asyan.org
добавить свой файл
1
Проектна діяльність учнів
У пошуках хорошого стилю

"Історія писемного приладдя» (історія виникнення ручки)
Мета проекту: дослідити еволюцію інструментів для письма, акцентувавши увагу на історії виникнення ручки, заглянувши в історію удосконалення форм і методів писемного приладдя.

Метою роботи є дослідження еволюції пристроїв для фіксації, збереження і передачі інформації у часі і просторі у процесі розвитку людства.
Для досягнення мети потрібно вирішити задачі:

  1. Дослідити причини історичної необхідності виникнення писемного приладдя

  2. Визначити етапи удосконалення писемного приладдя - передісторія відстанню у 6000 років

  3. Віднайти достовірну та повну інформацію про історію виникнення та

етапи розвитку ручки від давніх часів до сучасності

  1. Визначити етапи вдосконалення сучасної ручки.

  2. Створити комп’ютерну презентацію та виробити пропозиції щодо

використання її як навчального матеріалу на уроках української мови та в

позакласній роботі з української мови та літератури

Отримана інформація

У пошуках хорошого стилю
Худорлява і вертлява, на папір біжить у справах, закарлючки полишає, — у пеналі спочиває. (Ручка)

У пеналі в неї дім,

Поряд з олівцем у нім.

Може цифри рахувати

І перекази писати.

(Ручка)

Виводить букви і слова

Ота цікава штучка,

В руці виблискує здаля

Нова гарненька ...

(Ручка)


Пишучі інструменти відомі з найдавніших часів, з тих пір, як у людей з'явилася потреба фіксувати свої думки, вести переписку, складати документи.

Першими засобами для зображення символів були рука, палка та камінь. Рукою та палкою можна було малювати на піску, а каменем – на скелі.

1. Наскальні малюнки – перша писемність і перші засоби для письма.

2. Близько 4000 років до нашої ери людина почала використовувати зволожені глиняні таблички – вавилоняни камінчиком видавлювали клинопис – перші письмена на вологій глині. Причому засобом для письма слугувала дерев’яна чи бронзова паличка або кістка. У Давній Греції писали на натертих воском табличках, використовуючи стило – загострену мідну чи кістяну паличку.

Близько 3000 років до нашої ери єгиптяни винайшли форму письма у вигляді ієрогліфів. Для письма на папірусі використовували щіточки із очерету та очеретяні палички.

3. Стилус

Близько 1300 років до нашої ери стали використовувати письмо на воску. Віск заливався в дерев’яні таблети. У цей час інструмент для письма отримав назву – СТИЛУС (stylus). Стилус виготовляли із металу. Коли запис ставав непотрібним, він витирався за допомогою плаского кінця стилуса.

Римляни використовували стило з олова для креслення на сувоях папірусу і пергаменту та письма на воскових табличках.

Римські таблети схожі із сучасними кишеньковими комп’ютерами (palm-top), інструмент для роботи із дисплеєм (кишенькову мишку) також назвали стилус. А колекціонування ручок офіційно називається «стило філія». Про тих, у кого інструмент – стилус погано писав, говорили: « У тебе поганий стиль (тобто стилус). І хоч давно вже немає давньоримського стилуса, але поганого стилю – занадто багато

У цей час в Китаї використовували стилуси, виготовлені із бронзи.

Письмо на воску майже без змін проіснувало близько 18 століть, поки англосакси не винайшли пергамент. З появою пергаменту, що став використовуватися для виготовлення рукописних книг, люди продовжили використовувати воскові дощечки для записів кожного дня та маркування книг.

4. Гусячі пера

У період 600…1800 нашого століття здешевлення та розповсюдження пергаменту призвело до того, що постала необхідність винайти загальнодоступний інструмент для письма. Тільки у УІІІ столітті нашої ери люди додумались, що очеретину можна замінити пташиним пером. Перо значно зручніше тримати, та й слугує воно довше.

Європейці (в першу чергу іспанці) з’ясували, що, використовуючи певним способом заточене гусяче перо для письма на пергаменті, можна змінити й стиль письма – зробити його прописним та з нахилом. В основному використовували гусячі пера, але зустрічались і пера воронів, павичів.

Але підготували до письма гусяче перо дуже важко. Навесні у сильного молодого гуся потрібно вирвати одну із п’яти зовнішніх пір’їн, але тільки із лівого крила (оскільки якщо взяти із правого крила, то під час письма будеш затуляти собі написане). Потім перо потрібно обпалити в гарячому піску, щоб воно було жорстким та сухим. Нарешті обрізати під певним кутом та загострити кінчик ножиком. Багато письменників не довіряли нікому цієї «важливої справи». Обов’язковим аксесуаром давньоруського писаря був пісок, яким посипали щойно написаний текст, щоб він швидше висихав й не розмазувався.

Хороші пера прийнято навіть було дарувати. У кабінеті О.С.Пушкіна в багато оздобленому футлярі зберігало власне перо Гете, яке він прислав у подарунок великому російському поету. Олександр Сергійович Пушкін при роботі списував свої пір'я майже до самої основи. До теперішнього часу збереглися два його гусячих пера, обгризені зверху і настільки коротких, що їх ледь можна втримати в пальцях. Одне з цих пер знаходиться на письмовому столі А.С. Пушкіна в його квартирі на Мойці, друге - в даний час експонується в Державному музеї А.С.Пушкіна в Москві

Але ж пір’їн для письма потрібно було дуже багато. Скільки ж це потрібно розводити табунів гусей ? У ХУІІІ столітті із Росії тільки до Англії відправляли на рік 27 мільйонів гусячих пер.

Гусячі пера проіснували рекордно довгий час – до кінця ХУІІІ століття. Саме вони дали назву складаному ножеві, яким підправляли пера.

Погано прийшлось би гусям, якби на допомогу їм не прийшли винахідники. Так ними було винайдено пристрій, що отримав назву «вічне перо». Це була практично споруда: під стелею висів бачок із чорнилами, які через резонові трубочки стікали вниз до металевих стержнів із краном.

Якщо повернути кран та стиснути пальцями такий стержень, чорнила текти не будуть, якщо відпустити – потечуть вниз. «Вічні пера» встановлювали в канторах, в банках та інших громадських місцях. Але вдома таку споруду не поставиш. І тоді одна кмітлива людини придумала спосіб економії пер – він розрізав їх на декілька частин, кожну з яких заточував і вставляв у паличку. Потім ця ж людини вставила в металеву трубочку з однієї сторони пробку-заглушку, а з іншої – гусяче перо. Трубка заповнялась чорнилами. Можна тільки здогадуватись, скільки з’являлось при цьому чорнильних плям. Але на такі дрібниці намагалися не звертати уваги.

Отже, можна стверджувати, що ручки з’явилися раніше, ніж стальні пера, а не навпаки.

5. Приблизно 1790 року незалежно один від одного австралійці й французи винайшли грифель для олівця.

1565 рік вважають офіційною датою народження олівця.

Сучасний олівець винайшов у 1794 році талановитий французький вчений і винахідник Ніколя Жак Конте (Conte).

Саме тоді й виникла індустрія виготовлення інструментів для письма.
6. Металеві пера

Влада гусячих пер закінчилась ХУІІІ століття. Ось як це відбулося. В однієї людини, якій потрібно було багато писати, був слуга. Йому стало жаль свого господаря, який не встигав міняти гусячі пера. І тоді він придумав перо зі сталі. Щоправда, винахідник не здогадався зробити розріз вдовж на кінчику пера, тому воно бризкало чорнилами й писало без натискання, а навіть часто рвало бум агу. Перше стальне перо з’явилося в Німеччині в 1748 році. Як тільки здогадалися зробити такий розріз, якість письма значно поліпшилась. У 1792 році англієць Д. Перрі зробив прокольний розріз на кінчику пера, що допомогло продовжити його строк використання.

У 1803 році було запатентовано металеве перо для ручки. У 1826 році Мазон придумав станок для штампування пер, що дозволило виробляти їх для масового споживача, оскільки сталеві кінчики для пер отримали визнання на ринку продукції. До кінця ХІХ століття ручки з металевими перами повністю витіснили недовговічні гусячі пера. І всі стали писати металевими перами. Робили їх зі сталі, срібла і навіть золота. Вони коштували дорого і власник такого пера вставляв його в паличку, інкрустовану алмазами.

Яких тільки форм пер не попридумували за минуле століття!

Були вони у формі Ейфелевої вежі і з портретами Наполеона й англійської королеви. А відомі люди навіть прикрашали пера своїми гербами. Тільки на початку ХХ століття сталеве перо стало з’являтися в шкільному портфелі.

7. У 1884 році страховий агент Левіс Едсон Ватерман увійшов в історію як винахідник ручки, що заправлялася чорнилами (спочатку за допомогою спеціальної піпетки зі сторони). Одного разу під час підписання вигідного договору авторучка Ватермана відмовилася писати й, поки він шукав нову, договір у нього перехопили. Він розсердився і це підштовхнуло його до створення нової ручки, але вже з удосконаленим чорнильним механізмом, принцип якого й до сьогодні не змінився. Це був принцип капіляра, що допомагав витісняти рідину стисненим повітрям. Циліндр-чорнильницю він з’єднав із пером тонкою трубочкою з надрізом, яка допомагала чорнилу потрапляти рівномірно та безперервно. Ватерман залишив роботу та заснував компанію "Ideal Pen", поклавши початок продажу чорнильних ручок. Ця компанія відома на ринку ексклюзивних перових ручок.

8. Але невдовзі у металевого пера з’явився могутній конкурент – ручка кулькова.

10 червня - День народження кулькової ручки.

У 1888 році Джоном Лоудом у США вперше була запропонована ідея кулькової ручки , а потім у 1916 році Ван Райзенбергом. Однак вона не була запатентована.

Вважається, що її винайшов венгерський хімік Біро. Він мав дивну звичку записувати результати своїх дослідів де прийдеться: на дошці, столі, склі витяжної шафи, сірниковій коробці. Вже потім він намагався розібратися у власних записах: адже не всіх матеріалах чітко відбивався надпис олівцем. Тоді хімік почав експериментувати і … винайшов кулькову ручку із густою пастою. Патент він отримав у 1838 році, а в 1943 році англійці почали виробництво його ручки для льотчиків, тому що на відміну від чорнильної , вона «не текла» на висоті й була безвідмовною при записах спостережень у кабіні літака в нелегких бойових умовах. Такі ручки називають в його честь «біроме». Після Другої світової війни такі ручки стали раптом дуже модними. Перші, що надійшли в широкий продаж «Біро», були зроблені в 1945 році. У жовтні 1945 року після ярмарку в Нью-Йорку кулькові ручки з’явилися у широкому продажу. : 10000 ручок було продано впродовж одного дня в магазині Джимбела в Нью-Йорку.

У той же час Біро продав ліцензію на виробництво кулькових ручок французу на ім’я Марсель Біш (Bich). Біш назвав свою компанію «BiC» і, злегка модифікувавши модель Біро, запустив неймовірно дешеву шестигранну пластмасову авторучку в масове виробництво.

Компанія «BiC» і до цього дня залишається світовим лідером у виробництві та збуті кулькових авторучок з щорічним обсягом продажів 1,38 мільярда євро. У 2005 році була продана їх 100-мільярдна авторучка. Бестселер продукції «BiC», марка «Кристал», продається в кількості 14 мільйонів примірників на день. Барон Біч помер у 1996 році, залишивши своїм французьким спадкоємцям відому «імперію».

На знак поваги до Біро аргентинці – які, до речі, називають авторучки birome – святкують національний День винахідника 29 вересня, в дату його народження.

Джорж Стеффорд Паркер

Але світові набагато відоміше ім'я Джорджа Стеффорда Паркера. Була зовсім дивна історія про те, як скромний співробітник телеграфної школи, щоб підробити, став агентом з продажу пір'яних ручок. Товар був нікчемний - ручки протікали і часто ламалися, Паркер їх лагодив, а одного разу це йому набридло. "Зроби щось краще, і люди це куплять", - сказав він собі і придумав власну унікальну ручку.

Уже через рік Паркер заснував свою компанію з виробництва кулькових ручок.

У 1928 році Parker Pen Company стала давати на свої ручки довічну гарантію. Так виникло поняття «вічні пера». Зараз таку гарантію дають практично усі провідні виробники перових ручок – Parker, Waterman, Montblanc, Cross та інші. Власне «вічне перо» має навіть головний комп’ютерник Білд Гейтс.

Помічено, що до ручок Parker особливу прихильність мали американські політики та генерали. Перкером були підписано чимало історичних документів, наприклад, пакт про капітуляцію Германії чи договір між США та СРСР про ракети середньої дальності. Саме такою ручкою писав про свого безсмертного Шерлока Холмса Артур Конан Дойл.
І тоді кульковою ручкою серйозно зацікавилися американські бізнесмени. Найнявши адвокатів, вони знайшли, як обійти патентні формули й венгерський винахід майже безкоштовно перейшов у їхнє володіння за океан. Адвокати доказали, що хімік нічого не винаходив!. Тому що ще століття тому сільськогосподарські працівники помічали мішки з цукровою тростиною за допомогою каучукової кульки, яку тримали в руках. Ось вам і «кулькова авторучка»!

Але уявлення про те, що історія кулькової ручки вираховується лише декількома десятками років, вимагає уточнення.

Вірменські вчені за малюнком, датованим 1166 роком, відновили справжнісіньку... кулькову ручку, якою користувалися давні переписувачі книг. Це була бамбукова паличка, що складалася з двох половинок, всередині у неї - пустотіла кулька, наповнена чорнилами. До нас дійшли й рядки переписувача: «Вважайте достойним пам’яті, що 900 рядків написав, один раз лише вмокнувши ручку!». За мало відомих причин винахід був утрачений, і заново кулькову ручку придумали вже в ХХ столітті.

Найдавніший рецепт чорнил складався із сажі соснової смоли, лампового масла та желатину із шкіри осла. А в Європі придумали чорнила, які не вицвітають століттями. Їх робили із солей заліза й чорнильних горішків – наростів, які з’являються на листі дерев через життєдіяльність деяких комах. Давні єгиптяни в якості чорнил використовували попіл, розведений водою, із додаванням клею.
Найпопулярніший у світі колір чорнила – чорний. Потім іде синій, червоний та зелений. А гельова ручка може писати чорнилами самих різних кольорів - навіть сріблястим чи золотим!
Сучасні ручки

9. У 60-і роки в Японії (Tokyo Stationery Company) були винайдені наконечники у вигляді фетру. Ручки з фетровими наконечниками отримали назву «фломастер» ("flowmaster" от англ. flow – стекать). У США компанія Papermate (ручка "Flair"), що налагодила випуск подібних ручок, тримає пальму першості й нині. Найбільше розповсюдження фетрові наконечники отримали у відомих усім «блискучих» маркерах.

Але мало хто знає, що перші у світі фломастери були придумані жителями Древнього Єгипту. У гробниці фараона Тутанхамона була знайдена загострена трубочка з міді, яку заповнювали темною рідиною - чорнилом. Воно просочувалося по волокнах стебла і накопичувалося на загостреному кінці трубочки. І коли трубочкою проводити по папірусу, на ньому залишався чіткий чорний слід. (Археологический музей, Каир).

У 80-90-х годах появились роллери, інноваційні кулькові ручки. По суті, це більш «тонка» й сучасна технологія кулькових ручок.

90-е роки. Комп’ютерна ера. Хвороби «білих комірців»: синдром каналу зап’ястя, артрит. Ринок засобів для письма шукає нових форм. Резинові муфти, ручки трикутного перетину , «роздуті» ручки – традиційний прийом для удосконалення продукції компаній, що випускають засоби для письма. Найбільше розповсюдження отримали муфти циліндричного перетину и ті, що повторюють форми пальців..

1997 року була розроблена перша ручка, яку не потрібно стискувати під час письма. Декілька років досліджень знадобилось GRANDEE Corporation для створення інструмента для письма з новими властивостями.

Сучасні авторучки

  1. Наші дні – новаторство, індивідуальність, якість та доступність, навіть розкіш

у виробництві інструментів для письма.

В останнє десятиліття особливою популярністю користуються гелеві ручки, які пишуть спеціальною гелевою сумішшю, ніколи не засихають й не замерзають. Гель

Висновок: Як ми бачимо, еволюційний цикл народжується новими досягненнями. І не важливо, який це час: минулий, теперішній чи майбутній. Головне, що ці досягнення є!.

http://www.maaam.ru/stati/detskie-sady/dopolnitelnoe-obrazovanie/tehn

А ось декілька цікавих фактів.

• За хвилину людина встигає написати в середньому стільки букв, що, розтягнувши їх, отримаємо лінію довжиною 140 сантиметрів.

У 95% випадках, якщо людині дати нову ручку, то першим словом, яке вона напише, буде її ім’я.

• В Америці є ручка-комп’ютер, яка розмовляє англійською мовою. Вона продається в наборі зі спеціальними аркушами паперу. Вона сама виправляє допущені помилки, може здійснити переклад на іспанську мову і навпаки і при цьому вимовляє вголос слова.

Найдорожча ручка, яка занесена в книгу рекордів Гіннесса, коштує 1 млн. євро. це платинова авторучка «Montegrappa».

• У середньому людина за 1 рік списує 3-4 ручки, при цьому кожною ручкою можна написати до 50 тисяч слів.

Щосекунди у світі продається 125 кулькових ручок. Третя частина ринку кулькових ручок в Америці належить компанії BIC,яка з 1983 року продала в США більш як 7 мільйонів ручок.

• Майже в усіх європейських мовах кулькові ручки названі з використанням слова «кулька»: «ballpoint» pen в англійській мові, «bolígrafo» в іспанській, «penna a sfera» в італійській і «Kugelschreiber» в німецькій. Тільки в Аргентині ручки називають «бірами», на честь винахідника ручки Ласло Біро, котрий не отримав від свого винаходу ні центу: через те, що він не отримав своєчасно патенту , його обманули досвідчені шахраї. До речі, Біро помер не так давно – у 1985 році.

• Перша партія кулькових ручок надійшла для продажу в Нью-Йорку в 1945 році. Черга була такою, що владі знадобилось виставити кордон з кількасот поліцейських. За день продали 10 тисяч ручок, хоча коштувала новинка 12 доларів: стільки отримував американський промисловий робочий за 8 годин праці.

• Найбільш пишучий народ – школярі та студенти. Підраховано, що для одного школяра необхідно в рік 1 перова, 3 кулькових авторучки та 12 запасних стержнів. Цього достатньо, щоб написати 2000 сторінок або 44 зошити по 24 аркуші кожен.

На одного студента приходится 1 перьевая, 2 шариковые ручки и 24 стержня, этого хватает на 19 общих тетрадей по 96 листов.

• Існує багато видів ручок: з календарями, електронними годинниками й мініатюрною обчислювальною машинкою. Ця ручка трохи більша звичайної, але вона вміє виконувати чотири арифметичні дії й вираховувати відсотки. У ручки є мініатюрне табло, на якому висвічуються вихідні дані й кінцевий результат.

• «Розумна» ручка придумана спеціально для будівельників. За її допомогою можна за декілька хвилин визначити, яка кількість матеріалів потрібна для майбутнього будинку – цегли, скла, бетону. Ручкою проводять по лініях креслення і тим самим у пам’ять ЕВМ вводяться усі необхідні дані, а комп’ютер на основі закладеної програми видає результат.

• авторучки із золотим пером зустрічаються досить часто. Але ж золото досить м’який матеріал, запитаєте ви? Як же нею можна писати? Кінчики золотих «вічних» пер зазвичай виготовляють із осмідія – сплаву осмію та іридію, матеріалів надзвичайної твердості й високого опору зношуваності.

• Люди, які гризуть ручку під час роздумів, зазвичай є творчими особистостями.

Цю особливість деяких людей використала компанія Suckmybic - випустила незвичайну цукерку у формі ковпачка для ручки, а дизайнер на ім’я Дэйв Хаккенс (Dave Hakkens), який теж, мабуть, ставав «жертвою» ламких ковпачків від ручок та несмачного чорнила - ручку Edible Pen. Поглянувши на назву, не важко здогадатися, що виготовлена вона з чогось їстівного та смачного: цукерок-льодяників з різними смаками. Цікаві ідеї!!!


Почерк та особистість

Засновники науки почеркознавства в Росії Є.Ф. Буринський сказав якось, що «будь-яка людина пише так, як їй від народження призначено» і що що школа може надати почерку твердості, краси, але не має можливості боротися із будовою букв – почерком. Отже, почерк, як і статура тіла, у кожного своя.

Від чого ж залежить почерк? Можливо, почерк передається у спадковість?

Вчений-спеціаліст знайде господаря почерку навіть в анонімному листі. Можна змінити нахил букв, їх розмір, по-різному їх пов’язувати й розтягувати. Але найчастіше все це виявляється безрезультатним, навіть якщо людина щось пише лівою рукою, якщо він «правша». Досвідчений спеціаліст відразу викриє підробку. Вони дуже добре вміють відрізнити справжнього лівшу від невдатного шахрая. Ще Гете, який збирав та вивчив велику колекцію автографів, вважав, що характер людини відображається і в його почеркові. Так що досвідчений почеркознавець може багато що розповісти про характер людини за листом, написаним нею.