asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Вибрані твори зі збірок Олекси Озірного

ЗМІСТ

Вибрані твори зі збірки «Проща»……………………………………………………… 3

  1. Великдень

  2. Спаса

  3. Сліди

  4. «Я озірний козак»

  5. Кобза

  6. Криниця

  7. «Мол тополя із вербою»

  8. Червоне і чорне

  9. Хата

  10. Пісня

  11. Теплий Олекса

  12. «Відгуркотіло громом жнив»

  13. Млини

  14. Проща


Вибрані твори зі збірки «Козацький цвинтар»……………………………………….. 10

  1. В дорогу

  2. «Кричи, стогни чи бий у дзвони»

  3. Моя любов

  4. Спрага

  5. «Роби добро»

  6. Корені


Вибрані твори зі збірки «Заплакані зорі»…………………………………………..…..13

  1. Якби собори вміли говорити

  2. Козацький цвинтар

  3. «Я за країну в стані бою…»

  4. «Вже зайшли у вереди жалі мої давні…»

  5. Хто ми є?

  6. Шляхи

  7. «О, як вони ненавидять…»

  8. «Відмайорів, відмолодів…»

  9. «Чи когось ця печаль…»

  10. Елегія

  11. «Вродлива жінка може зрадить ще…»

  12. «Коли я помру…»

  13. Мамо!

  14. Матері

  15. Мамина осінь

  16. «Потомлені коні…»

  17. «Схарапудились, думи мої…»

  18. «Білокрилими пташками…»

  19. «Мені наснилась знову осінь..»

  20. «Я повертаюсь знов на попелища»

  21. Син

  22. «Змиритися треба…»

  23. «Не зволожуй очей…»

  24. Проводи

  25. Серпень

  26. Осіннє

  27. «В душі несу любов немов сльозу»


Вибрані твори зі збірки «За кого померти?»……………………………………………. 27

  1. «Блукаємо в степах і віримо – озвуться…»

  2. Якби собори вміли говорити

  3. Україні

  4. Синівське

  5. Чекання

  6. «Цей світ в мені залишив лише жаль …»

  7. «Я б і руки опустив давно …»

  8. «За кого померти?..»

  9. «Для кого ти пишеш?..»

  10. Ким бути?

  11. Бабине літо

  12. «Не буду вмирати!..»

  13. «Я в тій порі, коли в душі осінньо…»

  14. «А ти могла б, мов янгол первозванний …»

  15. «Ми з тобою усе розтратили …»

  16. «Один…»

  17. «В душі несу любов, немов свічу…»

  18. «Поклич мене, кохана, в свою осінь…»

  19. «Боюсь я цієї смерті…»

  20. «Лечу додому …»

  21. «О, музико!..»

  22. Вишиванка

  23. «Я повернусь у теплий літній день…»


Використана література…………………………………………………………………. 38

Вибрані твори зі збірки «Проща»
ВЕЛИКДЕНЬ

Щемить молитва в грудях, поклонюсь,

Як мати свічечку запалюють одесную,

Молюся Богу, матері молюсь,

Усе живе вимолюю: «Воскресни!»

Вставай із попелищ, столітня рать,

Зайшлося серце дзвоном празниковим,

А писанки на покуті горять,

Мов Божий перст на білім рушникові...
СПАСА

В товщу літ, утрачених часів

Б'є і б'є, немов в церковні дзвони,

Хлопчик, що утомлено присів

І тримає яблуко червоне...

Гай, моє дитинство золоте! –

В брилику і вишиванці білій.

Все карбуєм у душі святе –

Як із дідом яблука святили.

А з рядів обвітрених облич

Пелюстки осінніми губами

Шепотіли: «Боже! Возвелич

Землю нашу, всіяну хлібами!...»

Заблукав гарячий спомин мій

У молитвах давніх, під лампадами,

Тільки певен я - із літургій

Пращуровий дух у душу падає.

Пропікає жаром між ребер

Перелогів літ важкезну втому...

Я молитву чую дотепер,

Що, мов мати, зве мене додому...
Сліди

Шукаю на землі дідів

Мережки втрачених слідів...

Пильніш дивлюсь –

Куди, хто йшов,

І не знаходжу підошов...

На шляху цілих поколінь

Сліди зрадливі... від колін...

Не каблуків, не ступаків,

Не колісниць, ані підків...

Я до землі щільніш припав –

Там хтось колись таки ступав!

Не гнувсь, а йшов у повен зріст

У Луг Великий, Чорний ліс...

Не дід, не прадід – пращур мій!

О часе, часе, занімій!

Або спинись і розкажи,

Що за народ такий тут жив?

Коли він на коліна став?

В ім'я Іуди чи Христа?

А кров? А предків заповіт?

А волі клич у білий світ?

……………………………..

Я денно й нощно проклинаю

Сліди колін у ріднім краї...
* * *

Я озірний козак,

що степів далечінь озирає,

і я перший вступаю з ордою

в нерівний двобій...

Потім встануть полки,

а в принишклому рідному краї

розгорнуть, ніби степ,

китайки червоний сувій...

Я озірний козак,

із пращура рід мій озірний...

Шабля з плугом одвіку -

багатство усе...

Я дідівській землі

до останнього вірний,

як на крилах журби

смолоскипи сердець понесе...
КОБЗА

Хіба дощ відає, що йде?

А вітер думає, що віє?

Отак і кобза – жебонів,

Бере за душу і веде...
В понять розгорнутий сувій,

на перехрестя сил і впливів,

...тут мій народ творив і сивів,

тут я карбую смуток свій...
А кобза грає-виграє,

Погрожує, застерігає,

А кобза навпіл серце крає,

Та зупинитись не дає...
У безмір космосу несе,

Де й не збагнеш тієї миті,

Що кобза й Січ єдині в світі,

І цим тут сказано – усе...
КРИНИЦЯ

- Копай! - в дядька очі всміхнулись лукаво –

Найпершу криницю в житті! –

У сонячний день я не ради забави –

Побачити зорі хотів...

Що глибше, то нижче згиналася спина,

І птахом літало цебро,

Погрузли думки в недоторкану глину,

А скроні розносила кров...

Темніше й темніше – ґрунтів не впізнати,

Пітьму наче хто застудив...

  • Ой, дядьку Устиме! Чи довго копати?

  • Та звісно, копай до води...

  • Навколішки тяжко намул ля згрібаю –

Тут час зупиняє свій плин.

Побачити зорі, з криниці, я знаю,

Можна з великих глибин...

Ще стільки копати до того,щоб пити! –

Із стін тільки сльози рясні,

Хоч дух перевести, хоч трішки б спочити,

Та корби скриплять навісні...

Ніколи не думав – так тяжко дається

Найперша криниця в житті,

Колись подорожній, стомившись, нап'ється,

Я ж – зорі побачить хотів...
* * *

Мов тополя із вербою

Коло давньої криниці,

У душі мого народу

Нерозлучні дві сестриці.

Перша – горда, бунтівлива,

Гартувала, мчала вгору,

Ув очах вогнем синіла –

Непокора.

Друга – з поля поверталась

На покуття, повне суму,

На стіл голову схиляла

Перетомлено – задума.

Мов тополя із вербою,

Найдавніша наша доля

На чолі мого народу –

Хліб і воля.
ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ

Звідкіль у степи мої йдете, смереки,

В червоних і чорних опліч кептарях?

Тут сни перекручені в січах далеких,

В колесах чумацьких поскрипує страх...

Тут репають руки і душі порепані,

Нехристи діти, сумні матері,

Серпи поржавілі і коси неклепані,

Каменем жайвір чорніє вгорі...

Звідкіль і куди ви, гінкі і проворні,

Вкутані духом блакитних трембіт? –

...Сплелось перевеслом червоне і чорне,

Червоне і чорне ... нескорений рід ...

Червоне і чорне ... Відстоїм, здобудемо,

Станем народом, людьми між людьми!

Інакше, Вкраїно, навіщо з порубаних

Я зачинавсь під твоїми грудьми? ...
ХАТА

Чекав у провільглих пенатах,

Простягував руки до Бога,

По сумнівах тупав, а хату

Без вікон застав і підлоги.

Ікони долілиць... Розбито...

Рушник у кутку сплюндрували...

Із скрині зробили корито –

Наосліп в пітьмі чарували...
Байдужість поїла чересла,

Іржа лемеші поточила,

Притоплений човен і весла

Шалена ріка розлучила...
На шиблому дворищі – коні

Іржать, обгорожені тином,

І дід, мов святий на іконі,

Біліє на всю Україну…

Спаси нас, моя берегине!

Вдихни в мене сили і пісню...
- Я, діду, почавсь з України

Із нею повіки і прісно...

Хоч може розквітнуть не скоро

В душі моїй мальви і ватра...

- НЕ ВСТИГНУ? -

тоді в непокорі

Стежиною стану у завтра...
ПІСНЯ

Як та пісня висока

Злинала в порожньому залі!

Рвалася серця струна

І топилась у пригорщах сліз.

Перехожі по місту

Туди і сюди сновигали,

Та ніхто у цей зал не зайшов

І букетів ніхто не приніс...

А бабусі на сцені

Співали, немовби востаннє,

Тільки я одиноко в кутку

До вікна прикипів,

І здалося, що серце

Зірветься від того співання

І полине в серпанок

Давно одшумілих років...

Так зарані журба

Обвиває за плечі ласкаво,

Притаїлася ніч на причілку

З очима без сну,

І під серцем струна

Завмира на останній октаві:

- Я! Це я перд світом

Провину за пісню несу...
ТЕПЛИЙ ОЛЕКСА

Тоді зустрілись віч-на-віч

Весняний день, зимова ніч,

Сріблясті усміхнулись плеса,

В той день назвався я Олекса.
Струмочки мчали по землі,

Пливли по небі журавлі

І ворон покупав дітей

В погожий березневий день...
Цей день зіткався з протиріч

І я, бува, то день, то ніч,

До неба з того дня йдучи,

Питаю в журавлів ключі

Від сонячних каплиць і веж,

Від витоків, далеких меж

Аж до джерел, де ручаї

Нам імена дають свої...
* * *

Відгуркотіло громом жнив.

Серпом веселки

добродиво –

Осінній день тепло спинив,

На лист тополі глянув

хтиво.
І ліс зажурено зітхнув –

Гойднувсь у срібнім

павутинні...

Тебе, лише тебе одну

Ношу під серцем і понині...
Не пояснити просто те,

Що осінь відлюбила літо.

Сліди печалі замете

Сумних снігів сусальна

свита...
Холодне сонце у росі

Своїх зіниць тривожним

зблиском

Заповнить простори усі,

І ніч зненацька хлюпне

близько.
Бентежні подихи землі,

Мов перше зболене

кохання,

Живуть, палають у мені,

І кожний день ніби

востаннє…
МЛИНИ

Приходять у пам'ять млини.

У сни завертають щоночі,

Все кличуть, благають вони –

Немов попрощатися хочуть...

Ведуть до млинів манівці,

Туге половіє колосся...

Зітхнули: «Вернись!» - пшениці.

Почулося чи, може, здалося?..

Розкручують серце млини,

На крилах дитинство гойдають.

І ніби я чим завинив,

Що скрип той роз'ятрює, крає...

Розмелюють дні і роки,

Снівниці засмути мотають.

Невтомні чотири руки

Мене до грудей пригортають...
ПРОЩА

А на землі поміж народами буде те, що буває

при оббиванні маслин, при оббиванні винограду,

коли урожай зібрано...

Ісаї 24. 13

Нема мені прощення, що хрести

Палаючі несу по Вавилону

У темряві розпусти, сліпоти,

І за надію вирватись з полону.

За прагнення добігти до узвиш

І перехресть столикого подолу...

На тих хрестах або і сам згориш,

Або впадеш, розіп'ятий, додолу...

Тут плаче Спас і остигає день,

І фарисей гендлює у поклоні...

Порожній храм... Ніде – анітелень...

Іде розпродаж душ у Вавилоні...

І хоч би як скінчивсь вселенський торг,

Володарі примусять зводить вежі...

І сумно з того посміхнеться Бог,

Що глупота і гріх людський – безмежні.

Він ще влаштує Вавилон і Рим –

Ніхто не знає, другий це чи третій...

Я йду у Храм навпомацки за Ним,

Бо на землі нема прощення для поетів.

Вибрані твори зі збірки «Козацький цвинтар»
В ДОРОГУ

Ти з нас кайдани, пам'яте, зітри.

Пусти у мандри на чотири боки.

Бо моє серце, наче пори року,

Четвертували у степах вітри...

Та що моє... Розірвані лежать

Мільйонами і млосно українять,

Тавро вини на лиховісних тінях

Сльоза незвана бачить заважа...

Зберу докупи зранені шматки

Сплачу борги, кровавими заплачу

Моя земля хай чує і хай бачить

За нею – ми.

Навіки.

На віки...
***

Кричи, стогни чи бий у дзвони –

Не збудиш царство сонних чад,

Пекельні тіні, мов ворони

Шляхи обсіли в чорний ряд

І засипає сніг отрути

Їм сонні очі і тіла,

Питання: «Бути чи не бути»,

Мов два відрубані крила...

По їхніх душах їдуть возом,

Кістки під ободом хрумтять,

Забитий в обруч болю мозок

Затямив: спати і мовчать...

А мати над Дніпром стояла

Там, де лежать Аскольд і Дір,

І в сиву далеч промовляла:

«Подай їм, Боже, слух і зір,

Нехай мине їх суд і плаха,

Гадюки доля чи вужа...»

...Злітались на могилу птахи –

Була вона для них чужа...

МОЯ ЛЮБОВ

В блакитно-жовтій далині

Криваво-макові краплини...

Отам любов моя між ними

На схарапудженім коні...

З блакиті, з жнив почався я,

Де переходить Дніпр у кручі,

Де голос степу душу

мучить,

Аби відчула, що моя..

Там загорілися жита,

І тихо жаль спиває строфи,

І що не круча –

то Голгофа

За покалічені літа...

Я неодмщенний жать іду,

У торбі серп думок

невтішний,

- Хай кине камінь,

хто безгрішний,

В мою зґвалтовану біду...
СПРАГА

Я хочу пити,

пити, та не спраглим

Підносили свяченої води –

Плював ординець у криницю правди,

А потім юрби напоїть водив...

Пили?

Пили... Винить за те не стану,

Мільйони губ – тепер пошерхлий лист.

Той шерех зашморгом із дротом

Дніпрельстану

На шиї України заплелись...

А й досі втоплений гукає Ненаситець,

Мордує моє серце по ночах:

«Чи довго, сину, біль мені носити

І сором ваш на стомлених плечах?

Пощо,

пощо вали оті зміїні,

Молитви шабель, неприступна Січ?

Не захистили долю України,

А шматували врозтіч, врізнобіч...»
Синам батьків, здається, повернули,

Розмерзлись скривавлені річки...

Січе вишневим пужалном минуле,

Аж кров'ю підпливають сорочки...


следующая страница >>