asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5








Вступ.

Технологія повного засвоэння знань.

Основні категорії тематик курсів за вибором у 304 спеціалізованій школі це технологічні курси.

- Програмування

- Використання баз даних

- Опрацювання текстової інформації

-Опрацювання графічних зображень

-Основи комп'ютерної графіки

-Опрацювання числової інформації в середовищі табличного процесора

Основи комп‘ютерних телекомунікацій

Видавнича діяльність

Що таке технології ?. Якщо звертатися до джерел поняття "технологія", то ми повинні зафіксувати, що воно походить із двох грецьких слів - мистецтво, майстерність і слово, навчання. Таким чином, технологію можна визначити як усвідомлене практичне мистецтво, усвідомлену майстерність. Технологія вказує на конкретні способи і засоби здійснення професійної діяльності, з іншої сторони на результати.Наприклад технологія написання творчо

роботи на конкурс МАН України.

Поняття "технологія" у педагогіці може вживатися в чотирьох значеннєвих аспектах:


  • Педагогічна технологія. Цей термін містить у собі всі засоби педагогічної взаємодії. Ще на початку ХХ в. Г. Мюнстерберг у роботі "Психологія і вчитель" уводить поняття "психотехніки" і можливості її використання в педагогічному процесі.

  • Технології навчання - система методів, прийомів і дій вчителі й учнів у процесі навчання.

  • Технології виховання - система методів, прийомів і дій вихователя і вихованців у спільній діяльності, у зміст якої включене освоєння норм, цінностей, відносин.

  • Навчальні технології - інформаційні технології, які можна використовувати для організації процесу навчання.


У роботах В.П. Беспалько, Б.С. Блума, М.В. Кларина, М.А. Чошанова й ін. виділені наступні ознаки технології:

  • Доцільність, тобто будь-яка технологія повинна містити опис цілей і задач, на рішення яких спрямовані проектовані способи і дії;

  • Результативність - опис результатів;

  • Алгоритмічність - фіксація послідовності дій вчителі й учнів;

  • Відтворюваність - систематичне використання алгоритму дій і засобів в організації педагогічного процесу;

  • Керованість - можливість планування, організації, контролю і коректування дій;

  • Проектувальність - технологія створюється і реалізується штучним способом, підлягає модернізації і коректуванню з урахуванням конкретних умов.


Термін "технологія" запозичений в освіту з інженерії й застосовується у поєднанні «технологія навчання» хоча й широко, однак досить умовно, адже технологія навчання не є настільки жорстко заданою, як технологія виробництва. Загальновідомо, що будь-яка освітня концепція реалізується у певній системі дій. Якщо ця система досить варіативна і гнучка, її називають методикою навчання. Якщо ж є більш-менш чітка алгоритмічна послідовність і гарантується одержання кінцевого результату, цю систему називають технологією. На наш погляд, правильніше було б називати технології саме технологіями навчання, а не освітніми чи педагогічними, адже вони застосовуються в навчальному процесі. изображение 364

Як технології, так і методиці притаманна системність (тобто в їх основу покладена система наукових положень). Однак ідеальна технологія передбачає чітко визначену систему дій, які гарантовано ведуть до мети (як, наприклад, система програмованого навчання), тобто має інструментарій. Методика ж припускає розмаїтість, варіативність способів реалізації теоретичних положень, а отже, не передбачає гарантованого досягнення мети, тобто навіть ідеальна методика не володіє високим інструментарієм. Оскільки ідеальна технологія й ідеальна методика у чистому вигляді трапляються рідко, то будь-яка дидактична система залежно від рівня її інструментарію може бути ближчою до технології (висока інструментальність) чи до методики (низький рівень інструментальності). Інструментальність освітніх технологій передбачає надійність і конкретний алгоритм дій (формулювання мети, визначення етапів, кроків, операцій, які забезпечують її досягнення). Технологія обов'язково має бути відтворюваною і гарантувати кінцевий результат. Рівень інструментального забезпечення є показником наближення дидактичної системи до рівня технології.

Поняття методики є більш традиційним, хоча тепер все частіше в педагогічних дослідженнях аналізуються як традиційні, так і нові, нетрадиційні технології. Їх розроблено вже досить багато, зокрема у довіднику Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти вміщені статті про більш ніж півтораста технологій навчання. Російський автор Г.К.Селевко характеризує понад сорок технологій, які використовуються у сучасному навчанні, розкриває їх освітні й розвиваючі можливості.

Активні й інтенсивні технології навчання відзначаються інтенсивною подачею матеріалу, активною позицією і самостійністю учнів, постійним самоконтролем і самокорекцією, діалогічністю, проблемністю. Оскільки вони розвивають кращі ідеї традиційного навчання, їх називають сучасними, інноваційними.
Отже, найважливішими ознаками технологій навчання й показниками їх реалізації є: 1) системність (гармонізація мети, змісту і дидактичного процесу) - наявність наукової психолого-педагогічної основи (це може бути цілісна теорія чи набір окремих наукових положень); 2) можливість відтворення й гарантований результат - наявність діагностичної мети; наявність логічно пов'язаної системи дій (етапів), що веде від мети до завдань і результатів; 3) система зворотного зв'язку - наявність системи контрольних завдань, адекватних меті; наявність алгоритму контролю (види, мета, частота, способи контролю).

Категорія "особистість" використовується, хоча й у різних значеннях, у багатьох науках. Безперечно, що лише оволодівши психологічним розумінням поняття "особистість", педагогіка може вирішувати основні завдання виховання. Керуючись психологічними уявленнями, ми розуміємо особистість, у тому числі учня, як особу, яка розвиває в собі свідомість і самосвідомість, формує свій інтелект і креативність, мораль волю і духовність, професіональні якості та професійну компетентність, забезпечує самостійність в житті.

Поняття "розвиток" означає зміну суб'єкта розвитку чи функціонування системи, що супроводжується появою нової якості (виникненням якісних новоутворень). Категорія "розвиток" у психологічному тлумаченні розкриває в педагогіці як кількісні, так і якісні, психосоматичні та духовні зміни в організмі, які відбуваються в результаті природного обміну речовин. Для педагогіки розвиток - це реалізація генетичного фонду, всієї психологічної сфери під дією взаємодії організму з еколого-природним середовищем і соціумом, а також виховання, освіти і навчання.

Незворотність розвитку означає, по-перше, що будь-яка деградація, зворотній розвиток не є дзеркальним відображенням поступального розвитку; по-друге, повернення системи на вихідний рівень функціонування можливий лише з одного чи кількох показників, а повного відновлення того, що було раніше, бути не може.

Нерівномірність розвитку полягає в тому, що періоди стрімких якісних стрибків змінюються поступовим накопиченням кількісних змін.

Перехід стадій розвитку в рівні також є однією із загальних особливостей розвитку. З появою нового рівня функціонування старий не знищується, а зберігає із деякими специфічними тільки для нього функціями як один з ієрархічних рівнів нової системи. Так, перші дві стадії розвитку мислення (наочно-дієве мислення та образне мислення) не зникають із появою понятійного, а зберігаються як особливі форми для вирішення завдань певного типу.

Поняття "гуманізація освіти" часто ототожнюється з її гуманітаризацією, хоча це зовсім різні речі. Гуманітаризація освіти зовсім необов'язково передбачає її гуманізацію, а підсилення гуманізації далеко не завжди веде до її гуманітаризації. Так акцент на посилення вербалізму в навчальному процесі, характерному для європейської системи освіти, привів до негативних наслідків: знизились роль і значення практичного інтелекту та практичної діяльності, зник інтерес до природничих і технічних наук і, відповідно, рівень підготовки з даних предметів. Зарубіжні вчені це поняття іноді ототожнюють із посиленням децентралізації сфери освіти.

Парадигма (з грецької рагаdeigmа - приклад, взірець) - вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і їх вирішення. Поняття "парадигма" більш містке й чітке у порівнянні з поняттями "система", "підхід", "концепція". Поняття "парадигма" орієнтує педагогів та психологів на усвідомлення основоположних установок своєї науки. Як робоче можна використати визначення Т.Куна: "Парадигма - це визнані всіма наукові досягнення, які на протязі певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем і їх рішень". Дійсно, усвідомлення парадигми завжди є показником зрілості науки.

Традиційна парадигма (науково-технократична чи адаптивна) парадигма, найбільш звична і зрозуміла сучасній людині. Вона сформувалась у професійній свідомості та поведінці як похідна від фактів і явищ технічної і науково-технічної революцій та їх наслідків.

Гуманістична парадигма історично склалась раніше, центром її є процес знаходження кожною людиною Істини, тобто шлях пізнання. Головною для викладача тут стає захопленість студента в процесі пошуку. Девіз цієї парадигми за внутрішнім змістом вже інший, а саме: "Пізнання – сила!". Особливе значення набуває індивідуалізоване, суб'єктивне знання, у якого завжди є свій автор. Педагогічний процес, згідно цієї парадигми, будується за принципом діалогу, є багатим на імпровізацію. Тут не існує нормативної, однозначної істини, тому і результат спілкування, обміну духовними цінностями визначається в системі "так - так".

Езотерична парадигма - таємна, закрита, призначена лише для посвячених.

Інтелектуальну революцію найчастіше пов'язують зі створенням штучного інтелекту, комп'ютерних систем, об'єднаних у суперсистему. Технократичне мислення прагне до створення надіндустріального суспільства. Дитяче мислення з раннього віку активно долучається не до природи, природної реальності, а в комп'ютерний віртуальний світ з його штучними персонажами й різноманітними іграми. Учні дуже легко навчаються користуватися комп'ютерною технікою, приймаючи її програми як щось само собою зрозуміле. Людина добровільно віддає себе бездуховному інтелекту, довіряючи йому більше, ніж живому спілкуванню з природою й людьми.

Комп'ютерна програма стає своєрідним наркотиком, здатним замінити весь інший живий світ. У комп'ютерній системі можна знайти будь-яку навчальну програму з будь-якої спеціальності. Усе ширше впроваджується в практику дистанційне навчання, що використовує комп'ютерні системи. У такий спосіб розвивається технократичне мислення, стаючи еталоном раціонального мислення. "Комп'ютерний" розум породив науково-технократичну парадигму навчання, що усе ширше впроваджується в системі вищої освіти.

Перевірка ідентифікації навчальних результатів вирішується двома способами: а) побудовою системи цілей (педагогічної таксономії), всередині якої виділені їх категорії (основні типи) та послідовні рівні (ієрархія); б) створенням максимально конкретної мови опису навчальних цілей. Головною особливістю технологічного навчального процесу є вироблення еталонів для оцінювання результатів навчання і на цій умові, концентрація зусиль педагога та учня на намічених цілях.

Технологічний навчальний процес складається з послідовних навчальних процедур: забезпечення уваги, створення мотивації, пред'явлення цілей, залучення (пригадування) всього необхідного матеріалу, стимулювання й керівництво навчальною діяльністю, мотивування досягнення намічених навчальних результатів, перевірка їх правильності, забезпечення зворотного зв'язку на основі тестового контролю і необхідної корекції, підсумкова критеріальна оцінка результатів.

Технологічний підхід сформулював принципи організації навчальної діяльності: "еквівалентної практики" - умови навчання та очікувані дії учнів у процесі навчання точно відповідають очікуваним діям під час тесту чи екзамену; "аналогічної практики" - можливість відпрацьовувати акти поведінки у схожих, але не ідентичних з кінцевою поведінкою; "знання результатів" - негайне повідомлення учню результату його дії; позитивних "підкріплюючих реакцій" з боку викладача - неправильні дії не критикуються, а конструктивним чином коментуються.

"Технологізувати" навчальний процес викладачу, який керується гуманістичною парадигмою, значно важче. Сучасна гуманістична психологія розглядає навчання як процес, спрямований на центральну фігуру цього навчання - учня. Саме учень є основним учасником будь-якого освітнього процесу і цей процес має відповідати його цінностям та інтелектуальним здібностям. Викладач же покликаний полегшувати процес навчання, створювати атмосферу взаємної довіри і живого спілкування, тобто сприяти самореалізації особистості учня в процесі навчання.

Зрушення у науковому осмисленні й вирішенні проблем вищої освіти: персоніфікація - орієнтація на особистість, а не на систему інституцій; інноваційність досліджень вищої освіти - їх спрямованість на створення нового особистісного й соціально значимого продукту; соціокультурна орієнтація - підхід до освіти як створення особистістю власного професійного й тим самим соціокультурного досвіду; теоретичне розукрупнення - відмова від посягань на побудову загальної системи безперервної освіти на користь концептуально побудованих, але конкретно спрямованих практично-орієнтованих досліджень.

Нова гуманітарна парадигма передбачає вирішення в ході навчання у вищій школі наступних завдань:

1) забезпечення підготовки учнів до інноваційної професійної діяльності через "навчання інноваційного типу";

2) зміщення з пасивної на активну професійно-особистісну позицію учнів;

3) переведення навчальної діяльності учнів із режиму одержання інформації в режим інноваційного розроблення, спільного пошуку орієнтирів практичної діяльності;

4) удосконалення цієї діяльності через осмислення й перебудову професійно-особистісного досвіду на основі рефлексивної діяльності.

Що таке технологія цікавості?
Наша мета показати , якими способами можна зацікавити людину до навчання; які методи слід використовувати у процесі навчання; що саме впливає на якість навчання; чим характеризується навченість; як правильно перевірити рівень навченості; ефективність використання новітніх технологій у сфері навчання.

Подана методика допомагає краще зрозуміти процес навчання людини та фактори, що впливають на нього, висвітлює найрізноманітніші аспекти навчання та їхню сумісність з інформаційними технологіями, а також фактори навколишнього середовища, що впливають на якість навчання та навченості.

Дана праця є актуальною, адже з появою Інтернету та засобів комунікації об’єм інформації, що отримує людина стає занадто великим. Саме тому вміння правильно сприймати та оброблювати інформацію є дуже корисним , ба більше, необхідним. Отож робота наочно показує методи, за допомогою яких навчання стає цікавішим, а об’єм вивченої інформації не є надлишковим.

Цікавість - бажання, намагання про щось дізнатися. Емоційний вияв пізнавальних потреб людини, дуже важливий для формування різноманітних навиків і інтелекту. Інтерес — єдина мотивація, що здатна зробити роботу приємним зайняттям протягом великого відрізку часу. Він повністю необхідний для творчості.

Бажання - почуття прагнення до чогось.

Намагання - дія, спрямована на виконання за несприятливих умов.

Увага - виборча спрямованість сприйняття на той чи інший об'єкт.

Мимовільна увага природний процес тісно пов'язаний з інстинктом самозбереження, тобто реакція на фактори зовнішнього середовища мимовільно (без власного бажання).

Довільна увагаприродній процес спостереження за предметом з власної волі.

Уява про об’єкт - конструктивне, хоча не обов'язково творче вживання минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи у даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду.

Образ об’єкта - відтворення об'єкту, інформації про нього або його опис, структурно подібний, але не збіжний з ним.

Дослідження об’єкта - діяльність, скерована на вивчення світу. Первинна мета дослідження відкриття, розуміння, а також розробка методів і систем, призначених для збільшення знання світу, в якому людина живе. Рушієм дослідницької діяльності є цікавість.

Навчання - організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.

Навченістьоб’єм знань, нещодавно придбаних, які використовуються за призначенням.

Процес навчаннядії, скеровані на пізнання, запам’ятовування певної інформації.

Педагогічна система система, розроблена для навчання людини.

Успішне навчання – перевірка знань дала гарній результат.

Неуспішне навчання перевірка знань дала поганий результат.

Фактори успішностіфактори, що впливають на процес навчання.
Цікавість основним фактором успішності. Якщо людину зацікавив той чи інший предмет (розмова, людина і т.д.), то вона почне активну розумову діяльність, спрямовану на дослідження предмету цікавості. Отже розпочнеться перший етап навчання.

Предмет привертає до себе увагу людини. Надалі формується уява про об’єкт та згодом його образ, потім бажання дослідити об’єкт, сам процес дослідження. Людина пізнає щось нове, отже навчається, проходжуючи етапи від дослідження до розуміння та використання. В залежності від того, як людина використовує вивчену інформацію (активно використовує, іноді використовує, зовсім не використовує) можемо судити про те чи необхідна ця інформація та чи успішно пройшов процес її сприйняття, тобто навчання. Отже є можливість зробити висновки про успішне та неуспішне навчання, потрібність та непотрібність вивченої інформації

Увага

Увага - виборча спрямованість сприйняття на той чи інший об'єкт.

Оскільки під увагою розуміється лише спрямованість, то воно не може розглядатися в якості хоч скільки-небудь самостійного процесу. Оскільки увага є у будь - якої свідомої діяльності, вона стає невід'ємною стороною пізнавальних процесів, і причому тією стороною, в якій вона виступає як діяльність, спрямована на об'єкт.

Зміна уваги виражається в зміні переживання ступеня ясності і виразності змісту, що є предметом діяльності людини. Це одне з істотних проявів уваги.

Види уваги

Залежно від наявності свідомого вибору напрямку та регулювання виділяють випадкову, довільну і мимовільну увагу.

Мимовільна увага
Вид уваги, при якому відсутній свідомий вибір напрямку та регуляції. Він встановлюється і підтримується незалежно від свідомого наміру людини. В основі його лежать неусвідомлювані установки людини. Як правило, короткочасно, швидко переходить в довільну увагу. Виникнення мимовільної уваги може бути викликано особливістю впливу подразника, а також обумовлюватися відповідністю цих подразників в минулому досвіді чи психічному стані людини. Іноді мимовільна увага може бути корисною, як у роботі, так і в побуті, воно дає нам можливість своєчасно виявити появу подразника і вжити необхідних заходів, і полегшує включення в звичну діяльність. Але в той же час мимовільна увага може мати негативне значення для успіху виконуваної діяльності, відволікаючи нас від головного в розв'язуваної задачі, знижуючи продуктивність роботи в цілому. Наприклад, незвичайний шум, вигуки і спалахи світла під час роботи відволікають нашу увагу і заважають зосередитися.
Причини виникнення мимовільної уваги:


  • Несподіваний подразник.

  • Відносна сила подразника.

  • Новизна подразника.

  • Рухомі предмети. Т. Рибо виділив саме цей фактор, вважаючи, що в результаті цілеспрямованої активізації рухів відбувається концентрація і посилення уваги на предметі.

  • Контраст предметів чи явищ.

  • Внутрішній стан людини.


Довільна увага
Фізіологічним механізмом довільної уваги служить вогнище оптимального збудження в корі мозку, підтримуваний сигналами, що йдуть від другої сигнальної системи. Звідси очевидна роль слова батьків чи викладача для формування у дитини довільної уваги.

Виникнення довільної уваги у людини історично пов'язано з процесом праці, так як без управління своєю увагою неможливо здійснювати свідому та планомірну діяльність.

Психологічною особливістю довільної уваги є супровід її переживанням більшого чи меншого вольового зусилля, напруження, причому тривале підтримування довільної уваги викликає втому, часто навіть більше, ніж фізичне напруження.

Корисно чергувати сильну концентрацію уваги з менш напруженою роботою, шляхом переключення на більш легкі або цікаві види дії або ж викликати у людини сильний інтерес до справи, що вимагає напруженої уваги.

Людина докладає значне зусилля волі, концентрує свою увагу, розуміє зміст необхідне для себе і вже далі без вольового напруження уважно стежить та вивчає.

Його увага стає тепер вдруге мимовільною, або випадковою. Вона буде значно полегшувати процес засвоєння знань, і попереджати розвиток стомлення.
Випадкова увага
Вид уваги, при якому в наявності свідомий вибір об'єкта уваги, але відсутня напруга, характерний для випадкової уваги. Пов'язано з утворенням нової установки, пов'язаної в більшій мірі з актуальною діяльністю, ніж з попереднім досвідом людини (на відміну від мимовільної).

Концентрація уваги
Концентрація - утримання уваги на якомусь об'єкті. Таке утримання означає виділення «об'єкта» як деякої визначеності, фігури, із загального фону. Оскільки наявність уваги означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому, з одного боку, і ясністю і виразністю, даністю свідомості цього об'єкта - з іншого, остільки можна говорити про ступінь цієї зосередженості, тобто про концентрацію уваги, що, природно, Буде проявлятися в ступені ясності і виразності цього об'єкта. Оскільки рівень ясності і виразності визначається інтенсивністю зв'язку з об'єктом, або стороною діяльності, остільки концентрованість уваги буде виражати інтенсивність зв'язку. Таким чином, під концентрацією уваги розуміють інтенсивність зосередження свідомості на об'єкті.
Обсяг
Оскільки людина може одночасно ясно і чітко усвідомлювати кілька однорідних предметів, можна говорити про обсяг уваги. Таким чином, обсяг уваги - це кількість однорідних предметів, які можуть сприйматися одночасно і з однаковою чіткістю. За цією властивістю увага може бути або вузькою, або широкою.
Стійкість
Стійкість - характеризується тривалістю, протягом якої зберігається на одному рівні концентрація уваги. Найбільш істотною умовою стійкості уваги є можливість розкривати в тому предметі, на який воно спрямоване, нові сторони і зв'язку. Увага є стійкою там, де ми можемо розгорнути даний в сприйнятті або мисленні зміст, розкриваючи в ньому нові аспекти в їх взаємозв'язках і взаємопереходах, де відкриваються можливості для подальшого розвитку, руху, переходу до інших сторін, поглиблення в них.
Переключення
Переключення - свідоме й несвідоме, навмисне та ненавмисне, зумовлене постановкою нової мети, зміна напрямку свідомості з одного предмета на інший. Тільки на цих умовах говорять про переключення. Коли ж ці умови не виконуються, говорять про відволікання. Розрізняють повне і неповне (завершене і незавершене) переключення уваги. При останньому після переключення на нову діяльність періодично відбувається повернення до попередньої, що веде до помилок і зниження темпу роботи. Переключення уваги ускладнюється при його високій концентрації, і це часто призводить до так званих помилок неуважності. Неуважність розуміється в двох планах:

  • як невміння скільки-небудь довго зосереджувати увагу (як наслідок постійного відволікання) через надлишок неглибоких інтересів ;

  • як односторонньо зосереджену свідомість, коли людина не помічає те, що з його точки зору видається незначним.

Переключення уваги можна поспостерігати за допомогою годинника: якщо зосередити увагу на їх цокання, то воно буде то з'являтися, то зникати.
Фізіологія уваги
Експерименти з півкулями головного мозку показують, що процеси уваги тісно пов'язані з роботою мозолистого тіла, при цьому ліва півкуля забезпечує селективне увагу, а праве - підтримку загального рівня настороженості.
Уява про об’єкт

Уява — конструктивне, хоча не обов'язково Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідним аспектом будь-якої людської діяльності.Уяву породжують потреби, які виникають у житті людини, і насамперед потреба змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Функції уяви полягають у:

моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

    • створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

    • створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

    • створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;

    • створенні принципово нових предметів та явищ тощо.



следующая страница >>