asyan.org
добавить свой файл
1
Виховання без покарання
Дитина найбільше потребує вашої любові саме тоді,

коли вона найменше на неї заслуговує.

Ерма Бом

  1. Вступне слово вчителя.

  2. Батькам на замітку «10 заповідей виховання дитини».

  3. Ділова гра – розминка.

  4. Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання (плакати на дошці)

Вступне слово вчителя.

Покарання породжує страх. Ви можете так налякати дитину, що в результаті вона відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажаний ефект.

Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.

Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх.

Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів.

Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.

Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.

Чому ви вирішили покарати свого малюка? Задумайтеся, чи робите ви це зі зла, від образи, бажаючи помститися або почуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтеся й спробуйте переосмислити вашу реакцію. Запитаєте себе: "Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину просто зараз?

Всі батьки та педагоги знають, що діти краще всього вчаться на чужому прикладі. І в першу чергу таким прикладом служать самі батьки. Тобто, якщо батько каже синові: «Мий руки перед їжею», а сам, приходячи з роботи, цього не робить, то, скільки б малюка не лаяли, у нього завжди буде підсвідоме прагнення чинити так, як батько. Виникає конфлікт у вихованні – невідповідність необхідного і дійсного. І ця невідповідність буде народжувати непорозуміння і опір.

Звичайно ж, в кожній конкретній сім’ї є свої уявлення про виховання дітей. До Вашої уваги 10 заповідей виховання дитини.

Батькам на замітку !

10 заповідей виховання дитини

1. Не чекайте, що Ваша дитина буде такою самою, як Ви. Або – як Ви хочете. Виховання має допомогти Дитині стати не Вами, а собою.

2. Не вимагайте від дитини плати за все, що Ви робите для неї. Ви дали своїй дитині життя, як вона може віддячити Вам? Вона дасть життя іншій людині, та – наступній: це і є нескінченний закон вдячності .

3. У процесі виховання дитини не зганяйте на дитині свій поганий настрій, щоб у старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й пожнеш.

4. Не ставтеся до проблем Вашої дитини зверхньо: для дитини її проблеми не менш тяжкі, ніж Вам Ваші.

5. Не принижуйте в процесі виховання.

6. Не мучте Себе, якщо не можете дати щось своїй дитині; мучте, якщо можете і не даєте .

7. Вмійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, чого б не хотіли би, щоб інші зробили Вашій. Не забувайте – Ваша дитина також слідкує за Вами – і бере приклад як ставитися до оточуючих.

8. Дозвольте дитині “ заважати” !

Все, що потрібно це – дозволити дитині брати участь у всіх ваших справах. 9.Будьте ближчі до природи

Копаєте город – дайте дитині лопату, і вона буде з захопленням допомагати Вам. Сієте газонну траву – дайте дитині насіння, і вона з радістю буде повторювати за Вами. Головне, і ви самі зможете переробити всі справи, і дитина отримає безцінний досвід справжніх справ.

10. Любіть свою дитину будь-яку: неталановиту, невдачливу, неуважну; спілкуючись з нею, радійте, бо дитина – це свято, яке поки що з Вами.

Можна зробити з усього цього висновок: діти народжуються не тільки для того, щоб ми їх виховували, а й для того, щоб вони виховували нас. Для того щоб зробити свою дитину кращою, батькам необхідно зробити кращими Себе. Це основний постулат виховання дитини!

Ділова гра – розминка

Батькам пропонується дістати із скриньки запитання та обговорити в парах. . Після обговорення вчитель підводить підсумок сказаного.

1. Наскільки припустимо фізичне покарання?

Метод фізичного покарання багато батьків називають самим «ефективним», а насправді він лише є найбільш простим і навіть зручним для них, адже прояви гніву природні для будь-якої людини, а от вміння стримати себе в потрібний момент, спокійно пояснити дитині, в чому вона неправа, переключити її увагу, проявити розуміння і повагу до неї – вимагають серйозних зусиль з боку батьків. Головним мотивом для вибору цього більш складного методу повинне стати усвідомлення батьками всіх згубних наслідків фізичного покарання.

2. Які можливі негативні наслідки фізичного покарання?

Дитина швидко вчиться боятися не того, що вона здійснює поганий вчинок, а саме покарання за нього з боку батьків. Тобто, дорослі отримують можливість контролювати поведінку дитини лише зараз, миттєво, але тільки ціною страху, який в тій чи іншій формі буде переслідувати її потім усе життя.

Систематичний страх по відношенню до людини, яку дитина дуже любить і цілком від неї залежить, формує в неї так званий базовий невроз. Згодом це неодмінно позначиться в невмінні встановлювати близькі стосунки з оточуючими, зниження внутрішньої самооцінки, яка в підсумку визначає успішність людини.

Оскільки левова частка ляпасів – наслідок невміння батьків контролювати свій гнів, свою неадекватну поведінку – вони автоматично втрачають моральне право вимагати від дитини вміння контролювати свої вчинки. Адже самі батьки так часто подають дітям приклад саме такої неприйнятної поведінки і відсутність самоконтролю.

3. Наскільки шкідливо залякувати дитину?

Маленьким дітям взагалі не можна погрожувати, ні в якому разі. Дитина, яку лякають «бабою – Ягою», «Бармалеєм» або обіцянками її “віддати”, якщо вона буде погано поводитися, може впасти в тривалу депресію. Дитина звикла шукати захисту в батьків, і раптом саме від них виходить загроза.

4. У яких випадках не варто взагалі карати дитину?

Кожен конкретний випадок варто проаналізувати, а для цього батькам потрібно для початку повністю заспокоїтися – лише тоді вони зможуть розібратися в причинах вчинку своєї дитини, дати їй оцінку, вибрати модель своєї поведінки і, можливо, зовсім скасувати покарання. Іноді відмова від покарання може бути дуже корисною – наприклад, коли дитина сама усвідомила свою провину і хоче сама усе виправити. Але можливо це лише якщо малюк здатен самостійно оцінювати свої вчинки і робити власні висновки.

Оцінюючи дитячу поведінку, дорослі обов’язково повинні враховувати їх вікові особливості. Наприклад, що до трьох років мозок дитини знаходиться в стадії формування, і малюк не цілком може контролювати свої емоції і поведінку; що криза двох-трьох років може зрівнятися за силою з підлітковою кризою; що брехня і вигадки для дітей п’яти-шести років є нормою; що в чотири-п’ять років відбувається природне посилення агресивності малюка через гормональний сплеск – і так далі.

Не менш важливо бути постійно уважними до дитини, враховувати її фізичний стан: може бути вона “вередує” несвідомо, просто хоче спати, пити, їсти, замерзла, або хтось її образив.

Дитині важливо мати такий «шматочок простору» або такий час, коли можна безперешкодно «випускати пару» – пустувати, бруднитися, скаженіти.

5. Чи можна з метою покарання позбавляти дитину будь-яких задоволень?

Це метод можна вважати цілком прийнятним, особливо якщо дорослий заздалегідь проговорив з дитиною, за які «правопорушення» та буде позбавлена яких-небудь значущих для неї привілеїв. Повідомляти дитині про таке покарання потрібно без роздратування, крику й агресії – спокійним, цілком доброзичливим тоном.

Дитина обов’язково повинна бути сама згодна з покаранням і вважати його справедливим. Якщо ж малюк не бачить логічного зв’язку між своїм вчинком і позбавленням, наприклад, ласощі або недільних розваг, він затаює образу на дорослих, провину ж свою визнає лише формально, або не визнає зовсім.

І звичайно, ні в якому разі дитину не можна позбавляти їжі, прогулянок на свіжому повітрі, спілкування з іншими дітьми.

6. Яке покарання можна визнати ефективним?

Найбільш ефективним є такий вид покарання, при якому дитина буде охоче своїми силами виправляти зроблену нею шкоду. Наприклад, якщо малюк розкидав речі по квартирі, потрібно переконати їх зібрати і розкласти по місцях (Сказавши йому, наприклад, що іграшкам не подобається валятися на підлозі, або що бабуся втомилася, її потрібно пожаліти і прибрати все самостійно); якщо забруднив одяг або взуття – переконати його самостійно вимити, почистити або попрати її, а порвану книжку дитина може склеїти разом з дорослими. При цьому батьки повинні не грубо змушувати її, а саме спонукати саму дитину прийняти це рішення. Також дорослим слід обов’язково брати до уваги її можливості. Якщо малюк зможе виправити те, що він зробив, він сам визнає таку вимогу справедливою, якщо це занадто складне для нього завдання – дорослим варто допомогти йому.

7. Як звести до мінімуму кількість покарань дитини?

Дуже корисно порахувати, скільки разів за день дитина була обласкана, похвалена і скільки разів їй дорікнули або насварили. Аналізу цього співвідношення часом досить для справедливого батька, щоб докорінно змінити стратегію своєї поведінки.

Необхідно проаналізувати найчастіші конфліктні (або просто напружені) ситуації у взаємодії з дитиною. Написати заздалегідь кілька варіантів розвитку подій, кілька можливих конструктивних дій, рішень. Як правило, до більшості складних ситуацій можна підготуватися заздалегідь (запастися «мотиватора» або придумати веселу гру, щоб разом з дитиною усунути наслідки його пустощів).

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

(за В.Гарбузовим)

♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим, Справедливе покарання дитина сприймає без образ.

♦ Заохочення або покарання супроводжується шквалом емоцій. Вчинок може спричиняти задоволення або незадоволення, радість, гнів, смуток, горе. Якщо батьки лагідно посміхнулись, ніжно пригорнули — вони задоволені вчинком, схвалюють його. На їх обличчях незадоволення, роздратування, гнів, злість — вони попереджають дитину: так робити не можна. В заохоченнях і покараннях мудрість і емоції тісно переплетені і в цьому їх сила впливу на дитину.

♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.

♦ Під час оцінювання вчинку дитини прогнозуйте наслідки своїх дій, зробивши вчинок, дитина сама чекає реакції батьків. І якщо реакції покарання немає, вона дезорієнтована: цей вчинок поганий чи ні? Погано, якщо за один і той самий вчинок дитину сьогодні карають, а завтра ні.

♦ Дитину не слід карати, якщо вчинок спричинений її роздратованістю через хворобу або втому.

♦ Не можна карати непокору у віці від 2 до 5 років, бо вона спричинена періодом опозиції, самоствердження.

Дитину не карають:

♦ За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

♦ Під час їжі.

♦ Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того присоромлена, засмучена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

♦ За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини.

♦ За повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування).

♦ За забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин.

♦ За прорахунки самих батьків.

♦ На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

♦ При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини. А в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

♦ За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців до 20, але навчати цього слід з 3-х років, а особливо з 5-ти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

♦ Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Правила покарання:

— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному. Воно має бути корисним.

— Якщо с сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.

— Краще не карати, ніж карати із запізненням.

— Покарали — пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі провини — ані слова. Не заважайте дитині почати життя спочатку.

— Без приниження. Що б не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження.

— Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не вашого гніву, а вашого засмучення.