей та невиробничої сфери економіки у 5-6 разів перевищує цей показник для розвинутих країн Європи.

У період 50-60-х років було необгрунтовано розорано 2 млн. га малопродуктивних природних угідь і схилових земель, а також значно розширена площа просапних культур. Розораність земель досягла 81 %, всієї території - 57%. Тільки 8% території України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом). Порушилось екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Це негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, зросли ерозійні процеси. Так, площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилась на 33% і досягла 12,1 млн. га, а дефляційно небезпечної - 19,8 млн. га (55,2%), вміст гумусу зменшився з 3,5 до 3,2% . Щорічно площа еродованих земель зростає на 70-80 тис. га. Щорічні збитки від ерозії становлять сотні мільярдів карбованців. Значної екологічної шкоди земельні та інші ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, транскордонного переносу, а також недосконалого використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Випадіння сірки спостерігається в теплий період року в Львівській області за рахунок транскордонного переносу, в Харківській і Донецькій областях -за рахунок промислових викидів, а випадіння загального азоту (1,5г/м2) - у Львівській, Закарпатській та Київській областях.

Як і раніше, найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігався в містах Костянтинівка, Маріуполь та Алчевськ. У житловому фонді міст та селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн. mj сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та 4-х сміттєспалювальних заводах. На жаль, вони не відповідають сучасним вимогам.

Незадовільно ведеться відновлення відпрацьованих промисловістю земель. Якість рекультивації ще низька, мало земель повертається в сільськогосподарське виробництво, а їх родючість майже на половину нижча від природної.

Буг, Сіверський Донець, Тиса, на яких створені водосховища з корисним об'ємом 55,1 млрд. м\ Значна частина річкового стоку (до 40%) є транзитною. Питома забезпеченість річковим стоком складає близько 1,0 тис. mj на людину за рік.

Стан малих річок, що формують 60% водних запасів, продовжує погіршуватися. Багато гумусу, добрив та хімічних засобів захисту рослин змивається в них з полів. Сюди також потрапляють відходи тваринницьких комплексів, цукрових га інших заводів. Вимагає очищення понад 25 тис. км. річок. Псуються води також непродуманою вирубкою лісів, розорюванням прибережних смуг, схилів, осушенням боліт.

Рівень забрудненості водних об'єктів України основними забруднюючими речовинами за останні роки переважно не змінився, за винятком нафтопродуктів, вміст яких у воді річок басейнів Дунаю, Дністра, та приток Дніпра дещо зріс, а в річках Приазов'я та притоках Сіверського Донця - зменшився порівняно з попереднім роком. За даними гідробіологічних спостережень, з 59 контрольованих водних об'єктів України немає жодного водотоку або водойми, котрі відповідали б фоновому стану і характеризувалися б як «чисті води». Водні об'єкти забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Найбільш забрудненими були річки, басейнів Приазов'я, Сіверського Дінця.

На території України виявлено понад двісті осередків стійкого забруднення підземних вод. Так, у Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі утворився стійкий осередок забруднення площею понад 100 м2, виведено з ладу 10 водозаборів загальною потужністю 80 млн. м3 на рік. Аналогічне становище має місце в районах Кривбасу та Західного Донбасу.

Надзвичайно високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх використання негативно позначилися на якісному стані Чорного та Азовського морів.

За останні 30 років встановлено регіональне збільшення мінералізації ґрунтових вод від 0,5 до 10 г/м3 що призвело до погіршення якості питної води згідно з діючими нормативами. Ці негативні явища найбільш контрастно проявляються на значній частині (40-60%) території таких областей як Донецька, Луганська, Запорізька, Черкаська, Кіровоградська, Сумська, Дніпропетровська та ін.

У ґрунтових водах встановлені також аномальні концентрації токсичних хімічних елементів першого класу небезпеки. Найбільш високі концентрації (до 6 ГДК) виявлені у Донбасі, Криму і на Побужжі. В цілому на території України у теперішній час існує 193 стабільні осередки забруднення підземних вод, де якість води погіршилась внаслідок техногенного виливу. Значні викиди і скиди солей важких металів чинять авіаремонтні, ремонтні та інші підприємства України.

Посилюється забруднення природного середовища твердими відходами (пакувальними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, консервними банками, склом, будівельним сміттям, старими автомобілями і т. ін.). Тому зараз загострилась проблема переробки побутового сміття.

Особливо гостро стоїть ця проблема на окраїнах міст, де досить часто організовуються самовільні звалища побутового сміття без дозволу на це місцевих адміністративних органів, з порушенням природоохоронних вимог, норм і правил.

В Україні накопичується величезна кількість промислових відходів. Основними джерелами утворення багатотоннажних промислових відходів є підприємства видобувної, переробної, металургійної, паливно-енергетичної, хімічної галузей промисловості. Загальна їх кількість сягає близько 3,5 тисячі. За рахунок відходів цих підприємств можуть бути задоволені потреби промисловості будівельних матеріалів у сировині і, частково, в паливі. Найбільшим споживачем відходів є промисловість будівельних матеріалів.

Кардинальним рішенням проблеми попередження забруднення навколишнього середовища промисловими і побутовими відходами і впровадження безвідходної

іСьогодні немає чіткого механізму управління та необхідного державного контролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. В надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти - 70%, солей - 50%, вугілля - 40% , металів - 25%. Крім цього, щорічно вилучається з землі 2,3 млрд. тонн копалин, а використовується лише третина, решта йде до відвалів, шлаконакопичувачів, на підсипку. Вже сьогодні обсяг накопичених відвальних порід, відходів енергетики та промисловості перевищує 20 млрд. т., ними зайнято 130 тис. га сільгоспугідь. Ситуація із забрудненням територій ускладнилась після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено 4,6 млн. га, з використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь.

Якість вод Чорного і Азовського морів на території України характеризується значним рівнем їх забруднення нафтовими вуглеводнями, фенолами, синтетичними поверхнево- активними речовинами (СПАР), хлорорганічними пестицидами (ХОП), важкими металами, сполуками азоту, фосфору, а також наявністю розчиненого у воді кисню. Значний об'єм викидів цих сполук чинять кораблі та об'єкти берегового базування Чорноморського флоту та військ, які дислоковані на морському узбережжі. В Севастопольській бухті середня за об'ємом концентрація нафтових вуглеводнів перевищує ГДК у 6 разів, фенолів у 4 рази, СПАР - у 2 рази. В цілому води Севастопольської бухти класифікуються як брудні, води на зовнішньому рейді порту Маріуполь - як забруднені.

В зв'язку із швидким розвитком урбанізації та відставанням у будівництві очисних споруд або їх незадовільною експлуатацією води морів і річок, а також Грунти забруднюються побутовими відходами і утоками. Розкладаючись у водному середовищі, вони можуть стати джерелами поширення патогенних організмів, інфекційних хвороб.

В Україні відбувається інтенсивна експлуатація та виснаження водоносних горизонтів. Оцінка стану підземних вод свідчить про зростання негативною впливу господарської діяльності на гідрогеологічні умови України.

Складне становище створилось з використанням та охороною водних ресурсів, якістю питної води.

Збільшуються обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України: їх кількість весь час зростає і становить понад 5,5 млрд. м\ Всього в природні водні об'єкти скинуто 17,0 млрд. м3 із забраних 35,0 млрд. mj. На Донецько-Придніпровський регіон припадає 38% забраної води та 63% скинутих забруднених вод від загального обсягу по Україні.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприємства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів, а також комунальне господарство, частка якого складає майже половину забруднених стоків країни.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водопровідних та каналізаційних мереж. Встановлена потужність міських водопроводів становить 23,0 млн. м3/добу, очисних споруд водопостачання - 13,8 млн. м3/добу. На сьогодні всі 439 міст, 819 селищ міського типу, а також 5003 сільських населених пунктів мають централізовані водопроводи або окремі водопровідні мережі. Централізованим водопостачанням забезпечено 70% населення. В той же час, ці мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди каналізації перевантажені і працюють неефективно. Крім цього, тільки на міських мережах в ава­рійному стані перебуває 4,5 тис. км каналізаційних мереж. Витоки та невраховані витрати води становлять понад 10%, що обтяжується (внаслідок відсутності поквартирного обліку у житловому фонді) надмірним (325л/чол.) питомим середньодобовим водоспоживанням.

Річкову мережу України складає понад 22 тисячі річок загальною довжиною понад 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/м2. Переважна кількість річок належить до басейну Чорного та Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються, в основному, за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний