asyan.org
добавить свой файл
1
УДК 376.32(091 )(477.8) СВФедоренко,

к. пед. н., доцент НПУ

імені М.П.Драгоманова (м. Київ)
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЛЬВІВСЬКОЇ ШКОЛИ ДЛЯ СЛІПИХ

Анотація. В статті аналізуються етапи становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей у період з 1851 року по теперішній час.

Ключові слова: Львівська школа для сліпих, сліпі діти, навчально-виховний процес, національна освіта.

Аннотация. В статье анализируются этапы становления, развития и деятельности Львовской школы для слепых детей в период с 1851 года по сегодня.

Ключевые слова: Львовская школа для слепых, слепые дети, учебно-воспитательный процесс, национальное образование.
Становлення України як незалежної держави, політичні та економічні перетворення в сучасному житті значною мірою відобразились на розвитку освітніх закладів, тому що освіта, безумовно, є одним з найважливіших факторів економічного та соціального прогресу, оскільки суспільство зобов'язано піклуватися про всебічний розвиток своїх громадян.

За роки незалежності України визначено нові пріоритети розвитку освіти. В той же час темпи та глибина перетворень ще не повною мірою відповідають потребам держави та суспільства. Одержання відповіді на питання сучасності пов'язане із вдумливим осмисленням минулого, об'єктивною оцінкою історичних реалій, вивченням історичних коренів педагогічних ідей, фактів, теорій, концепцій, досвіду педагогів минулих років. Опанування ж майбутніми вчителями української педагогічної культури не можливе без ознайомлення з багатовіковим досвідом національної школи.

Навчання та виховання дітей з порушеннями зору завжди було і залишається зараз органічною складовою загальної справи розвитку національної школи. Тому вивчення, теоретичне узагальнення історії становлення та розвитку спеціальних шкіл для незрячих дітей, наукове осмислення минулого досвіду та визначення шляхів подальшого удосконалення процесу навчання і виховання в них є важливим завданням історії тифлопедагогіки.

Становище сліпих у суспільстві як у минулому, так і сьогодні, визначалося пануючими ідеологіями, що втілюються у політиці держави, громадянином якої є незрячий. На жаль до середини XIX століття на території тогочасної України систематичного навчання цієї категорії осіб не відбувалося.

При розгляді історичної літератури, яка присвячена досліджуваній проблемі, були виділені наступні напрямки і аспекти вивчення історії становлення та розвитку Львівської школи для сліпих: політика державних та партійних органів у галузі спеціальної освіти; місце спеціальної школи в системі загальної освіти як західних країн, так і України; "українізація" закладу; роль і місце вчительства в процесі становлення школи; підготовка тифлопедагогів тощо.

В XIX столітті Західна Україна знаходилася в складному територіальному та національному становищі. Західноукраїнські

землі мали такий територіальний розподіл: Закарпаття входило до складу Угорського королівства, Галичину разом з частиною польських земель виділили в окремий коронний край - Королівство Галичини і Лодомерії, до якого на правах окремого округу входила Буковина. Такий поділ українських земель зберігався до 1918 року, коли розпалася монархія.

Вивчення історичних джерел показало, що значну роль у розвитку національної освіти відіграла революція 1848 року, яка мала позитивні наслідки для українців Галичини. Вони отримали конституційні громадянські й політичні права, в центрі уваги постали питання національної освіти й виховання [2, с.130].

У цей же час у Львові в 1851 році виник перший спеціальний навчальний заклад для сліпих дітей на Україні. У ті роки навчання в Львові велося польською мовою, хоча цісар дав дозвіл, щоб «...у всіх народних школах тих округ, де населення цілком або в більшості українське, буде відбуватися наука українською мовою, однак в тих громадах східної Галичини, де польська людність творить більшість, в школах задержиться польська викладова мова...» [З, с.39].

Оскільки перша школа для сліпих була створена переважно для польських дітей, то й навчання в ній відбувалося польською мовою, хоча там навчалися й діти українців. Заснував школу знатний польський дворянин на згадку про свого передчасно померлого сина Вінцент Заремба-Скшинський (1771-1850), який був знайомий зі справою навчання сліпих у Віденському інституті сліпих. Завдяки його активній філантропічній діяльності був створений фонд (якому він пожертвував 18000 римських) та зібрані кошти відомиих громадян, і в 1851 році у новому окремому приміщенні по вулиці Личаківській у м. Львові почала діяти школа для сліпих дітей] у якій навчалися лише хлопчики (пізніше до школи стали приймати й дівчаток).

На основі вивчення періодичних видань було встановлено, що відкриття школи було призначено на неділю 1 червня 1851 року за участі поважних осіб. О 10 ранку в парафіяльній церкві відбулася служба, присвячена цій події. Запрошені відвідали нову школу, оглянули кухню, їдальню, спальні та інші приміщення, обладнані відповідно до останніх досягнень науки.

Адміністративне і фінансове керівництво здійснював на громадських засадах директорат у складі шести осіб: директора, католицького чи греко-католицького каноніка, урядового радника, чиновника, радника магістрату і громадянина міста. Родина Заремба-Скшинських затверджувала директором школи одного з трьох запропонованих кандидатів, який мав виконувати свої обов'язки до кінця життя. На початкових етапах існування школи директорами були Казимир граф Бадені, Генрік фон Фредро, Єжи князь Чарторийський, Станіслав граф Міцельський.

Першим директором школи став Марко Маковський, який за кошти фонду пройшов відповідну 6-місячну підготовку у Відні, отримав сертифікат і залишався на цій посаді близько 45 років. Вчителі школи проходили підготовку для роботи зі сліпими дітьми у Відні, Празі, Парижі та в інших містах Західної Європи.

Школа довгий час існувала як приватно-благодійна установа за кошти, які збирала як пожертву дирекція. Держава, як за часів панування Австрії, так і за часів панування Польщі, дотатувала лише утримання вчителів. Термін навчання в школі складав спочатку 6, а пізніше - 7 років. Сліпих дітей приймали до школи починаючи з 10-го року життя і лише християнських віросповідань. Батькам необхідно було представити при вступі до школи наступні документи: свідоцтво про хрещення, свідоцтво про офіційне членство в християнській громаді в Галичині, Кракові чи в Буковині, довідку про щеплення від віспи або довідку про те, що вже перехворіли на віспу, і довідку про стан здоров'я. Діти, хворі на епілепсію та розумово відсталі, до школи не приймалися.

Дітей навчали релігії, польської та німецької мовам, грамоти, усному рахунку, арифметичним діям, вивчалися проценти, польська та австрійська історія, елементарні знання з зоології та ботаніки, музика (спів, гра на фортепіано, органі й скрипці).

Велика увага в школі приділялася підготовці дітей до майбутньої праці. їх навчали виробництву кошиків, щіток, плетінню матів, мережива, в'язанню, гаптуванню тощо. Рукоділлю дівчаток навчала дружина директора Марка Маковського - Амалія Маковська. На конгресі в Лейпцигу в 1888 ці роботи незрячих дівчаток були визнані кращими в Європі. Школа отримала численні нагороди та дипломи за розроблені методики навчання сліпих.

У школі були спроби навчити дітей чоботарству, але, нажаль, роботи за вказаною спеціальністю випускники собі знайти не могли, тому що вона вимагала точного зорового контролю. У зв'язку з цим така підготовка була припинена. Пізніше в школі було введене навчання незрячих спеціальності «настроювач фортепіано та органів».

Після закінчення школи випускниками опікувалося Управління, особливо їх цікавила доля дівчаток. їм надавалася або робота, або матеріали для рукоділля, або фінансова підтримка. Щорічно учні складали іспити, для прийому яких запрошувався губернатор Галичини. У "Національній газеті" від 13 липня 1886 року було повідомлено про те, як ці іспити відбувалися та з яких предметів. Вони проходили з релігії, загальних предметів, декламації, музики та ремесел. У цій же стані також повідомлялося, що у незрячих знижений рівень інтелекту, почуття гумору і спостерігається невимушеність поведінки.

У кінці дев'ятнадцятого століття Львівська школа для сліпих стала одним з кращих закладів в Європі, що було визнано на міжнародному конгресі, який відбувся в 1888 році в Лейпцигу.

Аналіз діяльності школи, починаючи з самого початку її існування, дозволив визначити часові рамки етапу становлення першого навчального закладу для сліпих в Україні: 1851 -1888 роки, який характеризувався інтенсивною розробкою організаційних основ, структури, методик навчання, накопиченням практичного досвіду.

Наступний етап характеризується досягненням високого рівня навчання та виховання сліпих, удосконаленням спеціальних методик га розвитком матеріально-технічної бази і розпочинається роком міжнародного визнання результатів діяльності школи (1888-1914 роки). Кінцевою датою цього періоду став початок Імперіалістичної шини.

До 1890 року навчання сліпих дітей відбувалося по текстах, які друкувалися рельєфним латинським шрифтом, а писали учні шрифтом Клейна. Для цього при школі була створена невеличка друкарня, в якій друкувалися необхідні для читання сліпими учнями тексти.

Починаючи з 1890 року в школі в навчальний процес була введена система письма по Брайлю, хоча паралельно деякий час вчителі використовували під час уроків шрифт Клейна, оскільки при школі існував дуже великий фонд літератури для читання дітьми, надрукований цим шрифтом.

Кількість незрячих, які бажали вчитися в цій школі постійно зростала і Марко Маковський задумався над будівництвом нової. Але, на жаль, він помер 23.01.1894 року не здійснивши своєї мрії. У 1894 році діяльність школи була детально представлена на національній виставці: план її розвитку, план майбутньої будівлі, були виставлені документи, а саме: звіти, бюджети, статути, таблиці витрат на технічне обслуговування, меню, підручники та навчальні матеріали, малюнки, колекції мінералів тощо.

У 1898 році було отримано дозвіл на будівництво школи. У жовтні 1901 року по вул. Франка було побудоване нове приміщення садиби школи (в якому вона знаходиться по теперішній час) на 60 місць, яке задовольняло потреби розвитку та орієнтації в приміщенні сліпих учнів. Автором проекту став відомий Львівський архітектор Л. Рамулт, будівельні роботи виконувала фірма уславленого українського будівничого І. Левинського. У листопаді відбулося посвячення нових будівель, приурочене до 50-річного ювілею відкриття школи, про що було повідомлено в бюлетені № 257 від 7.11.1901 року (м. Львів).

Учительство в цей період на західноукраїнських землях докладало чималих зусиль, щоб організувати свої сили в боротьбі за національну школу. Завдяки цьому на початку XX століття Львівська школа для сліпих досягла високого рівня організації навчання та виховання незрячих дітей, хоча навчання все ж таки велося польською мовою та при прийомі до школи перевага надавалася дітям-полякам. Українські діти приймалися до школи лише в тому випадку, якщо вони належали до заможних родин.

У 1905 році контингент школи складав 53 сліпих дітей. Це була єдина школа в Україні, в якій існувала дошкільна група для незрячих дітей (була створена у 1902 році). У школі на високому рівні була налагоджена навчально-виховна робота, для навчального процесу було придбане спеціальне обладнання, організовані майстерні, в яких виготовлялися щітки та кошики. Випускники школи складали спеціальний іспит з професійного навчання, після чого отримували посвідки, в яких відзначався розряд їх робітничої кваліфікації, й шли працювати в приватні майстерні. Такий документ полегшував пошук роботи незрячим. Сліпі випускники із заможних сімей організовували власні майстерні. Також у школі готували настроювачів музичних інструментів та масажистів.

Початок імперіалістичної війни 1914 року негативно відзначився на навчальному процесі. Цей рік став початком етапу занепаду школи, який продовжувався до середини 1920-х років. Занепад був викликаний різними обставинами: об'єктивними - наслідки війни та голоду, загальна економічна та політична криза, і суб'єктивними - відсутність фінансування тощо. Приміщення було забране Австрійським урядом для сліпих інвалідів війни, де вони знаходилися до 1916 року, а школа закрита. 15 грудня 1917 року школу було знову відкрито й зараховано для навчання лише 20 сліпих дітей. У зв'язку зі складним політичним та економічним становищем контингент учнів збільшувався дуже повільно: у 1923 році - 40 учнів, а в 1939 році - після возз'єднання українських земель - 60. З листопада 1923 року Управління перераховувало школі невеликі кошти, яких вистачало на утримання лише третини всіх учнів. Кошти на утримання школи, призначені на 1925/1926 навчальний рік, складали 200 злотих на місяць, але ця сума не могла забезпечити повноцінний навчальний процес, оскільки під час війни було знищено навчальне обладнання, постраждали приміщення, які потрібно було відновлювати тощо.

На той час директором школи був Станіслав Міцельський. З його ім'ям пов'язаний етап післявоєнного відродження школи, який тривав до 1939 року. Станіславу Міцельському довелося здійснювати навчальний процес у надзвичайно складних фінансових умовах. Він використовував усі свої можливості, вплив та зв'язки, щоб забезпечити коштами школу. Поступово у школі було встановлено електричне освітлення, повністю відремонтовані системи водопостачання, дах, паркан, туалети. Були придбані музичні інструменти: 5 нових скрипок і наприкінці 1925 року нове фортепіано фірми "Sting".

На основі аналізу архівних джерел та науково-педагогічної літератури встановлено, що не зважаючи на складне матеріальне становище школи, значна увага приділялася науково-методичному забезпеченню навчального процесу. У 1925-1926 роках для шкільної бібліотеки були закуплені майже всі з останніх науково-методичних робіт в галузі психології і педагогіки та новітні художні твори. Школа також підписалася на професійні журнали для вчителів, а саме: два польських і два німецьких. Шкільна бібліотека для сліпих учнів, надрукована шрифтом Брайля, була дуже бідною Але в 1926 році, заснована в Парижі американська благодійна установа, яка друкувала шрифтом Брайля книги, передала школі безкоштовно 50 томів творів Сенкевича та Жеромського і кожен місяць, відправляла ще 50 копій журналу, надрукованого рельєфно-крапковим шрифтом.

Педагогічний колектив школи постійно удосконалював свою професійну майстерність. Учителі школи брали активну участь у Міжнародних Конгресах тифлопедагогів у м. Відень, а потім на методичних нарадах обговорювали питання, що підіймалися на засіданнях конгресу. Значну роль у підвищенні кваліфікації вчителів школи відіграли відкритий у 1921 році при Варшавському Міністерстві освіти відділ спеціальних шкіл та у 1923 році Інститут спеціальної педагогіки у м. Варшаві (нині Академія спеціальної освіти).

У результаті возз'єднання західних областей України в 1939 році в Українську державу Львівська школа для сліпих перейшла в державну власність. З цього року розпочався етап українізації навчально-виховного процесу, який тривав до кінця 1940-х років.

Починаючи з цього періоду навчання почало відбуватися українською мовою, хоча частина вчителів школи поставилася до такого нововведення негативно. Тому, одразу ж з початком німецької окупації, педагогічний колектив повернувся до викладання польською мовою та до старих форм роботи. Таким чином у 1941-1944 роках навчання відбувалося паралельно двома мовами - українською та польською. Навчальний процес відбувався за старими дещо зміненими навчальними програмами, з яких були виключені предмети релігійного напрямку. Під час війни дітей було вивезено до Гребенова, де навчання не припинялося.

Після звільнення Львову від німецьких загарбників у січні 1945 року дітей повернули до школи й вона відновила свою роботу, не зважаючи на складні економічні умови в країні та те, що будівлю школи було дуже пошкоджено та знищено майже увесь інвентар.

З кінця 1940-х років розпочався етап розбудови, який характеризується впливом класової ідеології на навчально-методичну і виховну роботу та розвитком корекційно-компенсаторного напрямку діяльності школи. До шкільної програми були введені всі предмети тогочасної загальноосвітньої школи, навчальний матеріал викладався у повному обсязі. Вчителі мали застосовувати такі корекційні методи в навчанні та вихованні, які б зкомпенсували відсутність зору при засвоєнні знань, умінь та навичок, допомогли б їм виробити правильні уявлення про навколишнє. Поступово до навчальних планів включалися спеціальні дисципліни, які не вивчаються в звичайних загальноосвітніх школах: письмо Гебольда, корекція пізнавальної діяльності, просторова орієнтація та ін.

Висококваліфіковані вчителі, які до цього часу працювали в школі, виїхали до Польщі, й Міністерство освіти вимушено було терміново організовувати спеціальні курси, проводити спецсемінари тощо для нового педагогічного персоналу. З метою передачі досвіду до роботи в школі були запрошені вчителі Київської школи для сліпих - подружжя Еліан.

Протягом декількох років будівля Львівської школи була відремонтована, укомплектована необхідним обладнанням для навчання сліпих дітей. Для роботи вчителями та вихователями до неї буми направлені випускники дефектологічного факультету Київського педагогічного інституту імені О.М.Горького. З часом Львівська методичну і виховну роботу та розвитком корекційної-компенсаторного напрямку діяльності школи.

Сьомий етап (1959 - 1991 роки) - етап професійно зорієнтованого навчання, оскільки одним із пріоритетів у навчально-виховній роботі школи було трудове навчання та виховання, що й стало основною характеристикою наступного етапу.

Восьмий етап (1991 рік - по теперішній час) визначений нами як етап формування національної свідомості незрячих учнів, спрямований на реалізацію основних напрямків національної освіти України.

Таким чином аналіз становлення, розвитку та діяльності Львівської школи для сліпих дітей показав, що, завдяки ініціативі урядів та окремих прогресивних діячів Австрії, Польщі та ін. західноєвропейських країн виник перший спеціальний навчально-виховний заклад для незрячих дітей. Вчителів для цієї школи готували спочатку в спеціальних вищих навчальних закладах мм. Відень, Варшава та ін., а пізніше - в Київському педагогічному інституті імені О.М.Горького. Кінець XIX - початок XX століття характеризувався швидким зростанням інтересу громадськості до проблем сліпих. Пожертвування на будівництво приміщення для Львівської школи сліпих, на утримання незрячих є яскравим прикладом цього. У школі не було єдиної чіткої системи навчально-виховної роботи й навчання відбувалося мовою тієї країни, під чиїм підпорядкуванням знаходилася школа.

Входження Західних областей в склад Радянської України сприяло бурхливому розвиткові Львівської школи для сліпих. Викладання в цьому закладі почало відбуватися українською мовою та за затвердженими централізовано навчально-виховними планами. Школа була забезпечена спеціальним обладнанням та кваліфікованими спеціалістами-дефектологами. Пізніше ці висококваліфіковані педагоги стали активними організаторами справи навчання та виховання сліпих та слабозорих дітей не лише в Україні, айв бувшому СРСР.

Список літератури

  1. Гроза Т.А. Народження тифлопедагогіки. // Заклик. -1984. -№11.

  2. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні. - К., 2003.-335 с.

  3. Пеленський Е.Ю. Шкільництво. Культурно-освітнє життя // Карпатська Україна. - Львів, 1939.-С. 39.

  4. Свиридюк Т.П., Гроза Т.А., Ранська Т.І. Нариси з історії тифлопедагогіки. - К„ 1999.-102 с.

  5. Сірополко С. Історія освіти в Україні. - Львів, 2001.- 664 с.

  6. Ярмаченко М.Д. Виховання і навчання глухих дітей в Українській РСР. - .,
    1968.-320 с.