asyan.org
добавить свой файл
1
86 Копець Л. В. Психологія особистості

суттєво трансформуються аспекти базової індивідуальності в особисті-сному способі життєздійснення. Така трансформація проявляється в тому, що для особистості події її життя виходять за біологічні межі. Звичайно, не для кожної людини актуальні такі масштабні часові децентрації та вихід в історичний час, однак часова трансценденція з усіма своїми аспек­тами відповідає зрілості та складності особистості.

3. Статевий диморфізм і психологічні особливості, зумовлені статтю

3.1. Статева диференціація в онтогенезі

Статевий диморфізм - це фізичні відмінності між обома статями,; зумовлені біологічно. Біологічне значення статевого диморфізму пов'я­зане зі збереженням людини як біологічного виду. У 60-ті роки XX сто­ліття В. А. Геодакяном була сформульована теорія статевого димор­фізму. Відповідно до цієї теорії, чоловіча стать є передовим загоном популяції, який вирішує проблеми формування нових генетичних тен-І денцій, що передаються потомству при зіткненні з умовами середовища.; Жіноча стать виконує місію збереження генетичного здобутку, який накопичений на попередніх етапах еволюції. Жіноча стать забезпечує незмінність ознак від покоління до покоління. Природа по-різному піклується про ці тенденції та їхніх носіїв. Відомо, що жінки відзначаються більшою життєстійкістю, а чоловіки є більш вразливим. Жіночій статі властива філогенетична ригідність та онтогенетична пластичність, а чо­ловічій - філогенетична пластичність та онтогенетична ригідність. Однак прямо перенести закономірності еволюційно-генетичного плану на інди­відуальну психологію людини неправомірно. Психологічні відмінності пов'язані зі статтю і формуються з допомогою соціальних та культурних засобів.

Статеві властивості - це індивідні властивості, в яких відображаються особливості розвитку, пов'язані зі статтю. Генетичною основою!; статі є 23-тя пара хромосом. У чоловіків та жінок 45 із 46 спільних хромосом і тільки одна відмінна - У-хромосома. Ряд дослідників роблять з цього висновок, що генетичні відмінності між обома статями мізерні, оскільки; У-хромосома містить незначну кількість генетично визначальної інформації. Інші дослідники вважають, що такі висновки не є коректними, оскільки одна єдина хромосома може мати сильний вплив на розвиток.


87

Тема 2

Етапи статевої диференціації. У момент зачаття визначається гене­тична (хромосомна) стать людини. Чоловічий гормон тестостерон у знач­но більшій кількості присутній в організмі майбутнього хлопчика почи­наючи з 6 тижнів, а, відповідно, жіночий гормон естроген - в організмі майбутньої дівчинки (Бигкіп, 1995). На 7-му тижні розвитку утворюються статеві залози, тобто визначається секреційна стать. Гормони статевих за­лоз зумовлюють подальшу статеву диференціацію і визначають гормо­нальну стать. Під гормональним впливом формується внутрішня та зов­нішня морфологічна стать, а також відбувається розподіл мозкових цент­рів, що задають основу подальшого статевого дозрівання. Критичний період якісних змін у статевому дозріванні припадає на 3-й місяць вну-трішньоутробного розвитку. Далі статеві зміни проявляються вже в пост-натальному періоді. При народженні дитини визначають громадянську (паспортну) стать. Відповідно до цього розгортається виховання дитини, розвивається усвідомлення свого тіла і себе як особистості. У період ста­тевого дозрівання, або пубертатний період розгортається ще один етап статевої диференціації. У цей період формується пубертатна гормо­нальна стать, в яку входять морфологічні зміни організму (вторинні ста­теві ознаки), фізіологічні та психологічні. Адекватне проходження цього періоду завершується усвідомленням статевої ідентичності.

Стать індивіда є передумовою становлення психологічної статі люди­ни. Психологічна стать не визначається ні генетичною статтю, ні гормо­нальною, ні внутрішньою, ні зовнішньою морфологічною, а розвивається в процесі соціалізації.

Статеві відмінності мають перш за все тілесне втілення. При наро­дженні на 105 хлопчиків припадає 100 дівчаток. Немовлята чоловічої статі при народження важчі та довші, вони також більш вразливі з боку всіх пренатальних проблем. Хлопчиків частіше травмують під час пологів через більший розмір їхнього тіла. У дорослих чоловіків об'єм м'язів становить більш ніж 40 % маси тіла, а у жінок - тільки 24 %.

Стать, безумовно, дуже яскрава та принципова дихотомія. Природа провела чітку демаркаційну лінію, наділивши нас біологічними статеви­ми ознаками. Завдяки цьому існують чоловічий і жіночий світи - най­більш впливові групи людства. Послідовно описати, як виникають чоло­вічий і жіночий світи, сповнені своїх яскравих соціальних і психологічних відтінків, нелегко. Завжди, коли статеві розбіжності виявляються в дослі­дженнях, розгортається дискусія, чи зумовлені вони тиском генетичних Програм, чи ці розбіжності стабілізуються соціально-культурним тиском, встановлено, що в чоловіків спостерігається більша спадковість ознак, Ніж у жінок. Коефіцієнт спадковості у хлопчиків набуває значення в межах 0,36-0,94, а в дівчаток - 0,26-0,69. Ці дані добре узгоджуються з Шотезою Б. О. Геодакяна, згідно з якою чоловіча стать здійснює функцію

88____-^

«пробних варіантів» модифікацій для нових ознак, а жіноча - виступає як «берегиня» ознак виду.

Для більшості статевих відмінностей соціальний контекст є прин­циповим, хоча останнім часом говорять, Що статеві відмінності зумовлені також функціональною асиметрією мозку, у жіНОк мозок більш симет­ричний, а в чоловіків - більш асиметричний.

Коли дитина народжується, одразу ж запитують: «Хлопчик чи дів­чинка?» Коли дитина росте, всі - батьки, вихователі, оточення - пово­дяться з нею відповідно до її статі. Дж. Рубін досліджував батьків, що отримали змогу один день поспілкуватись з немовлям - своєю першою дитиною. З'ясувалося, що хоча самі малюки суттєво не відрізнялися за показниками активності та поведінковими ознаками, однак батьки опису­вали дівчаток як гарненьких, маленьких, приємних, а хлопчиків як більш насторожених, впевнених, сильних. Зрозуміло, що з віком батьківські під­ходи будуть транслюватись у базові компоненти особистості та Я-кон-цепції дитини. У цьому значенні статеві особливості, як і інші індивідні структури, звичайно, безособистісні, але вони аж ніяк не є неважливими для розвитку особистості.

У доволі ранньому віці, коли маленька істота ще досить нечітко розу­міє свої індивідуальні риси, вона вже знає, хто вона - хлопчик чи дівчинка. Більшість дітей правильно можуть назвати свою стать у дворічному віці. Трирічні діти надають перевагу у спілкуванні дітям своєї статі. Дво-три-річні діти надають перевагу певним іграшкам (ляльки, посуд чи пожежні машини і т. ін.) і усвідомлюють, які заняття та професії вважаються чоловічими чи жіночими. Такі фіксовані уявлення, які засвоюють діти, називаються статево-рольовими стереотипами.

Статево-рольова поведінка - це поведінка, яка відповідає сте­реотипам, прийнятим у певній культурі, тобто поведінка, якої очікують від чоловіка чи жінки. Статево-рольова поведінка - це втілення тих соціальних стандартів, приписів, стереотипів, яким треба відповідати, щоб людину визнали чоловіком або жінкою.

Ґендер та стать: стать охоплює біологічні відмінності між чоловіками та жінками. Ґендер охоплює різноманітні соціально зумовлені відмінності між ними.

Ґендерна ідентичність - це усвідомлення людиною своєї статі на основі освоєння статево-рольової поведінки.

3.2. Психологічні відмінності між чоловіками і жінками в світлі досліджень

Психічний розвиток дітей різної статі. З раннього віку поведінка дітей дуже швидко диференціюється відповідно до статі. Статеві відмін-

Тема 2 89

ності виявляються вже в однорічних дітей у моторній сфері. Хлопчики більше часу витрачають на оволодіння видами діяльності, які супрово­джуються проявами грубої моторики, а дівчатка - тонкої. Хлопчики з більш раннім дозріванням переважають однолітків фізичною силою, сприймаються як більш маскулінні та отримують переваги у привілеях, мірі відповідальності, характері завдань, що властиві для хлопчиків стар­шого віку. Для дівчаток темп дозрівання не має таких очевидних наслід­ків. Дослідження показують, що дівчатка з більш пізнім дозріванням зай­мали провідні позиції в школі та оцінювались як більш врівноважені, соціабельні, товариські, схільні до лідерства та експресивні.

Інтелект. Інтелектуальні здібності більш диференційовані та авто­номні у чоловіків. Однак деякі авторитетні дослідники, як-от Н. Айзенк, Р. Пломін та Т. Фокс, спростовують це та стверджують, що, за їхніми да­ними, фактор статі зумовлює не більш ніж 5 % від загальної дисперсії показників інтелекту і тільки один процент у параметрах вербальних здібностей.

Мовні здібності. У жінок вищі показники словникового запасу, мовної активності та ясності мови (дівчата-підлітки чіткіше вимовляють звуки).

Особистісні риси. Серед чоловіків більше екстравертів, психотич-ність теж більше властива чоловікам (дослідження Айзенка).

Академічна успішність. Психологічні дослідження в різних країнах показують тенденцію до вищої академічної успішності дівчаток. За дани­ми британських психологів, дівчатка традиційно краще, ніж хлопчики, справляються із завданнями з англійської та іноземних мов, тоді як хлоп­чики показують кращі результати в точних науках, таких як математика і фізика.

Найбільш достовірно в дослідженнях до 1974 року, згідно з оглядом досліджень, Маккобі та Джеклін (МассоЬу, таск1іп, 1974) вважали під­твердженими такі особливості.

  1. Вербальні здібності дівчаток вищі, ніж у хлопчиків, у більшості вікових груп.

  2. Зорові та просторові здібності хлопчиків вищі, ніж дівчаток.

  3. Арифметичні здібності хлопчиків вищі, ніж у дівчаток, та лише впродовж підліткового віку.

4. Хлопчики більш агресивні в фізичній та вербальній активності.
Наведені дані за останні роки досить часто критично переглядалися.

Так, ряд дослідників наполягають, що в широкому спектрі пізнавальних Навичок, психологічних мотивів та соціальних проявів чоловіки та жінки Не відрізняються один від одного (Ргапгоі, 1996). На думку Францой, не­зважаючи на сформовані стереотипи, представники обох статей у психо­логічному функціонуванні дуже схожі. Якщо розбіжності й існують, за-

90

Тема 2 91

Копець Л. В. Психологія особистості

значають автори нових оглядів даних, отриманих в останні роки, то вираі женість цих відмінностей доволі слабка (Нусіе, Ргозї, 1993). У той же час деякі відмінності не заперечуються.




  1. Дівчата емоційно чутливіші, ніж хлопці (ЗЬайег, 1993). і

  2. Від народження хлопчики відзначаються більшою фізичною активі ністю (БіРіеіго, 1981).

  3. Починаючи з п'яти років, дівчатка проявляють більший інтерес маленьких дітей та жвавіше реагують на них, ніж хлопчики (8ЬаЯеі| 1993).

  4. У дівчаток набагато рідше, ніж у хлопчиків, у ході психічного розвитку спостерігається розумова відсталість, порушення мови та гіпер| активність (8ЬаЯег, 1993).

К. Макнемар встановив, що у дівчаток більш розвинутий естетичний! смак, у них краще розвинута тонка координація, мова. Дослідники] Н. Марш, Дж. Антілл, Дж. Куннінгам стверджують, що дівчатка краще| виховані, адаптивні, краще навчаються, поводяться відповідно до со­ціальних норм, тоді як хлопчики більш винахідливі, кмітливі. Вони також дійшли висновку, що чоловіки надають перевагу новим завданням, які ставлять максимальні вимоги до новаторства і мінімальні - до доско­налості рішення.

Висновок дослідників свідчить, що досі немає повної ясності у пара­метрах, пов'язаних зі статтю. Емпіричні дані показують, що реальні від­мінності між двома статями незначні й набагато менші, ніж звикли думати. Узагальнені уявлення про психологічні відмінності між двома статями у дорослих (за даними А. В. Лібіна, 1999) подано в таблиці 3.

3.3. Статево-рольові стереотипи та сучасність




Перш за все уявлення про відмінності між чоловіками та жінками пов'язані з тим значенням, яке відіграють у суспільному житті статево-рольові стереотипи. Статево-рольові стереотипи в наш час значно зміни­лись, і вже мало хто вірить, що єдино можливе призначення жінки - це виховання дітей та домашнє господарство, а чоловік має робити кар'єру і не може вести дім та виховувати дітей. Разом з тим, статево-рольові стереотипи, звичайно, не зникли. В результаті їх вивчення виникли такі нові поняття, як маскулінність, фемінність та андрогінність, що набули популярності.

Маскулінність - певна схема чоловічої поведінки, ознаками якої є: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним, не проявляти ознак слабкості, наприклад не обговорювати з друзями пога­ний настрій. З даних досліджень видно, що в стресовій ситуації чоловіки відгороджуються від негативних емоцій, зосереджуючись на фізичній активності, на чомусь іншому, щоб вивести себе з негативного стану. В більшості культур хлопчиків заохочують до того, щоб засвоїти інстру­ментальну роль, тобто бути впевненими, конкурентними та незалежними.

Типовий чоловік (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові чоловічі риси): агресивний, заповзятливий, винахідливий, доміну­ючий, незалежний, приховує емоції, любить математику та взагалі заняття наукою, відзначається діловими навичками, знає, як освоювати світ, легко приймає рішення, самодостатній, вільно розмовляє про секс з іншими чоловіками.

92 Копець Л. В. Психологія особистості

Фемінність - певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є: пасив­ність, концентрація на почуттях, прояв емоцій та прагнення розділити їх з іншими. Від жінки в сучасному суспільстві очікують виконання експре­сивної ролі, тобто схильності до співробітництва, турботи і чутливості.

Типова жінка (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та ти­пові жіночі риси): тактовна, проявляє позитивну налаштованість у сто­сунках, ніжна, не використовує грубих висловів, розуміє почуття інших, релігійна, балакуча, цікавиться власною зовнішністю, цінує мистецтво і літературу, має сильну потребу в захисті, спокійна, охайна.

Характерно те, що маскулінні риси оцінюються як більш соціально бажані. Дослідження показують, що психологи-професіонали вважають, що компетентність є важливою рисою здорового чоловіка, та не є важ­ливою рисою здорової жінки.

Слід зазначити, що зовсім не обов'язково всі виділені характеристики описуватимуть ту чи іншу конкретну людину. Деякий час поширеним бу­ло переконання, що кожному індивіду властиві або маскулінні, або фе-мінні риси. Також загальноприйнятою була думка про те, що добре при­стосування до життя властиве більш маскулінному чоловікові та більш фемінній жінці. Психолог Сандра Бем поставила під сумнів ці традиційні погляди (Вет, 1985). Дослідниця, щоб звернути увагу на значну кількість варіацій між чоловічим і жіночим полюсом поведінки (які впливають на соціалізацію і водночас є її результатом), як вихід запропонувала поняття андрогінії, для позначення поєднання в індивідуальному психологічному профілі особистості високих показників фемінності та маскулінності.

Андрогінія розуміється як узгодження тенденцій маскулінності і фе­мінності в одній особистості. Андрогінія - це особливий тип психологіч­ного функціонування з багатьма позитивними наслідками і спрямування на уникнення самовизначення особистості, фіксованого на полюсі статі. Андрогінні суб'єкти користуються або чоловічим, або жіночим типом поведінки залежно від параметрів ситуації. Здатність гнучко реагувати збільшує особистісний потенціал для ефективного вирішення проблем психологічної адаптації і загального задоволення життям. На сьогодні сформувався новий погляд на адаптацію людей з різними характеристи­ками. Його суть полягає в тому, що андрогінні індивіди більш благо­получні в психологічному сенсі. їхня перевага - в тому, що вони можуть гнучкіше реагувати на життєві ситуації, використовуючи то «чоловічу», то «жіночу» частину своєї особистості. Вони також не стоять перед про­блемою пригнічення тих аспектів своєї індивідуальності, які не відпо­відають загальноприйнятим стереотипам.

У результаті розроблених різними авторами опитувальників, які діаг­ностують маскулінність і фемінність, досліджуваних людей можна від­нести до однієї з чотирьох категорій:

Тема 2 93

андрогінна особистість (високий результат з маскулінності, високий результат з фемінності);

маскулінна особистість (високий результат з маскулінності, низький результат з фемінності);

фемінна особистість (низький результат з маскулінності, високий результат з фемінності);

недиференційована особистість (низький результат з маскулінності, низький результат з фемінності).

Дослідження американських студентів, здійснені Спенсом та Гелм-райхом, показали, що ЗО % з них виявились андрогінними, а всі інші або виражено маскулінними, або фемінними (8репз, НеїтгеісЬ, 1978). Зага­лом у цих дослідженнях підтверджена гіпотеза Сандри Бем, що окрема людина має як маскулінні, так і фемінні характеристики.

Дослідження психологічної адаптації показують, що андрогінні та маскулінні особи, якої б статі вони не були, відзначаються кращим пси­хічним здоров'ям та вищою самоповагою порівняно з фемінними та неди-ференційованими суб'єктами (АиЬе, МогсІігГ, Сгаі§, Соезіїег, 1985). Це спростовує поширене переконання, що високофемінні жінки краще при­стосовані. Втім, дослідження не підтвердили гіпотези Сандри Бем, що андрогінні чоловіки краще адаптовані порівняно з маскулінними. Інакше кажучи, андрогінність має менше значення для психологічної адаптації чоловіків.

В цілому дослідження показують, що в західному суспільстві наяв­ність маскулінних рис є важливим чинником психічного благополуччя, і маскулінні риси цінуються значно вище, ніж фемінні. Так, у дослідженні Вільямса і Беста, які просили студентів із 14 країн описати своє реальне та ідеальне «Я», всі - і юнаки, і дівчата - включили в своє ідеальне «Я» більше маскулінних (інструментальних) характеристик, ніж мали на­справді (\¥і11іапі8, Везі, 1990). Визначення маскулінних і фемінних рис більшою мірою можна використовувати щодо характеристики західної культури. В інших культурах окреслені нами в цьому розділі уявлення можуть бути неадекватними. Так само ми не можемо сказати, якою мірою ЦІ уявлення властиві і як вони функціонують у сучасному українському суспільстві, оскільки переконливих емпіричних досліджень такого плану недостатньо.

Статево-рольові стереотипи впливають на психологічні дослідження. Аналіз показав, що психологи під впливом статево-рольових стереотипів ігнорували або применшували агресивність жінок та турботливість чоло­віків.

Агресивність як дійсно чоловіча риса. Агресивність як ознака чоло-віків не є фактом, доведеним науковими дослідженнями. Встановлено, що ^° 6 років відмінності між агресивністю дітей різної статі немає, однак

94 Копець Л. В. Психологія особистості

Тема2

95


згодом у хлопчиків формується більш агресивна поведінка, оскільки вона; значною мірою вимагається від них у соціальному оточенні. Досліднику пояснюють меншу агресивність жінок тим, що в них розвиваються такі риси, які дозволяють їм легше впоратися з відкритою агресією: емпатія, тривожність, почуття провини. У той же час жінки досить агресивні, коли розцінюють свої дії як справедливі або ж вважають себе вільними від| відповідальності.

У фізичному вимірі чоловіки агресивніші за жінок. Про це говорять статистичні дані: наприклад, у СІЛА 1996 року 90 % убивств здійснили чоловіки (ВгеЬт аі аі., 1999). Подібне співвідношення має місце і в інших країнах. Більша схильність чоловіків до фізичної агресії пояснюється дослідниками вищим рівнем тестостерону в чоловіків. У дослідженні вивчали транссексуалів, які проходили гормональне лікування з метою зміни статі. Жінки, які змінювали стать і отримували значні дози чоло­вічих гормонів, у тому числі тестостерону, ставали більш агресивними. А в чоловіків, які приймали жіночі гормони, рівень агресивності зни­жувався (дані за М. Айзенком, 2004). Такі висновки мають місце лише щодо фізичного аспекту агресії, однак картина змінюється, коли розгля­дати агресію в широкому контексті, включаючи і вербальну. Було пока­зано, що дівчатка-підлітки більш схильні до непрямих виявів агресії (дані за М. Айзенком, 2004).

Бетенкур та Міллер порівняли дані близько 64 експериментів і дійшли висновку, що чоловіки поводяться агресивно в нейтральних та неодно­значних ситуаціях, а в ситуації фрустрації, загрози та образи відмінності між статями вирівнювались (Веіїепсоигі, Міііег, 1996). Майкл Айзенк висловлює припущення, що різниця у фізичній агресивності пояснюється тим, що дорослі більш поблажливі щодо її проявів у хлопчиків. В одному експерименті дорослим запропонували поспостерігати за грою двох дітей у сніжки (Сошісігу, Ко88, 1985). Діти були в зимовому одязі, тому здалеку було незрозуміло, якої вони статі. Половина дорослих вважала цих дітей дівчатками, а половина - хлопцями. Виявилось, що ту саму поведінку до­рослі оцінювали як агресивнішу, коли вважали, що перед ними дівчатка. Про поведінку хлопчиків вони судили більш поблажливо.

Бмпатія як дійсно жіноча риса. Емпатія більше властива жінкам і більше відповідає їхній природі. Чоловіки навчаються емпатії впродовж життя, а от жінкам, навпаки, доводиться емпатію знижувати, тому що над­то високий рівень емпатії заважає адаптації.

Така спрямованість стереотипів загалом характерна для західної куль­тури. Баррі з колегами провів дослідження процесів соціалізації в ПО неіндустріальних суспільствах (Ваггу, Васоп, СЬіШ, 1957). Дослідники вимірювали п'ять параметрів стереотипного образу чоловіка та жінки: турботливість, відповідальність, покірність, прагнення до успіху і впев-

еність у собі. 75 % досліджених суспільств вимагали від дівчаток проявів рботи, але в жодному суспільстві цього не вимагали від хлопчиків. Відповідальність вважали важливою ознакою для жінки в 55 % неіндуст-яіальних суспільств, а 10 % - для чоловіків. Покірність важливою рисою ясінки вважали 32 % досліджуваних суспільств, а заперечували це в 3 %. Щодо хлопчиків, то найбільший тиск було визначено щодо прагнення успіху (79 % суспільств вимагали цієї характеристики від хлопчиків, від жінок лише в 3 %) та впевненості в собі (77 % суспільств вимагали цієї риси від хлопчиків, від жінок у жодному з них).

Схожі результати були отримані Бестом та Вільямсом (Везі, ДУШіашз, 1997), які опитали студентів із 25 різних країн з метою дізнатись, які прикметники, на їхню думку, більше підходять до образу чоловіка, а які -до образу жінки. Майже у всіх досліджених країнах чоловік вважається активним, домінуючим, сильним, агресивним, а жінка - пасивною, слаб­кою, чутливою, турботливою. Це дослідження показало, що уявлення про інструментальну роль чоловіків та експресивну роль жінок поширене в різних культурах. Цікаво, що лише в окремих культурах турботливість у чоловіків та впевненість у жінок засуджується. Якщо суспільство дотри­мується думки, що турботливість - важлива риса для дівчаток, то з цього не випливає, що хлопчики не мають бути турботливими. Важливими є результати іншого дослідження Беста і Вільямса, в якому вони проана­лізували погляди на те, як повинні поводитись чоловіки та жінки, в 14 країнах. Найменші відмінності в поширених переконаннях щодо при­стойної поведінки чоловіків та жінок мали місце в економічно розвинутих країнах, в урбаністичних культурах та в протестантських суспільствах. Однак у суспільній практиці помітно, що всі види нових професій, нові види ігор, спорту спочатку засвоюються чоловіками, а тільки згодом жінками. Серед композиторів і виконавців, режисерів та акторів спосте­рігається різна кількість представників двох статей (жінок значно менше).

3.4. Феномен «зникнення» жіночої обдарованості

Для жінок характерне явище «зникнення обдарованості», яке поля­гає в явній невідповідності між шкільними успіхами дівчаток та їхніми Досягненнями в зрілому віці. Різні інститути соціалізації створюють різ­номанітні бар'єри на шляху реалізації обдарованості у дівчаток, що від-°бражається на особливостях їхнього розвитку. Дослідники з'ясували, що в Дитячій кімнаті дівчаток менша кількість іграшок, ніж у хлопчиків, і ці братки більш одноманітні. Батьки не підтримують у дівчаток проявів активності, допитливості, незалежності, схильності до ризику та дослід­ницької поведінки, тобто тих рис, що лежать в основі оптимального Розвитку здібностей. Американські дослідники встановили, що батьки


98 Копець Л. В. Психологія особистості

Тема 2 99


хід від потреб у досягненнях і високій самооцінці до потреб у любові та належності до групи. В підлітковому віці перед обдарованими дівчатками постає дилема: чи піти шляхом розвитку своїх здібностей, чи надати перевагу потребі бути прийнятою в своїй соціальній групі. Обдаровані дівчата дуже чутливі до очікувань оточення і добре усвідомлюють пріо­ритети для жінок у сучасному суспільстві. Саме в підлітковому віці роз­гортається процес маскування дівчинкою власної обдарованості. Якщо в початковій школі, за даними американських психологів, обдаровані дів­чатка становлять половину всіх обдарованих дітей, то в старших класах -одну третину.

Обдарованим дітям властиві такі риси, як підвищене почуття відпо­відальності, справедливості, ідеалізм та перфекціонізм, однак при вихо­ванні дівчаток їх орієнтують на такі риси, як емпатія, альтруїзм, чутли­вість, відданість. Такі суперечливі орієнтації визначають соціалізацію обдарованих дівчаток. Для того щоб сприяти розвитку обдарованості дівчинки, її слід мотивувати до незалежної самостійної поведінки. Обда­рована дівчинка має навчитися працювати самостійно, іноді наодинці, отримувати задоволення від невизначеності та складності ситуацій, пра­цювати без підтримки і заохочення.

3.6. Формування ґендерної ідентичності

На психологічні особливості дітей впливають батьки, ідентифікація з якими визначає розвиток ґендерної ідентичності. Діти, спілкуючись зі своїми батьками, поводяться більш відповідно до статево-рольових сте­реотипів жіночої та чоловічої ролі, ніж діти, спілкування яких у ранньому віці порушено або є недостатнім. Дослідження показали, що хлопчики краще засвоюють чоловічу роль і сильніше ідентифікують себе з батьком, коли батько поводиться з теплотою та емоційно підтримує дитину (Мш-8еп, Кииіегїопі, 1963). На тендерний розвиток дитини мають вплив члени сім'ї та інші діти, переконання та знання про рольову поведінку, що відповідає статі.

Статево-рольові стереотипи в сучасному суспільстві значно транс­формовані. Мало хто наполягатиме, що покликання жінки - лише вихо­вання дітей та заняття домашнім господарством. Так само щодо чоловіків сумнівним є твердження, що вони мають віддавати всі сили роботі, а не займатись вихованням дітей та своєю сім'єю. Разом з тим, відповідна статево-рольовим стереотипам поведінка більше заохочується та винаго­роджується в суспільстві. Теорія соціального навчання дотримується саме такого розуміння формування ґендерної ідентичності: статево-рольова поведінка проявляється тому, що її вважають більш правильною та зао­хочують до неї.

Когнітивна теорія розвитку Тендерної поведінки Кольберга ствер­джує, що ґендерна ідентичність є властивою дітям, визначає орієнтацію дитини на поведінку представників своєї статі, яких вони прагнуть на­відувати. За Кольбергом, тендерна ідентичність проходить (і це під­тверджується емпіричними дослідженнями) такі три стадії розвитку.

  1. Базова ґендерна ідентичність. Має місце у віці з 2 до 5 років: діти знають про свою стать, однак вірять, що її можна змінити, наприклад одягнувши одяг, що відповідає іншій статі.

  2. Ґендерна стабільність (5-6 років): досягається усвідомлення, що стать стабільна та незмінна характеристика в часі (з дівчаток виростають жінки, з хлопчиків - чоловіки), однак щодо різних ситуацій - це уявлення не є усталеним (наприклад, залучення до різних видів занять чи зміна одягу).

  3. Ґендерна постійність (6-7 років): на цій стадії дитина усвідомлює, що стать не змінюється ні з плином часу, ні зі зміною ситуації. Починаючи з цієї стадії, діти з більшою цікавістю спостерігають за представниками своєї статі, ніж на попередніх стадіях.

Статево-рольова ідентичність проявляється більш яскраво після того, як ґендерна ідентичність дитини повністю сформується. Разом з тим, дослідження показують, що поведінка дітей розрізняється вже з другого року життя, тобто ще до того, як у них сформується ґендерна постійність (О'Вгіеп, Низіоп, 1985, 1985). Порівняльно-культурні дослідження пока­зують, що у всіх культурах послідовність стадій на шляху до повноцінної ґендерної ідентичності однакова. Доповненням до когнітивної теорії роз­витку ґендерної ідентичності, на нашу думку, є теорія Тендерних схем Мартіна та Галверсона (Магип, Наїуегзоп, 1987). Дослідники вважають, Що у дітей 2-3 років, у яких сформована базова ґендерна ідентичність, формуються тендерні схеми. Тендерні схеми являють собою організовані переконання щодо кожної статі, які визначають фокус уваги дитини і спрямовують процес інтерпретації інформації про світ. Тендерні схеми формуються поступово і структурують досвід дитини. Перша схема «свій-чужий» містить інформацію про те, яка діяльність, іграшки відпо­відають хлопчикам, а які - дівчаткам. Друга рання схема - схема власної статі: як слід поводитися відповідно до своєї статі. Як вважають Мартін та його колеги, розвиток тендерних схем проходить три етапи:

  1. дитина засвоює деякі специфічні ознаки, що асоціюються з належ­ністю до кожної статі;

  2. у 4-5 років дитина пов'язує окремі судження, які вона має про свою стать, створюючи складніші ґендерні схеми, однак лише щодо власної статі;

  3. починаючи з 8 років, діти формують схожі ґендерні схеми щодо пРотилежної статі.Далі діти використовують власні ґендерні схеми і на їх основі осмис­люють світ.

Значну роль у тендерному розвитку відіграють біологічні чинники, однак сучасній людині треба враховувати особливості соціальних чин­ників та ті зміни, що відбуваються у статево-рольовій поведінці в останні роки. Кожна людина самостійно активно долучається до власного роз­витку і такого аспекту розвитку особистості, як тендерна ідентичність. Разом з тим «чоловіча» та «жіноча» особистість у кожній окремій особі розрізняються (індивідуалізовані) та роблять «свій» внесок у цілісну осо­бистість.