asyan.org
добавить свой файл
1
КОМПЛЕКСНА МЕТОДИКА РЕГУЛЮВАННЯ І ЗМЕНШЕННЯ МАСИ ТІЛА
ЗМІСТ:

Вступ....................................................................................................2

1. Ожиріння як одна з найскладніших медико-соціальних проблем сучасності............................................................................................2

2. Раціональне харчування і фізична активність – основа програми з контролю маси тіла.............................................................................7

2.1. Раціональне харчування..............................................................................7


2.2. Характеристика основних форм оздоровчої фізичної культури.............10

3. Комплексна методика регулювання й зменшення маси тіла.....19

4. Вправи, що сприяють зниженню ваги..........................................31

Висновок.............................................................................................40

Список використаної літератури......................................................42
ВСТУП

^ 1. ОЖИРІННЯ ЯК ОДНА З НАЙСКЛАДНІШИХ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

В економічно розвинутих країнах майже 50% населення має надмірну масу тіла, при цьому у 30% з них спостерігається ожиріння. Серед дорослого населення США число осіб з ожирінням зростає на 8% кожних 10 років. За прогнозами дослідників, якщо ожиріння зростатиме такими ж темпами, то до 2230 р. все населення США буде мати надмірну вагу. 

Серед працездатного населення України ожиріння виявляють майже в 30% випадків, а надмірну масу тіла має кожний четвертий мешканець. Характерні для сучасного суспільства малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування зі збільшенням кількості рафінованих продуктів, постійні психологічні стреси призводять до росту частоти ожиріння серед осіб будь-якого віку, особливо молоді.

Ожиріння – одна з найскладніших медико-соціальних проблем сучасності. Широке розповсюдження, тісний зв’язок із способом життя і надзвичайно висока смертність від його наслідків вимагають об’єднання зусиль лікарів різних спеціальностей, а також органів охорони здоров’я з метою своєчасного виявлення та здійснення широкомасштабних профілактичних і лікувальних заходів.
^

Поширеність, класифікація, принципи профілактики та лікування

ожиріння [1] :


Ожиріння – хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується надмірним нагромадженням жирової тканини в організмі.

ВООЗ розглядає ожиріння як епідемію, що охопила мільйони людей: за даними, наведеними на Х Міжнародному конгресі з ожиріння (Сідней, вересень 2006 р.), у світі зареєстровано понад 250 млн хворих на ожиріння.

На сьогодні в більшості країн Західної Європи ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2) страждає від 10 до 25% населення, у США – від 20 до 25%. Надмірну масу тіла (ІМТ > 25 кг/м2) в індустріально розвинутих країнах, окрім Японії та Китаю, має близько половини населення.

У багатьох країнах світу за останні 10 років захворюваність на ожиріння збільшилася в середньому вдвічі. Розрахунки експертів ВООЗ засвідчують, що до 2025 р. число хворих на ожиріння в світі становитиме 300 млн осіб. Відзначається збільшення кількості осіб із ожирінням серед дитячого населення.

Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку і зменшенням загальної тривалості життя в зв’язку з розвитком тяжких супутніх захворювань.

До хвороб, що супроводжують ожиріння, відносять цукровий діабет 2 типу, АГ, дисліпідемію, атеросклероз і пов’язані з ним захворювання, синдром нічного апное, гіперурикемію, подагру, репродуктивну дисфункцію, жовчокам’яну хворобу, остеоартрити, онкологічні захворювання (у жінок – рак ендометрію, шийки матки, яєчників, молочних залоз, у чоловіків – рак простати; рак прямої кишки в осіб обох статей), варикозне розширення вен нижніх кінцівок, геморой.

Супутні захворювання, особливо серцево-судинні, як правило, розвиваються у хворих на ожиріння в молодому віці. Ймовірність їхнього розвитку зростає зі збільшенням маси тіла (рис. 1).

^ Рис. 1. Залежність між ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу та ІМТ (при ІМТ > 35 кг/м2 ризик розвитку ЦД зростає в 93,2 рази)



Ризик розвитку супутніх захворювань визначають також особливості відкладення жирової тканини. Найбільш несприятливим для здоров’я вважається абдомінальний тип ожиріння, який поєднується з комплексом гормональних і метаболічних порушень.

Ожиріння – багатофакторне, гетерогенне захворювання [1]

До факторів, які визначають розвиток ожиріння, належать:

  • генетичні;

  • демографічні (вік, стать, етнічна приналежність);

  • соціально-економічні (освіта, професія, сімейний стан);

  • психологічні;

  • поведінкові (харчування, фізична активність, алкоголь, паління, стреси).

Визначальними серед цих чинників вважають переїдання, надмірне споживання жирної їжі в поєднанні з низькою фізичною активністю в осіб зі спадковою схильністю до розвитку ожиріння.
^

Ожиріння – результат тривалого порушення енергетичного балансу, коли надходження енергії в організм перевищує його енергетичні витрати [7 ].


В результаті це призводить до нагромадження жирової тканини і збільшення маси тіла. Для зменшення ваги необхідно створити негативний енергетичний баланс, що досягається внаслідок зменшення надходження енергії та збільшення її витрати завдяки підвищенню фізичної активності.

Сумарна витрата енергії складається з трьох частин:

  1. Основний обмін – енергія, що витрачається на підтримання обміну речовин у стані спокою (60%).

  2. Термогенез (специфічна динамічна дія їжі) – збільшення продукції тепла після прийому їжі (10%).

  3. Фізична активність – витрата енергії залежить від рівня фізичних навантажень (20-40%).

Надходження енергії відбувається за рахунок жиру, часто прихованого, білків, вуглеводів і алкоголю (1 г забезпечує 7 ккал). Для зменшення надходження енергії в першу чергу рекомендується обмежене споживання жиру й алкоголю.

Ожиріння — надлишкове відкладення жиру, збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини. Ожиріння — хронічна хвороба, що веде до підвищеного ризику виникнення цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда, жовчокам'яної хвороби [1].

^ Верифікація ожиріння [7]

Для верифікації ожиріння застосовують показник індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як співвідношення маси тіла (кг) до зросту (м2).

Характер розподілу жирової тканини визначається за допомогою коефіцієнта окружність талії/окружність стегон (ОТ/ОС).

Величина ОТ/ОС для чоловіків > 1,0 і жінок > 0,85 свідчить про абдомінальний тип ожиріння.

Показником клінічного ризику розвитку метаболічних ускладнень ожиріння є також величина окружності талії (табл. 1).

^ Таблиця 1. Окружність талії та ризик розвитку метаболічних ускладнень (ВООЗ)


Стать

Збільшений показник

Високий показник

Чоловіки

≥ 94 см

≥ 102 см

Жінки

≥ 80 см

≥ 88 см



Таблиця 2. Класифікація ожиріння за ІМТ і ризик супутніх захворювань


^ Типи ожиріння

ІМТ(кг/м2)

Ризик супутніх захворювань

Дефіцит маси тіла

< 18,5

Є ризик інших захворювань

Нормальна маса тіла

18,5-24,5

Звичайний

Надмірна маса тіла

> 25,0

Підвищений

Ожиріння І ступеня

30,0-34,9

Високий

Ожиріння II ступеня

35,0-39,9

Дуже високий

Ожиріння III ступеня

>40.0

Надзвичайно високий


Класифікація за ІМТ використовується для діагностики ожиріння, визначення ризику розвитку супутніх захворювань і тактики лікування хворих на ожиріння. Ожиріння як хронічне захворювання потребує ефективного й адекватного лікування.

Надання медичної допомоги хворим на ожиріння полягає у профілактиці збільшення маси тіла, лікуванні супутніх захворювань, виключенні взаємодіючих факторів ризику, зменшенні маси тіла, підтримуванні досягнутої ваги.
^

Індекс маси тіла [7]


Загальновизнаним показником для визначення надлишкової ваги є Індекс маси тіла (ІМТ) — саме він використовується ВОЗ[1]. ІМТ є найбільш ефективним методом вимірювання надлишкової ваги та ожиріння, бо він може застосовуватися для всіх вікових груп і для обох статей. Однак його можна використовувати лише як приблизний орієнтир, бо він може не співпадати однаковому ступеню огрядності у різних людей.
^

Вимірювання талії [7]


Цей спосіб використовується для визначення не лише ступеню ожиріння, але й його типу. Якщо абсолютне значення обхвату талії більше за 102 см у чоловіків або 88 см у жінок, або відношення об'єму талії до об'єму стеген перевищує 1 у чоловіків, або 0,9 у жінок, вважається, що в людина має ожиріння центрального (яблуковидного) типу.
^

Вимірювання відсотку жиру [7]


Альтернативним методом визначення ожиріння є вимірювання відсотку жиру в тілі. Дослідники й науковці загалом згодні, що показники більш як 25% жиру у чоловіків і 30% жиру у жінок є ознакою ожиріння. Проте головною проблемою методу є складність визначення відсотку. Найточнішим методом є занурення людини в воду з підводним і надводним зважуванням, проте ця процедура може проводитися лише в лабораторіях зі спеціальним обладнанням. Іншими способома є підхрахунок шкірних складок, а також аналіз біоелектричного імпедансу.

^

Головні причини ожиріння [1] :


Головною причиною ожиріння та надлишкової ваги є енергетичний дисбаланс між калоріями, які споживає людина, та калоріями, які вона витрачає. Основою росту глобальних показників надлишкової ваги та ожиріння є декілька факторів, серед яких :

* глобальна зміна харчування, що характеризується тепер підвищеним споживанням продуктів з високим вмістом цукру та жирів і водночас низьким вмістом вітамінів та мікроелементів

* тенденція до зниження фізичної активності, що пов'язана з сидячим характером багатьох форм діяльності, зміною способів пересування та зростанням урбанізації

Близько 90% людей набирають зайві кілограми тільки тому, що багато їдять (тобто споживають більше калорій, аніж потрібно їхньому організмові), і не більш ніж 10% – через наявність серйозних порушень в організмі (пухлини мозку, захворювання наднирників, зниження функцій щитовидної залози).
^

Наслідки ожиріння [1] :


Доведено, що в кожної людини, яка має надлишкову вагу, наявний підвищений ризик виникнення таких захворювань, як цукровий діабет ІІ типу, ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, остеоартрит, обструктивний синдром зупинки дихання уві сні та певні види онкологічної патології. Ожиріння є фактором ризику інфаркту міокарда та підвищеної смертності. Щороку в США приблизно 300 тисяч смертей можна пов’язати з ожирінням, а смертність через цю причину переважає тільки смертність від куріння.

Водночас зниження маси тіла в пацієнтів із надвагою сповільнює прогресування атеросклерозу, знижує ризик захворюваності та смертності від ішемічної хвороби серця, сприяє зниженню показників артеріального тиску, покращує контроль цукру в крові.

Голландські дослідники встановили, що ожиріння скорочує життя людини в середньому на сім років.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бондар П.М. Метаболічний синдром // Лікування та діагностика. – 2001. – № 4. – С. 24-29.

2. Выдрин В.М., Зыков Б.К., Лотоненко А.В. Физическая культура студентов вузов, Москва, 1993

3. Дёмин Д.Ф. Врачебный контроль при занятиях ФК, Москва, 1991.

4. Кононенко И.В., Суркова Е.В., Анциферов М.Б. Метаболический синдром с позиции эндокринолога: что мы знаем и что уже можем сделать // Проблемы эндокринологии. – 1999. – № 4. – С. 36-41.

5. Петрова Т.В., Стрюк Р.И., Бобровницкий И.П. и др. О взаимосвязи избыточной массы тела, артериальной гипертонии, гиперинсулинемии и нарушении толерантности к глюкозе // Кардиология. – 2001. – № 2. – С. 30-33.

6. Радянський Енциклопедичний Словник, Москва, 1990.

  1. Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Паньків В.І. Ендокринні аспекти метаболічного синдрому. – Київ-Чернівці, 2005. – 184 с.

  2. American Diabetes Association: Clinical practice recommendations 2002 // Diabetes Care. – 2002. – Vol. 25. – P. 33-50.

  3. Ferrannini E. Insulin resistance vs. insulin deficiency in non-insulin-dependent diabetes mellitus: problems and prospects // Endocr Rev. – 1998. – Vol. 19. – P. 477-490.