asyan.org
добавить свой файл
1 2 3

http://zakon.at.ua/

Курсова робота

З правознавства на тему:

Охорона праці неповнолітніх за трудовим законодавством”

План.

Вступ.

  1. Поняття охорони здоров'я працівників на виробництві та правове забезпечення.

  2. Гарантії прав працівників на охорону здоров'я на виробництві.

  3. Охорона здоров’я неповнолітніх законодавством.

  4. Навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці.

  5. Охорона праці неповнолітніх за Кодексом Законів про Працю.

Висновок.

Вступ.

Трудове право України є однією з провідних галузей у системі права, яка нарівні з іншими галузями перебуває в стадії реформування під впливом соціально-економічних відносин, що змінюються.

У дані курсові роботі прокоментовано чинне трудове за­конодавство: Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), "Про охорону праці", а також постанови Кабінету Міністрів України з питань охорони праці та ін.

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюва­них у несприятливих температурних умовах, праця неповнольтніх повинна бути законодавчо закріплина і бути під постійним наглядом державних органів з питані охорони праці неповнолітніх. Молоді повинно видаваться безплатно за встановленими нормами спеціаль­ний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту: маски, респіратори, захисні окуляри, запобіжні поя­си і т. ін., а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Порядок забезпечення молоді а також інших працівників підприємств спеціаль­ним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами інди­відуального захисту, а також порядок їх утримання і збері­гання визначається Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та інши­ми засобами індивідуального захисту, затвердженим нака­зом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 p. №170.

Тому я Коцаба Т.М. обрав цю тему щоб глибши дослідити в яких умовах працює сучасна молодь, і чому коли існує така законодавча база , вона порушується майже на кожному підприємстві, установі, організацій. Потрібно шоб державнні органи проводили суворіший контроль за дотриманям законодавства про охорону працю неповнолітніх.

1. Поняття охорони здоров'я працівників на виробництві та правове забезпечення.

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, належні, безпечні й здорові умо­ви праці. Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здо­рові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства Украї­ни про охорону здоров'я закріплює право на охорону здо­ров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здо­рові умови праці.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, уста­нови, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль­ності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб (ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоро­в'я). Зазначаючи необхідність створення безпечних і здоро­вих умов праці в процесі трудової діяльності працівників, наукова та навчальна література з трудового права завжди користувалася терміном "охорона праці". При цьому термін"охорона праці" вживається в двох значеннях: широкому й вузькому. Як вказує B.I. Прокопенко, в широкому розумінні до поняття "охорона праці" відносяться "ті гарантії для пра­цівників, що передбачають усі норми трудового законодав­ства" 1. У широкому зна­ченні під охороною праці розуміється сукупність правових норм, що охоплюють увесь комплекс питань застосування праці й приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які забороняють необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, обмежують переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого часу, регламентують час відпочинку, та багато інших, спрямованих на створення сприятливих загальних умов тру­дової діяльності 2. Л.О. Сироватська під охороною праці у широкому значенні розуміє все трудове право, оскільки всі його нор­ми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих3. У цьому значенні, на нашу думку, і повинен застосовуватися термін "охорона праці" як визначення заходів, спрямованих на охорону права особи на працю.

Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпеч­них умов праці (див. зазначену вище роботу, с. 446). Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на вироб­ництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охо­рона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

Останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставлять­ся до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише за два місяці 1999 p. інспектори Держнаглядохоронпраці вияви­ли понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів 4.Такий стан охорони здоров'я на виробництві пояснюєть­ся передусім важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зносі основних виробничих фондів, у тому, що немає зацікавленості власників у поліпшенні умов і без­пеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в пи­таннях охорони здоров'я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в недостатній ролі органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю й охорону здоров'я у процесі праці. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн чоловік. Забез­печеність працюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щорічні виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, сягають 400 млн грн. Особливу тривогу викликає зростання кількості аварій з груповими нещасними випадками. Під час аварій у 1998 p. було травмовано 712 працівників, з-поміж яких 279 — смертельно.

В Основних напрямах соціальної політики на 1997 — 2000 роки йдеться про необхідність реформування системи охо­рони праці, основною метою якої є істотне зниження рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, змен­шення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення працівників з шкідливих і важких умов праці. Хоча у Основних напрямах і вживається традиційний термін "охорона праці", але по суті мова йде про охорону здоров'я та працездатності працівників.

Для цього передбачається: завершити формування сис­теми управління охороною праці на регіональному і вироб­ничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності; здійснити перегляд законодав­чих і нормативних актів з питань охорони праці з урахуван­ням вимог нормативних актів Європейського Союзу; прийняти законодавчі акти про об'єкти підвищеної небезпеки і про безпеку промислової продукції; перейти до територі-ально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною здоров'я в процесі праці; забезпечити стабіль­не фінансування заходів щодо питань охорони здоров'я тощо. На жаль, деякі з цих заходів так і залишаються на папері.

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p. (Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1992. - №49. - Ст. 668), у трьох главах КЗпП (глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах — положеннях, пра­вилах, інструкціях, актах соціального партнерства, локаль­них нормативно-правових актах.

2. Гарантії прав працівників на охорону здоров'я на виробництві.

Права громадян, у тому числі працівників, закріплені у відповідних нормативно-правових актах, може бути реалізо­вано тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть встановлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укла­денні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і непов­нолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забо­роняється.

Основи законодавства України про охорону здоров'я розглядають охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та грома­дян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності (ст. 5 Основ). З метою забезпе­чення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, уста­нов і організацій зобов'язані забезпечити виконання техні­ки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці,не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ). При укладенні трудового договору громадянин по­винен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укла­дення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП пра­цівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для оточуючих його людей і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю пред­ставника профспілки й уповноваженого трудового колекти­ву, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за влас­ним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допо­мога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або обладнання органом дер­жавного нагляду або службою охорони праці працівникам гарантується збереження місця роботи.

Працівникам, зайнятим на роботах з важкими і шкідли­вими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються у перед­баченому законодавством порядку. Власник також може за свої кошти додатково встановлювати працівникам за ко­лективним договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обов'язок безкоштовної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджую­чих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кошти, — компенсувати йому витрати.

Серед гарантій прав громадян на охорону здоров'я під час праці особливо необхідно виділити обов'язок власника відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцт­вом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з вико­нанням трудових обов'язків.

3.Охорона здоров’я неповнолітніх законодавством.

Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у справах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх Міністерство охорони здоров’я України видало наказ „Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх” Затвердити Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх (надалі –„Перелік”який наведенний вцьомуж наказі.5

1. Встановити, що:

1.1. Застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на роботах з важкими та шкідливими умовами праці (за Переліком) забороняється на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

1.2. Прийом на навчання за професіями, вказаними у Переліку, допускається за умови досягнення особами 18-річного віку на момент закінчення навчання.

1.3. При проходженні виробничої практики (виробничого навчання) особи, які не досягли 18-річного віку і навчаються у професійно-навчальних закладах можуть знаходитися у виробництвах, професіях і на роботах, включених до Переліку, не більш як 4 години за умов суворого дотримання діючих санітарних норм і правил, а також, правил і норм по охороні праці.

2. Вважати таким, що не застосовується, Список виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці осіб молодше 18 років, затверджений постановою колишнього Держкомітету СРСР по праці і соціальних питаннях і Президії ВЦРСП від 10.09.80 N 283/п-9.

Примітка. Якщо до переліку занесені професії робітників під загальним найменуванням, наприклад: вальцювальник стана холодного прокату труб, сталевар, бурильник ручного буріння свердловин та інші, то заборона застосування праці осіб, які не досягли 18-річного віку, поширюється на підручних, помічників та старших робітників цих професій.

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

„Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми”.

Наказую:

1. Затвердити Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, що додаються.

2. Вважати такими, що не застосовуються, Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, затверджені постановою НКП РРФСР від 04.03.21, та дія яких поширена на всю територію СРСР постановою НКП СРСР та ВРНГ СРСР від 14.11.23 N 154.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.96 р. N 59 було затвердженно граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми:

1. Граничні норми діють на всій території України і поширюються на всі підприємства, установи, організації, учбові заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років.

2. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

3. До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються.

4. Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.

5. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14-15 років та 36 год. - для підлітків 16-17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'яти- або шестиденного робочого тижня.

6. Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу.

7. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм, зазначених у таблицях 1 і 2.
Таблиця 1

Граничні норми підіймання та переміщення вантажів підлітками під час короткочасної та тривалої роботи.

————————————————————————————————————————————————————————————————

|Кален-| Граничні норми ваги вантажу (кг) |

|дарний|—————————————————————————————————————————————————————————|

|вік, | Короткочасна робота | Тривала робота |

|років |——————————————————————————|——————————————————————————————|

| | юнаки | дівчата | юнаки | дівчата |

|——————|————————————|—————————————|———————————————|——————————————|

| 14 | 5 | 2,5 | - | - |

| 15 | 12 | 6 | 8,4 | 4,2 |

| 16 | 14 | 7 | 11,2 | 5,6 |

| 17 | 16 | 8 | 12,6 | 6,3 |

————————————————————————————————————————————————————————————————

Примітки. 1. Короткочасна робота - 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала - більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу, зазначеного у п.5 цих норм.

2. Календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

4. Дакладене м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу, його тривалість - не більше 3 хв., подальший відпочинок - не менше 2 хв.

Таблиця 2

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у разрахунку на 1 год. робочого часу

————————————————————————————————————————————————————————————————

|Кален-|Сумарна вага вантажів (кг), що підіймаються (переміщують-|

|дарний|ся) при виконанні роботи |

|вік, |—————————————————————————————————————————————————————————|

|років | з рівня робочої поверхні | з підлоги |

| |———————————————————————————|—————————————————————————————|

| | юнаки | дівчата | юнаки | дівчата |

|——————|—————————————|—————————————|——————————————|——————————————|

| 14 | 10 | 5 | 7 | 3,5 |

| 15 | 48 | 12 | 24 | 6 |

| 16 | 160 | 40 | 80 | 20 |

| 17 | 272 | 72 | 130 | 32 |

————————————————————————————————————————————————————————————————
Примітки.

1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень).

2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвейєра і т.ін.

3. Висота підіймання не повинна перевищувати 1 м.

4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.
Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому ме­дичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років встановлю­ються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не до­сягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної ро­боти виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відпо­відних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівни­кам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зруч­ний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організації.

Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за зго­дою відповідного комітету у справах неповнолітніх (коміте­ти і служби у справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служ­би у справах неповнолітніх і спеціальні установи для не­повнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у винятко­вих випадках і не допускається без працевлаштування.



следующая страница >>