asyan.org
добавить свой файл
1
О.В.Крутенко,

завідувач лабораторії

виховної роботи ЧОІПОПП
Виховання – це наука про мистецтво любити дітей
Напередодні нового навчального року кожен працівник закладу освіти ще раз перегорнув сторінки свого плану виховної роботи з учнівським колективом. Сподіваємось, що цей план був складений на основі глибокого аналізу попередньої роботи: що планував, чого досяг, що вдалося зробити, а що є актуальним і на наступний навчальний рік. Тільки в разі такої своєрідної ревізії буде успішним наступний крок: народження нових ідей і визначення очікуваного результату.

Що стосується мети виховання підростаючої особистості, то вона чітко визначена у нормативно-директивних документах з питань організації виховного процесу: сприяння становленню громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, вміти цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізовуватися в соціумі як громадянин, носій культури, сім’янин, професіонал. Якщо цю мету конкретизувати, то її можна визначити таким чином: створення умов для формування відповідальної, соціально активної, творчо мислячої й працюючої особистості.

Слід зазначити, що для реалізації такої мети необхідно змінити деякі підходи до організації виховного процесу. У сучасних умовах просто неможливо очікувати ефективних результатів виховного процесу, якщо він здійснюється тільки шляхом проведення так званих «виховних заходів», кількість яких, всупереч відомим законам діалектики, дуже рідко переходить в якість. Ця проблема піднімається і в «Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи», що розроблена Інститутом проблем виховання АПН України: «Вивчення стану сформованості моральності показало, що в шкільній практиці спостерігається стандартизація виховного процесу, зберігаються застарілі способи передачі ціннісного ставлення до світу в готовому вигляді, відбувається підміна гуманістичної педагогіки випадковим набором виховних заходів, що перешкоджають розгортанню процесу сходження самої особистості від абстрактного до конкретного. Школа здебільшого не зуміла подолати авторитаризм , кардинально змінити філософію та ідеологію виховання, повернутись до інтересів особистості, її насущних проблем»[2].

Тому кожен педагог, який створює власну концепцію виховної діяльності школярів, повинен вибудовувати її на таких засадах:

  • Виховний процес має базуватися на діяльнісній основі. Тобто, будь-яка мета виховного заходу може бути реалізована лише через конкретну діяльність учнівського колективу, або певної групи учнів, або окремого учня. Наприклад, якщо педагог ставить за мету виховання в учнів почуття милосердя, то він не повинен обмежитися лише цікавими і корисними розповідями про матір Терезу або принцесу Діану, - необхідно таким чином організувати діяльність учнівського колективу, щоб діти відчули радість і гордість від конкретної справи. На жаль, класні керівники найчастіше використовують такі методи виховної діяльності, як етична бесіда, розповідь, пояснення, умовляння. І якщо для учнів початкових класів така методика може бути ефективною, то для підлітків і старших учнів вона приносить більше шкоди, ніж користі. Давно відомо, що не знання, а власні переконання стимулюють вчинки школярів. Крім того, оскільки учнівський колектив складається із окремих школярів, кожен з яких є унікальною особистістю, спільна діяльність має бути різнобічною і різноманітною – вона має задовольняти фізичну, інтелектуальну, художньо-естетичну, сенсорну сфери розвитку.




  • Із вищесказаного логічно витікає висновок, що для досягнення поставленої мети більш ефективними будуть активні форми і методи роботи, що «спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють конструктивно-критичному способу мислення, здатності розрізняти добро і зло в повсякденному житті, протистояти аморальним спокусам» [2].

  • На етапі цілепокладання – тобто, визначення мети діяльності колективу – обовязково повинні бути задіяні вихованці. У будь-якому випадку безглуздо сподіватись на реалізацію навіть найблагороднішої виховної мети, яка йде врозріз із бажаннями і уподобаннями дітей. Однією із найважливіших передумов успішної діяльності дитини є усвідомлення нею мети і необхідності такої діяльності.

  • Педагог має віртуозно володіти таким психологічним інструментом виховного впливу, як мотивація діяльності учнівського колективу. Кожна дитина має усвідомлювати, що вона отримає в процесі діяльності в інтелектуальному плані, як покращиться її фізичний стан, який емоційний заряд вона отримає. Крім того, педагогу необхідно враховувати, що людина – істота соціальна, їй потрібно задовольняти соціальні потреби, знаходити розуміння і підтримку в своєму соціальному оточенні. Мова не йде про те, щоб мотивацію перетворювати на своєрідні маніпуляційні важелі, – діти в такому випадку надзвичайно гостро відчувають нещирість дорослих. Ефективна мотивація допомагає формуванню у школярів ціннісного ставлення до життя, вміння самостійно визначати власні життєві цінності і пріоритети з урахуванням потреб інших людей.

  • Запорукою успішності і ефективності стосунків між вихователями і вихованцями є багатогранне спілкування. І тут доречно процитувати В.Сухомлинського: «Я завжди прагнув переконати вчителів у тому, що, коли ти бачиш учня тільки із-за свого стола у класі, коли він іде до тебе тільки за викликом, коли вся його розмова з тобою – тільки відповіді на твої запитання, ніякі знання психології тобі не допоможуть. Треба зустрічатися з дитиною як з другом, однодумцем, пережити разом з нею радість перемоги і біль утрати»[4]. У «Рекомендаціях щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти» Міністерства освіти і науки України наголошується, що «у середовищі вчитель – учень має панувати педагогіка співпраці. Джерелом дисципліни є не вчитель, яким би не був його авторитет, а праця (слово «співпраця» походить від «праця», така діяльність працею тримається, до праці кличе, працею нагороджується)»[3].

Досвід кращих навчальних закладів показує, що всі ці вимоги знаходять своє відображення в тому випадку, коли функціонує учнівське самоврядування. Оскільки «на папері» в кожній школі існують органи учнівського самоврядування або громадської організації, то тут адміністрація має бути чесною сама перед собою: необхідно тільки проаналізувати, хто є ініціатором загальних шкільних справ, як відбувається процес планування і аналізу роботи, яким чином підводяться підсумки. Там, де все це робить заступник директора з виховної роботи або педагог-організатор, немає самоврядування учнів – є звичайна фікція. А там, де є фікція, – немає виховання!

Основою ж будь-якої виховної концепції має бути справжня повага вчителя до учня – це має бути щире и глибоке почуття поваги до особистості вихованця. І ще один важливий момент. «У 80-ті роки 20 сторіччя міжнародною асоціацією з оцінки шкільних досягнень було проведено широкомасштабні дослідження у багатьох школах різних країн світу. Мета дослідження – виявити головні фактори, які визначають високу якість роботи школи. Було виявлено декілька факторів, що впливають на ефективність навчального закладу як соціального інституту. Найголовнішим із них виявився професіоналізм і особистісні якості вчителя. Важливі не тільки програми і підручники, визначено у висновках експериментаторів, - найголовніше у діяльності школи – як учить учитель, як він спілкується з дітьми, який він як особистість»[за матеріалами історико-педагогічного нарису З.І.Равкіна, Москва, вид. «Флінта», 1999р.].  

Використана література:

  1. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Освіта України. – 2004. – № 94.

  2. Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи // Шкільний світ. – 2005.

  3. «Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти» МОН України // Директор школи. – 2003. – № 3.

  4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1977.