asyan.org
добавить свой файл
1
Головне управління освіти і науки облдержадміністрації

М. Черкаси
«Пишаюся тобою, рідний краю!»

Нарис «Історія краю в топонімах»

Автор – Манько Василь Володимирович


Зміст
1. Вступ……………………………………………………………………… …. ..
2. Походження назв Дніпро і Русь………………………………………………

3. Артанія – країна русів………………………………………………………….

4. Гіпотеза походження назви міста Черкаси…………………………………...

5. Боян……………………………………………………………………………...

6. Митниця………………………………………………………………………...

Вступ
Кожна людина протягом свого життя, починаючи з раннього дитинства, зустрічається з різними географічними назвами. Це назви вулиць, сіл і міст, де ми народилися; тих річок, лісів, ярів або пагорбів, які складають краєвид нашої місцевості. А погляньте на географічну карту, вона вся поцяткована назвами країн, морів островів, озер й океанів… І всі вони – і великі, і маленькі – мають свій певний смисл. Адже жоден народ не називав річку, озеро чи то поселення «просто так», випадковим сполученням звуків, а закладав у ті назви або якісь особливості даного ландшафту, або відомості зі свого життя, господарської діяльності, мови, чи то подій, що відбувалися на теренах його земель у різні часи і епохи.

Отже, географічні назви – топоніми (від грецької – topoc – місце і onyma – ім’я) – це своєрідна літопис народу, пам’ятка його історії і культури. Вивченням їх походження займається така наука, як топоніміка. Однією з її важливих проблем є дослідження і збереження древніх, історично важливих топонімів. Адже минають віки, люди, події, а пам’ять про них залишаються: вона живе в їхніх ділах, вчинках, спогадах очевидців, а також топонімах – назвах вулиць, площ, дерев, пагорбів і населених пунктів тощо.

Серед топонімів розрізняють такі класи:

  • Гідроніми – назви річок.

  • Ойконіми – назви населених місць.

  • Годоніми – назви вулиць.

  • Агороніми – назви площ і майданів.

  • Омоніми – назви гір.

  • Урбаноніми – назви внутрішньоміських об’єктів.

На території Черкаської області і, зокрема, в її обласному центрі зустрічається чимало топонімів, які відображають етнічне минуле і історію розвитку нашого краю. Вони гідні того, щоби про них знали і зберігали для прийдешніх поколінь. Тож про декілька з них і буде мій нарис.

Походження назв Дніпро і Русь

Місто Черкаси розташоване на високому мальовничому березі Дніпра – третьою за довжиною (2285км) річки Європи, після Волги і Дунаю. Але ж увесь його шлях удвічі більше, ніж пряма лінія від витоку до гірла. Тому у стародавні часи турки й називали Дніпро Узу, тобто «довга річка». Греки ж називали його Борисфеном, що означає «широкий», а наші предки слов’яни – Славутичем – сином слави. Що стосується сучасної назви Дніпра, то вона утворилася від скіфського слова «Дана». Річ у тім, що коли у ІV-Vст. до н.е. кочові племена скіфів просунулися з-за Дону на правий берег Дніпра, вони підкорили собі осілі племена землеробів, які населяли степову смугу між Дніпром і Дністром, і створили велике об’єднання племен, відоме під назвою «Скіфія». Перекочовуючи зі своїми стадами з місця на місце, залежно від пасовищ, скіфи зустрічали на своєму шляху річки, які називали «дана» (від назви богині полян Дани). Щоб якось ті річки розрізняти, вони до кореня «дн» почали додавати суфікси: наприклад, -істр означає «швидка» – Дністр, або -іпр – «глибока» – Дніпро. Адже Дніпро і дійсно глибокий: його глибина по фарватеру сягає 18-20 метрів.

Протікаючи територією Черкащини (150 км), Дніпро приймає в себе притоки таких річок, як Рось, Вільшанка, Тясмин, Супій, Сула, назви яких також тісно пов’язані з історією нашої держави. Адже саме на берегах цих річок в районі Середнього Подніпров’я племінні об’єднання східних слов’ян і заклали основу держави Київська Русь. Як відомо, провідна роль у цьому об’єднанні належала полянам, утім такі гідроніми, як Рось, Росава, Росавка, Роставиця, які пов’язані з назвою «Русь», збереглися саме на землях орачів (Геродот пише про дві держави: орачів-русь і хліборобів-полян), які проживали між Россю та Тясмином і перебували під впливом скіфів-кочовиків. Це дозволяє стверджувати, що етнонім «Русь» більш південного походження і згодом поширився на всіх східних слов’ян і їхню державу («Наш рідний край» ст..32-34, «Міфи Київської землі та події стародавні», ст.. 34, 35).

Фото 1

Артанія – країна русів

У повідомленнях арабомовних мандрівників (ІV ст.) про землі давньої Русі було сказано, що руси мають три племені: Куява, Славія і Артанія. Але якщо місцезнаходження перших двох країн було відоме, то Артанія довго залишалася загадковою. Писалося, що знаходилася ця країна на величезному острові «в три дні путі…», що проживало там плем’я орачів, яке вирощувало хліб і продавало давнім елінам, спускаючись по воді до Чорного моря. Про себе ратаї нікому не розповідали і нікого в свій край не пускали.

Для того, щоб знайти цей таємничий острів (площею 130 км2), історики (а саме Олександр Знойко) залучили собі на допомогу топоніміку. Адже слово Артанія походить від давнього заняття слов’ян – орати, в основі слова якого лежить корінь «ра». Саме так у прадавні часи наші предки називали сонце. Йому ратаї поклонялися, його обожнювали, бо все їх життя залежало від променистої енергії цього небесного світила. І недарма, що такі слова, як ранок, радуга, радість, ура теж містять в собі корінь «ра».

Отже, Артанія – це країна орачів. Але, як відомо, розташована вона була на величезному острові, який дослідники шукали мало не по всій Східній Європі: від Балтії аж до Чорного та Азовського морів. Утім нікому й на думку не спадало шукати його на предковічній території русів – у Середньому Подніпров’ї. Але виявився він саме там.

Річ у тім, що в давні часи Дніпро нижче від Канева розгалужувався на два рукави: один протікав нижнім руслом, а другий – головний – проходив улоговиною Ірдинського болота і, з’єднуючись аж біля Чигирина, утворювали великий острів. Тож недарма ще не так давно місцеві жителі знаходили в Ірдинському болоті якорі, уламки кораблів і інші рештки судноплавства. Отже, на цьому острові більш як 1000 років тому і знаходилася країна Артанія (греки і досі називають пшеничний хліб «артоз»). У цій площині зрозуміла і назва Чигирина, яка означає (з тюркської) «вихід». Адже саме з цього стародавнього міста русичі вирушали Дніпром у свої походи на Візантію ( О.П. Знойко, ст..40-41).

Фото 2

Гіпотеза походження назви міста Черкаси

Місто Черкаси належить до числа тих населених пунктів, які виникли не по велінню людських царів чи вождів, а історично. За твердженням археологів (знахідкок їх знарядь праці, побуту, зброї) люди на території сучасного міста Черкаси селилися з давніх-давен – від епохи неоліту до скіфських і наступних періодів. Але нбезперервний розвиток міста простежується лише з кінця ХІІІ ст.. (на це вказували дослідження таких істориків як І. Болтін, М. Карамзін і Ф. Шевченко). Тоді Черкаси вже входили в систему оборонних міст-фортець для захисту Київської Русі від нападів агресивних кочових племен, таких як печеніги і половці, які мешкали у Дикому полі.

Трохи раніше на прикордонних володіннях Київської Русі з’явилися і менш агресивні напівкочові племена торків і берендеїв. Люди ці були смуглявими, чорноволосими і носили на головах чорні шапки. Вони осіли на правому березі Дніпра і створили союз «Чорних клобуків» (зі староруської «чорні шапки»), тобто «живий бар’єр» між Руссю і Половеччиною. Київські князі для укріплення своїх кордонів наймали ці племена до себе на службу, як допоміжну силу. В народі їх ще називали «чорними асами», що в перекладі означає «люди армії» або воїни. З часом ця назва спростилася і дійшла до наших днів як Черкаси («Наш рідний край» ст..38). Фото 4.
Боян

(пам’ятник якому встановлений на площі 700-річча міста)

Оберігаючи кордони держави, Київські князі майже все своє життя проводили у походах. Їх завжди супроводжували Бояни – воїни-співці, які в піснях розповідали народу про славетні подвиги дружинників і їх перемоги. Складалися пісні, так звані, кощюни – вірші, схожі до байок, в середовищі волхвів (духовні верства населення), яких можна вважати і своєрідними літописцями, адже саме вони записували стародавні міфи і перекази.

На жаль, після прийняття християнства безліч язичницьких творів було знищено, і до нас дійшли лише деякі уривки обрядових пісень, та відомості про книги, які знищувались. Та й вони носять характер критики християнських літописців, які багатьом старовинним термінам надали негативного відтінку: наприклад, «кощунствовати», то значить «оскверняти святиню». А хто знає, якою б нині виглядала українська міфологія, якби мала пісенні пам’ятки, як приміром, у греків, адже наші вірування за давністю не поступаються грецьким.

Утім, ми маємо всі підстави вважати давніх музик і співців попередниками українських лірників та кобзарів, а їхні «кощюни» зразками для створення кобзарських дум і пісень (Українське народознавство. С. 193).

Фото 3
Митниця

Оскільки в стародавні часи наше місто виконувало роль форпосту, то для захисту його мешканців від нападників у середині ХVІ ст. на одному з Дніпровських пагорбів («три перестріли лука» від Дніпра) було збудовано міцний замок. Само ж місто розташовувалося обабіч замку і з’єднувалося з ним мостом, який опускався і підіймався за допомогою ланцюгів. У місті діяли полотняні, суконні та свічкові цехи, було 2 вітряки, дипломатична канцелярія, а біля причалу митниця, де бралася плата (від древнє-руського «мито») за провезення товару, як в місто, так і за його межі. Адже Черкащина на водному шляху завжди була центром хлібної торгівлі. Звідси квартали, що прилягали до митного двору, дістали назву Митниця.

У ХVІІІ іХІХ ст.. на Митниці розташовувалися різноманітні підприємства: цвяховий, деревообробний, чавуноливарний, пивоварний і цукровий заводи, сірникова та суконна фабрики. У середині ХХ ст.. у зв’язку з будівництвом Кременчуцького водосховища територія колишньої Митниці була затоплена. Втім, коли у обласного центра виникла потреба в додаткових житлових кварталах, мілководдя засипали піском і на півострові звели новий район, якому повернули колишню назву Митниця (Черкаси, с.14).

Фото 4
Використана література
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К. «Молодь» 1989. – С.40-41.

2. Наш рідний край: Хрестоматія з історії Черкащини. – Упоряд. Кузьмиінський А.І., Г.В. Суховершко, В.Я. Чудновський. К. «Молодь» 1993. – С. 32, 34, 38.

3. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К. «Зодіак-ЕКО» 1995. – С. 193-194.

4. Черкаси: путівник. – П. М. Жук, М. М. Карпенко. Д. «Промінь» 1979. –С.11–18.

5. Мороз П.І., Лукянець В.Л., Косенко І.С. Природа Черкащини: стан, проблеми раціонального природокористування та охорони в контексті виживання / За редакцією акад. Мороза П.І., Миколаїв: АТ «СІМАО», 1996 – С. 295-343.



Фото 3
Пам’ятник Бояну




Артанія Фото 2


Фото 1

Вид на Дніпро


Митниця Фото 4