asyan.org
добавить свой файл
1
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

 

 

 

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: ІНФОРМАТИКА

Правові основи діяльності приватних детективних агентств на Україні і за кордоном

  

Виконали: студенти ІI курсу

група Д-21 Берлінова Тетяна

Зосіменко Тетяна



 

Київ-2011

ПЛАН

Вступ

1. Основи діяльності приватних детективних агентств.

2. Принципи роботи приватних детективних агентств за кордоном.

^

3. Розвиток правової діяльності приватних детективних агентств в Україні.

Висновок


Використані джерела

Вступ
Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи, пов’язаних з забезпеченням недоторканості приватної сфери її життя, існує в єдності з дотриманням принципів організації діяльності правоохоронних органів та визначених у законодавстві меж їхнього втручання у приватну сферу життя окремої особи. Таке втручання має бути достатньо обґрунтованим та допустимим лише в умовах виконання їхніх функцій по боротьбі з правопорушеннями та здійсненням правосуддя.
Дослідження закордонного досвіду свідчить, що в іноземних державах щоразу нові вимоги з боку суспільства до забезпечення правопорядку впливають на організацію правоохоронної діяльності. У багатьох країнах дедалі більше орієнтуються не лише на поліцейські органи, а й на широке використання для правоохоронних цілей приватних детективних служб. Світовий досвід переконує, що не всі види правоохоронних функцій у належному обсязі можуть виконувати державні органи. Внаслідок цього за кордоном значного поширення набули адвокатські контори, приватні розшукові й детективні бюро тощо. Послугами зазначених служб користуються не лише приватні особи, а й державні органи. Діяльність таких організацій вигідна для держави, оскільки вони не беруть з бюджету коштів, а навпаки, поповнюють його, сплачуючи податки (Н-д: США, Франція, Велика Британія та ін.).

Рівень наукових досліджень сфери правового регулювання здійснення детективно-розшукових та приватно-охоронних послуг залишається у вітчизняній юридичній науці недостатньо адекватним потребам суспільної практики. Зазначене є характерним не лише для кримінально-процесуальної галузі, але й площині цивільного права. Лише у працях деяких дослідників порушуються гострі питання щодо способів провадження та повноважень приватних охоронних та детективних структур. Серед авторів, які так чи інакше торкаються проблематики розшукової або охоронної діяльності, можна назвати: В. І. Бобрика, В. І. Курило, Н. В. Устименко, С. А. Шейфера.


Н. В. Устименко запропонувала поняття цивільно-правової охорони особистого життя людини, тобто встановленої державою й законодавчо закріпленої системи заходів та способів, що забезпечують людині в рамках суспільного життя реальну можливість розпоряджатися особистими правами і відгороджувати особисте життя від незаконних втручань.
В. І. Бобрик основну увагу приділив розумінню недоторканності і таємниці особистого життя, які традиційно в цивілістиці розглядають як засоби правової охорони особистого життя, а також обґрунтовав необхідність виділення з таємниці — конфіденційності інформації про особисте життя.
На жаль, сучасні дослідження практично не торкаються проблем діяльності охоронних підрозділів на підприємствах, значень та форм участі приватних розшукових установ у процесі розслідування кримінальних справ, не визначаються перспективи та обсяги повноважень розшукових та охоронних структур.

Тому, доречно буде оцінити стан речей у сфері детективно-розшукових відносин, чинне та перспективне законодавство щодо процесу здійснення комплексу особистих немайнових прав людини, пов’язаних з її недоторканністю, недоторканністю житла та іншого володіння, таємницею кореспонденції, а також запропонувати власні моделі провадження заходів у сфері забезпечення законності у процесі реалізації розшукової та охоронної діяльності.


  1. ^ Основи діяльності приватних детективних агентств.


Якщо дослідити пропозиції ринку на послуги детективного та охоронного характеру, то це дозволяє нам виділити найтиповіші з них. Так, приватні детективи пропонують наступний перелік заходів у сфері шлюбно-сімейних відносин:

- пошук осіб, на які поширюються аліментні зобов’язання;

- перевірка якості виконання обов’язків гувернантками, домогосподарками, особами, які здійснюють догляд за дітьми; надання допомоги батькам: спостереження за дитиною, встановлення її кола спілкування, аналіз поведінки підлітка з метою запобігання негативним наслідкам (втеча з дому, вчинення правопорушень, алкоголізм та наркоманія);

- перевірка достовірності оголошених особою відомостей щодо власного сімейного стану, встановлення біографічних та інших даних, які характеризують особу;

- перевірка даних, наданих особами, які звернулися до служби знайомств, у тому числі і через інформаційні ресурси в Інтернеті;

- встановлення та підтвердження факту подружньої зради з наданням фото-, аудіо-, відеозвітів, виявлення контактів особи, виїзд, за необхідності, за місцем її відпочинку або проведення ним заходів особистого характеру, тощо.

Не менш широким є перелік заходів у сфері цивільно-правових відносин та у сфері «внутрішньої корпоративної безпеки»:

  • збір інформації про об’єкт зацікавленості: перевірка паспортних, біографічних даних, збір інформації з різних джерел; зовнішнє спостереження (автомобільне чи інше);

  • фото-, відеоспостереження;

  • виявлення фактів контрспостереження; перевірка приміщень або (та) автотранспорту на предмет розташування підслуховуючих пристроїв;

  • розшук осіб, визнаних судом безвісно зниклими, боржників, шахраїв, осіб, які з інших причин переховуються від зацікавлених суб’єктів;

  • розшук майна (у тому числі і з метою забезпечення виконання зобов’язань або з метою забезпечення позову);

  • перевірка заявленого алібі або консультації з питань побудови алібі;

встановлення інформації про абонента;

  • допомога адвокатам (представникам у судочинстві) з метою збору інформації, перевірки даних;

  • перевірка інформації щодо ділових партнерів, їх ділової репутації, виявлення можливого промислового шпигунства, вжиття конкурентами заходів недобросовісної конкуренції;

  • перевірка кандидатів у разі прийому на роботу, визначення їхнього стилю життя, перевірка зв’язків у державних структурах та конкуруючих фірмах, перевірка попередніх місць роботи, причин звільнення, дострокового розірвання контрактів;

  • спостереження за співробітниками з метою запобігання чи виявлення фактів шахрайства, викрадення майна, зловживання посадовим становищем, фактів ухилення від дій в інтересах роботодавця;

  • збір інформації щодо певних установ через контрагентів (дилерів, постачальників);

  • вивчення та складання аналітичних документів щодо фізичної особи чи установ, підприємств, організацій з офіційних джерел (довідники, альманахи, ЗМІ, Інтернет, інші бази даних відкритого доступу); встановлення платоспроможності, тощо.

В діяльності детективних та охоронних структур реалізується принцип диспозитивності, відповідно до якого громадяни та юридичні особи здійснюють належні їм цивільні права самостійно. Для суб’єктів підприємництва, на відміну від правоохоронних органів, не встановлено обов’язок по захисту прав невизначеного кола осіб. Легальною ознакою цього виду підприємницької діяльності є договірні відносини між її суб’єктом та замовником послуг. Тільки за наявності договору між клієнтом та детективною організацією виникають цивільно-правові зобов’язання з охорони прав конкретного клієнта і тільки в обсязі, що визначений договором.
В цілому, приватна детективна діяльність здійснюється для розшуку.
З розшуковою метою дозволено надавати такі послуги:

виявлення неплатоспроможних або ненадійних партнерів; встановлення

обставин неправомірного використання у підприємницькій діяльності

фірмових знаків і найменувань;

  • недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, які містять комерційну таємницю; з’ясування біографічних та інших даних, які характеризують особу (з їх письмової згоди) при укладенні ними трудових та іншого виду контрактів; пошук громадян, зниклих безвісти; пошук втраченого громадянами, підприємствами, установами, організаціями майна; збір відомостей з кримінальних справ на договірній основі з учасниками процесу.

Сферу повноважень приватних детективів та охоронців доповнює також
імперативна норма, за якою фізична або юридична особа, яка не має правового статусу приватного детектива, індивідуального приватного детективного підприємства або об’єднання, приватного охоронця або приватного охоронного підприємства, заборонено надавати подібні послуги.

При здійсненні приватної розшукової діяльності дозволено усне опитування громадян та посадових осіб (з їхньої згоди) на ведення довідок, вивчення предметів та документів (з письмової згоди їх володільців), зовнішній огляд будівель, приміщень та інших об’єктів, спостереження та отримання необхідної інформації з метою надання послуг. Дозволено також застосування відео- та аудіозапису, кіно-та фотозйомки, технічних та інших засобів, які не завдають шкоди життю та здоров’ю громадян чи навколишньому середовищу, а також засобів оперативного радіо- та телефонного зв’язку.

Із зазначеного переліку видно, що практика вносить свої корективи, постійно доповнюючи різноманітними аспектами проявів детективну діяльність. Їхня компетенція обмежена лише винятково інтересами підприємства, на якому вони створені.


  1. ^ Принципи роботи приватних детективних агентств за кордоном.


Ринок послуг породжує попит, але, на жаль, нормативні засади діяльності детективів відсутні. Є бажаним і довгоочікуваним окремий законодавчий акт, або хоча б норми чи принципи у чинних цивільному, трудовому, господарському законодавствах.
Привертає увагу практика правового регламентування приватної, охоронної та детективної діяльності у Російській Федерації. 11 березня 1992 року було прийнято Закон Російської Федерації «Про приватну детективну та охоронну діяльність у Російській Федерації». У ст. 1 цього Закону зазначено: «Цим Законом приватна детективна та охоронна діяльність визначається як надання на платних договірних засадах послуг фізичним та юридичним особам підприємствами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) органів внутрішніх справ, з метою захисту законних прав та інтересів своїх клієнтів. На громадян, які здійснюють приватну детективну та охоронну діяльність, дія законів, які визначають правовий статус працівників правоохоронних органів, не поширюється. Громадяни, що займаються приватною детективною та охоронною діяльністю, не мають права здійснювати будь-які оперативно-розшукові заходи, віднесені законом до виключної компетенції органів дізнання».

В діяльності детективних та охоронних структур реалізується принцип диспозитивності, відповідно до якого громадяни та юридичні особи здійснюють належні їм цивільні права самостійно. Для суб’єктів підприємництва, на відміну від правоохоронних органів, не встановлено обов’язок по захисту прав невизначеного кола осіб. Легальною ознакою цього виду підприємницької діяльності є договірні відносини між її суб’єктом та замовником послуг. Тільки за наявності договору між клієнтом та охоронною або детективною організацією виникають цивільно-правові зобов’язання з охорони прав конкретного клієнта і тільки в обсязі, що визначений договором. Ця сфера підприємництва у Російській Федерації не віднесена до переліку публічних договорів.

При цьому, як зазначено ч. 2 ст. 3 Закону: «Протягом доби з моменту укладення контракту з клієнтом на збір такої інформації приватний детектив зобов’язаний письмово повідомити про це особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суд, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа».
Сферу повноважень приватних детективів та охоронців доповнює також
імперативна норма, за якою фізична або юридична особа, яка не має правового статусу приватного детектива, індивідуального приватного детективного підприємства або об’єднання, приватного охоронця або приватного охоронного підприємства, заборонено надавати подібні послуги.

Також існує сформована практика діяльності приватних охоронно-детективних підприємств, тенденції її розвитку в умовах формування ринкових відносин дають змогу визначити такий перелік основних охоронних послуг і дій, спрямованих на зміцнення економічної безпеки в РФ:

- фізична охорона об'єктів і приватних осіб з використанням сучасних технічних засобів, вогнепальної зброї і спецзасобів;

- забезпечення безпеки об'єктів і приватних осіб з використанням програмно- - технічних комплексів захисту інформаційних систем;

- забезпечення інформаційної безпеки недержавних суб'єктів економічних відносин;

- інформаційно-аналітичне забезпечення підприємницького ризику і захист комерційної таємниці;

- надання консультацій керівниками попередньо створюваних підприємств і комерційних організацій з питань комплексної безпеки у формі розробки практичних рекомендацій;

- забезпечення безпеки комерційних об'єктів міської інфраструктури;

- участь у забезпеченні безпеки держпідпри-ємств, міжнародних комерційних виставок, конгресів, симпозіумів, творчих фестивалів тощо;

- спільне з патрульно-постовою службою органів внутрішніх справ патрулювання в районах міста (за місцем реєстрації охоронного підприємства);

- забезпечення порядку в місцях проведення масових культурно-спортивних і видовищних заходів.

Також, доречно зазначено, що при здійсненні приватної розшукової діяльності дозволено усне опитування громадян та посадових осіб (з їхньої згоди) на ведення довідок, вивчення предметів та документів (з письмової згоди їх володільців), зовнішній огляд будівель, приміщень та інших об’єктів, спостереження та отримання необхідної інформації з метою надання послуг. Дозволено також застосування відео- та аудіозапису, кіно-та фотозйомки, технічних та інших засобів, які не завдають шкоди життю та здоров’ю громадян чи навколишньому середовищу, а також засобів оперативного радіо- та телефонного зв’язку.

Важливого значення набуває ця проблема у світлі реформування вітчизняної кримінально-процесуальної сфери. Її перебудова на засадах змагальності та відмова від слідчо-розшукового характеру кримінального процесу.
Нова ідеологія кримінального судочинства вимагає динамічної співпраці між правоохоронними органами та приватними особами. При цьому у головному їхня діяльність є спільною - розкриття злочину. Державні правоохоронні органи повинні поступитися у певній «розумній» частині своїм монополізмом на користь приватним учасникам процесу. Вони можуть отримати пряму вигоду у вигляді економії процесуальних заходів та строків, обмежуючись лише функцією контролю за дотриманням імперативних процесуальних вимог.

У Великобританії та Сполучених Штатах є законодавчі обмеження для
використання відеоспостереження на виробництві, на відміну від законів Австрії, Німеччини, Норвегії та Швеції, відповідно до яких роботодавець зобов’язаний дійти згоди з працівниками у цих питаннях. Опитування працівників, проведене по всій території Сполучених Штатів, виявило, що 62 відсотки не згодні з використанням відеоспостереження . Однак звіт Американської асоціації управління показує, що дві третини американських керівників шпигують за своїми працівниками, часто використовуючи перехоплення повідомлень електронної пошти та телефонних розмов. У звіті також сказано, що «оскільки використання комп’ютерів поширюється в усьому світі, працівники в багатьох країнах стають об’єктами нових утисків, включаючи електронне підслуховування керівниками…».
У багатьох країнах роботодавці можуть прослуховувати телефонні розмови, читати повідомлення електронної пошти та інформацію на моніторі комп’ютера своїх працівників. Така ситуація розглядалась у Європейському Суді з прав людини. Колишній британський помічник начальника поліції Елісон Хелфорд скаржилась, що після подання нею скарги на поліцію стосовно статевої дискримінації, її робочий телефон почали прослуховувати. У той час, як уряд Великобританії стверджував, що це були законні і правильні дії, Хелфорд стверджувала, що це є порушенням права на приватність, передбаченого Європейською Конвенцією про права людини. Суд із цим погодився і визнав, що поліція вчинила неправильно, прослуховуючи телефон пані Хелфорд (Справа Halford v United Kingdom (Application N 20605/92), 24 EHRR 523, 25 June 1997).
Роботодавці можуть аналізувати роботу комп’ютера і клавіатури, спостерігати за допомогою відеокамер, використовувати обладнання для стеження та контролю за діями осіб, ініціювати проведення різного роду аналізів, щоб виявити вживання наркотиків чи психотропних речовин. Засоби, що використовуються для контролю за працівниками, є надзвичайно потужними. Вони можуть аналізувати «ключові елементи» для визначення, чи ефективно працівники використовують свій час між телефонними розмовами. Навіть на робочих місцях, які займають висококваліфіковані спеціалісти у галузі інформаційних технологій, керівники вимагають права на стеження за кожною деталлю роботи працівників.
Сучасні адміністратори мереж можуть допитувати комп’ютери, щоб
визначити, яке програмне забезпечення використовується, наскільки часто і для чого. Всебічне стеження з метою ревізії дозволяє менеджерам складати образ кожного користувача і робити огляд того, як працівники взаємодіють із своїми машинами. Програмне забезпечення надає також менеджерам можливість повного централізованого контролю за програмним забезпеченням кожного персонального комп’ютера. Менеджер може на відстані змінювати або припиняти роботу програм на будь-якій машині. Такі технології поширюють свою дію на всі аспекти життя працівників. Мініатюрні камери контролюють поведінку. «Розумні» ідентифікаційні значки стежать за пересуванням працівників навколо будівлі.

В Австрії, наприклад, існує практика інформування приватних детективів про нові тенденції і методи боротьби зі злочинністю. У Великій Британії недержавні охоронні агентства беруть участь у роботі Постійної Наради МВС з запобігання злочинності і мають при ній свої представництва. У Німеччині, Швеції, Греції, Туреччині поліція надає допомогу в навчанні представників приватних розшукових бюро. Все ж не завжди поліція цілком довіряє приватним детективам. Їхня діяльність вважається допоміжною, тобто доповнює роботу державної поліції.

Майже в усіх інших країнах світу функціонування охоронних організацій регулюється законодавством. Варто зазначити також, про добре налагоджену взаємодію між поліцією і приватними охоронними фірмами.


  1. ^ Розвиток правової діяльності приватних детективних агентств в Україні.


Приватна детективна діяльність в Україні є досі незаконною, хоча є дуже потрібною. Детективна діяльність Україні не регулюється ні законами, ні підзаконними нормативними актами, і, фактично не існує, хоча вона є і в умовах завантаженості правоохоронних органів.

Існує низка законопроектів (проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автор — народний депутат Ю. Кармазін) № 5237 від 05 квітня 2000 р., проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автори — народні депутати В. Кафарський, О. Бандурка та В. Мойсик) № 5380 від 7 квітня 2004 р. , проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автори — народні депутати Ю. Кармазін, В. Онопенко та М. Оніщук) № 5380-1 від 1 липня 2004 р., цей законопроект більшою мірою узгоджується із загальними положеннями та вимогами, проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» № 2120 від 25 лютого 2008 р. (автор — народний депутат В. Мойсик)). На жаль, жоден з них на сьогодні не отримав підтримки законотворчого органу, хоча нині фактично такий вид діяльності здійснюють як окремі фізичні, так і юридичні особи.
У будь-якому разі ринок послуг породжує попит, але, на жаль, нормативні засади діяльності детективів, приватних охоронців, служб внутрішньої безпеки відсутні. Є бажаним і довгоочікуваним окремий законодавчий акт, або хоча б норми-принципи у чинних цивільному, трудовому, господарському законодавствах.
В зазначених законопроектах суб'єкти детективної діяльності в межах наданої їм компетенції мають право:

опитувати громадян і посадових осіб (з їхньої згоди), оглядати (за участю і за згодою власника або його представника) територію, будинки, майно, що належить фізичним і юридичним особам;

припиняти протиправні дії осіб, що зазіхають на права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, затримувати і негайно доставляти їх в органи внутрішніх справ;

виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, і здійснювати в межах своєї компетенції заходи для їх усунення, проводити профілактичну роботу з особами, схильними до вчинення злочинів, брати участь у правовому вихованні населення;

застосовувати відео- і аудіозапис, фотозйомку, технічні й інші засоби, що не заподіюють шкоди життя і здоров'ю громадян і навколишньому середовищу, а також засоби оперативного радіо- і телефонного зв'язку.

До основних видів послуг, які суб'єкти приватної детективної діяльності мають право надавати замовникам, згідно законопроектів, може відноситься:

- пошук, збір, фіксація та накопичення відомостей, потрібних для захисту прав і приватних інтересів замовників;

- пошук громадян, що зникли безвісті, встановлення їх місцезнаходження,

- з'ясування причин і обставин зникнення, можливості і умов їх повернення;

- розшук зниклого майна клієнта;

- відтворення для замовника втраченої інформації з питань його приватних інтересів;

- пошук і збір даних про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, кримінальних справах, або справах про адміністративні правопорушення;

- пошук і збір біографічних та інших відомостей про осіб - потенційних або існуючих клієнтів і партнерів замовника послуг;

- захист замовників (суб'єктів господарювання) від підприємницького шпигунства;

- інші послуги.

Але держава, особливо МВС, боїться приватних детективів. По-перше, вони будуть озброєними, а значить зможуть виконувати і охоронні функції, які зараз чомусь монополізовано ДСО МВС, Титаном тощо. Зброя фактично перетворює їх на збройні формування з функціями правоохоронних органів. Держава у нас вважає, що вогнепальна зброя може бути лише у державних людей. По-друге, приватні детективи утруть ніс міліцейським начальникам у розслідування хоча би однієї справи. В результаті начальники МВС та прокурори змушені будуть піти у відставку. По-третє, детективні агенції можуть бути використані і використовуються проти людей. Але і зараз існують незаконні прослуховування телефонів, відеозйомка тощо. По-четверте, детективи можуть проводити деякі дії, які є, фактично, оперативно-розшуковою діяльністю (наприклад, збір відомостей про особисте життя осіб), та які можуть проводитися лише у відповідності до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Висновок


Яким же має бути місце приватного детектива у майбутній структурі
процесуальних відносин? По-перше, це допомагає в отриманні інформації потерпілим та його представником (зв’язок адвокат - приватний детектив), а також підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та його захисником (те саме поєднання процесуального суб’єкта-адвоката та його тактичного помічника у зборі інформації, яка стосується справи — приватного детектива). Можливою є також комбінація цивільний позивач, його представник та приватний детектив.

У всіх цих випадках сфера приватного розшуку визначена процесуальною позицією конкретного учасника. У випадку участі у комбінації на боці потерпілого та цивільного позивача детектив відіграє роль «громадськості», яка надає допомогу обвинуваченню, а у спілці з обвинуваченим — є на боці захисту. Зрозуміло те, що у першому випадку «левова частка» зусиль приватного детектива буде припадати на стадію порушення кримінальної справи (перевірка заяв чи повідомлень про злочин) — як вона визначена кримінально-процесуальним законодавством для офіційних правоохоронних органів. У варіанті участі на боці обвинуваченого — на стадії досудового слідства. Зрозуміло, що приватний детектив у будь-якому разі не є учасником (суб’єктом) кримінального судочинства. Його діяльність звільнена від
процесуальної форми, способи фіксації отриманих результатів не дозволяють їх «напряму» використати як джерела доказів у процесі.
Приватний детектив може бути причетним до діяльності процесуального характеру і через сферу забезпечення виконання обов’язків у площині запобіжних заходів.

У підсумку ми отримуємо, що Вітчизняна правова система лише находиться на стадії напрацювання необхідних правових норм. Проте вже сьогодні необхідно законодавчо закріпити певні принципові положення.
- По-перше, це особливі вимоги до змісту сучасних письмових трудових
договорів, які можуть включати в себе такі елементи: попередження про можливість проведення неофіційного корпоративного контролю (корпоративне прослуховування телефонних переговорів, моніторинг електронної пошти, огляд робочого місця (зовнішній візуальний та за умов дотримання розроблених процедур — проведення службою безпеки обшуку, виїмки та огляду робочого місця працівника, відмикання систем безпеки, розблокування електронних контрольних пристроїв) ), попередження про можливість проведення опитування за участю психолога або з використанням засобів інструментальної діагностики емоційної напруги; попередження про вилучення та збереження біометричних зразків для забезпечення функціонування систем контролю доступу.
- По-друге, постала необхідність у розробці типових правил проведення службового розслідування у приватній сфері. Ми пропонуємо використовувати категорію «корпоративного розслідування».
- По-третє, це законодавче закріплення імперативних принципів діяльності у сфері забезпечення корпоративної безпеки та діяльності відповідних служб. До таких, зокрема, ми відносимо: збір інформації про особу без попереднього повідомлення при укладенні трудового договору; матеріальна компенсація при залученні до заходів «корпоративного розслідування»; можливість
використовувати допомогу з боку фахівців у галузі права; заборону провадити корпоративне розслідування щодо неповнолітніх; обов’язковість інформування правоохоронних органів при виявленні ознак вчиненого правопорушення з боку працівників; заборона використання гіпнозу та медичних препаратів для отримання інформації.
Подібний нормативно-правовий акт необхідно розробити та впровадити в Україні. До числа важливих питань, які потребують свого врегулювання, необхідно також віднести: регламентація діяльності охоронних структур за кордонами держави, де вони були створені; організації міжнародних охоронних та детективних агентств; порядок утворення та функціонування картотек, колекцій та інших баз даних; організації діяльності «підготовчих центрів» та обов’язковість проведення перепідготовки детективів та, особливо, приватних охоронців (у тому числі і через процедури кваліфікаційних іспитів на зразок іспитів адвокатів або нотаріусів).

Використані джерела:


  1. Дашков Г. В., Кигас В. Н., Мелик-Дадаева И. А., Тюрина Л. П. - Обеспечение законности в деятельности частных правоохранительных служб за рубежом. — М., 1994.

  2. Детектив на замовлення: (Приват. детект. служби у Великобританії) // Iменем закону. — 1992. — № 37 (вересень)

  3. Закон Російської Федерації «Про приватну детективну та охоронну діяльність у Російській Федерації»

  4. Проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автор — народний депутат Ю. Кармазін) № 5237 від 05 квітня 2000 р.

  5. Проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автори — народні депутати В. Кафарський, О. Бандурка та В. Мойсик) № 5380 від 7 квітня 2004 р.

  6. Проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» (автори — народні депутати Ю. Кармазін, В. Онопенко та М. Оніщук) № 5380-1 від 1 липня 2004 р.

  7. Проект Закону України «Про приватну детективну діяльність» № 2120 від 25 лютого 2008 р. (автор — народний депутат В. Мойсик);

  8. Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".