asyan.org
добавить свой файл
1
УДК 376.352+364.048.6 П.С. Федорець,

директор Реабілітаційного
центру УТОС


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ДО ФІЗИЧНОГО ДОВКІЛЛЯ, СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
Анотація. У статті висвітлено діяльність Українського товариства сліпих щодо усунення бар’єрів у доступності інвалідів по зору до фізичного довкілля та інформаційного простору. Проведено аналіз Стандартів комплексної доступності для людей з вадами зору.

Ключові слова: конвенція, стандартні правила, стандарти доступності.

Аннотация. В статье освещается деятельность Украинского общества слепых по устранению барьеров в доступности инвалидов по зрению к освоению окружающей среды и информационного пространства. Проведен анализ Стандартов комплексной доступ­ности для людей с нарушениями зрения.

Ключевые слова: конвенция, стандартные правила, стандарты доступности.
Інвалідність є невід’ємним явищем розвитку будь-якого суспільства. Станом на 2008 р. в світі налічувалось понад 650 млн. інвалідів, що становить приблизно 15% населення. В Україні проживає 2,6 млн. інвалідів, з них близько 100 тис. інвалідів по зору [1].

Відмежовуватися від проблем такої численної соціальної групи населення уже не може жодна країна світу. Система пенсій і різних соціальних доплат та пільг не вирішує повністю всіх проблем інвалідів. Проблеми інвалідів може вирішити тільки інтеграція їх у соціум. У процесі інтеграції беруть участь дві сторони. З одного боку, інвалід, який через обмежені фізичні можли­вості, спричинені стійким розладом здоров’я, змушений завдяки збереженим аналізаторам і компенсаторним функціям організму адаптуватися до умов соціального життя та побуту. З іншого боку, держава, яка має створити для інвалідів однакові з усіма стартові можливості в побуті, навчанні, виробництві, забезпечити інвалідам доступність до фізичного довкілля, вуличної та архітектурної інфраструктури, суспільного громадського життя та інформаційного простору і створити безпечне довкілля.

Організація процесу комплексної реабілітації інвалідів розглядалася в багатьох роботах в умовах реабілітаційних установ і зокрема для інвалідів по зору в роботі [2]. У багатьох наукових роботах розглядалися лише окремі напрями забезпечення доступності та безпеки для інвалідів. Комплексний розгляд цих питань не проводився.

З урахуванням досягнень науково-технічного прогресу, успіхів у тифлології та на базі багаторічного практичного досвіду роботи з незрячими в Українському товаристві сліпих розроблені Стандарти комплексної доступності для людей з вадами зору (далі – Стандарти доступності), які розглядаються у цій статті.

Витоки цілеспрямованого залучення інвалідів по зору до суспільного життя беруть свій початок у ХVIII столітті.

Першим кроком на цьому шляху було винайдення і впровадження у Франції, а пізніше в Росії та інших країнах Європи
крап­ково-рельєфного шрифту Брайля, що дало змогу інвалідам по зору долучитись до писемності. Модифікація крапково-рель­єф­ного шрифту, яка полягала в нанесенні рельєфних позначок на шкали вимірювальних приладів, дала змогу незрячим залучитись до вивчення і досліджень в області точних наук (фізика, хімія, геометрія).

Успіхи окремих країн у питаннях навчання інвалідів по зору, залучення їх до інформаційного простору, наукових досягнень сприяли прийняттю окремих міжнародних актів.

У 1950 році Організацією Об’єднаних Націй було прийнято Флорентійську конвенцію, згідно з якою країни, які приєдналися до цієї угоди, зобов’язалися при ввезенні матеріалів освітнього, наукового і культурного призначення для сліпих не обкладати їх ввізним митом [3].

Україна не приєдналася до Флорентійської конвенції, хоча це питання давно на часі і потребує позитивного вирішення.

У нашій державі засоби і матеріали освітнього, наукового і культурного призначення у доступній для користування незрячими формі, які одночасно є і засобами їх реабілітації, практично не виготовляються. Ввезення їх з-за кордону вимагає великих коштів, оскільки через високе ввізне мито ціна цих засобів збільшується практично в два рази. На виділені на ці цілі державою мі­зерні кошти імпортується набагато менше від потреби необхідних товарів. Тому на цей час навчальні заклади для сліпих і слабозорих не мають достатньої кількості сучасних технічних засобів, адаптованих для навчання інвалідів по зору [4]. Внаслідок цього погіршується доступність незрячих до оволодіння знаннями.

У 1993 році Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня прий­нято резолюцію № 48/96, яка затвердила «Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів» (далі – Стандартні правила), головною метою яких є створення однакових стартових можливостей для інвалідів усіх нозологій у навчанні, професійній діяльності, освоєнні фізичного довкілля та інформаційного простору [5]. У «Правилі 5. «Доступність» зазначено, що держави по­вин­ні визнавати першочергове значення доступності у процесі урівняння можливостей у всіх сферах суспільства. Для осіб з різними типами інвалідності держави повинні:

а) ввести в дію програми заходів, щоб удоступнити фізичне довкілля;

б) вжити заходів для забезпечення доступності до інформації та спілкування.

У Стандартних правилах звертається увага на те, що держави мають забезпечувати, щоб нова комп’ютеризована інформація та сервісні системи, які пропонуються для широкого загалу, створювались відразу доступними для інвалідів або були б пристосовані для удоступнення.

Упровадження цих Стандартних правил в Україні здійснюється повільно.

Найбільш широко завдання держави в наданні людям з інвалідністю можливості вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь у всіх аспектах життя розкрито у статті 9 «Конвенції ООН про права інвалідів», прийнятій на 61 сесії Генеральної Асамблеї ООН 13.12.2006 [6]. Україна ратифікувала її 16.12.2009. Згідно із цією Конвенцією держави, які є її учасницями, зобов’язані виявляти та усувати перешкоди та бар’єри, які заважають доступності інвалідів:

а) до будівель, доріг, транспорту та інших внутрішніх та зовнішніх об’єктів, включаючи школи, житлові будинки, медичні заклади і робочі місця;

б) інформаційних, комунікаційних та інших служб, включаючи електронні та екстрені служби.

Їм потрібно також розробити стандарти та настанови, що передбачають доступність об’єктів та послуг, відкритих населенню, чи що надаються населенню, ввести їх у дію та слідкувати за їх дотриманням.

Для втілення в життя «Конвенції ООН про права інвалідів», Кабінет Міністрів України постановою від 29.07.2009 № 784 затвердив План заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009 – 2015 роки «Безбар’єрна Україна». Цією постановою зобов’язано Держспоживстандарт разом з іншими центральними органами виконавчої влади забезпечити координацію робіт з розроблення національних стандартів, спрямованих на задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, складення переліку таких стандартів та їх оприлюднення.

Стосовно інвалідів по зору в Україні створенням локального безбар’єрного середовища займалися ще до прийняття «Конвенції ООН про права інвалідів» в Українському товаристві сліпих (УТОС). У повоєнні роки учбово-виробничі підприємства (УВП) мали широку інфраструктуру реабілітаційного характеру. На кож­ному підприємстві разом з виробничими приміщеннями були клуби і будинки культури, бібліотеки і медпункти, а також кімнати здоров’я. Вони мали таке розташування, що інваліди по зору могли добиратися до них без сторонньої допомоги. У штаті підприємств були реабілітологи, які займалися первинною реабілітацією інвалідів, що поступали на роботу. Приміщення оснащувались спеціальними гумовими доріжками, які виконували роль орієнтирів при переміщенні інвалідів виробничими приміщеннями. На території облаштовувалися спеціальні пішохідні доріжки для інвалідів, по боках яких встановлювались орієнтири у вигляді бордюрів або напрямних поручнів, чи висаджувались і підстригалися кущі [7]. Над входами до підприємств, оздоровпунктів, гуртожитків встановлювалися звукові маячки. Було розроблено кілька сотень видів виробничої тифлотехніки, яка робила доступним виконання окремих слюсарних та механоскладальних робіт не тільки інвалідам по зору, але й інвалідам по зору з додатковими каліцтвами. На той час це було значне досягнення у створенні безбар’єрного середовища на окремих об’єктах (виробництво, оздоровпункт, сфера дозвілля). Ці реабілітаційні установи були доступними не тільки для 30 тис. інвалідів, які працювали на підприємствах, але й інвалідам, які перебували на обліку в первинних організаціях УТОСу.

Як показали наші дослідження, останнім часом ситуація щодо зайнятості інвалідів змінилася. У 2009 році кількість інвалідів по зору, що працювали на УВП, становила лише 11 % від загальної кількості інвалідів по зору, які перебували на обліку в УТОСі, стільки ж інвалідів по зору працювали за межами цього товариства і близько 600 інвалідів по зору навчалися у вищих навчальних закладах.

Тому для успішної інтеграції інвалідів по зору перед державою взагалі і УТОСом зокрема постало завдання щодо створення безбар’єрного і безпечного довкілля для інвалідів по зору в кожному населеному пункті.

І розпочинати цю роботу потрібно було з розроблення Стан­дартів доступності і безпеки. До цього зобов’язувало виконання «Конвенції ООН про права інвалідів».

Для розроблення Стандартів доступності потрібно було розв’язати комплекс завдань.

1. Вивчити, проаналізувати і адаптувати до умов нашої держави вимоги до створення безбар’єрного середовища, що витікають з міжнародних документів.

2. Вивчити існуючі системи і технічні рішення, які застосовуються в окремих регіонах і в УТОСі.

3. Вибрати напрями заходів, які б всебічно охоплювали і розв’язували спектр проблем безбар’єрності, доступності та безпеки.

4. Підібрати архітектурні рішення і технічні засоби для розв’язання проблем в кожному напрямі.

5. Врахувати особливості сприйняття інвалідами оточуючого середовища через збережені аналізатори при виборі кольорів попереджувальних і обмежувальних позначень, розмірів покажчиків, виконаних плоским, рельєфно-крапковим способами.

6. Дослідити науковий і технологічний рівень технічних засобів для включення на їх базі технічних рішень у Стандарти доступності.

7. Запропонувати засоби для створення безбар’єрності (переходи, напрямні поручні, огорожі, звукові сигналізатори, додаткові технічні пристрої на транспортних засобах тощо), які б гармонійно вписувалися в інфраструктуру населених пунктів.

Після опрацювання цих питань було вибрано напрями Стандартів доступності (див. додаток до статті)

1. Вулична мережа.

2. Міський наземний електро- і автотранспорт.

3. Метрополітен.

4. Будинки адміністрацій, магазинів, медичних і соціальних установ, навчальних закладів.

5. Залізничні і автобусні вокзали.

6. Середні спеціальні навчальні заклади (школи).

7. Вищі навчальні заклади.

8. Побут.

9. Інформація.

Заходи із забезпечення доступності, безбар’єрності та безпеки з кожного напряму стали окремими розділами Стандартів
доступності.

У розділі «Вулична мережа» розглядаються заходи, які потрібно вжити, щоб забезпечити безпечне переміщення незрячого вулицями міста.

Відомо, що серед нещасних випадків на вулицях найбільшу небезпеку не тільки для інвалідів по зору, але й для здорових людей, являють розриття тротуарів, спричинені аварійними і ремонтними роботами, відсутність кришок на люках комунікаційних колодязів. Тому Стандартами доступності передбачається, що комунальні служби у разі аварійного розриття тротуарів мають встановлювати суцільні огорожі із щитів висотою не менше 1 м, які надійно закріплені. Ці служби також мають стежити за тим, щоб гілки дерев, посаджених вздовж тротуарів, були на висоті не менше 2 м над тротуаром. Якщо між тротуаром і проїжджою частиною з інтенсивним автомобільним рухом немає роздільної зеленої смуги, то між ними встановлюється захисна огорожа.

Усі підземні переходи мають проектуватись і виконуватись по всій країні за єдиним стандартом. При вході в перехід на по­чат­ку сходів має бути підвищення, яке за висотою і шириною відповідає розмірам сходинки. Це буде сигналом для незрячого пішохода про початок сходів. Для слабозорих пішоходів перша і остання сходинки в переходах та інших місцях фарбуються світло-жовтою фарбою, якщо поверхня сходинок темна. Цей колір вибрано не випадково, оскільки він є найбільш яскравим у спектрі сонячного випромінювання, яке є основним джерелом світла на Землі, і є найбільш чутливим подразником органу зору. Якщо ж поверхня сходинок світла, то наноситься контрастна темно-зелена смуга.

Початок поручнів біля сходів має збігатися (або виступати на 0,3 м) від початку першої сходинки і закінчуватися на рівні останньої (або виступати на ті самі 0,3 м), висота встановлення поручнів – 90 см. Закінчення поручнів мають бути закругленими.

При встановленні на тротуарі малих архітектурних форм, а також при паркуванні автомобілів на тротуарі має залишатися
вільна смуга шириною не менше 3 м для безперешкодного руху пішоходів.

У розділі «Міський наземний електро- і автотранспорт» викладено вимоги до технічного оснащення транспортних засобів, які перевозять пасажирів. Водії зобов’язані зупинятися в строго установленому місці для посадки і висадки пасажирів. Усі транспортні засоби оснащуються зовнішніми гучномовцями для оголошення номера маршруту, а також звуковою системою в салоні для оголошення зупинок.

Під час проведення ремонтних робіт забороняється замінювати в пасажирських салонах стандартні кріпильні матеріали на нестандартні.

На всіх дверях з внутрішньої сторони мають бути спеціальні поручні, за які тримаються пасажири під час висадки і посадки. Якщо в салоні біля дверей є східці, то вони мають підсвічуватися ліхтарями, які включаються при автоматичному відчиненні дверей.

Інформаційні табло з інформацією номера, початку і кінця маршруту мусять мати підсвічення, а висота цифр не менше 200 мм, щоб їх могли самостійно прочитати слабозорі пасажири.

У розділі «Метрополітен» встановлюються вимоги до безпечного орієнтування і користування цим видом транспорту. Над вхідними дверима до метрополітену мають встановлюватися звукові маячки з однаковим звуковим сигналом у всіх метрополітенах України. Двері станцій мають оснащуватися спеціальними довідними пристроями, що не допускають їх різких відчинень і зачинень. На платформі для посадки і висадки пасажирів на відстані 50 см від її краю треба встановлювати попереджувальні рельєфні смуги з абразивного матеріалу яскраво-жовтого кольору шириною 150 мм і висотою підвищення від рівня підлоги 15 мм.

Згідно з вимогами Стандартів доступності, поданих у розділі «Будинки адміністрацій, магазинів, медичних і соціальних установ, навчальних закладів», над входами вищезазначених будинків встановлюються звукові маячки або звукові інформатори з можливістю їх дистанційного включення інвалідами по зору. Звукові сигнали цих маячків відрізняються від сигналів метрополітенівських. Вони мають бути однаковими по всій Україні.

Маркування сходів проводиться так само, як і сходів у підземних переходах.

Встановлюються вимоги до розмірів і типів шрифтів, а також до розмірів інформаційних табличок та місць їх закріплення на дверях. Для людей, які недавно втратили зір і не володіють шрифтом Брайля, поряд з позначеннями крапково-рельєф­ним шрифтом вводяться рельєфні позначення арабськими цифрами, які легко сприймаються на дотик. У кабінах ліфтів пропонується озвучувати світлову інформацію про номери поверхів.

У розділі «Залізничні і автобусні вокзали» викладено вимоги до маркування сходів, встановлення напрямних поручнів; порядок, розміри, спосіб, колір і місце нанесення попереджувально-обмежувальних ліній на платформах для посадки пасажирів. Вокзали мають оснащуватися звуковими маячками та озвученими інформаційними табло.

У розділах «Середні спеціальні навчальні заклади (школи)» та «Вищі навчальні заклади» крім раніше поданих вимог до будівель подаються вимоги щодо забезпечення учнів і студентів з вадами зору навчальною тифлотехнікою.

Підручники для учнів і студентів з вадами зору мають виконуватися як крапково-рельєфним, так і укрупненим шрифтами.

Покази демонстраційних приладів для лабораторних робіт мають бути озвученими. Спортивне обладнання і снаряди адаптуються до використання незрячими.

Наводяться норми забезпечення вищих навчальних закладів комп’ютерними тифлокомплексами.

У навчальних закладах потрібно закріплювати в першому ряду місця за столами для студентів з вадами зору і надавати їм конспекти лекцій в електронному вигляді. Таблиці, схеми, діаграми тощо, виконані у вигляді плакатів або слайдів, які проектуються на екран, під час лекції мають словесно детально описуватися викладачем. У разі неможливості виконати цю вимогу незрячі студенти забезпечуються перекладачами.

Усі каталоги бібліотеки вузу мають бути продубльовані в електронному вигляді.

Бібліотека вузу має мати не менше двох окремих робочих місць, оснащених комп’ютерними тифлокомплексами, для сканування і переведення в електронний вигляд плоскодрукованих матеріалів (у тому числі підручників) з можливістю наступного роздрукування їх шрифтом Брайля.

Звукозаписуючі технічні засоби видавати студентам з вадами зору треба за абонементом.

У розділі «Побут» передбачено забезпечувати супровід одиноких інвалідів по зору в магазинах самообслуговування та медичних закладах.

У супермаркетах створити озвучені інформаційний куточок та куточок приймання і одержання замовлень із забезпеченням їх телефонним зв’язком.

У розділі «Інформація» встановлюються такі вимоги до способів і методів донесення інформації до інвалідів по зору:

видання книг і періодики шрифтом Брайля;

озвучення книг та періодичних видань;

залучення інвалідів по зору до користування глобальною комп’ютерною мережею Інтернет;

адаптація загальнодержавних веб-сайтів для користування інвалідами.

Місцеві теле- і радіокомпанії мають щотижня вести передачі, в яких інформувати про законодавчі акти та зміни до них і подавати матеріали про життя незрячих.

Стандарти доступності не можуть відразу передбачити всі ситуації, які виникають перед інвалідами по зору в процесі життя.

З розвитком технічних засобів вони будуть розвиватись і вдосконалюватись. На сучасному етапі вітчизняні Стандарти доступності потребують узгодження з європейськими.

Усі заходи Стандартів доступності, які будуть упроваджені в життя, жодною мірою не погіршать можливості користування фізичним довкіллям та інформаційним простором і комфорту умовно здоровим людям та інвалідам інших нозологій, не завдадуть шкоди навколишньому середовищу. Навпаки, поліпшать для всіх доступність і безпеку користування довкіллям та інфраструк­турою.

Огородження аварійних розриттів тротуару забезпечить безпеку всім без винятку людям, особливо в нічний час. Шмагання по обличчю звислих над головою гілок дуже неприємне всім без винятку.

Збіг початку поручнів з початком східців у підземних переходах запобігатиме травмуванню всіх людей взимку, коли на верхніх східцях утворюється льодяний покрив.

Пандуси біля житлових будинків потрібні не тільки інвалідам-візочникам, але й молодим мамам, які вивозять дітей у коляс­ках, і людям похилого віку.

У холодну пору року, коли вікна громадського транспорту замерзають, оголошення зупинок украй необхідне всім пасажирам, а гостям міста це потрібно постійно.

Обмежувальні лінії на посадочних платформах залізниці і метрополітену попереджують усіх пасажирів про небезпечну зону.

Вимоги щодо недопущення загромаджування в коридорах і холах готелів, санаторіїв, будинків відпочинку, закладів культурно-розважального призначення повною мірою відповідають правилам пожежної безпеки.

Наведені приклади показують, що заходи, передбачені Стан­дартами доступності, потрібні не тільки незрячим, але й значною мірою необхідні і корисні для всіх людей.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 784 по всій Україні утворені комітети дос­тупності, на які покладається контроль за впровадженням норм Стан­дартів доступності на існуючих об’єктах та дотриманням норм цих Стандартів у новому будівництві. До складу цих комітетів входять представники громадських організацій незрячих. І саме від їх компетентності і принциповості залежатиме реалізація положень Стандартів доступності для інвалідів по зору.

Список літератури:

1. Про становище інвалідів в Україні / Національна доповідь. – К.: Мін. праці та соцполітики України; Держ. установа наук.-дослідн. ін-тут соціально-труд. відносин Мінпраці Укр., 2008. – 200 с.

2. Федорець П. С. Організаційно-методичні засади комплексної реабілітації інвалідів по зору в реабілітаційній установі // Соціально-психологічні проблеми тифлопедагогіки. – 2011. – Випуск 4 (12).

3. Соглашение о ввозе материалов образовательного, научного и культурного характера от 17 июня 1950 г. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. – М.: Логос, 1992.

4. Федорець П.С. Технічні засоби в реабілітації інвалідів по зору. – К., 2006. – 74 с.

5. Резолюция 48/96 Генеральной Ассамблеи ООН «Стандартные правила обеспечения равных возможностей для инвалидов» от 20 декабря 1993 года. – М.: Логос, 1993.

6. Конвенція ООН про права інвалідів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2006 р. – К., 2007. – 40 с.

7. Акимушкин В.М., Моргулис И.С. Основы тифлологии. – К.: Украинское общество слепых, 1993. – 138 с.