asyan.org
добавить свой файл
1
Вступ

Емоції пронизують життя людини, супроводжують будь-яку її діяльність. Вони – найважливіша сторона людського існування. Багатство світу емоцій відображено, перш за все, в мові та мовленні за допомогою вигуків. Адже саме вони найстисліше передають та відображають наші почуття, переживання й бажання.

Термін „вигук” вперше зафіксований в «Українській граматиці»у 1907 р.

Поняття «вигуки» вивчає цілий ряд наукових дисциплін. Проте і зараз, на сучасному етапі, це питання ще висвітлено недостатньо. На не розробленість питання, пов’язаного з вивченням відображення емоцій в мові, звертали увагу І.П. Торсуєва і В.Н. Гридін, в1976 р.

Емоційна лексика (лексика вигуків) традиційно вивчається з урахуванням таких категорій, як оцінювання, експресивність, образність.

Наукова література нараховує багато спроб описати емоційну лексику, але найбільш фундаментальною працею була і залишається до наших днів праця Є.М. Галкіної-Федорук „Про експресивність та емоційність в мові” (1958).

Актуальність теми нашого дослідження визначається необхідністю аналізу та вивчення впливу вигуків на процес мовлення. Вигуки є невід’ємною частиною нашої розмовної мови, оскільки з їх допомогою ми можемо виразити та передати наші почуття, переживання, бажання.

Мовні одиниці позначені експресивністю, характеризуються, як правило, розмаїттям функції і смислових відтінків. Ознака експресивності співвідноситься із стильною і жанровою приналежністю(закріпленістю) мовної одиниці, а також з її стилістичною маркованістю.

Експресивність у сучасній українській мові забезпечується:

а) мовно-структурними засобами (семантикою, наголосом, інтонацією, частками, порядком слів);

б) різноманітними способами і прийомами стилістичної обробки мовних елементів (розтягування звуків, розбиттям слова на склади, тощо);

в) застосуванням стилістичних фігур (еліпса, повтору, градацій і т. д.);

г) використанням тропів (метафори, гіперболи)

Усі експресивні засоби сучасної мови взаємно пов’язані й утворюють чітко організовану систему. Ця система складалася, шліфувалася, вдосконалювалася протягом тривалого часу. Вона й нині бурхливо розвивається і збагачується, будучи міцним діалектичним переплетінням нового, такого, яке щойно народилося, з традиційним, усталеним, таким, що спирається на історично глибокий культурно-національний контекст, на великий мовотворчий досвід народу.

Розвиненість і багатство системи експресивних стилістично-виражальних засобів є одним з найяскравіших показників високого рівня досконалості сучасної української мови.

Експресивно-стилістичні функції мови – одна з основ мовної експресії. Все в мові, що є само по собі прекрасним, що викликає уяву про прекрасне і що допомагає творити прекрасне, може інтенсифікувати стилістичну виразність.

Експресивно-стилістичні функції сучасної української мови і пов’язане з нею інтенсифіковане увиразнення мовних засобів найповніше проявляється в художній літературі

До експресивізації на естетичній основі схильні елементи всіх структурних рівнів сучасної мови, але не однаковою мірою. Найбільшу схильність до неї проявляють елементи лексичного і фразеологічного рівнів, меншу – словотвірного і фонетичного, ще меншу – граматичного.

Найпростішими засобами української мови, з допомогою яких експресивно маніфестується воля людини, є імперативні вигуки.

За семантикою ці вигуки діляться на кілька груп.. Їхня виразність породжується кількома чинниками одночасно: звуковим складом, інтонацією емоційністю і значенням.

Експресивність вигуку – імператива найбільшою мірою проявляється тоді коли він відступає синтаксично-самостійним ( у ролі слова-речення).

  1. Функціонування мови в різних сферах суспільної діяльності народжує різновиди мовлення-функціональні стилі. Кожен стиль мовлення функціонує у двох формах: усній і писемній.

Проаналізувавши мовні засоби різних стилів мовлення, ми можемо зробити висновок, що вигуки найчастіше вживаються в розмовному і художньому стилі, де вони набирають потрібної форми.

Мета та конкретні завдання. Метою нашої науково-дослідницької роботи є аналіз експресивно-стилістичних функцій вигуків в українській літературі.

Поставлена нами мета вирішується через конкретні завдання:

  • дослідити засоби вираження емоцій у мові;

  • визначити загальні властивості вигуків;

  • детально розглянути основні функції вигуків;

  • проаналізувати, яку роль відіграють вигуки у творах української літератури, зокрема, в усній народній творчості (веснянки, колядки, колискові пісні);

При дослідженні ми спирались на використання таких методів:

  • метод лінгвістичного аналізу;

  • метод систематизації та підрахунку;

  • описовий метод;

  • стилістичний метод.

Наше дослідження здійснене на основі аналізу українських народних казок та пісень, віршів Лесі Українки, М.Рильського, Т.Шевченка, Є.Плужника, С.Галябарди, повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Науково-дослідницька робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається із трьох розділів. Список використаної нами літератури нараховує 19 джерел.

Висновки. Вигуки стоять осторонь від усіх інших частин мови. їм притаманні такі лексико-граматичні особливості:

1) вигуки не мають предметного значення;

2) вигуки не мають граматичних ознак, властивих іменникам (рід, число, відмінок) і дієсловам (особа, час, спосіб, вид, стан), вони не відмінюються;

3) вигукам властива особлива інтонація і особлива експресивна забарвленість[6, с.240].

Отже, вигуки безособові з точки зору морфології, словотвору і синтаксису.

Проте, як зазначає Є.І. Чернов, вигуки можуть субстантивуватись. Субстантивовані вигуки вживаються в реченні у ролі підмета або додатка[6, с.244].

Не маючи ні лексичного, ні граматичного значення, вигуки, проте, супроводжуючи речення, зберігають свою автономність, мають інтонацію закінченості, що на письмі передається розділовим знаком (комою або знаком оклику), і формують емоційність усього речення.

Вигуки найстисліше передають наші почуття, переживання і бажання. Тому й не дивно, що деякі з них складаються лише з одного звука: а! о! у! Це маленькі-маленькі слівця. Далі іде чимала група вигуків, у яких поєднується голосний і приголосний звуки: ах! Ох! Ух! Ех! Ку-ку! Ха-ха! Трапляється, що до складу вигуків входять тільки приголосні звуки: хм! Гм! Ж-ж-ж! Вони можуть також складатися з трьох і більше голосних і приголосних: Гей! Агов! Геть! Ціп-ціп! Киш!

Вигуки – це слова з надзвичайними повноваженнями, слова-речення. Постійне «місце праці» вигуків – у тексті. Упродовж віків у співпраці з нерозлучною інтонацією і сусідніми реченнями, мімікою і жестами вигуки спішать нам розповісти про те, що їх схвилювало. Щоб не здаватися в мовленні непомітними і не загубитися серед інших (кількаслівних) речень, вигуки постійно вимовляються з видільною інтонацією. Інтонація – це та внутрішня життєдайна пружина, яка робить вигук вигуком. Без неї не можливе вираження тим самим вигуком широкого спектра значень. Особлива інтонація вигуків у реченні виражається паузою або наголосом: Ой, яка ж хороша! Нене ж моя рідна! Цур йому! Хай тобі пек! Мати рідна!

Вигуки відіграють велику роль не тільки в передачі усвідомленої реакції на оточення. А й у художньо-експресивному зображенні подій та явищ. Вивчення їх поширює і поглиблює наше уявлення про систему мовних засобів, що служать для вираження потрібного відтінку змісту. Ми усвідомлюємо семантичну й граматичну специфіку вигуків як певного класу лексичних одиниць, а також зрозуміємо, що емоційність мовлення далеко не вичерпується вживанням вигуків.

Аналіз вживання вигуків, що, звичайно, проводиться з урахуванням ситуацій, контексту, поєднуємо з виробленням навичок виразного читання і правильного інтонування не тільки вигуків та окремих речень, а й суцільних текстів.

Отже, вигуки – це слова, які надають реченню емоційно-експресивного забарвлення.