asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8
1.-В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухомрозгортавсяізагальноросійськийреволюційнийрух.
Після війни 1812 р. з Наполеоном в Україні виникають таємні організації — масонські ложі. Найбільше значення мала Полтавська ложа «Любов до істини» (1818—1819 рр.), серед членів якої були Іван Котляревський, Григорій Тарнавський, Семен Кочубей і в якій сповідувалася ідея відокремлення України від Росії. На її базі 1821 р. утворилося таємне «Малоросійське товариство» на чолі з предводителем дворянства Переяславського повіту Полтавської губернії Василем Лукашевичем. Члени товариства виступали за державну незалежність України. Масонські ложі започаткували організований опозиційний царизму рух в Україні. У 1820-ті рр. в Україні діяли таємні декабристські організації: «Південне товариство» (1821—1825 рр.) із центром у Тульчині, очолюване полковником Павлом Пестелем, «Товариство об’єднаних слов’ян» у Новограді-Волинському (1823—1825 рр.) на чолі з офіцерами братами Андрієм і Петром Борисовими. Членами декабристських організацій були переважно російські дворяни, офіцери, діячі літератури. Основними вимогами декабристів були ліквідація самодержавства та кріпосного права. Серед декабристів не було єдності щодо вирішення національного питання. «Південне товариство» виступало за «єдину і неподільну» Росію, не визнаючи за українським та іншими народами Російської імперії права на самовизначення, а «Товариство об’єднаних слов’ян» передбачало створення федерації слов’янських народів, однак воно не розглядало Україну об’єктом цього федеративного союзу. Із часом «Товариство об’єднаних слов’ян» злилося з «Південним товариством». Після придушення повстання царизм почав рішуче викорінювати польський вплив на Правобережній Україні. При цьому деякі заходи принесли українцям несподівані переваги. Так, Київський університет із часом перетворився у центр, якому належала надзвичайно важлива роль у відродженні української культури. Намагаючись здобути прихильність українських селян Правобережжя, щоб мати їх за союзників у боротьбі проти польської шляхти, царизм дещо покращив їхнє становище. Важливим етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників (1870—1880 рр.). Програма керівного органу народників — організації «Земля іВоля», створеної 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Економічною і адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община. У 1870-ті рр. народники розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване «ходіння в народ») з метою викликати протест проти влади і збройні бунти.

После поражения польского восстания 1830 года царское правительство стало более пристально относиться к дворянству Правобережной Украины. Указ 1831 года «О разборе шляхты в западных губерниях и об устройстве сего роду людей» признавал за ними права дворянства только в том случае, если они докажут свое дворянское происхождение. Земли той части шляхты, которая принимала участие в восстании, передавались российским дворянам, вследствие чего их общее количество в украинском обществе возросло.В первой половине XIX века дворянство Российской империи продолжает укреплять свое положение. Дворяне владели 70 % украинских земель, в Западной Украине — 44 %.Закон 1827 года предоставлял дворянам право организовывать фабрики, заводы и мастерские не только в селах, как это было предусмотрено ранее, но и в городах.В 30-50-х годах количество дворян, которые воспользовались этим законом, возрастает. Преимущественно их деятельность сосредотачивалась в сахароварении и винокурении. Помещики были также ' организаторами больших винокуренных предприятий, которые базировались на коммерческой основе. Занимаясь предпринимательством, часть дворянства Украины все более обуржуазивалась, хотя ее связи с устаревшими структурами общества оставались еще довольно прочными.После крестьянской реформы 1861 года дворянство Украины, как и все дворянство Российской империи, вступило в период кризиса и беспорядка. Неспособность большей части дворянства перестроиться в новых экономических условиях привела к утрате им в конце XIX века значительного количества земель. Но этот факт еще не дает оснований к выводу о полном упадке дворянства.За ним сохраняются все права и привилегии, которыми оно пользовалось до реформы. Более того, принимаются новые нормативные акты, которые укрепляют привилегированное положение дворянства. Так, дворянам было предоставлено право кредита в Дворянском банке и частных земельных банках под залог земель, устанавливались премии за реализацию сельскохозяйственной продукции и т.д. Господствующее положение занимало дворянство и в государственном механизме. В созданных по земской 1864 года и городской 1870 года реформах органах земского и городского самоуправления дворянству отводилось главенствующее место. Дворяне возглавляли училищные советы, определяли личный состав мировых судов.Закон 1889 года о земских начальниках, которые' назначались только из потомственных дворян, передавал им всю судебную и административную власть на местах. Расширяется сеть дворянских привилегированных учебных заведений.Дворянство составляло большинство в земских учреждениях. В начале XX века в составе губернских земельных управ насчитывалось более 90 % дворян. После основания Государственной Думы и реорганизации Государственного Совета дворянские представители и здесь не утратили своего преимущества над другими сословиями.Во время буржуазно-демократической революции 1905-1907 годов дворянство создает политические партии. Прежде всего это конституционно-демократическая партия (кадеты) и «Союз 17 октября» (октябристы). Социальную базу партии кадетов составляли помещики, промышленная и банковская буржуазия.Следовательно, приходим к выводу, что правовое положение дворянства Украины, за исключением утраты им власти над личностью крестьянина, не изменилось. Преимущества дворянства, установленные еще законодательством при Екатерине II,'не утратили силы, и в начале XX века дворянство продолжает оставаться наиболее привилегированным сословием в стране.

-Товариство об'єднаних слов'ян - таємна політична організація. Заснована на поч. 1823 у Новограді-Волинському колишніми членами Товариства першої згоди - офіцерами А. та П. Борисовими і учасником польського визвольного руху Ю. Люблінським. До складу ТОС входили понад 50 офіцерів нижчих чинів із військових частин, що дислокувалися на Волині та Київщині. Окрім засновників, найбільш активними членами Товариства були Я. Андрієвич, О. Усовський, І. Горбачевський, І. Сухинов, Я. Драгоманов, П. Громницький, Я. Андрієвич, М. Лісовський, В. Бечаснов, І. Іванов, А. Кульмін, О. Пестов, В. Соловйов, О. Тютчев, М. Щепилло. Керівником товариства був П. Борисов, а ідеологами - Ю. Люблінський та І. Горбачевський. Головні засади діяльності ТОС відображені у програмних документах - “Клятвенній обіцянці” і “Правилах” (17 пунктів), в основі яких лежала ідея панславізму. ТОС ставило за мету звільнення слов'янських народів від деспотичної абсолютистської влади й іноземного панування, встановлення республіканського ладу в слов'янських країнах та їхнє об'єднання у федеративний союз. Передбачалося подолання незгод між слов'янськими народами, чітке означення кордонів між національними державами. Кожна з держав мала право самостійно вирішувати питання політичного устрою, організації виконавчих органів влади, прийняття основних законів. На чолі федеративного союзу мало постати зібрання представників усіх республік - конгрес, які могли приймати спільні закони. Кожен народ-член федерації - має свою демократичну конституцію, свій уряд і самостійно вирішує всі питання свого внутрішнього життя. Соціальна програма ТОС передбачала знищення кріпацтва. До складу федерації мали увійти Росія, Польща, Молдова, Валахія, Моравія, Богемія, Сербія, Трансільванія, Далмація, Кроація та Угорщина (угорські українці). Щодо українців та білорусів, то їх зачислили до “русского” народу, в чому виявилася обмеженість національної програми та самосвідомості членів ТОС. Члени товариства мали намір досягнути поставленої мети шляхом військового повстання. У вересні 1825 на зборах у с. Ліщині на Житомирщині члени ТОС погодилися із пропозицією представників Південного товариства декабристів С. Муравйова-Апостола та М. Бестужева-Рюміна про об'єднання і увійшли до його складу, зберігаючи свою програму і окрему управу. Члени ТОС брали участь у підготовці збройного повстання, проводили агітацію у військах. Під час виступу Чернігівського полку вони приєдналися до повстанців, зазнали поразки і були заслані до Сибіру (див. Чернігівського полку повстання).

Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. Ті з них, що діяли в Україні, відіграли важливу роль у загальноросійському рухові спротиву.
   Ще до початку цього руху в Україні починають виникати перші таємні політичні гуртки, які ставили метою насамперед боротьбу за ліквідацію самодержавства та всіх його інститутів. Одним з них було „Малоросійське товариство”, створене у 1819 р. з ініціативи В. Лукашевича. Загалом же можна сказати, що оформлення політичної опозиції царизмові було пов’язане з виникненням перших декабристських організацій в Росії. Хронологічно це відноситься до 1816 р., коли в Петербурзі був створений „Союз порятунку”, а у 1818 р. в Москві – „Союз благоденства”. Їхні програми передбачали впровадження конституційно-представницького правління, ліквідацію самодержавства, скасування кріпосного права шляхом військового перевороту. Членами цих організацій були брати Муравйови-Апостоли, П. Пестель, М. Орлов та ін.
   В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів – членів таємних товариств. У 1818 р., після прибуття до Києва генерала М. Орлова, місто стає центром зустрічей членів „Союзу благоденства”. Через три роки декабристи реорганізували свої об’єднання і створили два осередки – Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що дислокувалися в Україні. Крім Тульчинської, були створені ще дві управи: Кам’янська на чолі з В. Давидовим  і  С. Волконським  та  Васильківська  на  чолі  з  С. Муравйовим-Апостолом. Час від часу відбувалися конспіративні наради членів Південного та Північного товариств. Слід зазначити, що в питаннях тактики між ними були суттєві розходження: перше було налаштоване більш радикально, друге – більш помірковано. Члени Північного товариства обмежувалися в своїх планах поваленням самодержавства та встановленням конституційної монархії. Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат „Руська правда”, в якому докладно визначив програму дій після повалення царського режиму. Відповідно до неї всі народи Росії мають об’єднатися в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпосництво скасовується. Усі громадяни рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, яку можна брати для обробітку. Встановлюється цілковита свобода торгівлі та промисловості.

-У 1830 р. українські землі опинились у вирі подій, пов’язаних із польським національно-визвольним повстанням проти російського панування, яке розпочалось у Королівстві Польському. Створений у Варшаві внаслідок перемоги повстання Національний уряд висунув програму відродження Речі Посполитої у кордонах 1772 р. На пропозиції поляків розпочати переговори імператор Микола І відповів, що повсталі можуть розглянути лише дві його пропозиції: капітуляція або знищення. Відтак польські повстанці висунули знамените гасло: «За нашу і вашу свободу!» Вони розраховували на об’єднання в боротьбі проти імперського поневолення всіх опозиційних сил із загалу росіян, українців, білорусів, литовців. На Правобережжі вони закликали землевласників принаймні пообіцяти надати селянам землю, щоб залучити їх на свій бік, але більшість польської шляхти відкинула цю пропозицію.На допомогу повстанцям виступили загони польської шляхти з Правобережжя. Українське селянство вважало їх дії суто «панською справою», і для того, щоб переконати його приєднатися до польських шляхтичів, самих лише гасел було недостатньо.Російський уряд попервах опинився у досить скрутному становищі, але дуже швидко віднайшов вихід. Головнокомандувач російських військ, фельдмаршал Ф.Остен-Сакен звернувся до українських селян Правобережжя. «Не вірте їм (тобто полякам),– закликав він,– і тих, які будуть намовляти і силувати до бунту, намагайтеся схопити й доправити начальству. Ви вже ніколи не будете належати тим поміщикам, які повстануть проти законної влади». Зміст цієї відозви, яку читали в усіх церквах Правобережжя, селяни зрозуміли як можливість вивільнитися з-під панського ярма. Вони залюбки хапали шляхтичів-бунтівників і передавали їх російській владі. Рівночасно імперські урядовці вирішили, як і в усіх попередніх бойовищах, використати військові таланти нащадків українських козаків. З’явився імперський указ про формування полків малоросійського козацтва у Чернігівській та Полтавській губерніях. Охочих записатися до них виявилося багато, позаяк було заявлено, що всі вони назавжди залишаться на козацькій службі. За шість тижнів малоросійський генерал-губернатор Микола Рєпнін (1778–1845) сформував 8 полків по 1 тис. душ у кожному. Однак у придушенні повстання козацькі полки взяти участь не встигли.Тим часом російські війська у червні 1831 р. придушили виступи збунтованої польської шляхти на Правобережжі, а на початку вересня штурмом оволоділи Варшавою.

-Однією із найвизначніших у XIX ст. політичних підпільних організацій глибоко українського характеру було Кирило-Мефодіївське братство (товариство), яке розробило першу політичну програму для українства. Братство створила група молодих інтелектуалів - професор Київського університету Микола Костомаров, учитель з Полтави Василь Білозерський та службовець Микола Гулак. Воно отримало назву на честь відомих слов'янських братів-просвітителів, православних святих Кирила і Мефодія. Членами братства були також геніальний поет і художник Тарас Шевченко, письменник, педагог, видатний громадський діяч Пантелеймон Куліш, прихильник ідей Великої Французької революції Микола Савич, етнограф і фольклорист Панас Маркович. Провідна група товариства нараховувала 12 чоловік, а зв'язки з ним підтримували сотні людей. Окрасою його був геніальний Тарас Григорович Шевченко, син кріпосного селянина, недавно лише визволений з кріпацької неволі. Надрукована у 1840 р. в Петербурзі перша збірка його поезій «Кобзар» мала величезний вплив на піднесення української національної свідомості. Соціальний склад братства відрізняється від складу масонських лож і політичних гуртків першої чверті століття, членами яких були здебільшого представники аристократичних кіл. Ряди Кирило-Мефодіївського товариства поповнювали переважно діти бідних дворян, урядовців і селян. Куліш походив з сім'ї вільних селян, Шевченко - з кріпаків, а Костомаров був позашлюбною дитиною російського поміщика та української кріпосної. Це були представники демократичної інтелігенції, яка вже утвердилася в керівництві культурницькими процесами в Україні і тепер розширювала свій вплив на політичну боротьбу українського народу.Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства є продовженням ідей українського національно-культурного відродження та поглядів діячів руху слов'янської солідарності і єдності. В ідейних позиціях братчиків відчувається вплив українського автономізму кінця XVIII - початку XIX ст., польських революційних рухів тих часів та декабристських програм. Відчутним в діяльності товариства було також християнське спрямування, що не лише відобразилося в його назві, а й формі самої організації, що наслідувала старі українські церковні братства, та у програмному документі - «Книзі битія українського народу» (інша назва - «Закон божий»). Головним завданням програма ставила досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності в поєднанні з національною незалежністю, свободою та демократією кожного слов'янського народу.

Кирило-Мефодіївського товариства статут — один з осн. документів Кирило-Мефодіївського товариства. Його автор — М.Костомаров, співавтори — М.Гулак і В.Білозерський. Складається з двох частин, перша має назву «Головні ідеї», друга — «Головні правила Товариства». У 1-й частині викладено основні політ. ідеї т-ва. Попри відсутність у ній чіткого формулювання про створення слов’ян. федерації, саме про неї йдеться в 6 її пунктах, там мовиться про: 1) «духовне й політичне з’єднання слов’ян»; 2) «власну самостійність» кожного слов’ян. «племені»; 3) нар. правління й рівність громадян; 4) спільні християн. основи правління, законодавства, права власності й освіти; 5) освіченість і чисту моральність як умову участі у владі; 6) заг. слов’ян. собор з представників усіх «племен».

Друга частина більш детально розроблена і присвячена засадам діяльності самої таємної орг-ції. У ній ідеться про те, що: 1) метою т-ва є поширення ідей т-ва «шляхом виховання юнацтва», пропаганди й залучення до своїх лав нових чл.; у зв’язку з цим покровителями т-ва було обрано просвітителів слов’ян — святих Кирила і Мефодія (див. Кирило та Мефодій) і відповідну емблематику; 2) умовою вступу до т-ва є готовність віддати задля його цілей духовні здібності й майно; під жодними тортурами «не видати нікого з членів, своїх братів»; 3) т-во допомагає сім’ї свого переслідуваного чл.; 4) право чл. т-ва (очевидно, зважаючи на конспіративний характер діяльності т-ва) залучати нових побратимів, не повідомляючи імен ін. членів; 5) до т-ва приймаються «слов’яни всіх племен і усіх звань»; 6) у т-ві запроваджувалася цілковита рівність; 7) зважаючи на існування у слов’ян. світі різних християн. конфесій, т-во мало на меті викорінення «будь-якої племінної та релігійної ворожості» й пропаганду ідеї «можливості примирення розходжень у християнських церквах»; 8) програмна вимога т-ва — «викорінення рабства та будь-якого приниження низших класів» — вона стосувалася найбільш соціально та національно пригнічуваних верств слов’ян. народів; 9) т-во і кожний його чл. керуються євангельськими принципами, відкидаючи «правило… ціль освячує засіб»; 10) окремі члени або група чл. т-ва наділялися правом проводити власні зібрання й виробляти часткові правила для своїх дій, які б «не суперечили головним ідеям і правилам Товариства». Останній, 11 пункт статуту містив категоричну заборону розголошення відомостей про існування т-ва та його склад.

Твір під назвою “Книга Буття українського народу” написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов’янськими елементами. Цей твір закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу братства, ставилося на широкий контекст панславінізму: “Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах Америки”. Столицею федерації мав стати Київ. У "Книзі Буття", як і в "Статуті Братства", йдеться про політичну рівноправність та національне визволення всіх слов'янських народів, а в тому числі українського народу. Костомаров підкреслював, що "українська нація творить собою особливу єдність пройняту духом рівності й братерства, що є її споконвічною властивістю". Члени Кирило-Мефодіївського Братства вимагали скасування будь-яких станових привілеїв і "ліквідації рабства та всякого приниження нижчих кляс", національної нерівності, поширення загальної освіти серед народу, запровадження всенародного виборчого права та виборність чиновників.

Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Кирило-Мефодіївське товариство було першою на Україні організацією політичного спрямування. Про це свідчать два його документа: «Закон Божий (Книга буття українського народу)», написаний М. Костомаровим і «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія », а також пояснення до Статуту, зроблене В. М. Білозерським. Програмні положення Костомаровська «Закону Божого» знайшли практичне здійснення в закликах Кирило-Мефодіївського братства «Брати українці!» І «Брати велікороссіяне і поляки!». У цих документах був заклик до народів об'єднається в Союз слов'янських республік, створити слов'янську федерацію з демократичними інститутами. Кирило-мефодіївці пропагували свободу, рівність, братерство як основу нового суспільства. Конкретні заходи для досягнення цього бачилися у скасуванні кріпацтва, ліквідації юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для трудящих. До складу братства входили молоді інтелігенти Київського та Харківського університетів: М. І. Костомаров, П. О. Куліш, О. Навроцький, В. Білозерський, М. І. Гулак (родич В. І. Вернадського по матері) та інші. Значний вплив на ідейне формування членів суспільства і їх практичну діяльність надавав Т. Г. Шевченка, який приєднався до суспільства в квітні 1846 року. Восени 1846 року кількість членів таємного товариства становило 12 осіб. У братстві існувало дві течії: ліберально-буржуазне (еволюційне) і народно-демократичне (революційне). Погоджуючись щодо загальних засад, учасники цих груп розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. До першого напряму належали М. Костомаров, В. Білозерський, О. Маркович, О. Тулуб, Д. Пильчіков, П. Куліш, М. Савич. Вони проголошували єдність і братерство слов'ян, важливість розвитку української культури. Революційно-демократичні погляди поділяли Т. Г. Шевченко, М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький. 3 березня 1847 студент Київського університету О. Петров доніс властям про таємне товариство, яке він виявив під час однієї з дискусій, які проводили «брати». У березні - квітні братство було розгромлене жандармами і більшість членів ув'язнено або заслано. Шевченко був відданий в солдати, Костомаров засланий до Саратова. Повернутися до літературної, наукової та викладацької діяльності вони змогли тільки в кінці 1850-х років.



следующая страница >>