asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6
Доба національного пробудження й становлення нової літератури в Західній Україні припадає на 30—50-ті роки XIX ст., тобто охоплює час від початку діяльності «Руської трійці» до творчого дебюту її основоположника Ю. Федьковича.

У першій половині XIX ст. в Західній Україні, насамперед Галицькій Русі (історична назва Східної Галичини), склалися певні передумови для національно-культурного відродження й становлення нової, народної літератури. Найважливішим чинником було те, що західні українці, незважаючи на багатовікове національне поневолення польською, австрійською, угорською та молдавською державами, зберегли свою мову, віру (грецький обряд), звичаї, усне образне слово. Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі опинилися під владою єдиної держави — Австрійської монархії: Східна Галичина — з 1772 p., Північна Буковина — з 1774 р. (Закарпатська Україна, або, за тодішньою історичною назвою, Підкарпатська Русь, перебувала у складі Австрії ще з кінця XVII ст.). Формування національної самосвідомості західних українців ускладнювалося тим, що вони належали до неповної — в межах Австрійської імперії — нації, являючи собою тільки частину українського народу, більшість якого перебувала під владою іншої держави — Росії.

Час від часу на західноукраїнських землях спалахували національно-визвольні й антифеодальні виступи. Австрійський уряд так і не зміг до кінця погасити одне з давніх вогнищ народної боротьби — карпатське опришківство, що зародилося ще за часів панування шляхетської Польщі. Крім того, селянські бунти й повстання відбулися у Волі Якубовій , (1819), інших селах Самбірщини (1823), на Сколівщині (1824—1826), Чортківщині (1838), у Нагуєвичах (1832), Демні (1842). У 1843—1844 pp. у Північній Буковині виник антифеодальний селянський рух під проводом Лук'яна Кобилиці, 1846 р. спалахнуло селянське повстання у Східній Галичині. Однак внаслідок нерозвиненості соціальної структури в середовищі українського населення на західних землях (основні верстви — селяни, духовенство, міщани), відсутності стійкої політичної традиції серед народних мас тутешній національний рух у першій половині XIX ст. (до революції 1848 р.) проходив головним чином свій культурно-мовний етап, хоч у кінцевому підсумку він мав ідеологічне й політичне спрямування.

Вагомими для національно-культурного пробудження Західної України були передумови у сфері «верхньої» культури — як національної, так і інонаціональних. Загальний культурний рівень краю живили польські, німецькі та угорські освітні осередки, літературно-художні й наукові видання у Львові, Чернівцях, Ужгороді та інших містах; до культурно найрозвиненіших міст Австрійської імперії належав Львів. У 1784 р. тут було засновано університет, завдяки якому Східна Галичина приєдналася до загальноєвропейського руху Просвітництва. Філософські та суспільно-політичні ідеї цього руху пропагували у 80-х роках декан філософського факультету, серб за походженням, І. Мартинович, викладачі університету — діяч словенського Просвітництва М. Куральт, угорський просвітитель І. Фесслер.

Однак власне українських осередків освіти на Західній Україні було вкрай мало. У більшості міських шкіл викладання велося німецькою мовою, у Львівському університеті — німецькою й латинською. У народних школах переважала польська (у Східній Галичині), румунська (у Північній Буковині) або угорська (на Закарпатті) мова. Поодинокими національно-релігійними (греко-католицькими) осередками освіти були у Львові далекі від прогресивних ідей часу духовна семінарія (заснована 1783 р.) і Ставропігійський інститут, який мав власну друкарню і видавав церковнослов'янською та українською книжною (слов'яно-руською) мовами релігійну літературу, букварі, праці й тексти, що стосувалися давньогрецької культури (в інституті розвивалася елліністика).

На цьому тлі вирізнявся Руський інститут (Studium Ruthenum) — тимчасовий допоміжний навчальний заклад при Львівському університеті для студентів-українців філософського, юридичного й теологічного факультетів, у якому викладання велося українською книжною мовою. Для слухачів інституту Петро Лодій, професор філософії Львівського університету в 1787—1802 pp., переклав з латинської на українську книжну мову й опублікував підручник німецького філософа X. Баумейстера «Наставления любомудрия нравоучительного» (1790), вживши в перекладі народні вислови.

Він же у своїх лекціях пропагував ідеї європейського Просвітництва (про необхідність розбудови наукової картини світу, впорядкування суспільного життя на засадах розуму, шляхом наукових досліджень, про доцільність «освіченого абсолютизму» тощо). Слов'яно-руською мовою викладав студентам інституту математику й фізику природознавець-просвітитель І. Земанчик, професор, а в 1803—1804 pp. ректор Львівського університету. Завдяки цим ученим, мовознавцеві І. Лаврівському, а також іншим викладачам Руський інститут за час свого існування (1787—1806) підготував чимало освічених випускників із місцевого населення, зокрема знавців української книжної мови.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в Західній Україні панувала література шкільного класицизму. У школах учні вправлялися у писанні творів за класичними зразками й правилами. Найбільшою популярністю користувалися панегірики з нагоди релігійних свят, подій чи ювілеїв високопоставлених осіб. Поетичний доробок шкільного класицизму поповнювали представники вищого й нижчого духовенства, семінаристи. В 1790-х роках з одами на честь знатних осіб виступав П. Лодій, висловлюючи, зокрема, «похвалу австрійським «освіченим монархам» і галицько-українським церковним діячам за сприяння розвиткові освіти, заснування Руського інституту. Найпомітнішим виразником цієї течії у першій половині XIX ст. був галицький священик з Перемиської єпархії Иосиф Левицький (1801—1860), який у своїй творчості наслідував оди Державіна, писав малозрозумілим для народних мас «язичієм» — сумішшю російської та церковнослов'янської мов із місцевим діалектом. У 20— 40-х роках він видав окремими книжечками ряд «стихов во честь» митрополита М. Левицького та єпископів. Й. Левицький пробував перекладати «язичієм» поетичні твори Гете й Шіллера, але ці публікації успіху не мали. Він виявляв увагу й до фольклору (записав близько 40 колядок і щедрівок) і звертався в окремих творах до народної мови, якою переклав початок «Слова о полку Ігоревім» (1839) і написав вірш «Галич» (усі ці тексти збереглися в рукописі). До представників «високоштильної» поезії належали Г. Таркович, С. Лисенецький, складачі німецькомовних віршів австрофільського спрямування — Й. Білецький, І. Громницький, І. Остиславський, Р. Теліховський. Крім «язичія», твори писали німецькою, польською, угорською, латинською чи давньогрецькою мовами.

Західноукраїнський шкільний класицизм представляв офіційну охоронну феодально-клерикальну літературу. Та все ж класицистичні панегірики й послання деякою мірою протидіяли асиміляції західноукраїнського духовенства й підтримували в нього усвідомлення своєї належності до окремого субетносу Австрійської імперії, історично пов'язаного зі східнослов'янською («слов'яно-руською») спільнотою. А в панегірику Й. Левицького на честь І. Снігурського (1837), написаному мовою, близькою до народної, та інкрустованому фольклорно-романтичною образністю, І. Франко навіть відчув «подих тої самої весни, яка віє від «Русалки Дністрової» [31, 324].

Помітний внесок у національно-культурний розвиток Галичини зробив Іван Могильницький (1777—1831), колишній студент Віденського університету, слухач В. Копітара, з 1816 р. — ректор дяко-вчительського інституту в Перемишлі, заснованого за його ініціативи для підготування вчителів парафіяльних шкіл, а з травня 1817 р. — канонік та інспектор шкіл Перемиської єпархії. З метою українізації шкільництва він у 1816 р. заснував у Перемишлі першу в Галичині просвітню організацію — «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії». В опублікованому у Відні 1816 р. статуті цього товариства — важливому, на думку І. Франка, документі з історії національно-культурного розвитку Галичини [27, 137] — були здекларовані завдання національно-просвітницького характеру: поширювати освіту серед народу, видавати українською мовою підручники для шкіл і загальнопросвітні посібники з господарства, гігієни, правових проблем, філантропії, виховувати селян у релігійному, гуманістичному й патріотичному дусі. У підході до народної мови проголошувався, з одного боку, просвітительський принцип: вона вважалася необхідною основою народної освіти й морально-дидактичної літератури, з іншого — класицистичний: мова простолюду розглядалася як груба, простацька, що потребувала «окультурення» церковнослов'янською.

Через спротив польських шовіністичних кіл, Папи римського й галицького губернатора (останні остерігалися, що викладання в школах «руською» мовою призведе до посилення російського впливу на Галичину), а також через інтриги в середовищі вищого духовенства й нестачу коштів товариство проіснувало лише до середини 1817 р. Все ж за ініціативи І. Могильницького в 1815—1827 pp. було здійснено кілька видань підручників, зокрема «Букваря славеноруського язика», для народних шкіл Галицької Русі. Йому належить і перша в Західній Україні граматика української мови, написана в 1823 р. («Граматика язика славеноруського»; уперше видана в 1910 p.). У передмові до граматики — трактаті «Відомість о руськом язиці», скорочений варіант якого в перекладі А. Набеляка — «Rozprawa о jezyku ruskim» — був надрукований у журналі львівської бібліотеки Оссолінських («Czsopismo Naukowe» (1829), Могильницький першим серед західноукраїнських діячів заклав наукову основу розуміння «руської мови» як рівноправної і самобутньої серед слов'янських мов, висловив думку про потребу української літератури, писаної народною мовою. Українців Галичини, Буковини й Підкарпатської Русі І. Могильницький розглядав як невід'ємну частину українського народу, стверджував, що всі етнічні групи української нації мають розвиватися як єдине національно-культурне ціле.

Завдяки зусиллям закарпатських культурно-освітніх діячів — І. Кутки, І. Фогараші, А. Бачинського, Г. Тарковича — ряд «руських» підручників, зокрема букварів, видала для закарпатських і галицьких шкіл «східна друкарня» при Будинському університеті*.

Ранні просвітителі — єпископ І. Снігурський, професор Львівського університету І. Лаврівський, фольклорист і лінгвіст Й. Лозинський, історик-краєзнавець В. Компаневич, історик і мовознавець, професор і ректор Львівського університету М. Гриневецький — у своїй громадській діяльності займали помірковану позицію, обмежуючись справами просвіти, мовними питаннями, збиранням, систематизацією і популяризацією різноманітного історичного матеріалу. У 1830 р. М. Лучкай з Ужгорода видав граматику «слов'яноруської» мови («Grammatica slavo-ruthena»), навівши в ній фольклорні зразки мови, а в 1834 р. вже згадуваний Й. Левицький — «Граматику руської, або малоруської мови в Галичині» («Grammatik der Ruthenischen oder Kleinrussishen Sprache in Galizien»), перша вийшла латинською, друга — німецькою мовою. Оскільки ці граматики репрезентували передусім українську книжну мову з перевагою церковнослов'янської, то й І. Вагилевич у листі до П. Шафарика З жовтня 1836 р. зауважив, що унормовані в них «язики» насправді ніде «не живуть» і що хоч обидва граматикарі силкуються воскресити штучну мову з часу її найбільшого занепаду, «але дасть Бог, що суєтна їх робота»1. Усе ж згадані граматики відіграли певну роль у національно-культурному відродженні Західної України, недарма ж той-таки Вагилевич у листі до М. Максимовича 7 березня 1837 р. визнав: «Словесність наша розпочалася від граматик»2.

Джерела виникнення нової української літератури на західноукраїнських землях — у преромантичних віяннях. їхні найхарактерніші ознаки — інтерес до своєї, «руської», історії, етнографії, захоплення манускриптами й давніми книгодруками, фольклором, невтомна, дедалі ширша пропаганда народної поезії як джерела естетичної насолоди, творчого натхнення і неперевершеного, на думку тогочасних популяризаторів, взірця для художньої літератури. Преромантичний рух був спрямований проти диктату шкільного класицизму, який відбивав ідейні погляди і художні смаки переважно вищого духовенства.

Ще в 1813—1821 pp. З. Доленга-Ходаковський, піонер слов'янського народознавства, діяч польської, української, російської та білоруської фольклористики, зібрав на східно-, західноукраїнських та польських землях близько 1400 українських народних пісень. У 1817—1818 pp. він займався історико-географічними, археологічними, етнографічними і фольклористичними дослідженнями в Галичині. Помітно активізувала збирання і вивчення галичанами усної народної творчості його розвідка «Про Слов'янщину перед християнством», видана в Кременці 1818 р. і передрукована зі значними доповненнями та виправленнями у львівському журналі «Pamietnik Lwowski» (1819). У цьому трактаті, перейнятому виразними симпатіями автора до покріпаченого селянства, Доленга-Ходаковський уперше спробував розглянути архаїчні форми усної словесності як цінне джерело для характеристики стародавньої історії слов'янства.

У 20-х роках зразки української народнопоетичної творчості з'явилися у ряді львівських періодичних і неперіодичних видань (зокрема, німецько-польськомовному ка-лендарі «Der Pilger von Lemberg — Pielgrzym Lwowski», тижневику «Rozmaito&i», поетичній збірці Вінцентія Поля «Ruthenische Volkslieder», випущеній у світ 1829 р.). До львівських альманахів наступного десятиліття — «Haliczanin» (1830), «Ziewonia» (1834), «Slawianin» (т. 1 — 1837 р., т. 2 — 1839 p.) — увійшло вже чимало зразків пісенної творчості русинів. На той час майже в кожному літературному часописі та альманасі польською мовою зустрічаються статті чи згадки про українську народну пісню або й її тексти у переспіві, перекладі чи оригіналі.

Становленню української фольклористики на Закарпатті у 20—40-х роках сприяли М. Лучкай, І. Фогараші, І. Ріпа, В. Довгович.

Поштовхом до національно-культурного відродження у Східній Галичині стало польське повстання 1830—1831 pp., певною мірою натхненне ідеями декабризму. Як підкреслював І. Франко, «сей початок свідомого патріотизму польського був заразом... початком свідомого патріотизму руського, початком відродження руської народності зразу в літературі, а з часом і в політиці» [29, 322]. Сприяла цьому і поява у Львові 1833 р. збірки «Piesni polskie і ruskie ludu galicyjskiego» Вацлава з Одеська (В. Залеського). Ця збірка, названа І. Франком «першою ластівкою нашого народного і пробудження» [17, 111], здобула широкий розголос серед галицьких українців. Пісні з неї поширювалися в рукописних і списках, ентузіасти почали збирати нові зразки усної народної творчості. У фольклористичному русі ініціаторами виступали представники нижчого духовенства — молодші попи й поповичі, які близько стояли до простолюду. Фольклор, що досі стихійно функціонував серед «низів», тепер свідомо вводився у «високу» літературу як її взірець.

Помітними віхами фольклористики стали збірка Й. Лозинського «Ruskoje wesile» (Перемишль, 1835) та двотомник | народнопісенної творчості Жеготи Паулі «Piesni ludu ruskiego І w Galicyi» (1839—1840). «Галичане перещеголяли нас полнотою и точностью своих изданий», — зазначив М. Костомаров про видання В. Залеського, И. Лозинського і Жеготи Паулі у статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843)3.

Фольклористичний рух у 30—40-х роках на західноукраїнських землях готував ґрунт для романтичної літератури.

Найвагоміший внесок у національно-культурне відродження, становлення нової, народної, літератури в Західній Україні зробили діячі прогресивного літературного угруповання «Руська трійця» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. їхня діяльність була б немислима без тих внутрішніх, галицько-руських, передумов, про які йшлося вище. Але самих цих чинників було недостатньо для національного пробудження у Східній Галичині — воно почалося і розвивалося в атмосфері слов'янського відродження, на яке орієнтувалася «Руська трійця» і яке мало значний вплив на неї (з художніми і науковими творами слов'янських, як і західноєвропейських, авторів гуртківці мали змогу ознайомитися у львівській бібліотеці Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився 1832 p., і в приватних колекціях).


следующая страница >>