asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5



СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ-СИРІТ
В УМОВАХ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

3







РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ-СИРІТ В Умовах ДИТЯЧОГО БУДИНКУ




    1. Проблема сирітства в соціально-педагогічній науці ………………..

6

    1. Педагогічні підходи до вирішення проблеми соціалізації дітей-сиріт в умовах дитячого будинку…………………………………......


9







РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЗМІСТОВНІ УМОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДЕТЕЙ-СИРІТ В Умовах ДИТЯЧОГО БУДИНКУ




    1. Діагностичне дослідження основних проблем соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт………………………………….


17

    1. Модель соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в умовах дитячого будинку ………………………………………………………


20







ВИСНОВКИ………………………………………………………………….

29







СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

31







ДОДАТКИ…………………………………………………………………….

34

ВСТУП

Актуальність теми. Останніми роками соціально-економічні причини, які обумовлюють зростання сирітства, значно загострилися. В середньому по кожному регіону щорічно виявляється від 2 до 4 тис. дітей, що з різних причин позбавлені батьківського піклування, з’являються соціальні сироти.

Число дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, в 2012 р. досягало за офіційними даними 685,1 тис. чол. При цьому щорічний приріст чисельності таких дітей складає сьогодні від 3 до 4 % [12]. Не дивлячись на те, що останніми роками стали активніше розповсюджуватися такі форми виховання, як опіка (піклування), передача в сім’ю опікунів (прийомні або патронатні батьки), як і раніше значна частина сиріт (25-30 %) знаходиться в різних державних інтернатних установах.

Втрата сім’ї – найважча трагедія в житті дитини, яка залишає глибокий слід в її долі. Та й сама доля, після втрати батьків залишається не визначеною. Виховання в державних сирітських установах, зміна установ і опікунів дитини, пізнє усиновлення – чинники, які травмують психіку дитини, кардинально міняють її долю, надовго руйнують її взаємостосунки з навколишнім світом і впливають на процес соціалізації. Разом з тим, сьогодні стало очевидно, що тільки особистість, соціально пристосована до економічної, політичної, культурно-демографічної ситуації, здатна розвиватися інтелектуально, духовно, фізично, етично. У зв’язку з цим проблема сирітства в цілому, і організації освітньо-виховного процесу, і забезпечення його оптимального соціально-педагогічного супроводу, зокрема, залишається достатньо актуальною не тільки в соціальній педагогіці, але і в психології, спеціальній педагогіці і ряді інших галузей наукового пізнання.

Наукові праці О. Безпалько, А. Капської, І. Пєшої, Н. Комарової, М. Петриченко та ін. присвячені дослідженню соціального сирітства як сучасного феномену, розкриттю його сутності та причин. Соціально-педагогічні основи формування і розвитку особистості розкриті в працях Б. Ананьєва, Л. Божовіч, Л. Виготського, А. Леонтьева, А. Петровського, С. Рубінштейна та ін. Особові особливості дітей-сиріт різносторонньо вивчаються різними фахівцями – І. Дубровіной, С. Забрамной, Е. Казаковою, В. Мухіной, А. Прихожан, Е. Стребєльовою, Н. Товстих, Л. Шипіциной та ін.

Аналіз вивченої літератури підтверджує, що проблеми сирітства недостатньо вивчена. Перш за все, це стосується питання соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в умовах школи-інтернату або дитячого будинку. Як показує аналіз діючих навчальних планів і програм установ для дітей-сиріт, їх соціальна адаптація не розглядається як основний кінцевий результат всієї навчально-виховної роботи. Інтернати, дитячі будинки все ще орієнтовані на формування знань і умінь з загальноосвітніх предметів без урахування значення їх для соціальної адаптації. Відсутність цілісних програм підготовки до самостійного життя знижує ефективність даної роботи. Таким чином, у зв’язку з цим був зумовлений вибір теми нашого дослідження: „Соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт в умовах дитячого будинку”.

Об’єкт дослідження – процес соціалізації дітей-сиріт в умовах дитячого будинку.

Предмет дослідження – соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт в умовах дитячого будинку.

Мета дослідження: визначити і науково обґрунтувати комплекс оптимальних організаційно-змістовних умов соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в дитячому будинку.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт в умовах дитячого будинку буде ефективним, якщо:

  • виходити з теоретичних аспектів соціально-педагогічного супроводу вихованців дитячого будинку як найважливішого засобу їх соціалізації;

  • організувати взаємодію керівників, вихователів, соціальних педагогів, психологів в ході реалізації моделі соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.

У відповідності з визначеними метою і гіпотезою вирішувалися такі завдання дослідження:

  1. Проаналізувати сучасний стан проблеми соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в педагогічній теорії і практиці діяльності установ для дітей, що залишилися без піклування батьків.

  2. Розкрити педагогічні підходи до вирішення проблеми соціалізації дітей-сиріт в умовах дитячого будинку.

  3. Провести діагностичне дослідження основних проблем соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.

  4. Розробити і апробувати модель соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт.

У процесі дослідження було використано комплекс методів дослідження: теоретичні – аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної і науково-методичної літератури і нормативно-правових актів, узагальнення науково-дослідних робіт і передового педагогічного досвіду; емпіричні методи – тестування, опитування, аналіз продуктів діяльності, констатуючий і формуючий експерименти; статистичні – кількісна і якісна обробка матеріалів дослідно-експериментального дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше обґрунтована необхідність цілісного процесу соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в умовах дитячого будинку як засіб їх соціалізації; визначені основні педагогічні підходи до вирішення проблеми соціалізації дітей-сиріт в умовах дитячого будинку; виявлені основні компоненти і рівні в системі соціально-педагогічного супроводу.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що співвіднесено такі поняття, як „сирітство” і „соціальне сирітство”, „сирота” і „соціальна сирота”, уточнено поняття „соціально-педагогічний супровід дітей-сиріт”, визначені оптимальні організаційно-змістовні умови соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в дитячому будинку.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена модель соціально-педагогічного супроводу дітей-сиріт в умовах дитячого будинку, технологія її упровадження, управлінські і методичні умови її ефективності. Представлене в роботі обґрунтовування соціально-педагогічного супроводу і умов його реалізації на основі розробленої моделі сприяє формуванню етично здорової, психічно урівноваженої, соціально стійкої особистості дитини-сироти і направлено на підвищення рівня успішності, самооцінки, всебічного розвитку.

Структура роботи. Конкурсна робота загальним обсягом 39 сторінок, основна частина – 30, складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (33 найменувань), 1 додатка на 6 сторінках.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ-СИРІТ В Умовах ДИТЯЧОГО БУДИНКУ
1.1. Проблема сирітства в соціально-педагогічній науці

Сирітство – одна з тих проблем, які украй гостро стоять перед нашим суспільством. Проблема розповсюдження сирітства є сьогодні проблемою, характерною для багатьох країн [15; 20]. Реальну картину сирітства в Україні визначити складно. Останніми роками в Україні спостерігається зростання числа дітей, що залишилися без піклування батьків. Їх загальна кількість щорічно збільшується приблизно на 20 тис. чол. [7; 25].

Система соціально-педагогічної підтримки дитинства передбачає створення спеціальних соціально-педагогічних установ для дітей, що залишилися без піклування батьків. Потреба в таких установах обумовлена тим, що з’явилися численні категорії дітей „групи ризику”, проблеми яких не вирішують типові освітні установи: діти, що залишилися без піклування батьків; діти, що не мають житла і прописки; діти-біженці; діти з неблагополучних сімей, що зазнають насильство; діти, що знаходяться в кризовій ситуації в сім’ї або суспільстві та ін.

На сьогоднішній день в Україні відкрито велику кількість дитячих будинків сімейного типу. Але, стрімке зростання соціального сирітства в нашій країні продовжується. Діти, позбавлені права жити і виховуватися в сім’ї, згідно закону знаходяться під опікою і піклуванням держави, його захистом, що повинно гарантувати наявність умов як для нормального розвитку дитини, так і для спеціальної реабілітаційної роботи по усуненню дефектів в стані її здоров’я. Втрачаючи право мати сімейне оточення, дитина автоматично втрачає можливість не тільки реалізувати інші свої права, але і головним чином реалізувати їх в об’ємі, необхідному для її найкращого розвитку [13; 20; 31].

Велика кількість дітей стала покидати сім’ї і виховні установи через погане ставлення і утримання. Одна частина з бездоглядних дітей продовжувала підтримувати обмежені контакти з сім’єю, інші діти стали соціальними сиротами. 90 % дітей-сиріт – це соціальні сироти [13].

На сучасному етапі широко використовуються в теоретичних дослідженнях два поняття: „сирітство” та „соціальне сирітство”.

Але оскільки саме поняття „сирітство” багатоаспектне, його можна розглядати виходячи з різних наукових підходів. Зокрема, Тлумачний словник дає наступне визначення: „Сирота дитина, у якої помер один або обидва батьки” [23, с. 708]. З погляду педагогіки, сирітство – негативне соціальне явище, яке характеризує спосіб життя неповнолітніх дітей, що позбавлені піклуванням батьків [12].

На думку Л. Оліференко, Т. Шульги, соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей від 0 до 18 років, що позбавленні піклування батьків з соціально-економічних, а також морально-етичних причин; це діти, які мають батьків, які позбавлені батьківських прав, страждаючих важкими захворюваннями, у тому числі і психічними, унаслідок алкоголізму, наркоманії і т.п.; що відмовилися від своїх дітей [8; 27].

Більше 50 % дітей, що перебувають в будинку дитини із соціальних причин: позбавлення батьківських прав, погані матеріальні і житлові умови, позашлюбне положення жінки, знаходження батьків в ув’язненні. Також до причин соціального сирітства відносяться: різке погіршення матеріального становища населення, його соціально-економічне розшарування, міжнаціональні конфлікти, поява біженців, урбанізація, кризовий стан систем освіти і виховання. Всі ці чинники характерні для багатьох країн і руйнівно впливають на сім’ю, внаслідок чого знижується рівень народжуваності, збільшується число неповних сімей, з’являються діти-бомжі, діти-ізгої.

Проаналізувавши літературу можна виділити загальні характеристики поняття сирітство.

Діти-сироти – це особи, у яких померли обидва батьки [18].

Соціальна сирота – це дитина, яка має біологічних батьків, але вони із якихось причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї. В цьому випадку турботу бере на себе держава і суспільство [11].

До категорії дітей, що залишилися без піклування батьків, відносяться діти, у яких батьки: померли; позбавлені батьківських прав; обмежені в батьківських правах; визнані безвісті зниклими; недієздатні; відбувають покарання в місцях позбавлення волі; ухиляються від виховання дітей.

Л. Шипіцина, О. Казакова в своїх роботах звертають увагу на те, що найдраматичніший результат сирітства – це пряма шкода здоров’ю, психічному і соціальному розвитку дитини, що позбавлені піклування батьків [28; 31]. Дітям-сиротам і соціальним сиротам властивий інфантилізм, сповільнене самовизначення, незнання і неприйняття самої себе як особистості, нездатність до свідомого вибору своєї долі і, як наслідок, утриманство, нерозуміння матеріальної сторони життя, питань власності, труднощі в спілкуванні там, де це спілкування довільне, де потрібне уміння будувати відносини, перевантаженість негативним досвідом, негативними цінностями і зразками поведінки [1].

Для розуміння причин виникнення описаних особливостей поведінки у вихованців школи-інтернату недостатньо вказівки лише на вузькість, обмеженість їх контактів з дорослими, з одного боку, і високу інтенсивність контактів з однолітками – з іншого, як простих кількісних характеристик; необхідний глибокий якісний аналіз специфіки спілкування дітей з дорослими і однолітками в умовах дитячої установи.

Сьогодні враховуються конкретні інтереси, потреби і бажання дітей. Почалася перебудова життя інтернатних закладів шляхом створення дитячих будинків сімейного типу; збільшенням витрат на утримання вихованців, створюються суспільні об’єднання, які допомагають дітям-сиротам. Почався процес реформування інтернатних закладів. В цілях забезпечення фізичного, психічного і соціального розвитку дітей був змінений віковий ценз їх перебування в дитячих будинках – від 1,5 до 18 років. Стали створюватися умови для мешкання дітей, які зберігають родинні зв’язки, невеликими групами, що полегшує їх соціальну адаптацію [5; 17].

Сучасне сирітство як соціальна проблема повинна розглядатися комплексно на медико-психолого-педагогічному рівні, тобто певною мірою стати об’єктом міждисциплінарного дослідження.

Як показав аналіз педагогічного досвіду, все більше визнання одержує індивідуальне ведення дитини в установі, забезпечення її можливостей вийти в самостійне життя упевненою в своєму майбутньому; це відноситься до організації життя дитини в установі з урахуванням її особливостей. Керівники прагнуть зробити працю в установах не тільки розвиваючою і повчальною, але і вибрати такі її види, які дозволяють дітям забезпечити себе, бути конкурентноздатними на ринку праці [7].

Основні причини усиновлення і взяття під опіку дітей в нашій країні є наступні: неможливість мати дитину по медичних свідченнях; небажання мати власну дитину із соціальних причин; смерть або невиліковна хвороба батьків дитини, що є близькими родичами піклувальника або опікуна; позбавлення батьківських прав батьків дитини [32].

За словами фахівців, в кожному з цих випадків необхідна робота з прийомними батьками ще до того, як в їх будинку з’явиться дитина. Труднощі, з якими стикаються ці сім’ї, не тільки матеріальні, але й психологічні. Передача усиротілої дитини в прийомну сім’ю ставить перед ними ряд соціальних, психологічних, емоційних і педагогічних бар’єрів. Адаптація навіть здорової дитини в новій сім’ї вимагає часу. Спочатку у неї можливі гострі невротичні і поведінкові порушення. На певному етапі можуть виявитися несумісність темпераментів, рис характеру, звичок, проблеми з пам’яттю, нерозвиненість уяви, вузькість кругозору і знань про навколишній світ, відставання в пізнавальній сфері.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що:

  • сирітство – соціальне явище, що збільшується і росте з кожним днем;

  • дітям цієї категорії потрібна кваліфікована допомога соціальних педагогів, медиків, психологів та інших фахівців в подоланні і компенсації їх фізичних і психічних недоліків у розвитку, а також в соціальній підтримці;

  • подолання цих труднощів можливе через систему профілактичних заходів, направлених на корекцію, компенсацію, соціальну реабілітацію і адаптацію вихованців дитячого будинку.




следующая страница >>