asyan.org
добавить свой файл
1

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені лесі українки

Індивідуальне науково-дослідне завдання

На тему:

Вручення вірчих грамот












Луцьк-2010р.


Підготувала

Студентка 21 групи

Факультету міжнародних відносин

Міцюк Ірина
Зміст

Вступ

1. Вірча грамота - «прохання вірити».

2. Призначення глави дипломатичного представництва.

3. Вручення вірчих грамот.

4. Церемонія вручення вірчих грамот в Україні.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність моєї теми визначається в першу чергу підвищенням інтересу до даного питання. Справа в тому, що вручення вірчих грамот є одним з елементів призначення глав закордонних дипломатичних представництв і її дуже рідко розглядать окремо, як цілий процес.

Предметом мого дослідження є саме процес вручення вірчих грамот.

Метою роботи є визначення суті вірчих грамот як таких, їх вручення у країнах світу та Україні, зокрема. Але не можна розглядати вручення вірчих грамот без урахування призначення глав дипломатичних представників. Тому другим підпунктом я виділила коротко назначення дипломатичних представників закордоном.

Головні питання, яких я детально торкнулася, були: вірчі грамоти, їх структура та характер, порівння вірчих та відкличних грамот, етапи вручення вірчих грамот, особи, які причетні, до їх вручення, умови. Також більш детально я розкрила питання вручень вірчих грамот Україною.

Були використанні навчальні посібники, періодика, підручники та електронні джерела. У навчальних підручниках та посібниках надається короткий опис цілого назначення глави дипломатичного представництва. Мало приділяється уваги врученню вірчих грамот. Дані стислі матеріали з деякими ознаками цієї процедури. Але використанні мною деякі з джерел надають цікаву інформацію про історію вручення вірчих грамот, особливості у різних країнах світу. Також у Законі України «Про представництво України за кордоном» містяться положення про вірчі грамоти в Україні.



Вірча грамота - «прохання вірити»

версия для печати

отправить на e-mail




Вірча грамота - це документ, що засвідчує повноваження дипломатичного представника (посла, посланника) й акредитує його в іноземній  державі. Назва «вірча громота» походить від слова "вірити", що слугує підтвердженням тієї довіри, якою посло наділений владою акредитуючої держави, і правильності всього того, що він буде говорити від її імені. Основне призначення та зміст цього документа — прохання вірити (повідомляється його ім'я і прізвище) всім діям, заявам і письмовим актам, що виходять від даного посла чи посланника, як вищої в країні перебування офіційної особи, що представляє акредитуючу державу. Так, в англійській мові вірчі грамоти позначаються словом “credentials” або дослівно «мандат», «посвідчення особи»[12]. Це ж слово походить від англійського слова “credense” , що означає «віра», «довіра», а тому і у вірчих грамотах вживається фраза, яка містить прохання «вірити всьому тому», що буде говорити посол від імені глави держави та уряду своєї країни [7, с.82]. В інших мовах назва документа має приблизно те ж значення.

Вірчі грамоти мають характер загальних повноважень дипломатичного представника, що діють протягом усього періоду його перебування на посаді і поширюються на всі питання, що входять у функції представництва. Проте для підписання двосторонньої угоди чи договору з країною перебування, а також для ведення переговорів із третіми країнами, участі в роботі міжнародних конференцій або органів міжнародних організацій посол, якому це може бути доручено, має отримати від свого уряду особливі повноваження [11].

Вірчі грамоти виписуються у двох примірниках. Оригінал вкладається у конверт, що опечатується сургучною печаткою і вручається новим послом главі держави, якому адресовані вірчі грамоти, під час офіційної урочистої церемонії. Завірена копія вірчих грамот вручається як офіційне свідоцтво про прибуття посла при першому ж відвіданні ним міністра закордонних справ країни перебування. Дублікат вручається ще раніше міністрові закорд. справ цієї ж країни під час їх першої зустрічі.Тоді ж посол звертається з проханням про його прийом главою країни перебування і одночасно передає міністрові текст своєї промови на урочистій церемонії, що має відбутися. Проте не всі країни дотримуються зазначеної практики (мається на увазі передання тексту майбутньої промови) [1, с.64].

Вірчі грамоти підписуються главою держави, яка призначає дипломатичного представника, адресується і вручаютсья главі держави країни призначення. Повноваження постійного повіреного у справах видаються міністром закордонних справ акредитуючої держави.

Вірчі й відкличні грамоти виготовляються на спеціальних бланках із державним гербом, печатки на них не ставляться. Спочатку завірені копії вірчих і відкличних грамот надаються в МЗС країни перебування для їхньої перевірки щодо правильності оформлення. Відступ від трафарету, відсутність необхідних елементів можуть спричинити прохання представити грамоти у правильній редакції. [10, с.46].

Зразок вірчих грамот

В. А. Ющенко

Президент України

Його високо поважності Панові Ахмету Неджет Сезеру

Президентові Турецької Республіки
Ваша Високоповажносте,

Керуючись бажанням розвивати і поглиблювати дружні відносини між нашими державами, я вирішив призначити

Пана _______________________________________

Надзвичайним і Повноважним Послом України в Терецькій Республіці.

Прошу прийняти його з прихильністю і вірити всьому тому, що він висловлюватиме від мого імені або за дорученням Уряду України.

Водночас користуюся нагодою, щоб висловити свої найкращі побажання народові Турецької Республіки і запевнити Вашу Високоповажність у моїй вельми високій повазі.
Особистий підпис Президента
Засвідчив Борис Тарасюк

Міністр закордонних справ України

М. Київ

«___» ____________ 2005 р.
У вірчих грамотах, де посол вказується за сумісництвом, вказується:

… призначити

Пана _________________________________________

Надзвичайним і Повноважним Послом України в Ісландській Республіці за сумісництвом з резиденціїю в м. Гельсінкі ( Фінляндія )…..

….і далі за текстом.

Якщо посол їде на заміну, а не вперше відкриває дипломатичне представництво, то разом з вірчими йому дають і відкличні грамоти попередника. Відкличні грамоти – це документ, через який уряд оголошує про відкликання свого дипломатичного представника, за змістом вони схожі на вірчі.
В. А. Ющенко

Президент України

Його високо поважності Панові Ахмету Неджет Сезеру

Президентові Турецької Республіки
Ваша Високоповажносте!

Маю честь повідомити, що явирішив відкликати

Пана ___________________________________________

З осади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій Республіці.

У впевненості, що Пан __________________________________

Активно сприяв розвиткові дружніх відносин, які існують між Україною і Турецькою Республікою, прошу Вашу Високоповажність прийняти з прихильністю його Відкличну Грамоту.

Водночас, користуюся нагодою, щоб висловити свої найкращі побажання народові Туреччини і запевнити Вашу Високоповажність у моїй вельми високій повазі.
Особистий підпис Президента
Засвідчив Борис Тарасюк

Міністр закордонних справ України

М. Київ

«___» ____________ 2005 р.

У сучасному дипломатичному протоколі не практикуються вручення відкличних грамот дипломатичним представникам, що від’їжджають, їх, як правило, втручає новоприбулий посол разом зі своїми вірчими грамотами. Вірчі та відкличні грамоти виготовляють на спеціальних бланках з державним гербом.

Варто зазначити, що якщо мова сучасних вірчих і відкличних грамот є лаконічною і конкретною, то в епоху абсолютних монархій та імперій вона характеризувалася надзвичайною витіюватістю і пишномовством, особливо, що стосувалося титулів монархів. Це було властиво російським царям, які з величезною старанністю перераховували свої титули стосовно загарбаних ними земель, що становили ледве не половину світу [7, c.83-85 ].
Призначення глави дипломатичного представництв

Порядок призначення дипломатичних представників регулюється нормами національного та міжнародного права. Призначення дипломатичного представника здійснюється главою держави й від його імені згідно з існуючою конституційною практикою держав.

Беручи до уваги привілейоване становище, яке посідають глави дипломатичних представництв в іноземній державі, надзвичайно важливо правильно визначити, з якого моменту починається здійснення ними своїх виняткових повноважень. Процедура призначення глави дипломатичного представництва називається акредитуванням і складається із декількох стадій:

1. Підбір кандидатури посла або посланника.

2. Запит агреману.

3. Видання акта внутрішнього права, яким оформляється призначення.

4. Одночасне (в обох столицях) офіційне повідомлення у пресі про призначення, яке відбулося.

5. Видача вірчих грамот.

6. Попередня зустріч із міністром закордонних справ країни перебування після прибуття посла або посланник і подання йому копії вірчих грамот.

7. Вручення під час офіційної церемонії вірчих грамот главі держави перебування.

Запит агреману та його отримання здійснюється через дипломатичні канали, через МЗС та посольства держав-контрагентів. Якщо отримано негативну відповідь або не отримано взагалі, всю процедуру проводять заново доти, доки не буде отримано згоди на нову кандидатуру. Лише тоді вчиняються відповідні дії, що випливають з факту вибору кандидатури на посаду глави представництва. Зазвичай, позитивному розв'язанні питання, відповідь надходить упродовж місяця [6, с.96].

Якщо держава акредитує главу представництва в одній або декількох інших державах, то вона може заснувати дипломатичні представництва, які очолюватимуть тимчасово повірені у справах у кожній державі, де глава представництва не має постійного місця перебування. У цьому випадку таке дипломатичне представництво називається місією.

Дипломатична практика, яка існує сьогодні, вимагає повного збереження у таємниці факту запиту агреману.

Після отримання агреману та юридичного оформлення призначення відповідно до конституційної процедури акредитуючої держави посол або посланник, яких скеровують за кордон у конкретну державу за місцем призначення, отримують особливий документ, який в дипломатичній практиці має назву вірчі грамоти.

Значення вірчих грамот у сучасному дипломатичному праві зросло ще більше, оскільки час їх вручення є водночас початком урядової діяльності керівника дипломатичної місії та підставою для визначення його місця у порядку старшинства цього класу серед глав дипломатичних представництв, їх вручають лише послам і посланникам, а для постійно повірених у справах видають листи міністра закордонних справ своєї держави, які вони вручають міністру закордонних справ країни перебування[9, с.34].

У дипломатичній практиці були випадки надання агреману та візи на в'їзд до приймаючої держави новопризначеного глави дипломатичного представництва і наступної відмови у прийнятті від нього вірчих грамот. Відмова може бути виражена у формі зволікання щодо визначення дати вручення вірчих грамот. За таких обставин новопризначений посол або посланник має зрозуміти, що він є фактично persona поп grata, і залишити територію приймаючої держави, не чекаючи на офіційну відмову.
Вручення вірчих грамот
Церемоніал вручення вірчих грамот є не тільки виразом пошани до суверенітету державиви. Цей акт має юридичні наслідки. Насамперед, з моменту вручення вірчої грамоти посол офіційно вступає на посаду, і всі його наступні дії та заяви сприймаються як офіційні, тобто такі, шо здійснюються від імені і за дорученням уряду країни, яка його призначила, і, отже, накладають на неї певні зобов'язання. Один з важливих юрид. наслідків вручення вірчих грамот полягає у тому, що в процесі діяльності посла відпадає необхідність в актах і документах, які підтверджували б його статус та функції, окрім підписання міжнародного договору, що потребує окремих повноважень. Акт вручення вірчої грамоти одночасно є початком відліку часу перебування посла на його посаді в даній державі, що має, як правило, вирішальне значення для зайняття посади дуаєна дипломатичного корпусу в країні перебування [7, с.90].

Вірчі грамоти можуть бути видані також главі спеціальної місії церемоніального характеру, яка направляється для участі в святкуванні дня проголошення незалежності тієї чи тієї держави.

Церемонія вручення вірчих грамот, під час якої відбувається перша офіційна зустріч посла з главою держави, - подія значної політичної ваги. Тому церемоніал вручення вірчих грамот в усіх країнах детально розробляється й неухильно дотримується в усіх деталях. Відступ від встановленого порядку під час означеної церемонії може розцінюватися як спроба нанести шкоду престижу країни, яку представляє посол.

При розробці церемоніалу вручення вірчих грамот протокольні служби дотримуються загальновизнаної міжнародної практики. Це виявляється в спільності основних елементів церемоніалу: вірчі грамоти глава держави зазвичай приймає у своїй офіційній резиденції; послу надаються військові почесті; на церемонії присутні високопоставлені представники з боку глави держави та МЗС; посла супроводжують члени дипломатичного персоналу посольства, дружина; під час церемонії можливий обмін промовами; після вручення вірчих грамот глава держави дає послу аудієнцію; транспорт для слідування посла на церемонію забезпечує приймаюча сторона; практикується фотографування посла з президентом країни акредитації. Інформація про вручення вірчих грамот подається у ЗМІ. В деяких країнах, зокрема в Росії, Франції, США, тексти промов президента й посла передаються в письмовому вигляді до або під час церемонії і не зачитуються[11].

Церемоніал вручення вірчих грамот визначається також національними традиціями й історичним минулим країни. У церемоніальних нормах прослідковується намагання держави підкреслити свій суверенітет, самобутність, непорушність підвалин. Саме тому в більшості країн церемоніал вручення вірчих грамот залишається незмінним протягом багатьох років. Особливо це притаманно країнам з монархічною формою правління, де збереглись традиції придворного етикету. Наприклад, у Великобританії і Швеції послу, який направляється в королівський палац для вручення вірчих грамот, подають екіпаж, запряжений кіньми. Суворо регламентується форма одягу посла, кількість дипломатів, які супроводжують посла. Прийнято, щоб дипломати - учасники церемонії - одягали фраки [7, с.82].

У деяких країнах дипломатичному представникові виявляються додаткові почесті: супроводження машини посла ескортом мотоциклістів (ФРН), кавалерійським з'єднанням (Бельгія); парад роти почесного караулу (Австрія, Швеція); виконання гімнів (Ірландія, Польща) тощо. У США під час церемонії вручення вірчих грамот присутні не лише дружини послів, але й діти [2, с.45].

Церемоніал окремих країн містить і досить екзотичні елементи. Так, у Непалі й Марокко церемоніал передбачає трикратний уклін посла (при вході до зали, у середині зали й при наближенні до короля). Чітко регламентується кількість кроків і уклонів, які повинен зробити посол під час церемонії у Таїланді. У Новій Зеландії врученню вірчих грамот передує демонстрація національного обряду аборигенів країни - маорі, який супроводжується виконанням військового танцю в національних костюмах і врученням спису послові. У Буркіна Фасо вручення вірчих грамот відбувається під час масових мітингів. Після церемонії вручення вірчих грамот у Республіці Куба посли за бажанням можуть покласти квіти до монументів кубинської революції. [10, c.37].

У минулому послів зазвичай зустрічали на кордоні. Зокрема, в 1763 р. король Пруссії Фрідріх II, очікуючи прибуття в Берлін першого турецького посольства, зробив запит до князя В. С. Долгорукова, російського посланника, з приводу роз'яснення про те, як приймають турецьких послів у Росії. Колегія іноземних справ докладно описувала прийом. На російському кордоні, у першому прикордонному місті, турецького посла зустрічав пристав з гвардійськими офіцерами та солдатами, які віддавали честь під барабанний бій і виконувались салюти у 20—25 пострілів. До посла представляли почесний караул із 40 солдатів та офіцера. На шляху до столиці посла утримували за рахунок російської казни. У столиці його знову зустрічали салютом із 22 пострілів і почесним караулом з 55 солдатів.

Сама процедура вручення вірчих грамот не регулюється міжнародним правом і в різних країнах відбувається по-різному, відповідно до існуючих там норм дипломатичного церемоніалу та протоколу. Проте завершальний для даної церемонії акт вручення вірчих грамот породжує важливі правові наслідки.

По-перше, саме з цього моменту офіційно розпочинається дипломатична місія глави даного представництва. Всі наступні його дії та заяви розглядаються в країні перебування як такі, що зроблені від імені та за дорученням уряду акре-ліпуючої держави. По-друге, з моменту акрсдіггації посла вся його наступна діяльність вже не потребує якихось додаткових документів, що підгаерджували б його компетенцію. І, нарешті, дата і час вручення вірчих грамот визначають не тільки час його вступу на посаду посла, а й становище серед колег по дипломатичному корпусу в питаннях визначення старшинства, зокрема, в питанні обіймання поста дуайєна дипломатичного корпусy [15].

Церемонія вручення вірчих грамот дуже урочисто проходить. До резиденції посла прибуває спеціальний автомобіль від глави держави, і начальник (або заступник) управління державного протоколу супроводжує посла до резиденції глави держави, де проходить церемонія вручення вірчих грамот. Перед резиденцією піднімаються прапори держави-господаря і держави, яку представляє посол, шикується почесна військова варта. Начальник варти вітає посла, і вони разом обходять стрій, посол вітається з почесною вартою[3, с.169].

Посол прибуває для вручення вірчих грамот в установленій формі (костюм, дипломатична уніформа, фрак) або в національному одязі. Посла супроводжують співробітники посольства - радники, секретарі в темних костюмах, а військовий аташе у парадному мундирі. Вручення вірчих грамот відбувається у парадній залі резиденції глави держави (в Україні - Біла зала Марийського палацу) в урочистій обстановці. Після короткої промови посол вручає вірчі грамоти, а глава держави запрошує його для фотографування і короткої бесіди. Після Церемонії вручення можливе (якщо це передбачено протоколом) покладання квітів до одного з найшановніших памятників держави.

Акт вручення вірчих грамот вважається моментом офіційного початку виконання послом своїх обовязків. Після цього він здійснює візити міністру закордонних справ та іншим офіційним особам, згідно з протокольними правилами держави перебування. Паралельно він наносить візити ввічливості послам інших країн, акредитованим в країні перебування, починаючи із старійшини (дуайєна) дипломатичного корпусу [15].

Офіційна діяльність глави дипломатичного представництва в країні перебування починається з часу вручення ним вірчих грамот. Треба зазначити, що процедура вручення вірчих грамот не регулюється міжнародним правом і відбувається в кожній країні згідно з її протокольним церемоніалом. Серед основних елементів протокольного церемоніалу, які відповідають міжнародній практиці, такі:

— вірчі грамоти приймає глава держави у своїй офіційній резиденції (наприклад, у Великобританії — Букінгемський палац, в Україні — Маріїнський палац);

— на церемонії присутні високопоставлені представники з боку глави держави та Міністерства закордонних справ;

— посла супроводжують члени дипломатичного персоналу посольства;

— під час вручення можливий обмін промовами (у Великобританії не практикується);

— після вручення грамот глава держави має розмову з послом.

Відповідно до принципу рівності держав, як у процесі церемонії вручення вірчих грамот, так і в порядку черговості їх вручення, не може бути застосовано жодної дискримінації, а мають бути однакові процедура і церемоніал для всіх глав дипломатичних місій цього класу згідно зі звичаями, що існують у цій столиці. Це правило закріплене у ст. 18 Віденської конвенції [7, с.82].

Існують певні особливості в дипломатичному протоколі за участю держав-монархій. За віковою традицією глава дипломатичної місії за своїм правовим статусом вважається alter ego самого монарха, а тому у випадку смерті або зречення від престолу монарха акредитуючої держави його наступник видає нові вірчі грамоти для глав дипломатичних представництв, які виконували таку функцію до цього часу. Так само у випадку смерті або зречення від престолу монарха приймаючої держави виникає потреба у поданні вірчих грамот його наступнику главами дипломатичних представництв, акредитованих у цій державі. Вручення нових вірчих грамот відбувається також у випадку принципових змін державного ладу, наприклад, після революції. Черговість вручення вірчих грамот або подання їх завіреної копії визначається датою і часом прибуття глави представництва.

У республіканських державах, де влада не зосереджена в одних руках, при зміні глави держави не вимагається подання нових вірчих грамот.

Згідно зі ст. 13 Віденської конвенції, глава представництва вважається таким, що розпочав виконання своїх функцій у державі перебування залежно від практики, що склалася у цій державі, яка повинна застосовуватись одноманітно: або з моменту вручення вірчих грамот, або з моменту повідомлення про прибуття і подання завіреної копії вірчих грамот Міністерству закордонних справ країни перебування чи іншому міністерству, стосовно якого є домовленість.

Таким чином, Віденська конвенція не передбачає певного уніфікованого правила, а закріплює два альтернативні рішення. Держава перебування сама вирішує, якої процедури вона буде дотримуватись. Вона має лише забезпечити застосування однакового порядку стосовно всіх іноземних дипломатичних представників на її території. Відповідно Конвенція надає вибір на розсуд держави перебування, але з умовою, щоб у кожному окремому випадку не приймались рішення ad hoc, а застосовувалась єдина система щодо всіх іноземних представництв. [6, с. 103].

У міжнародній дипломатичній практиці прийнято, що посол відразу після вручення вірчих грамот надсилає главам усіх дипломатичних представництв, з країнами яких його держава підтримує дипломатичні відносини й які акредитовані в цій державі, особисті ноти, в яких він повідомляє про вручення вірчих грамот.

Церемонія вручення вірчих грамот в Україні

Церемонія вручення вірчих грамот Президенту України організовується Службою Державного Протоколу та Церемоніалу Секретаріату Президента України спільно зі структурним підрозділом з питань протоколу Міністерства закордонних справ України і проводиться, як правило, у Марийському палаці в урочистій обстановці.

До посольства подається автомобіль Секретаріату Президента, в якому посол у супроводі представника Управління державного протоколу прибуває до Маріїнського палацу. Дружина посла та супроводжуючі особи слідують у своїх автомобілях. Біля входу до Маріїнського палацу, де вишиковується почесна варта, посла зустрічає керівник Управління державного протоколу МЗС України та військовий комендант Києва. Церемонія передбачає проходження посла повз стрій воїнів почесної варти, вітання послом Державного Прапора України уклоном голови. У церемоніальній залі Маріїнського палацу посла іноземної держави приймає Президент України.

На церемонії вручення вірчих грамот від української сторони присутні міністр закордонних справ України або, в разі його відсутності - перший заступник міністра закордонних справ України, а також відповідальні працівники Секретаріату Президента України, керівник (заступник керівника) Управління державного протоколу МЗС України.

Церемонія передбачає представлення посла Президентові України начальником Управління державного протоколу, вітання послом Президента потиском руки і звернення посла з коротким вступним словом (до двох хвилин), після чого Президенту України вручаються вірчі грамоти. Як правило, посол разом із вірчими грамотами вручає й відкличні грамоти свого попередника. Президент України приймає вірчі грамоти й у відповідь вітає посла короткою промовою, після чого відбувається представлення послом своєї дружини та працівників дипломатичного представництва відповідної іноземної держави в Україні, які супроводжують посла під час проведення церемонії (не більше п'яти осіб).

 

Президент України запрошує посла сфотографуватися біля Державного Прапора України (спочатку вдвох, а потім - разом з учасниками церемонії з обох сторін). Президент запрошує посла для бесіди до окремого приміщення. У бесіді беруть участь Міністр закордонних справ України та керівник відповідного структурного підрозділу Секретаріату Президента України. Після закінчення бесіди Президент прощається з послом у приміщенні, де відбувалася розмова. Члени делегації залишають Марі-їнський палац. При виході з Марийського палацу процесія зупиняється біля Державного прапора України, вшановує його легким уклоном і проходить крізь стрій почесної варти до автомобілів.

Вручення Президенту України вірчих та відкличних грамот може проводитися кількома послами іноземних держав послідовно (по 2-4 особи) або, в окремих випадках, індивідуально протягом спеціально визначеного Президентом України для такої церемонії дня. Черговість вручення вірчих та відкличних грамот визначається Управлінням державного протоколу МЗС України з урахуванням міжнародної дипломатичної практики.

У міжнародній протокольній практиці прийнято, що після церемонії вручення вірчих грамот посол влаштовує в посольстві прийом, наприклад "келих шампанського". На прийом запрошуються керівник протокольної служби країни перебування, начальник гарнізону, якщо був почесний караул, можливо, учасники церемонії [14].

Одразу після вручення вірчих грамот посол надсилає главам усіх дипломатичних представництв, акредитованих у даній країні, особисті ноти, у яких повідомляється про вручення вірчих грамот. Тексти нот складаються залежно від стану відносин країни посла з даною конкретною державою. До представництва країн, з якими країна посла не підтримує дипломатичних зносин, нота не направляється. Після отримання нот у відповідь, посол наносить візити ввічливості офіційним особам, політичним і громадським діячам країни перебування, а також своїм колегам.

Стаття 13 Закону України «Про представництво України за кордоном», де йдеться мова про призначення глави дипломатичного представництва України повідомляє:

«Посол або посланник призначається указом Президента України за поданням міністра закордонних справ України в разі отримання згоди (агреману) на це призначення іноземної держави, до якої він призначається.

Повірений у справах України призначається наказом міністра закордонних справ України.

Послу або посланнику України, що відбуває до держави перебування, вручається підписана Президентом і скріплена міністром закордонних справ України вірча грамота, яка після прибуття вручається главі держави перебування.

Повіреному у справах України, що відбуває до держави перебування, вручається лист міністра закордонних справ України, який після прибуття вручається міністру закордонних справ держави перебування.

Посол або посланник України приступає до виконання своїх службових обов'язків у державі перебування після вручення вірчої грамоти главі держави, до якої він призначений, або після повідомлення про своє прибуття і вручення завірених копій вірчої грамоти міністру закордонних справ цієї держави залежно від практики, яка існує в державі перебування.

Повірений у справах України приступає до виконання своїх службових обов'язків з моменту вручення листа міністра закордонних справ України міністру закордонних справ держави, до якої він призначений» [4].

Про прибуття або відбуття членів дипломатичного персоналу посольства прийнято повідомляти МЗС країни перебування вербальною нотою. До того ж вони повинні насамперед отримати в'їзні візи до країни призначення, яка може виявити своє ставлення до цього призначення шляхом видачі візи або відмови у ній [14].

Якщо глава представництва відповідно до встановленого правила прибуває в країну призначення після від'їзду свого попередника, то інші співробітники зазвичай прибувають до від'їзду осіб, яких вони заступаютЬ. Це дозволяє дипломатам ґрунтовно ознайомитися із колом обов'язків та тими питаннями, якими новому співробітнику доведеться займатися. До того ж співробітник, який від'їздить, має можливість передати свої ділові зв'язки, познайомити з потрібними особами, що має також важливе значення.

Порядок акредитації військових аташе регулюється ст. 7 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, яка, зокрема, передбачає, що держава перебування може запропонувати, щоб їхні імена повідомлялись на її схвалення заздалегідь. Військові аташе, окрім дотримання загальноприйнятих норм дипломатичного протоколу, керуються протокольними нормами які утвердились у міжнародній практиці відповідно до приналежності до роду військ, а також існуючими статутами й розпорядженнями.

Завершення місії посла і його від'їзд також супроводжується низкою протокольних заходів. Після отримання агреману на призначення нового посла дипломатичний представник, місія якого завершується, визначає за узгодженням із МЗС акредитуючої держави дату від'їзду й інформує про це МЗС країни перебування та дуаєна дипломатичного корпусу. Загальноприйнятою практикою є складання главою дипломатичного представництва прощальних візитів визначеному колу офіційних осіб країни перебування. У разі від'їзду посла з України у зв'язку із припиненням його повноважень Управління державного протоколу МЗС України організовує завершальну зустріч посла з Міністром закордонних справ України, а також, за попередньою домовленістю, - з Головою Верховної Ради України та Прем'єр-міністром України й організовує протокольний захід (ланч) від імені Міністра закордонних справ України з нагоди від'їзду посла. Від імені міністра послові вручається пам'ятний сувенір. Як правило, прощальний прийом влаштовує також дуаєн, який вручає послу пам'ятний сувенір від імені дипломатичного корпусу. Прощальна зустріч посла іноземної держави з Президентом України організовується лише у випадку відзначення посла державною нагородою України. [1, с.66].

Перед від'їздом посол організовує прощальний прийом, на який запрошує офіційних представників країни перебування, членів дипломатичного корпусу. У день від'їзду він надсилає в МЗС вербальну ноту, а главам дипломатичних представництв - переважно особисті ноти, в яких повідомляє про свій від'їзд і про призначення тимчасового повіреного у справах. Під час від'їзду посла іноземної держави у зв'язку із завершенням його місії в Україні з аеропорту (вокзалу) його проводжає керівник Управління державного протоколу МЗС України або його заступник. Для проводів посла Міністерство закордонних справ замовляє зал офіційних делегацій аеропорту (вокзалу).

 

Висновок

Справа в тому, що церемонія вручення вірчих грамот, під час якої відбувається перша офіційна зустріч посла з главою держави, - подія значної політичної ваги. Акт вручення вірчої грамоти одночасно є початком відліку часу перебування посла на його посаді в даній державі, що має, як правило, вирішальне значення для зайняття посади дуаєна дипломатичного корпусу в країні перебування. Тому розглянути дане питання було досить важливим.

Я почала роботу з визначення поняття вірчих грамот, як основи даного проуесу. Подано зразок вірчої грамоти Президента України та як порівняння зразок відкличної грамоти.

Розглядаючи сам процес вручення грамот,я не упистила основних передумов і складових організації назначення дипломатичних представників. Адже вручення вірчих грамот є одним з етапів цієї організації.

На основі Закону України «Про представництво України за кордоном» та використанних матеріалів одним з підпунктів моєї роботи є церемоніал вручення вірчих грамот в Україні та для українських дипломатичних представництв закордоном.

Будь-який церемоніал вручення вірчих грамот визначається також національними традиціями й історичним минулим країни, що є також не менш важливим.

А церемоніал окремих країн містить і досить екзотичні елементи, наприклад, у Буркіна Фасо вручення вірчих грамот відбувається під час масових мітингів.

Церемоніал вручення вірчих грамот є не тільки виразом пошани до суверенітету державиви, він породжує юридичні наслідки для обох країн, які прагнуть встановити дипломатичні відносини та назначають глав дипломатичних представників.

.

Список використаних джерел

  1. Гуменюк Б.І. Дипломатична служба: правове регулювання: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2007. – 224с.

  2. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: : Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248с.

  3. Гуменюк Б.І., Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2001. – 255с.

  4. Закон України «Про представництво України за кордоном».

  5. Зубенко Л.Г., Нємцов в.Д., Чупріна М.О. Ділові папери в менеджменті: Навч. Посібник. – К.: ТОВ «УВПК «ЕксОб», 2002. – 272с.

  6. Репецький Василь Дипломатичне і консульське право: Підручник. – львів ВАТ «Бібльос», 2002. – 352 с.

  7. Сагайдак О.П. Дипломатичний протокол та етикет: Навч. посіб.,2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 380 с.

  8. Сагайдак О.П., Сардачук П.Д. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навч. Посіб. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.:Знання, 2008. – 295с.

  9. Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навч. Посібник. – К.: Україна, 2001. – 176с. – Бібліогр.: с.171-174.

  10. Шинкаренко Т.І. Дипломатичний протокол та етикет. – К., 2007. – 296 с.

  11. http://readbookz.com/book/166/5061.html Конспект лекцій «Міжнародне право»/Предмет «Право» // Глава і персонал дипломатичного представництваБібліотека онлайн

  12. http://leksika.com.ua/16661216/legal/vircha_gramota

  13. http://pidruchniki.com.ua/19570411/etika_ta_estetika/zrazok_osobistoyi_noti

  14. http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=8381&Itemid=423

  15. http://bibliofond.ru/view.aspx?id=23698